Наукові записки. Серія: Педагогічні науки

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В КОНТЕКСТІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ, БІБЛІОТЕЧНОЇ ТА АРХІВНОЇ СПРАВИ

Ярослав Володимирович Галета — 2024-08-27

У статті розглянуто теоретичні аспекти формування цифрової компетентності майбутніх фахівців в галузі інформаційної, бібліотечної та архівної справи. Цифрова компетентність є однією з ключових складових професійної підготовки сучасних спеціалістів, адже їхня діяльність значною мірою залежить від уміння ефективно використовувати інформаційно-комунікаційні технології. Визначено основні компоненти цифрової компетентності, такі як інформаційна грамотність, здатність до ефективного пошуку, зберігання та обробки інформації, а також навички використання спеціалізованого програмного забезпечення. Проаналізовано сучасні підходи до розвитку цифрової компетентності в освітньому процесі, зокрема через інтеграцію цифрових технологій у навчальні програми та практичні заняття. Окремо розглянуто виклики, пов’язані з впровадженням цифрової освіти, та можливі шляхи їх подолання. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення навчальних програм підготовки бакалаврів в галузі інформаційної, бібліотечної та архівної справи.

Цифрова грамотність передбачає здатність розуміти, використовувати та оцінювати інформацію за допомогою цифрових інструментів, а також застосовувати нові знання, отримані в цифровому середовищі. Цифрова компетентність включає: вміння знаходити, аналізувати, обробляти та використовувати інформацію; навички онлайн-комунікації; базові знання програмування для створення програм, що спрощують діловодство; здатність захищати персональні дані, інформацію та комп’ютерні пристрої від загроз; а також вміння налаштовувати техніку під свої потреби та вирішувати технічні проблеми.

Робота має на меті розробити теоретико-методичні засади для формування цифрової компетентності фахівців інформаційної, бібліотечної та архівної справи. На основі аналізу сучасних трендів у розвитку цифрових технологій та вимог до професійної діяльності фахівців інформаційної, бібліотечної та архівної справи, запропоновано модель формування цифрової компетентності, яка може бути використана для розробки навчальних програм та курсів підвищення кваліфікації.

ПЕДАГОГІЧНИЙ ДИЗАЙН УРОКУ ІНФОРМАТИКИ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ: ОЦІНКА ОСНОВНИХ МОДЕЛЕЙ

Маріан Філаретович Бирка — 2024-08-27

У статті визначено, що модель педагогічного дизайну забезпечує формування у розробника чіткого уявлення про взаємозв’язок очікуваних результатів кожного заняття та усіх етапів, складових і компонентів освітнього процесу з метою формулювання чітких інструкцій для тих, хто навчається. Акцентовано увагу, що така модель повинна враховувати основні концептуальні положення проєктного менеджменту, відображати структурні складові і елементи, етапи подання навчального матеріалу, а також включати інструкції для його засвоєння тими, хто навчається.

Найбільш популярними сучасними моделями педагогічного дизайну визначено наступні моделі: ADDIE (Analysis, Design, Development, Implementation, Evaluation), ARCS (Аttention Relevance Confidence Satisfaction), модель системного підходу Діка і Кері (Dick & Carey Systems Approach Model), модель Кемпа (Kemp Instructional Design Model), SAM (Successive Approximation Model), SMART (Specific, Measurable, Attainable, Relevant, and Time-bound) та WHERETO (Where is it going? Hook the students; Explore and equip; Rethink and revise; Exhibit and evaluate; Tailor to student needs, interests, and styles; Organize for maximum engagement and effectiveness).

Оцінювання можливості застосування зазначених моделей для проєктування сучасного уроку інформатики у Новій українській школі використано наступні критерії, які співвідносяться з найважливішими принципами педагогічного дизайну: естетизація освітнього середовища, ефективне цілепокладання, психологічна комфортність, залучення уваги, обмеження обсягу навчальної інформації, інформативність, наочність, інструктивність, комплексний вплив на всі репрезентативні системи, створення умов для конструювання власного досвіду, рефлексивність та зворотний зв’язок.

Результати оцінювання засвідчили, що жодна з моделей належним чином не підходить для проєктування сучасного уроку інформатики у Новій українській школі . Проте окремі елементи цих моделей потенційно можуть бути корисними для вчителя інформатики, особливо це стосується моделей SMART та WHERETO.

СУЧАСНИЙ СТАН ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Олена Анатоліївна Біда — 2024-08-27

У статті аналізується стан екологічної освіти в Україні, зокрема екологічного виховання як її складової. Важливою умовою розвитку екологічної освіти в Україні є поступова гармонізація українського екологічного законодавства зі стандартами права ЄС у відповідності до Угоди про асоціацію ЄС з Україною та екологічної реформи в Україні. Сучасна екоосвіта є системною складовою національної системи освіти. Головна її мета – формування нового типу світогляду, у центрі якого гуманістично-раціональний взаємозв’язок людини з довкіллям у системі «природа-людина-суспільство».

Дбайливе ставлення людини до природи складається не тільки з уміння використовувати її плоди. Дуже важливим є те, щоб усвідомлення значимості природи стало внутрішнім надбанням особистості. Тому потрібно формувати екологічну свідомість школярів, що проходить найбільш ефективно, якщо педагогічний процес екологічного виховання враховує психологічні особливості учнів та процеси формування екологічної свідомості.

Сучасна екологічна освіта спрямована у майбутнє. Вона спирається на ідеї гармонії природи та людини, стійкого розвитку біосфери, сприяє формуванню духовної, моральної, екологічно освіченої особистості та створенню умов для її розвитку. Підґрунтям екологічної освіти є життєва потреба дотримуватися законів природи, розуміти й беззаперечно сприймати вимоги та обмеження, які визначаються ними в усіх сферах життєдіяльності людини.

СТАККАТО ПРОТИ ЛЕГАТО: ФЕНОМЕН МУЗИКАЛЬНОСТІ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТАНЦЯХ

Наталія Анатоліївна Бугаєць — 2024-08-27

У статті здійснено аналіз змісту феномену «музикальність» в мистецтвознавстві та психологічній науці. Розкрито сенс та особливості європейських бальних танців як одного з видів спортивних танців – особливого соціокультурного явища, що втілює в собі на інтеграційній засаді елементи спорту й танцювального мистецтва. З’ясовано історичні витоки поняття «музикальність» в бальних танцях та висвітлено значення творчості Ж.-Б. Люллі у цьому аспекті. Виокремлено психологічні, художні, художньо-виконавстві та оцінне-критеріальні (суддівські) компоненти музикальності в європейських танцях. Проаналізовано виконавські аспекти втілення музично-інструментальних прийомів легато та стаккато в стандартних танцях. Розкрито поняття чотирьох потоків плинності руху – легато, в свінгових європейських танцях – Повільному вальсі, Повільному фокстроті, Квікстепі та Віденському вальсі. Висвітлено поняття «свінг» та виокремлено його види у загальному та сучасному розмінні. З’ясовано особливості танцю Танго як танцю без потоку (no-flow), як плоского (flat) танцю, який є стилістичним втілення музикального стаккато в стандартних танцях.

СТРАТЕГІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО ПЕРІОДУ: АНАЛІЗ НА ПРИКЛАДІ ПНПУ ІМЕНІ В. Г. КОРОЛЕНКА

Марина Вікторівна Гриньова — 2024-08-27

У статті досліджуються стратегії та перспективи цифровізації вищої освіти в умовах воєнного періоду на прикладі Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (ПНПУ імені В.Г. Короленка). Зміни, спричинені воєнними діями, створюють нові виклики та вимагають адаптації освітніх закладів до нових реалій, що зумовлює актуальність дослідження цифровізації як ключового елементу стійкості та ефективності освітнього процесу.

Основну увагу приділено аналізу впровадження цифрових технологій в освітній процес ПНПУ імені В.Г. Короленка, визначенню ефективності існуючих стратегій та оцінці можливих шляхів їх подальшого розвитку. У дослідженні використовуються методи якісного та кількісного аналізу, включаючи опитування, інтерв’ю з представниками адміністрації, викладачами та здобувачами вищої освіти університету.

У результаті дослідження встановлено, що ПНПУ оперативно адаптувався до нових умов, запровадивши комплексну цифрову стратегію. Ключові елементи цієї стратегії включають розширення використання платформ для дистанційної освіти, впровадження нових форм електронних освітніх ресурсів, розвиток цифрових компетенцій учасників освітнього процесу, а також забезпечення технічної підтримки та доступу до інтернету.

Аналіз показав, що цифровізація сприяє підвищенню якості освіти за рахунок більшої гнучкості освітнього процесу, доступності освітніх матеріалів та можливостей для індивідуалізації освіти.

Дослідження окреслює перспективи подальшого розвитку цифровізації вищої освіти, важливим напрямом є розвиток міжнародного співробітництва та обміну досвідом у сфері цифрової освіти, що може сприяти підвищенню конкурентоспроможності українських університетів на світовому рівні.

Таким чином, дослідження стратегії та перспективи цифровізації вищої освіти в умовах воєнного періоду на прикладі ПНПУ імені В.Г. Короленка свідчить про необхідність комплексного підходу до впровадження цифрових технологій, що включає як технічні, так і педагогічні аспекти. Позитивні результати, досягнуті університетом, демонструють можливість ефективної адаптації до нових умов та створення стійкої освітньої системи, здатної забезпечити високий рівень освіти навіть в умовах кризи.

ҐЕНЕЗИС ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ ГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Любов Іванівна Зеленська — 2024-08-27

У статті розкрито етапи історичного розвитку географічних досліджень. У розвитку поглядів на єдиної географії простежуються три основні етапи, кожному у тому числі відповідає певна парадигма, що у сукупності становлять парадигму цілісності (єдності) географії. На першому етапі в рамках хорологічної парадигми вирішувалося завдання просторового аналізу геосистем на основі порівняльно-описового методу. З середини ХIХ століття починається новий етап розвитку географії, коли в рамках хронологічної парадигми вирішується завдання тимчасового аналізу географічних (територіальних) систем (геосистем) природно-історичним методом, їхнє пояснення. Разом ці дві парадигми утворюють у першій половині ХХ ст. єдину – просторово-тимчасову. І, нарешті, у межах антропоекологічної парадигми із середини ХХ ст. вирішується завдання аналізу взаємодії суспільства та природи на різних історичних етапах та його прогнозу. Крім того, на перетині трьох названих напрямків формується ряд географічних дисциплін та й сама географія. Це, зокрема, просторово-часовий аналіз геосистем, вивчення їхньої будови, функціонування та динаміки, господарського освоєння природного середовища, розвитку природно-соціально-економічних геосистем. Метою сучасної географії є вивчення законів розвитку природно-суспільних просторово-часових геосистем, що формуються на земній поверхні у процесі взаємодії суспільства та природи, розробка методів прогнозування та управління цими системами.

Важливо також відзначити пошуки географами просторових закономірностей у розміщенні продуктивних сил, розселенні населення («теорія центральних місць», теорія «полюсів зростання» та «центрів розвитку» та розвиток «регіональної науки»). У світовій географії виділяються три основні підходи до пізнання об’єкта науки – просторовий, регіональний комплексний та еколого-географічний.

ВИКОРИСТАННЯ STEM ТЕХНОЛОГІЙ ТА ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ

Ігор Володимирович Іваній — 2024-08-27

У роботі висвітлено основні аспекти використання STEM технологій та засобів навчання у професійній освіті. Основна увага приділена аналізу сучасних методик, що поєднують науку, технології, інженерію та математику (STEM), зокрема, у біологічній та медичній освіті. Застосування STEM технологій сприяє підвищенню рівня підготовки студентів, надаючи їм можливість здобувати практичні навички та інтегрувати теоретичні знання в реальних умовах. У статті також розглядаються інноваційні методи навчання, такі як використання віртуальних лабораторій, симуляцій, 3D-моделювання та інших інтерактивних інструментів, які роблять навчальний процес більш ефективним та цікавим.

Метою дослідження є вивчення основних особливостей використання STEM засобів та технологій у закладах вищої освіти.

Дослідження показують, що впровадження STEM технологій у освітній процес сприяє розвитку критичного мислення, здатності до вирішення складних завдань, а також підвищує мотивацію студентів до навчання. Висвітлено переваги та виклики використання таких технологій, а також надано рекомендації щодо їх впровадження в освітні програми. Результати дослідження підтверджують, що використання STEM технологій та засобів навчання є ефективним інструментом для підготовки висококваліфікованих фахівців у галузі біології та медицини, що відповідають сучасним вимогам ринку праці. STEM технології забезпечують практичну підготовку студентів через використання віртуальних лабораторій, симуляцій та 3D-моделювання. Це дозволяє майбутнім фахівцям здобувати необхідні практичні навички у безпечному та контрольованому середовищі. Цифровізація освіти та використання інтерактивних платформ робить навчальний процес більш гнучким та адаптивним до індивідуальних потреб студентів. Це дозволяє враховувати різні стилі навчання та забезпечувати доступ до освітніх ресурсів у будь-який час та з будь-якого місця. Крім того, використання STEM технологій сприяє міждисциплінарному підходу до навчання, що є важливим у сучасному світі. Це підвищує здатність студентів працювати в команді та інтегрувати знання з різних наукових дисциплін для вирішення комплексних завдань. На основі отриманих результатів дослідження встановлено, що доцільне використання STEM технологій дозволяють досягти розвитку ключових напрямків університетської діяльності. Ці напрямки включають забезпечення якісної підготовки фахівців, розширення міжнародної освітньої та наукової діяльності, удосконалення системи підготовки та атестації наукових та науково-педагогічних кадрів, а також розвиток інноваційної сфери.

ЗМІННІСТЬ ПІДХОДІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОДУКТИВНОЇ ПРАЦІ УЧНІВ ВПРОДОВЖ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Ольга Анатоліївна Кітова — 2024-08-27

У статті охарактеризовано змінність підходів до організації продуктивної праці учнів протягом другої половини ХХ ст., її взаємопов’язаність з чинниками соціально-економічного характеру, показано цілісність цих процесів; з опорою на фактологічний матеріал і дані архівних документів розкрито форми організації продуктивної праці, що мали практичну спрямованість та результативність; висвітлено динаміку змін, яка відображала увагу до питань організації продуктивної праці, як необхідної складової суспільного виробництва.

Встановлено, що зміна підходів до організації продуктивної праці учнів полягала в наступному:

– у період з 1952 по 1966 рр. – у наближенні трудової підготовки та праці учнів до умов реального виробництва та запровадженні обов’язкового виробничого навчання, що було зумовлено розбудовою в країні комплексу підприємств важкої промисловості та необхідністю підготовки до цього робітничих кадрів, готових до широкопрофільної праці;

– у період з 1966 по 1984 рр. – у поглибленні політехнічної спрямованості та перенесенні продуктивної праці учнів на базу міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, що було пов’язано з економічним підйомом і інтенсифікацією виробництва й новими вимогами до всіх категорій працівників;

– у період з 1984 по 1991 рр. – у запровадженні нової форми залучення учнів до продуктивної праці – шкільних кооперативів, якій передувала відмова від професіоналізації старшої школи, обумовлена новим баченням завдань трудової підготовки в умовах тогочасної соціально-економічної дійсності та поширення ринкових умов господарювання;

– у період з 1991 по 1999 рр. – в унеможливленні залучення учнів до промислової продуктивної праці та приверненні уваги до інших її видів, що здійснювалися у формах, які підпорядковувалися вимогам госпрозрахунку та самофінансування.

Подальше вивчення досліджуваної проблеми вимагає з’ясування особливостей організації трудової підготовки та змінності підходів до питань залучення учнів до продуктивної праці на початку ХХІ ст. з метою обґрунтування педагогічно та соціально-необхідних технологій реалізації технологічної освіти в Новій українській школі, які задовольнятимуть існуючі соціальні виклики сьогодення.

ЦИФРОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ: ПІДГОТОВКА ДО УРОКУ МАТЕМАТИКИ

Ольга Анатоліївна Комар — 2024-08-27

Формування цифрової компетентності є одним із пріоритетних напрямків якісної підготовки майбутнього вчителя початкової школи. Вчителю початкових класів, відповідно до вимог сучасних освітніх стандартів, необхідно бути готовим до застосування у професійній діяльності інформаційно-цифрових технологій, зокрема, при вивченні математики.

У статті розкрити особливості формування цифрової компетентності майбутніх учителів початкових класів в умовах закладу вищої освіти до застосування інформаційно-цифрові технології на уроках математики.

З’ясовано, що цифрова компетентність майбутнього вчителя початкових класів передбачає здатність цілеспрямовано, самостійно і відповідально використовувати інформаційно-цифрові технології у своїй професійній діяльності, з урахуванням існуючих можливостей і обмежень, таких як: техніко-технологічні параметри інформаційно-цифрових технологій; завдання навчання і виховання (в рамках окремого освітнього закладу); професійно-особистісними особливостями самого вчителя.

Виявлено, що формування готовності майбутнього вчителя початкових класів до використання інформаційно-цифрових технологій на уроках математики здійснюється поетапно, кожен із етапів має свої особливості.

Встановлено, що одним із найбільш ефективних шляхів удосконалення цифрової компетентності майбутнього вчителя початкової школи є ознайомлення студентів з педагогічними програмними засобами, що використовуються в початковій школі. Важливим аспектом підготовки вчителя початкової школи до викладання математики є формування здатності аналізувати програмні засоби та відбирати найбільш ефективні. При відборі важливо враховувати наступні фактори: психологічний, педагогічний, методичний, організаційний.

Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо в обґрунтуванні педагогічних умов, які сприяють успішному формування цифрової компетентності майбутніх учителів початкової школи до застосування інформаційно-цифрові технології на уроках математики.

ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В ПРОЦЕСІ КОНСТРУЮВАННЯ

Наталка Валеріївна Котелянець — 2024-08-27

У статті розкрито проблему особливостей дослідницької діяльності дітей дошкільного віку в процесі конструювання. На основі аналізу досліджень визначено, що дитяче експериментування є активною перетворюючою діяльністю дітей, яка істотно змінює об’єкти дослідження. Мотивом експериментування є отримання дитиною нових знань та відомостей про об’єкт. При цьому у дошкільників яскраво виражена дослідницька активність, яка є основою експериментування.

В процесі дитячого експериментування створюються умови для прояву дітьми власної ініціативи, самостійності та творчості. Експериментування виступає засобом, що допомагає дитині опанувати самостійно певну дослідницьку діяльність. Саме в експериментуванні відпрацьовуються механізми дослідницької активності.

Показано, що експериментування являє собою діяльність, яка спрямована на вивчення та перетворення навколишньої дійсності, в результаті якої суб’єкт може пізнати властивості та зв’язки об’єктів, які при безпосередньому сприйнятті не доступні.

Виокремлено основні характеристики дитячого експериментування, виділено методи організації дослідницької діяльності дітей дошкільного віку в процесі конструювання.

Основна увага зосереджується на процесі конструювання як потенціалу розвитку пізнавально - дослідницької діяльності дітей дошкільного віку.

Важливою умовою розвитку пізнавально-дослідних здібностей дітей дошкільного віку з конструювання визначено оснащення розвиваючого середовища в групі. Окреслені головні критерії конструктивної діяльності в пізнавально-дослідницькій роботі: оригінальність (здатність знаходити незвичайні, несподівані рішення); гнучкість (здатність використовувати різноманітні стратегії рішення); продуктивність (здатність генерувати велику кількість ідей); розробленість (здатність до опрацювання ідеї, насиченості придуманого зображення з подробицями та деталями).

