ЗМІСТ КАТЕГОРІЇ «СОЦІАЛІЗАЦІЯ МОЛОДІ У ТРАДИЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ»
Анотація
У статті розкрито зміст, визначальні характеристики та традиційні механізми категорії «соціалізація молоді у традиційному суспільстві».
Соціалізацію молоді в українському традиційному суспільстві ХІХ – першої чверті ХХ ст. розглянуто як процес засвоєння індивідом основних навичок життєзабезпечення та норм поведінки, певної системи знань, норм та цінностей, що дозволяло йому функціонувати повноправним членом суспільства та важливий механізм збереження етнічної традиції, підтримання стабільності усієї соціальної структури селянської спільноти. Соціалізація включала як соціально-контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на особистість, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливали на її формування.
Визначено, що однією з визначальних характеристик соціалізації є система статево-вікової стратифікації, що властиво всім традиційним суспільствам.
Статево-вікова стратифікація включає такі елементи: нормативні критерії віку, тобто вікову термінологію; аскриптивні вікові якості, або вікові стереотипи, – риси і властивості, приписувані і програмовані особам певного віку як уявної норми; символізацію вікових процесів – уявлення про те, як повинен відбуватися розвиток і перехід індивіда з однієї вікової стадії в іншу; вікові ритуали, за допомогою яких структурується життєвий цикл; 5) вікову субкультуру – специфічний набір ознак і цінностей.
Статево-вікову структуру українського традиційного суспільства у XIX – першій чверті XX ст. авторами розглянуто як неформалізований інститут, що зумовлював відповідні розрізнювальні ознаки в культурі, поведінці та функціях і призводить до виокремлення відповідних статево-вікових груп: дітей, молоді, одружених чоловіків та жінок, літніх людей.
В українському традиційному суспільстві до статево-вікової категорії сільської молоді належали дівчата та хлопці з 14–15 років до моменту їх одруження. У цьому віці молодь вступала в громадське життя.
Авторами визначено основну прикмету молодіжного середовища у традиційному суспільстві – ідея групоутворення, що базувалася на певній системі групових цінностей, в основі яких лежав поділ на «своїх» і «чужих».
Виокремлено традиційний механізм соціалізації молоді – засвоєння норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для її сім’ї та найближчого оточення.
Наголошено, що за народними віруваннями соціалізація індивіда в кожному новому статусі передбачала чергове втручання в його «природні» характеристики. Таким чином здійснювався наступний крок до його окультурення, а переведення біологічних процесів у сферу умовного і символічного дозволяло керувати ним за допомогою ритуалу.
Посилання
Жмуд Н. В. Етнічні стереотипи статевого виховання та поведінки. НТЕ. 2003. № 3. С. 78–82.
Забловський А. Соціалізація дитини в традиційній культурі українців XIX – поч. XX століть: ритуально-аритуальні аспекти. Вісник Київ. ун-ту імені Т. Шевченка. К., 2004. Вип. 74–76. С. 76–80.
Записки етнографічного товариства. К.: Укр. Акад. наук, 1920. Кн. 1. 63 с.
Збірки сільської молодіжи на Україні. Матеріяли до української етнольогії. Львів, 1918. Т. ХVIII. С. 170–275.
Камінський В. Парубоцькі громади на Херсонщині, як звичаєво-правничий інститут. Киевская Старина.1887. VIII. С. 769–771.
Касяненко І. Молодецькі звичаї в селі Боярці Київського повіту. Киевские губернские ведомости. 1850. № 44. С. 354–358.
Костащук В. Парубоцька громада в селі Тулові на Покуттю, в Галичині. Побут. 1929. Ч. 4–5. С. 21–35.
Сявавко Є. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. К.: Наукова думка, 1974.152 с.