Наукові записки. Серія: Педагогічні науки

МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ДИПЛОМАТІВ

Олександр Олександрович Балануца — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Одним із головних завдань професійної підготовки є навчити майбутнього дипломата інтегрувати знання, одержанні в суміжних курсах, знаходити шляхи реалізації міжпредметних зв’язків цих знань у майбутній професійній діяльності. Тому питання інтеграції знань у процесі професійної підготовки дипломата, ефективного використання міжпредметних зв’язків під час формування найважливіших професійних якостей у майбутніх дипломатів набувають актуального характеру.

У статті розкрито значення міжпредметних зв’язків у професійній підготовці майбутніх дипломатів.

Встановлено, що формування готовності майбутніх дипломатів до професійної діяльності дуже тісно пов’язане з інтеграцією знань, використанням міжпредметних зв’язків. Підготовка майбутніх дипломатів і сучасні дослідження в галузі міжнародних відносин мають багато в чому міждисциплінарний характер і включають, окрім традиційних, екологічну, соціологічну, психологічну, культурологічну та інформаційно-технологічну складові.

Саме міжпредметні зв’язки сприяють інтенсифікації освітнього процесу, більш об’ємному сприйняттю інформації. Процес навчання є синтезом, міжпредметною інтеграцією предметів загальноосвітнього та професійного циклів. Використання міжпредметних зв’язків дає можливість формування у студента цілісної уяви про проблему, дозволяє перейти від ізольованого розглядання різноманітних явищ та процесів до їх взаємопов’язаного комплексного вивчення.

Професія дипломата узагальнює досвід людської діяльності за тривалий історичний період, є квінтесенцією таких спеціальних наук як історія та міжнародні відносини, економіка і право, країнознавство та мовознавство тощо. Тому для більш ефективної підготовки майбутніх дипломатів необхідно розвивати інтегроване навчання з опорою на міждисциплінарні зв’язки.

Встановленню зв’язків між окремими предметами спеціальних дисциплін сприяє вирішення виробничих завдань. Реалізація ідеї «взаємопроникнення» дисциплін одна в одну націлює тих, кого навчають, на «наскрізне» застосування знань, умінь та навичок, яких вони набули під час вивчення інших предметів, сприяє формуванню наукового світогляду майбутніх фахівців, активізує їх мислення, покращує методологічну основу.

Особливої уваги потребує питання включення гуманітарних знань в освітні програми, розробки дидактики та високоефективних засобів діагностики, які б відповідали перехідному періоду суспільства, сприяли формуванню знань і громадянських навичок, які відповідають змістові сучасних процесів в Україні та світі.

Взаємодія різних наук та наукових дисциплін, тісний контакт різних систем знань та їх елементів забезпечує акумулювання нових ідей, відкриває перспективи формування принципово нового знання.

ПЕДАГОГІЧНИЙ ДИЗАЙН УРОКУ ІНФОРМАТИКИ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ: СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ

Маріан Філаретович Бирка — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті детерміновано сутність та основні принципи педагогічного дизайну сучасного уроку інформатики у Новій українській школі (інформатична освітня галузь).

Поняття «педагогічний дизайн» визначено як діяльність вчителя зі створення педагогічного сценарію (плану-конспекту уроку) та відповідних навчальних матеріалів для учнів, яка реалізується на засадах технологічності, конкретизації мети, форм, методів, засобів, умов і очікуваних результатів навчання, а також передбачає наявність детальних інструкцій для учнів.

Означено, що ефективна реалізація педагогічного дизайну потребує від педагога дотримання понад 20 принципів, що свідчить про складність та багатоаспектність цього напряму педагогіки, а також обґрунтованості його розгляду як певного виду педагогічного мистецтва.

Виокремлено 12 найбільш важливих принципів педагогічного дизайну, яких вчитель має дотримуватись у ході розробки педагогічного сценарію уроку інформатики у Новій українській школі, а саме принципи: естетизації освітнього середовища, ефективного цілепокладання, психологічної комфортності, залучення уваги, обмеження обсягу навчальної інформації, інформативності, наочності, інструктивності, комплексного впливу на всі репрезентативні системи, створення умов для конструювання власного досвіду, рефлексивності та зворотного зв’язку.

Запропоновано ієрархічну систему з визначених 12 принципів педагогічного дизайну, яких вчитель має дотримуватись у ході розробки педагогічного сценарію уроку інформатики у Новій українській школі відповідно до основних етапів комбінованого уроку.

Охарактеризовано застосування визначених принципів педагогічного дизайну для розробки уроку інформатики у Новій українській школі.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ОСВІТУ ДІТЯМ РОМСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В СЛОВАЦЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

Тамара Іванівна Бондар — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті аргументовано значущість вивчення досвіду Словацької Республіки для залучення дітей ромського населення до середовища закладів загальної освіти. На сучасному етапі модернізації національної освіти всі процеси реформування тією чи тією мірою пов’язані з інтеграцією. Україна, розбудовуючи безпечне, інклюзивне освітнє середовище закладів дошкільної, початкової, середньої і вищої освіти, зважає на пропозиції Європейської комісії. Водночас проблема забезпечення дітей ромського населення доступною, якісною освітою потребує вивчення. Очікуваними результатами реформи вважають підвищення чисельності дітей ромського населення, які представлені в контингенті закладів загальної освіти, покращення успішності цих школярів, зростання чисельності дітей, які отримують атестат про закінчення закладу загальної середньої освіти і вищої освіти. Такі результати вможливлять удосконалення грамотності ромського населення і подолання труднощів економічного характеру. На підставі аналізу психолого-педагогічних джерел виокремлено особливості державної політки словацького уряду в галузі інклюзивної освіти: зміна державної політики щодо осіб з особливими освітніми потребами взагалі та дітей ромського населення зокрема під впливом політики Європейського Союзу; реформування освіти для залучення дітей ромського населення з метою подолання економічних і соціальних труднощів; складність реалізації програм, попри допомогу Європейського Союзу, через відсутність політичної волі уряду країни; наскрізність і наступність траєкторії інклюзивної освіти, що відображені в змісті політичних ініціатив уряду країни; інтенсифікація розвитку інклюзивної освіти через низку законодавчих ініціатив, що пов’язана зі зміною уряду країни. Отже, для розвитку інклюзивної освіти в Словацькій Республіці характерне інтенсифіковане реформування освіти під впливом гуманістичних цінностей Європейського Союзу. Перспективні напрями дослідження пов’язані з аналізом змісту освітніх програм підготовки педагогічних працівників до професійної діяльності в сучасних умовах, з огляду на забезпечення особливих освітніх потреб усіх дітей.

ШКОЛА МИСТЕЦТВ: МЕНЕДЖМЕНТ ТА МАРКЕТИНГ

Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

На даний час завдяки зміні соціально-економічного та соціокультурного розвитку України виникає потреба пошуку нових методів та прийомів управління у мистецькій освіті. Слід зазначити, що ці позиції мають передусім педагогічну основу. До того ж названі складові, які відіграють важливу роль в практиці управління, значною мірою повинні мати нерозривну єдність.

У статті розглядаються теоретичні аспекти проблеми управління школою мистецтв. Характеризується менеджмент як галузь наукового знання і перспективний тип управління освітніми установами у сфері культури і мистецтва; а також низка управлінських проблем школи: стратегічне планування, якість освіти і управління персоналом.

Через різноманітність джерел фінансування освітніх установ відбувається постійне розширення комплексу маркетингу більшості організацій системи освіти. Обмеженість можливостей місцевих та державного бюджетів сприяє інтенсивному розвитку маркетингу платних освітніх послуг на споживчому ринку та ринку організацій, а також маркетингу обміну зі спонсорами та політиками. Різноманітність видів, технологій та ринків освіти дозволяє використовувати весь арсенал засобів та методів комплексу маркетингу у цій сфері. У статті розглянуто сутність маркетингу в галузі освіти. Наведено короткий огляд проблематики маркетингу освітніх установ та освітніх послуг. Маркетинг у галузі освіти розглядається як філософія, стратегія та тактика відносин та взаємодій споживачів, виробників та продуктів освітніх послуг в умовах ринку, вільного вибору пріоритетів та дій з усіх боків.

Аналізуються шляхи, спрямовані на перехід школи мистецтв до режиму інноваційного розвитку, розширення сфери додаткових освітніх послуг, реалізацію творчих проектів. Стаття адресується керівникам освітніх установ у галузі культури і мистецтва, студентам і викладачам закладів вищої освіти і коледжів.

Встановлено, що проблема якості освіти пов'язана з довготривалою стратегією розвитку школи і спрямована на створення системи менеджменту якості освітніх послуг, що вимагаються замовниками. Основні напрями діяльності із забезпеченню якості освіти полягають у вдосконаленні процесів цілепокладання; у оновленні змісту освіти; у створенні системи моніторинга; у розвитку кадрового потенціалу співробітників; у організації освітнього середовища відповідно до сучасних вимог.

ПЕРІОДИ ЗАНЕПАДУ ТА ПЕРІОДИ ПОЗИТИВНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ ТА ПРОФЕСІЙНОГО ВИЗНАЧЕННЯ

Марина Вікторівна Гриньова — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Статтю присвячено аналізу психолого-педагогічних підходів до трактування поняття «професійне самовизначення». Адже професійне самовизначення особистості являє собою одне з найважливіших понять у науковій та інших сферах людської діяльності, тому варто розкрити його зміст, сутність та певні особливості. Ретроспектива дослідження проблеми професійного самовизначення дає підстави інформувати, що у 30-ті роки профорієнтацію забороняли політичним способом, у 70-80-ті – бюрократичним, а в епоху розквіту демократії – економічним. Проте, як доводить ретроспективний аналіз, проблема процесу становлення професійного самовизначення сучасної молоді набирає актуальності не лише в Україні, але і у всіх високорозвинених державах світу. Ядром професійного самовизначення можна вважати особистісний пошук та сенс професійної діяльності, яку обирає, опановує та згодом виконує молода людина. У статті представлений перелік визначень різних історичних періодів вітчизняних та закордонних вчених та виявлено, що в наукових роботах дослідників проблема професійного самовизначення має підвищений інтерес. Узагальнено та розглянуто різні теоретичні аспекти проблеми професійного самовизначення особистості як майбутнього фахівця в контексті здійснення професійно-консультаційної роботи зі здобувачами. Встановлено, що професійне самовизначення є багатогранним та багатокомпонентним явищем, а отже вважається нерозривним з професійним визначенням, професійним розвитком та становленням особистості. Виявлено, що на розвиток та формування професійного самовизначення особистості як майбутнього фахівця значно впливає оточуюче середовище та її активна життєва позиція. Отже, професійне самовизначення у сучасному соціумі має формувати внутрішню готовність усвідомлено планувати та реалізовувати перспективи професійного розвитку особистості.

ІНТЕГРОВАНИЙ ПІДХІД ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ МИСТЕЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ

Надія Василівна Кічук, Олег Андрійович Дзюба — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті розглянуто деякі теоретичні аспекти інтегративного наукового підходу в контексті його спроможності до віднайдення конструктивних педагогічних інструментів, спрямованих на вдосконалення професійної підготовки фахівців мистецького-педагогічного профілю на етапі їх університетського навчання. Загострення проблематики «духовної терапії», зміни, котрі відбуваються у ландшафті вітчизняної освіти взагалі, й мистецької, зокрема, а також актуалізація арт-педагогіки зумовили необхідність повноцінного втілення ресурсів інтеграції.

В результаті педагогічного дискурсу встановлено, що ідею інтеграції вже закладено в конструкті «мистецька освіта»; причому як на рівні мети, так і змісту. Доведено термінологічну невизначеність, котра ще й досі зберігається у наукових розвідках відносно лексичних, сполучуваних та семантичних нюансів термінів «інтегративний підхід», «інтеграційний підхід». Звертається увага на правомірність трактувати «інтегративний» з акцентуванням на об'єднувальність, а «інтеграційний» - на суцільність. На часі не стільки доведення самоцінності інтеграції, скільки задійність ресурсів щодо забезпечення її якості.

Виявлено напрацювання вчених у розрізі музично-педагогічної компаративістики в аспекті моделювання підготовки вчителів музики, де привабливими визнано ідеї, закладені, зокрема, в «інтегративній моделі». З огляду на типологію труднощів, котрі виникають у сучасних практиків музично-педагогічної діяльності, констатовано необхідність у вищій школі зосередити зусилля на розвиток емоційного інтелекту здобувачів музично-педагогічного фаху, їх готовності до застосування інноваційних технологій викладання інтегрованого курсу «Мистецтво»; доречним визнано комплексні використання технологій музичної психології з урахуванням пріоритетів перезавантаження Нової української школи.

НАСТУПНІСТЬ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ТА ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ: СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД

Ольга Анатоліївна Комар — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Стаття присвячена аналізу актуальних підходів до питання навчально-виховного процесу на стику дошкільної та початкової освіти. Автор досліджує концепцію «наступності» як ключовий аспект успішного переходу від дошкільного закладу до початкової школи. В статті розглядаються сучасні тенденції у формуванні програм, методик та підходів до навчання, спрямованих на забезпечення плавного переходу дитини з одного освітнього етапу на інший. Проаналізовано широкий спектр питань наступності закладу дошкільної освіти та початкової школи. Автором проаналізовано також фактори, що впливають на ефективність цього процесу, такі як підготовка вчителів, психологічний комфорт дітей та їхніх батьків, а також взаємодія між дошкільними та початковими закладами освіти.

Також зазначено, що залишаючи послідовність з віковим періодом дитинства, початкова школа сприяє подальшому розширенню особистості малюка, її фізичному, інтелектуальному та соціальному зростанню. Вона впливає на формування цінностей стосовно держави, рідного краю, української культури, здоров'я, розвиває здібності до творчого вираження себе, критичного мислення та інші аспекти. Поява нового основного виду діяльності (навчальної) на кожному етапі розвитку дитини не призводить до втрати значення попередніх етапів.

Вказано, що ефективним засобом забезпечення послідовності та перспективності в дошкільній та початковій освіті може стати застосування діяльнісного підходу, що передбачає впровадження різноманітних видів творчої діяльності (ігор, технічного та художнього моделювання тощо) у навчальний процес. Поповнення освітнього середовища практико-орієнтованими ситуаціями, що відтворюють реальне життя, також може сприяти цій меті. Такі ситуації, які відповідають потребам дітей у практичних діях, сприятимуть максимальній активізації їхніх пізнавальних інтересів та розвитку почуття відповідальності за навколишнє середовище (наприклад, ділянку школи, рослини на ділянці, способи дбати про предмети). Широкий спектр дидактичних методів і прийомів можна розширити за допомогою розвивальних ігор і вправ, логічних завдань, проблемних питань та ігрових технологій, що сприяють активізації мислення та уяви у дітей.

ЗМІСТ ТА РОЛЬ МИСТЕЦТВА У РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ Й ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

Олександр Володимирович Кучай, Тетяна Петрівна Кучай, Антоніна Петрівна Чичук — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Мистецтво відіграє величезну роль у розвитку людини й життя суспільства. Будучи художнім відображенням дійсності, воно сильно впливає на розвиток особистості, формує почуття, думки, моральність і життєві принципи. Залучення людини до мистецтва просто необхідно, особливо актуально це в наш час. Упродовж історичного розвитку людства мистецтво посідало одне з головних місць у системі формування особистості людини та її світогляду.

У статті розглянуто зміст мистецтва у розвитку людини й життя суспільства охоплює систему культурологічних і спеціальних мистецько-історичних знань, способи діяльності, інтелектуальні й практичні вміння сприйняття, виконання та створення артефактів, досвід творчої діяльності й емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва на феноменологічному рівні.

Мистецька освіта розглядається як процес і результат засвоєння учнями системи знань, умінь і навичок, формування на їхній основі естетичного світогляду, гуманістичних якостей особистості, розвиток художніх здібностей і творчого потенціалу.

Показано важливість «педагогіки мистецтва», що може стати важливою підвалиною людиноцентричної педагогіки, визначаючи орієнтири її розвитку на засадах гуманізації, естетизації, культуровідповідності, діалогічності й творчості. Вона має бути не мистецтвознавством, а творчістю. Говорячи про «педагогіку мистецтва», дослідники зазвичай використовують це поняття як синонім до поняття «мистецька педагогіка»

Особливість мистецької педагогіки полягає в тому, що вона перебуває на стику науки та мистецтва, оскільки має на меті дослідження процесів навчання й виховання особистості засобами мистецтва. Звідси народжується проблема зв’язку педагогічної науки з художньою творчістю. У мистецькій педагогіці надано багатомірну характеристику духовному потенціалу особистості з позиції розкриття його сутнісних сил. Значущість та ємність сутнісних сил особистості визначає соціально-культурний потенціал художньої діяльності.

Оскільки в реальному бутті спосіб людської діяльності не існує поза людських сутнісних сил, поза всією сукупністю відносин, потреб, здібностей, інтересів та устремлінь людини, він входить у сутнісні сили людини як їх важливіша складова, що характеризує її на рівні культурної істоти.

ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ (ХХ – ПЕРША ПОЛОВИНА ХХІ СТ.)

Тетяна Дмитрівна Кочубей — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

у статті автор розглядає історичні етапи розвитку соціокультурної діяльності в Україні (ХХ-перша половина ХХІ ст.).

З початку XIX століття до наших днів в українській педагогічній традиції розвивалася теорія соціокультурної діяльності через наступні концепції: позашкільна освіта, політико-освітня робота, клубна діяльність, культурно-освітня діяльність, культурно-розважальна діяльність та соціокультурна діяльність.

У період 1900-1915 рр. психолого-педагогічні дослідження були спрямовані на пошук типологічних характеристик проблеми організації виховної діяльності у позашкільному середовищі і специфіка їх визначалася тим, що ще цілком не зрозумілими були предметні межі позашкільної виховної роботи.

Становлення нової якості виховної роботи у соціокультурній сфері, а саме формування політико-освітньої спрямованості теорії та практики позашкільної педагогіки фактично зайняло тимчасовий відрізок з кінця 1919 року до середини 1920-х років, коли термін «позашкільна освіта» був повсюдно замінений терміном «політико-освітня робота», яка стає наступним етапом історії розвитку педагогічної та дозвіллєвої діяльності та проголошується засобом соціалізації особистості на основі ідей комунізму.

Другий етап становлення та розвитку соціокультурної діяльності припадає на 1930-ті роки і триває до середини 1970-х років і в цей час з’являються нові терміни «клубна робота» та «культурно-освітня робота».

У період відновлення народного господарства (1945–1953 рр.). відбувається реформування політико-освітньої роботи, яка була виділена із системи освіти в самостійну сферу і отримала назву «культурно-освітня робота».

Наступні етапи в розвитку соціокультурної діяльності – культурно-освітня робота під час «розвинутого соціалізму» (1965–1985 рр.). та культурно-освітня робота під час перебудови (1985–1991 рр.).

Із здобуттям Україною незалежності настає етап соціокультурної діяльності в умовах додаткової освіти (1991–
2014 рр.).

СТАНОВЛЕННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ У ПЕРІОД 1960-1990-Х РР.

Валерій Сергійович Маслов — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

у статті автор розглядає становлення соціокультурної діяльності в Україні у період 1960-1990-х рр.

Протягом останніх кількох років, у період військової агресії РФ проти нашої країни та соціально-економічної кризи, соціокультурна діяльність стає все більш важливою у житті України. Соціокультурна діяльність перетворюється на ключовий елемент загального цивілізаційного розвитку та основний інструмент досягнення миру, взаєморозуміння й толерантності між різними культурами та етнічними спільнотами.

Аналіз наукової літератури довів, що соціокультурна діяльність являє собою систему конкретних заходів, які відображають завдання соціальної політики держави у сфері дозвілля та культури. Соціокультурна діяльність визначає не лише напрямки, але й способи їх реалізації, а також є керованим соціальними інститутами та суспільством процесом залучення людини до культурних цінностей.

Автор відзначає, що у вітчизняній педагогічній традиції з кінця XIX століття і дотепер теорія соціокультурної діяльності була представлена у вигляді наступних наукових концептів: позашкільна освіта – політико-освітня діяльність – клубна робота (справа) – культурно-освітня робота – культурно-дозвільна діяльність – соціокультурна діяльність.

На етапі кінця XIX – першої третини XX століття були створені передумови та умови для здійснення теоретичного аналізу явищ позашкільного виховання, які до кінця XIX століття посіли важливе місце у діяльності земств, благодійних та громадських організацій.

