Наукові записки. Серія: Педагогічні науки

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ МОДЕЛІ УПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ ТА ПОБУДОВИ ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЯКОСТІ НАВЧАННЯ ЗДОБУВАЧІВ

Інесса Візнюк — 2025-05-26

У статті розглядаються концептуальні засади моделі впровадження інклюзивної освіти як важливого елемента сучасної освітньої системи. Особлива увага приділяється побудові ефективного освітнього середовища, орієнтованого на забезпечення якісного навчання здобувачів освіти з урахуванням їхніх індивідуальних потреб та можливостей. Висвітлюються основні принципи, підходи та методи, що лежать в основі створення інклюзивного освітнього простору, а також його роль у соціалізації та розвитку учнів. Аналізуються аспекти створення ефективного інклюзивного освітнього середовища, що базується на сучасних принципах інклюзії та «нормалізації». Обґрунтовується значення організації фізичного та соціального простору для розвитку дітей, забезпечення їх активної участі в навчальному процесі та сприяння формуванню комунікативних навичок. Розглядаються практичні кроки, включаючи адаптацію середовища, методичне забезпечення, підготовку педагогів і взаємодію з батьками. Особлива увага приділяється важливості взаємоповаги, толерантності та залучення кожної дитини до освітнього процесу для формування інклюзивного суспільства.

Стаття присвячена аналізу сучасної моделі інклюзивної освіти, яка сприяє побудові справедливого та демократичного суспільства. Увага приділяється забезпеченню доступу до якісного навчання для всіх категорій дітей, включаючи тих, хто має особливості психофізичного розвитку. Інклюзивна освіта відповідає сучасним освітнім тенденціям, сприяє інтеграції у міжнародне співтовариство та формуванню демократичного суспільства. Висвітлюється роль інклюзивної освіти у формуванні толерантного суспільства та підтримці різноманітності. Розглядається комплексний підхід до задоволення освітніх потреб, зокрема через адаптовані програми, матеріали та технології, що враховують індивідуальні потреби кожної дитини й сприяють їхньому розвитку та успішній адаптації в суспільстві.

СУЧАСНА ДОШКІЛЬНА ОСВІТА ЗА КОРДОНОМ

Ярослав Галета — 2025-05-26

У багатьох країнах світу дошкільна освіта є первинною ланкою єдиної системи виховання і навчання. Як правило, у більшості країн функціонують стаціонарні та сезонні ясла, садочки з різною тривалістю роботи, дошкільні відділення при початкових класах, материнські школи, майданчики. Виховна робота, метою якої є гармонійний розвиток дітей, формування навичок життя в суспільстві, здійснюється відповідно до програм виховання та навчання. У всіх країнах існують системи підготовки педагогічних працівників (курси, середні спеціальні, вищі навчальні заклади). Кожна національна система дошкільної освіти має свої особливості та власний передовий досвід.

У статті розглянуто та проаналізовано системи дошкільної освіти зарубіжних країн. Виокремлено особливості та напрями дошкільної освіти. Визначено основні проблеми систем дошкільної освіти у вивчених країнах. Дано характеристику основних типів і програм дошкільних закладів.

У статті обґрунтовано доцільність вивчення європейського досвіду для вирішення сучасних проблем дошкільної освіти в Україні. Проаналізовано досвід організації дошкільної освіти у Великобританії, Данії, США та інших країнах. Показано, що системи дошкільної освіти цих країн мають свої особливості та власний перспективний досвід. Встановлено, що спільним для дошкільних закладів європейських країн є особлива увага до створення розвивального середовища та організація різних видів діяльності, що сприяють загальному розвитку дитини і підготовці її до навчання в школі. Підготовка педагогічних кадрів для роботи в дошкільних закладах здійснюється в кожній країні за власною системою професійної підготовки (курси, середні спеціальні заклади, інститути, університети, вищі школи). Виокремлено ідеї, які можна застосувати у розвитку дошкільної освіти в Україні.

Встановлено, що якими б своєрідними, оригінальними були національні системи освіти та виховання дітей дошкільного віку, всі вони мають у своїй основі універсальні принципи, становлять єдину й цілісну систему дошкільного виховання та навчання як загальноцивілізаційний феномен. Перспективи подальших розвідок убачаємо в порівняльній характеристиці дошкільної освіти за кордоном та в Україні.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТІ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ХАРЧОВОЇ ГАЛУЗІ

Григорій Дейниченко — 2025-05-26

У статті розглядається актуальна проблема формування компетентності з інтелектуальної власності у майбутніх фахівців харчової галузі в умовах сучасного освітнього простору. Зазначено, що стрімкий розвиток харчової промисловості потребує кваліфікованих спеціалістів, які не лише володіють фаховими знаннями й уміннями, а й здатні захищати результати своєї професійної діяльності, впроваджувати нові технологічні рішення, забезпечуючи їх правову охорону. Авторами обґрунтовано необхідність впровадження у систему фахової підготовки педагогічних умов, що сприяють формуванню зазначеної компетентності.

У межах дослідження визначено низку педагогічних умов, які забезпечують ефективне формування компетентності з інтелектуальної власності у майбутніх фахівців харчової галузі. До них віднесено: ціннісно-мотиваційні умови, що сприяють формуванню усвідомленого ставлення студентів до значущості інтелектуальної власності; удосконалення змістових і структурних компонентів освітнього процесу шляхом інтеграції тематики інтелектуальної власності у зміст фахових дисциплін; розроблення міждисциплінарних курсів, які поєднують знання з харчових технологій, права, економіки та маркетингу; застосування практико-орієнтованих методів навчання, що забезпечують засвоєння знань через реальні кейси, проєктну діяльність та моделювання професійних ситуацій; створення сучасного інформаційно-освітнього середовища, яке надає доступ до актуальних правових ресурсів, патентних баз, електронних платформ і онлайн-спільнот.

Авторами підкреслено, що реалізація запропонованих педагогічних умов дозволяє значно підвищити якість підготовки майбутніх фахівців, розвинути в них правову культуру, сформувати навички роботи з об’єктами інтелектуальної власності та створити умови для професійного розвитку в умовах конкурентного ринку. Перспективами подальших досліджень визначено розроблення методик інтеграції тематики інтелектуальної власності у фахові дисципліни, створення міждисциплінарних електронних курсів та апробацію практико-орієнтованих навчальних проєктів у партнерстві з підприємствами харчової промисловості.

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН

Микола Дубінка — 2025-05-26

У статті дослідником професійне самовизначення характеризується як багатоаспектний процес, що виступає: як процес поетапного ухвалення рішень особистістю і узгодження власних надбань і потреб суспільства; як формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність. Автор наголошує на провідній меті професійного самовизначення майбутнього фахівця – становлення внутрішньої готовності до усвідомленої і самостійної побудови моделі власної поведінки і перспектив свого розвитку; готовність презентувати себе як особистість, що розвивається, самостійно бачити особистісну значущість речей, вибудовувати власну поведінку, формувати професійно значущі якості. При цьому акцентується увага на важливості використання закордонного досвіду розв’язання проблеми.