Подальші дослідження будуть спрямовані на розробку методичних рекомендацій щодо застосування дослідницької діяльності в процесі конструювання в навчально-виховному процесі закладу дошкільної освіти.

СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД В МУЗИЧНО-ТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Марія Василівна Клепар — 2024-08-27

Статтю присвячено актуальній проблемі синергетичного підходу в музично-творчій діяльності особистості, формуванню та розвитку почуття прекрасного у ході музично-творчої діяльност особистості, вироблення умінь власноруч примножувати культурно-мистецьке надбання народу, у залученні до художньої самодіяльності відчуття і відтворення прекрасного у повсякденному житті.

Проаналізовано мету, що конкретизується в основних завданнях, котрі при синергетичному підході інтегрують навчальні, виховні й розвиваючі аспекти: збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури почуттів, розвиток загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості; виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності та мистецтва, світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій, розуміння учнями зв'язків музичного мистецтва з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою, засобами масової інформації; виховання здатності сприймати та інтерпретувати музичні та художні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки

Зроблено висновок, що враховуючи сенергетичний підхід відбувається розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду, опанування творчими вміннями та навичками в практичній діяльності, формування художньої компетентності – здатності керуватися набутими музичними , художніми знаннями та вміннями, готовність використовувати отриманий досвід у самостійній діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та власними духовно-світоглядними позиціями; формування системи знань та уявлень про сутність, види та жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв - музичного, візуального, хореографічного, театрального, екранного; виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок художньої самоосвіти та самовиховання.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-МОБІЛЬНОЇ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Євгеній Олегович Маринченко — 2024-08-27

Сучасний світ динамічно розвивається, висуваючи нові вимоги до освітнього процесу. У цій ситуації зростає роль інноваційних педагогічних технологій, які дозволяють ефективно готувати майбутніх фахівців, здатних відповідати викликам сьогодення. Це твердження стає особливо актуальним у контексті підготовки майбутніх педагогів професійного навчання, які поєднують у своїй роботі педагогічні та інженерні знання.

Визначено та обгрунтовано значення та шляхи впровадження інноваційних педагогічних технологій у освітній процес підготовки майбутніх педагогів професійного навчання.

Для досягнення поставленої мети було використано комплекс методів дослідження, включаючи теоретичний аналіз наукової літератури, педагогічне спостереження, анкетування, аналіз результатів педагогічної діяльності.

У статті розкрито поняття «інноваційні педагогічні технології» та їх особливості. Автори акцентують увагу на важливості використання таких технологій у підготовці майбутніх педагогів професійного навчання, адже вони сприяють:

- підвищенню мотивації та активності студентів у навчальному процесі;

- розвитку їхніх творчих здібностей, критичного мислення та навичок самостійної роботи;

- формуванню у них компетентностей, необхідних для успішної педагогічної діяльності.

На прикладі підготовки майбутніх педагогів професійного навчання спеціальності 015.37 Професійна освіта (Аграрне виробництво, переробка сільськогосподарської продукції та харчові технології) автори детально описують конкретні інноваційні педагогічні технології, які можуть бути ефективні.

Застосування інноваційних педагогічних технологій у підготовці майбутніх педагогів професійного навчання є важливим фактором підвищення якості освіти та підготовки висококваліфікованих фахівців, здатних:

підвищити кваліфікацію викладачів у галузі інноваційних педагогічних технологій;
створити умови для їх впровадження у освітній процес, включаючи матеріально-технічне забезпечення та методичну підтримку;
стимулювати активну участь студентів у розробці та апробації інноваційних педагогічних технологій.

У статті розширено та доповнено теоретичні уявлення про роль інноваційних педагогічних технологій у підготовці майбутніх педагогів професійного навчання..

Розроблені авторами рекомендації щодо впровадження інноваційних педагогічних технологій можуть бути корисними для викладачів закладів вищої освіти.

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ НАУКОВИХ ШКІЛ З ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ МАТЕМАТИКИ

Ольга Іванівна Матяш — 2024-08-27

У статті здійснено огляд публікацій українських дослідників, щодо змісту поняття «наукова школа», зокрема сутності поняття «науково-педагогічна школа», розглянуто різні підходи щодо виокремлення ключових ознак, критеріїв наявності науково-педагогічної школи. Наукова школа є поняттям відносно поширеним в українському науковому просторі і вважається одним із важливих маркерів значущості колективів дослідників. Зауважено, що українські дослідники не вважають критерієм існування наукової школи віджповідну ухвалу вченої ради університету, затвердження положень про їх функціонування, процедури, які регламентують їх діяльність. Дослідники сходяться на тому, що справжні наукові школи не потребують жодної зовнішньої регламентації, успіх її діяльності цілком залежить від внутрішньої самоорганізації й потенціалу її лідера та її членів. Істотною ознакою науково-педагогічної школи є те, що вона одночасно реалізує функції ініціатора фундаментальних наукових ідей, їхнього поширення і захисту, а також підготовки вчених – кандидатів і докторів наук. Пояснено важливість збереження та примноження науково-педагогічних шкіл, вивчення й збереження методичної спадщини та прогресивних ідей українських дослідників з теорії і методики навчання математики. У статті заявлено про наявність в Україні низки науково-педагогічних шкіл з теорії та методики навчання математики: науково-педагогічна школа Зінаїди Іванівни Слєпкань, науково-педагогічна школа Василя Олександровича Швеця, науково-педагогічна школа Ніни Анатоліївни Тарасенкової, науково-педагогічна школа Світлани Олексіївни Скворцової та інші. На основі виокремлених критеріїв обґрунтовано активну діяльність науково-педагогічної школи Ніни Анатоліївни Тарасенкової за напрямом теорії і методики навчання математики. Наявність наукових шкіл свідчить про спроможність педагогічних університетів здійснювати фундаментальні дослідження. Зроблено висновок, що науково-педагогічна школа – це, зокрема, особлива наукова атмосфера, поява наукової ідеї із значною практичною цінністю, що є головним для створення науково-педагогічної школи. Кожній науково-педагогічній школі властива висока мотивація розвитку методичної науки.

ЖІНОЧИЙ ҐЕНДЕР В ТРАДИЦІЙНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ

Тетяна Володимирівна Окольнича — 2024-08-27

У статті проаналізовано історичний досвід жіночого ґендеру в традиційній українській культурі.

Ґендер (соціокультурна стать) розглядається як усталена культурою сукупність атрибутів, моделей поведінки, ролей та смислів, які приписані чоловіку та жінці; відтак джерелом ґендерних відмінностей є суспільство та як організовану модель соціальних відносин між чоловіками та жінками, що не лише характеризує їх міжособистісне спілкування і взаємодію в межах сім’ї, але й модель, що визначає їх соціальні відносини в основних суспільних інститутах. Головною структурною одиницею ґендеру є соціальний статус.

Соціальна роль передбачає виконання інших пов’язаних із нею соціальних ролей, значення яких визначається суб’єктивними чи об’єктивними обставинами. У традиційній українській культурі жінка різного віку виконувала ролі дружини, матері, господині, невістки, дочки, сестри, куми і т.д. Проте визначальною для неї була роль дружини – заміжньої жінки, яка передбачала виконання інших ролей.

Автори наголошують, що соціально-економічне середовище XIX – напочатку XX ст. визначало жіночий ґендер. Соціальним середовищем для української жінки було селянство, оскільки абосолютна більшість українців того часу (близько 90%) займалась сільським господарством та постійно проживала у селі.

Головними соціально-віковими статусами жінки упродовж її життя були: дівчинка (дитина); дівчина (підліток); молодиця (жінка); баба (старша жінка).

Дівчатка та дівчата розглядалися у традиційному суспільстві як соціально-незрілі, то ж і виконання ними власних соціальних ролей мало керований характер. Самостійність та активність дівчат у виконанні відповідних соціальних ролей була значно вища, поте вони ще значною мірою були підконтрольними у своїй поведінці і зазнавали активного впливу соціального оточення. Основне навантаження було у жінок, що пов’язувалося зі значимістю виконуваних ними функцій. Проте найвищий соціальний статус мали жінки похилого віку, які повноцінно реалізували усі очікувані визначенні соціумом ролі.

Долю жінки визначало її одруження. Лише заміжня жінка могла повноцінно реалізувати свою ґендерну роль, виконуючи ключові соціальні ролі – дружини, господині та матері, і в такий спосіб досягти визнання як соціально-повноцінна особа.

Автори приходять до висновку, що створення сім’ї було основою в ґендерній програмі української жінки. Народна педагогіка визнавала материнство як одну з найвищих цінностей, як основне покликання жінки, її обов’язок перед суспільством.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ ПОЛІТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ ТА ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ ЯК ПРОЦЕС ЗАСВОЄННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ДОСВІДУ

Ольга Василівна Плахотнік — 2024-08-27

Процеси соціалізації у будь-якому суспільстві мають багаторівневий та багатоаспектний характер. Існує глибинний смисловий і структурний зв’язок між процесами соціалізації та розвитком самого суспільства. Соціалізація молодої особистості в певному розумінні завершує культурно-історичний шлях нації і водночас базується на ньому. Це відбувається через включення механізмів культурної регуляції соціалізаційного процесу, таких як культурні сценарії, та через культурних агентів – окремих осіб і спільнот різного рівня та характеру, які встановлюють соціально-нормативні канони особистості стосовно кожного історичного періоду.

Поняття "особистість" співвідноситься з поняттям "традиція". Саме на ньому базується процес соціалізації, який передбачає засвоєння індивідом соціокультурного досвіду і означає успадкування, підключення до групової пам’яті, укорінення в минулому, що дає йому можливість орієнтуватися у світі і забезпечує стабільність. Дослідження процесу соціалізації як одного з формоутворюючих елементів культури в сучасній науці набуває стратегічного характеру. Це зумовлено тим, що різкі зміни в соціокультурному середовищі змушують людину шукати стійкі еталони і моделі поведінки, які допомогли б їй подолати кризу ідентичності, знайти себе в новій ситуації та відновити зв’язок поколінь, втрачений за попередній період як на індивідуальному, так і на колективному рівнях.

Для розкриття генези проблеми соціалізації особистості ми звернулися до аналізу періоду розвитку української школи у 20-30 – ті роки минулого століття, де закладались основи розвитку теорії і практики політехнічної освіти та трудового виховання учнівської молоді.

Цей період розвитку школи характеризується постановкою перед нею завдань поєднання процесів навчання і виховання учнів з формуванням у них практичних умінь і навичок, почуття відповідальності, а також вирішення питань професійної спрямованості.

СПІВ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО СМАКУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Тетяна Володимирівна Потапчук — 2024-08-27

У статті розглянуто спів як важливий засіб формування художньо-естетичного смаку майбутніх учителів музичного мистецтва. Спів сприяє розвитку уяви, емоційної чутливості, естетичного сприйняття та критичного мислення. У процесі співу здобувачі вчаться відчувати ритм, мелодію, гармонію, що є основою для розвитку художньо-естетичного смаку. Також спів сприяє культурному збагаченню, дозволяючи майбутнім педагогам познайомитися з різними музичними жанрами та традиціями, а також розвиває їхні здібності до аналізу та оцінки музичних творів. Вивчення пісень різних культур та епох дає можливість здобувачам вищої освіти формувати своє естетичне світосприйняття та ціннісні орієнтири, а також розвивати творчу уяву та емоційний інтелект. У статті підкреслюється важливість використання співу в освітньому процесі як ефективного інструмента для формування художньо-естетичного смаку майбутніх учителів музичного мистецтва.

Досліджено важливість виховання естетичного смаку у майбутніх учителів музичного мистецтва та методи, що використовуються викладачами для досягнення цієї мети. Розглянуто основні підходи, такі як практика технік дихання і резонансу в поєднанні з різними мовами, стилями та методами співу. Незважаючи на те, що кожен метод співу має свої унікальні особливості, усі вони поділяють спільну мету – забезпечити приємне звучання, яке звільняє свідомість слухача та розширює його мислення.

Підкреслено значення застосування науково обґрунтованих вокальних методів і раціонального використання голосу для досягнення природного та красивого звучання. Такі підходи сприяють створенню високоякісних художніх вражень як для слухачів, так і для викладачів. Особливу увагу приділено ролі викладачів у забезпеченні індивідуальності, різноманітності та харизматичності співу здобувачів, а також у розвитку їхніх базових музичних якостей, зокрема інтонації та ритму.

ФОРМУВАННЯ ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У СТУДЕНТІВ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНОЇ ТА ЦИФРОВОЇ ГАЛУЗЕЙ ЗАСОБАМИ DIGITAL TWINS

Микола Ілліч Садовий — 2024-08-27

У статті розглядається проблема формування предметних компетентностей у студентів природничо-математичної та цифрової галузей за допомогою засобів цифрових двійників (Digital Twins). Невпинний розвиток науково-технічного прогресу, обумовлений прискореним упровадженням досягнень наукових досліджень у всі сфери життя, скороченням часу між науковими відкриттями та їхнім упровадженням, характеризується сучасною промисловою революцією 4.0. Ця революція передбачає інтеграцію автоматизації в усі сфери виробництва, ефективний технологічний устрій, збір, обмін, збереження й передавання даних в єдину саморегульовану систему з мінімізацією ручної праці та втручанням людини у зазначені процеси.

Впровадження цифрових технологій вимагає скорочення витрат на збір даних, їх аналіз та моделювання реальних об’єктів для прийняття ефективних рішень у реальному часі. Таку роль значною мірою виконують цифрові двійники.

Цифрові двійники дозволяють створювати точні віртуальні копії реальних об’єктів, що сприяє оптимізації різних процесів у промисловості, аграрному секторі, транспорті, торгівлі, освіті та побуті. Вони забезпечують можливість постійного моніторингу, аналізу та вдосконалення реальних систем, знижуючи ризики та витрати на експерименти в реальних умовах. Використання цифрових двійників стає все більш актуальним у контексті розвитку технологій Інтернету речей (IoT), штучного інтелекту, хмарних обчислень та великих даних.

У статті аналізується значущість цифрових двійників для формування новітніх компетентностей у студентів природничо-математичної та цифрової галузей. Автори підкреслюють, що сучасна освітня система повинна адаптуватися до вимог ринку праці, забезпечуючи студентів навичками, необхідними для ефективного використання цифрових двійників у професійній діяльності. Пропонується інтеграція технологій цифрових двійників у навчальні програми технічних спеціальностей, що включає як теоретичне вивчення концепцій і принципів роботи цифрових двійників, так і практичні заняття з використанням відповідного програмного забезпечення та обладнання.

Впровадження таких програм дозволить підготувати висококваліфікованих фахівців, здатних до інноваційної діяльності в умовах цифрової економіки. Навчання з використанням цифрових двійників сприятиме розвитку критичного мислення, навичок аналізу та прийняття рішень, а також підвищенню адаптивності до швидких змін технологічного середовища. Відповідно, у статті робиться висновок про необхідність реформування освітніх програм для забезпечення підготовки спеціалістів, які володіють компетентностями в галузі цифрових двійників, що є ключовим фактором успіху в сучасному світі цифрових технологій.

ФОРМУВАННЯ ЛІНГВОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Оксана Володимирівна Філоненко — 2024-08-27

Сучасні інформаційно-комунікаційні технології, попри їх поширеність та незаперечну цінність в освітньому середовищі ЗВО, не повною мірою використовуються з метою формування лінгвокультурної компетентності майбутніх фахівців.

У статті розкрито особливості використання інформаційно-комунікаційних технологій формування лінгвокультурної компетентності майбутніх фахівців.

З’ясовано, що освоюючи та вдосконалюючи комунікативну компетенцію в процесі використання інформаційно-комунікаційних технологій, відбувається лінгвокультурна інтеграція особистості в структуру тих взаємовідносин та взаємодії, в контексті яких особистість набуває функціонально-комунікативних зв’язків, що регулюються на основі сучасних форм, способів, інформаційно-технологічних можливостей, відповідають вимогам сучасної культурної та мовної реальності. Комунікативна компетенція, будучи складним інтегративним цілим, передбачає формування певних якостей особистості: товариськість, розкутість, бажання вступати в комунікативний контакт, вміння взаємодіяти в колективі тощо.

Під час освоєння та вдосконалення комунікативної компетенції в процесі використання інформаційно-комунікаційних технологій, відбувається лінгвокультурна інтеграція особистості в структуру тих взаємовідносин та взаємодії, в контексті яких особистість набуває функціонально-комунікативних зв’язків, що регулюються на основі сучасних форм, способів, інформаційно-технологічних можливостей, відповідають вимогам сучасної культурної та мовної реальності. Комунікативна компетенція, будучи складним інтегративним цілим, передбачає формування певних якостей особистості: товариськості, розкутості, бажання вступати в комунікативний контакт, вміння взаємодіяти в колективі тощо.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у визначенні конкретних можливостей впровадження в освітній процес організаційних форм, методів, що сприяють формуванню лінгвокультурної компетентності майбутніх фахівців.

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ СЕРВІСІВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА УРОКАХ ПРИРОДНИЧОЇ ТА ІНФОРМАТИЧНОЇ ОСВІТНІХ ГАЛУЗЕЙ

Олена Олексіївна Бабкова — 2024-08-27

У матеріалах статті представлено результати апробації застосування сервісів штучного інтелекту на уроках природничої та інформатичної освітніх галузей в контексті дослідження дидактичних можливостей ШІ.

На підставі результатів аналізування зарубіжних та вітчизняних наукових праць та отриманих авторами примірників дидактичних матеріалів визначено переваги застосування систем штучного інтелекту, серед яких: забезпечення персоналізованої взаємодії між учнями і викладачами; генерування ідей; розроблення освітнього контенту, навчальних програм; розширення можливостей унаочнення процесу навчання, залучення учнів до процесу навчання через діяльнісні методи; оцінювання результатів навчальної діяльності здобувачів освіти; вибір методів навчання; сприяння використання сервісів ШІ розвитку критичного мислення у педагогів.

Поряд з цим зазначено ризики, які можуть бути спричинені використанням штучного інтелекту в освіті: зниження ролі вчителя, зниження креативності та навичок критичного мислення учнів/учениць, необхідність авторизації для задовільної роботи з більшістю сервісів, суттєва залежність роботи з сервісами від їхньої політики (вікової, фінансової зокрема), ризик збільшення розриву між дітьми з високим і низьким соціально-економічним статусом, легкість підмінювання дій з ШІ на розвагу замість роботи та навчання.

Акцентовано увагу на різних потребах взаємодії між здобувачами освіти та педагогами з різних спеціальностей; необхідності розроблення для вчителів (викладачів) рекомендацій щодо використання сервісів генеративного ШІ в освітньому процесі.

Запропоновано приклади використання сервісів ШІ за моделлю педагогічного дизайну ADDIE з її етапною системою проєктування: Аnalysis (аналіз) → Design (проєктування) → Development (розробка) → Implementation (впровадження) → Evaluation (оцінювання). Деталізовано функціональні потреби кожного з етапів та надано до них пропозиції сервісів ШІ, які задовольняють ці потреби.

В описі застосування сервісів ШІ представлені їхні методичні можливості на уроках природничої та інформатичної освітніх галузей, оскільки навчальною програмою з інформатики передбачено формування знань та умінь у здобувачів освіти щодо використання ШІ, чого немає в навчальних програмах предметів природничої освітньої галузі.