У період хрущовської «відлиги» у культурному середовищі спостерігається ослаблення цензури, лібералізація суспільного життя, підняття «залізної завіси» та загалом відкритість західного світу.

Період 1960-1990-х рр. характеризується такими грунтовними явищами соціокультурного життя, як шістдесятництво – рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних й стала центром духовної опозиції режиму в Україні та соціокультурні трансформації перебудови, в результаті якої відбулося широке національно-демократичне піднесення.

ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ

Валентина Іванівна Мірошніченко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Статтю присвячено обґрунтуванню особливостей формування управлінської компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників у професійній підготовці.

Автор висловлює думку, що однією з найважливіших якостей майбутнього офіцера є його внутрішній орієнтир на успішну діяльність, що позиціонує формування управлінської компетентності як один із пріоритетних напрямків в системі професійної підготовки майбутніх офіцерів-прикордонників. На основі вивчення наукових джерел автором визначено, що формування управлінської компетентності передбачає наявність певних взаємообумовлених блоків характеристик, які засвідчують наявність професійного досвіду особистості; функціональних механізмів психіки; типових властивостей особистості; динаміки особистості; індивідуально вагомих соціальних утворень та соціального середовища.

Управлінська компетентність майбутніх офіцерів-прикордонників є сукупністю знань, умінь та навичок, а також особистого професійного досвіду, якостей управлінської діяльності, набутих у процесі професійної підготовки, що забезпечують здатність здійснювати управління (командування) підпорядкованим підрозділом шляхом використання наданих повноважень. Управлінська компетентність містить лідерські, організаторські і комунікативні компетенції.

Завдяки використанню таких дослідницьких методів, як спостереження, опитування, вивчення службової документації та методичних матеріалів, порівняння, аналіз, синтез було встановлено, що найбільший потенціал щодо формування управлінської компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників у професійній підготовці містять такі навчальні дисципліни: «Основи бойового забезпечення», «Основи управління персоналом», «Морально-психологічне забезпечення», «Психолого-педагогічна підготовка» тощо. Засвоєння змісту цих дисциплін сприяє формуванню у курсантів управлінської компетентності, а відтак і готовності до виконання завдань. Найбільш значимими педагогічними стратегіями для формування управлінських навичок майбутніх офіцерів-прикордонників визначено інтеріоризацію, проблематизацію та рефлексію під час професійної підготовки.

Автор доходить висновку про важливу роль встановлення алгоритму формування управлінської компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників у професійній підготовці, тобто сукупності і послідовності педагогічних дій, методів та засобів для вирішення певної проблеми.

ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ПРОФЕСІЙНОГО ІНФОРМУВАННЯ МОЛОДОГО ПОКОЛІННЯ У ХХ-ХХІ СТ. В УКРАЇНІ

Лариса Олексіївна Петриченко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Молодь – головна рушійна сила кожного історичного періоду та сучасного світу, яка перебуває в центрі міжнародних, соціальних, економічних і політичних подій. В статті розглянуто умови і погляди науковців ХХ-ХХІ століття (проблема професійного самовизначення особистості отримала наукове вивчення тільки у XX столітті) на питання професійного самовизначення особистості, шляхи для вирішення проблеми самореалізації особистості, виявлення самовизначення фахівців через свою діяльність та через такі її аспекти: нормативний (сукупність тих вимог, які висуваються до особистості суспільством взагалі чи колективом зокрема – а) фізична, інтелектуальна, моральна готовність до виробничої праці; б) готовність до виконання обов’язків; в) готовність до згуртування колективу, його підтримка і розвиток); реальний (матеріальний або духовний внесок, який був зроблений для педагогічного колективу чи суспільства взагалі – а) особистий фактичний внесок, який особистість робить для колективу, та визнання його цінності; б) підтримка та позитивна оцінка активності, самостійності особистості в діяльності та спілкуванні в рамках моральних норм суспільства); психологічний (усвідомлення, співвіднесення вимог особистості і вимог оточуючих – а) загальна спрямованість на співпрацю; б) уміння підкоряти власні бажання на користь колективу). Закцентовано увагу на тому, що формування успішного професійного самовизначення молодої особистості вимагає від неї певних психічних, психологічних і фізичних властивостей, які відповідають вимогам обраної професії і сприяють успішному оволодінню нею. Проаналізовано зовнішні умови та індивідуальні особливості суб'єкта професійного самовизначення у період ХХ-ХХІ століття.

МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ХІМІЇ НА ОСНОВІ СИНЕРГЕТИЧНОГО ПІДХОДУ

Валентина Миколаївна Плющ, Тетяна Вячеславівна Ціперко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті актуалізується проблема методичної підготовки майбутніх учителів хімії на основі синергетичного підходу як одного зі шляхів підвищення якості освіти. Авторами визначено методичну підготовку майбутнього вчителя як складну, відкриту нелінійну систему, що має певну мету, багатокомпонентну структуру, характеризується невизначеністю та здатністю до самоврядування та самоорганізації. На основі аналізу науково-педагогічної та методичної літератури виявлено, що відповідно до синергетичного підходу у педагогіці системами, що здатні до самоорганізації, є студент, викладач, їх взаємозв’язок тощо; а головними структурними елементами навчання є зміст навчання та діяльність (взаємодія, співпраця) викладачів і студентів. Визначено напрямки удосконалення методичної підготовки майбутніх учителів хімії на основі синергетичного підходу самоорганізації: оновлення змісту хімічної підготовки; відбір методичних прийомів та засобів, що враховують синергетичність процесу навчання хімії та нелінійність розвитку розумових процесів.

Самоорганізація знань можлива шляхом їх систематизації за допомогою процедури укрупнення, врахування внутрішньо-і міжпредметних зв'язків, синтезу, чіткої структурної організації понять, виявлення подібності і відмінності досліджуваних процесів. Включення синергетичних ідей до змісту хімічної підготовки студентів посилює діалектичність хімічної освіти, сприяючи посиленню методологічної рефлексії майбутнього вчителя. Синергетичний підхід до вивчення хімії передбачає не спрощення та схематизацію навчального матеріалу, але розглядає об'єкт вивчення хімії у максимальній повноті існуючих зв'язків та взаємозалежностей у складі відкритої системи. таким чином, урахування синергетичного підходу під час організації освітнього процесу дозволяє не лише сформувати цілісний підхід до навчання, а надає можливість врахувати динаміку та механізми самоорганізації суб’єктів освітнього процесу, забезпечує формування цілісної, креативної особистості, соціально активних, творчих фахівців, здатних до самовдосконалення, до свободи вибору і свободи дій, до самовідповідальності.

ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЗАСОБАМИ ПРИРОДИ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Ольга Сергіївна Радул, Ольга Михайлівна Ткаченко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті висвітлено погляди В. О. Сухомлинського на естетичне виховання учнів засобами природи. У педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського естетичне виховання посідає вагоме місце. Доведено, що особливого значення естетичному вихованню педагог надавав у молодшому шкільному віці. Саме на цьому періоді життя естетичні почуття посідають своєрідне місце у духовному житті. Краса природи є першою і найдоступнішою людині. Сприйнятливість до природи є особливістю дитячого віку. Природа є світом, що оточує людину в дитинстві, вона є наочним мірилом цінностей, джерелом багатства. Важливо вчасно допомогти дитині побачити світ навколо себе, переживши естетичні почуття. Виховання природою здійснювалось педагогом у «школі під голубим небом», яка відкривала перед дітьми вікно у світ завдяки урокам мислення, милування, дивування природними об’єктами і явищами, мандрівками у поле, на берег ставка, в сад, на високий курган, у ліс. Встановлено, що в естетичному вихованні важливо навчити вмінню правильно бачити й чути навколишній світ, що означає формувати смак до естетичного у природі та в житті загалом. Виходячи з того, що дитина за своєю природою є допитливим дослідником, відкривачем світу, педагог прагнув, щоб перед дітьми відкрився навколишній світ у живих фарбах, яскравих образах, трепетних звуках. Для осмислення молодшими школярами навколишнього потрібно багато часу й сил, а тому серед природи їм треба дати можливість послухати, подивитися, відчути. Показано, що педагог навчав дітей описувати кольори та відтінки образу, сприйнятого раніше лише за допомогою слуху. Краса навколишнього світу є джерелом натхнення для дітей. В. О. Сухомлинський навчав дітей у такій послідовності : спочатку побачити й відчути, потім назвати, передати словом, написати оповідання, вірш чи казку. Естетична творча діяльність учнів Павлиської школи спрямовувалася на охорону природи, прикрашання землі власною працею, озеленення території школи, створення куточків краси, алей, квітників. Засобом залучення молодших школярів до неповторної краси рідного краю були свята, які організовувалися у школі та спрямовувалися на розвиток у дітей здатності дорожити живим і прекрасним.

ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Наталія Сергіївна Савченко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті розглянуто поняття «педагогічна майстерність», визначено її складники й окреслено шляхи формування в майбутніх учителів фізичної культури. Проаналізовано окремі дослідження вчених щодо означеної проблеми, з’ясовано, що педагогічна майстерність учителя фізичної культури розглядається дослідниками з погляду якості виконання педагогічних завдань, інноваційності освітнього процесу, наявності педагогічного такту, манери поведінки. Сформульовано авторське трактування поняття «педагогічна майстерність учителя фізичної культури», що охоплює сукупність якостей особистості, яка володіє професійною компетентністю, інноваціями в системі освіти, здатна до креативності, саморозвитку та характеризується сформованими громадянськими, морально-етичними якостями. Виокремлено елементи педагогічної майстерності, серед яких – професійна компетентність (інтегральна, загальні, спеціальні), володіння сучасними технологіями навчання, практичними вміннями, педагогічні здібності, наявність сформованих у вчителя громадянських, морально-етичних якостей. Проаналізовано освітньо-професійну програму «Фізична культура» першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 014.11 «Середня освіта (Фізична культура)», установлено, що педагогічна майстерність визначається володінням здобувачами освіти сучасними технологіями навчання. Закцентовано увагу на тих методах, прийомах, що формують професійне комунікативне мовлення, запропоновано окремі з них, які використовуються в процесі вивчення дисципліни «Основи педагогічної майстерності», як-от: метод «інформаційного бюро», творчо-лінгвістичного відтворення, дискусійної студії. Вагомого значення надано методу гри, тренінгам, на яких формуються складники професійної компетентності, виробляються навички виразності й техніки мовлення, конкурсам на вправляння в чіткості дикції, постановці голосу. Охарактеризовано три види практик: «Педагогічна практика в ЗОШ в молодших класах»; «Педагогічна практика в ЗОШ в середніх і старших класах»; «Педагогічна практика в ЗОШ з організації спортивної роботи». Підсумовано, що кожна з практик є важливим складником у формуванні професійної компетентності й чітко визначає мету та реалізацію низки завдань. Запропоновано проведення педагогічних хвилинок «Вивчаємо кращий досвід», «Сторінками фахових часописів», складання проектів.

ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ НАДІЙНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ-МУЗИКАНТІВ У ПРОЦЕСІ ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Тетяна Володимирівна Ткаченко, Ольга Олександрівна Шумська — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У роботі розглянуто особливості формування виконавської надійності майбутніх педагогів-музикантів у процесі їх професійної підготовки. Показано, що процес фахової підготовки здобувачів освіти обов’язково передбачає оволодіння виконавською майстерністю, як способом творчого втілення набутих знань, умінь та навичок, розвиток творчої самостійності у розкритті змісту музичного твору, формування установки на виконавську діяльність і набуття досвіду інструментального виконання на заняттях з дітьми під час проходження педагогічної практики. Обґрунтовано, що організація концертно-виконавської практики має першочергове значення у фаховій підготовці майбутніх педагогів-музикантів, оскільки концертно-виконавська діяльність спонукає їх до професійного вдосконалення; дозволяє більш повно проявити набуті знання, вміння, навички, розкрити власний художньо-творчий потенціал. Показано, що концертний виступ є складною діяльністю, яка має бути безпомилково виконана в особливих умовах, а отже, виконавець, який її здійснює, повинен мати якості виконавської надійності. Однак, велика частка здобувачів освіти музичних спеціальностей демонструє в умовах публічного виступу виконавську нестабільність, що негативно впливає на їхній психічний стан і результати навчання. Схарактеризовано фактори, що мають негативний вплив на характер, зміст та якість виконавської діяльності музиканта на сцені. Визначено, що надійність музиканта-виконавця в концертному виступі є комплексною психологічною властивістю особистості зберігати якості саморегуляції, завадостійкості, стабільності в умовах негативного впливу зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) чинників у процесі втілення виконавцем художнього задуму композитора. Ключовими компонентами виконавської надійності є такі: підготовленість до концертного виступу, самоконтроль і самокоригування під час сценічного виконання програми, самоналаштування на успішний виступ. Доведено, що формування виконавської надійності майбутнього педагога-музиканта, як запоруки успішності його концертних виступів, передбачає сумлінну працю як самого здобувача освіти, так і його викладача, і дозволяє сформувати готовність здобувачів до концертно-виконавської діяльності.

ВИХОВАННЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ В УНІВЕРСИТЕТАХ США

Оксана Володимирівна Філоненко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

На сучасному етапі розвитку вищої освіти надзвичайної актуальності набуває узагальнення й використання передового світового досвіду виховання фізичної культури студентів у США. Як відомо, США є визнаним лідером в світі не тільки в освітній сфері, а й у сфері спорту та фізкультурної діяльності, що й зумовило подальший аналіз досвіду фізичного виховання в університетах США У статті розкрито стан дослідження проблеми виховання фізичної культури студентів в університетах США.

На основі опрацьованих джерел встановлено, що характерними рисами системи освіти США є її децентралізація й полікультурна спрямованість; максимальне врахування потреб американського суспільства, ринку праці, сучасних тенденцій у галузі педагогічних знань. Ця особливість знаходить відображення у вимогах до університетської підготовки викладачів фізичного виховання, стандартах акредитації спеціальності й оціночних стандартах випускників.

В університетах США немає обов'язкових занять з фізичного виховання, проте студенти активно займаються в спортивних секціях і центрах фізичного оздоровлення, організованих при університетах. Найчастіше практикуються такі основні форми організації занять з фізичного виховання: заняття у факультативних групах за обраним видом рухової активності з обов’язковим відвідуванням, виконання певних вимог і складанням заліків для отримання залікових балів, що йдуть у диплом; участь у будь-яких масових змаганнях за власним вибором; заняття одним з видів спорту чи рухової активності в групі або самостійно для зміцнення здоров’я, проведення дозвілля тощо.

Дослідники виділяють такі особливості фізичного виховання в університетах США: гармонійне поєднання навчання та дозвілля студентів; фінансова підтримка фізичного розвитку студентів; розвинена система факультативних та рекреаційних занять; комерціалізація та професіоналізм студентського спорту.

Перспективи подальших розвідок напряму вбачаємо у вивченні можливостей застосування американського досвіду виховання фізичної культури студентів у системі вищої освіти Україні.

РОЗВИТОК НАВИЧОК АУДІЮВАННЯ У ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ НА ОСНОВІ АВТЕНТИЧНОГО ПІСЕННОГО МАТЕРІАЛУ

Олександр Леонідович Шумський — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті обґрунтовано, що проблема навчання аудіювання є однією з найбільш нагальних для майбутніх спеціалістів будь-якої галузі, адже однією з умов успішного спілкування іноземною мовою є якісно сформовані аудитивні навички. Показано, що істотного підвищення ефективності навчання аудіювання викладач може досягти як за рахунок удосконалення форм та методів, так і завдяки більш раціональної організації та управління навчальним процесом. У даному контексті може стати в нагоді використання автентичних зразків музичної пісенної творчості на заняттях з іноземної мови. Звернення до подібних матеріалів має особливу педагогічну цінність для іншомовної освіти, оскільки їх можна розглядати в якості прототипу сучасного стандарту іноземної мови, що дозволяє здобувачам максимально наблизитися до реальних умов функціонування мови, що є додатковим чинником підвищення їхньої мотивації до оволодіння іноземними мовами. Визначено переваги навчання аудіювання із застосуванням аудіовізуальних засобів, які вможливлюють одночасний вплив на всі основні канали сприйняття інформації. Уточнено, що швидкість, точність розуміння на слух, а також ефективність запам’ятовування залежить від умов пред’явлення пісенного аудіоматеріалу, зокрема, кількості прослуховувань, темпу пісні, довжини фрази, а також відповідності особистим інтересам та схильностям здобувачів. Зазначено, що традиційні форми роботи з автентичним пісенним матеріалом, які, переважно, зводяться до прослуховування, читання, перекладу, заучування та відтворення напам’ять, не завжди можуть забезпечити досягнення поставлених викладачем дидактичних цілей. Наведено приклади вправ для подолання низки істотних труднощів у процесі сприйняття та розуміння змісту іншомовного автентичного пісенного матеріалу. Встановлено, що методично та дидактично грамотно побудована робота з пісенним матеріалом сприятиме вдосконаленню фонетичних навичок, активізації психічних функцій особистості, розширенню словникового запасу, підвищенню мотивації до вивчення іноземних мов.

СТРУКТУРНІ КОМПОНЕНТИ КУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Богдан Олегович Андрейчик — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті розкрито питання визначення структурних компонентів культурної компетентності учнів закладів загальної середньої освіти із врахуванням стрімких реформаційних та евроінтеграційних процесів. Проаналізовано наявний досвід виявлення структури культурної компетентності учнів основної школи. Актуалізоване визначення культурної компетентності крізь багатогранну призму сучасних освітніх викликів. Надано обґрунтування структурних компонентів культурної компетентності учнів, які формуються під час вивчення інтегрованої дисципліни «Мистецтво». Розглянуто вплив творчих форм і методів роботи, зокрема елементів композиторської творчості на вплив структурних компонентів культурної компетентності школярів. На основі вітчизняних та зарубіжних досліджень встановлено різнохарактерний вплив на когнітивно-емоційні особливості учнів. Розкрито та надано визначення різним структурним компонентам культурної компетентності, а саме мотиваційно-ціннісному, пізнавально-культурологічному, діяльнісно-творчому та рефлексійно-оціночному. Окрім визначення нами було надано характеристику структурних компонентів культурної компетентності та їх взаємозв’язок з освітнім процесом закладів загальної середньої освіти. Запропоновані варіанти формування елементів структури культурної компетентності під час уроків з дисциплін мистецького спрямування. Окреслено роль викладача під час втілення компетентісного підходу, його вміння до поєднання різного роду практичних та теоретичних знань під час творчих форм роботи. Зазначені взаємодії психологічного, соціального, освітнього, культурологічного компоненту при формуванні структурних елементів розглядаємого поняття. Виокремлені специфічні риси впровадження творчих форм під час освітнього процесу та їх вплив на формування культурної компетентності. Визначені шляхи розвитку структурних компонентів культурної компетентності та їх вплив на всебічний розвиток учнів за рахунок впровадження творчих форм роботи на уроці, а саме елементів музичної імпровізації та композиторської творчості.

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ХУДОЖНИКІВ ТА ДИЗАЙНЕРІВ ЗОБРАЖЕННЮ ПЕРСПЕКТИВИ ПЛОСКИХ ФІГУР У ТРАДИЦІЙНОМУ ТА КОМПЮТЕРНОМУ РИСУНКУ Й ЖИВОПИСІ

Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті розкриті закономірності конструктивної графічної побудови перспективи плоских форм на вертикальній площині.

Система навчання перспективному зображенню передбачає послідовного вивчення загальних положень перспективи як науки, законів та правил перспективних зображень, теоретичних основ побудови перспективних проекцій а також різних способів та прийомів перспективних побудов на картинній площині.

Професійна програма підготовка майбутніх художників та дизайнерів включає вивчення та засвоєння предметів художнього спрямування – рисунок, живопис, декоративно-прикладна діяльність тощо.

Завдання курсів образотворчого циклу полягає у формуванні рівня якості художнього професіоналізму. Ознаками визначення рівня якості, що характеризують високий професіоналізм, є: професійна методологічна компетентність, у тому числі художня майстерність; потреба працювати якісно з високою ефективністю; самостійність мислення; різноманітність способів дій; уміння обґрунтувати творчий художній метод та форми особистої образотворчої діяльності й бачити перспективу розвитку ідей, потребу в постійному розширенні й оновленні своїх знань; здібності до пошуку нових форм та методів навчання, що забезпечують методичну технологію вирішення завдань художньо-дизайнерської освіти.

