КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ НАУКОВОЇ ПРОБЛЕМИ ЕТНОСОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ПІДЛІТКІВ У ЗВИЧАЄВО-ОБРЯДОВІЙ СФЕРІ ТРАДИЦІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНЦІВ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.

Анотація

У статті розкрито основні категорії наукової проблеми етносоціальне виховання підлітків у звичаєво-обрядовій сфері традиційної системи українців ХІХ – початку ХХ ст.

Традиційне суспільство ХІХ – першої чверті ХХ ст. трактується як селянське, з урахуванням усіх «культурних вливань» міста.

Народну педагогіку ХІХ – першої чверті ХХ ст. автор розглядає як галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду українців у вихованні та соціалізації дітей у сукупності традиційних форм, методів, засобів, що формувалась на основі взаємодії дітей і дорослих у процесі їх спільної життєдіяльності та спрямована на підготовку наступного покоління до життя, оволодіння духовно-соціальним і трудовим досвідом. У свою чергу етнопедагогіка розглядається як наука, предметом вивчення якої є народна педагогіка, закономірності становлення й розвитку виховання у традиційних культурах під впливом соціальних, економічних та інших факторів, їх відображення й функціонування у сучасній виховній системі.

Звичаєво-обрядова сфера традиційної системи українців розкривається у табуюванні, традиціях, звичаях і обрядах, святах і ритуалах, іграх, формах побуту.

Статево-вікова структура традиційного суспільства у XIX – першій чверті XX ст. розглядається в дослідженні як неформалізований інститут, що зумовлював відповідні розрізнювальні ознаки в культурі, поведінці та функціях і призводив до виокремлення відповідних статево-вікових груп. У системі статево-вікової стратифікації традиційного суспільства українців окреме місце посідала вікова група підлітків (отроків) – хлопчиків і дівчаток від 7 до 14 років.

Соціалізація підлітків у традиційному суспільстві ХІХ – першої чверті ХХ ст. трактується як процес засвоєння індивідом основних навичок життєзабезпечення та норм поведінки, певної системи знань, норм та цінностей.

Під вихованням підлітків ХІХ – першої чверті ХХ ст. автор розуміє цілеспрямований вплив на оволодіння духовно-соціальним і трудовим досвідом поколінь у ході соціально-педагогічної взаємодії дорослих і дітей у процесі їх спільної життєдіяльності.

Етносоціальне виховання трактується як процес становлення дитини як представника певного етносу через інтеріоризацію тих культурних та соціальних цінностей і відносин, які складають основу суспільного буття етносу; це опанування людиною цінностей, настанов, зразків поведінки, що притаманні даному етносу, відтворення нею соціальних зв’язків і соціального досвіду етносу, перетворення цього досвіду на особисте надбання.

Селянська сім’я у традиційному суспільстві ХІХ – першої чверті ХХ ст. розглядається як соціальний інститут з упорядкованим механізмом внутрішніх відносин, із чітко фіксованими обов’язками кожного її члена.

Поняття «сімейне виховання ХІХ – першої чверті ХХ ст.» автор розглядає як форму виховання, що основувалося на досвіді народу у сукупності народних форм, методів, засобів виховання та соціалізації; поєднанні цілеспрямованих, усвідомлених та соціально бажаних дій батьків з повсякденним впливом родинного побуту; взаємодії дітей і батьків у процесі спільної життєдіяльності.