У статті окреслено, що дослідження наукових доробків вітчизняних учених щодо вивчення зарубіжного досвіду професійного самовизначення у закладах вищої освіти дозволило виокремити фактори, які сприяють професійному самовизначенню особистості на етапі набуття нею професії у ЗВО. До них слід віднести свободу вибору змісту навчання, розвиток нових форм навчання, взаємодію з практичною сферою, профорієнтаційну діяльність, педагогічний супровід студентів, тьюторську і менторську підтримку, студентське самоврядування.

Автор зазначає, що для забезпечення залучення молоді до участі у суспільному житті, підвищення її самостійності, конкурентоспроможності, формування громадянських компетентностей необхідним є: створення умов для свідомого вибору професійної діяльності через практику і стажування, розширення доступу до навчання та інших освітніх можливостей, орієнтованих на ринок праці; підвищення рівня конкурентоспроможності та зайнятості молоді, здійснення консультування щодо професійного і кар’єрного розвитку, враховуючи її інтереси, можливості та потреби ринку праці, із залученням батьків, роботодавців та інших зацікавлених сторін з урахуванням їх впливу на вибір професійної діяльності.

Аналіз умов використання позитивного закордонного досвіду розвитку професійного самовизначення в діяльності закладів вищої освіти європейських країн дозволяє виокремити проблемні питання та окреслити тенденції його реалізації в практиці вищої освіти України.

ТЕХНОЛОГІЇ ЗАСТОСУВАННЯ ТРЕНАЖЕРНИХ ЗАСОБІВ У СИСТЕМІ АТЛЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Юлія Зайцева — 2025-05-26

У статті розкрито науково-методичні засади впровадження тренажерних засобів навчання в систему атлетичної підготовки здобувачів вищої освіти. У центрі дослідження – освітній компонент «Тренажерні засоби навчання», який представлено як ефективний інструмент формування загальних та фахових компетентностей та досягнення програмних результатів навчання, необхідних для роботи з сучасним тренажерним обладнанням в освітньому, оздоровчому та спортивному контекстах.

Окрему увагу приділено опису навчально-методичного забезпечення освітнього компонету, включаючи робочу навчальну програму, силабус, лекційні матеріали, методичні рекомендації до практичних занять, індивідуальних і самостійних завдань, а також критерії оцінювання й засоби контролю знань студентів. Показано, що освітній процес організовано на основі міждисциплінарного підходу, що поєднує знання з анатомії, фізіології, біомеханіки, теорії та методики фізичного виховання ті інших освітніх компонентів. Зміст дисципліни спрямований на формування у здобувачів вищої освіти професійно-педагогічних знань та навичок, пов’язаних із використанням сучасних тренажерів у фізичному вихованні, атлетичній підготовці та оздоровчій діяльності. У рамках курсу розглядається історія розвитку тренажерної техніки, класифікація та функціональні особливості тренажерів, методика їх застосування в освітньому процесі. Значну увагу приділено питанням безпеки, індивідуалізації тренувального процесу та ролі тренажерів у реабілітації й лікувальній фізичній культурі. Дисципліна забезпечує інтеграцію теоретичних знань із практичними вміннями, що сприяє підготовці конкурентоспроможного фахівця у сфері фізичної культури та спорту.

Проаналізовано результати впровадження освітнього компонента, акцентовано на його практичній спрямованості, яка дозволяє студентам не лише засвоїти теоретичний матеріал, але й набути конкретних практичних умінь, необхідних для реалізації тренувального процесу з використанням тренажерів у роботі з різними віковими категоріями.

Представлено чітко сформульовані очікувані результати навчання, які охоплюють як знання матеріально-технічної бази, так і навички проведення тренувань фізкультурно-оздоровчої і спортивної спрямованості, дотримання техніки безпеки, індивідуалізації підходів до занять та профілактики травматизму.

МОДЕЛЬ ВІДКРИТОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА З ЕЛЕМЕНТАМИ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ

Валентина Коваленко — 2025-05-26

У статті розглянуто проблему інтеграції штучного інтелекту (ШІ) у професійний розвиток педагогічних кадрів шляхом формування відкритого освітнього середовища. Визначено основні виклики, які виникають у процесі впровадження ШІ в освіту, зокрема недостатню підготовленість педагогічних кадрів, етичні аспекти використання технологій-ШІ та забезпечення конфіденційності даних. Обґрунтовано модель відкритого освітнього середовища з елементами ШІ, яка включає п’ять блоків: цільовий, змістовий, організаційно-технологічний, оцінювально-діагностичний та результативний. Цільовий блок визначає стратегічну мету моделі – спроєктувати відкрите освітнє середовище з елементами ШІ у процесі професійного розвитку педагогічних кадрів. Змістовий блок містить навчальні модулі, що розкривають способи застосування ШІ в освітній діяльності, включаючи створення навчальних матеріалів, планування уроків та оцінювання знань. Організаційно-технологічний блок містить методи, форми навчання та засоби, що забезпечують ефективну підготовку педагогічних кадрів, включаючи інтеграцію хмарних сервісів, генеративного ШІ та великих мовних моделей. Оцінювально-діагностичний блок передбачає механізми оцінки засвоєння знань педагогічних кадрів, враховуючи когнітивний, мотиваційний, діяльнісний та рефлексивний критерії. Результативний блок визначає результат впровадження даної моделі – спроєктоване відкрите освітнє середовище з елементами ШІ у процесі професійного розвитку педагогічних кадрів. Розглянуто ключові складники відкритого освітнього середовища з елементами ШІ для професійного розвитку педагогічних кадрів такі як: електронні навчальні матеріали ШІ, онлайн-курси та навчальні програми ШІ, електронні системи управління навчальним контентом, інші учасники освітнього процесу, методи навчання, педагогічні підходи та технології використання ШІ, заходи безпеки та конфіденційності, інфраструктуру та технічну підтримку, інструменти оцінювання ШІ, засоби комунікації, інтерактивні технології ШІ та мультимедійні засоби ШІ.

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ПРОСТІР ВНУТРІШНЬОЇ АВТОНОМІЇ: ОСВІТА ГІДНОСТІ В УМОВАХ КОГНІТИВНОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ

Тетяна Коробкіна — 2025-05-26

У статті здійснено міждисциплінарний аналіз критичного мислення та освіти гідності як ключового чинника когнітивної автономії в умовах кризи сенсів, інформаційної перенасиченості та моральної дезорієнтації. Стверджується, що критичне мислення не можна зводити до технічної навички або логічного алгоритму. Натомість воно розглядається як глибоко етичний та афективно чутливий процес когнітивного самоздійснення, який активується в середовищі психологічної безпеки, довіри та епістемологічної відкритості.

Культура гідності в цьому контексті постає не як етична декларація, а як структурна умова ментальної орієнтації у складному світі. Вона слугує сприятливим середовищем, у якому розгортається конфігурація внутрішньої автономії – здатності особистості мислити, рефлексувати та приймати рішення у морально неоднозначному соціальному полі. В статті продемонстровано, що саме критичне мислення виконує роль когнітивної картографії – ментального інструменту навігації у просторі турбулентної дійсності, де співбуття, сенс і відповідальність вимагають нової мисленнєвої парадигми.