Українська художня школа на сучасному етапі знаходиться на стадії свого пошуку та становлення. Існують різні підходи до методик художнього викладання, при цьому всі вони об’єднані історією розвитку образотворчого мистецтва.

Українська національна культура і мистецтво пройшли довгий складний і драматичний шлях. На цьому історичному шляху вироблялися і стверджувалися ідеали, характер, устремління, моральні, естетичні, художні цінності, формувалися види мистецтва як виразники національної культури, творцем якої був український народ.

Тому так важливо здійснювати професійну підготовку майбутніх вчителів образотворчого мистецтва, художників та дизайнерів у вищих навчальних закладах на основі культурного надбання українського народу. Адже вже зараз ми виховуємо нове покоління українців, яким жити, розбудовувати свою державу, осмислювати і творити свою національну культуру і мистецтво.

ЩОДО КОНЦЕПЦІЙ, ПОНЯТЬ, ПОЗНАЧЕНЬ І МЕТОДОЛОГІЇ ТЕОРІЇ МНОЖИН У КОНТЕНТІ СТАНДАРТНИХ КУРСІВ ПЛАНІМЕТРІЇ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У останні роки в Україні, особливо у зв’язку з впровадженням концепції Нової Української школи, ми явним чином спостерігаємо приклади перебудови контенту середньої математичної освіти на теоретичних засадах теорії множин. За об’єктивних обставин подібна перебудова вимагає глибокого осмислення, дуже виважених, ретельно обговорених і ретельно обґрунтованих кроків. Мета роботи полягає в уточненні ролі та місця теоретико-множинного підходу до розкриття сутності основних понять сучасних систематичних курсів планіметрії закладів загальної середньої освіти, розробці методичного характеру пропозицій щодо його подальшого впровадження і поглиблення.

Дослідження базується на опрацюванні та проведенні системного порівняльного аналізу нормативних документів, наукової та методичної літератури, класифікації та узагальненні отриманої інформації, реалізації міркувань індуктивного та дедуктивного характеру. Проаналізовано наявні елементи теорії множин у сучасних програмах і підручниках з математики для початкової освіти та для 5-6 класів закладів загальної середньої освіти з позиції їх подальшого застосування у систематичних курсах евклідової планіметрії на рівні базової середньої освіти. Одночасно, проаналізовано загальні теоретичні передумови подібного застосування. Контент сучасних навчальних програм і підручників з геометрії для учнів 7-9 класів закладів загальної середньої освіти досліджено з позиції усвідомлення місця та ролі у ньому концепцій, понять, позначень і методології теорії множин з метою визначення доцільних напрямків подальшого її поглиблення.

У підсумку, сформульовано конкретні пропозиції щодо доцільних напрямків подальшого впровадження первинних фундаментальних положень теорії множин у систематичні курси планіметрії закладів загальної середньої освіти. Зокрема, підкреслено, що при введенні, наприклад, таких понять, як рівні або подібні геометричні фігури, однаково напрямлені промені, напрямок на множині ненульових напрямлених відрізків, ковзний вектор, вільний вектор евклідової площини, варто продовжувати у значній мірі на інтуїтивному рівні, але безпомилково з позиції математики, розпочате під час опанування попередніх математичних курсів формування понять бінарного відношення еквівалентності на множині та розбиття відповідної множини на попарно непересічні класи еквівалентності.

ДИДАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Христина Валеріївна Білинська — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті розглядаються дидактичні особливості викладання іноземної мови в закладах вищої освіти. У багатьох навчальних закладах світу апробуються різні педагогічні стратегії та технології навчання. І чим більше буде альтернативних методичних рішень, тим пліднішим буде пошук нових шляхів підвищення якості та ефективності іншомовної освіти. Успіх будь-якої діяльності, поза сумнівом, багато в чому залежить від того, які методи використовуються для його досягнення. Це повною мірою стосується вивчення іноземних мов. За кількістю методів, які використовуються для вивчення, іноземних мов займають сьогодні одне з перших місць. Щоправда, за якістю ці методи далеко ще не рівноцінні. Тому часто багато фахівців, які вивчили іноземну мову, потрапляючи в мовне середовище, почуваються абсолютно безпорадними. Причини – брак мовного досвіду, занурення у мовне середовище, спілкування з носіями мови. Цим пояснюється популярність вивчення іноземної мови за кордоном, і зростає з кожним роком.

Провідним принципом сучасної дидактики є варіативність, що дає можливість обирати та конструювати педагогічний процес за будь-якою моделлю. Саме у цьому напрямі і має йти прогрес іншомовної освіти у світі з організацією діалогу різних педагогічних систем та інноваційних технологій навчання.

Дидактичне забезпечення є однією з найважливіших складових освітнього процесу. Дидактичний матеріал характеризується вкрай різноманітними формами та вибором, які активно присутні у педагогічному процесі. Будучи важливою частиною процесу передачі освітньої інформації, дидактичний матеріал демонструє такі якості, як структурна складність, мінливість проявів, велика функціональне навантаження.

Використання дидактичних матеріалів, що відображають реальну мовну дійсність, дозволять сформувати наочніше уявлення про використання іноземної мови в повсякденності, а також підвищать інтерес до її вивчення та подальшого використання як інструмент пізнання.

Для забезпечення ефективної підготовки та розвитку професійно-орієнтованої іншомовної комунікативної компетентності студента необхідно враховувати основні положення дидактики вищої школи, будувати на цій основі методику навчання іноземної мови.

РЕАЛІЗАЦІЯ КЛАСТЕРНОГО ПІДХОДУ У МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ

Наталія Костянтинівна Білова — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті автор розглядає кластерний підхід у музично-виконавській діяльності здобувачів мистецької освіти.

У фаховій підготовці майбутніх фахівців в галузі музичного мистецтва застосування кластерного підходу допомагає розвитку критичного та креативного художньо-образного мислення майбутніх педагогів-музикантів.

У фортепіанній підготовці здобувачів мистецької освіти кластери розуміються як пучок еталонних слухових, зорових, рухових тактильно-кінестетичних уявлень, життєвих та художніх асоціацій, множинна інтерпретація яких дозволяє музикантам-виконавцям глибинно розкривати художні образи, утворювати архітектоніку виконавських концепцій інтерпретації музичних творів.

На основі аналізу наукової літератури автор визначає індивідуальні фахово-інтерпретаційні кластери як інтегровану систему інтонаційно-слухових, рухових тактильно-кінестетичних, когнітивно-емоційних і комунікативно-емпатійних уявлень, відчуттів, переживань, емоцій, суджень, установок, які формуються у здобувачів освіти на засадах суб’єктивних узагальнень загальноприйнятих, усталених виконавських, художньо-креативних і мистецько-педагогічних традицій як норм-еталонів.

Інтонаційно-слухові кластери є інтегрованою формою музичного мислення, музично-виконавської та музично-педагогічної діяльності, що ґрунтується на слухо-образній природі та інтонаційній сутності музичного мистецтва.

Виокремлення тактильно-кінестетичних відчуттів-еталонів ґрунтується на розумінні того, що музичні дії музиканта-виконавця у загальному сенсі є скоординованими ігровими рухами.

Когнітивно-емоційні еталони пов’язані з музикознавчою компетентністю майбутніх фахівців і трансформуються у систему розумінь, суджень, міркувань, «пропущених» майбутніми фахівцями через власні почуття й емоції.

Комунікативно-емпатійні еталонні уявлення є підґрунтям для будування художньо-педагогічної комунікації майбутнього фахівця в галузі музичного мистецтва у всіх можливих варіантах: між виконавцем і Автором через музичний твір (Я-Автор), аутокомунікацію через музичний твір (Я-Я), між учителем й учнем, учнями (Я-Інший) на ґрунті сприйняття й художньо-емпатійного аналізу музичного твору.

ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ЗАДАЧ БІОМЕХАНІКИ ЗАСОБАМИ UNITY

Василь Олександрович Болілий, Людмила Павлівна Суховірська, Самі Абуватфа — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

В статті розглядається візуалізація задач біомеханіки засобами Unity.

Використання сучасних технологій, засобами Unity, для візуалізації біомеханічних процесів є важливим етапом у розвитку наукових методів та досліджень. Це дозволяє використовувати інтерактивні та реалістичні симуляції для аналізу та моделювання складних біомеханічних систем, що робить можливими нові підходи до дослідження та вирішення проблем. Використання інтерактивних та візуальних засобів, таких як симуляції у Unity, може покращити сприйняття матеріалу для студентів, дослідників та професіоналів у галузі біомеханіки.

В даній статті представлена розробка додатку візуальної демонстрації біомеханічної проблеми за допомогою сучасних технологій моделювання. Комп’ютерний навчальний додаток для наочної демонстрації деяких біомеханічних задач, який допомагає студентам в процесі навчання детальніше розуміти основні принципи біомеханіки на основі 3Д моделі людини з м’язовою тканиною.

Програмний додаток створено з метою наочної демонстрації біомеханічних задач, які дають можливість сформувати у студента цілісне уявлення про досліджуваний об’єкт – рухову активність людини, її частин тіла, їх зв’язки із зовнішнім – екологічним та внутрішнім середовищем. Розроблено 3Д моделі м’язів і скелета людини.

Програмний продукт «Навчальний програмний засіб з біомеханіки» розроблений на основі мови програмування С# в середовищі Blender та Unity, дозволяє передбачити в кліпі можливість прийняття користувачем певних рішень, тобто зробити його активним учасником перегляду. ПП «Навчальний програмний засіб з біомеханіки» утворений з двох об’єктних файлів типу Wavefront (.obj) та файлів анімації (скріпти), написаних на C#. В статті детально описані етапи формування програми з представленням фрагментів кодів.

Використання розробленої візуалізації для освітніх цілей, таких як навчання студентів біомеханіки, медицини, фізіотерапії та спортивних наук допомагає полегшити їхнє розуміння складних концепцій.

Дана програма пройшла апробацію студентами-іноземцями Донецького національного медичного університету під час практичних занять з медичної інформатики.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО IНТЕЛЕКТУ ЯК ЕФЕКТИВНОГО ІНСТРУМЕНТУ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Анна Вікторівна Бондар, Олена Миколаївна Самар, Наталія Миколаївна Фурманчук — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті розглянуто особливості використання штучного інтелекту під час викладання іноземних мов у закладах вищої освіти. Підкреслено думку, що інтеграція штучного інтелекту та авторських методик викладачів дозволяє автоматизувати рутинні завдання в навчанні, вдосконалити мовну компетенцію, збільшити лексичний запас, покращити вимову та навчитись вільно реалізовувати здобуті мовленнєві вміння в різних ситуаціях. Для реалізації поставлених цілей використовували різноманітні дослідницькі методики, зокрема експериментальні проєкти, опитування, тематичні дослідження, узагальнення та систематизацію наукових джерел з елементами теоретичного аналізу та синтезу.

Також проаналізовано низку корисних функцій штучного інтелекту, таких як розпізнавання мови, переклад, підтримка навчання лексики та граматики, створення інтерактивних вправ і тестів для студентів. З’ясовано, що всі ці аспекти сприяють зростанню мотивації до навчання та активної участі студентів у процесі опанування іноземної мови. Водночас, увагу акцентовано на тому, що ШІ не може повністю замінити глибоке навчання та навички, які можна отримати через роботу з викладачами та традиційними методами навчання.

Крім того, у статті розглянуто приклади платформ штучного інтелекту MagicSchool.ai. та Twee, розроблених для оптимізації робочого навантаження викладача, покращення комунікації та підтримки спеціальних освітніх потреб. Доведено, що інструменти, запропоновані на платформах, значно покращують навички студентів у володінні іноземною мовою, водночас надаючи викладачам можливість оптимізувати свою роботу та прискорити навчальний процес; також вони допомагають у плануванні занять, оцінюванні студентів, створенні індивідуальних навчальних програм.

У підсумках зазначено, що використання можливостей штучного інтелекту на заняттях з іноземної мови у ЗВО відкриває нові горизонти для викладання та навчання, а саме: робить заняття більш динамічними, цікавими завдяки візуалізації інформації, інтерактивним вправам та ігровим елементам; стимулює когнітивні функції студентів, розвиваючи пам'ять, увагу, логічне та абстрактне мислення. Проте важливо пам'ятати, що ШІ не може повністю замінити людський фактор у навченні мови, адже він не наділений емпатією, не може дати емоційну підтримку та налагодити особистий контакт з кожною людиною.

ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

Антон Володимирович Буткевич — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Іформаційна культура в сучасному інформаційному суспільстві стає все більш важливою та актуальною. Це пов’язано зі стрімким розвитком інформаційних технологій, зростанням обсягів інформації, яка надходить до людей, а також зі змінами у способах спілкування та доступу до інформації. Інформаційна культура охоплює різні аспекти життя людини, такі як сприйняття, аналіз, оцінка та використання інформації. Вона охоплює не тільки знання про різні джерела інформації, але і вміння критично оцінювати цю інформацію, розуміти її значення та вплив.

У статті розглянуто роль формування інформаційної культури майбутніх педагогів в контексті модернізації професійно-педагогічної освіти.

У системі вищої освіти мають бути знайдені можливості повноцінної професійної підготовки спрямованої на формування інформаційної культури, що дозволить майбутнім педагогам правильно збирати, описувати, пояснювати, перетворювати наукову і методичну інформацію, використовувати: електронні ресурси, хмароорієнтовані технології, грідтехнологій, технології «Інтернет речей» тощо, повинні бути задіяні різноманітні засоби кібербезпеки.

Формування інформаційної культури має багатогранний підхід в педагогічній діяльності й покликане виробити навички застосування інформаційних технологій та способи критичного мислення, укорінення етичних принципів взаємодії з інформацією, адекватне розуміння впливу інформації на суспільство та індивіда. Інформаційна культура має виразний особистісний характер, що проявляється у властивостях індивіда, таких як вміння оперувати інформацією, запам’ятовування, логічне й алгоритмічне мислення, творчість та інші.

Встановлено, що важливим є створення оптимальних педагогічних умов для формування інформаційної культури студента, забезпечити його інформаційно-психологічну безпеку при використанні ресурсів інформаційного простору Інтернету. Від сформованості інформаційної культури майбутнього фахівця залежить успішне рішення освітніх проблем.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ «ПЕДАГОГІЧНА ПЕРСОНАЛІЯ»

Марина Миколаївна Волікова, Ганна Володимирівна Коваль — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті розглянуто сутність поняття “педагогічна персоналія” провідними українськими науковцями (Н. Гумпан, Н. Дічек, Л. Голубнича, О. Сухомлинська, Л. Смолінчук) та розкривається значення педагогічної персоналії в історико-педагогічних дослідженнях сучасності.

Встановлено, що вивченню персоналій приділяється значна увага, поняття “персоналія” тлумачиться на новому теоретико-методологічному рівні в сукупній системі особистих, соціальних та наукових детермінант.

З’ясовано, що педагогічна персоналія є провідним напрямом сучасних історико-педагогічних досліджень як українських так і зарубіжних вчених, які обирають предметом свого вивчення різні аспекти життєдіяльності особистості у культурологічному аспекті.

Наголошено, що біографічна складова є і залишається основою змісту навчальних курсів таких дисциплін як «Історія України», «Історія української державності», «Історія педагогіки», «Філософія», «Українська література» та ін. Відтак, звернення до педагогічних персоналій значно розширить уявлення молодого покоління про вчених, педагогів, діячів культури, які внесли значний вклад у розвиток освіти і науки в Україні.

Узагальнено, що сучасні історико-педагогічні дослідження не можливо здійснювати оминувши представників національної педагогічної думки минулого та сучасності. На сьогодні теоретико-методологічні підходи до з’ясування сутності “педагогічна персоналія” перебувають в активній стадії розвитку, а саме: переглядається сама процедура історико-біографічного дослідження, розширюється її діапазон, розробляються нові критерії аналізу життєвого і творчого шляху персоналії та використовується сучасний інструментарій до особистісних біографічних характеристик персоналій.

РОЛЬ МЕТОДІВ VISUAL MIND MAPPINGS У ПОКРАЩЕННІ ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У СТУДЕНТІВ НЕМОВНИХ ЗВО

Ірина Олексіївна Головко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті досліджується концепція використання методології візуально ментального картографування (Visual Mind Mappings) як спосіб покращення іншомовної компетентності у процесі навчання іноземної мови здобувачів освіти немовних ЗВО.

Визначено прийоми аплікації концепції Visual Mind Mappings у процесі навчально-викладацької діяльності та розглянуто такі підметоди як Creative Effective Assignments (Створення ефективних завдань), Collaborative Learning in Group Projects (Спільне навчально-групове опанування); Lecture Slides Mapping (Відображення слайдів лекції) крізь призму їхнього використання у процесі покращення іншомовної компетентності студентів немовних ЗВО. Виокремлено особливості використання методу ментального картографування у науково-педагогічному процесі в режимі онлайн та офлайн відповідно. Концептуалізовано наукові погляди на реалізацію за допомогою Visual Mind Mappings принципів особистісного розвитку та стимулювання загального мовного потенціалу здобувача освіти немовного ЗВО. Визначено переваги та недоліки використання методології Visual Mind Mappings у мовних класах (Mind Mapping Techniques in the Language Classroom Concept) для здобувачів іншомовних компетентностей різного віку.

Інноваційність упровадження ментального картографування у процесі викладання іноземної мови здобувачам освіти немовних ЗВО оптимізує зусилля студентів у роботі з інформаційними масивами для вивчення іноземної мови. Імплементація виділених у статті підметодів Visual Mind Mappings крізь призму їхнього використання у процесі викладання / навчання сприяє покращенню іншомовної компетентності та підвищенню виробничої ефективності студентів, спрямована на укріплення самооцінки студента відносно власних комунікативно-мовних можливостей та компетентностей представників однієї академічної групи, є ефективним засобом інтерактивного відображення навчально-академічного матеріалу за допомогою технологічних інструментів, як-от PowerPoint та ін. Також концепція викладання іноземних мов за принципом Visual Mind Mappings дозволяє провадити модель неперервної мовної освіти, що засновується на концепції інклюзивного опанування іноземних мов. Підхід включає як комунікативно-теоретичні, так і інтерактивні (зображувальні) методи взаємодії із аудиторією з метою стимулювання академічної діяльності останніх в умовах мовно-розвиткової активності, спрямованої на набуття навичок лексичного, синтаксичного та граматичного мовного профілів.

ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМ КОМП’ЮТЕРНОЇ МАТЕМАТИКИ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ТЕМИ «МЕТОДИ ЧИСЕЛЬНОГО ІНТЕГРУВАННЯ»

Юрій Валерійович Гуртовий, Марія Валентинівна Луньова — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У даній статті розглядаються можливості системи комп'ютерної математики Maple під час вивчення курсу "Чисельні методи" для спеціальностей 122 Комп'ютерні науки та 112 Статистика. Особлива увага приділяється чисельним методам обчислення визначених інтегралів, зокрема методам Сімпсона та Монте-Карло, які реалізовані в Maple.

У статті наведено код реалізації методу Сімпсона в Maple для чисельного інтегрування заданої функції на відрізку із заданою кількістю точок поділу. Продемонстровано застосування методу для обчислення інтегралу складної функції, що містить експоненціальну та тригонометричну складові. Результати обчислень з різною кількістю точок поділу відрізку інтегрування та їх точність представлені в табличному вигляді. Зазначено, що метод Сімпсона забезпечує високу точність та добре працює для гладких функцій.

Метод Монте-Карло є стохастичним чисельним методом, який базується на випадковому виборі точок у просторі та обчисленні їх значень функції. У статті наведено код реалізації методу в Maple для чисельного обчислення інтегралу заданої функції шляхом генерації випадкових точок у межах заданого прямокутника. Результати обчислень з різною кількістю випадкових точок та їх оцінка точності представлені в табличному вигляді. Зазначено переваги та недоліки методу Монте-Карло, а також його простоту та наочність, що сприяє кращому засвоєнню принципу даного методу.

Стаття демонструє ефективність використання системи Maple для вивчення чисельних методів, зокрема методів обчислення інтегралів. Наведені коди та приклади застосування методів Сімпсона та Монте-Карло дозволяють студентам краще зрозуміти суть цих методів, їх переваги та обмеження, а також набути практичних навичок їх реалізації та використання для розв'язання прикладних задач.

