ІНТЕГРОВАНЕ НАВЧАННЯ В ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКУ
Анотація
Інтегроване навчання є одним із видів організації навчання в усьому світі. У статті проаналізовано погляди на інтегроване навчання та їх реалізацію у зарубіжній і вітчизняній педагогіці ХІХ–ХХ ст. Доведено, що проблема інтегрованого навчання стала актуальною наприкінці ХІХ ст. Представники нової, реформаторської педагогіки Д. Дьюї, Г. Кершенштейнер висувають ідею застосовувати не предметне навчання, а інтегроване (комплексне), яке поєднує кілька навчальних предметів, об’єднаних однією темою. Г. Кершенштейнер пропонує організовувати навчальну діяльність дітей навколо конкретного соціально значущого завдання, у межах якого викладаються освітні предмети. Д. Дьюї інтегрований підхід до навчання обґрунтовує, спираючись на дитячі імпульси. К. Вентцель вважав, що метою навчальних закладів є створення таких умов, щоб кожний учень міг самостійно обирати з наук те, що йому потрібно в даний момент. П. Блонський вважав основним предметом у школі людинознавство (явища людського життя). З-поміж основних вимог діяльності нових шкіл на Заході була відмова від предметного навчання. Після Першої світової війни педагоги-новатори продовжують експерименти в галузі інтегрованого навчання у нових школах, переважно у початкових: О. Декролі у Бельгії (навчання за центрами інтересів), Г. Шарельман і Р. Штайнер у Німеччині, Р. Кузіне (метод вільної роботи групами), С. Френе («техніка Френе») у Франції та ін. У вітчизняній педагогіці інтегроване навчання активно обговорювалося та впроваджувалося у практику у 20-і роки ХХ ст. Реалізацією інтегрованого підходу стали комплексні програми, в основу яких було покладено вивчення трудової діяльності людей. З’ясовано, що проблеми комплексного та інтегрованого навчання серед українських педагогів найбільше розвивали Г. Іваниця, О. Музиченко, І. Соколянський. Г. Іваниця розглядав комплекс як поєднання різних життєвих явищ, для розуміння яких потрібно об’єднати відібрані для цього предмети навколо основної ідеї. О. Музиченко під комплексним навчанням розумів активне переживання дітьми миттєвостей – різноманітних епізодичних явищ навколишнього світу. І. Соколянський вважав, що основою інтеграції предметів повинні стати дитячі переживання сучасності. Я. Чепіга запропонував власний варіант комплексної програми для початкової школи, що ґрунтувалася на ідеї об’єднання навчального й виховного матеріалу у вигляді центральних ідей.
Посилання
Блонский П. П. Задачи и методы новой народной школы. Избранные педагогические произведения. Москва: АПН РСФСР, 1961. С. 101–144.
Вентцель К. Н. Этика и педагогика творческой личности. Т. 2. Москва: Книгоизд-во К. И. Тихомирова, 1912. 277 с.
Дьюї Д. Школа і суспільство. Рацул А. Б., Радул О. С., Рацул О. А. Історія зарубіжної педагогіки: навч. посібник. Кіровоград: КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. С. 309–317.
Кершенштейнер Г. Школа майбутнього – школа праці. Рацул А. Б., Радул О. С., Рацул О. А. Історія зарубіжної педагогіки: навч. посібник. Кіровоград: КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. С. 301–308.
Мостовий П. Концепції комплексовості на Україні. Комуністична освіта. 1931. № 4. С.105–131.
Музиченко О. Ф. Проблема комплексності в Німеччині і у нас. Шлях освіти. Харків, 1924. № 4–5. С. 68–106.
Прибора Т. О. Розвиток ідеї самоврядування учнів у педагогіці кінця ХІХ – першої третини ХХ століття: дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01. Кіровогр. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. Кіровоград, 2009. 265 арк.
Радул О. С. Проблема розвитку дитячої активності і творчості у вітчизняних освітніх документах першої третини ХХ століття. Нариси з історії педагогічної думки (перша третина ХХ століття) / О. С. Радул, Т. О. Кравцова, С. В. Куркіна, Т. О. Прибора, О. В. Філоненко, Н. М. Озерна / За ред. О. С. Радул. Кіровоград, 2015. С. 7–37.
Сухомлинська О. В. Комплексне навчання в школах України. Нариси історії українського шкільництва. 1905–1933 : навч. посібник / О. В. Сухомлинська та ін. Київ: Заповіт, 1996. С. 176–207.
Чепіга Я. Практична трудова педагогіка. Харків; Київ: Книгоспілка, 1924. 120 с.