Визначено подальші перспективи у дослідженні можливостей різних сервісів ШІ, оскільки вони постійно оновлюються і навчаються.

ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ ШКОЛЯРІВ: ПІДХОДИ ТА ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ В УМОВАХ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ

Віталій Васильович Бербец — 2024-08-27

У статті проаналізовано різні наукові бачення та визначено сутність поняття «професійне самовизначення» та описано його основні характеристики, схарактеризовано мету, яка полягає в готовності особистості до самостійного і усвідомленого професійного розвитку. Також описано компоненти професійного самовизначення підлітка та розкрито об’єктивні фактори, які слід враховувати в організації процесу професійного самовизначення учнівської молоді. Крім того, нами досліджено процес використання освітніх технологій при організації профільного навчання, які дозволяють організувати навчальну діяльність в урочній та позаурочній діяльності, що спрямована на розвиток самостійності учнів у плануванні навчальної діяльності. Нами обґрунтовано, що технологія модульного навчання є сучасною системою організації навчального процесу, яка спрямована на підвищення ефективності і гнучкості навчання. Сутність цієї технології полягає в розподілі навчального матеріалу на модулі, кожен з яких має чітко визначені цілі та результати навчання. Особливістю такої технології є те, що при застосуванні освітньої технології модульного навчання використовується підхід типу «спіралі» і на кожному рівні загальної середньої освіти зміст такої технології відтворюється на якісно новому рівні. Окрім вищезазначеного у статті ми пропагуємо використовувати таку форму роботи, як професійно-трудові проби у навчальній та позаурочній діяльності, а також у неформальній та інформальній освіті. Зауважимо, що одним з ключових факторів професійного самовизначення підлітків є адаптація навчального процесу до індивідуальних потреб і можливостей учнів, що передбачає можливість вибору змісту предметів, які мають відношення до їхніх майбутніх професійних інтересів, а також гнучкість у навчальних планах. Крім того, у дослідженні нами виокремлено індикатори професійного самовизначення особистості: сформованість професійних інтересів, наявність конкретних планів щодо продовження навчання, бажання отримати якісну та затребувану освіту, орієнтація на професійну самореалізацію в майбутньому.

АКСІОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІВ-ХОРЕОГРАФІВ

Дмитро Євгенійович Бідюк — 2024-08-27

У статті обґрунтовано актуальність та доцільність посилення уваги до обґрунтування аксіологічних орієнтирів професійної підготовки педагогів-хореографів. Проаналізовано типологію сучасних цінностей та визначено пріоритетні для формування у процесі професійної підготовки педагогів-хореографів. Зазначено, що професійна підготовка педагогів-хореографів здійснюється за двома напрямами: мистецько-хореографічним (підготовка у сфері виконавського мистецтва, балетмейстерської, викладацької, методичної діяльності в галузі початкової, профільної, фахової передвищої мистецької освіти) та педагогічно-хореографічним (підготовка педагога-хореографа для організації навчання хореографії в закладах шкільної та позашкільної освіти). Досліджено наукові погляди вчених щодо визначення ціннісних орієнтирів, які закладаються у зміст та критерії якісної освіти, її вдосконалення в сучасних українських реаліях. Наголошено, що ціннісні орієнтації майбутнього педагога-хореографа – це внутрішній компонент його свідомості й самосвідомості, які формують перспективу професійної діяльності та модель поведінки. Запропоновано створення у закладах вищої освіти креативного освітнього простору на засадах педагогічної аксіології, що сприятиме формуванню багатогранної палітри когнітивних, поведінкових, світоглядних, емоційно-чуттєвих, мотиваційно-ціннісних компонентів професійної майстерності та творчості майбутніх педагогів-хореографів, а відтак цілісного духовного та професійного «Я» педагога-хореографа. Зроблено висновок, що аксіологічними орієнтирами формування змістового та процесуального складників професійної підготовки педагогів-хореографів слугує кластер пріоритетних загальнолюдських, особистісних, педагогічних та мистецьких цінностей.

ПОРІВНЯННЯ ПІДХОДІВ ДО ВИВЧЕННЯ ФУНКЦІЙ ТА ЇХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ЗАКОРДОНОМ І В УКРАЇНІ

Юлія Володимирівна Ботузова — 2024-08-27

Стаття присвячена порівнянню підходів до вивчення функцій та їх властивостей закордоном і в Україні, зокрема у 7 класі школи. Автором проаналізовано модельні навчальні програми з математики для ЗЗСО в Україні та за кордоном. Проведено дослідження змісту підручників та посібників з математики, з фокусом на порівнянні теоретичного матеріалу за темою «Функції», а також на аналізі завдань, що стосуються даної тематики. У результаті порівняння навчальних програм було встановлено їхню взаємну подібність як за змістом, так і за очікуваними результатами навчання. Однак виявлено певні розбіжності у задачному ряді, який пропонується в підручниках у темі «Функції». Автор презентує декілька задач із закордонних підручників, демонструючи їх практичну орієнтованість, а також зосередженість на формуванні в учнів уявлень про функції як моделі реальних процесів. Показується деяка відмінність у змісті навчання, зокрема вивчення закордоном таких понять як «дискретна» та «неперервна» функція у 7 класі, а також «швидкість зміни функції». Зважаючи на результати українських учнів з математики у Міжнародному порівняльному дослідженні PISA, під час якого в учасників тестування були виявлені труднощі в обґрунтуванні власної думки та підтримці її математичними розрахунками, виявленні закономірностей та формулюванні узагальнених відповідей, учителям рекомендовано використовувати задачі, спрямовані на розвиток у учнів навичок бачення математики навколо себе, вміння математичного моделювання та обґрунтовування власних міркувань з використанням розрахунків чи аналізу даних. Задачі, представлені у статті, спрямовані на формування в учнів логічного мислення, вміння формулювати висновки та здійснювати узагальнення – загалом на розвиток їхньої математичної грамотності. Автор зазначає, що варто продовжувати роботу над оновленням змісту навчально-методичних матеріалів з математики, щоб наші учні змогли демонструвати високий рівень математичної грамотності на міжнародному рівні.

РОЛЬ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ

Дмитрій Сергійович Вербівський — 2024-08-27

В сучасному світі комп’ютери та Інтернет стали невід’ємною частиною нашого життя, а також відображають сучасні вимоги до ринку праці. Тому студенти повинні мати навички та знання в галузі інформатики, щоб бути успішними і конкурентоспроможними в сучасному світі. Однією з головних умов досягнення цього є залучення в процес підготовки студентів інноваційних технологій.

Незважаючи на значну увагу наукової спільноти до питання впровадження інноваційних технологій в освітній процес закладів вищої освіти, питання ефективного поєднання цифрових, комп’ютерних та педагогічних технологій в підготовці майбутніх вчителів інформатики потребує додаткового вивчення та аналізу.

Метою статті є з’ясування ролі інноваційних технологій у підготовці майбутніх учителів інформатики та визначення особливостей їх застосування.

З цією метою було застосовано такі теоретичні та емпіричні методи дослідження: системний аналіз педагогічної та наукової-методичної літератури; порівняння та синтез теоретичних положень, викладених у навчальній літературі; узагальнення педагогічного досвіду з проблеми.

Інтерактивні навчальні платформи та онлайн-курси є однією з найпопулярніших і ефективних інноваційних технологій в освіті. Вони пропонують студентам нові можливості для навчання та доступу до знань, структурований та організований підхід до навчання, включають курси з різних предметів. Це дозволяє вивчати матеріал у своєму власному темпі, повторювати складні теми та ставити запитання.

Використання інноваційних технологій у навчанні інформатики дозволяє забезпечити доступ до великого обсягу інформації та матеріалів, що дозволяє вивчати більш глибокі та сучасні теми. Це у свою чергу сприяє розвитку критичного мислення та творчих навичок у студентів.

Крім того, інноваційні технології дозволяють створити середовище співробітництва та обміну ідеями між студентами та викладачами. Це допомагає стимулювати творче мислення, розвивати комунікативні навички та дозволяє студентам навчатися один у одного.

ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМУ ВПРОВАДЖЕННЯ ДУАЛЬНОЇ ФОРМИ ЗДОБУТТЯ ОСВІТИ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Ольга Миколаївна Гавриленко — 2024-08-27

Стаття присвячена актуальній проблемі особливостей механізму впровадження дуальної форми здобуття освіти під час навчання іноземної мови. Розглянуто еволюцію форм організації освітнього процесу у закладах освіти індивідуальну, колективну (групову), класно-урочну, дальтон-планівську, мангеймську, белл-ланкастерську, бригадно-лабораторну, «план Трампа» та ін.

Звернуто увагу на успішне апробування МОН пілотного проекту з дуальної форми здобуття освіти, сутність якого полягає в формуванні засад співпраці між закладами освіти та роботодавцями і виявився ефективним форматом для зацікавлених трьох сторін стейкхолдерів – закладів освіти, роботодавців та здобувачів освіти.

Обгрунтовано терміни в два-три роки та місце в семестрах (четвертий курс бакалаврату, але краще в магістратурі) дуальної форми навчання.

Створено структурно-логічну схему забезпечення дуальної освіти у ЗВО, яка грунтується на двох основних взаємопов’язаних компонентах: Положенні про дуальну форму здобуття фахової передвищої та вищої освіти затвердженого наказом МОН від 13.04.2023 № 426 та освітніх галузевих стандартах вищої освіти. Висхідним елементом створеної структури є принцип студентоцентрованого навчання. Під студентоцентрованим навчанням ми розуміємо гармонізацію формування компетентностей майбутнього фахівця з кінцевими результатами навчання.

Виходячи із означеної структури виокремлено особливості дуальної освіти з іноземної мови, які полягають в поєднанні теоретичного навчання в ЗВО з практичним навчанням у робочому середовищі, що сприяє професійному предметному розумінню іноземної мови й ефективній інтеграції отриманих знань з іноземної мови у практичну діяльність. Запропоновано 8 компонентів дуальної форми навчання з іноземної мови.

Розглянуто важливу особливість дуальної форми навчання: можливість упровадження білінгвального навчання як освітнього підходу, коли навчання проводиться двома мовами. Зокрема, є можливість навчання різних предметів або курсів одночасно двома мовами: іноземною та українською, або ж чергування мов під час освітнього процесу. Основною метою білінгвального навчання є розвиток рівноцінного володіння обома мовами, а також розширення культурного світогляду та покращення когнітивних навичок студентів. За такого підходу забезпечується поліпшення мовних навичок, реалізуються когнітивні переваги, культурне різноманіття, підготовка до усвідомленого сприйняття глобалізованого світу. Білінгвальне навчання може бути реалізоване в різних формах, включаючи спецкурси з білінгвальними програмами.

ІННОВАЦІЙНІ ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ STEM-НАВЧАННЯ

Василь Ярославович Гайда — 2024-08-27

Автор звертає увагу на те, що якість впровадження STEM-орієнтованого підходу до навчання визначається компетентністю та рівнем фахової підготовки педагогічних працівників, готовністю використовувати в освітньому процесі нові педагогічні підходи та сучасні технічні засоби. Наголошується, що педагог повинен чітко усвідомлювати сутність STEM-освіти, володіти методикою застосування STEM-технологій в освітньому процесі, опиратися на міжпредметні зв’язки на основі інноваційних технологій, впроваджувати оптимальні форми, засоби, методи та прийоми викладання, формувати в учнів інноваційний стиль мислення та самоосвітні навики. Здійснюється огляд інтерактивних веб-ресурсів, які можуть бути використані для досліджень наукових концепцій, експериментів, інженерних проектів та допомогти учням зрозуміти складні поняття шляхом взаємодії з візуальними матеріалами та виконанням віртуальних експериментів. Особлива увага звертається на важливість використання робототехніки, що сприяє розвитку навичок проектування, програмування, інженерії та розв’язання проблем. Здійснюється огляд різних платформ робототехніки, які можуть бути використані для STEM-навчання на різних рівнях складності. Зазначається, що потужним засобом реалізації STEM-навчання є використання конструкторів, таких як LEGO, K’NEX, Tinkercad, які дозволяють учням розробляти різноманітні моделі, структури та механізми, що сприяє розвитку навичок інженерної творчості, дизайну та будівництва. Як підсумок, зазначається, що здійснення реальних експериментів та практичних занять дозволяє учням шляхом застосування наукових методів, розвивати вміння спостереження, аналізу тощо. Перспективу подальшого наукового пошуку автор вбачає у розробці та практичній реалізації освітньої програми підготовки вчителів природничої освітньої галузі до реалізації STEM-орієнтованого підходу.

ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ УПРАВЛІННЯ ПЕДАГОГІЧНОЮ ОСВІТОЮ У СИСТЕМІ ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Валентин Олексійович Годунов — 2024-08-27

У статті виокремлено особливості міжнародного досвіду механізмів управління педагогічною освітою задля адаптації його здобутків у систему фахової передвищої освіти України.

Автор зупиняється на основних тенденціях зарубіжного публічного управління освітою, зокрема педагогічною освітою та на надбанні європейської освіти, а саме дуальній формі навчання.

У публікації розкрито досвід управління педагогічною освітою Німеччини та його адаптація до української системи фахової передвищої освіти педагогів. Особливо приділяється увага досвіду децентралізованого управління педагогічною освітою Німеччини, що є вкрай важливо і для України. Досвід управління педагогічною освітою Німеччини та його адаптація до української системи фахової передвищої освіти педагогів може сприяти розвитку нормативно-правових механізмів публічного управління, розробки стратегії педагогічної освіти, з метою створення умов її відповідності європейським стандартам.

Одним із яскравих прикладів системи якісної педагогічної освіти є Велика Британія, яка характеризується унікальним підходом до формування професійних компетенцій педагогів. У цій системі акцентується увага на набутті педагогічної кваліфікації виключно через структури вищої освіти. У контексті публічного управління освітньою політикою наголошується на ролі мотиваційних механізмів, що застосовуються у Великій Британії для залучення та утримання фахівців у сфері освіти, де центральне місце займає розвинена система заохочення

Ще однією досить цікавою країною в контексті підготовки педагогів є Сполучені Штати Америки. Система освіти США, як і у Німеччині функціонує в умовах тотальної децентралізації, де кожен штат має свої закони, що регулюють освіту, включно з тривалістю та змістом навчання, фінансуванням, та вимогами до вчителів.

На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що в значної кількості держав, діяльність у сфері педагогічної освіти є цілеспрямованою та регламентованою, орієнтованою на реалізацію конкретизованих стратегічних цілей та виконання завдань, що мають вагоме національне та глобальне значення. Питання модернізації освітньої сфери є характерною рисою як для України, так і для провідних європейських країн та США.

ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ НА ОСНОВІ АНАЛІЗУ КРИВОЇ ЗАБУВАННЯ

Наталія Михайлівна Горідько — 2024-08-27

Статтю присвячено дослідженню можливостей застосування сучасних методів навчання іноземної мови в закладах вищої освіти з метою поліпшення запам’ятовування та відтворення вивченої інформації. Досягнення відповідного рівня іншомовної компетенції тісно пов’язане зі швидким засвоєнням лексичного матеріалу професійного спрямування (термінологічного вокабуляру), що залежить від рівня розвитку психічних функцій студентів. Мета статті – обґрунтувати застосування сучасних технологій навчання іноземної мови із урахуванням особливостей пам’яті людини і залежності обсягу відтворюваної нової інформації від часу, що минув з моменту її отримання.

Підґрунтям дослідження стали праці німецького психолога Германа Еббінгауза щодо закономірностей збереження обсягу інформації і часу, що минає після її отримання, та інтервалів повторення для зниження швидкості забування. Модель запам’ятовування, розроблена за методикою збереження інформації Еббінгауза, є більш ефективною, ніж моделі, побудовані на повторенні матеріалу один раз або відразу після вивчення інформації. Іншим фактором, що впливає на якість запам’ятовування, є осмисленість та усвідомлення студентами необхідності засвоєння матеріалу, що призводить до якіснішого та ефективнішого запам’ятовування. У статті розглянуто особливості застосування як традиційних технік (переказ, питання та відповіді, тестування), так і інноваційних методів, таких як створення асоціативних схем та мікронавчання для сприяння кращому запам’ятовуванню при інтервальному повторенні. Також наводяться приклади організації та етапи застосування цих технік. Особливу увагу приділено різним формам мікронавчання, зокрема інфографіці, гейміфікації, роботі з аудіо-та відеоматеріалами.

У результаті дослідження встановлено можливості застосування сучасних технологій навчання іноземної мови, з урахуванням найкращих технік запам’ятовування. У перспективі планується проведення експериментальних досліджень для подальшого підтвердження залежності обсягу інформації, що запам’ятовується, від техніки інтервального повторення.

СПІЛЬНЕ НАВЧАННЯ В ГРУПОВИХ ПРОЄКТАХ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ДІАЛОГІЧНОМУ МОВЛЕННІ

Ірина Олексіївна Головко — 2024-08-27

У статті розглянуто особливості спільного навчання в групових проектах у якості інструменту формування іншомовної компетентності в діалогічному мовленні студентів ЗВО.

Означено та досліджено ключові особливості реалізації спільного навчання в проектах за допомогою методики Collaborative Learning in Group Projects. Викладання за стилістикою Collaborative Learning in Group Projects визначено як комплекс заходів, спрямованих на розвиток та ідентифікацію когнітивних можливостей студента-здобувача у процесі опанування та вивчення певної дисципліни, її відмітних особливостей та стандартів, що визначають її з-поміж інших навчально-наукових дисциплін та матеріалів.

Визначено головні елементи імплементаційного застосування методики Collaborative Learning in Group Projects в системі формування іншомовної компетентності в діалогічному мовленні студентів ЗВО.

Зокрема, досліджено такі її підтипи, як Think-pair-share (TPS; парний розмовний брейн-ринг)та Problem-based learning (PBL; проблемно-орієнтоване навчання) – спрямовані на вивчення та опрацювання шляхом тривалого мовно-лінгвістичного обговорення поставленої задачі (проблеми) у групах шляхом залучення когнітивних, творчих та раціонально-критичних можливостей мислення здобувача та, відповідно, стимулювання у такий спосіб розмовно-лексичного потенціалу останнього; Case Study method (кейсовий метод) передбачає опрацювання мовно-лексичного інструментарію за допомогою інтерпретаційного моделювання; Small Group Discussion (SGD, обговорення в міні-групах) застосовується з метою розширення лексичного запасу; Group Work Roles Usage (GWRU; робота в групах з використанням робочих ролей) спрямовується на досягнення лексично-розмовних компетентностей здобувача лінгвістичної освіти; Jigsaw Strategy (JS;стратегія «головоломка») застосування стратегії мозкового штурму з метою досягнення результатів у лінгвістичному плануванні та застосуванні останнього студентом-здобувачем; Peer Teaching (PT; взаємне навчання) – навчання студента-здобувача новим лексичним зворотам шляхом використання методу ментортства та (або) туторства.

Доведено, що ключовим завданням Collaborative Learning in Group Projects є стимулювання, розвиток та ідентифікаційне забезпечення когнітивно-мовних можливостей студента ЗВО, що засновується на повній та всеохопній детекції потенційних лінгвістичних можливостей здобувача педагогом-викладачем під час формування іншомовної компетентності в діалогічному мовленні. Розглянуто можливість аплікації кожного із вищезазначених підметодів загальної методології Collaborative Learning in Group Projects в системі викладання іншомовних дисциплін та набуття іншомовних компетентностей в діалогічному мовленні студентів ЗВО в Україні.