РОЛЬ ОСОБИСТІСНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ У ПРОЦЕСІ ЇЇ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ

Микола Михайлович Дубінка — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті закцентовано увагу на теоретичних основах процесуальної сторони самовизначення людини. Автором обґрунтовано, що в основі процесу становлення людини першочергове місце займає особистісне самовизначення, що має ціннісно-значеннєву (смислову) природу. Це активне окреслення особистістю своєї позиції відносно суспільно виробленої системи цінностей, визначення на цій основі сенсу свого власного існування. Дослідник підкреслює важливість ціннісно-значеннєвої детермінації особистості як якісної характеристики процесу її особистісного самовизначення, де істотною особливістю є орієнтованість учнівської молоді у майбутнє.

Врахування вищезазначених позицій дозволяє не тільки більш повно зрозуміти ту чи іншу особистість, але й визначити стратегію корекційного впливу, орієнтованого одночасно і на реалізацію завдань розвитку конкретної особистості, і на розкриття її потенційних можливостей, які не є універсальними для всіх, а в кожному окремому випадку встановлюються індивідуально, за активної участі самої людини. Тому дуже важливо приділяти увагу формуванню ціннісно-значеннєвої складової особистісного самовизначення учнівської молоді.

Автор доводить, що рівень сформованості особистості – рівень ціннісно-смислової детермінації, рівень життя у світі існуючих цінностей. Існування в суспільстві завдяки широкій сфері суспільних взаємодій є репрезентацією, ідентифікацією, реалізацією себе, власного потенціалу через особистісні характеристики. Залучення особистості до широкого кола взаємодій, форм, що базуються на існуючих суспільних цінностях, власній позиції, є результатом інтеріоризації (засвоєння) особистістю цінностей суспільства, на основі чого в учнівської молоді формуються ціннісні орієнтації, як певні світоглядні регулятиви поведінки і діяльності. Це складає основу Я-концепції, визначає багатогранність духовного світу, різнобічність особистості та є важливим чинником її професійного становлення.

Науковець зазначає, що ціннісні орієнтації – це елементи структури особистості, які характеризують змістовну сторону її професійної спрямованості. Визнання цінностей є значущою характеристикою самовизначенням особистості, оцінки її моральної, змістовної та інших сторін життєдіяльності.

ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ З ТОПОГРАФІЇ ТА ОРІЄНТУВАННЯ У СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті розглядається особливості формування компетентностей з топографії та орієнтування у студентів вищих навчальних закладів, у тому числі майбутніх вчителів географії, особливо в контексті впровадження обов’язкової військової підготовки в закладах вищої освіти. Визначені основні характеристики компетентнісного підходу, зазначені методичні та організаційні форми роботи зі студентами, визначені основні етапи формування компетентностей. Визначено, що важливо сформувати у студентів всіх спеціальностей вміння визначати географічні координати, уміти визначати відстані між об'єктами за допомогою простих топографічних приладів та приладь, уміти орієнтуватися на місцевості за планами і топографічними картами, користуватися компасом, читати топографічні карти, знати умовні знаки.

Формування зазначених компетентностей відбувається через дисципліни «Картографія з основами топографії», «Основи техніки туризму», «Прикладна топографія та орієнтування». Вивчення топографії формує навички роботи з картами, схемами, уявлення просторових взаємозв'язків. Уміння орієнтуватися на місцевості може бути життєво важливим, знання топографії та техніки навігації допомагає не заблукати, правильно обрати напрям руху, оцінити ризики на місцевості.

Автори роблять висновки, що топографічна компетентність та орієнтування на місцевості є важливими як у практичній діяльності, так і для загального інтелектуального розвитку особистості, обґрунтовується необхідність поєднання формування компетентностей з топографії та орієнтування на місцевості з фізичним вихованням студентів. Це дійсно є ефективним підходом, який дозволяє комплексно розвивати як інтелектуальні, так і фізичні якості студентів. Процес підготовки зазначених компетентностей аналізується на прикладі спеціальності 014.07 Середня освіта (Географія) у Центральноукраїнському державному університеті імені Володимира Винниченка.

ФОРМУВАННЯ МОВНО-КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ У СТУДЕНТІВ ЗАСОБАМИ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Ольга Миколаївна Іваннікова — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті здійснено аналіз процесу формування мовно-комунікативних умінь у студентів засобами цифрових технологій, розкрито його сутнісні характеристики. Встановлено, що педагогічно доцільне використання цифрових технологій створює умови для розбудови структури мовно-комунікативної діяльності, яка призводить людей до необхідності спілкуватися. Визначено головний пріоритетний напрям інформатизації освіти − впровадження цифрових технологій, що функціонують в мережі Інтернет. Доведено, що за впровадження цифрових технологій у освітній процес можливий якісно новий рівень організації мовно-комунікативної діяльності майбутніх фахівців а, отже, формування мовно-комунікативних умінь. Визначено основоположні поняття щодо проблеми нашого дослідження, такі як: комунікація, спілкування, педагогічна комунікація, педагогічне спілкування, комунікативна компетентність, комунікативність, мовно-комунікативні вміння.

МІСЦЕ Й РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ В ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МАТЕМАТИКИ ТА ІНФОРМАТИКИ

Тетяна Анатоліївна Капітан — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Теоретична й практична значущість методики комп’ютерних технологій навчання вищої математики спонукала обрати проблему дослідження, яка полягає в пошуку й реалізації шляхів і засобів організації й упровадження комп’ютерних технологій у процес навчання математики. Стрімкий науково-технічний прогрес, суцільна інформатизація та комп’ютеризація суспільства, виникнення нових технологій виробництва, розвиток інформаційно-комунікаційних технологій потребують висококваліфікованих фахівців, спроможних швидко адаптуватися до нових умов на виробництві й на світовому ринку праці. Система вищої освіти України зобов’язана готувати таких спеціалістів для науки та народного господарства. У національній доктрині розвитку освіти України у XXI ст., Державній програмі «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» наголошено на важливості впровадження в освітній процес особистісно розвивальних технологій, зокрема інформаційно-комунікаційних. Наявність комп’ютерної техніки є важливим фактором розв’язання проблеми комп’ютеризації у фаховій підготовці студентів. Для ефективного впровадження інформаційних технологій науково-педагогічні працівники мають усвідомити цілі та завдання, провідні тенденції, напрями та шляхи впровадження інформаційних технологій в освітній процес закладу вищої освіти. Окрім того, варто розуміти можливості комп’ютерної техніки та спеціалізованого програмного забезпечення в поданні навчального матеріалу та в управлінні пізнавальними діями студентів. Фахову підготовку майбутніх учителів потрібно зорієнтувати на забезпечення інтегрованої моделі навчання й спрямувати на формування в здобувачів вищої освіти системи загальних і спеціальних (фахових) компетентностей та особистісних якостей, важливих для успішної організації професійної діяльності. Першорядними змістовими компонентами фахової підготовки майбутніх педагогів є знання предметів (математики, інформатики, фізики, економіки, менеджменту тощо) та їх міжпредметної взаємодії; розуміння методики їх викладання; уміння використовувати ці знання в освітній діяльності та готовність застосовувати вироблені компетенції в професійній діяльності. Вивчення мережевих технологій сприяє розвитку інформаційного світогляду студента, що пов’язано з формуванням інформаційної картини світу, розкриттям ролі у ній мережевих технологій, обґрунтуванням фундаментальної ролі теорії комп’ютерних мереж у розробленні й функціонуванні інформаційних систем. Також вагомою є роль вивчення мережевих технологій у розвитку інформаційного потенціалу студентів у процесі вдосконалення організаційних, мовленнєвих, пізнавальних, пошукових умінь та навичок.

АКТУАЛІЗАЦІЯ КОМУНІКАТИВНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ МИСТЕЦЬКОЇ ГАЛУЗІ

Олена Іванівна Кириченко, Лариса Володимирівна Гарбузенко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Розглядається проблема актуалізації комунікативних компетентностей у навчальній підготовці майбутніх фахівців мистецької галузі. Виявлені підходи до означеної теми з боку дослідників, показані багатозначні аспекти у визначенні самого поняття «комунікативні компетентності», їхня важливість у навчальному процесі вищих навчальних закладів. Метою статті є виявлення аспектів актуалізації комунікативних компетентностей під час професійної підготовки спеціалістів мистецької галузі, які сприяють ефективності у формуванні професійних навиків та вмінь, допомагають орієнтуватися студентам мистецьких спеціальностей у сучасному соціокультурному просторі, активізують творчу діяльність. У ході дослідження проблеми розглянуто специфіку художньої комунікації, сутність якої полягає у взаємодії автора і реципієнта, що відбувається в інтелектуально-творчому контакті і базується на ґрунті ціннісно-смислових відносин. Підкреслено, що в даному комунікаційному діалозі існує третій компонент, яким є сам художній твір, що стає своєрідним каналом інформаційного повідомлення. У розумінні змісту, що несе в себе художній твір, важливе значення набувають розуміння художньої мови та інтерпретація змісту твору. Не менше значення має сприйняття реципієнтом інформації, що закладена у художніх об’єктах, яка відрізняється умовністю висловлювання, тому реципієнт має бути налаштований на сприймання в будь-якому творі не самої реальності, а її художнього відображення в образах. У процесі формування комунікативних компетентностей у студентів мистецького напряму необхідно виробити комунікативні стратегії, які забезпечує міждисциплінарний дискурс, поєднання різних методологічних підходів багатьох навчальних дисциплін та інтегративний підхід до навчання. У результаті проведеного дослідження було з’ясовано, що формування і розвиток комунікативних компетентностей відбуваються протягом усього періоду навчання. Для отримання очікуваних результатів необхідно розробити ефективні комунікативні стратегії, які покращують набуття знань, умінь і навиків. Важливо створити спеціальні педагогічні умови для активізації творчої діяльності студентів, яка є вищим рівнем сформованих компетентностей. У подальшому важливо дослідити специфіку та типи комунікативних стратегій та визначити, яким чином вони здатні посилити роль комунікативних комптентностей у навчанні студентів мистецьких спеціальностей.

КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ЗАКЛАДАХ СЕРЕДНЬОЇ ТА ВИЩОЇОСВІТИ

Ольга Сергіївна Комар — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Сьогодні в Україні відбувається реформа освіти, здійснюється пошук нових засобів та шляхів оптимізації навчального процесу з метою підвищення ефективності професійного навчання. Ці тенденції спричинили появу необхідності розробки нових підходів, форм і методів здійснення процесу професійної освіти загалом та викладання іноземної мови зокрема. З огляду теоретичних та практичних аспектів проблеми стає зрозуміло, наскільки комплексним та багатогранним є використання комунікативного підходу у процесі вивчення англійської мови у закладах середньої та вищої освіти. Враховуючи те, що основна функція мови є комунікативна, комунікативний підхід до вивчення іноземної мови можна без перебільшення назвати основним, найважливішим.

У статті означені умови впровадження комунікативного підходу, за яких навчання повинно бути спрямоване не на вивчення граматики чи лексики іноземної мови, а на вивчення комунікативної компетентності, тобто уміння правильно використовувати мову у відповідних реальних комунікативних ситуаціях. Дослідження показує,що навчання необхідно проводити з використанням певних тренувальних вправ найвищого рівня, щоб розвинути комунікативні навички у студентів у понятійній навчальній програмі синтезу граматичної і ситуативної навчальних програм, що є найбільш доречною для організації навчальної діяльності у закладах середньої та вищої освіти, оскільки акцентує основну увагу на комунікативній компетентності у вивченні іноземної мови.

Підхід CLT спричинив значні зміни у способах викладання і навчання мови, маючи на меті розвиток комунікативної компетенції та вивчення чотирьох мовленнєвих навичок. Використання CLT в школах, університетах та мовних школах сприяє зацікавленості студентів у навчанні, стимулюючи їх інтерес до нових видів діяльності. Комунікативний напрям розвивається паралельно з розвитком комунікативної лінгвістики, соціальної психології та соціології на основі одержання досвіду у навчальному процесі, що дає можливість і далі досліджувати це питання. Світова практика викладання англійської мови як іноземної, що є мовою міжнародного спілкування, свідчить про значний внесок комунікативного напряму у вирішення соціального замовлення світової співдружності.

ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ ОСОБИСТОСТІ У ФІЛОСОФСЬКОМУ ПРОСТОРІ

Дмитро Вікторович Костенко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті здійснено теоретичний аналіз життєстійкості особистості як міждисциплінарної проблеми у філософському вимірі. Проаналізовано дослідження як українських так і зарубіжних науковців. Розглянуто філософські течії в контексті вивчення проблеми життєстійкості, зокрема, екзистенціалізм та стоїцизм. Схарактеризовано та актуалізовано увагу на вивченні поглядів напряму філософського модернізму, а саме філософії життя. З’ясовано, що Фрідріх Ніцше наголошував на визнанні труднощів і страждань, як невід’ємної частини людського існування, а також в пристосуванні до них.

Визначено, що під час вивчення поглядів різних філософських напрямів, знайдено різні тлумачення щодо визначення феномену життєстійкості, залежно від конкретного філософського підходу та індивідуальних переконань дослідників.

Зазначено, що . філософія представляє концептуальну або стратегічну сторону, тоді як освіта представляє прикладну або практичну сторону. Філософія визначає мету життя та за допомогою аналізу встановлює керівні принципи для досягнення цих цілей..

Виявлено, що важливою є підтримка емоційного розвитку, а філософія освіти визнає важливість врахування емоційного розвитку здобувачів освіти. Сприяння емоційному розвитку може допомогти особистості краще впоратися з стресом та труднощами, а також розвинути життєстійкість. Наголошено, що досвід взаємності між особами невіддільний від нових форм взаємодії, які вводять життєві та інституційні вимоги. Актуалізовано, що такі навички, як емпатія, повага та визнання, стали трьома найважливішими переживаннями людей в сучасному житті.

Розглянуто питання розвитку самовизначення. Окреслено, що філософія освіти підтримує ідею розвитку самовизначення здобувачів освіти, а теорія самовизначення припускає, що людській природі притаманна схильність цікавитися навколишнім середовищем, а також зацікавленість у навчанні та розвитку своїх знань.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ У СЕРЕДОВИЩІ МЕДИЧНОГО ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Зміни до професійної діяльності лікаря, як висококультурного фахівця, який володіє високим рівнем міжкультурної компетентності зумовлено здійсненням професійної медичної діяльності у різноманітному соціокультурному середовищі, що потребує цілеспрямованого педагогічного впливу в процесі професійної підготовки майбутніх лікарів у медичноному закладі вищої освіти.

Метою статті є осмислення педагогічних умов формування міжкультурної компетентності міжкультурної компетентності майбутніх лікарів у процесі професійної підготовки в медичному закладі вищої освіти.

На основі вивчення та узагальнення науково-педагогічної літератури було проаналізовано визначення сутності міжкультурної компетентності та міжкультурної компетентності майбутнього лікаря. Уточнено, майбутніх лікарів формування міжкультурної компетентності є вагомою складовою надпредметних компетентностей необхідних для подальшої професійної діяльності. З’ясовано, що міжультурна компетентність майбутніх лікарів є, є цілісне особистісне утворення, що включає здатність майбутнього лікаря взаємодіяти в умовах міжкультурної комунікації на основі ціннісного ставлення людини до себе, до людей, до світу, виявляти толерантність у житті та різних видах діяльності, уміти здійснювати міжкультурне та міжособистісне спілкування з представниками різних культур в процесі професійної медичної діяльності

У дослідженні проаналізовано педагогічні умови формування міжкультурної компетентності, що передбачають впровадження використання у процесі викладання загальних та фахових освітніх компонентів використання методів активного навчання що передбачає, передбачає залучення майбутніх лікарів до активної міжкультурної та комтунікативної взаємодії, зокрема такі як вільні і спрямовані дискусії, кейс-стаді, диспути, брифінги, евристичні бесіди, круглі столи, рольові й ділові ігри, залучати студентів до проектної діяльності. Автори статті на основі власного практичного досвіду встановили, що залучення студентів до віртуальної академічної мобільності може виступати, як педагогічна умова формування міжкультурної компетентності майбутніх лікарів. Окреслено перспективи подальшого наукового пошуку та проведення дослідження.

ДИЗАЙН-ОСВІТА В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Володимир Ростиславович Косюк — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті представлено історичні витоки, сучасний стан та перспективи розвитку дизайн-освіти в Україні. Досліджено та проаналізовано ґенезу, історичну ретроспективу та

новітні тенденції розвитку вітчизняної дизайн-освіти. Розглянуто традиційні народні методи залучення дітей та молоді до творчої художньої діяльності, наприклад, «навчання в родині» коли спеціальні знання, як найціннішу спадщину передавали з покоління в покоління. Зазначено, що розвиток школи українського дизайну та відповідної освіти відбувався в складних політичних умовах, бо Україна входила до складу як російської імперії так і кількох центральноєвропейських держав − одна частина розвивалась у русі загальноєвропейських художніх процесів та тенденцій, інша була дещо відірвана. Обґрунтовано, що українські мистці-педагоги були невіддільні від світового авангарду початку ХХ століття. Доведено, що, українські мистці-педагоги внесли великий вклад у галузі художньої освіти, створювали оригінальні авторські методики викладання, виховали плеяду видатних українських мистців у різних галузях образотворчого мистецтва та дизайну. Наголошено, що характерною ознакою українського мистецтва, мистецької та дизайн-освіти тих часів було прагнення враховувати та розвивати національні культурні традиції. Зауважено, що політика ідеологізації та уніфікації під пресом тоталітарного режиму прагнуло знищити розмаїття авторських педагогічних методів, що розвивалися в країні різними навчальними закладами вищого і середнього рівнів. Виявлено, що традиції українського мистецтва в освіті було збережено незважаючи на великий тиск тоталітарної системи, отримання Україною Незалежності створило новий поштовх до розвитку та розквіту дизайн-освіти. Зазначено, що у процесі навчання української молоді має бути задіяний весь величезний потенціал національної культури – невичерпні скарби української мови, історія українського народу, етнографічне, літературне, фольклорне краєзнавство, національна міфологія, національний фольклор, національна символіка, релігійні та виховні традиції, національні звичаї і обряди, народна творчість, національне мистецтво.

ХУДОЖНЬО-ТВОРЧИЙ ТА ЗДОРОВ'ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВОКАЛЬНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ТА УЧНІВ

Людмила Іванівна Косяк — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті висвітлено художньо-творчий та здоров'язбережувальний потенціал вокального навчання студентів та учнів, розкрито сутність понять «художньо-творча діяльність», «художньо-творча компетентність», «художньо-творча вокальна діяльність», «здоров'язбереження», «здоров'язбережувальні технології», досліджено проблему формування творчої особистості у процесі вокального навчання та її здатності до художньо-творчої вокальної діяльності на засадах здоров'язбережувальних технологій.

Художньо-творча діяльність належить до специфічного виду естетичної діяльності, продуктами якої є твори мистецтва. Для виконання художньо-творчої діяльності, на думку автора, необхідно мати специфічні особистісні якості: образне мислення, художньо-творчу уяву, художньо-творчу фантазію, креативність, прагнення до естетично-гуманістичної трансформації себе та оточення, емпатійності, лабільності тощо.

Художньо-творча компетентність окреслюється як універсальна характеристика особи митця, що дотримується законів, грамотно використовує засоби й прийоми гармонізації твору та постійно вдосконалює свою майстерність.

Художньо-творча вокальна діяльність розглядається автором як готовність суб'єкта до виконання самостійної вокально-виконавської діяльності, до розробки, організації та проведення концертних форм виконавської практики засобами вокально-популяризаторських або просвітницьких проєктів.

У статті наголошується на тому, що здоров'язбереження є специфічним вектором педагогічної діяльності, сутність якого полягає в упередженні негативних впливів змісту освіти на функціювання і життєдіяльність особистості, в забезпеченні позитивного ефекту застосованих методів і технологій на стан здоров'я суб'єктів навчання.

На думку автора, одним із ефективних шляхів вокального навчання у середніх і вищих освітніх закладах є впровадження у навчальний процес здоров'язбережувальних технологій, пов'язаних із заохоченням особистості до спеціальним чином організованих фізичних вправ, до використання логоритмічної гімнастики, ритмотерапії, арт-терапії, музикотерапії, вокалотерапії тощо.

ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Михайло Анатолійович Кошляк — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Суспільно-політичні зміни, що відбулися в Україні, суттєво змінили сутність професійної діяльності вчителів фізичного виховання». У зв’язку з цим, на думку вченої, «винятково важливого значення набуває модернізація процесу навчання вчителів фізичного виховання у вищих навчальних закладах, де відбувається опанування студентами комплексом знань, умінь і навичок, їхній професійний розвиток, формуються інтереси, професійні мотиви та ціннісні орієнтації, що завершується виробленням професійно-педагогічної позиції.