Методологічно дослідження ґрунтується на синтезі когнітивної науки, нейроетики, філософії свідомості, поведінкової економіки та гуманістичної педагогіки. Аналізується сучасна наукова література, що критикує алгоритмізацію освіти, девальвацію діалогу та інструменталізацію навчання, зокрема праці Г. Біста, Дж. Брідла, Е. Фіппс, T. Метцингера, Дж. Вервеке. Особлива увага приділяється онтологічному виміру освіти, яка трактується як простір морального становлення та смислотворення.

В статті запропонована модель діалогічної автономії, що ґрунтується на принципах гідності, когнітивної відкритості, афективної стійкості та інтерпретативної етики. Поняття, що використовуються, – екологія мислення, епістемологічна резильєнтність – відкривають нові горизонти для рефлексії над гуманітарною трансформацією освіти в умовах кризової та посткризової епох.

Стаття апелює до необхідності формування нової парадигми педагогічної дії, здатної відновити людську автономію як етичний і когнітивний ресурс майбутнього.

ПРАЦЕОХОРОННА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Юлія Глінчук — 2025-05-26

У статті актуалізується питання впливу загальноосвітнього середовища на суб’єктів освітнього процесу. Зазначається, що внаслідок дії негативних освітніх чинників здобувачі освіти та вчителі масово втрачають своє здоров’я. Така ситуація становить загрозу для забезпечення сталого розвитку, а тому потребує вирішення. Стверджується, що дієвим шляхом вирішення означеної проблеми є вдосконалення працеохоронної підготовки майбутніх учителів як підготовки до збереження життя, здоров’я й працездатності суб’єктів загальноосвітнього середовища.

Констатовано, що готовність до збереження життя, здоров’я й працездатності суб’єктів загальноосвітнього середовища декларовано освітнім законодавством, стандартами вищої освіти та професійними стандартами.

На основі аналізу теоретичних аспектів досліджуваної проблеми встановлено, що в сучасних умовах зорієнтованість на сталий розвиток стала властивістю системи освіти.

На основі аналізу практичних аспектів досліджуваної проблеми виявлено значну кількість недоліків: нерозуміння значущості працеохоронної підготовки майбутніх учителів для забезпечення сталого людського розвитку; зведення працеохоронної підготовки до загальнооздоровчих ідей; неврахування першопричин втрати здоров’я суб’єктами освітнього процесу (порушення санітарно-гігієнічних норм, обмеження рухової активності, надмірне стресове навантаження, велика відповідальність і багато чого іншого).

Мета публікації – висвітлення особливостей працеохоронної підготовки педагогів у контексті забезпечення сталого людського розвитку.

Обгрунтовується авторська позиція щодо вдосконалення працеохоронної підготовки майбутніх учителів у контексті забезпечення сталого розвитку: наявність у освітній програмі працеохоронної дисципліни, професійна спрямованість змісту цієї дисципліни та ефективні технології її викладання.

Пропонуються напрями подальших досліджень: вивчення можливостей неформальної освіти для працеохоронної підготовки майбутніх учителів; формування навичок моніторингу та аналізу стану охорони праці в закладі освіти; формування компетентності з управління охороною праці в закладах освіти.

ІНТЕГРАЦІЯ МОБІЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВИКЛАДАННЯ: ПЕДАГОГІЧНІ, ТЕХНІЧНІ ТА ЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Юлія Ненько — 2025-05-26

У статті розглянуто проблему інтеграції мобільного навчання у процес викладання у закладах вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена стрімким розвитком цифрових технологій, що трансформують освітнє середовище і змінюють підходи до навчання. Увага приділяється новим можливостям, які відкриває мобільне навчання – гнучкість, персоналізація навчання, автономність, інтерактивність, доступ до навчальних матеріалів незалежно від часу й місця. У межах дослідження здійснено аналіз еволюції мобільного навчання: від використання персональних цифрових асистентів і простих освітніх додатків на початку 2000-х до сучасних інтелектуальних платформ, що інтегрують штучний інтелект, доповнену та віртуальну реальність, великі дані та гейміфікацію. Автор акцентує увагу на трансформації ролі викладача в умовах мобільного середовища та зростанні значення цифрової компетентності як студентів, так і педагогів. Особливу увагу приділено бар’єрам, які перешкоджають ефективному впровадженню мобільного навчання: технічним (нестабільність інтернет-з’єднання, нерівномірний доступ до пристроїв), педагогічним (відволікальні чинники, низька якість деяких додатків, складність інтерфейсів), соціальним (цифрова нерівність) та етичним (захист персональних даних, надмірна цифрова залежність, проблема конфіденційності). У дослідженні обґрунтовано, що ефективне використання мобільного навчання вимагає комплексного міждисциплінарного підходу, що поєднує педагогічні інновації, розвиток цифрової інфраструктури, формування цифрової культури та розробку відповідних нормативних регламентів. У статті також окреслено перспективи подальшого розвитку мобільного навчання – інтеграція штучного інтелекту для персоналізованого навчання, застосування віртуальної та доповненої реальності для створення імерсивного освітнього середовища, використання великих даних для адаптації освітніх траєкторій та гейміфікація як засіб підвищення мотивації. Результати дослідження свідчать, що мобільне навчання має значний потенціал для вдосконалення освіти, однак його реалізація потребує стратегічного планування, підтримки викладачів, формування цифрової грамотності та забезпечення рівного доступу до цифрових ресурсів.

ІСТОРІОГРАФІЯ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ СІМ’Ї ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Тетяна Окольнича — 2025-05-26

У статті проаналізовано праці науковців, які прямо чи опосередковано торкались вивчення проблеми естетичного виховання у сім’ї та виокремлено напрями їх розвідок: функцій батьків у вихованні дітей; національні традиції та практика сімейного виховання; естетичне виховання дітей засобами мистецтва; розвиток естетичного почуття засобами природи; естетичне виховання в дошкільних закладах та інші.

Авторами окремо виділено публікації, у яких розкриваються традиції виховання дітей в українській родині, що передаються з покоління в покоління.

Серед вивчених наукових праць виокремлюються дослідження, присвячені загальним питанням сімейного виховання, у яких опосередковано висвітлюються й питання естетичного виховання.

Важливе значення у процесі формування естетичних цінностей особистості має культурний та родинно-побутовий чинник. Особливості характеру етносу, його цілісного духовного та естетичного надбання накладає відбиток на життя кожної сім’ї та її членів. Саме тому у статті звертається увага на публікації, у яких вивчається сімейне виховання засобами етнопедагогіки.

Головним детермінуючим чинником успіху естетичного виховання у сім’ї є тісна, виважена взаємодія усіх виховних інституцій. Автори звертаються до публікацій, у яких розкривається роль взаємодії сім’ї, освітніх суспільних інститутів, громадськості в естетичному вихованні, спільними завданням яких є формування у дітей розуміння прекрасного, естетичної культури, турботливого ставлення до людей та природи.

