СИМВОЛІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ ДІТЕЙ В СІЛЬСЬКУ ГРОМАДУ УКРАЇНЦІВ ХІХ – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

У публікації, при висвітленні питання інтеграції дітей в сільський соціум з використанням звичаєво-обрядової практики автори виходять із наступних засад: світоглядні засади традиційної культури українців ХІХ – першої чверті ХХ ст. базувалися на комплексі вірувань та уявлень християнської релігії і принципах магічної свідомості язичництва;  функціональним чинником залишалися елементи архаїчної свідомості як іманентні компоненти світоглядної системи часів індоєвропейської спільноти. У традиційній культурі, яка базувалася на уявленні про циклічність часу, регуляторною парадигмою виступав ритуал.

Комплекс народної звичаєво-обрядової культури чітко фіксував та символізував межі дитячого життя, відзначаючи проходження дитиною певного етапу на шляху її дорослішання.

Важливим моментом в житті дитини було досягнення нею річного віку. Значення цієї вікової межі в народній педагогіці українців виявлялося в знятті цілого ряду старих і появи нових заборон та приписів.

Від 1 до 3-4 років дитина переживала новий етап свого життя, під час якого відбувалося її входження у «світ культури», і з яким також пов’язувалися деякі зміни в побутовому та ритуальному ставленні до неї.

Наступним важливим перехідним етапом в житті дітей був 7-річний вік, що пов’язувався в народній педагогіці українців із новою зміною їх статусних позицій. Це відбувалося шляхом їх включення в активну трудову діяльність сім’ї.

У статті приділяється увага суб’єктам соціалізації, котрі безпосередньо впливали на інкорпорацію дитини в сільську громаду. Основну роль у цьому процесі відігравали батьки. Крім них, активну учать у процесі соціалізації та енкультурації дитини відігравали бабусі та дідусі. Найстарше покоління виступало передусім в якості агентів непрямої трансмісії етнокультурних цінностей.

Починаючи з шести-семи років, дитина все більше починала спілкуватися в колі старших дітей. Ця категорія соціалізаторів забезпечувала освоєння дитиною соціального досвіду та традицій культури у спілкуванні зі своїми однолітками.

Однією з форм соціалізації підростаючого покоління через посередництво громади, односельчан був інститут приймацтва. У ролі посередників, медіаторів громади в процесі соціалізації дитини виступали хрещені батьки. Саме на інститут кумівства була покладена громадою відповідальність за подальшу соціалізацію дитини.