У статті розглянуто проблему професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності в наукових дослідженнях.

З’ясовано, що вчені одностайні в тому, що відповідно до напряму розвитку сучасної освіти система професійної підготовки фахівців з фізичного виховання та спорту потребує відчутної оптимізації, зміни педагогічної парадигми, реалізації ефективного навчально-виховного процесу підготовки висококваліфікованих фахівців.

Дослідники модернізацію підготовки майбутніх учителів фізичної культури у системі вищої освіти вбачають в напрямі її переорієнтації з пріоритетів фізкультурно-спортивних на людинотворчі, загальну рекреаційну функцію, гуманістичну, культуро формувальну сутність фізкультурно-освітньої реальності. Це детермінує новий зміст професійної діяльності фахівця фізичного виховання та спорту на основі сформованої в нього професійно-педагогічної культури. Формування професійно-педагогічної культури фахівця фізичного виховання та спорту визначають сучасні тенденції розвитку фізкультурної освіти та необхідність підготовки компетентних кадрів, спроможних ефективно реалізувати особливі соціальні завдання пізнання, трансляції та створення культури, що сприятиме готовності нових поколінь до вирішення глобальних гуманістичних, культурологічних, фізкультурних проблем.

Встановлено, що цілісна історія професійної підготовки фахівців з фізичного виховання та спорту ще належно не висвітлена в історіографії.

РОЗВИТОК СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ДОСЛІДЖЕННЯХ НАУКОВЦІВ

Світлана Вікторівна Кулікова — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті автор розглядає напрацювання сучасних вітчизняних дослідників, які висвітлюють питання розвитку соціокультурної діяльності. Протягом останніх кількох років, в умовах воєнної агресії Росії проти нашої країни та в умовах соціально-економічної кризи, соціокультурна діяльність набуває все більшої важливості в історичному, духовному, економічному та політичному житті України. Вона стає особливим явищем у загальному прогресі цивілізації й ключовим інструментом досягнення примирення, взаєморозуміння й толерантності між різними культурами та етнічними спільнотами.

Соціокультурна діяльність у наукових розвідках вітчизняних науковців розглядається як система конкретних заходів, які відображають завдання соціальної політики держави у сфері дозвілля і культури, вона визначає не лише напрямки, але й методи їх втілення, а також є керованим соціальними установами і суспільством процесом залучення людини до культурного життя.

Проблеми модернізації й трансформації українського суспільства у 1990-х роках стають предметом наукових розвідок українських учених В. Андрущенка, Є. Борінштейна, Є. Головахи, М. Горлача, А. Кавалерова, С. Катаєва, В. Ларцева, М. Михальченко, А. Ручки і багатьох інших. Заслуговують уваги дисертаційні дослідження З. Атаманюк, Є. Борінштейна, Л. Кононенко, Ф. Ревіна та ін., в яких досліджуються соціокультурні трансформації сучасного українського суспільства та різноманітні соціокультурні процеси.

Грунтовний аналіз теоретичних і практичних аспектів соціокультурної діяльності є змістом навчальних посібників Н. Кочубей, О. Петінової та В. Опанасюк.

Різноманітні аспекти трансформації соціокультурної сфери українського суспільства розглядаються у низці колективних монографій (2013-2023 рр.).

Аналіз стану розвитку соціокультурної діяльності дає підстави констатувати, що вітчизняні вчені зробили спроби розкрити певні аспекти еволюції цього феномену.

СИНТЕЗ ВИРАЖАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ТА МАТЕРІАЛІВ В СУЧАСНОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ НА ПРИКЛАДІ ВИКЛАДАННЯ ЖИВОПИСУ, РИСУНКУ, КОМПОЗИЦІЇ

Лариса Олександрівна Кулініч, Любов Григорівна Гусєва, Ольга Анатоліївна Пунгіна — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

На межі ХХ-ХХІ століть глобальна інформаційно-комунікативна система кардинально змінила умови для культурного обміну і взаємодії, освіти і спілкування. Метою статті є виявлення основних тенденцій розвитку сучасного мистецтва та умов підвищення ефективності навчання майбутніх фахівців образотворчого та декоративного мистецтва засобами синтезу виражальних засобів та матеріалів. Підкреслено, що художній образ є центральним, системоутворюючим поняттям для різних видів мистецтв, якому властиві умовність, багатозначність, недомовленість. Митці послуговуються художніми засобами для створення зовнішніх зв’язків, сукупність яких формує особливе середовище. В ході дослідження з’ясовано, що починаючи з кінця ХХ століття, українське образотворче і професійне декоративне мистецтво поступово позбавляються пострадянських стереотипів, розвиваються у європейському напрямку, в руслі модернізму та постмодернізму, але базуються на багатовіковому національному підґрунті. В умовах стійкої тенденції до інтеграції та пошуку нової образності, поступово розмиваються межі традиційних видів образотворчого мистецтва, а декоративне мистецтво активно залучене до вирішення проблем образотворчості. У ході вирішення нових задач образотворчості посилюється роль синтезу виражальних засобів, матеріалів, запозичення і взаємовпливи між видами мистецтв, стилістичних пошуків та технологічних експериментів. Доведено, що збалансоване поєднання в навчальному процесі принципів і методів академічного навчання рисунку і живопису та експериментального творчого пошуку, а також розуміння образності сучасного мистецтва забезпечить належне формування фахових компетентностей майбутніх художників та вчителів мистецтва. Потребують подальшого дослідження методичні аспекти підготовки майбутніх фахівців образотворчого та декоративного мистецтва в умовах формування нової образності сучасного мистецтва.

КУЛЬТУРОТВОРЧІ АСПЕКТИ МИСТЕЦТВА УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ-МОДЕРНІСТІВ В КОНТЕКСТІ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ВИХОВАННЯ ПІДЛІТКОВОЇ АУДИТОРІЇ

Ірина Михайлівна Лавриш — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті вводяться такі поняття як екологічна освіта та виховання, розкривається природна складова культуротворчих аспектів українських художників-модерністів, обґрунтовується їхній вплив у єдиному проблемному полі екології культури та екології людини. Ми відзначаємо особливе значення розуміння змісту естетичних цінностей для підліткової аудиторії в образотворчому мистецтві, як відображення в композиціях художників базових найзагальніших уявлень про світ природи, що дає змогу органічно перегукуватися з основними принципами організації художньої площини. Звертаємо увагу на національні природні риси українського характеру у творчості видатних діячів образотворчого модерного мистецтва минулого. Акцентуємо на тому, що щедра на таланти українська земля подарувала людству цілу плеяду геніальних художників, скульпторів, яких знає увесь світ, однак унаслідок історичних обставин, їм доводилось збагачувати скарбницю власної культуротворчості, перебуваючи за межами рідного краю, тому на отчій землі їхній талант був не завжди оціненим і не визнаним.

Разом з тим, вважаємо, що абстрактне мислення художників - модерністів було і є тією школою, оволодіння якою свідчить про високий рівень професійної культури, де відбивається художнє пізнання і особистісне утвердження справді вічних цінностей людського буття. При цьому масштаб мистецького і загальнолюдського увиразнює їхній конкретний зміст: соціально-історичний, світоглядний, моральний. Їхні твори свідчать про те, що не можна втекти від життя в усій його складності, від нерозв’язно-подвійної природи самої людини – ні в життєву метушню, ні в абсолютну споглядальну духовність,- не порушивши при цьому найважливіших зав’язків між людиною і світом. Важливими передумовами цього процесу є прагнення осмислити особливості відображення природи у творчості зазначених художників, зрозуміти, як художнє мистецтво викликає чуття естетичної насолоди, в чому полягає його насолода, що пробуджує її в душі підлітків.

ФОРМУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У КУРСАНТІВ ВИЩИХ ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Основні тенденції реформування вищої військової освіти в Україні спрямовані на підвищення якості військової освіти, її відповідності сучасним вимогам та стандартам НАТО, а також на забезпечення Збройних Сил України висококваліфікованими офіцерськими кадрами. В статті розглянуто особливості формування технічних компетентностей у курсантів вищих військових навчальних закладів України на прикладі освітньо-професійних програм спеціальності «172 Електронні комунікації та радіотехніка». Розглянута актуальність компетентнісного підходу в сучасній військовій освіті. Визначено, що перехід до компетентнісної парадигми є ключовою тенденцією реформування системи військової освіти в Україні. Реалізація компетентнісного підходу дозволяє забезпечити практичну спрямованість військової освіти, підготовку офіцерів, здатних ефективно виконувати професійні завдання в сучасних умовах.

Зазначена структура та зміст технічних компетентностей курсантів за даною спеціальністю, що включають експлуатацію та обслуговування військової техніки, застосування сучасних ІКТ, володіння приладами і обладнанням, технічне проектування та конструювання, використання методів технічного аналізу. Виділені основні етапи формування технічних компетентностей курсантів, а саме теоретична підготовка, набуття практичних умінь, розвиток дослідницьких компетентностей, інтеграція теорії та практики, застосування отриманих компетентностей. Окрему увагу приділено особливості використання практико-орієнтованих, інтерактивних методів навчання, симуляційного обладнання, віртуальних тренажерів у процесі формування технічних компетентностей. Загалом, в статті комплексно проаналізовано підходи до формування технічних компетентностей майбутніх офіцерів технічних спеціальностей у вищих військових навчальних закладах. В даній публікації чітко окреслили основні технічні компетенції, які курсанти мають набути у процесі вивчення зазначених в статті дисциплін. Це важливо, адже саме ці базові знання та вміння стануть фундаментом для подальшого професійного розвитку майбутніх фахівців у галузі електронних комунікацій та радіотехніки. Дана тематика має перспективи подальших досліджень, спрямованих на розроблення моделей та методик формування технічних компетентностей курсантів, оцінювання їх рівня сформованості.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Наталка Андріївна Лібак — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті схарактеризовано методологічні підходи до професійної підготовки майбутніх учителів української мови та літератури: історико-хронологічний, системний, особистісно-діяльнісний, компетентнісний, аксіологічний, середовищний, синергетичний, етнографічний, культурологічний. Історико-хронологічний підхід сприяє аналізові та розумінню історичного контексту розвитку освіти. Системний підхід передбачає сукупність компонентів підготовки, що формують цілісну систему професійної підготовки. Компетентнісний підхід детермінує не лише накопичення знань, але й розвиток навичок розв’язання життєвих і професійних проблем, виконання соціальних ролей та вдосконалення компетентностей. Особистісно-діяльнісний підхід сприяє змінам у внутрішньому світі особистості та її поведінці, оскільки формує, розвиває, стимулює педагогічну свідомість майбутнього викладача, уможливлюючи рефлексію і самоутвердження в професійній діяльності. Аксіологічний підхід декларує, що майбутні вчителі повинні вміти не лише передавати знання, а й виховувати громадян, здатних до відповідальної та свідомої участі в суспільному житті. Середовищний підхід полягає у створенні сприятливих умов для активної навчальної діяльності здобувачів, залучення їх до реальної практичної роботи, у забезпеченні професійної орієнтованості освітнього середовища. Згідно із синергетичним підходом, підготовка вчителів – відкрита система, що має здатність до самоорганізації та саморозвитку через розроблення наукової концепції і використання синергетичних механізмів. Етнографічний підхід сприяє більш глибокому й повному усвідомленню культурного розмаїття сучасного світу. Культурологічний підхід допомагає досліджувати історично-педагогічний процес із позицій діалогу педагогічних культур, розкриває еволюцію та трансформацію ключових ідей і концепцій педагогів різних епох.

ВІРТУАЛЬНА ЕКСКУРСІЯ ЯК ІННОВАЦІЙНА ФОРМА НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ НА ДОВУЗІВСЬКОМУ ЕТАПІ

Марина Валентинівна Ліпатова, Світлана Володимирівна Щербина — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті розглянуто актуальну проблему – методику організації та проведення віртуальної екскурсії на заняттях з української мови як іноземної.

Методика викладання української мови як іноземної передбачає навчання мови з позицій соціокультурної орієнтації студентів, формування в них країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенції. Ефективність процесу формування соціокультурної компетентності може бути забезпечена шляхом впровадження в навчальний процес інноваційних педагогічних технологій і методів. Важливим засобом застосування нових інформаційних технологій в навчальному процесі є віртуальні екскурсії, які спрямовані на ознайомлення іноземних здобувачів вищої освіти з історико-культурною спадщиною України та активізацію їхньої пізнавальної діяльності.

Автором проаналізовано останні дослідження і публікації з даної тематики, в яких було сформульовано зміст поняття «віртуальна екскурсія», основні підходи до класифікації віртуальних екскурсій. Загальна методика проведення екскурсії передбачає поділ процесу організації та проведення її на окремі етапи – підготовчий, основний, заключний, кожен з яких має вичерпний перелік дій, що дозволяє найбільш ефективно здійснити віртуальну екскурсію. Віртуальна екскурсія сприяє оптимізації та ефективності навчального процесу, дозволяє подавати матеріал, що вивчається, в доступній і цікавій формі. Вона дає можливість об'єднати лінгвістичний та культурний аспекти на заняттях з мови навчання, розвивати комунікативні навички студентів на основі засвоєння ними історико-культурної інформації. Застосувння віртуальних екскурсій у навчальному процесі з української мови як іноземної допомагає студентам-іноземцям краще засвоювати лінгвокраїнознавчі і культурологічні реалії країни, вдосконалювати навички говоріння, читання і аудіювання, збагачувати лексичний запас, виховувати шанобливе ставлення до традицій і звичаїв, державної мови, національних цінностей українського народу. Використання віртуальних екскурсій під час навчання мови іноземних студентів – це об'єктивна вимога сучасної методики викладання української мови як іноземної.

СПЕЦИФІКА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА СПЕЦІАЛЬНОГО ФОРТЕПІАНО У КЛАСИЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

Ольга Дмитрівна Ляшенко, Людмила Іванівна Гаркуша — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

В статті аналізується науково-методичний і практичний досвід викладання фортепіано у закладах вищої освіти. Звертається увага на дослідження різних науковців, які висвітлюють окремі аспекти фортепіанного навчання студентів у системі університетської освіти. На основі здійсненого аналізу автори визначають методологію дослідження, що базується на: а) наукових концепціях про діяльність, діяльнісний та індивідуальний підходи в організації освітнього процесу; б) комплексному застосуванні методів педагогічного спостереження, аналізу, систематизації, узагальнення, конкретизації.

Розкривається специфіка професійної діяльності викладача спеціального фортепіано в системі університетської освіти. Визначаються основні компоненти професійної діяльності викладача-інструменталіста спеціального фортепіано в університеті: 1.) мета і завдання роботи викладача у фортепіанному класі; 2) предмет діяльності; 3) умови діяльності викладача фортепіанного класу; 4) суб’єкти освітньої діяльності; 5) об’єкт освітньої діяльності викладача і студента; 6) засоби діяльності викладача; 7) результат спільної діяльності викладача і студента.

Розглядається діяльнісний підхід, що передбачає ознайомлення студентів із класичними та сучасними підходами до інструментального виконавства, акустичними та цифровими музичними інструментами, різноманітними ансамблевими формами в контексті їх становлення та розвитку, інформаційно-комунікаційними технологіями в галузі фортепіанного виконавства. Звертається увага і на практичний аспект професійної діяльності викладача фортепіано, який за своєю сутністю є художньо-творчим. Художньо-творча діяльність викладача без сумніву пов’язана з музичним виконавством, але має свої відмінності зумовлені рівнем сформованості особистісних якостей і творчих умінь музиканта-виконавця, а також специфічними особливостями музично-творчої діяльності. Тому значна частка інструментально-виконавських дисциплін у навчальному плані підготовки студентів фортепіанної спеціалізації (спеціальний інструмент, фортепіанний дует, інструментальний ансамбль, концертмейстерський клас) мають практично-діяльнісне спрямування, а їх викладання ґрунтується на педагогічному таланті, методичній компетентності, і виконавській творчості викладача та його здатності виховувати такі ж якості у студентів свого класу.

Сформульована дефініція ключового поняття цього дослідження.

ПРОЄКТНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Ростислав Олександрович Ляшенко, Тетяна Василівна Бабенко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

В статті на основі аналізу наукової літератури та власного практичного досвіду визначено особливості проєктної діяльності як засобу соціалізації особистості в процесі професійної підготовки; обґрунтовано закономірності та взаємозалежності використання проєктів в освітньому процесі з метою засвоєння соціальних норм, зокрема навичок комунікації і спілкування, необхідних як для реалізації успішного проєкту, так і отримання особистістю соціального досвіду корисного для особистісного та професійного зростання. Аргументовано роль проєктної діяльності як цілеспрямовано створеного середовища соціалізації особистості та її вплив на ефективність професійної підготовки та становлення. Здобувачі освіти навчаючись у такому середовищі, що надає можливість особистості актуалізувати та реалізувати свій потенціал, шляхом розвитку суб’єктності, активного включення у процес організації та самоврядування в освітній діяльності не може не відобразитись позитивно на підсиленні конкурентоздатності молодого покоління та швидшій адаптації в системі соціальних та професійних відносин в майбутньому. Зроблено висновок, що проєктна діяльність є ефективним засобом соціалізації особистості у процесі професійної підготовки. Продуктом включення індивіда у процес соціалізації шляхом залучення до спільної діяльності, об’єднаної визначеною метою є отримання цінного соціального досвіду, інтеріоризація норм, цінностей задля позитивної адаптації та орієнтуванні особистості в складному просторі суспільних відносин. Проєктна діяльність організована з опорою на механізми і принципи соціалізації особистості стає середовищем, де особистість отримає знання і навички, необхідні для теперішньої і майбутньої ситуації її соціо-професійного становлення і зростання. Різносторонній спектр міжособистісної взаємодії у процесі проєктної роботи розвиває комунікаційну, громадянську, лідерську та інші компетентності, сприяє усвідомленню визначеної тимчасової або тривалої соціальної ролі, розуміння і усвідомлення значення особистого внеску у спільну справу.

ФОРМУВАННЯ СЕМІОТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ТА АКСІОЛОГІЧНОГО ПІДХОДІВ

Ірина Сергіївна Лященко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Освітній простір, зокрема мистецький, вимагає нині істотного оновлення. З метою посилення фахової підготовки здобувачів вищої освіти в мистецькій, музичній галузі, а також подальшої практичної реалізації потенціалу молоді в умовах сучасних освітніх вимог, доцільним є залучення засад музичної семіотики в аналітико-музикознавчий вимір навчального процесу майбутніх учителів музичного мистецтва. Семіотична компетентність, відтак, є новою та важливою складовою професійної підготовки висококваліфікованих викладачів-музикантів. Задля створення базових теоретичних положень, необхідних у подальшому для дослідження семіотичної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва важливо виокремити необхідні методологічні підходи. Метою дослідження є вивчення двох основних методологічних підходів – культурологічного та аксіологічного – відповідно до заявленої проблематики. Внаслідок проведеного аналізу понять «культурологічний підхід» та «аксіологічний підхід» з філософсько-культурологічної, педагогічної, музично-педагогічної позицій доведено доцільність використання цих наукових підходів для дослідження та впровадження результатів у механізми формування семіотичної компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва. Перспективними для дослідження проблематики семіотичної компетентності майбутніх фахівців у галузі музичної педагогіки видаються залучення ще ряду методологічних підходів, наприклад, герменевтичного. Це дозволить створити найбільш повну методологічну базу дослідження проблематики музичної семіотики та семіотичної компетентності в умовах музично-теоретичної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва (навчальні дисципліни: «Аналіз музичних творів», «Сольфеджіо», «Гармонія», «Теорія музики» та навіть «Історія музики» як квінтесенція більшості фахових навчальних курсів).