Означена у публікації проблема стала предметом досліджень не лише педагогіки, а й етнології. Увагу авторів привернули матеріали етнографічних експедицій, що проводилися у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. в Україні, у яких розкривається побут, взаємини між членами родини, характер етнорегіональних відмінностей у вихованні дітей, побуті, зокрема готуванні їжі, будівництві житла, іграшок, виготовлення одягу. На початку XXI ст. увага українських етнографів спрямовується на вивчення світу дітей, дитинства, дитячої субкультури, що сприяло появі перших фундаментальних праць.

У контексті дослідження важливого значення набувають наукові праці, які висвітлюють проблему естетичних цінностей, визначають їх зміст, змістовно розкривають естетичні орієнтації людини, серед яких найважливішою є орієнтація на ідеали добра, котра дає можливість людині розвиватися естетично та формувати у собі найкращі людські якості.

Як показав аналіз наукових праць, питання естетичної складової виховання розглядались багатоваріантно, проте в жодному дослідженні проблема естетичного виховання дітей в умовах сім’ї ХІХ – на початку ХХ століття не ставилась.

ФОРМУВАННЯ ВОКАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ ТА КИТАЮ В КОНТЕКСТІ ІНТЕГРОВАНОГО ПІДХОДУ

Тетяна Потапчук — 2025-05-26

У статті подано, що термін «вокально-сценічна майстерність майбутнього вчителя музики» використовується для визначення ключового аспекту професійної підготовки педагогів-музикантів. Це поняття трактується як результат творчої взаємодії між учасниками освітнього процесу, що зумовлює формування індивідуальних професійно-художніх якостей. Основними критеріями сформованості цієї майстерності виступають розвинений художньо-пізнавальний інтерес, стійкий емоційний фон, активна життєва позиція та прагнення до самореалізації у сфері музичного мистецтва. Вияв вокально-сценічної майстерності майбутнього вчителя музики полягає в його здатності до естетичного осмислення художніх творів, вмінні сценічно перевтілюватися, використовувати виразні засоби комунікації (жести, інтонацію, міміку), а також ухвалювати креативні виконавські рішення.

З’ясовано, що китайська система музичної освіти значною мірою зорієнтована на розвиток вокального мистецтва, де основну роль відіграють педагоги з вокалу. Підготовка студентів зосереджується на сприянні розвитку інноваційного мислення, творчої уяви, а також формуванні духовного й естетичного виховання. Зазначено, що у сучасному Китаї заклади вищої освіти мистецького напряму постійно вдосконалюють підготовку майбутніх вокальних виконавців, забезпечуючи якісну освітню базу для створення висококваліфікованих кадрів. Чітко визначений цільовий план навчання вокальної майстерності дозволяє педагогам впорядковувати освітній процес, орієнтуючись на досягнення конкретних результатів. Завдання цього процесу включають дві основні складові: забезпечення ґрунтовної теоретичної підготовки з вокального мистецтва та розвиток професійних вокальних навичок і майстерності студентів.

Водночас увага приділяється формуванню музичних знань, естетичного сприйняття, музичного чуття та загальної культурної грамотності у здобувачів освіти. Освітнє середовище сприяє перспективному баченню проблем формування вокальної майстерності та пошуку оптимальних шляхів їх вирішення.

ВИКОРИСТАННЯ КРЕАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ПРИ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

Лариса Савченко — 2025-05-26

У статті показано вивчення проблеми використання креативних технологій при підготовці майбутніх учителів у закладах педагогічної вищої освіти, що дозволяє забезпечити професійне та творче впровадження у навчальний процес. Останнім часом спостерігаються значні зміни у напрямку підготовки вчителя, але мало уваги приділяється питанню підготовки майбутнього вчителя технологічної освіти до використання креативних технологій у навчальному процесі закладу вищої освіти. Креативні технології в освіті – це підхід до навчання, який заохочує здобувачів освіти мислити нестандартно, генерувати нові ідеї та розв’язувати проблеми творчим шляхом, використовуючи різноманітні методи та інструменти. Запропоновано методику підготовки майбутніх вчителів трудового навчання та технологій з використанням креативних технологій, яка складається з трьох етапів. У своєму досліджені ми запропонували дисципліну «Технологія приготування страв». Представлені приклади творчих завдань для студентів курсу "Технологія приготування страв" з використанням AR/VR технологій, які допоможуть їм поглибити знання, розвинути креативність та отримати унікальний навчальний досвід. Завдання з використанням доповненої реальності (AR): "AR-помічник на кухні", "Шеф-кухар в іншому вимірі", "Віртуальна кухня майбутнього", "Оживаюча презентація страви", "Подорож інгредієнта".

Здобувачі вищої освіти жваво приймали участь у запропонованій роботі, виражали зацікавленість, швидко виконували творчі завдання, активно приймали участь в бесідах, диспутах та іграх Це свідчить про те, що розроблена методика на основі використання AR/VR технологій для розвитку творчих здібностей студентів є ефективною. Подальшу роботу вбачаємо у використанні онлайн-платформ та інструментів для спільної творчості, що забезпечує можливість для обміну ідеями та співпраці.

ЕМОЦІЙНА ГНУЧКІСТЬ ПЕДАГОГА У СУПЕРЕЧЛИВИХ СИТУАЦІЯХ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Наталія Савченко — 2025-05-26

У статті доведено, що у педагогічній діяльності важливою особистісною рисою є емоційна гнучкість, яка проявляється у витримці, вмінні виявляти позитивні емоції, саморегулювання, стримувати негативні емоції. Процес саморегуляції включає управління пізнавальними процесами: сприйняттям, увагою, уявою, мисленням, пам’яттю, мовою, а також поведінкою майбутніх педагогів. Необхідність саморегуляції виникає в наступних випадках: педагог стикається з важковирішуваною, новою і незвичайною для нього проблемою; проблема не має однозначного рішення на даний момент часу; педагог перебуває в стані підвищеної емоційної і фізичної напруги, яка спонукає його до імпульсивних дій; рішення про те, як діяти, педагогу доводиться приймати, не роздумуючи, в умовах жорсткого дефіциту часу; дії педагога оцінюються з боку, він постійно знаходиться під пильною увагою колег, дітей, інших людей. До основних ланок регулятивного процесу у конфліктних педагогічних ситуаціях відносять такі складові: планування (самостійність і ініціативність у плануванні та постановці цілей діяльності, гнучкість цілей відповідно до обставин, які змінюються, їх стійкість у конфліктних педагогічних ситуаціях педагогічної взаємодії); моделювання (здатність правильно конкретизувати мету діяльності згідно з конфліктних педагогічними ситуаціями, можливість швидкої орієнтації в ситуації та вибір адекватної програми дій, тактики поведінки, стійкість цих процесів в умовах конфліктних педагогічних ситуацій); програмування (здатність визначення та побудови виконання дій та вміння виокремити серед них головне, стійкість функціонування програми дій у конфліктних педагогічних ситуаціях); оцінювання результатів (здатність визначати критерії успішності діяльності, гнучко їх змінювати в нових умовах, розвиненість процесів самоконтролю, стійкість цих процесів в умовах конфліктних ситуацій педагогічної діяльності). В системі – «учитель-учень» досягнення високої продуктивності педагогічної діяльності безпосередньо пов’язане з умінням використовувати в ході освітнього процесу адекватні прийоми і способи саморегуляції.

ЦИФРОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ В УМОВАХ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАСОБУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

Микола Садовий — 2025-05-26

У статті здійснено аналіз щойно прийнятої Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання створення, адміністрування та забезпечення функціонування засобу інформатизації», виокремлено основні положення (із 21), які стосуються освітньої галузі, та визначено методологічні й методичні аспекти навчання окреслених понять в ході навчання здобувачів освіти. Це в освітньому процесі мало досліджується. Розкрито зміст важливої цифрової характеристики поняття життєвий цикл освітніх засобів інформатизації. Згідно вимог Постанови життєвий цикл має починатися: з мотивованого ініціювання ідеї створення завдання, проєкту та програмного забезпечення до нього; напрацювання вимог до ергономіки освітнього процесу, естетики; вивчення інформації з кіберзахисту; врахування вимог стандарту освіти та ін. На наш погляд ефективність такої діяльності має досягатися за дієвого сіткового графіка планування та чіткого його виконання з досягнення результатів навчання. Розкрито поняття методологія функціонування сіткового планування та управління в освітньому процесі, яка ґрунтується на теорії систем, системному аналізі, моделюванні та ін.

Виходячи з вимог Постанови уточнено вимоги до формування проєктного навчання. Під цим поняттям у більшості випадків розуміється метод проєктів як освітня технологія, в основі якої покладено динамічний підхід до організації навчання здобувачів освіти. Сформована структура освітнього проєкту згідно вимог Постанови. Окреслено визначення поняття трансферу знань та технологій у розвитку професійної майстерності здобувачів освіти. Найбільш сприйнятливим є офіційне визначення Єврокомісії як низки активностей, метою яких є залучити знання, як явні (патенти), так і неявні (ноу-хау, навички чи компетенції) від тих, хто їх створює, до тих, хто перетворить їх на результати. Трансфер технологій здійснюється в процесі трансформації здобутих знань у практичну діяльнісну в освітній, науковій і професійній діяльності.

ХУДОЖНЬО-ТВОРЧА КОМУНІКАЦІЯ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Тетяна Стратан-Артишкова — 2025-05-26

У статті здійснено аналіз наукової літератури, з’ясовано зміст і сутність художньо-творчої комунікації майбутнього викладача музичного мистецтва, визначено її значущість у професійній підготовці майбутнього викладача мистецтва.

Зазначено, що вища мистецько-педагогічна освіта передбачає становлення духовних та інтелектуальних рис особистості, оволодіння майбутнім фахівцем найновішими досягненнями наук і практики, ґрунтовне і фундаментальне засвоєння систематизованих знань, спроможність самостійно, відповідально, творчо виконувати професійні функції, завдання й обов’язки, розвивати досягнення науки, техніки і культури, формувати духовну особистість учня, його інтелектуальні, моральні якості, творчу індивідуальність, потребу і здатність до саморозвитку та самореалізації у професії.

Підкреслено, що у змісті професійної підготовки майбутнього викладача музичного мистецтва особливе значення має фахова підготовка майбутнього викладача. Як система психолого-педагогічних, культурологічних, музично-теоретичних, музично-історичних, музично-інструментальних, вокально-хорових, практично-методичних, науково-дослідних дисциплін, фахова підготовка спрямована на оволодіння здобувачами вищої освіти ґрунтовними знаннями, художньо-інтерпретаційним досвідом, сценічно-виконавськими вміннями, їх трансформацією в освітню та соціокультурну практику.

Узагальнено, що проблема художньо-творчої комунікації складає сенс мистецької освіти, передбачає вияв творчого потенціалу кожного студента, залучення до самостійно-пошукової діяльності, власної творчості, співтворчості, сприяє якісному перетворенню майбутнім учителем свого внутрішнього світу, формуванню його ціннісного світогляду, авторської спроможності, що приводить до принципово нового внутрішнього стану майбутнього фахівця, його способу життєдіяльності та життєтворчості, здатності до самотворення, саморозвитку, самореалізації у професії.

ІНТЕГРАЦІЯ ІДЕЙ КОЗАЦЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ У ПРОФЕСІЙНУ ПІДГОТОВКУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ЗАХИСТУ БАТЬКІВЩИНИ

Владислав Теремецький — 2025-05-26

Статтю присвячено дослідженню інтеграції педагогічних ідей козацтва у систему професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури для формування їх готовності до захисту Батьківщини. Мета: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови розвитку в майбутніх учителів фізичної культури готовності до захисту Батьківщини на основі провідних ідей козацької педагогіки. Методи. Методологічну основу дослідження складають системний, аксіологічний, культурологічний та діяльнісний підходи, методи теоретичного аналізу, синтезу, узагальнення, педагогічний експеримент, анкетування, тестування, статистичні методи обробки даних. За допомогою цих методів автори проаналізували провідні ідеї козацької педагогіки та можливості їх імплементації у сучасний освітній процес підготовки фахівців з фізичної культури. Результати. Встановлено, що козацька педагогіка містить значний потенціал для формування патріотичних якостей, фізичної витривалості та морально-вольових характеристик майбутніх учителів фізичної культури. Виявлено, що ефективна інтеграція ідей козацької педагогіки у професійну підготовку можлива за таких педагогічних умов: створення національно-патріотичного освітнього середовища з елементами козацьких традицій; розробка та впровадження інтегрованих навчальних курсів з елементами козацької педагогіки; організація позааудиторної діяльності молоді на основі козацьких традицій фізичного та військово-патріотичного виховання; використання інноваційних форм і методів навчання, що відображають козацьку педагогічну спадщину. Зазначено, що запропонована система педагогічних умов сприяє формуванню у майбутніх учителів фізичної культури мотиваційно-ціннісного, когнітивного, діяльнісно-практичного та рефлексивного компонентів готовності до захисту Батьківщини. Висновки. Отже, інтеграція ідей козацької педагогіки у професійну підготовку майбутніх учителів фізичної культури є ефективним засобом формування їх готовності до захисту Батьківщини. Козацькі традиції фізичного, військового та морально-етичного виховання створюють міцне підґрунтя для розвитку патріотичної свідомості, фізичної витривалості та військово-прикладних навичок молоді. Впровадження обґрунтованих педагогічних умов у освітній процес закладів вищої освіти забезпечує системний підхід до формування готовності майбутніх учителів фізичної культури виконувати професійні та громадянські обов’язки, пов’язані із захистом територіальної цілісності держави. Для ефективної реалізації окреслених завдань необхідно вдосконалювати нормативно-правову базу, навчально-методичне забезпечення та матеріально-технічну інфраструктуру закладів вищої освіти, що здійснюють підготовку вчителів фізичної культури з урахуванням викликів сучасності та національних традицій виховання.