ВИЗНАЧННЯ ШВИДКОСТІ СОНЯЧНОГО ВІТРУ ЗА ДОПОМОГОЮ ГЕОМАГНІТНОГО ПОЛЯ ТА СОНЯЧНОЇ СТАЛОЇ НА ФАКУЛЬТАТИВНИХ ЗАНЯТТЯХ З ФІЗИКИ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПРИКЛАДНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Надія Олександрівна Грищенко — 2024-08-27

У статті показана можливість вивчення та визначення швидкості сонячного вітру за допомогою геомагнітного поля та сонячної сталої та пояснено чому це є важливим у сучасному світі, адже космічна погода та добові коливання дуже сильно впливають як на навколоземні супутники та космічні станції, так і на різні процеси на Землі та на самопочуття живих організмів та всього живого на Землі. Стаття присвячена впровадженню новітніх методик для вивчення даної теми на факультативних заняттях з фізики, використовуючи геомагнітне поле та сонячну сталу. У роботі розглядаються основні теоретичні аспекти сонячного вітру та його вплив на геомагнітне поле Землі. Детально описано процес застосування прикладного програмного забезпечення для збору, обробки та аналізу даних, що дозволяє визначити швидкість сонячного вітру. Основна мета дослідження полягає в підвищенні зацікавленості студентів до вивчення фізики та природничих наук через інтерактивні методи навчання. Використання сучасних програмних засобів, зокрема, спеціалізованих додатків для моделювання та аналізу даних, дозволяє студентам краще зрозуміти складні фізичні процеси, які відбуваються у космічному просторі. Завдяки цьому підходу студенти не лише опановують теоретичні знання, але й набувають практичних навичок роботи з науковими інструментами та даними. Особлива увага приділяється методам візуалізації та інтерпретації даних, що сприяє більш глибокому розумінні матеріалу. Результати дослідження показують, що такі інтерактивні заняття сприяють підвищенню мотивації студентів до навчання, розвитку критичного мислення та наукового підходу до вирішення проблем. Описані методики можуть бути успішно інтегровані у навчальний процес в інших освітніх закладах, сприяючи формуванню нової генерації фахівців у галузі космічних досліджень. Цей метод може бути корисним інструментом для викладачів фізики, які прагнуть: зацікавити студентів вивченням астрофізики; розвинути у них навички роботи з науковими даними; допомогти їм зрозуміти зв’язок між сонячною активністю та космічними явищами.

ФУНКЦІЇ БАТЬКІВ У ПРОЦЕСІ ЗБЕРЕЖЕННЯ МОРАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ В УКРАЇНСЬКІЙ СІМ’Ї (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

Андрій Сергійович Дяченко — 2024-08-27

У статті проаналізовано історичний досвід народної педагогіки щодо морально-етичного виховання дітей в українській сім’ї у хронологічних рамках досліджуваного періоду.

Автор наголошує, що у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. найбільш поширеною в Україні була повна мала сім’я: подружжя і незаміжні діти. Народження дитини для українців було найважливішою подією. Батьки несли головну відповідальність за виховання своїх дітей, за організацію життя родини. Сім’я і родина у тогочасному суспільстві розглядалися важливою умовою щоденного виживання. що виконання родиною низки функцій забезпечувало повноцінне існування як важливої складової суспільства.

Аналізуючи функції сім’ї другої половини ХІХ – початку ХХ ст., проаналізовано економічну функцію, яка забезпечувала матеріальні засади її існування, організацію домашньої праці та споживання. В основі організації господарської діяльності української сім’ї лежав справедливий розподіл праці між усіма її членами.

За формування відповідної моделі поведінки, побудову гуманних, моральних взаємин між членами сім’ї і родини, передачу дітям батьківського досвіду та культурної спадщини відповідала виховна функція сім’ї, яка сприяла формуванню у них ціннісних орієнтацій в житті.

Функція етнічного відтворення передбачала формування у членів сім’ї національної свідомості, а також сприяє нагромадженню та передачі національно-культурних цінностей.

Автор приходить до висновку, що українська сім’я другої половини ХІХ – початку ХХ ст. надавала великого значення народним звичаям, у яких відтворювалися норми моралі та звичаєвого права.

Одне із головних завдань сім’ї другої половини ХІХ – початку ХХ ст. щодо морально-етичного виховання підростаючого покоління полягало у тому, щоб виробити ідеали служіння своїй сім’ї, родині, Україні та розвинути і зміцнити прагнення бачити свої землі вільними від загарбників.

ВИКОРИСТАННЯ ПРИНЦИПІВ БІОМЕХАНІКИ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ХОРЕОГРАФІЇ

Олена Володимирівна Єфімова — 2024-08-27

У статті порушується проблема необхідності використання принципів біомеханіки у процесі професійного навчання майбутніх хореографів. Мета статті – обґрунтувати теоретичні засади використання знань з біомеханіки у підготовці майбутніх викладачів, педагогів, тренерів з хореографії. У контексті нашого дослідження використовувались методи теоретичного аналізу наукової та педагогічної літератури, емпіричні, методи моделювання та спостереження. У ході дослідження зосереджується увага на важливість знань про біомеханіку руху, яка дозволить майбутнім викладачам хореографічних дисциплін зрозуміти як вибудувати урок, який буде зберігати фізичне здоров’я своїх учнів. Виявлено, що поєднання методики викладання і законів біомеханіки руху в підготовці майбутніх хореографів дозволяє сприяти розвитку професійної і особистісної самосвідомості танцівників. Показано, що погане розуміння техніки та механічне виконання рухів підвищує ризик отримання травми. Основним завданням при підготовці викладачів хореографії є розвиток свідомого тіла та рухів, розширення лексичного матеріалу, образного мислення та активний прояв фантазії. Авторами розглядається функції гомілковостопного суглобу, який в хореографії є основою успіху танцівника. Доведено, що засобом профілактики травматизму гомілковостопного суглобу є вірно підібрані вправи; дотримання гігієнічних умов тренування; «розумного» навантаження організму танцівника.

На основі аналізу доказів робляться висновки та рекомендації щодо покращення здатності танцюриста виявляти основні причини дефектів під час виконання певних рухів (наприклад, анатомічний дисбаланс), уникати вправ, які можуть спричинити травми (різкі розриви ніг тощо), та максимально розвивати свої природні здібності (талант); рівень м’язової сили. Інформація про м’язову функцію, наприклад, моніторинг рівня м’язової сили, може допомогти фахівцям виявити випадки перенапруження або «вигорання», які можуть негативно вплинути на продуктивність і психічне здоров’я танцюриста.

ФАНДРАЙЗИНГ ЯК ІНСТРУМЕНТ ОСВІТНЬОГО ПАРТНЕРСТВА У ФАХОВІЙ ПЕРЕДВИЩІЙ ОСВІТІ

Андрій Леонідович Зінченко — 2024-08-27

У статті проаналізовано фандрайзинг як інструмент освітнього партнерства у фаховій передвищій освіті. Зазначається, що проблема професійної підготовки фахових молодших бакалаврів до організації освітнього партнерства актуалізується у зв’язку з новими вимогами до якості передвищої фахової освіти і сучасних освітніх програм, використання інноваційних методів та прийомів у роботі, спрямованих на врахування інтересів фахового коледжу та роботодавців.

Розкрито механізми використання вітчизняного та закордонного досвіду фандрайзингу у розвитку фахової передвищої освіти, а саме: використання підходів щодо категорії «фандрайзинг», як професійної діяльності щодо мобілізації фінансових та інших ресурсів; встановлення партнерських відносин із роботодавцями; шляхи здійснення фандрайзингу через розробку і впровадження навчально-освітньої програми, програмно-методичних та технічних засобів навчання за фахом, орієнтованих на формування професійних компетентностей та конкурентоспроможності в умовах дуальної форми здобуття передвищої освіти.

Сформульовано особливості створення ендавмент-фондів закладів фахової передвищої освіти і застосування технологій фандрайзингу.

Проаналізовано роботи наукових дослідників щодо визначення ефективності фандрайзингової діяльності, інтегрального показника результативності фандрайзингової діяльності коледжів фахової передвищої освіти.

Розглянуто функції фандрайзингу фахової передвищої освіти (залучення зовнішнього фінансування, розвиток освітнього партнерства, новий напрям діяльності навчального закладу).

РОЛЬ ЕЛЕКТРОННОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА У ПРОФЕСІЙНІЙ ВЗАЄМОДІЇ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ТА БАЗОВОЇ ШКОЛИ

Наталія Анатоліївна Іваницька — 2024-08-27

У статті обґрунтовано актуальність професійної взаємодії вчителів початкової та базової школи, що обумовлено сучасними вимогами до вдосконалення фахової майстерності, зазначеними у Положенні про педагогічну інтернатуру, Положенні про сертифікацію педагогічних працівників. Доведено доцільність використання онлайн-взаємодії між учасниками освітнього процесу. Розкрито можливості сучасних онлайн-платформ, які створюють нові технологічні умови для спілкування та інформальної освіти педагогічних працівників, вивчення та їх ознайомлення із цифровими освітніми ресурсами. Визначено напрямки використання штучного інтелекту педагогічними працівниками загальноосвітніх шкіл: організації їх партнерської взаємодії, забезпечення їх безперервного професійного розвитку, обміну педагогічним досвідом та взаємонавчання. Продемонстровано доцільність створення та функціонування електронного освітнього середовища на базі сайту закладу освіти з метою забезпечення роботи «Педагогічної майстерні за Концепцією Нової української школи». Описано технічні та дидактичні можливості електронного освітнього середовища, його змістового наповнення з метою обміну вчителів початкової та базової школи педагогічним досвідом. Ознайомлено із особливостями використання дистанційних технологій в системі GSuite for Education, які створюють умови для співпраці вчителів у спеціально організованих для них Google Класах. Проінформовано про єдині вимоги щодо наповнення тематичних навчальних модулів, які входять до складу педагогічної майстерні онлайн. Вказано, які результати були одержані за підсумками взаємодії педагогічних працівників, яких було обрано до складу експериментальних та контрольних груп вчителів початкової та базової школи, які викладають природничо-математичні дисципліни. Представлено порівняльну характеристику рівнів сформованості комунікаційно-цифрового, когнітивного, методологічного, креативного компонентів комунікативного фактору науково-дослідницьких компетентностей членів сформованих експериментальних та контрольних груп.

РОЗВИТОК ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НАУКОВЦІВ ТА ВИКЛАДАЧІВ УНІВЕРСИТЕТІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСТОРУ

Світлана Миколаївна Іванова — 2024-08-27

Стаття присвячена дослідженню проблеми розвитку цифрової компетентності науковців та викладачів університетів європейського простору. Роль педагога й науковця є критично важливою і не може бути замінена жодною технологією, тому підвищення цифрової компетентності освітян має бути пріоритетом. Зміни в освіті, які відбулися за останні роки, підтверджують необхідність мати технічні ресурси, кваліфікованих викладачів та постійний розвиток їх цифрової компетентності. Метою статті є аналіз розвитку цифрової компетентності науковців та викладачів університетів європейського простору. Європейська Рамка цифрової компетентності освітян European Framework for the Digital Competence of Educators (DigCompEdu), яка визначила 22 складники компетенції, розподілені за шістьма областями, орієнтована на педагогів усіх рівнів освіти. DigCompEdu – це науково обґрунтований документ, що забезпечує загальну систему відліку для підтримки розвитку цифрової компетентності освітян в Європі. У роботі розглянуто нову гібридну освітню модель, що поєднує особисте навчання з онлайн-освітою. Поява цифрового суспільства та нові виклики після пандемії поставили цю модель на передову лінію аналізу цифрових можливостей педагога, які відіграють провідну роль. Всесвітній економічний форум World Economic Forum-2024 (WEF 2024) у своєму Звіті про глобальні ризики Global Risks Report нагадав, що попереджав про брак навичок для майбутньої роботи, особливо цифрової компетентності. Європейський Союз встановив Цифровий порядок денний, прогнозуючи, що 90% робочих місць потребуватимуть базових навичок у сфері інформаційно-комунікаційних технологій. Розглянуто підхід, відомий як навчання, орієнтоване на студента – Student-Centered Learning, який заохочує студентів брати на себе більше відповідальності за своє навчання, а також чотири основні характеристики моделі навчання, що значною мірою спирається на впевненість у професійній ролі педагогів та спрямована на задоволення потреб кожного студента. Висвітлено мету ухвалення Європейським Союзом Плану дій цифрової освіти (2021-2027) (Digital Education Action Plan), спрямованого на сприяння створенню високоефективної цифрової освітньої екосистеми. Зроблено висновок, що цифрову компетентність науковців та викладачів університетів потрібно розвивати постійно та цілеспрямовано протягом всієї професійної діяльності.

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ З КОМПЛЕКСНИМИ ПОРУШЕННЯМИ РОЗВИТКУ

Оксана Борисівна Качуровська — 2024-08-27

У статті обґрунтовано актуальність психолого-педагогічного супроводу дітей із комплексними порушеннями розвитку, акцентується увага на ефективних підходах до діагностики та підтримки таких дітей. Психолого-педагогічний супровід вважається ключовим елементом, що забезпечує якісну допомогу та адаптацію дітей у навчальному процесі і соціальному середовищі. Основна увага приділяється розробці ефективних підходів до діагностики та супроводу дітей, що мають складну структуру дефекту, а також аналізу сучасних методів інтеграції таких дітей у навчальний процес. Розглянуто необхідність диференційованої діагностики для оцінки індивідуальних особливостей розвитку дитини, визначення її сильних та слабких сторін, що є ключовим для побудови індивідуальних програм навчання і розвитку. Підкреслена важливість комплексного підходу, який включає участь мультидисциплінарної команди фахівців – психологів, педагогів, логопедів, дефектологів та інших спеціалістів, що працюють з дітьми з особливими освітніми потребами. Окрему увагу приділено сучасним технологіям та моделям психолого-педагогічного супроводу, що спрямовані на оптимізацію навчального процесу та соціальної інтеграції дітей з особливими освітніми потребами. Автори акцентують на важливості своєчасного та професійного втручання, яке сприяє зняттю або послабленню специфічних ускладнень розвитку, а також запобіганню їх виникненню в майбутньому.

Авторами, визначено, що супровід дітей із складною структурою дефекту має включати комплексний аналіз індивідуальних особливостей розвитку, що допомагає виявити як сильні, так і слабкі сторони дитини. Це передбачає створення індивідуальних програм навчання і розвитку, враховуючи специфіку порушень, а також забезпечення корекційних і підтримуючих заходів. Важливість такого підходу полягає у персоналізації навчального процесу, що допомагає оптимально врахувати потреби кожної дитини. У статті науковцями підкреслено, що психолого-педагогічний супровід має бути реалізований за участі мультидисциплінарних команд, включаючи психологів, педагогів, логопедів, дефектологів та інших фахівців. Психолого-педагогічний супровід також включає в себе постійний моніторинг і корекцію навчального плану, що дозволяє оперативно реагувати на зміни в розвитку дитини і адаптувати методи навчання відповідно до її потреб. Стаття завершується обговоренням перспектив подальших досліджень у сфері психолого-педагогічного супроводу дітей із комплексними порушеннями розвитку, наголошуючи на необхідності інтеграції теоретичних знань і практичних навичок для забезпечення максимального розвитку потенціалу таких дітей і їх успішної соціалізації.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ТА ІНТЕРАКТИВНІ СИМУЛЯЦІЇ ЯК ІННОВАЦІЙНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ФІЗИКИ

Інна Русланівна Кос — 2024-08-27

Сучасний світ диктує нові правила освітнього процесу, де традиційні методи навчання потребують доповнення інноваційними підходами. В умовах стрімкого розвитку технологій та постійних змін у суспільстві, актуальність використання інноваційних методик у навчальному процесі набуває все більшої ваги. Зокрема, у вивченні фізики в середній школі, де учні зустрічаються з складними теоріями, використання сучасних технологій може значно підвищити ефективність навчання та зацікавленість учнів у предметі. Розробка та впровадження інноваційних педагогічних підходів у навчальній практиці стає необхідністю для забезпечення якісної освіти та готовності молодого покоління до викликів сучасного світу.

У цій статті досліджуються два перспективні напрямки: штучний інтелект (ШІ) та інтерактивні симуляції. Їхнє впровадження в навчальний процес здатне докорінно змінити сприйняття учнями матеріалу. ШІ може використовуватись для створення індивідуалізованих програм навчання, які враховують рівень учня та його темп навчання. Інтерактивні симуляції, в свою чергу, дають можливість вивчати матеріал через власний досвід та експерименти. Розглядаються методичні підходи щодо успішного способу застосування прогресивних засобів освіти, які затребувані учнями й вимогами цифрової епохи. Зроблено висновки щодо користі штучного інтелекту та інтерактивних симуляцій у навчанні при планованому їх використанні та вдалій інтеграції у навчальний процес.

Подальші дослідження будуть направлені на розробку і впровадження в освітню діяльність конкретних методичних рекомендацій, спрямованих на оптимальне використання інноваційних засобів навчання, які сприятимуть збагаченню досвіду учнів та підвищенню їхнього навчального результату.

ПРАКТИКО-ОРІЄНТОВАНА ЕКОЛОГІЗОВАНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ЕКОЛОГІВ ЯК ЧИННИК ЇХ ГОТОВНОСТІ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Микола Миколайович Кочубей — 2024-08-27

У статті розкрито змістові та структурні аспекти практико-орієнтованої екологізованої підготовки майбутніх екологів в контексті їх готовності до професійної діяльності. Виокремлено форми цієї діяльності: репродуктивну, реконструктивну, дослідницьку. Виокремлено види професійної діяльності: науково-дослідну, проектно-виробничу, контрольно-експертну, просвітницьку. Розкрито сутність участі майбутніх екологів у навчально-практичній, науково-практичній та практичній діяльності в соціумі. У навчальній діяльності виокремлено навчально-реконструктивну та навчально-дослідницьку діяльність здобувачів. Визначено форми їх реалізації: лабораторний практикум, польовий практикум, виробнича практика. Розроблено систему організації практико-орієнтованої екологізованої діяльності здобувачів як безлічі взаємопов’язаних структурних та функціональних компонентів, підпорядкованих меті підготовки майбутніх екологів. Розкрито її структурні компоненти: мету підготовки, суб’єкти освітнього процесу, зміст підготовки, методи та форми освітнього процесу та матеріальну базу (засоби). Виділені напрями практико-орієнтованої діяльності: антропоцентричний, природоцентричний та екоцентричний, залежно від того яку мету ставить здобувач і яких він хоче досягти результатів. Розкрито спрямованість практико-орієнтованої діяльності на збереження, відновлення (приведення в колишній нормальний стан), на благоустрій соціально-природного та природного середовища, на раціональне користування природними ресурсами. Розкрито структуру готовності майбутніх екологів до професійної діяльності через аксіологічний, когнітивний і операційно-діяльнісний компоненти. Подано визначення поняття «практико-орієнтована екологізована діяльність» як частини цілісної професійної підготовки здобувачів, спрямованої на освоєння морально-екологічних цінностей, екологічних знань, набуття умінь та навичок застосовувати отримані знання на практиці, в процесі якої здобувачі вчаться зберігати, відновлювати природне середовище, не порушуючи природні біогеоценози.

