ЗАКОНОМІРНОСТІ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В УКРАЇНСЬКІЙ СЕЛЯНСЬКІЙ РОДИНІ ПІВДНЯ УКРАІНИ ХІХ – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

У публікації розкрито закономірності процесу виховання дітей в українській селянській родині південного регіону. Наголошено на важливості вивчення народної педагогіки в плані об’єктивно існуючих особливостей окремих регіонів, які відрізняються специфікою соціально-педагогічного, економічного і культурного розвитку, серед яких чільне місце посідає Південь України. Акцентовано, що особливий інтерес становить період ХIХ – першої чверті ХХ ст., який представлено різноманіттям засобів і форм виховання, що знайшли своє відображення у фольклорі, народних традиціях, звичаях, обрядах, віруваннях, народних іграх тощо.

Серед закономірностей виховання дітей в українській селянській родині ХІХ – першої чверті ХХ ст. виокремлено: залежність від сукупності взаємопов’язаних виховних методів, засобів і форм; результати процесу виховання зумовлювалися рівнем засвоєння дітьми конкретних знань, сформованості у них поглядів і переконань про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків; ефективність виховання досягалася через вплив батьків на світ дітей.

У публіккації виокремлено характерн риси процесу виховання дітей в українській селянській родині ХІХ – першої чверті ХХ ст.: наслідування, копіювання та відтворення досвіду взаємин чоловіка та дружини, батька і матері з дітьми з огляду на їхньою статеву приналежність; єдність мети, методів і засобів виховання дітей; варіативність, послідовність і неперервність виховних дій батьків у процесі виховання дітей від їхнього народження до 14 р.

Окреслено складові виховання дітей в українській селянській родині ХІХ – першої чверті ХХ ст.: мету, принципи, завдання та організацію виховного впливу та конкретні результати. Мета виховання здійснювалася шляхом вирішення завдань: допомога дитині співвіднести себе з однією із статевих груп; усвідомлення дитиною власної соціальної ролі; опанування жіночими чи чоловічими сферами діяльності через передачу трудових знань, умінь, навичок, привчання до ведення та організації домашнього побуту, забезпечення обізнаності в певному ремеслі чи промислі.

Аналіз джерел, уможливив висновок, що передача дітям конкретних знань, практичних умінь і навичок соціального досвіду взаємодії статей досягалася шляхом застосування батьками методів виховання (переконання, навіювання, приклад, привчання, вимога, прохання, розпорядження, заборони, громадська думка), які увиразнювали процес співвіднесення дітей з однією із статевих груп та усвідомлення власних соціальних ролей і призначень у основних сферах життєдіяльності українського селянина; розкривали та актуалізували зразки діяльності, поведінки, які традиційно були характерними для осіб чоловічої та жіночої статі; сприяли закріпленню на практиці знань, умінь і навичок поведінки дітей. У традиційному суспільстві сімейне виховання здійснювалося згідно із принципом розмежування статей, в основі якого ‒ соціально-економічний статус самої родини та характер родинних взаємовідносин.