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ПРИ ФОРМУВАННІ В УЧНІВ КОНСТРУКТОРСЬКИХ УМІНЬ ЗАСОБАМИ АВТОМАТИЗОВАНОГО ПРОЄКТУВАННЯ

Іван Алфімов — 2025-05-26

У статті розглянуто процес формування в учнів конструкторських умінь за допомогою систем автоматизованого проєктування, зокрема у контексті навчання на уроках технологій. Автори наголошують на значенні систем автоматизованого проєктування у підготовці майбутніх фахівців технологічного профілю та акцентують увагу на розвитку важливих конструкторських компетентностей. Застосування таких інструментів як AutoCAD, SolidWorks, Fusion 360 дозволяє учням ефективно працювати з 2D- та 3D-моделями, виконувати інженерні розрахунки та готувати технічну документацію, що є невід’ємною частиною професійної діяльності в умовах сучасних технологій. У статті аналізуються основні підходи, які сприяють розвитку технічного мислення. Серед таких - метод поступового ускладнення завдань, колективне проєктування та інтеграція знань з інших дисциплін. Такі методи надають учням можливість працювати в команді, розвивати свої технічні та аналітичні здібності, а також глибше розуміти принципи конструктивного проєктування. Автори звертають особливу увагу на методі поетапного проєктування, який включає кілька етапів: від аналізу технічного завдання та формулювання вимог , і - до створення ескізних креслень, розробки 3D-моделей, перевірки їх на міцність через інструменти систем автоматизованого проєктування та підготовки до виготовлення. На кожному етапі учні набувають нових знань та навичок, що сприяє формуванню їхньої здатності вирішувати реальні інженерні завдання. Застосування таких методів у освітньому процесі дозволяє учням не тільки ознайомитися з основами проєктування, а й безпосередньо отримати практичний досвід роботи з сучасними технологіями.

Отже, використання САПР у освітньому процесі відіграє ключову роль у формуванні конструкторських умінь учнів, оскільки дозволяє їм не лише отримати базові знання з технічного моделювання, а й розвинути важливі навички аналітичного мислення, проєктування, самостійного прийняття рішень та роботи з цифровими технологіями. Це сприяє підготовці молодого покоління до сучасного технологічного середовища, допомагає їм адаптуватися до нових викликів ринку праці та забезпечує високий рівень професійної компетентності у сфері інженерії та виробничих технологій.

СУЧАСНИЙ СТАН ФОРМУВАННЯ ВОКАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ ЗАКЛАДІВ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ

Світлана Бендікова — 2025-05-26

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підвищення ефективності формування вокальної компетентності в умовах модернізації мистецької освіти. Педагогічне дослідження щодо вивчення сучасного стану сформованості вокальної компетентності учнів підліткового віку в умовах мистецької освіти засвідчило, що структура вокальної компетентності охоплює мотиваційно-цільовий, інформаційно-культурологічний, емоційно-комунікативний та інтерпретаційно-виконавський компоненти. Аналіз рівнів сформованості вокальної компетентності за цими складовими дозволив виявити типові проблеми сучасної мистецької освіти. У статті приділена особлива увага врахуванню вікових, анатомо-фізіологічних та емоційних особливостей підлітків у процесі вокального навчання, зокрема в період мутації голосу. Підкреслюється важливість створення підтримувального освітнього середовища, яке сприяє збереженню природних характеристик голосу, розвитку сценічної виразності та формуванню здатності до емоційно-художнього самовираження. Компетентнісний підхід розглядається як основа розвитку індивідуальності та становлення творчої особистості учня. Результати дослідження засвідчують недостатній рівень сформованості вокальної компетентності, що актуалізує потребу в оновленні організаційно-методичних засад вокального навчання. Визначено напрями удосконалення методики формування вокальної компетентності: стимулювання внутрішньої мотивації, поетапне формування виконавських навичок, розвиток інтерпретаційного мислення, інтеграція культурологічного контексту та активне залучення учнів до творчої діяльності. Дослідження висвітлює системні труднощі в практиці вокального навчання, які потребують наукового переосмислення, перегляду педагогічних стратегій і адаптації навчального процесу до потреб сучасної мистецької школи. Отримані результати можуть слугувати підґрунтям для подальших наукових розвідок у сфері вокальної педагогіки та розробки нових освітніх програм для закладів мистецької освіти.

ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ МЕДІАЦІЇ ТЕКСТУ: ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПІДРУЧНИКА «SPEAKOUT. C1-C2»

Ольга Бирюк — 2025-05-26

Стаття присвячена проблемі формування вмінь медіації тексту в процесі навчання англійської мови на просунутому етапі. Актуальність дослідження зумовлена зростаючою роллю медіації в багатомовній та багатокультурній взаємодії в епоху глобалізації та необхідністю інтеграції відповідних завдань у навчальні матеріали з іноземних мов. Публікація додаткового тому «Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти» (2020), в якому конкретизовано вміння медіації та надано їхні описові дескриптори, створила сприятливі передумови для практичного втілення концепції медіації в сучасних навчально-методичних комплексах. Проте незважаючи на теоретичні розробки, потенціал сучасних підручників щодо формування медіативних умінь залишається недостатньо вивченим. Метою статті є розкриття потенціалу сучасного підручника з англійської мови «Speakout. C1-C2» видавництва «Pearson» у формуванні вмінь медіації тексту. Для досягнення мети схарактеризовано ключові вміння медіації тексту в внутрішньомовному контексті та проаналізовано номенклатуру, спосіб і повноту представленості відповідних завдань у підручнику. Результати якісного контент-аналізу засвідчили, що підручник пропонує систему завдань, спрямованих на формування всіх умінь медіації тексту в внутрішньомовному контексті, які відповідають дескрипторам рівнів С1-С2. Виявлено, що формування вмінь медіації тексту відбувається цілеспрямовано та системно завдяки інтеграції відповідних завдань як в основні модулі підручника, так і в чотири уроки розділу «Банк медіації». Завдяки цьому навчання всіх режимів комунікації (медіації, інтеракції, продукції та рецепції) відбувається комплексно. Водночас встановлено певну невідповідність тематики та цілей окремих уроків «Банку медіації» відповідним урокам основних модулів, що потребує критичного підходу викладача до їх використання та вказує на потенціал для вдосконалення навчальних матеріалів. Зроблено висновок про значний потенціал підручника у формуванні важливих для сучасної комунікації вмінь медіації тексту. Перспективи подальших досліджень вбачаються в розробці завдань для формування вмінь медіації тексту в міжкультурному контексті.

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ В ХОРОВОМУ КЛАСІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Галина Варганич — 2025-05-26

У статті розглянуті основні аспекти впровадження дистанційного навчання в освітньому процесі закладу вищої освіти. Безпрецедентність ситуації полягає в тому, що дистанційне навчання в умовах воєнного стану є єдиною можливою формою освітнього процесу. У сучасних умовах виникає потреба в отриманні вищої освіти дистанційно, що дає змогу навчатися без відриву від виробництва, а також отримувати вищу освіту людям з обмеженими можливостями.