ПІДГОТОВКА СПОРТСМЕНІВ У ЗАКЛАДАХ СПОРТИВНОГО ПРОФІЛЮ У НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Михайло Анатолійович Кошляк — 2024-08-27

Проблема узагальнювального аналізу діяльності спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю є на сьогодні вкрай актуальною. Нагромадження відповідного фактологічного матеріалу, ступінь зрілості цього питання дають змогу виважено й науково обґрунтовано охарактеризувати особливості, тенденції розвитку й розкрити подальші перспективні шляхи функціонування цих закладів спортивного профілю в сучасних умовах.

У статті здійснено аналіз досліджень українських учених, які стосуються проблеми підготовки спортсменів у навчальних спортивних закладах.

Встановлено, що теорія та практика спортивної підготовки дітей та підлітків мають не тільки свою історію, а й велике майбутнє, тому що спорт виховує, змушує мислити та аналізувати, зміцнює здоров’я, загартовує волю та характер, що, в кінцевому підсумку, визначає майбутній розвиток нації.

У наукових розвідках акцентується увага, що в сучасних умовах функціонування, коли скорочується бюджетне фінансування, керівникам спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю необхідно ще більше уваги звернути на створення сприятливих умов для спортивного удосконалення вихованців. Зосередити основну увагу на неприривність процесу спортивної підготовки, проблему відбору у види спорту, мотивації вихованців до підкорення олімпійських вершин. Так як спеціалізовані навчальні заклади спортивного профілю є важливою ланкою у системі підготовки спортивного резерву, необхідно активно співпрацювати з дитячо-юнацькими спортивними школами, спеціалізованими дитячо-юнацькими школами олімпійського резерву, школами вищої спортивної майстерності, іншими спеціалізованими навчальними закладами спортивного профілю з метою вдосконалення навчальної, виховної та спортивної роботи, для проведення спільних змагань, навчально-тренувальних зборів, науково-практичних конференцій, а також співпрацювати у напрямку матеріально-технічного забезпечення різних видів спорту.

Подальшого розвитку набули аналіз і систематизація досліджень з даної проблеми.

ЗМІСТ СОЦІАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ З ПРАВОПОРУШЕНЬ ПІДЛІТКІВ

Олена Валентинівна Кравчук — 2024-08-27

У статті розкрито зміст соціальної профілактичної діяльності майбутніх фахівців правоохоронних органів з правопорушень підлітків, що передбачає охоплення всіх форм цих правопорушень та їх профілактику на 3-х рівнях. Сформульовано принципи авторського підходу до змісту соціальної роботи з підлітками з профілактики правопорушень. В основу авторського підходу до проблеми профілактики правопорушень підлітків за допомогою соціальної роботи покладено градацію соціальних відхилень підлітків, схильних до правопорушень: соціальні відхилення особистісного рівня, ситуаційного рівня, середовищного рівня.

Розкрито спеціальні умови реального життя, що зумовлюють виникнення та розвиток соціальних відхилень на ситуаційному рівні: соціальний статус підлітка, його роль як суб᾿єкта діяльності, характер діяльності, ціннісні критерії підлітка. Виділено типи соціальних ситуацій, що викликають соціальні відхилення ситуаційного рівня та види суб᾿єктів.

Виокремлено домінантні взаємини підлітків, які зумовлюються суспільними відносинами: ставлення до соціальної групи, суспільства; ставлення до навчання та інших видів діяльності; ставлення до інших людей; ставлення до навколишнього середовища, матеріальних та духовних пам᾿яток історії та культури; ставлення до самого себе (самоосвіта, самовдосконалення). Позначено рівні активності соціальної позиції підлітка у межах його соціально значимої спрямованості та суб᾿єктивні передумови − «коридор девіації».

Впроваджено авторський підхід до соціальної роботи правоохоронних органів як засобу профілактики правопорушень підлітків, що характеризується соціальним, педагогічним та психологічним аспектами. Показано, що результатом соціального аспекту є оволодіння підлітком прийомами самодопомоги, педагогічного − профілактика та корекція соціальних відхилень підлітка, психологічного − успішна адаптація особистості підлітка. Визначено принципи авторського підходу до змісту соціальної роботи правоохоронних органів з підлітками з профілактики правопорушень.

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ НГУ: ДОСВІД КРАЇН-ПАРТНЕРІВ НАТО І FIEP ДЛЯ УКРАЇНИ

Максим Олександрович Ктіторов — 2024-08-27

У статті розглянуто питання впровадження досвіду країн-партнерів НАТО та FIEP у формуванні і розвитку професійних компетентностей майбутніх офіцерів НГУ. Зазначено, що в умовах повномасштабного вторгнення рф в Україну на особливу увагу заслуговує становлення професіоналів сектору безпеки і оборони, до якого належить Національна гвардія України. У зв’язку з цим актуалізовано ідеї неперервного професійного розвитку військовослужбовців на основі компетентностей, необхідних для виконання завдань згідно із доктринами НАТО і досвідом країн ЄС.

Обґрунтовано значущість компетентнісного підходу у підготовці майбутніх офіцерів НГУ, що має забезпечити набуття необхідних знань і навичок, здатність до вирішення практичних завдань, військового лідерства, подальшого кар’єрного зростання. З урахуванням ідей дослідників і власних напрацювань потрактовано професійну компетентність майбутніх офіцерів НГУ. Вказано, що її формування забезпечує практико-орієнтоване навчання, розвиток професійних навичок і вмінь під час реалізації курсових проєктів, практики, активної самостійної роботи. Підготовку офіцерів орієнтовано на здобуття ступеня вищої освіти бакалавра (магістра) одночасно із здобуттям тактичного рівня військової освіти.

Акцентовано на партнерстві України і НАТО у сфері професійної військової освіти, що реалізується через Програму НАТО DEEP. Це сприяє у реформуванні закладів професійної військової освіти, опануванні новітніх методів навчання, формуванні нових компетентностей. Водночас модернізація підготовки майбутніх офіцерів НГУ передбачає співпрацю з країнами-членами FIEP. У зв’язку з цим розглянуто досвід Національної жандармерії Франції в контексті реалізації судової, адміністративної, превентивної, військової місій.

Виснувано, що для України доцільним є осмислення досвіду розвинених країн щодо кадрової політики, професійної військової підготовки, її професіоналізації, наближення навчання до конкретних бойових умов, спеціалізації, мовної підготовки тощо.

ГОТОВНІСТЬ СТУДЕНТІВ ДО ДІАГНОСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ЗМІСТ ТА СТРУКТУРА

Михайло Олегович Чувасов — 2024-08-27

У статті на основі психолого-педагогічної літератури обґрунтовано актуальність формування готовності студентів до діагностичної діяльності, розглянуто структурні компоненти цього складного особистісного утворення: мотиваційно-установчий, когнітивно-процесуальний, моніторингово-інструментальний, аналітично-оцінний. Мотиваційно-установчий компонент готовності студентів до діагностичної діяльності передбачає формування стійкого інтересу, мотивації та установки на практичну діагностичну діяльність, потреби в самодіагностиці власних можливостей та здібностей як основи професійного становлення в педагогічній освітній сфері. Когнітивно-процесуальний компонент передбачає орієнтацію на опанування теоретичних основ діагностичної діяльності, розуміння ролі діагностики та самодіагностики в оптимізації професійної підготовки, її методологічних і методичних основ у набутті досвіду діагностичних дій шляхом опанування діагностичними процедурами, діагностичним інструментарієм і технологіями в практиці діагностування. Моніторингово-інструментальний компонент свідчить про здатність систематичного спостереження і контролю за процесом професійної підготовки та професійного становлення майбутніх педагогів, динамікою змини її продуктивності й рівнів прояву діагностичних здібностей, здатності регулювати хід спостереження, своєчасно виправляти недоліки, що виникають у процесі контролю як змістовому, так і в організаційному плані. Аналітично-оцінний компонент готовності до діагностичної діяльності передбачає аналіз зібраних даних, їх структуризацію, систематизацію, визначення на їх основі перспектив подальшого вдосконалення педагогічного процесу й оптимізації професійного становлення майбутніх педагогів, оцінку досягнутих результатів й порівняння з критеріями та показниками нормативного еталона.

Механізм діагностики та самодіагностики є способом формування готовності до діагностичної діяльності за допомогою якого методологічні підходи, принципи та діагностичний інструментарій педагогічного дизайну забезпечують продуктивність цього процесу.

ПАРАДИГМА БІНАРНОСТІ В КОНТЕКСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРИНЦИПІВ БІЛІНГВАЛЬНОЇ ОСВІТИ

Галина Степанівна Лотфі Ґаруді — 2024-08-27

Характеристика основної теми. Педагогічна система складається з багатовимірних бінарностей (вчитель і учень, викладач і студент, освіта і самоосвіта, викладання і вчення, розвиток і саморозвиток, традиційні та інноваційні елементи, позитивні та негативні результати). Парадигма бінарності як важлива стратегія педагогічного дослідження базується на філософсько-методологічному положенні про бінарне облаштування світу (добро і зло, розвиток і деградація, порядок і хаос). Проблема. Для ефективного функціонування білінгвального навчання у складі педагогічної системи необхідно оптимізувати та гармонізувати елементи однотипних бінарностей (діяльність викладача та діяльність учнів, методи викладання та методи учіння, контроль та самоконтроль). Мета статті – обґрунтувати доцільність проектування цілей, змісту, методів білінгвального навчання та виховання у складі педагогічної системи на засадах парного проектування та оптимізації базових компонентів. Узагальнені результати. Сформульовано низку принципів білінгвальної освіти в контексті парадигми бінарності: креативності; індивідуального та колективного співвідношення бінарностей; гармонізації багатовимірних бінарностей; оптимізації протилежних елементів бінарності; якісного перетворення в системі однотипних бінарностей; доповнюваності; інтеграції елементів однотипних бінарностей; розширення та різноманітності елементів однотипних бінарностей; взаємозалежності розвитку елементів бінарної взаємодії; педагогічного резонансу; психологічної сумісності між педагогом та студентами. Виявлено, що ефективний педагог здатний всебічно та творчо реалізувати себе в педагогічній системі багатовимірних бінарностей, оскільки володіє можливістю презентувати білінгвальне навчання у розвитку діалектичних пар рідної та другої мови. Обґрунтовано, що успішний викладач гармонізує взаємодію елементів навчального та виховного процесів, а на етапі проектування педагогічної діяльності цілісно і багатовимірно активізує необхідну кількість бінарно протилежних компонентів освітньої, виховної та розвиваючої діяльності, якої достатньо для досягнення поставленої мети. Знання і розуміння принципів багатовимірної бінарності дозволяє на рівні теорії та практики пояснити та прогнозувати напрями удосконалення освітньої діяльності.

СТРАТЕГІЇ СТИМУЛЮВАННЯ ТВОРЧОСТІ УЧНІВ ПІД ЧАС ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ТЕХНОЛОГІЙ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Катерина Вікторівна Мельникова — 2024-08-27

Дистанційна освіта є однією з форм системи безперервної освіти, яка покликана реалізувати права людини на освіту та отримання інформації. Воно покликане стати новою освітньою моделлю, що дозволяє здійснювати безперервне самовдосконалення, спрямоване формування у індивіда технологій швидкого отримання, обробки інформації та практичного застосування.

Особлива актуальність створення системи дистанційної освіти до сьогодні обумовлена цілою низкою факторів: величезні території, розвиток ринкової економіки, посилення міграції населення, зосередження науково-технічних центрів у великих містах, формування нових потреб населення до освіти та інші.

Дистанційна освіта — це термін, який використовують стосовно широкого спектру освітніх програм та курсів, починаючи від курсів підвищення кваліфікації, які не мають акредитації, закінчуючи акредитованими програмами вищої освіти, які реалізують можливість тісного спілкування студентів зі своїми викладачами та однокурсниками, як це відбувається за очного навчанні. Для того, щоб забезпечити ефективну взаємодію, під час дистанційного навчання використовується цілий набір інструментів, включаючи інтерактивні комп’ютерні програми, Інтернет, електронну пошту, телефон, факс та звичайну пошту.

Дистанційна освіта стає надзвичайно популярною формою навчання в силу своєї зручності та гнучкості. Воно усуває основний бар’єр, який утримує багатьох професіоналів та ділових людей від продовження освіти, позбавляючи необхідності відвідувати заняття за встановленим розкладом.

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ В УМОВАХ ПРОТИСТОЯННЯ УКРАЇНИ РОСІЙСЬКІЙ АГРЕСІЇ (2022–2024 Р.Р.)

Алевтина Володимирівна Міняйлова — 2024-08-27

У зв’язку з повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року до нормативно-правових документів держави, що регламентують національно-патріотичне виховання дітей і молоді на всіх рівнях освіти, було внесено відповідні зміни, а також створено низку нових документів, в яких було наголошено на необхідності активізації зазначеного процесу у всіх закладах освіти, зокрема вищої, і поставлено завдання формування не лише фахівця своєї галузі, а й національно-свідомого громадянина, патріота, готового захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Метою статті є окреслення основних шляхів реалізації завдань національно-патріотичного виховання студентів у процесі навчання іноземних мов в умовах протистоянні України російській агресії (2022–2024 р.р.), оскільки саме дисципліна «Іноземна мова» (разом з іншими дисциплінами соціально-гуманітарного циклу) надає найбільші можливості для реалізації зазначених завдань. Для цього необхідно в процесі формування і розвитку навичок говоріння, читання, аудіювання і письма із застосуванням традиційних методів навчання іноземних мов обирати для опрацювання теми національно-патріотичного характеру, зокрема висвітлення хронології сучасних воєнно-політичних подій та історичних фактів України, дослідження історії існування і розвитку української мови, культури та національної символіки, вивчення біографій національних героїв, історії розвитку відносин між Україною та країною, чию мову вивчають студенти. Особливого значення при цьому набуває робота студентів з автентичними іншомовними текстами, аудіо- та відеоматеріалами, опублікованими у зарубіжних засобах масової інформації, на YouTube-каналах та інших інтернет-платформах, які висвітлюють поточні події, пов’язані з воєнно-політичною ситуацією в країні, розкривають роль України на міжнародній політичній арені, і, таким чином, сприяють формуванню у студентів об’єктивної оцінки поточної ситуації, протистоянню маніпулятивному впливу з боку російської пропаганди та формуванню почуття гідності і гордості бути громадянином України.

ПРОЕКЦІЇ, ЯК ЗАСІБ РОЗРАХУНКУ ПЛОЩІ ПОВНОЇ ПОВЕРХНІ ПРОСТОРОВОЇ ФІГУРИ

Ольга Анатоліївна Мукосєєнко — 2024-08-27

В статті на прикладі положень навчальної програми з математики (алгебра і початки аналізу та геометрія) для учнів 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів доведена необхідність забезпечення практичної спрямованості навчання математики та встановлення міжпредметних звʼязків з іншими предметами.

Метою статті є виявлення міжпредметних звʼязків елементарної математики з курсом за вибором «Креслення»; аналіз методики вивчення теми «Проекції просторових фігур» в українських та латвійських школах; доведення доцільності вивчення теми «Проекції просторових фігур» на уроках математики в українських школах і більш повного вивчення цієї теми в початкових класах латвійських шкіл.

Приведена задача з підготовки до латвійської олімпіади Uzdevumi.lv для учнів шостих класів латвійських шкіл. В задачі наведена просторова фігура, яка складається з паралелепіпедів. В свою чергу, всі паралелепіпеди складаються з однакових кубів. Необхідно обчислити площу повної поверхні складної фігури.

Наведений спосіб розвʼязання авторів задачі за допомогою розбивки на окремі паралелепіпеди та авторський евристичний спосіб розвʼязання задачі за допомогою проекцій (виглядів) спереду, зверху та зліва. На прикладах задач зі схожими фігурами показано, що відповіді, отримані обома способами, співпадають.

Наведена задача з українського підручника з геометрії профільного рівня для учнів 11 класів закладів загальної середньої освіти на обчислення площі поверхні складної деталі; приведено два способи розвʼязання: за допомогою розбивки на окремі паралелепіпеди та за допомогою проекцій.

Виявлено математичні онлайн-ігри математичного ресурсу matific, які навчають правильно виявляти види простих і складених математичних просторових фігур.

СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ІНФОРМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В АСПЕКТІ ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ

Володимир Cергійович Назаревич — 2024-08-27

У статті розкрито сутність та структуру інформатичної компетентності майбутніх учителів фізичної культури в аспекті особистісно-орієнтованого підходу. Визначено етапи її становлення − від основ комп’ютерної грамотності до оволодіння найскладнішими сучасними інформаційними технологіями та готовністю творчо застосувати їх для вирішення професійних завдань, що дозволяє проектувати та ефективно реалізовувати індивідуальні освітні траєкторії різних освітніх цілей. Подано визначення поняття «інформатична компетентність» як інтегративне, динамічне утворення особистості, що змінюється у часі, у процесі навчання здобувачів та їх початкового професійного становлення. Розкрито можливості інформаційних технологій як сучасної архітектури навчання для реалізації особистісно-орієнтованого підходу до організації освітнього процесу (формування на основі принципів особистісно-орієнтованого підходу електронних курсів, індивідуальних та групових завдань, побудова системи діагностики, варіативних складових змісту освіти та видів навчально-пізнавальної діяльності кожному з рівнів інформатичної компетентності). Доведено, що особливу значимість у процесі поетапного формування інформатичної компетентності має: врахування індивідуальних особливостей здобувача та сприяння його розвитку; створення ситуацій успіху; формування та збагачення суб᾿єктного досвіду; можливості вибору мети, змісту та форм організації освітнього процесу; розвиток індивідуальної та колективної творчої діяльності; створення умов для внутрішньої мотивації. Визначено компоненти інформатичної компетентності майбутнього вчителя фізичної культури та їх показники: когнітивно-змістовний компонент характеризує наявність у здобувачів цілісних знань про інформаційне середовище, що забезпечують досвід інформаційної діяльності, визначає систему конкретно-практичних умінь та навичок; соціально-комунікативний компонент включає принципи та правила поведінки особистості в інформаційних і комунікативних системах в умовах взаємодії людини, комп᾿ютера та інформаційного середовища; ціннісно-мотиваційний компонент − поєднує власні позиції та установки здобувача, ціннісне ставлення до об᾿єктів та явищ тощо. Визначено рівні інформатичної компетентності: базовий, професійно-моделюючий, творчо-пошуковий.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД МЕХАНІЗМІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Валерій Миколайович Петренко — 2024-08-27

У статті розкрито особливості міжнародного досвіду формування інноваційних механізмів публічного управління системою вищої освіти задля адаптації його здобутків у вищу школу України.

Автор приділяє увагу досвіду країн з розвинутою системою вищої освіти, зокрема Фінляндії, Великої Британії, Німеччини, США, Канади. Вивчення механізмів публічного управління у цих країнах дало змогу виявити ефективні інноваційні підходи та засоби управління вищою освітою, які можуть бути використанні в Україні.

Досвід цих країн у питаннях управління вищою освітою може стати важливим інструментом для розробки та вдосконалення національної політики у галузі вищої освіти, визначаючи змогу забезпечити якісну освіту та конкурентоспроможність випускників у міжнародному вимірі.

У публікації наголошується, що не існує універсального рішення щодо публічного управління в освітніх установах вищого рівня. Різні країни застосовують різні моделі залежно від свого культурного середовища, політичної структури чи економічних умов, які значною мірою сприяють формуванню цих механізмів у те, чим вони стають сьогодні.

