КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВРЕЙСЬКОЇ ГРОМАДИ У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ЄВРЕЙСЬКОГО ШКІЛЬНИЦТВА В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ ХІХ ‒ ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Анотація

У статті представлено на основі публікацій та архівних матеріалів загальну характеристику шкільництва та аналіз специфіки організації навчально-виховної роботи в єврейських закладах освіти України в кінці ХІХ століття. З’ясовано сукупність положень, що складають теоретичні орієнтири дослідження історії вітчизняної єврейської освіти, визначено стан розробленості проблеми. Обґрунтовано типи й мережу освітніх закладів регіону, де могли навчатися євреї, здійснено аналіз структури та змісту навчально-виховного процесу в єврейських освітніх закладах. Доведено необхідність вивчення єврейського шкільництва в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, що зумовлено низкою суперечностей між: існуванням широкого діапазону регіональних історико-педагогічних досліджень, присвячених становленню й розвитку національного шкільництва, та відсутністю цілісної науково обґрунтованої концепції розвитку єврейського шкільництва в Україні; визнанням на теоретичному рівні важливості створення необхідних умов для попередження асиміляції національних меншин України та недосконалістю формування національного компонента в практиці виховання сучасної єврейської молоді; наявністю багатого досвіду функціонування національного єврейського шкільництва в Україні, яке, попри потужну русифікаторську та асимілятивну політику Російської імперії, забезпечувало значно вищий рівень освіченості євреїв та аутентичності їх виховання поряд з іншими національними меншинами та відсутністю науково обґрунтованих праць, які б сприяли використанню історичного досвіду функціонування єврейської освіти в поліетнічних регіонах України. Аналіз освітньої діяльності євреїв відкриває перспективи більш глибокого осмислення динаміки їхнього соціально-демографічного розвитку, місця та ролі в культурному житті українських губерній, впливу державних структур на регламентацію внутрішнього життя єврейської спільноти. Конкретно-історичний матеріал щодо культурно-освітньої діяльності єврейської громади наприкінці ХІХ ст. складає основу для з’ясування співвідношення спрямованості євреїв на збереження власних традицій, з одного боку, та здатності адаптації до іншокультурного соціуму, з іншого.