Дистанційне навчання, що неочікувано на досить тривалий час стало єдиним способом здобуття освіти практично у всіх її ланках, спонукає науковців і практиків шукати ефективні форми і методи викладання мистецьких дисциплін та знаходити нові акценти в традиційних, які б були дієвими і вже в нових форматах – дистанційного навчання.

Розглянуто причини, які зумовили потребу трансформації хорового мистецтва засобами комп’ютерних технологій та їхні можливості використання у створенні віртуального хору. У статті розкривається поняття «віртуальний хор» в умовах дистанційної освіти.

Відзначаються позитивні та негативні характеристики дистанційної освіти, детально розкриваються методи роботи з віртуальним хором в дистанційному форматі.

Головною відмінністю дистанційного навчання від традиційної форми викладання освітнього процесу є те, що в його основі лежить самостійна пізнавальна діяльність здобувачів вищої освіти. Тому залучення здобувачів вищої освіти в активну пізнавальну діяльність, формування у них навичок роботи з інформацією та опанування способів навчання сприятиме розвитку самоосвіти.

На власному досвіду авторів статті розглянуті основні аспекти дистанційної освіти репетиційного процесу аматорського колективу хору «Світанок» в умовах воєнного стану.

Дистанційне навчання сприяє формуванню таких особистісних якостей як активність, самостійність, креативність, творчість, відповідальність, цілеспрямованість тощо. Але проблеми дистанційної освіти у сфері музичного мистецтва не дозволяють говорити в позитивному ключі про її перспективність. Відповідно, застосування дистанційної освіти під час воєнного стану на виконавських відділеннях музичних освітніх закладів слід розглядати виключно як вимушену форму освітнього процесу.

«ЦИФРОВІЗАЦІЯ ТА ВІДКРИТА ОСВІТА В КОНТЕКСТІ РЕФОРМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПІДХІД»

Оксана Губіна — 2025-05-26

У статті досліджуються нормативні засади відкритої освіти на європейському рівні, з акцентом на її значущість у контексті цифрової трансформації систем вищої освіти. Зростаючі соціально-політичні та економічні виклики зумовлюють необхідність структурної реформи освіти, зокрема шляхом цифровізації, яка сприяє відкритості, доступності та гнучкості навчального процесу. У дослідженні проаналізовано ключові політичні документи, такі як E-Learning, Key Competencies for Lifelong Learning, e-Learning in European Higher Education Institutions, Opening up Education: Innovative Teaching and Learning for All through New Technologies and Open Educational Resources, Skills for Educational Mobility, Distance Education in European Higher Education. Розглядаються також стратегічні ініціативи, розроблені провідними європейськими та міжнародними організаціями, зокрема Європейською Комісією, Європейською спілкою студентів (ESU), Європейською асоціацією університетів (EUA), ОЕСР, ЮНЕСКО та Міжнародною радою з відкритої та дистанційної освіти (ICDE).

Визначено ключові принципи відкритої освіти – такі як доступність, ІКТ-компетентності, розвиток інфраструктури та представництво студентів – як фундаментальні для її успішного впровадження. Особливу увагу приділено м’яким політичним механізмам Європейського Союзу, зокрема відкритому методу координації, як інструменту просування електронного навчання та інклюзивної освіти. У статті підкреслюється роль відкритих освітніх ресурсів (OER), цифрових методик викладання та транснаціональної співпраці у підвищенні якості та розширенні доступу до вищої освіти. Окреслено також переваги та виклики дистанційної освіти, зокрема в контексті задоволення потреб дорослих здобувачів освіти, сприяння професійній мобільності та підтримки навчання впродовж життя. Дослідження підкреслює важливість узгодження національних освітніх стратегій із наднаціональними рекомендаціями, зазначаючи, що попри їхній необов’язковий характер, ці документи відіграють ключову роль у формуванні інноваційних освітніх політик і сприяють сталому розвитку європейського простору вищої освіти.

ЕТИКА СПІЛКУВАННЯ ЯК ІНТЕГРАЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ У ЗВО

Оксана Гуляк — 2025-05-26

Стаття присвячена особливостям мовної комунікації у процесі навчання іноземної мови у ЗВО, зокрема питанням етики спілкування як приязної манери інтеракції на міжособистісному та груповому рівнях. Актуалізується цінність налаштованості на порозуміння та дружелюбність, які виявляють себе у ввічливій мовленнєвій поведінці, особливо делікатності висловлювання думок, що свідчить про повагу до співрозмовника і виробляє потребу творення краси спілкування. Обґрунтовується необхідність розвитку етичної свідомості і самосвідомості молодої людини у процесі освітньо-професійної підготовки у вищій школі, оскільки етичність як якість особистості стає основоположним принципом ефективної професійної діяльності за умов поглибленої диджиталізації та глобалізації, а мистецтво спілкування – інтегральною складовою професійної компетентності та конкурентоздатності сучасного фахівця.

У статті проаналізовано психолого-педагогічні умови вдосконалення умінь етичного спілкування студентів, причому в широкому сенсі, як ефективної інтеракції в соціумі, що становить мету даного дослідження, з’ясовуються сутність і чинники становлення моральної особистості, зокрема засобами іншомовної підготовки, яка забезпечує засвоєння культурних надбань і цінностей загальнолюдської культури, долучення до яких уможливлюється, перш за все, завдяки мові, яка невіддільна від мислення, а отже й свідомості людини.

Зроблено низку узагальнень щодо контенту навчання іноземної мови, який повинен пропонувати взірці вирішення етичних питань; мотивації моральної діяльності як системи моральних спонук особистості і, водночас, процесу ціннісного вибору найбільш значущих мотивів для прийняття рішень; особистісно орієнтованого підходу до навчання іноземних мов у вищій школі, який забезпечує розвиток навичок інтелектуально-моральної саморегуляції; коректного використання засобів невербального спілкування ‒ мови не лише жестів, але й почуттів, що є невід’ємною складовою мистецтва спілкування.

Подальшим дослідженням даної тематики могло б стати визначення психолого-педагогічних умов для розвитку когнітивної культури студентів ЗВО засобами іншомовної підготовки як чинника культури етичної.

ГЕЙМІФІКАЦІЯ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ ПІДХІД У ФОРМУВАННІ АНГЛОМОВНОЇ ГРАМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Юлія Гриньова — 2025-05-26

У статті досліджено проблему впровадження гейміфікації як інноваційного підходу до формування англомовної граматичної компетенції. Наголошено на актуальності пошуку ефективних педагогічних технологій, які сприяють підвищенню мотивації студентів та удосконаленню процесу засвоєння граматичних структур англійської мови. Зазначено, що традиційні методи викладання граматики часто не забезпечують належного рівня активності здобувачів освіти, що обумовлює потребу в інтеграції нових підходів до організації навчального процесу. Гейміфікація розглядається як ефективний інструмент залучення студентів до активної навчальної діяльності шляхом використання ігрових механік, які формують позитивне емоційне середовище та забезпечують систематичне і глибоке засвоєння граматичних знань.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та практичний аналіз можливостей застосування гейміфікаційних технологій у процесі формування граматичної компетенції англійської мови. У процесі дослідження охарактеризовано основні підходи до визначення сутності гейміфікації, проаналізовано методи її впровадження у навчальний процес, запропоновано класифікацію методів відповідно до характеру діяльності студентів, способу подачі навчального матеріалу, рівня творчої активності та ступеня інтегрованості гейміфікації. Особлива увага приділяється ролі інтерактивних платформ, таких як Bamboozle та ISL Collective, які сприяють реалізації практичних аспектів гейміфікованого навчання.