У кожній країні застосовуються оптимальні механізми публічного управління системою вищої освіти, і вони можуть відрізнятися в залежності від політичної системи, культурних традицій та інших чинників.

Узагальнення міжнародного досвіду здійснення інновацій у системі публічного управління розвитком вищої освіти визначаються як базові орієнтири здійснення реформ на основі світового досвіду: забезпечення взаємозв’язку цілей інноваційних змін у сфері вищої освіти та їх організаційного забезпечення з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, насамперед через трансформацію органів галузевого публічного управління в «організації, що навчаються»; стратегічна визначеність інновацій в освітній сфері з мінімізацією ризиків та загроз, що можливо здійснити як через послідовність їх здійснення, так і на основі ретельної прогнозно-проєктної підготовки; поєднання системних інновацій розвитку системи вищої освіти з поточним функціонуванням освітніх інститутів щодо забезпечення освітніх потреб суспільства та громадян за рахунок концентрації функцій оперативного управління в самих освітніх суб’єктах та децентралізації діяльності галузевої систем публічного управління; використання міжнародних банків даних стосовно досвіду управлінських інновацій; наукове обґрунтування освітніх та управлінських інновацій та організація навчального процесу для освітянських управлінців щодо практичних аспектів здійснення нововведень у системі вищої освіти.

Для України оновлення системи освіти, забезпечення її відповідності до найбільш розвинених зразків і стандартів, започаткування структурних реформ є запорукою стабільного еволюціонування держави, визначальним фактором розвитку освіченої нації та становлення активного громадянського суспільства.

КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ НАУКОВОЇ ПРОБЛЕМИ ЕТНОСОЦІАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ПІДЛІТКІВ У ЗВИЧАЄВО-ОБРЯДОВІЙ СФЕРІ ТРАДИЦІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНЦІВ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.

Віталій Анатолійович Пилипчук — 2024-08-27

У статті розкрито основні категорії наукової проблеми етносоціальне виховання підлітків у звичаєво-обрядовій сфері традиційної системи українців ХІХ – початку ХХ ст.

Традиційне суспільство ХІХ – першої чверті ХХ ст. трактується як селянське, з урахуванням усіх «культурних вливань» міста.

Народну педагогіку ХІХ – першої чверті ХХ ст. автор розглядає як галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду українців у вихованні та соціалізації дітей у сукупності традиційних форм, методів, засобів, що формувалась на основі взаємодії дітей і дорослих у процесі їх спільної життєдіяльності та спрямована на підготовку наступного покоління до життя, оволодіння духовно-соціальним і трудовим досвідом. У свою чергу етнопедагогіка розглядається як наука, предметом вивчення якої є народна педагогіка, закономірності становлення й розвитку виховання у традиційних культурах під впливом соціальних, економічних та інших факторів, їх відображення й функціонування у сучасній виховній системі.

Звичаєво-обрядова сфера традиційної системи українців розкривається у табуюванні, традиціях, звичаях і обрядах, святах і ритуалах, іграх, формах побуту.

Статево-вікова структура традиційного суспільства у XIX – першій чверті XX ст. розглядається в дослідженні як неформалізований інститут, що зумовлював відповідні розрізнювальні ознаки в культурі, поведінці та функціях і призводив до виокремлення відповідних статево-вікових груп. У системі статево-вікової стратифікації традиційного суспільства українців окреме місце посідала вікова група підлітків (отроків) – хлопчиків і дівчаток від 7 до 14 років.

Соціалізація підлітків у традиційному суспільстві ХІХ – першої чверті ХХ ст. трактується як процес засвоєння індивідом основних навичок життєзабезпечення та норм поведінки, певної системи знань, норм та цінностей.

Під вихованням підлітків ХІХ – першої чверті ХХ ст. автор розуміє цілеспрямований вплив на оволодіння духовно-соціальним і трудовим досвідом поколінь у ході соціально-педагогічної взаємодії дорослих і дітей у процесі їх спільної життєдіяльності.

Етносоціальне виховання трактується як процес становлення дитини як представника певного етносу через інтеріоризацію тих культурних та соціальних цінностей і відносин, які складають основу суспільного буття етносу; це опанування людиною цінностей, настанов, зразків поведінки, що притаманні даному етносу, відтворення нею соціальних зв’язків і соціального досвіду етносу, перетворення цього досвіду на особисте надбання.

Селянська сім’я у традиційному суспільстві ХІХ – першої чверті ХХ ст. розглядається як соціальний інститут з упорядкованим механізмом внутрішніх відносин, із чітко фіксованими обов’язками кожного її члена.

Поняття «сімейне виховання ХІХ – першої чверті ХХ ст.» автор розглядає як форму виховання, що основувалося на досвіді народу у сукупності народних форм, методів, засобів виховання та соціалізації; поєднанні цілеспрямованих, усвідомлених та соціально бажаних дій батьків з повсякденним впливом родинного побуту; взаємодії дітей і батьків у процесі спільної життєдіяльності.

РОЛЬ ПОЗААУДИТОРНОЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ

Катерина Степанівна Полянська — 2024-08-27

У статті обґрунтовано актуальність проблеми формування культури міжнаціонального спілкування іноземних студентів вищих закладів освіти. Висвітлено можливості позааудиторної виховної роботи у формуванні комунікативної компетентності майбутніх фахівців. Розглянуто питання впливу позааудиторної виховної роботи на формування культури міжнаціонального спілкування іноземних студентів на основі використання кращих зразків вітчизняного та зарубіжного педагогічного досвіду з метою пошуку інноваційних підходів до освітньо-виховної діяльності.

Дослідженням охоплено період 2022-2024 років, коли світова науково-педагогічна спільнота переживає глибокі соціальні й політичні зміни. На основі аналізу глобальних викликів, як пандемія, геополітичні конфлікти та їхнього впливу на адаптацію іноземних студентів до нового культурного середовища визначено основні підходи до стратегії виховної роботи з студентами вищих закладів медичної освіти. Відзначено, що результативність виховної роботи залежить від якості культурного простору, створеного для студентів в умовах вимушеного гібридного навчання. Окреслено можливі шляхи підвищення ефективності виховної роботи з іноземними студентами в умовах сучасної нестабільності та глобальних змін, як запоруки їх свідомого включення у природне іншомовне оточення, незважаючи на соціальні обмеження.

Представлено сучасні виховні технології викладача-куратора іноземних студентів, які використовуються у позааудиторній виховній роботі та сприяють формуванню культури міжнаціонального спілкування майбутніх фахівців, а саме: інтерактивних технологій, інформаційно-комунікаційні, особистісно-орієнтованого виховання, формування творчої особистості, розвитку критичного мислення, створення ситуації успіху, життєвого проектування,колективних творчих справ, здоров’язберігаючі. Завдання виховання завжди включає в себе завдання організації спеціальної провідної діяльності, яка слугує виховній меті.

РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КЕРІВНИКІВ СЕРЕДНЬОЇ ЛАНКИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Геннадій Анатолійович Лешенко — 2024-08-27

У статті розглянуто актуальну проблему підготовки академічних керівників нового типу середньої ланки закладів вищої освіти, з’ясовано зміст та сутність поняття «управлінська компетентність», проаналізовано різні підходи до трактування його семантичних категорій, таких як «компетентність» та «компетентний(-а)», конкретизовано професійні та особистісні людські якості необхідні для успішного управління навчальними закладами, визначено основні підходи та шляхи досягнення управлінської компетентності майбутніх очільників кафедр та факультетів.

Керівники середньої ланки закладів вищої освіти повинні бути харизматичними лідерами, педагогічними професіоналами, ефективними менеджерами, мати стратегічне та інноваційне мислення. Основними проявами сформованості управлінської компетентності керівників є адаптивний, продуктивний, креативний. Слід зазначити, що управлінські компетенції не є незмінними якостями в структурі особистості, вони здатні змінюватися: формуватися, розвиватися, удосконалюватися, і зникати. Тому шляхами досягнення існуючої проблеми розвитку управлінської компетентності сучасних керівників середньої ланки закладів вищої освіти могли б стати як додаткові професійні програми підготовки та перепідготовки за програмою «Освітній менеджмент» так і неперервна професійна самоосвіта.

Встановлено, що підходи до розвитку управлінської компетентності керівників середньої ланки для закладів вищої освіти, підготовки сучасних менеджерів освіти у процесі професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації зорієнтовані: на високий рівень розвитку системно-креативного та інноваційного управлінського мислення; вдосконалення особистісно-соціальних та професійних компетенцій у сфері освіти; становлення індивідуального стилю спілкування та управлінської позиції з виявлення та вирішення проблем структурних підрозділів закладів вищої освіти та власної діяльності, заснованої на сучасних професійних знаннях, вміннях та навичках; розвиток лідерських якостей керівників, готових та здатних приймати ефективні управлінські рішення та мобілізувати педагогічний колектив на їх виконання.

ГЕНЕЗА ПОНЯТТЯ МЕДІАГРАМОТНОСТІ У ХХ–ХХІ СТОЛІТТІ

Тетяна Олександрівна Прибора — 2024-08-27

Сучасний світ тісно взаємодіє з кіберсередовищем. Фактично, більшість населення Європи кожен день живуть як мінімум у двох світах: реальному і віртуальному. Діти вже з дошкільного віку залучаються до онлайн-середовища, тому важливо, щоб сучасні освітні заклади були готові до впровадження медіаосвіти і формування медіаграмотності молоді. Стаття присвячення генезі поняття медіаграмотності протягом ХХ – ХХІ століття. У ній прослідковується як удосконалення засобів масової інформації, провело до поступової відозміни поняття медіаграмотності: від вміння сприймати інформацію через різні медіа до навичок і знань, які дозволяють людям безпечно та ефективно користуватися різними медійними ресурсами. Кожне поняття, яке використовувалося протягом ХХ–ХХІ ст. співвідносимо з 12 загальними ознаками медіаграмотності: вміння критично оцінювати інформацію, отриману через ЗМІ, та визначати її надійність та правдивість; здатність розуміти різні жанри ЗМІ та аналізувати їхній зміст та структуру; знання та розуміння основних медіатехнологій та здатність використовувати їх для вирішення різних завдань; вміння створювати та розповсюджувати інформацію з використанням ЗМІ та медіатехнологій; здатність спілкуватися та взаємодіяти у віртуальному просторі, дотримуючись етичних та моральних принципів; знання та повага до культурних та етичних норм, пов’язаних з використанням ЗМІ та медіатехнологій, розуміння культурних відмінностей та відмінностей між людьми та групами у різних культурних контекстах, уміння адаптуватися до них при використанні медіа; вміння адаптуватися до нових технологій і умов використання медіа, що змінюються; здатність працювати в команді за допомогою медіатехнологій для спільної роботи над проєктами; вміння орієнтуватися в інформаційному просторі та шукати необхідну інформацію з використанням різних джерел; знання та розуміння правових норм щодо, використання ЗМІ та медіатехнологій; здатність висловлювати свої думки та ідеї з використанням різних медіатехнологій та інструментів; готовність до постійного навчання та вдосконалення своїх медіаграмотних умінь. І вже на цій основі говоримо про його актуальність.

Визначення поняття медіаграмотності не може бути сталим, оскільки швидкими темпами удосконалюється інформаційний простір, тож еволюція поняття медіаграмотності закономірна.

У статті робиться спроба удосконалити зміст медіаграмотності відповідно до сучасних реалій. Під медіаграмотністю розуміємо сукупність знань, умінь і навичок з критичної, емпатійної, усвідомленої оцінки інформації та творчого створення власного суспільно корисного контенту.

ВІРТУАЛЬНІ НАВЧАЛЬНІ СЕРЕДОВИЩА ЯК ІНСТРУМЕНТ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Дмитро Сергійович Рибачек — 2024-08-27

Віртуальні навчальні середовища стають все більш важливим елементом сучасної освітньої системи, значно впливаючи на всі аспекти навчального процесу, їх сприяння покращує доступність та рівність в освіті, забезпечуючи автоматизацію рутинних завдань для вчителів та розширюють можливості учнів у засвоєнні матеріалу. У контексті інклюзивної освіти ВНС мають потенціал для створення сприятливих умов щодо навчання учнів з особливими освітніми потребами. Метою цієї статті є дослідження впливу ВНС на інклюзивну освіту, виявлення основних переваг даних технологій для доступності навчання та аналіз викликів, з якими можуть зіткнутися заклади освіти при використанні та інтеграції таких систем у навчальний процес.

У статті представлено аналіз основних підходів до оцінки та впровадження ВНС. Важливість педагогічної оцінки ВНС підкреслюється через використання моделей оцінки, що дає можливість оцінювати ВНС не лише з технічної, але й з педагогічної точки зору, враховуючи організаційні та дидактичні аспекти. Використання архітектурних принципів для створення ВНС забезпечує соціокультурний контекст навчання, створюючи відчуття присутності та участі. Використання навчальної аналітики для оцінки впливу ВНС на успішність учнів виявляє позитивну кореляцію між частотою доступів до ВНС та кількістю успішно складених навчальних курсів.

У дослідженні також розглядаються переваги використання ВНС для учнів з особливими потребами, включаючи забезпечення доступності навчальних матеріалів у різних форматах, таких як текст, аудіо та відео, що дає можливість учням обирати найбільш зручний для них режим навчання. ВНС, розроблені за принципами Universal Design for Learning (UDL), сприяють створенню інклюзивного навчального середовища, що враховуватиме здібності та різні потреби учнів. Крім того, використання «аватарів» та тривимірних моделей у ВНС дає можливість створювати відчуття реального простору та соціальної взаємодії, що є важливим для мотивації та залучення учнів.

Проте, впровадження ВНС супроводжується і рядом викликів. Серед них технічні проблеми, такі як необхідність високопродуктивного обладнання та стабільного доступу до глобальної мережі, що може створювати нерівні умови для навчання. Деякі учні можуть мати труднощі з адаптацією до нових технологій, що потребує додаткової підтримки з боку вчителів. Використання складних моделей оцінки ВНС може вимагати значних ресурсів та часу, що може бути складним для деяких навчальних закладів. Крім того, відсутність емпіричних даних у деяких дослідженнях обмежує можливість узагальнення результатів та підтвердження ефективності запропонованих підходів.

РЕАЛІЗАЦІЯ ЛОГІЧНИХ ОСНОВ У СУЧАСНОМУ КУРСІ МАТЕМАТИКИ 7 КЛАСУ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Алеся Олександрівна Супранович — 2024-08-27

Натепер досі залишається дискусійним питання щодо формування в учнів основ математичної логіки. Постає питання як зберегти баланс між доступністю і науковістю під час викладання математики в закладах загальної середньої освіти. Основу логічного мислення закладають ще в початковій школі, шляхом наведення побутових прикладів або прикладів нескладних зв’язків між математичними поняттями, але саме в 7-му класі, на початку опанування систематичних курсів алгебри та геометрії, логічні основи математики находять своє найбільше відображення. У даній роботі зроблено аналіз модельної програми та відповідного їй підручника, які ще не пройшли апробацію, що забезпечує актуальність та новизну нашого дослідження.

Мета роботи полягає у розкритті можливостей удосконалення процесу формування логічних основ в математиці в учнів основної школи шляхом вивчення досвіду сучасних методистів; аналізу та порівнянню попередніх навчальних програм та теперешніх модельних модельних, виявленню переваг та недоліків введення логічних основ у модельних програмах та підручниках 7-го класу; розробці відповідних пропозицій удосконалення процесу формування логічних основ у курсі математики 7-го класу.

Методи дослідження: теоретичний аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація навчальної літератури, вивчення нормативних документів, бесіди з учнями.

У результаті проаналізовано наявні елементи логічних основ у сучасних модельних програмах і підручниках з математики для 7-х класів закладів загальної середньої освіти та, на прикладі одного з них, зроблено порівняльний аналіз з діючими натепер відповідними програмами та підручниками.

У підсумку сформульовано конкретні пропозиції та власні рекомендації щодо змісту сучаних підручників з точки зору подання та відображення у них логічних основ, запропоновано власні вправи на закріплення певних математичних понять, виходячи з досвіду бесід з учнями різних вікових категорій.

Практична значущість роботи полягає в формуванні у вчителів закладів загальної середньох освіти вміння аналізувати навчальну літературу, роботи власні висновки щодо коректності написаного і можливостей учнів сприймати запропонований матеріал.

РОЗШИРЕННЯ ЗМІСТУ Й НАПРЯМІВ ПІДГОТОВКИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ У КОНТЕКСТІ ЧИННИХ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ РЕФОРМ (1863‒1883 РР.)

Ірина Володимирівна Таможська — 2024-08-27

Мета статті – визначити напрями підготовки науково-педагогічних кадрів для вищих освітніх закладів України в контексті чинних університетських реформ (1863‒1883 рр.). Методи дослідження: історико-компаративний, історико-логічний аналіз, індукція, дедукція. Основні результати. У статті визначені особливості й напрями підготовки науково-педагогічних кадрів в університетах України після прийняття Статуту 1863 року. Акцентовано увагу на нормативно-правовій базі, яка регламентувала підготовку та атестацію науково-педагогічних кадрів в Університеті Св. Володимира, Харківському та Новоросійському університетах, що мала характер законів (Університетський Статут 1863 р.) та підзаконних актів (розпоряджень, постанов, циркулярів, інструкцій, правил). З’ясовано, що дієвою формою підготовки науково-педагогічних кадрів та формування викладацького корпусу університетів став інститут професорських стипендіатів та інститут приват-доцентури. Стислі висновки. Визначено провідні тенденції вирішення проблеми підготовки науково-педагогічних кадрів у вищих освітніх закладах: 1) розширення змісту й напрямів підготовки магістрів і приват-доцентів; 2) удосконалення форм і методів підготовки науково-педагогічних кадрів (науково-дослідна робота, пробні лекції, викладацька практика, підготовка дисертації, закордонні стажування); 3) підвищення ролі інституту професорських стипендіатів і вчених рад університетів для активізації підготовки науково-педагогічних кадрів. Практичне значення: результати дослідження можуть використовувати науковці, які цікавляться питаннями становлення й розвитку професійної підготовки науково-педагогічних кадрів, для розробки спеціальних курсів / семінарів для здобувачів вищої освіти третього (науково-освітнього) рівня, під час читання навчальних курсів («Філософія освіти», «Педагогіка вищої школи», «Історія педагогіки та педагогічна компаративістика», «Організація наукової діяльності. Методологія та методи наукових досліджень»). Оригінальність: узагальнено досвід діяльності Харківського, Київського та Новоросійського університетів щодо теоретико-методичних засад організації підготовки науково-педагогічних кадрів у контексті чинних університетських реформ 1863‒1883 рр. Наукова новизна: цілісно досліджено питання, пов’язані з вирішенням проблеми підготовки науково-педагогічних кадрів у вітчизняних університетах, ураховуючи суспільно-політичні, соціально-економічні та культурно-освітні детермінанти. Тип статті: описова.

ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ ЯК ДИДАКТИЧНИЙ ПІДХІД ДО РОЗВИТКУ ПРОЄКТНОЇ КУЛЬТУРИ У МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ

Олександр Володимирович Черненко — 2024-08-27

У статті розглядається проблема використання інтерактивних методів навчання як дидактичного підходу до розвитку проєктної культури у майбутніх викладачів. Автор аналізує сучасні тенденції в освіті, які зумовлюють необхідність формування проєктної культури у педагогів, та обґрунтовує ефективність інтерактивних методів для досягнення цієї мети. Розкрито сутність та класифікацію інтерактивних методів навчання.

