ПАРУБОЧІ ТА ДІВОЧІ ГРОМАДИ ЯК ШЛЯХ СОЦІАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ МОЛОДІ (ХІХ – ПЕРША ЧВЕРТЬ ХХ СТОЛІТТЯ)

Анотація

У статті розкрито процес соціалізації української сільської молоді   у   парубочих   та   дівочих   громадах   у   ХІХ   – першій чверті ХХ століття.

Молодіжні громади розглядаються як об’єднання, що організовувались за статево-віковою ознакою і діяли на засадах етико- правових звичаїв та норм громадського життя та складалися з парубків та дівчат, котрі досягли шлюбного віку, чи скоро мали його досягнути.

Наголошено, що категорія сільської молоді дівчат та парубків ХІХ – першої чверті ХХ ст. була неоднорідною за своїм складом, оскільки в її межах об’єднувалися дві підгрупи – «переддівок» і «підпарубків» (молодша підгрупа), які ще не мали права одружуватися та «дівок» і «парубків» (старша група), які вже досягли шлюбного віку.

У публікації висвітлено особливості ритуальної зміни соціовікового статусу хлопців та дівчат; зміни гендерної ідентичності, що виявлялися у змінах в одязі та зачісці, соціовіковій термінології; ініціальні процедури, що ритуально оформлювали перехід з однієї соціовікової групи в іншу та були свідченням зростання соціального статусу молоді в ієрархічній соціально-віковій системі, що існувала у традиційному суспільстві: визнання прав юнаків та дівчат на створення сім’ї, участь у сімейних радах, за певних умов – у сільських сходах тощо.

Висвітлено, що формування та діяльність молодіжних громад грунтувалося на засадах звичаєвого права. Парубочі та дівочі громади мали усталену внутрішню організацію, правила поведінки, права, обов’язки та заняття.

Розкрито, що молодіжні громади виконували низку важливих педагогічних функцій, зокрема, їх соціально-побутова спрямованість включала такі основні напрями: врегулювання стосунків сільської молоді з волостю, старшиною, поміщиком (парубоцтво в цьому плані було свого роду виконавчим органом); налагодження нормального життя в селі, улагодження всіх конфліктів, що виникали між парубками і дівчатами та між молоддю і іншими мешканцями села; участь в організації урочистостей у селі: церковних процесій, святкування храмового дня та інших традиційних для села свят тощо. Молодіжні громади мали перед сільською громадою і певні трудові обов’язки.

Молодіжні громади були посередниками між сім’єю і сільською громадськістю, що забезпечувало цілісність громади та безперервність передання народно-педагогічного досвіду. Парубки та дівчата набували особистої свободи, прав та статусних можливостей.

Автори приходять до висновку, що існування молодіжних об’єднань було особливо важливим з погляду на становлення людини як повноправного члена селянської спільноти у відповідності з народними уявленнями про статево-віковий принцип організації соціального простору та необхідність підготовки до сімейного життя, засвоєння статусних ролей одружених чоловіків та жінок.