САМООРГАНІЗАЦІЯ У ФОРМУВАННІ КЛІМАТУ НА ПЛАНЕТАХ СОНЯЧНОЇ СИСТЕМИ
Анотація
Ó Краснобокий Ю.М., Ткаченко І.А., Ільницька К.С., 2023
У статті обґрунтовується синергетичний підхід до пояснення феномену формування клімату на ближніх до Землі планетах Сонячної системи. Спираючись на концептуальні положення синергетики, показано, що клімат планет змінювався в процесі їх еволюції, рушієм якої є явище самоорганізації природних систем, основними з яких, у відношенні формування клімату, виступають: наявність води (океанів), суходолу, атмосфери і біоти.
З точки зору синергетичних уявлень у природі (в цих системах) постійно відбуваються самоорганізовувані макроскопічні процеси: упорядкований рух частинок речовини протиставляється процесу їх хаотичного теплового руху. Різноманітність спостережуваних у природі таких макроскопічних процесів являє собою різні види руйнування початкових упорядкованих станів систем і дисипації накопиченої в них енергії. З причини безперервних процесів розпаду і дисипації енергії упорядковані процеси можуть підтримуватися, якщо існує приплив енергії до системи від іншого упорядкованого процесу, наприклад, від зовнішнього середовища. Для планет Сонячної системи зовнішнім джерелом енергії є випромінювання Сонця. Клімат на поверхні планет Сонячної системи визначається середнім розподілом сонячної енергії по різних генерованих нею макроскопічних процесах з врахуванням видів і частоти всіх можливих флуктуацій, які є причиною деградації початкових станів природних систем на планетах.
У статті аналізуються причини виникнення і перебігу таких кліматичних процесів як потепління, похолодання (заледеніння), кругообіг водяної пари і вуглекислого газу, парниковий ефект.
Посилання
Бримхолл Дж. Образование руд. В мире науки, №7, 1991. С. 40 – 49.
Брокер У.С., Дентон Дж.Г. В чем причина обледенения? В мире науки, №3, 1990. С. 31 – 39.
Бронштейн В.А. Планеты и их наблюдение. Москва: Наука, 1984. 240 с.
Васильева Н.И. Циклы и ритмы в природе и обществе: моделирование природных периодических процессов. Таганрог: ТРТУ, 1995. 152 с.
Вернадский В.И. Химическое строение биосферы Земли и ее окружения. Москва: Наука, 1995. 339 с.
Горшков В.Г. Энергетические потоки биосферы и их потребление человеком. Изв. ВГО, 1980. Т. 112, №5. С. 411 – 417.
Горшков В.Г., Кондратьев К.Я., Шерманс С.Г. Принцип Ле Шателье в реакции биоты на возмущение атмосферной двуокиси углерода. Изв. ВГО, 1989. Т. 121, в. 4. С. 284–293.
Горшков В.Г. Термическая устойчивость климата. Изв. РГО, 1994. Т. 216, в. 3. С. 26 – 35.
Горшков В.Г. Физические и биологические основы устойчивости жизни. Москва: ВИНИТИ, 1995. 470 с.
Дейвис Г.Р. Энергия для планеты Земля. В мире науки, №11, 1990. С. 7–16.
Дубнищева Т.Я. Концепции современного естествознания. Москва: ИЦ «Академия», 2003. 608 с.
Килинг Ч.Д. Циклы двуокиси углерода. В кн.: Химия нижней атмосферы. Москва: Мир, 1976. С. 311–359.
Краснобокий Ю.М., Ткаченко І.А., Гребеніченко Д.І. Моделювання майбутнього Землі як планети за можливих змін її астрофізичних параметрів. Eurasian scientific congress. Abstracts of the 4th International scientific and practical conference. Barca Academy Publishing. Barcelona, Spain, 2020. Pp. 227 – 234.
Николис Дж., Пригожин И. Самоорганизация в неравновесных системах. Москва: Мир, 1979. 512 с.
Ткаченко І.А., Краснобокий Ю.М. Про можливі наслідки змін деяких параметрів нашої планети. «Світ наукових досліджень. Випуск 12»: матеріали Міжнародної мультидисциплінарної наукової інтернет-конференції, (м. Тернопіль, Україна – м. Переворськ, Польща, 29 – 30 вересня 2022 р.); ГО «Наукова спільнота»; WSSG w Przeworsku. Тернопіль: ФОП Шпак В.Б. С. 214–217.
Шелепин Л.А. Солнечная активность и Земля. Москва: Знание, 1980. 64 с.
Шнайдер С.Г. Меняющийся климат. В мире науки, 1989, №11. С. 26–36.