ДОБІР СЕРВІСІВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ У НАВЧАННІ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНИХ ПРЕДМЕТІВ У ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Майя Володимирівна Мар’єнко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

В статті виконано опис добору сервісів штучного інтелекту для використання у навчанні природничо-математичних предметів у закладах загальної середньої освіти за двома основними критеріями: безкоштовність та специфіка навчальних предметів. Для зручності всі сервіси штучного інтелекту було класифіковано як: загальні та спеціалізовані. В дослідженні зроблено акцент саме на спеціалізованих сервісах, оскільки вони є вузьконаправленими та враховують специфіку кожного окремого предмету (з додатковим інструментарієм, що полегшує вивчення окремих тем шкільного курсу). Проте, рекомендовано до використання і загальний сервіс штучного інтелекту – Gemini, що є аналогом ChatGPT, але з більш розширеними інструментарієм. При цьому, подано перелік рекомендацій як саме Gemini можна використати в освітньому процесі (для вчителів, батьків та учнів). В процесі аналізу було зроблено висновок, що більшість науковців використовують саме загальні сервіси (в переважній більшості це різноманітні мовні моделі чи чат-боти). Загальні мовні моделі є універсальними для будь-яких предметів та різноманітних функцій використання, проте специфіка предметів природничо-математичного циклу практично не враховується. Існують і сервіси, які не можна повністю класифікувати як загальні чи спеціалізовані, наприклад Sizzel AI. Даний сервіс рекомендовано для використання під час проведення уроків математики (алгебри, геометрії), фізики та хімії. Виключно для використання на уроках математики рекомендовано використання спеціалізованого сервісу штучного інтелекту – MyScript. Для вивчення біології на поглибленому рівні можна застосовувати AlphaFold. Хоча, окремі спеціалізовані сервіси штучного інтелекту в процесі розробки не були призначені для використання в освітніх цілях в закладах загальної середньої освіти, проте їх можна адаптувати для вивчення тих чи інших тем чи для написання науково-дослідних робіт учнів. Виконаний добір не вичерпує використання всіх можливих сервісів штучного інтелекту (як спеціалізованих, так і загальних). Тому, для вчителів запропоновано використання сайту Aixploria для розширення запропонованого добору та співставлення наявних сервісів з власними потребами.

РОЗРОБКА ЕФЕКТИВНОЇ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ДИЗАЙНУ ОДЯГУ ДЛЯ УЧНІВ 10-11 КЛАСІВ

Катерина Вікторівна Мельникова, Анастасія Сергіївна Савченко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Дизайн сьогодні – це одна з найважливіших галузей сучасного мистецтва та культури. Зокрема, він стимулює створення нових форм, образів і просторів, розвиває й удосконалює саму індивідуальну суб'єктивність та естетично покращує різні сфери людської діяльності. Відкриття дизайну як "третьої культури", що знаходиться між технологічною і гуманітарною культурами, зробило переворот в освітній думці і справило фундаментальний вплив на розуміння ролі дизайн-освіти в системі загальної освіти. Так народилася ідея загальної освіти в рамках проєктної культури, синонімом якої є дизайн.

Сьогодні суспільству потрібні люди різних професій – вчителі, лікарі, дизайнери, художники, філософи тощо. Кожен представник кожної професії має бути творчим працівником. Тому сучасне соціальне замовлення школи – готувати не виконавців, а творців, тобто людей, які підходять до всього творчо.

Автором було досліджено популярні на сьогодні методики викладання. А саме інноваційні методи: інтерактивні уроки, використання технології віртуальної реальності, використання ШІ в навчанні, змішане навчання, друк 3D, використання процесу дизайн-мислення, навчання за проектом, навчання на основі запитів, Jigsaw, Викладання хмарних обчислень, Fгубний клас, взаємонавчання, зворотній зв'язок, перехресне навчання, персоналізоване навчання. Окремо зосереджено увагу на методі інтерактивних уроків. Також автором було вивчено нові платформи, корисні для ефективного викладання. А саме: «Learningapps.org», «Master-test.net», «Mozabook», «Conceptboard.com.» Автор визначив всі «плюси» та «мінуси» вивчених нових платформ, які їх функції та способи використання.

На основі методики інтерактивних уроків автор розробив ефективну методику для покращення якості викладання дизайну одягу для учнів 10-11 класів. При розробці було також використано декілька вивчених платформ. Для оцінки розробленої методики було проведено педагогічний експеримент, розробивши та оцінивши опитування учнів. Для яких було проведено заняття з використанням розробленої автором методики.

ПРОЦЕС ІНТЕГРАЦІЇ РОМСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ У НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ

Кристина Андріївна Молнар — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Ромського населення в Європі налічується сьогодні близько 12 млн. чол. Ще на початку 2005 року низка найбільших недержавних благодійних організацій та фондів проголосили про початок Ромського десятиріччя в країнах Європи (2005–2015). Ініціатива ця була першою спробою в міжнародному масштабі поліпшення їх становища та інтеграції в суспільство. Головна увага приділялася проблемам молоді та освіті. Однією з головних перешкод на шляху ромського населення до інтеграції в суспільство є відсутність освіти чи її сегрегація. Освіта є ключем до цивілізованого майбутнього. У цьому контексті, некоректно протиставляти ромів будь-якій іншій етнічній групі. Водночас ця народність має свої унікальні риси, які багато в чому й зумовлюють її особливий статус, а також породжують притаманні лише їй проблеми, що приводять до низького рівня освіченості.

Починаючи з другої половини 1970-х років, ромське населення поступово інтегрувалося в шкільну систему. Цей процес можна вважати завершеним приблизно в 1990 році. Однак ця інтеграція була частковою і не означала регулярного відвідування школи.

Зацікавленість шкіл і поступове зникнення антишкільних настроїв серед ромської громади може дати надію на досягнення мінімальної мети - утримати більшість ромських дітей у школі принаймні до 14 років і нарешті навчити їх читати і писати. Але це також вимагатиме зацікавленості у все більш відокремлених і автономних ромських громадах.

Заслуговує на увагу цікавий досвід введення урядом Словаччини особливих заходів, таких як: організація підготовчих класів, підготовка помічників вчителів, фінансові заохочення загальноосвітніх шкіл за інтеграцію дітей-ромів в освітній процес, а також додаткова мотивація вчителів, які працюють з такими дітьми тощо. Проте, всі перераховані вище заходи не є обов’язковими і часто не знаходять застосування на місцях.

Сучасних ромів не об’єднує рідна мова. Вже в аналізі перепису ромів наприкінці минулого століття підкреслюється, що мова та релігія ромської громади в основному адаптовані до етнічної більшості оточення.

Вітчизняна шкільна система приділяє особливу увагу тому, на відповідність учнів поточним і майбутнім зовнішнім очікуванням, приділяючи мало уваги індивідуальним навичкам і особистісному розвитку.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Андрея Олександрівна Молнар-Чатлош — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Статтю присвячено теоретичному аналізові сутності методологічних підходів, на яких базована професійна підготовка майбутніх учителів початкових класів. Обґрунтовано вибір методологічних підходів на загальнонауковому рівні. Виокремлено методологічні підходи: історіографічний, гуманістичний, компетентнісний, системний, діяльнісний, особистісно орієнтований, технологічний. Історіографічний підхід забезпечений системою методів і підходів, спрямованих на вивчення історії педагогічної науки та її еволюції для розуміння закономірностей і тенденцій, що впливають на сучасну педагогічну освіту. Гуманістичний підхід фокусує увагу на визнанні високих моральних цінностей, ціннісно-смисловому розвитку, наданні професійної допомоги учням з особливостями розвитку. Компетентнісний підхід зумовлює зміщення акцентів із накопичення нормативних знань, умінь і навичок на формування та розвиток здатності діяти практично. Системний підхід представляє сукупність взаємопов’язаних компонентів: мета освіти, суб’єкти педагогічного процесу (викладач і здобувач), зміст освіти, форми й методи педагогічного процесу, педагогічні засоби та педагогічні умови. Діяльнісний підхід передбачає формування вмінь вибирати мету, планувати діяльність, реалізований під час проходження здобувачами практики в початковій школі, спрямований на формування в майбутніх учителів початкових класів фахових і ключових компетентностей. Особистісно орієнтований підхід прогнозує активну співпрацю між учителем та учнем, визнання учня суб’єктом освітнього процесу, акцентування на розкритті індивідуальних здібностей, на підготовці вчителів до роботи з учнями, зокрема зі школярами, які мають особливі освітні потреби, в інклюзивному середовищі загальноосвітньої школи. Технологічний підхід орієнтує педагогічний процес на технологічну організацію, що чітко регламентує його основні аспекти та стадії, відповідно до технологічної побудови освітнього процесу.

ДІАГНОСТИЧНІ МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНО-КОРЕКЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Юлія Миколаївна Павлюк — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Діагностичні методики формування технологічно-корекційної компетентності (далі – ТКК) у студентів закладів вищої освіти є актуальним напрямом дослідження в сучасній педагогічній науці. Ця тема стає особливо важливою в контексті швидкого розвитку технологій та постійних змін у вимогах навчальних планів. У зв'язку з цим, виникає необхідність розробки ефективних методів діагностики та вдосконалення технологічно-корекційної компетентності майбутніх фахівців. У даній статті розглядаються: поняття «технологічно-корекційної компетентності», основні підходи та методики діагностики технологічно-корекційної компетентності, такі як аналіз навчальних досягнень, використання тестів, опитувальники, практичні завдання, професійні портфоліо тощо. Окрема увага приділяється інструментам та критеріям оцінювання цієї компетентності, а також визначенню ефективних стратегій технологічно-корекційного навчання. Проаналізувавши теоретичні та методичні засади діагностичних методик адаптації ТКК студентів закладів вищої освіти, розглянуто специфіку процесу формування виконавського апарату. Висвітлення досвіду реалізації таких методик та їхніх результатів дозволяє визначити оптимальні підходи до формування та оцінки технологічно-корекційної компетентності студентів у сучасних умовах. Визначення діагностичних методик формування ТКК показало можливість студентів краще планувати хід навчального процесу, зробити його ефективнішим та сприяти підвищенню мотивації в щоденних заняттях. Результати дослідження можуть бути корисними для вчителів, методистів та інших фахівців, які займаються питаннями формування компетентностей у студентів вищих навчальних закладів.

МОЖЛИВОСТІ КІБЕРНЕТИЧНОГО ПІДХОДУ ДО ВИВЧЕННЯ ОСНОВ БІОМЕХАНІКИ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ЛІКАРЯ

Маріанна Андріївна Пайкуш, Маріанна Василівна Гаврилюк, Аттіло Іштванович Ковач — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті висвітлено можливості кібернетичного підходу до вивчення основ біомеханіки майбутніми лікарями. Оскільки кібернетичні моделі ґрунтуються на отриманні співвідношень між вхідними та вихідними функціями для чорного або сірого ящика, що представляє процес без розкриття його внутрішньої структури. Біомеханіка вивчає кінетичну діяльність живих систем з урахуванням усіх їхніх явищ, проводить дослідження закономірностей формування психомоторних і складних рухових навичок, а також заданих моделей локомоції та рухової поведінки людини і тварин. Нині актуальними є екзоскелети, що можуть вдягатися на все тіло людини або його частину, забезпечуючи ергономічну та структурну можливість адекватно рухати кінцівками, покращуючи при цьому силу та витривалість. Біомеханіка слугує теоретичною базою для вивчення низки дисциплін професійного циклу і забезпечує відповідний рівень природно-наукової підготовки майбутнього лікаря.

У дослідженні використовуються елементи розділів кібернетики: теорія інформації та кодування; загальна теорія систем; теорія оптимальних процесів; теорія рішень; методи дослідження операцій; теорія розпізнавання образів; теорія формальних мов тощо. Етапи організації процесу навчання реалізуються як управління, а результативність навчання визначається створенням орієнтовної основи нових дій та детальним ознайомленням із самою процедурою виконання дій. Цінним у такій педагогічній системі є надійність системи, що передбачає інтегративну результативність її функціонування. Зроблено висновок, що біомеханіка як дисципліна, що охоплює зв'язок функції та структури опорно-рухового апарату з рухом живих систем, нині стає щораз актуальнішою, а її до вивчення доцільно використовувати, у комплексі з іншими, кібернетичний підхід, який дозволяє класифікувати та систематизувати зміст і методику вивчення біомеханіки як педагогічної підсистеми професійної підготовки майбутнього лікаря.

ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИ І ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ ФОНЕТИКИ І ФОНОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Ольга Дмитрівна Пискач — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Освітня діяльність передбачає не просто засвоєння знань, а формування вмінь і навичок їх практичного застосування, що і є запорукою ефективного навчання. Сучасний розвиток лінгводидактики характеризується новими підходами до визначення мети і завдань курсу фонетики і фонології у вищій школі, адже здобувач освіти повинен не лише опанувати теоретичні аспекти різних фонетичних явищ і процесів, але й усвідомити закономірність їх причинно-наслідкової реалізації на практиці, тобто в мовленні.

У статті проаналізовано ефективні методи і прийоми навчання фонетики і фонології української мови на першому курсі закладу вищої освіти. Авторка приділила окрему увагу проблемним питанням розрізнення звука і фонеми, класифікації голосних і приголосних, розпізнавання звукових змін (асиміляції) і запропонувала методичні шляхи їх вирішення.

Серед основних методів навчання фонетики і фонології української мови у вищій школі виокремлено такі: пояснювально-ілюстративний, метод евристичної бесіди, метод роботи з підручником, метод спостереження за мовним матеріалом, фонетичний аналіз, мозковий штурм, метод Кіплінга та ін. Кращому засвоєнню курсу сприятимуть і міжпредметні зв’язки з анатомією, фізикою, логопедією, діалектологією тощо. Найбільш ефективною для студентів-першокурсників є очна форма навчання, однак, виходячи з об’єктивних реалій сьогодення, вона повинна супроводжуватися активним залученням дистанційних засобів репрезентації інформації (текстової, графічної, анімації, відео, аудіо). Використання сучасних інформаційних технологій навчання (Moodle, Google Meet, Google Classroom, Zoom) урізноманітнює й полегшує освітній процес.

Зроблено висновок, що з огляду на об’єктивні реалії сучасної лінгводидактики під час викладання фонетики і фонології у вищій школі необхідно залучати нові інформаційні технології, застосовувати міжпредметні зв’язки, активні й інтерактивні методи навчання, мотивувати здобувачів освіти цікавими творчими й пошуковими завданнями, конкурсами, спонукати до індивідуальної та групової роботи.

СТРУКТУРА ТА ЗДІЙСНЕННЯ МОНІТОРИНГУ ЯКОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ УНІВЕРСИТЕТУ

Інна Володимирівна Радюк — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті обґрунтовано теоретичні аспекти та значимість організації системи забезпечення якості освіти у закладах вищої освіти, що здійснюють підготовку вчителів початкової школи. Аналіз наукових досліджень дозволив з’ясувати, що освітнє середовище університету є змодельованою та спеціально організованою системою, структура і складники якої дозволяють досягати цілей та завдань розвитку системи забезпечення якості освіти. З’ясовано, що дослідники питання якості вищої освіти пропонують використовувати чотири напрями моніторингу у системі вищої освіти: моніторинг відповідності визначеним стандартам; моніторинг результатів освітнього процесу; моніторинг навчальних досягнень студентів; моніторингу організації та перебігу освітнього процесу. Охарактеризовано види та функції моніторингу забезпечення якості освіти. Досліджено взаємозв’язок управлінських функцій в системі ЗВО та завдань моніторингу якості освітніх послуг, а саме: моделювання, організація, діагностика, контроль, корекція. З’ясовано, що кожна функція управління та діяльності ЗВО є підґрунтям для складових процесу моніторингу. Автором обґрунтовано етапи проведення моніторингових досліджень, визначено особливості процедури організації системи забезпечення надання якісних освітніх послуг в контексті підготовки майбутніх учителів початкової школи. Встановлено, що здійснення моніторингу якості освіти у ЗВО передбачає дослідження усіх аспектів функціонування його освітнього середовища. Зокрема: аналізу освітніх програм і навчальних планів, актуальності та необхідності постановки нових цілей і завдань дидактичного процесу; організації його провадження та матеріально-технічного забезпечення; налагодження зворотного взаємозв’язку зі здобувачами освіти; стимуляцію професійного розвитку науково-педагогічного персонал; переорієнтацію контролюючих функцій на дієвий аудит; упровадження нових форм педагогічних методик і технологій організації освітнього процесу; налагодження тісних контактів зі стейкхолдерами. Проаналізовано, систематизовано та узагальнено практичний досвід впровадження системи забезпечення якості освіти у педагогічних ЗВО. Визначено перспективні шляхи управління системою якості освітніх послуг.

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ: ІНТЕГРАТИВНИЙ ПІДХІД

Наталія Юріївна Дячик — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Характеристика основної теми. Для формування педагогічної компетентності сучасного психолога необхідна когнітивна основа, суттєвим компонентом якої є педагогічні знання. Інтеграція педагогічних знань і умінь психолога передбачає орієнтацію не лише на сучасний, але й на майбутній розвиток особистості з урахуванням глобальних тенденції розвитку науки та освіти. Проблема. На сучасному етапі в психологічній освіті можливості педагогічних знань та умінь використовуються далеко не повністю. Аналіз стану практики показує, що педагогічні дисципліни викладаються ізольовано, водночас виявлено чітке зростання позитивного ставлення студентів до вивчення педагогічних дисциплін. Мета статті – обґрунтувати можливості інтегративного підходу до розроблення принципів формування педагогічної компетентності майбутніх психологів. Узагальнені результати. Виявлено, що формування педагогічної компетентності майбутнього психолога передбачає: визначення принципів формування педагогічних компетентностей та умінь; розроблення критеріїв відбору змісту та побудову моделі педагогічних компетентностей психологів; розроблення метакурсу “Педагогічна компетентність психолога ” для закладів вищої освіти та методики вивчення цього курсу. Обґрунтовано такі принципи формування педагогічних компетентностей майбутніх психологів: інтеграції цілей (двоєдиною ціллю педагогічної компетентності освіти, що передбачає оптимальне поєднання спеціальних та педагогічних знань у її змісті); єдності загальної та педагогічної компетентності (педагогічна компетентність психолога є повноцінним компонентом цілісної системи його професійної компетентності); професійної психолого-педагогічної спрямованості навчання (орієнтація педагогічних дисциплін на практичні потреби фахівця у галузі психології); творчості (формування педагогічних компетентностей сприяє реалізації творчого потенціалу майбутнього психолога; гармонізації (формування не лише професіонала, а й особистості майбутнього психолога можливе за умови пріоритету гуманістичних ідей у процесі педагогічної компетентності підготовки); метадисциплінарності: (процес вивчення педагогічних дисциплін доцільно реалізувати шляхом вивчення метакурсів як систем інтегрованих знань) тощо.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ ТАНЦЮВАЛЬНОЇ АРТ-ТЕРАПІЇ

Марина Валеріївна Разводова — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті автор розглядає теоретичні аспекти становлення та формування танцювальної арт-терапії.

На думку автора, танцювальна терапія – це психотерапевтичне використання танцю і руху як процесу, який сприяє інтеграції емоційного й фізичного стану особистості, що дає можливість людині зняти напругу, позбутися втоми, виявляє творчі здібності особистості, а також коригує й покращує її психічний, розумовий та фізичний розвиток.

В основі викладання танцювальної терапії полягає імпровізація, яка грунтується на загальній та внутрішній культурі людини, творчій уяві та знанні танцювальної лексики. Ще однією складовою танцювальної терапії є танцювальна гра, яка включає сюжет гри, танцювальну імпровізацію, запропоновані обставини (подання себе в рамках тих життєвих умов, в яких перебуває герой). В іграх учасникам надається можливість «побути» акторами, дослідниками, тваринами, адже танцювальна гра, з одного боку, допомагає подолати страх, програти зовнішні та внутрішні відчуття, а з іншого боку, сприяє розвитку фантазії та уяви, творчих здібностей, прояву ініціативи.

Основними завданнями танцювальної терапії є поглиблення усвідомлення членами групи власного тіла та можливостей його використання, посилення почуття власної гідності у членів групи шляхом вироблення більш позитивного образу тіла, створення умов для творчої взаємодії, дозвподолання бар’єрів, що виникають при мовному спілкуванні,

допомога учасникам у налагодженні контакту зі своїми власними почуттями шляхом встановлення зв’язку почуттів з рухами тощо.

Автор доводить, що танцювальна терапія багатогранно впливає на людину, що зумовлено самою природою танцю як синтетичного виду мистецтва. Впливаючи на розвиток емоційної сфери особистості, удосконалюючи тіло людини фізично, духовно виховуючи через музику, танець допомагає здобути впевненість у власних силах, дає поштовх до самовдосконалення, постійного розвитку.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ФАХОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ХОРМЕЙСТЕРІВ ЗАСОБАМИ ТЕХНОЛОГІЇ ПАРТИСИПАЦІЇ

Тетяна Віталіївна Раструба — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Стаття відображає актуальність дослідження у контексті сучасних тенденцій у вищій освіті та професійної підготовці. Фахові компетентності майбутніх хормейстерів є ключовим елементом їх успішної професійної діяльності, оскільки хормейстер відповідає за організацію та керування хоровим колективом. З цього приводу варто вивчити організаційно-педагогічні умови, які сприятимуть формуванню необхідних навичок у цільовій аудиторії. У даній роботі зроблена спроба розтлумачити поняття «технологія партисипації», що базується на активній участі студентів в освітньому процесі, та яка стає все більш популярною у сучасній педагогіці. Автор досліджує підходи до використання цієї технології у професійній освіті, а також наводить приклади успішного застосування її в освітньому процесі. Доведено, що вона допомагає стимулювати самостійність, критичне мислення та творчість студентів, що, в свою чергу, сприяє їх становленню як фахівців. Стаття містить рекомендації для педагогів щодо використання технології партиципації для ефективного формування фахових компетентностей майбутніх хормейстерів.