Метою дослідження є проведення порівняльного аналізу ефективності інтерактивних методів навчання як дидактичного підходу в процесі розвитку проєктної культури майбутніх викладачів.

Дослідження базується на теоретичному аналізі наукової літератури та результатах педагогічного експерименту, проведеного на базі трьох українських університетів. Розкрито погляди вчених на такі наукові категорії як: «проєктна культура», «інтерактивні методи навчання», «дидактичний підхід». У роботі представлено порівняльний аналіз різних інтерактивних методів навчання, їх переваг та недоліків у контексті формування проєктної культури.

Експериментальні дані демонструють значно вищу ефективність інтерактивних методів порівняно з традиційними у розвитку проєктної культури майбутніх викладачів. Зокрема, в експериментальній групі, де застосовувались інтерактивні методи, студенти досягли високого та достатнього рівня проєктної культури, тоді як у контрольній групі цей показник залишився низьким. На основі проведеного дослідження автор розробив навчально-методичні рекомендації щодо впровадження інтерактивних методів навчання у процес професійної підготовки майбутніх викладачів з метою розвитку їхньої проєктної культури, що включають: «проєктний інкубатор», «педагогічний хакатон», «віртуальну учительську», «проєктне портфоліо» та рольові ігри, створюючи інтерактивне середовище для розвитку практичних навичок, критичного мислення та інноваційного підходу до освіти.

Стаття має практичне значення для викладачів педагогічних закладів вищої освіти та може бути використана для вдосконалення навчальних програм підготовки майбутніх педагогів.

ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД – СЬОГОДЕННЮ: ПОСІБНИК З ВОЛЬОВОЇ ГІМНАСТИКИ ОЛЕКСАНДРА АНОХІНА (1882‒1920)

Юрій Васильович Черпак — 2024-08-27

У статті актуалізовано ідеї та практичні рекомендації (методику) посібника «Нова система. Психо-фізіологічні рухи» (1909 ‒ 1930 з 16 перевиданнями) Олександра Анохіна (1882 ‒ 1920), київського лікаря і педагога, першого в місті сертифікованого викладача гімнастики і легкої атлетики, активного поширювача ідей про здоровий спосіб життя. Провідна ідея його посібника сприяння розвитку природних фізичних кондицій молоді та формування в неї вольових якостей на основі вправ, які автор назвав психофізіологічні вправи.

Аргументовано, що у пошуку доцільних форм роботи в сучасній освітній галузі, ефективних у теперішніх воєнних умовах, стане в нагоді педагогічний досвід цього київського просвітянина-ентузіаста, лікаря, педагога, непересічного поширювача ідей про необхідність розвитку фізичної природи кожного громадянина такими засобами, які не потребують використання допоміжного спортивного знаряддя чи спеціально оснащених приміщень.

Наголошено, що згадане у статті апелювання О.Анохіна до необхідності зміцнювати вольову сферу особи є запитаним у сьогоденні, особливо у контексті виховання дітей-патріотів, майбутніх захисників Батьківщини. Тому доцільно сприяти привчанню особи до свідомого керування не лише своїм тілом, а й своїми прагненнями, до відчуття окремих м’язів та їх груп як складників власного організму, якими можна керувати завдяки вольовим зусиллям, що зумовлює і формування сильного характеру.

Висвітлено особливості формування самостійного чи групового гармонійного фізичного розвитку особи/осіб у поєднанні з формуванням її/їхньої вольової сфери, відображені у розробленій ним авторській методиці, що стимулює гартування характеру, волі, а це конче потрібно у реалізації військово-патріотичного виховання сучасної української молоді.

Матеріали статті можуть стати в практичній нагоді не лише вчителям фізичної культури, а й тренерам спортивних шкіл, у корекційній та лікувально-профілактичній роботі, у здійсненні завдань військово-патріотичного виховання.

ІСТОРИЧНІ ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

Цзінькуан Чжу — 2024-08-27

У статті розглянуті історичні періоди розвитку інновацій в освітньому просторі України. Поняття інновації вперше з’явилося у дослідженнях ХІХ століття. Початок XX ст. можна оцінити, як початок бурхливої індустріалізації України, яка виникала за рахунок інвестування внутрішнього і зовнішнього капіталу в освоєння ресурсної бази України. В кінці ХІХ ст. виникає експериментальна педагогіка, наука про дослідження психологічних властивостей дитини, нових форм і змісту її навчання та виховання методами наукового пошуку. На початку XX століття виникла нова галузь знання, інноватика. У 30-і роки XX століття у США розпочалася технологічна революція в освіті. У 40-і - середина 50-х років в освітніх закладах виникають технічні засоби запису і відтворення звуку та проекції зображення. Наприкінці 1950-х рр. інноватика стала галуззю міждисциплінарного вивчення нововведень. Період 50 - 60 рр. може значитися першим поколінням інноваційного процесу в Україні. Наступним етапом розвитку інновацій в освіті став кінець 50-х до початку 70х рр. ХХ ст. До середини 80-х років новою надією для інновацій в освітній сфері послужило повернення до авторської педагогіки. На початку 1980-х рр. починають діяти перші дослідницькі групи з питань інноваційної політики. 1991 рік відзначився різким переходом до планової економіки, що прямим чином подіяло на розвиток науки. 1991 - 2000 роки можна назвати початком занепаду українського технологічного розвитку. Нині відзначається збільшення зацікавленості до інновацій в Україні. Головною метою введення інновацій в освіті на початку XXI ст. стає необхідність відповідати виклику глобалізаційних перетворень, екологічних проблем, полікультурних тенденцій у світі. Для досягнення стратегічних цілей сталого розвитку України та перспектив виконання євроінтеграції питомої ваги набуває розвиток інноваційної діяльності. Педагогічний персонал почав трансформувати свої навички цифрової грамотності, застосовуючи в освітньому та науковому процесі інновації та інформаційно‐комунікативні технології. Нині використовуються головні безкоштовні цифрові платформи, які застосовують педагоги та студенти під час навчальних занять. Вагоме значення має співробітництво з міжнародними організаціями та університетами у межах різних програм підтримки.

ПІДГОТОВКА ФАРМАЦЕВТІВ-ІНТЕРНІВ ДО ЗАСВОЄННЯ СПЕЦИФІКИ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОЛЕКТИВУ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ЗАКЛАДУ

Наталія Вікторівна Шварп — 2024-08-27

У статті висвітлено стан готовності фармацевтів-інтернів до засвоєння специфіки соціально-психологічних особливостей функціонування колективу фармацевтичного закладу; визначено та проаналізовано стан сформованості соціально-психологічної компетентності фармацевтів-інтернів, їхньої здатності до співпраці в команді, гнучкості й адаптивності на підставі анонімного анкетування. Наголошено на проблемних питаннях (середовищних факторах) щодо професійної діяльності у новому колективі та засвоєння специфіки його соціально-психологічних особливостей, які зменшують імовірність успішної адаптації та перешкоджають ефективному функціонуванню аптечного закладу в цілому. Узагальнено та систематизовано інформацію щодо професійного розвитку персоналу – цілеспрямованого та систематичного впливу на колектив за допомогою професійного навчання з метою підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності на ринку праці його учасників на основі максимально можливого використання їхніх здібностей та потенційних можливостей. Встановлено необхідність упровадження практичної підготовки до здійснення ефективної взаємодії на робочому місці, формування сприятливого соціально-психологічного клімату; підкреслено актуальність розвитку соціально-психологічної компетентності фармацевта-інтерна на основі системного, міжкультурного, діяльнісного та особистісного підходів. Відзначено недостатню обізнаність фармацевтів-інтернів щодо способів аналізу та вирішення конфліктів і складних ситуацій у колективі. У дослідженні акцентовано увагу на урізноманітненні підходів до професійної підготовки фармацевтів-інтернів з використанням практико‐орієнтованих інформаційно-комунікаційних та інтерактивних методів навчання, які спрямовані на підвищення якості освітніх послуг і удосконалення фахових компетентностей. Зазначено, що актуальним напрямом подальших наукових розвідок є більш ґрунтовний аналіз сутності, особливостей, компонентного складу соціально-психологічної компетентності фармацевтів-інтернів; визначення та обґрунтування педагогічних умов її формування.

РОЗВИТОК ЦИФРОВОЇ КУЛЬТУРИ ОФІЦЕРІВ ОПЕРАТИВНОГО РІВНЯ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВИЩИХ ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Олексій Миколайович Шкуренко — 2024-08-27

Стаття присвячена питанням розвитку цифрової культури сучасних офіцерів Збройних Cил України, які навчаються у вищих військових навчальних закладах. Автори здійснили детальний аналіз сутності таких понять, як цифровізація та цифрова трансформація в різних контекстах професійної діяльності фахівців. Зазначене вище надало можливість зробити висновок, що ці поняття є взаємопов’язаними та лежать в основі ідеї цифрової трансформації ВВНЗ України.

Автори окреслили чотири етапи становлення цифрової трансформації у військовій освіті, за якої на першому етапі ВВНЗ ухвалює рішення на активне впровадження цифрових технологій в освітній процес; на другому етапі здійснюється планування впровадження цифрових технологій та моделювання освітньо-інформаційного середовища ВВНЗ, а також він передбачає створення можливостей для розвитку цифрових компетентностей і цифрової культури офіцерів, наукового та науково-педагогічного складу ВВНЗ. На третьому етапі безпосередньо впроваджується змодельоване ОІС ВВНЗ. На четвертому етапі цифрова трансформація стає цінністю ВВНЗ, своєрідною стратегією, яка спрямована на переосмислення функціонування усіх суб’єктів навчання.

Було виокремлено методологічні підходи до розвитку цифрової культури офіцерів оперативного рівня, які є взаємодоповнюючими: культурологічний, аксіологічний, суб’єктно-діяльнісний та середовищний підходи. Визначено також набір цінностей офіцера оперативного рівня в контексті розвитку його цифрової культури: прагнення до саморозвитку, здійснення інноваційної діяльності, прагнення до розвитку критичного мислення, етичність.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ОСВІТИ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ

Василь Сергійович Шунков — 2024-08-27

У статті розглядаються проблеми стандартизації фармацевтичної освіти в університетах Великої Британії, де професія є регульованою. Констатовано, що до 2010 року Королівське фармацевтичне товариство Великобританії виконувало роль регулятора, але згодом його замінила Генеральна фармацевтична рада. Ця організація наразі контролює реєстрацію фармацевтів і забезпечує дотримання стандартів професії.

Встановлено, що фармацевтична освіта у Великій Британії зазнала суттєвих змін із впровадженням «інтегрованих» освітніх програм підготовки фармацевтів MPharm. Констатовано, що стандартизація підготовки фармацевтів у Великій Британії є складним і багаторівневим процесом, який включає академічну підготовку, практичний досвід та постійний професійний розвиток. Для отримання статусу зареєстрованого фармацевта у Великій Британії потрібно виконання таких вимог: здобуття диплома з фармації, проходження передреєстраційної програми та складання регуляційного іспиту.

Особливу увагу приділено вимогам до початкової підготовки фармацевтів, які регулюються чіткими стандартами. Констатовано, що цей стандарт встановлює чіткі вимоги до фармацевтів у Великій Британії, спрямовані на забезпечення високого рівня професійної підготовки та гарантування компетентності майбутніх фармацевтів. Встановлено, що цим стандартом визначаються вимоги до змісту освітніх програм MPharm які повинні охоплювати фундаментальні наукові дисципліни, клінічну практику та управлінські навички, забезпечувати навчання у реальних умовах, включаючи роботу в аптеках, лікарнях та фармацевтичних компаніях з комплексним оцінюванням студентів через різні методи, такі як практичні завдання, тести, симуляції тощо.

Досліджено вимоги до акредитації програм MPharm у Великій Британії. Встановлено, що програма MPharm повинна тривати не менше чотирьох років навчання і включати як теоретичну, так і практичну підготовку. Важливими компонентами структури програми є практичне навчання у клінічних умовах, зокрема у громадських та лікарняних аптеках, та взаємодія з іншими медичними професіями, що важливо для забезпечення комплексної допомоги пацієнтам

ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ УЧНІВ ДО ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ У ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Оксана Валентинівна Язловецька — 2024-08-27

У статті розглядається проблема формування мотивів і мотивації старшокласників до занять фізичною культурою, що є одним із шляхів удосконалення фізичного виховання у закладі загальної середньої освіти для вирішення нагальних проблем зі здоров’ям учнівської молоді України, підвищення їх рухової активності, фізичної підготовленості.

Акцентовано увагу на те, що процес формування мотивації до занять фізичними вправами передбачає створення умов появи пізнавального інтересу, формування позитивного ставлення до предмету та до діяльності, організацію діяльності, в умовах якої формується пізнавальний інтерес.

У статті схарактеризовано базові поняття дослідження – «потреба», «мотив», «мотивація», «мотивація до занять фізичною культурою»; визначено чинники, які впливають на формування мотивів, групи мотивів до занять фізичною культурою, представлено рекомендації щодо підвищення внутрішньої мотивації учнів.

Зазначено, що мотивація до занять фізичною культурою – це комплекс мотивів особистості, що орієнтовані на набуття і збереження оптимального рівня фізичної підготовленості та працездатності особи.

Наголошено, що активний інтерес до занять фізичними вправами виникає в результаті внутрішньої мотивації, яка проявляється тоді, коли зовнішні цілі та мотиви відповідають рівню підготовленості (можливостям) учня, коли він розуміє суб’єктивну відповідальність за їх реалізацію.

У статті визначено засоби і умови, що сприяють формуванню позитивної мотивації старшокласників до сфери фізичної культури, а саме використання в освітньому процесі інтерактивних, інформаційно-комунікаційних технологій і проєктного навчання, технологій здоров’язбереження на уроках фізичної культури; створення позитивної психологічної атмосфери під час уроків, орієнтація на мотивацію успіху на заняттях; оволодіння учнями способами і прийомами організації та проведення самостійних занять фізичними вправами; методами самоконтролю фізичного і психологічного стану, використання новітніх підходів у фізкультурно-оздоровчій діяльності тощо.

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ДОМІНУЮЧИЙ ФАКТОР МОДЕРНІЗАЦІЇ ЗМІСТУ ШКІЛЬНОГО КУРСУ ФІЗИКИ

Андрій Анатолійович Дробін — 2024-08-27

У статті розглянуто актуальну на теперішній час проблему – модернізації та осучаснення шкільного курсу фізики. Автор розпочинає аналіз зазначеної проблематики з огляду глобальних процесів, які домінують в суспільному розвитку і визначають напрямки розвитку соціуму на ближнє майбутнє. Ключовою проблемою, окресленою у статті є суттєва невідповідність між рівнем розвитку технологій, науки, виробництва і існуючою освітньою моделлю. Що відображено у аналітичних документах ЮНЕСКО та Всесвітнього економічного форуму. Автором відзначено сприйняття даної проблеми актуальною в Україні та означено заходи, здійснені для подолання окресленої невідповідності.

Аналізуючи останні дослідження і публікації з даної тематики, в яких було досліджено питання, автор зазначає, що найавторитетніші дослідники розглядають переважно методологію реалізації компетентнісного, діяльнісного, особистісно-орієнтованого навчання на новій парадигмальній, ідеологічній та технологічній базах. Проте, зміст шкільного курсу фізики майже не змінюється. Автор постулює, що фізика, будучи однією із флагманських наук розвитку сучасних технологій потребує суттєвих змін у обсязі та змісті шкільного курсу фізики в частині вдосконалення та осучаснення. Зокрема, пропонується приділити більшої уваги сучасним розділам фізики, таким як термодинаміка, хвильова, квантова, атомна та ядерна фізика, фізика елементарних частинок. Через те, що ці розділи фізики найбільш динамічно розвиваються і є фундаментом сучасних провідних технологій: оптоволоконного зв'язку, квантових комп'ютерів, матеріалознавства, нанотехнологій, генетики, телекомунікаційних технологій, мікроскопії суперроздільної здатності, адитивних технологій, робототехніки, лазерних технологій, традиційних та альтернативних видів енергії. Ці зміни, на думку автора, дозволять осучаснити зміст шкільного курсу фізики, актуалізувати існуючі широковживані та перспективні технології ближнього майбутнього. Іншою пропозицією є внесення у шкільний курс фізики розуміння характерних особливостей сучасної фізики: міждисциплінарності наукових досліджень, широкого застосування методів обчислювальної математики у наукових дослідженнях, значного ускладнення експериментальної бази сучасної фізики, індустріалізації сучасних фізичних досліджень, міжнародної наукової кооперації, прикладної спрямованості фізики, як науки. На основі проведеного дослідження сформульовані висновки на окреслені напрямки подальших досліджень.

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Наталія Миколаївна Цуканова — 2024-08-27

У статті зроблено спробу розкрити основні моменти інноваційної діяльності вчителя початкових класів.

Нововведення у початкових класах спрямовані на підвищення якості виховання та освіти молодших школярів. У різні періоди свого становлення ці новоутворення мають різні цілі, завдання, зміст, прояв.

До сучасних педагогів висуваються нові вимоги, серед яких обов'язковим є застосування ними інноваційних методик та технологій. Вчителі постають перед вибором ефективних засобів здійснення інноваційних педагогічних ідей у початковій школі. Вчитель вже не є джерелом інформації: учні самостійно здобувають знання та перевіряють їх на практиці.

У початковій школі у розвитку інновацій виділяються такі напрями: створення нових типів шкіл з метою індивідуалізації та диференціації навчання; акцентування уваги на дисциплінах естетичного циклу; створення та впровадження нових навчальних курсів, зміна змісту освіти; велику увагу приділяється формуванню екологічної культури; розробка підручників, навчально-методичних посібників, програм; використання інноваційних технологій, методик; створення експериментальних майданчиків, класів; впровадження у освітній процес комп'ютерних технологій.

Інноваційна діяльність у початковій школі включає технічні, навчальні та позанавчальні інновації. У зв'язку з оновленням та новим змістом освіти виділяють методико-орієнтовані та проблемно орієнтовані інноваційні процеси.

Сучасні умови життя диктують впровадження в освітній процес школи інновацій, що у свою чергу є найважливішою якістю професійного педагога, завдяки якому можна досягти високого рівня педагогічної майстерності.

Впровадження інновації у початкову школу сприяє підвищенню мотивації у молодших школярів до навчання, оновлення технологій освіти, покращенню якості освітніх послуг, виконання суспільного замовлення.

МЕТОДИ РОБОТИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З РОЗЛАДАМИ СПЕКТРУ АУТИЗМУ(РСА)

Наталія Анатоліївна Зобенько — 2024-08-27

У статті висвітлено важливість використання різних методів для формування елементарних математичних уявлень у дітей старшого дошкільного віку з особливими освітніми потребами. Особлива увага звертається на використання паличок Дж. Кюїзенера як методу опанування елементарними математичними уявленнями у дітей з РСА.

Окреслено важливість застосування методики Дж. Кюїзенера як універсальної, яка не суперечить жодній існуючій методиці, а навпаки, вдало їх доповнює. З’ясовано, що палички Кюїзенера можуть бути інтегровані в будь-яку іншу навчальну програму або методику, що робить їх цінним додатком до роботи з дітьми, які мають різні освітні потреби. Також можуть використовуватися як на індивідуальних заняттях, так і в групах, забезпечуючи адаптивний підхід, що дозволяє врахувати індивідуальні особливості кожної дитини.

