СОЦІОМЕТРИЧНИЙ МОНІТОРИНГ ЗГУРТОВАНОСТІ Й ЛІДЕРСТВА ЯК ІНСТРУМЕНТ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СПОРТУ В УКРАЇНІ

Анотація

У статті обґрунтовано значущість соціометричного моніторингу згуртованості та лідерства як інструменту підвищення якості кадрового забезпечення у сфері фізичної культури і спорту України. Показано, що результативність командної діяльності залежить не лише від індивідуальної майстерності спортсменів і компетентності тренера, а й від структури міжособистісних зв’язків, рівня довіри, наявності неформальних лідерів, підгруп, ізольованих учасників та потенційних зон напруження. Соціометричний підхід розглянуто як діагностичну основу доказових кадрових рішень (комплектування складу, розподіл ролей, призначення капітана/координаторів, планування психологічного супроводу), що знижує ризик суб’єктивних оцінок і підсилює керованість командною динамікою. Окреслено ключові соціометричні показники для аналізу проблеми: індекси прийняття/відкидання, взаємність виборів, індикатори згуртованості, ступінь фрагментації та поляризації статусів. Наголошено на прикладній цінності регулярного моніторингу для раннього виявлення конфліктогенних тенденцій, профілактики дезінтеграції та підвищення психологічної безпеки в колективі. Зроблено висновок, що системне використання соціометрії у спортивних організаціях забезпечує узгодження кадрової політики з реальними соціально-психологічними процесами в команді та сприяє зростанню стабільності й ефективності спортивної діяльності.

У статті розглядається роль соціально-психологічної структури спортивної команди як чинника її результативності. Підкреслюється значення підгруп, які можуть виступати ресурсом підтримки та взаємодопомоги, але за відсутності спільної мети перетворюються на «кліки», що знижують згуртованість і створюють бар’єри у комунікації. Окрему увагу приділено ізольованим учасникам із низьким соціометричним статусом, які схильні до невпевненості, зниження мотивації та труднощів інтеграції у командні дії, що негативно позначається на стабільності колективу. Також акцентовано на потенційних зонах напруження – конфліктних парах, конкуренції за роль, несправедливому розподілі ресурсів та різних ціннісних орієнтаціях, які формують прихований «фон стресу» і підвищують ризик дезорганізації у критичні моменти змагань. Зроблено висновок, що управління результативністю команди виходить за межі техніко-тактичної підготовки та потребує системної діагностики й розвитку соціально-психологічної структури групи.