ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ЕВОЛЮЦІЇ ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ

Анотація

Сучасні вчителі музичного мистецтва, викладачі, керівники хорів та студенти мусять володіти знаннями з історії української хорової культури, яка є надбанням багатьох поколінь. Ці знання надихатимуть їх до відродження хорової справи і наддадуть переконаності в тому, що усвідомлення своєї етнологічної відмінності сприятиме укріпленню національної гордості й патріотизму.

Для тих, хто відчуває потребу більш глибокого розуміння національних особливостей витоків хорового професійного виконавства в Україні, корисно буде ознайомитися не тільки з витоками хорової культури в Україні, а пізнати також її сутність і тисячолітнє минуле.

У статті висвітлюються історичні аспекти становлення й розвитку хорової культури України від давнього знаменного розспіву до сучасних форм хорового виконавства.

Знання історичних аспектів розвитку хорової культури України допомагає нам зрозуміти глибину та унікальність цього мистецтва. В роботі простежується еволюція хорового мистецтва від знаменного розспіву Київської Русі до сучасності.

Проаналізовані українські види багатоголосного знаменного співу, а саме строчний спів та київський розспів, які готували грунт для нового мистецтва – партесного співу. Відомо, що в Україні знаменний розспів пройшов шлях від крюків до західно-європейської п’ятилінійної нотації. Саме українські півчі сприяли появі нотного співу на Московії.

У другій половині XVI століття на Україні утверджується новий стиль хорового співу – партесне багатоголосся.

Партесний спів як частина культового православного богослужіння, допомагав українцям у боротьбі з окатоличенням і опольщенням. Велична музика партесного співу без супроводу протиставлялася пишному католицькому богослужінню.

Партесний спів сприяв як збереженню українцями своєї віри, так і національних особливостей, адже тексти партесних співів записувалися і виконувалися давньоруською мовою.

В статті детально розглядається діяльність теоретика, педагога й композитора Миколи Дилецького. Він обґрунтував теоретичні основи партесного співу у фундаментальному музично-теоретичному трактаті «Граматика мусікійська». Доведено, що саме М. Дилецький поширював київську нотацію, що наближається до сучасності, і цим йому зобов’язана музична культура.

Значного поширення набули братські школи, які мали на меті виховання дітей у дусі православної віри і народності. Таким способом прогресивне міщанство та духовенство намагалося боротися із засиллям католицизму, що почало загрожувати релігійним та національним засадам українства. В роботі доведено, що братства зробили історичний внесок у справу розвитку української хорової культури кінця XVI–XVIII ст.