З’ясовано, що для дітей з РСА (розладами спектру аутизму) важливо, щоб навчальні матеріали мали зрозумілу, структуру та стимулювали сенсорне сприйняття. Палички Дж. Кюїзенера відповідають цим вимогам, оскільки їхнє використання поєднує зорову, тактильну та іноді навіть звукову стимуляцію (через маніпуляції та пересування). Це сприяє кращому розумінню чисел, їх співвідношень і математичних дій, оскільки матеріал сприймається через різні канали сприйняття, що особливо важливо для дітей з аутичними розладами.

Встановлено, що палички Кюїзенера є універсальним інструментом для організації як групової, так і індивідуальної роботи з дітьми дошкільного віку з розлади спектру аутизму (РСА).

Закцентовано увагу на необхідності дотримання етапів формування найпростіших умінь та знань з математики за будь-яких умов у дітей з особливими освітніми потребами.

Проаналізовано, що саме метод використання паличок Дж. Кюїзенера володіє унікальним розвиваючим ефектом: сприяє розвитку в дітей дошкільного віку пам'яті, мовлення, уяви, емоцій; формує терпіння, наполегливість, творчий потенціал особистості; допомагає пізнати взаємозв'язки і залежності оточуючого світу.

З’ясовано, що формування первинних математичних уявлень є потужним засобом інтелектуального розвитку дитини дошкільного віку з проявами аутичного спектру, її пізнавальних і творчих здібностей.

УДОСКОНАЛЕННЯ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ АУДІО-ЛІГВАЛЬНОГО МЕТОДУ У ВИВЧЕННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Віталій Володимирович Марцін — 2024-08-27

Комунікативний підхід, що наголошує на активній участі студентів у навчальному процесі та розвитку їхніх комунікативних компетенцій, набуває все більшої популярності в сучасній освітній практиці. Проте, незважаючи на численні переваги, впровадження цього підходу у вищих навчальних закладах стикається з певними труднощами, що обмежують його ефективність.

Головною метою цього дослідження є визначення чинників, що перешкоджають досягненню успішності, їх детальне вивчення та надання пропозицій щодо варіацій існуючих методів комунікативного підходу, що можуть покращити вивчення англійської мови слухачами вищих навчальних закладів. На основі отриманих даних пропонуються шляхи удосконалення цього підходу з метою підвищення якості навчання та успішності студентів.

Дослідження проводилося на базі курсу англійської мови для дорослих слухачів, де протягом трьох місяців використовувалися різноманітні методи комунікативного підходу, зокрема аудіо-лінгвальний метод. Для збору даних застосовувалися такі методи, як спостереження за навчальним процесом, анкетування студентів та викладачів, аналіз результатів тестів та екзаменів.

Дослідження показало, що традиційний аудіо-лінгвальний метод, хоча й ефективний у формуванні базових мовних навичок (вимова, лексика, граматика), має певні недоліки у застосуванні до дорослої аудиторії. Зокрема, метод не враховує індивідуальних особливостей студентів (різні стилі навчання, мотивацію, попередній досвід вивчення мови) та не сприяє розвитку комплексних комунікативних компетенцій (здатність ефективно спілкуватися в різних ситуаціях, розуміти культурні особливості мови).

Для подолання виявлених обмежень було запропоновано модифікований аудіо-лінгвальний метод, що інтегрує принципи комунікативного підходу. Модифікований аудіо-лінгвальний метод, що інтегрує принципи комунікативного підходу, має значний потенціал для підвищення успішності студентів вищих навчальних закладів у вивченні англійської мови. Для подальшого розвитку та вдосконалення комунікативного підходу необхідно враховувати індивідуальні потреби та особливості студентів, а також використовувати різноманітні методи та прийоми, що стимулюють комунікацію та розвивають комплексні комунікативні компетенції.

Результати дослідження можуть бути використані викладачами англійської мови у вищих навчальних закладах для вдосконалення своєї методичної роботи та підвищення ефективності навчання. Запропонований модифікований аудіо-лінгвальний метод може бути адаптований до різних навчальних контекстів та рівнів володіння мовою.

ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНИХ ПОТРЕБ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЗАСОБАМИ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА У ПЛОЩИНІ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПІДХОДІВ

Ч’єн Чжaн — 2024-08-27

Духовний аспект є особливим проявом людського життя, який відтворює психічний стан підростаючого покоління, що знаходить своє відображення у мистецтві і у педагогіці мистецтва. Саме вони відтворюють зміни естетичної парадигми духовного розвитку, актуалізують культурне мислення, висувають нові форми національного та індивідуального духовно-творчого буття й актуалізують методологічний вимір формування художньо-естетичних потреб здобувачів вищої освіти.

У статті з урахуванням сучасних процесів модернізації вищої мистецької освіти та нових тенденцій у професійній підготовці здобувачів проаналізовано методологічні підходи, що є найбільш значущими у формуванні художньо-естетичних потреб здобувачів вищої освіти засобами хореографічного мистецтва: системний, особистісно-орієнтований, діяльнісний, аксіологічний. Актуалізовано необхідність уточнення щодо трактування поняття «методологічний підхід», що у науковому середовищі (у найширшому сенсі) пов’язується з методологією як певною сукупністю філософських методів пізнання, що досліджує взаємозв’язок і залежність системи знань та системи діяльності. Наголошено, що системний підхід сприяє формуванню відповідного адекватного формулювання сутності досліджуваних проблем у конкретних науках і вибору ефективних шляхів їх вирішення. Особистісно-орієнтований підхід схарактеризовано як планомірний, спеціально організований художньо-творчий процес, спрямований на творчий розвиток здобувачів вищої освіти з особливими художньо-естетичними потребами. Відзначено, що діяльнісний підхід як педагогічна концепція базується на визнанні активної ролі здобувача вищої освіти в художньо-творчому процесі як її суб’єкта, організації навчально-пізнавальної діяльності, будованій на взаємодії, діалозі та співпраці. Зауважено на важливості впливати на ціннісну спрямованість (інтересів, орієнтацій, почуттів, поглядів), які мають індивідуальні особливості, характеризуються ціннісною забарвленістю у процесі формування художньо-естетичних потреб здобувачів вищої освіти.

ВОКАЛЬНО-ХОРОВА МУЗИКА ІВАНА ФІЦАЛОВИЧА ДЛЯ УЧНІВ ЯК ОСНОВА ДУХОВНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ (НА ВІДЗНАЧЕННЯ 100-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КОМПОЗИТОРА)

Ганна Василівна Карась — 2024-08-27

Розглядається вокально-хорова музика івано-франківського композитора і педагога Івана Фіцаловича (1924–2018) для дітей в контексті відзначення 100-річчя від дня його народження. Мета дослідження – проаналізувати вокально-хорові твори композитора для дітей як основу їхнього духовно-патріотичного виховання. Джерельною базою для аналізу слугує збірка Івана Фіцаловича «Ми орлята з гір Карпатських», яка вийшла друком напередодні ювілею. Серед методів дослідження заявленої проблеми кілька. Аксіологічний – застосований для розуміння важливості розвитку навиків спільного виконання хорових творів та визначення ціннісних орієнтирів у педагогічній практиці крізь призму традицій виховання підростаючого покоління, як провідного фактору вдосконалення сучасного процесу виховання у закладах спеціалізованої музичної і загальної освіти.

Емпіричний метод заснований на аналізі навчального процесу у різних музичних та загальноосвітніх школах міста Івано-Франківська, вивченні ступеня інтересу до спільного хорового співу дітей через спілкування з ними. Обсерваційний метод – власний педагогічний аналіз та спостереження: участь у культурно-мистецьких акціях міста як державного службовця (завідувач відділом культури міськвиконкому, заступник міського голови, начальник управління культури ОДА) та викладача (професор університету). Вокально-хорові твори збірки високого художньо-естетичного рівня сконцентровані навколо п’яти тематичних груп: «Обряд», «Шевченкові думи», «Мамині пісні», «Веселі роздуми», «Мій раю зелений». Духовна тематика розкривається у дитячих молитвах, твори на тексти Т. Шевченка та про рідний край слугують основою патріотичного виховання, а пісні про маму та щоденні радощі збагачують емоційний дитячий світ. Твори І. Фіцаловича написані на тексти видатних українських поетів Тараса Шевченка, Івана Франка, Сидора Воробкевича, авторів другої половини ХХ століття (Бориса Олійника, Андрія Демиденка, Євгенії Лещук, Ганни Костів-Гуски, Віри Багірової). Композиції адаптовані у роботі з учнями загальноосвітніх шкіл та Української гімназії № 1 міста Івано-Франківська впродовж багатьох років, тому можуть бути поширеними в освітніх навчальних закладах України.

ПОЛІТИКА «ДВОЗМІННИХ» ШКІЛ: ПРАВО НА ОСВІТУ ДІТЕЙ РОМСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В СЛОВАЦЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

Тамара Іванівна Бондар — 2024-08-27

У статті аргументовано значущість вивчення досвіду правозахисників Словацької Республіки в галузі освіти, зокрема лобіювання питання залучення дітей ромського населення до середовища закладів загальної освіти. Вивчено питання «двозмінних» закладів освіти, що позиціонуються урядом Словацької Республіки як ефективний шлях забезпечення дітей ромського населення доступною, якісною освітою. На підставі аналізу психолого-педагогічних джерел виокремлено особливості державної політки словацького уряду в галузі інклюзивної освіти: формування державної політики щодо осіб з особливими освітніми потребами взагалі та дітей ромського населення зокрема під впливом політики Європейського Союзу; реформування освіти для залучення дітей ромського населення з метою подолання економічних і соціальних труднощів; складність реалізації програм, попри допомогу Європейського Союзу, наскрізність і наступність траєкторії інклюзивної освіти, що відображені в змісті політичних ініціатив уряду країни; інтенсифікація фінансування розвитку інклюзивної освіти через низку законодавчих ініціатив. Проаналізовано зусилля громадських організацій, захисників прав людини щодо подолання сегрегації в Словацькій Республіці через пояснення сутності «двозмінних» шкіл для дітей ромського населення. Підкреслено, що громадські організації, зокрема Центр громадянських прав і прав людини, активно виступають проти такого формату навчання, стверджуючи, що «двозмінні» школи призводить до подальшої сегрегації ромських дітей, замість сприяння їхній інтеграції в загальну систему освіти. Констатовано наполегливість у розумінні недоцільності інвестицій Європейського Союзу в розвиток цих шкіл, які вважають виключно інституційним закріпленням сегрегації. За даними досліджень, система двозмінних шкіл створює умови, в яких ромські діти ізольовані від інших учнів, що суперечить основним принципам рівного доступу до освіти. Підкреслено значущість державної політики на розвиток інклюзивної освіти, а не на підтримку сегрегованих закладів освіти.

Перспективні напрями дослідження пов’язані з аналізом змісту траєкторії інклюзивної освіти в Словацькій Республіці, що відображений в змісті політичних ініціатив уряду країни і спрямований на інтенсифікацію розвитку інклюзивної освіти через низку законодавчих ініціатив.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В СЛОВАЦЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

Октавія Йосипівна Фізеші — 2024-08-27

У статті проаналізовано особливості початкової освіти в Словацькій республіці. З’ясовано особливості здобуття початкової освіти та її місця в загальній структурі системи освіти, терміни навчання в початковій школі. Мета публікації полягає у виявленні та аналізі особливостей початкової освіти в Словацькій республіці. Серед методів, які використовувалися в процесі дослідження, чільне місце належить контент-аналіз наукових розвідок вітчизняних компаративістів з метою виокремлення особливостей початкової освіти в Словацькій республіці (місце в структурі системи освіти, початок та терміни навчання, головні реформи, управління та фінансування). Звернено увагу на процеси реформування початкової освіти в контексті нормативних документів з питань освіти Словаччини (закон «Про виховання та освіту» (2008), Статут Міністерства освіти, науки, розвитку молоді (2024), Стратегія Словацької Республіки щодо рівності, інтеграції та участі ромів до 2030 року (2021)). З’ясовано особливості здобуття початкової освіти та її місця в структурі системи освіти, терміни навчання в початковій школі. Звернено увагу на законодавчий контекст процесів реформування початкової освіти. Управління закладами освіти здійснюється «регіональними урядами» – місцевими органами державного управління освітою, які діють як окремі юридичні особи та здійснюють управління освітою в областях. Зміст початкової освіти представлений освітніми галузями «Мова та спілкування», «Людина і природа», «Людина і суспільство», «Людина і цінності», «Математика й робота з інформацією», «Людина і світ праці», «Мистецтво та культура», «Здоров’я і рух», а також наявністю трансверсійних тем щодо особистісного та соціального розвитку, екологічної освіти, медіа-освіти, мультикультурної освіти тощо. Акцентовано увагу на досвід Словаччини в питаннях організації освітнього процесу для дітей-ромів у початкових школах , що актуалізує його для використання в початкових школах Закарпаття. Адже ромське населення завжди було невід’ємною частиною демографічного різноманіття Закарпаття, проте представники саме цієї національної спільноти традиційно найменш залучені до освітніх процесів.

І. ЮЩУК І ШІСТДЕСЯТНИКИ: ВЗАЄМИНИ, ВИПРОБУВАНІ ЧАСОМ

Надія Михайлівна Кузьменко — 2024-08-27

В умовах боротьби України за свою незалежність і цілісність спостерігається підвищена увага до життєпису й духовної спадщини педагогічних постатей минулого. Як відомо, минуле, теперішнє та майбутнє нерозривно пов’язані. Те, що проживає сьогодні наша країна, сягає своїм корінням у давнину. Трагічні події, які переживає наша держава, дали поштовх до розуміння циклічності історії та усвідомлення значущості духовної спадщини видатних діячів минулого. У цій статті на прикладі постаті І. Ющука розкрито становлення української державності. Схарактеризовано ранній період професійної діяльності Івана Ющука, починаючи з його роботи вчителем української мови та літератури у Лудинській середній школі (1957–1959), де він викладав французьку мову, хімію та основи дарвінізму. Описано важливий етап його життя в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, куди він вступив як аспірант зі спеціальності «Сербська література». Особливу увагу приділено формуванню його зв’язків із представниками шістдесятництва – І. Дзюбою, І. Світличним, В. Стусом, Ю. Бадзьом. Автор розкриває суспільно-політичний контекст того часу: період «відлиги», розвиток шістдесятництва та дисидентського руху. Висвітлено драматичні моменти життя науковця, зокрема його звільнення з Інституту літератури в 1966 році через політичну неблагонадійність після проведення обшуків КДБ.

Висвітлено важливі віхи життя та діяльності видатного українського мовознавця Івана Пилиповича Ющука в контексті суспільно-політичних подій другої половини XX – початку XXI століття. Розкрито його тісні зв’язки з представниками українського шістдесятництва, зокрема з В. Стусом, Ю. Бадзьом та Д. Павличком. Описано період політичних переслідувань науковця, його участь у дисидентському русі та роль у збереженні праці Ю. Бадзя «Право жити». Висвітлено внесок І. Ющука у становлення української державності через участь у створенні Всеукраїнського товариства української мови та діяльність у Демократичній партії України, де він обіймав посаду заступника голови. Окрему увагу приділено його науковій діяльності, зокрема створенню «Словника української мови VI століття» (2017 р.), що містить понад 13 000 слів слов’янського походження та має важливе значення для утвердження самобутності української мови. Підкреслено високу оцінку наукового доробку І. Ющука його сучасниками, зокрема Д. Павличком, який назвав словник «вершиною дослідницького, наукового мислення про українську мову».

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ: ЗМІСТ ОСВІТИ

Ірина Іллівна Розман — 2024-08-27

Сучасний зміст освіти має бути багатокомпонентним і національним, бо це є об’єктивною передумовою реалізації його розвивальних і виховних функцій. Мета статті – з’ясувати сутність змісту освіти, провести аналіз змісту освіти професійної підготовки майбутніх учителів української мови та літератури на прикладі одного закладу вищої освіти України. Визначено, що зміст освіти включає систему наукових знань, практичних умінь, досвід творчої діяльності, світоглядні, моральні, естетичні ідеї та поведінку в умовах безпечного освітнього середовища. Основний фокус освітньої програми «Українська мова і література. Зарубіжна література» полягає у підготовці кваліфікованого та конкурентоздатного фахівця, який володіє необхідними базовими знаннями в галузі гуманітарних наук для успішної педагогічної діяльності в закладах загальної середньої освіти та в сфері професійного розвитку. Освітньо-професійна програма враховує новітні освітні методики, актуальні мовознавчі та літературознавчі наукові методи, знання та індивідуальний досвід науково-педагогічних працівників. За такою програмою, здобувачі майбутні учителі української мови та літератури в ДВНЗ «Ужгородськомий національний університет» отримають широкий спектр знань зі сфери гуманітарних наук. Вивчення навчальних дисциплін допоможе їм краще розуміти контекст української мови та літератури, розвине їх критичне мислення і аналітичні навички, ознайомить здобувачів з різноманітністю літературних течій і жанрів, вдосконалити писемні навички, розширить кругозір здобувачів і доповнить їхні знання. Всі освітні компоненти разом допоможуть здобувачам стати компетентними вчителями української мови та літератури.

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ В ТАНЦЮВАЛЬНІЙ ОСВІТІ

Яна Петрівна Федотова — 2024-08-27

Поряд з традиційними методами викладання танців необхідно розробляти та впроваджувати інноваційні методи і підходи, які відповідали б вимогам новітнього технологічного розвитку. Без застосування прогресивних, активних методів навчання, які базуються на методичних засадах, мистецтво танцю не матиме подальшого яскравого розквіту й розвитку.

У статті розкрито роль інноваційних методів викладання в танцювальній освіті.

У хореографії під методом розуміється сукупність способів прищеплення уміння виражати почуття інструментом танцю і прийомів пізнавальної діяльності. Щодо танцю – це методика досягнення точності виконання рухів. Школа танцю є системою виховання людського тіла на професійному рівні. Сучасні методики танцю базуються на досвіді попередніх поколінь, на тій теоретичній і практичній основі, яка дісталася з минулого досвіду. Однак, поряд із цим, в процесі еволюції і зміни поколінь танцювальна освіта збагачувався новими прийомами його викладання, різноманітністю теоретичних знань і практичного досвіду відомих педагогів балетмейстерів.

Учені в галузі хореографії та хореографічної освіти наголошують на впровадженні інноваційних методів, сучасних технологій, як-от використання віртуальної реальності, використання аудіовізуальних та інтерактивних форматів, що є необхідним для вдосконалення підготовки здобувачів, зокрема набуття ними досвіду хореографічно-постановчої діяльності. Вони засвідчують багатофункціональність діяльності хореографа, як керівника, педагога, організатора, творця-постановника, які проявляються і реалізуються в різних формах і видах діяльності, зокрема й у створенні та постановці хореографічних композицій, плануванні та здійсненні репетиційного процесу, сценічного оформлення композицій тощо.

Хореографічне мистецтво сприяє творчому самовираженню засобами пластично-рухового інтонування, дозволяє виразити власну індивідуальність через танець, сприяє гармонійному розвитку особистості, а також забезпечує арттерапевтичний ефект як здоров’язбережувальна технологія.

Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо в обґрунтуванні педагогічних умов, які сприяють успішному формування готовності хореографів до застосування інноваційних методів у професійній діяльності.