СИНТАКСИЧНИЙ СТАТУС ІНФІНІТИВА: ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ У ВИЩІЙ ТА СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

Анотація

У статті зосереджено увагу на проблемних питаннях, які виникають при визначенні синтаксичної функції інфінітива на заняттях з української мови у вищій та середній школі. Визначено кілька дискусійних моментів: роль постпозитивного інфінітива у поєднанні з іменником у предикативній основі речення; склад модальних дієслів у структурі складеного дієслівного присудка, від яких залежить інфінітив; умови, за яких інфінітив стає непрямим додатком, неузгодженим означенням та обставиною мети. Авторка ставила собі за мету здійснити аналіз суперечливих поглядів вітчизняних мовознавців на синтаксичні функції інфінітива, викладені у підручниках та навчальних посібниках із синтаксису української мови. Розглянуто і сучасні шкільні підручники з української мови, за якими вчать здобувачів середньої освіти визначати роль інфінітива у реченні. Зіставлено різні, іноді навіть протилежні думки на об’єкт розгляду упродовж останніх пів століття у вітчизняній лінгвістиці. Виявлено тенденції останніх десятиліть у визначенні інфінітива-підмета, частини складеного дієслівного присудка та другорядного члена. Узагальнено, що для з’ясування синтаксичної ролі інфінітива у поєднанні з предикативом-іменником слід брати до уваги не його позицію в реченні, а змістове навантаження обох головних членів; при визначенні структури складеного дієслівного присудка треба з’ясовувати і семантику інфінітива, і значення особового дієслова – у складі присудка може бути тільки суб’єктний інфінітив, і то лише тоді, коли не залежить від дієслів руху. Визначено, що об’єктний інфінітив слід визначати тільки як непрямий додаток, а інфінітив, залежний від дієслів руху, – як обставину мети. Проаналізовані шкільні підручники засвідчують, що їх автори намагаються звертати увагу на труднощі у визначенні ролі інфінітива в реченні. Велика відповідальність лягає на вчителів і викладачів, аби ефективно донести цей матеріал до здобувачів освіти.