ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ КАДРІВ В УКРАЇНІ (20-30-І РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ)

Анотація

Проблема підготовки наукових кадрів завжди є актуальною, оскільки суспільство постійно висуває певні вимоги. Особливо важливою ця проблема була у 20-30-і роки ХХ століття, бо відповідно до декретів усіх урядів, які перебували при владі, починаючи з 1917 р. доступ до навчання у вищій школі та можливість стати викладачем, вченим отримали всі громадяни країни.. Показано, що, відмовившись від дореволюційної системи, від старих наукових ступенів і звань, в Україні формувалася нова система підготовки наукових кадрів. У 20-і роки вона зосереджується на автономних дослідницьких кафедрах при закладах вищої освіти та у науково-дослідних інститутах. Аспірантура стає основним шляхом підготовки молодих наукових кадрів. Аспірантам виплачувалася стипендія.

Досліджено, що у 30-і роки запроваджуються вчені ступені (кандидата, доктора наук) і вчені звання (асистента, доцента, професора). Ліквідуються науково-дослідні кафедри. Науково-дослідна робота стає обов’язковою частиною роботи всіх кафедр закладів вищої освіти. Підготовка аспірантів зосереджується у найбільших закладах вищої освіти, які мали кваліфіковані кадри наукових працівників і достатню навчально-матеріальну базу. Державою визначався перелік закладів вищої освіти, яким давалося право на підготовку наукових кадрів в аспірантурі. Підготовка наукових кадрів здійснювалася і в Академії наук. Запроваджуються індивідуальні навчально-виробничі плани аспірантів. Запроваджується заочна форма навчання в аспірантурі. Визначаються чіткі вимоги до кандидатських і докторських дисертацій, до їх захисту. З 1938 р. вчені звання професора, доцента і старшого наукового співробітника з цього часу присвоювалися Вищою атестаційною комісією Всесоюзного комітету у справах вищої школи за поданням рад вищих навчальних закладів (науково-дослідних інститутів). Загалом, у цей час формується нормативно-правове забезпечення підготовки наукових кадрів, яке стало базовим на багато років.