Основна мета роботи – визначення технологічних принципів партисипативної діяльності, вивчення рольової ситуації у процесі навчання та практичного застосування методів технології партисипації для формування фахових компетентностей майбутніх хормейстерів.

У результаті дослідження було встановлено, що для успішного формування фахових компетентностей майбутніх хормейстерів за допомогою технології партисипації необхідно створити сприятливі організаційно-педагогічні умови: створення партисипативної атмосфери творчості; стимулювання до позитивної мотивації для покращення фахових компетентностей на основі партисипації; об’єднання індивідуальної та групової роботи для досягнення високого рівня диригентсько-виконавської майстерності у контексті партисипації; спрямування майбутніх хормейстерів до самостійного вдосконалення диригентсько-хорової практики.

РОЗВИТОК АРТИСТИСТИЧНИХ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ В ГАЛУЗІ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА

Юрій Михайлович Сивоконь, Максим Валерійович Печененко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті автори розглядають проблему формування артистичних умінь та навичок майбутніх фахівців в галузі хореографічного мистецтва.

Сучасні тенденції розвитку освіти, збільшені вимоги до особистості майбутнього фахівця, посилили потребу у формуванні творчої індивідуальності кожного здобувача освіти, реалізації творчих здібностей та розвитку творчої діяльності.

На сьогоднішній день важливими якостями особистості майбутнього хореографа є здатність яскраво й переконливо виражати почуття та емоції, вміло поєднувати у своєму мисленні та поведінці художню образність та логіку у взаємодії з високохудожніми зразками музичної та хореографічної культури й однією з важливих якостей є саме артистизм, який допомагає людині управляти власним психічним станом, мобілізувати творчий потенціал та творчі здібності.

На основі аналізу науково-педагогічної літератури автори визначають поняття «артистизм» як вміння передавати емоційну інформацію за допомогою рухів, міміки, виразу очей та голосу.

Важливим засобом розвитку артистизму є імпровізація – миттєве втілення музичного ритму засобами пластики тіла, міміки, емоційного забарвлення та ігрові методи, які рекомендується застосовувати на заняттях з класичного та народного танців.

Автори статті пропонують використовувати логорифмічні вправи, завдання-ігри, тренаж м’язів обличчя, вправи на вивчення різних авторських «масок», сучасні хореографічні техніки з імпровізаційними елементами, до яких віядносяться робота з імпровізацією, ритмом, уявою, динамікою, асиметрією, робота на витривалість тощо.

Отже, у результаті узагальнення досвіду педагогічної діяльності з проблеми розвитку артистичних умінь та навичок майбутніх фахівців в галузі хореографічного мистецтва, було визначено низку основних факторів, що впливають на розвиток акторських здібностей. Це використання ігрових та імпровізаційних форм роботи, різноманітних хореографічних технік, які дозволяють розкрити артистичні здібності здобувачів освіти.

Застосування під час занять з хореографічних дисциплін ігрових та імпровізаційних форм роботи дозволяє викладачу вирішувати низку завдань, а саме активізувати уяву, фантазію, емоції здобувачів освіти, допомагає розвитку міміки, жестів, пластичності, виразності тіла, що є важливим складником розвитку артистизму майбутнього фахівця.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ ДО ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА ГРОМАДЯНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Тетяна Адамівна Сорочинська, Оксана Миколаївна Синьчук — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Актуальність обраної проблеми обумовлена необхідністю перегляду змісту професійної підготовки сучасного вчителя у закладі вищої педагогічної освіти, оскільки нинішня ситуація вимагає видалення зі змісту освіти російських наративів, де трактування історії України стало важливим складником інформаційної війни. Основним підходом має залишитися зосередження на фактах, що переконливо доводять, що Росія протягом всієї історії проводила щодо України та українців політику культурного і мовного знищення, деідентифікації. У зв’язку з цим у пропонованій статті окреслено особливості та деякі аспекти підготовки сучасного вчителя до формування національної та громадянської ідентичності здобувачів освіти у вищому педагогічному закладі, що має стати головним завданням у формуванні світогляду молодого покоління, фундаментом української державності, стратегічним чинником її розвитку. Акцентовано увагу на тому, що сучасний педагог у процесі організації освітньої діяльності має опиратися на історичну правду, національну пам’ять, національні ідеали, гідність, національну самосвідомість та інші чинники. У контексті висвітлення проблеми здійснено порівняльний аналіз понять «українська національна ідентичність» та «українська громадянська ідентичність». З’ясовано, що українська національна ідентичність розуміється як стійке усвідомлення особою своєї приналежності до української нації як самобутньої спільноти, а українська громадянська ідентичність – це стійке усвідомлення громадянином України, українцем, який проживає за кордоном, свого політико-правового зв’язку з Україною. Доведено, що пріоритетним завданням учителя української школи в сучасних умовах є вміння об’єктивно аналізувати ситуацію та допомогати учням включити національну та громадянську ідентичність у свою особистісну ідентичність через впровадження української культури, традицій, мови, визнаючи цінності та переконання громадянського суспільства, транслюючи їх у повсякденному житті та педагогічній діяльності.

ПРЕДМЕТНО-МОВНЕ ІНТЕГРОВАНЕ НАВЧАННЯ (СLIL) ЯК ЕФЕКТИВНА МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ МАЙБУТНІМИ ФАХІВЦЯМИ У ГАЛУЗІ СПОРТУ

Олеся Олександрівна Тесцова — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Вивчивши найсучасніші світові освітні практики, можна зрозуміти зацікавленість педагогів професійної освіти у предметно-мовному інтегрованому навчанні. Глобалізація, міжнародні економічна та соціальна співпраці стимулюють фахівців будь-якої галузі вивчати іноземні мови. Універсальною мовою міжнародного спілкування безсумнівно є англійська мова, яка широко застосовується в усіх сферах нашого життя. Знання англійської мови в нинішній час грає все більш важливу роль у пристосуванні кожного до сучасних світових умов і дає просто величезні переваги у професійній діяльності. Відповідно не слід недооцінювати важливість володіння англійською мовою майбутніми фахівцями спортивної галузі. У статті розглянуто методику предметно-мовного інтегрованого навчання (СLIL), як складову ефективного опанування іноземної мови студентами факультетів фізичного виховання. Проаналізовано вплив міжнародних освітніх практик на інтенсивність застосування даного підходу в процесі викладання іноземної мови в українських закладах вищої освіти. Визначено переваги та недоліки методики інтегрованого навчання під час формування іншомовної комунікативної компетенції у студентів факультету фізичного виховання. Обґрунтовано доцільність використання предметно-мовного навчання та уникнення деяких традиційних форм вивчення іноземної мови. Це надасть можливість викладачам іноземної мови глибше досліджувати сферу спортивного виховання та застосовувати набуті знання під час викладання іноземної мови. Зазначено, що підбір актуального та цікавого навчального матеріалу активізує мотивацію та бажання студентів вивчати іншомовну професійну лексику.

ДИСКУСІЯ ЯК ОДНА ІЗ СКЛАДОВИХ МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНИХ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ МАЙБУТНІХ ДИСПЕТЧЕРІВ УПРАВЛІННЯ ПОВІТРЯНИМ РУХОМ

Світлана Василівна Тимченко, Лілія Михайлівна Зеленська — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Метою дослідження є визначення ролі дискусії в освітньому процесі, а саме у вивченні англійської мови професійного спрямування майбутніми диспетчерами управління повітряним рухом в авіаційному закладі вищої освіти для досягнення найвищого рівня іншомовних комунікативних умінь.

У дослідженні охарактеризовано особливості дискусії та виокремлено завдання, на вирішення яких спрямований метод групового обговорення. Окреслено дві форми проведення групових дискусій, а саме: обговорення проблемних ситуацій і аналіз процесів міжособистісної взаємодії, які уможливлюють формування вербальних комунікативних умінь майбутніх диспетчерів управління повітряним рухом, та навичок говоріння й слухання, що є вкрай важливим, тому що англомовна підготовка авіаційних фахівців сфокусована саме на вдосконалення цих навичок.

У роботі розглянуто три групи навчальних дискусійних стратегій. Особлива увага приділена "сталим стратегіям", які не є самостійними, а інтегровані з іншими стратегіями, що потребують певний час для їхньої підготовки. Наведено приклад однієї із "сталих стратегій", проаналізовано переваги використання та окреслено рекомендації для її проведення.

Визначено шляхи для імплементації дискусій у навчальний процес, зокрема в методику формування іншомовних комунікативних умінь майбутніх диспетчерів управління повітряним рухом.

Обумовлено правила, яких викладач має дотримуватись під час проведення дискусій на заняттях з англійської мови професійного спрямування, основне з яких – створення атмосфери довіри й взаємоповаги.

Без сумніву, розглянутий у статті активний метод навчання, а саме дискусія, її переваги, уможливлюють інтерактивність майбутніх диспетчерів управління повітряним рухом та формування їхніх іншомовних комунікативних умінь.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ НАД ЛЕКСИКОЮ НА ЗАНЯТТЯХ З ПРАКТИЧНОГО КУРСУ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Тетяна Станіславівна Токарєва — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті розглянуто роботу із засвоєння та удосконалення лексичних навичок на заняттях з практичного курсу німецької мови на мовному факультеті вищого навчального закладу. Для вироблення комунікативної компетентності філолога, вчителя іноземних мов, обов’язковою складовою є формування лексичної компетентності. На основі аналізу теоретичних джерел встановлено, що ключовими поняттями проблеми наукової статті є такі: лексика (як практичний, так і теоретичний аспект), лексична навичка, лексична компетентність та лексичні знання. Навчання лексики є засобом для оволодіння вміннями з усіх видів мовленнєвої діяльності, таких як говоріння, аудіювання, читання та письмо, які формують комунікативну компетентність.

Зокрема, зазначено труднощі у засвоєнні іншомовної лексики, як то: довгі, багатозначні, службові слова; абстрактні поняття та сталі словосполучення, які слід враховувати у процесі роботи над лексикою. Автор також пропонує до уваги короткий аналіз навчально-методичних комплексів DU 2 та DU 3, який включає в себе основні вимоги до здобувачів освіти у плані оволодіння лексичним складом німецької мови та приклади вправ і завдань з окремих розділів підручника, які спрямовані на закріплення лексичних знань та удосконалення процесів оперування вокабул яром, визначеним програмою та тематикою.

Особливу увагу приділено розгляду питань, які стосуються технології опрацювання лексичних одиниць, які можуть виступати у вигляді 1) окремих слів та лексем; 2) стійких сполучень (прислів’їв та приказок, ідіоматичних виразів, стилістичних або контекстуальних підсилювачів, стійких виразів, мовленнєвих зразків та ін. Вказано на важливість дотримання критеріїв для відбору лексичного мінімуму (сполучуваність, семантична цінність, стилістична необмеженість). Одним із аспектів статті обрано пояснення використання викладачем різних способів, які мають ефективність щодо запам’ятовування слів, що є важливою запорукою їх подальшого використання у різних видах мовленнєвої діяльності. Виокремлено характерні риси лексичного складу німецької мови, такі як: особливості вимови слова, способи утворення слів, правила слововживання.

У результаті здійснення теоретико-практичного аналізу зазначеної проблеми встановлено, що робота, спрямована на розвиток та удосконалення лексичних навичок, є важливою складовою та засобом формування лексичної компетентності, яка реалізується у виконанні відповідних видів вправ та завдань на заняттях з практичного курсу німецької мови.

«РИСУНОК» ЯК ТЕОРЕТИЧНЕ ПОНЯТТЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Володимир Володимирович Туляєв — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Мета дослідження: уточнення поняття «рисунок» вищої школи відповідно новітнім теоретичним та практичним розробкам сучасного наукового розвитку різноманітних сфер діяльності людини. Завданням є обґрунтування формулювання сутності цього поняття і визначення його найбільш специфічних особливостей та характерних ознак, що зумовить можливість подолати певні неточності та протиріччя.

Застосовано методи аналізу і синтезу, які забезпечили змогу виявити певні неточності та протиріччя у традиційному формулюванні теоретичного поняття «рисунок» вищої школи. Задіяно також метод порівняння, що надало змогу зіставити між собою різноманітні підходи у тлумаченні цього поняття та обрати найбільш ефективні напрями його модернізації.

Результати: у дослідженні було визначено, що поняття «рисунок» нелогічно розглядати лише як вид образотворчого мистецтва але доцільно вважати це поняття також у якості певної інтелектуальної системи. Крім того, було з’ясовано характерні ознаки понять «рисунок» і «графіка» у яких, зокрема, визначено, що «графіка» виконує певну об’єднуючу роль сучасних друкарських технологій і традиційних графічних робіт, які виконуються «від руки» тобто без застосування креслярських інструментів. Також, було проведено певні порівняння понять «рисунок» і «живопис», що надало змогу визначити, зокрема, характерні особливості застосування різноманітних ліній (як художнього засобу) у цих різновидах образотворчого мистецтва. Отже, визначено, що не лінії самі по собі є визначальною ознакою «графіки» і «рисунка», оскільки лінію використовують і в живопису, а саме особливості просторового та тонового співвідношення між цими лініями з відповідними художніми техніками їх створення слід вважати однією із характерних ознак.

Висновки: у наслідок уточнення наукового поняття «рисунок» вищої школи обґрунтовано введення в нього конкретної вказівки на те, що «рисунок» це сувора теоретична система щодо створення будь-якого художнього графічного зображення, як реалістичного так й абстрактного, а також надає змогу сконцентрувати увагу студента на цьому факті та уникнути можливого трактування цього поняття, як виключно суб’єктивного творчого процесу.

АДАПТИВНЕ ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ І СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Анатолій Леонідович Турчак, Олена Віталіївна Маркова — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Стаття присвячена впровадженню соціальної справедливості через викладання адаптивного фізичного виховання у закладах загальної середньої освіти, визначенню педагогічних умов, закономірностей, принципів, методів, прийомів і засобів інклюзивної дидактики, створенню якісного освітнього корекційного середовища для учнів з обмеженими функціональними можливостями, а саме – реалізації принципів: рівності й справедливості; доступності і систематичності; інтерактивності у адаптивній фізичній культурі; контенту, що мотивує дітей з вадами у стані здоров’я до навчання; спрощенню когнітивної складності навчального процесу в інклюзивній освіті; вивченню і застосуванню вчителем фізичної культури передового педагогічного досвіду організації навчально-виховної роботи з корекційної педагогіки. Розглянуто проблеми, що виникають при формуванні соціальної справедливості у шкільному колективі, шляхи покращення професійної діяльності у наданні інклюзивних освітніх послуг з адаптивного фізичного виховання на основі створення спеціальних матеріально-технічних і дидактичних умов, що забезпечують високу ефективність навчально-виховного процесу з соціальної адаптації інтелектуально і фізично відсталих дітей. Метою даної статті є розкриття основних компонентів адаптивного фізичного виховання та соціальної справедливості. У ній викладено науково-педагогічні положення, якими слід керуватися у розв’язанні всіх завдань адаптивного фізичного виховання з різними нозологіями у дітей, створенню виховного середовища із забезпечення соціальної справедливості серед учнів закладів загальної середньої освіти. Представлений матеріал розкриває питання педагогіки адаптивного фізичного виховання, соціалізації інклюзивної молоді до реалій сучасного життя, її участі у фізкультурно-оздоровчій і спортивно-масовій роботі загальноосвітньої школи. Обґрунтовано необхідність виховання функціонально відстаючих дітей шляхом застосування засобів фізичної культури з метою підготовки їх до наступного повноцінного життя, набуття професії, створення гармонійної сім’ї, нормального дітонародження і захисту суверенітету й незалежності української держави. Виділено основні компоненти соціальної справедливості у різних неформальних групах молоді й дорослих та складові адаптивної фізичної культури. У статті розглядається розвиток фізичних якостей школярів з суттєвими відхиленнями у функціональному стані в адаптивному фізичному вихованні навчальних планів і програм закладів загальної середньої освіти. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у розробці методичних рекомендацій щодо тренінгів учителів фізичної культури як асистентів (тьюторів) з інклюзивної освіти при адаптивному фізичному вихованні школярів.

ТЕХНОЛОГІЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Наталія Миколаївна Цуканова — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Інтегрування українського суспільства до загальноєвропейського простору освіти, постійні інноваційні зміни на ринку працевлаштування потребують при підготовці майбутніх фахівців у вищій школі оновлення традиційних підходів та моніторингового впровадження ефективних заходів здійснюваних в освітній галузі.

Інноваційна діяльність спонукає вчителя до розвитку творчості, креативності педагогічних працівників, створенню та поширенню новизни, оновленні способів фахової діяльності, новаційної взаємодії з учасниками освітнього процесу, оригінальності педагогічного мислення та багато іншого. Вона є результатом найвищого ступеня креативності та творчості педагогів, яка проявляється у винахідництві нового, оригінального, нетрадиційного.

У статті обґрунтовано технологію підготовки майбутнього вчителя початкової школи до інноваційної діяльності.

Професійну підготовку вчителя початкової школи до іноваційно-педагогічної діяльності розглянуто як процес формування професійної готовності, що забезпечує формування в особистості теоретичних знань, практичних умінь і навичок, необхідних для професійної діяльності.

Результатом професійно-педагогічної підготовки виступає становлення майбутнього вчителя початкової школи як суб’єкта інноваційної діяльності, у якого буде сформовано комплекс особистісних та професійних характеристик, спрямованих на успішне впровадження реформи освіти.

Вчитель початкових класів, готовий до інноваційної діяльності, характеризується відповідною мотивацією, знаннями інтеграційних процесів, умінням застосовувати відомі технології та вдосконалювати їх. Виходячи з вище сказаного, нами виділено: когнітивний, професійно-практичний та рефлексивно-оцінний етапи технології підготовки майбутнього вчителя початкової школи до інноваційної діяльності.

Розглянута технологія дозволили нам відобразити найбільш суттєві теоретичні та практичні аспекти професійно-особистісної підготовки майбутнього вчителя початкової школи до інноваційної діяльності.

Перспективи подальших розвідок напряму вбачаємо в обґрунтуванні шляхів удосконалення підготовки майбутніх учителів початкової школи до інноваційної професійної діяльності в умовах дистанційного навчання.

РОЛЬ СПОРТУ В ЗБЕРЕЖЕННІ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ПІД ЧАС НАВЧАННЯ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Аніко Миколаївна Чегіль, Шандор Емільович Вірліч — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Регулярна фізична активність і заняття спортом позитивно впливають на наше здоров’я. Можна сказати, що спорт одночасно має захисний, розвивальний та зберігаючий здоров’я ефект і є захисним фактором якості життя в у подальшому житті. Він однаково позитивно впливає як на фізичне, так і на психічне здоров’я. Під час занять спортом ми набуваємо таких навичок, які можна використовувати в інших сферах життя. Вчені довели, що спорт допомагає боротися зі стресом. За оцінками ВООЗ, головними причинами смертності сьогодні є так звані хронічні, неінфекційні захворювання, і, згідно з прогнозами, у наступні десятиліття статистика буде значною мірою визначатися різким збільшенням кількості психічних проблем. Завдяки сучасному швидкому темпу життя кількість психосоматичних захворювань значно зросла: хронічний стрес, низька самооцінка, депресія стали частиною повсякденного життя людей. Так само, як для фізичного здоров’я, для збереження і покращення психічного здоров’я у житті людей є необхідною фізична активність. Під час дослідження ми вивчили майбутнє психічного здоров’я та спортивні звички здобувачів вищої освіти, зосереджуючись на здатності справлятися зі стресом та важливості зняття стресу. Аналізуючи отримані відповіді, ми перш за все порівнюємо спортивні звички досліджуваних осіб до психічних факторів, щоб виявити зв’язки між ними.

Фізична активність може бути використана як додаткова стратегія лікування разом з іншими методами для профілактики та лікування психічних розладів, оскільки вона може затримати їхній прояв і зменшити широкий спектр симптомів.

Вивчаючи вплив регулярних тренувань і занять спортом на фізичне та психічне здоров’я студентів коледжу, ми отримали хороші результати щодо їхнього самозадоволення своїм здоров’ям, що підтверджується вимірюваннями факторів здорової поведінки. Аналіз стресових факторів не виявив чіткої значущої залежності між рівнем сприйманого стресу та регулярними заняттями спортом. Однак спорт виявився ефективним засобом для збереження психічного здоров’я, оскільки студенти, які регулярно займаються спортом, використовують його як засіб для зменшення стресу та розумового оновлення.

Враховуючи спортивні звички, численні дослідження показали, що з роками навчання різко зменшується активна участь молоді у спорті. Незважаючи на те, що в нашому коледжі обов’язково забезпечується мінімальна рекомендована можливість займатися спортом, на жаль, з роками навчання активна участь у спорті значно зменшується, і лише близько половини респондентів досягають регулярних фізичних вправ за власною ініціативою. Хоча студентки менш задоволені своєю вагою порівняно з чоловіками, згідно з опитуванням, чоловіки займаються спортом у майже вдвічі більшій пропорції порівняно з жінками.

СУЧАСНІ АСПЕКТИ ВИКЛАДАННЯ МАТЕМАТИКИ В МОРСЬКИХ ЗАКЛАДАХ

Марія Миколаївна Чумаченко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Оточуючий світ є швидкоплинним та сучасним в якому світовий флот постійно вдосконалюється. Керувати сучасними великотоннажними морськими суднами, що мають великі швидкості, можуть лише високоосвічені фахівці-професіонали, які пройшли гарну морську школу і досконало оволоділи новітніми методами та засобами судноводіння. Це значною мірою визначає характер підготовки сучасного фахівця морської галузі.

Учені слушно зауважують, що основним завданням вищого морського навчального закладу в процесі навчання є підготовка фахівців, здатних та готових управляти сучасними технічними засобами і командою, орієнтуватися в різноманітних, зокрема й екстремальних, ситуаціях, швидко приймати правильні рішення. Слід наголосити, що, попри постійний стрімкий розвиток морської техніки, мореплавання залишається сферою підвищеної небезпеки для людини, а тому морський інженер повинен отримати фундаментальну освіту, яка на перше місце висуває саме математичну підготовку.

Якісна математична підготовка є важливою складовою професійної компетентності сучасного судноводія, який повинен володіти методами математичного моделювання, збору та обробки інформації.

Завданням сучасної вищої освіти є не лише надання теоретичних знань, а й розвиток практичних навичок та вмінь здобувачів освіти морських навчальних закладів ефективно використовувати їх у своїй професійній діяльності. У морській індустрії, де високі технології та інновації стають вирішальними, важливість математичної освіти зростає, оскільки вона лежить в основі багатьох професійних компетенцій. Розглянемо важливість інтеграції інноваційних педагогічних методів у процесі навчання математики здобувачів освіти морських спеціальностей.

У статті представлена математична компетентність як функція загальних та предметно-спеціальних компетенцій. Показано, що математика є фундаментальною дисципліною для подальшого засвоєння профільних дисциплін. Компетентнісний підхід до математичної освіти розглядається як методологія, що базується на аналізі професійних вимог, котрі визначають пріоритетність компетенцій, необхідних для професійної діяльності бакалавра судноводіння.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК СПІВУ BEL CANTO ЗДОБУВАЧІВ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ ВОКАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ

Тетяна Георгіївна Шафарчук — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті автор розглядає питання формування навичок співу бельканто здобувачів мистецької освіти у процесі вокальної підготовки. Техніка співу бельканто передбачає володіння співаком кантиленою, бездоганною колоратурою, вмінням філірувати звук, а також здатністю до динамічних і тембрових ньюансів.

Автор вважає, що важливими є вміння здобувачів освіти аналізувати звучання свого голосу, постійно контролювати якість звуку та роботу голосового апарату. Також необхідно стежити за інтонацією і мелодійною лінією під час виконання та точно відтворювати ритм вокального твору, акцентувати увагу на усвідомленні виконання та значенні передачі всіх компонентів музичної виразності, що сприяють передачі слухачеві художньо-образного змісту виконаного твору тощо.

На основі аналізу науково-методичної літератури виокремлено групи методів вокального виховання, до яких віднесено методи, які мають сформувати у здобувачів освіти м’язові установки або рухи та впливають на звукоутворення; методи формування умінь правильного положення гортані та «позіх»; методи формування вмінь співацького дихання; методи на формування умінь природного тембру голосу шляхом зміни забарвлення голосних, тобто фонетичні; методи фіксації внутрішніх відчуттів, зокрема «вокально-тілесної схеми», що змінюються за умови використання різних типів вокальної техніки; методи внутрішн вольових наказів та емоційних станів, пов’язані з уявленнями про відповідні почуття або настрої; методи слухових впливів, суть яких полягає у встановленні та посиленні зворотних зв’язків між органом слуху і гортанню тощо.

Автор вважає, що формування вмінь та навичок бельканто в процесі вокальної підготовки здобувачів мистецької освіти є систематичним педагогічним процесом, спрямованим на розуміння особливостей вокального мистецтва та глибоке усвідомлення сутності і характеру виконавської діяльності.

Вибір вокальних методів визначається індивідуально-психологічними та віковими характеристиками здобувачів освіти, рівнем музичної обдарованості й вибором конкретних навчальних завдань на кожному етапі вокально-виконавської підготовки.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ РОЗВИТКУ ВОКАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Інга Леонідівна Шевченко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті проаналізовані особливості використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій для розвитку вокально-виконавської майстерності майбутнього вчителя музичного мистецтва. Визначено проблему недостатньої скоординованості навчальних програм, які б могли забезпечити інтегративні механізми навчання, наголошено, що розвиток інформаційно-комунікаційних технологій відкриває широкий доступ до навчальних та освітніх ресурсів. Проаналізовано досвід використання позитивного впливу комп’ютерних технологій на систему освіти, коли комп’ютер забезпечує функції індивідуального навчання, зумовленого розбудовою моделі особистості на основі визначення особливостей пізнавальних процесів; проблемного навчання, у якому студент виступає в якості дослідника; формування досвіду творчої діяльності як сукупність психічних особливостей.

Визначено дидактичні можливості, функції та вимоги до впровадження технологій комп’ютерного навчання в контексті неперервної професійної музичної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва. Розкрито зміст поняття «синестезія» як феномен механізму інтеграції мистецтв.

При використанні інформаційно-комунікаційних технологій розкрито зміст мультимедійних програм та веб-платформ, що використовуються в музичній освіті, зокрема, проекту ArtSmart, метою якого є інтеграція новітніх технологій в усталені методи навчання та популяризація музичного мистецтва та музичної освіти. Наголошено, що одним з напрямків навчання в ArtSmart є вокальні заняття, які поділяються на індивідуальні і групові. Висвітлено завдання викладачів та основні переваги проекту.

Наголошено, що застосування інтерактивних технологій навчання передбачає використання рольових та інтерактивних ігор, практичних завдань, моделювання проблемних ситуацій, ведення дискусій тощо. У процесі інтерактивної взаємодії центральним джерелом навчального пізнання вважається досвід студентів, який є важливою умовою їх професійного становлення, творчого розвитку.

Розроблено власну систему завдань-вправ для студентів на основі створення акомпанементу до пісні, що виконується за допомогою синтезатора: розробка власної інструкції до синтезатора щодо вибору стилю акомпанементу до заданої мелодії, аналіз музичних фрагментів, узагальнення понять, коли використовується метод спроб і помилок у пошуку найбільш виразного акомпанементу з точки зору особистого підходу вчителя.

МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ У РОЗВ’ЯЗКУ ЗАДАЧ НА ЕКСТРЕМУМ

Наталія Михайлівна Шкатуляк, Валентин Валентинович Усов, Олена Миколаївна Ткачук — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Дана стаття присвячена ілюстрації використання інструментів MS Excel для розв’язанням ряду задач на екстремум. Відомо, що вирішення задач на знаходження максимуму чи мінімуму (або оптимального значення) цільової функції або числового масиву даних (вирішення так званих задач на екстремум) є однією з базових алгоритмічних задач курсу інформатики. У посібниках з математики середньої загальноосвітньої школи вивчається лише спосіб вирішення задач на екстремум за допомогою похідної. Але існують також методи вирішення вищезгаданих задач на екстремум з використанням інструментів алгебри та геометрії, які іноді є більш раціональними. В той же час успішне вирішення таких задач може бути досить складним та потребує багато обчислень та затрат навчального часу. Тому використання сучасних інформаційних технологій може значно скоротити навчальний час та рутинні обчислення. Сучасні інформаційні технології надають широкі можливості для цього, наприклад, такі комп’ютерні програмовані засоби, як MatLab, MathCad, Mathematica, Python. Але для оволодіння ними потрібно мати спеціальну підготовку. У той же час доступний практично кожному та відносно простий програмний засіб MS Excel, що входить до стандартного пакету MS Office, може бути використаний для розв’язання багатьох задач на екстремум. Метою даної роботи є показати, як використання інструментів MS Excel дозволяє отримати наочне й точне значення величини та положення екстремуму певної функції. В результаті дослідження (на прикладі розв’язання типових задач з електродинаміки) показано, що використання пакету програмного комп’ютерного засобу MS Excel є ефективним при розв’язанні задач практично з усіх розділів фізики. Комп’ютерний засіб MS Excel дозволяє створювати математичні комп’ютерні моделі фізичних явищ, проводити числові експерименти, отримувати точні та наочні результати, що сприяє більш глибокому розумінню фізичних явищ. При цьому яскраво проявляються зв’язки фізики з математикою та інформатикою, що, на наш погляд, сприяє підвищенню мотивації навчання інформатики.

ПЕРСПЕКТИВА ВПРОВАДЖЕННЯ ІНТЕГРАТИВНОГО НАВЧАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ПІЛОТІВ ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ

Оксана Віталіївна Захарова, Андрій Валерійович Дарієнко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано різні підходи до визначення інтегративного навчання, інтегративного підходу до навчання, інтеграції наук і міждисциплінарних зв’язків у процесі професійної підготовки як студентів закладів вищої освіти загалом, так і майбутніх пілотів цивільної авіації зокрема. Висвітлено, що інтеграція навчальних дисциплін, виступає найважливішим чинником рушійної сили процесу вдосконалення та забезпечення якості професійної підготовки майбутніх авіаційних фахівців. Висвітлення навчального матеріалу з дисциплін циклів гуманітарної та соціально-економічної підготовки, циклів професійної, льотної та тренажерної підготовки із застосуванням міжпредметної інтеграції повинно відбуватись з урахуванням вимог до знань, які становлять базис фахової підготовки.

Приділено увагу процесу засвоєння різнобічних знань і формування практичних умінь, що закладають підґрунтя цілісної системи професійно важливих якостей майбутнього фахівця. Акцентовано на тому, що в процесі професійної підготовки майбутніх пілотів виникає необхідність у формування трансферабельних знань і умінь, які по трактовані як знання та уміння, які можна перенести, передати, перемістити, перевести з одного виду та роду діяльності у інший. Зазначено, що трансферність тлумачиться як самостійне мислення, в основі якого закладено використання вже наявних знань, тому розвиток логічного мислення, здатність до пошуку та розуміння альтернативних шляхів розв'язку завдань, потреба в аргументації та дискусії, комунікація та робота в команді тощо постають завданням перед льотними закладами вищої освіти в процесі професійної підготовки майбутніх пілотів.

Указано, що трансферабельні знання повинні містити причинно-наслідковий зв'язок, у процесі викладання слід акцентувати увагу на тому, що набутий досвід може бути використаний курсантом у різних ситуаціях, також, у процесі професійної підготовки майбутній пілот повинен відкрити для себе основні принципи вирішення різних проблем. Курсанти повинні навчитися використовувати навколишнє середовище як джерело знань, у перспективі мати здатність до саморозвитку та самовдосконалення у майбутній професійній діяльності.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ЗМАГАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Анатолій Анатолійович Кашуба — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті здійснено теоретичний аналіз педагогічних умов професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до організації змагальної діяльності школярів.

Характеристику джерельної бази дослідження проблеми професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до організації змагальної діяльності здійснено за двома основними тематичними дослідницькими напрямами: професійна підготовка майбутніх учителів фізичної культури; організація змагальної діяльності як напрям професійної діяльності учителя фізичної культури.

Для виконання одного із завдань дослідження – визначення педагогічних умов професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до організації змагальної діяльності школярів зі спортивних ігор у процесі вивчення фахових дисциплін – з’ясовано сутність понять «умова», «педагогічні умови» та ін.

Враховуючи результати структурно-логічного аналізу дослідницьких джерел, особливості змагальної діяльності школярів зі спортивних ігор, теоретико-методичні положення щодо професійної компетентності вчителя фізичної культури автором визначено педагогічні умови, що сприяють підвищенню рівня професійної готовності майбутніх учителів фізичної культури до організації змагальної діяльності школярів зі спортивних ігор процесі вивчення фахових дисциплін: особистісно-професійна мотивація студентів на фізичне самовдосконалення; удосконалення знань і практичних умінь студентів з питань організації змагальної діяльності зі спортивних ігор; впровадження нових та інноваційних форм професійного розвитку і саморозвитку майбутніх учителів фізичної культури.

На основі аналізу наукових джерел, теорії і практики досліджуваного процесу з-поміж перспективних напрямів подальших наукових розвідок виокремлюємо впровадження системного і комплексного підходу до професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури в цілому та організації змагальної діяльності як напрям професійної діяльності учителя фізичної культури; впровадження нових та інноваційних форм професійного розвитку і саморозвитку майбутніх учителів фізичної культури.

СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ЗВО

Олег Михайлович Свистович — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті висвітлюються соціолінгвістичні аспекти вивчення іноземної мови у закладах вищої освіти. Розкриваються традиційні аспекти у навчанні мови. Означаються головні цілі соціолінгвістики. Для ефективного здійснення комунікації з колегами викладачеві іноземних мов необхідно мати сформовану соціолінгвістичну компетенцію, яка як компонент комунікативної компетенції є одним із запланованих результатів вивчення мови у вищій школі.

Одним із найважливіших показників при виборі адекватної комунікативної стратегії є соціальний «портрет» співрозмовника, зумовлений у тому числі професійною сферою діяльності. У зв'язку з цим актуальним для наукових цілей стає вивчення у лінгводидактичних цілей фактору професійної приналежності учасника комунікації

Формування соціолінгвістичної компетенції дозволяє індивіду не тільки успішно здійснювати комунікацію на міжкультурному рівні, а й уникати незручних і конфліктних ситуацій. Важливим фактором успішної міжкультурної комунікації, а отже, і важливим матеріалом для формування соціолінгвістичної компетенції є феномен «політкоректності».

Одним із ключових аспектів соціолінгвістики є вивчення соціальних діалектів та варіантів мови. Іноземна мова має багату різноманітність діалектів, які можуть відрізнятися за вимовою, лексикою, граматикою і навіть ареалом поширення. Дослідники соціолінгвістики вивчають ці відмінності та аналізують їх соціокультурні та історичні корені.

Іншим важливим аспектом соціолінгвістики є вивчення мовних змін та еволюції протягом часу. Мова постійно розвивається під впливом соціокультурних та історичних змін. Дослідники аналізують, які фактори сприяють мовним змінам та як вони поширюються у суспільстві.

Володіння соціолінгвістичної компетентності випускниками ЗВО дозволить забезпечити ефективність спілкування у сфері професійної (дидактичної/педагогічної) комунікації з колегою – представником іншого лінгвосоціуму.

ХОРЕОГРАФІЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНИХ ПОТРЕБ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ч’єн Чжaн — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано особливості хореографії, танцю як засобу формування художньо-естетичних потреб здобувачів вищої освіти. Відзначено, що особливістю хореографії, яка забезпечує унікальні можливості впливу на людину, є її багатофункціональність. Наголошено, що мистецтво хореографії спирається на підґрунтя художньо-естетичної обробки рухів, їх добору та класифікації, а танець найбільш повно виявляє синтез тілесного і духовного компонентів, які розкривають широкі перспективи всебічного і гармонійного розвитку особистості. Актуалізовано, що хореографічне мистецтво у відповідності до своєї природи виховує людину не за допомогою слова чи переконання, а візуальним відтворенням оточуючої дійсності. До переліку основних засобів хореографії, які використовуються у фаховій хореографічній освіті, віднесено вправи класичного, народно-сценічного, історико-побутового, бального, сучасного танців, а також їх поєднання. Узагальнено, що сприймання музики через систему вправ класичного танцю в процесі фахової підготовки є одним з найсильніших засобів активізації мислення, що в свою чергу допомагає майбутнім балетмейстерам-постановникам набувати навичок художньої передачі думок і настроїв у авторських танцювальних творах.

ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ФАХІВЦІВ З ПРАВА: ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ

Геннадій Анатолійович Лещенко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

У статті автор розкриває актуальність іншомовної комунікативної компетентності у фахівців з права, враховуючи особливості європейської інтеграції та зростання ролі України на міжнародній арені. Метою даної статті є визначення поняття «іншомовна комунікативна компетентність», що розкривається у вмінні спілкуватися іноземною мовою, а також аналіз засобів її формування у фахівцями з права. У теоретичному дослідженні та аналізі поняття, автор звертається до наукових праць вітчизняних та зарубіжних науковців. Особливу увагу приділяється компетентнісному підходу у вивченні іноземної мови та розкривається практичний аспект сучасних методів, які слід використовувати в освітньому процесі в закладах вищої освіти. На думку автора володіння іноземною мовою розширює світогляд професіоналів, дозволяє їм ефективно вести професійну діяльність, особливо з іноземними партнерами. Висвітлено особливості таких методів як кейс-стаді, метод дискусії, рольові ігри, проектні методи, дебати, інформаційно-комунікативні технології в навчанні іноземних мов. Наголошується на необхідності оновлення змісту іншомовної освіти, активному впровадженні сучасних компетентнісно-орієнтованих технологій і методів, спрямованих на практичне оволодіння іноземними мовами у підготовці фахівців з права.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ УПРАВЛІННЯ ОСВІТНІМИ ПРОЄКТАМИ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ МАТЕМАТИЧНОГО ПРОФІЛЮ

Олександр Володимирович Черненко — Thu, 30 May 2024 00:00:00 +0000

Стаття присвячена актуальній проблемі педагогіки вищої школи – управління освітніми проєктами в процесі професійної підготовки майбутніх викладачів математичного профілю. Автор обґрунтовує важливість цієї теми в контексті сучасних вимог до якості педагогічної освіти та необхідності формування конкурентоспроможних фахівців, здатних організовувати групове навчання школярів.

У роботі здійснено ґрунтовний аналіз наукової літератури з питань педагогіки вищої школи, професійної підготовки вчителів та управління освітніми проєктами. На основі проведеного аналізу автор формулює авторське визначення поняття «педагогічні умови управління якістю освітніх проєктів майбутніх викладачів математичного профілю». Ключовим результатом дослідження є виділення та наукове обґрунтування п'яти педагогічних умов ефективного управління освітніми проєктами: формування мотивації та професійної зацікавленості студентів; забезпечення міждисциплінарної інтеграції педагогічних та математичних знань; впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій; забезпечення творчого підходу та можливостей для професійного саморозвитку; налагодження ефективної ділової комунікації та зворотного зв'язку. Автор детально розкриває зміст кожної педагогічної умови, наводячи конкретні приклади їх реалізації в освітньому процесі. Особлива увага приділяється використанню спеціалізованого програмного забезпечення та цифрових платформ для навчання математичних дисциплін.

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному підході до розгляду проблеми управління освітніми проєктами в контексті підготовки викладачів математики, а також у розробці конкретних рекомендацій щодо впровадження педагогічних умов. У статті автором запропоновано систему кількісних та якісних показників для оцінки ефективності впровадження визначених педагогічних умов. Підкреслюється важливість педагогічного аналізу як інструменту управління якістю освітніх проєктів.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання її результатів для вдосконалення системи професійної підготовки майбутніх викладачів математичного профілю у закладах вищої освіти України. Стаття може бути корисною для науковців, що досліджують проблеми педагогіки вищої школи та перспектив впровадження проєктного навчання, а також керівників освітніх закладів, викладачів математичних дисциплін та студентів педагогічних спеціальностей, шкільних вчителів.