Узагальнені результати дослідження свідчать про те, що застосування гейміфікації у процесі вивчення граматики англійської мови суттєво підвищує рівень мотивації студентів, активізує їхню пізнавальну діяльність, сприяє розвитку навичок самостійного навчання та критичного мислення. Встановлено, що ефективність гейміфікаційного підходу безпосередньо залежить від обґрунтованого добору ігрових елементів, їх відповідності навчальним цілям та адаптації до рівня підготовки здобувачів освіти. Підкреслено важливість дотримання принципів цілеспрямованості, системності та адаптивності при впровадженні гейміфікації в освітній процес.

ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ СПОРТИВНОГО ТРЕНЕРА В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ, ПСИХОЛОГІЧНИХ ТА ІННОВАЦІЙНИХ ВИКЛИКІВ

Олександр Дубовой — 2025-05-26

У статті здійснено комплексне теоретичне узагальнення професійної діяльності спортивного тренера в умовах динамічних змін сучасного суспільства, зокрема в контексті освітніх реформ, соціокультурних викликів та впровадження цифрових технологій у спортивну галузь. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних джерел наукової літератури висвітлено ключові фактори, що обумовлюють ефективність тренерської діяльності: високий рівень педагогічної майстерності, емоційно-вольова і психологічна стійкість, інноваційна гнучкість, аналітичність мислення, креативність у прийнятті рішень, а також соціальна відповідальність перед спортсменом і суспільством загалом. Наголошено, що сучасний спортивний тренер – це не лише носій професійних знань і навичок у сфері фізичної підготовки, а й багатофункціональний фахівець, який виконує роль наставника, психолога, лідера команди, фасилітатора освітнього середовища, промоутера цінностей здоров’я та активного способу життя. Професійна підготовка тренера повинна мати міждисциплінарний характер і охоплювати широкий спектр компетентностей: від методико-технологічної обізнаності до здатності управляти комунікативною, мотиваційною, емоційною та когнітивною сферою спортсменів різного віку і рівня підготовленості.

Особливу увагу приділено психологічним аспектам діяльності тренера, включно з умінням створювати позитивний мікроклімат у команді, формувати довірливі стосунки з вихованцями, забезпечувати індивідуалізацію тренувального процесу з урахуванням психофізіологічних особливостей. Акцентовано на значущості цифрових технологій: інструментів відеоаналізу, мобільних застосунків, онлайн-платформ, що сприяють ефективному моніторингу стану спортсменів, корекції навантаження та прогнозуванню результатів. Узагальнено зарубіжний досвід підготовки тренерських кадрів, що ґрунтується на принципах академічної мобільності, міждисциплінарності, адаптивності до викликів часу та дотриманні етичних норм професії. Отримані результати становлять теоретичне підґрунтя для модернізації підготовки тренерських кадрів в Україні з урахуванням міжнародних освітніх стандартів.

МИСТЕЦТВО ЯК ПРОСТІР ВЗАЄМИН У ГЛОБАЛЬНОМУ СВІТІ. ХУДОЖНЯ ОСВІТА В КОНТЕКСТІ ЕКОСОФІЇ ТА МІЖКУЛЬТУРНОГО ДІАЛОГУ

Карчмаржик Д-Р Мальгожата — 2025-05-26

Сучасна мистецька освіта, що постає перед складністю сьогодення – включаючи зміну клімату, вимушену міграцію, розпад традиційних спільнот, зростаючу соціальну нерівність та поширення дезінформації у цифровій, гіперзв’язаній реальності – вимагає докорінно оновленого підходу. Вона більше не обмежується опануванням художніх технік або аналізом візуальних стилів. Натомість відкривається до глибоко людських вимірів освіти: емпатії, присутності, усвідомленості, громадянської залученості та етичної відповідальності у глобальному контексті. У цьому ширшому значенні мистецтво постає не лише як мова чи особлива платформа комунікації – а й як простір зустрічі, форма спротиву, каталізатор зцілення та засіб зв’язку між особистостями і культурами. У статті представлено оригінальну педагогічну й художню методику – живописні діалоги, авторства Маргарити Качмаржик, яка поєднує візуальну творчість із реляційною та невербальною комунікацією.

Розроблена на основі академічних досліджень, освітніх експериментів та міжкультурної практики в Європі й Камбоджі, ця методика сприяє інклюзивному, усвідомленому співтворенню та дозволяє встановлювати глибокий емоційний контакт поза межами мови. Вона дає учасникам можливість вільно самовиражатися, будувати емоційний резонанс і брати участь у процесах міжкультурного навчання, що сприяють емпатії, солідарності та самосвідомості. Методика ґрунтується на концепції екософії Фелікса Гваттарі, яка визнає взаємозалежність трьох екологій: довкілля, суспільства та психіки. Художнє співтворення розглядається як цілісний акт, що інтегрує екологічну свідомість із міжособистісним розумінням та екзистенційним осмисленням. На основі конкретних прикладів, авторських творів, автоетнографічних нотаток і рефлексивної оповіді лекція демонструє, як реляційні мистецькі практики можуть посилити освітні та терапевтичні процеси, сприяти інклюзії та зробити внесок у формування більш співчутливого, мирного й міжкультурно залученого глобального громадянського суспільства. Зрештою, вона закликає нас переосмислити роль митця й педагога як фасилітаторів змістовних людських зустрічей, здатних через творчі акти плекати стійкість, діалог і екологічну свідомість.

ЗАКОНОМІРНОСТІ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В УКРАЇНСЬКІЙ СЕЛЯНСЬКІЙ РОДИНІ ПІВДНЯ УКРАІНИ ХІХ – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ

Андрій Дяченко — 2025-05-26

У публікації розкрито закономірності процесу виховання дітей в українській селянській родині південного регіону. Наголошено на важливості вивчення народної педагогіки в плані об’єктивно існуючих особливостей окремих регіонів, які відрізняються специфікою соціально-педагогічного, економічного і культурного розвитку, серед яких чільне місце посідає Південь України. Акцентовано, що особливий інтерес становить період ХIХ – першої чверті ХХ ст., який представлено різноманіттям засобів і форм виховання, що знайшли своє відображення у фольклорі, народних традиціях, звичаях, обрядах, віруваннях, народних іграх тощо.

Серед закономірностей виховання дітей в українській селянській родині ХІХ – першої чверті ХХ ст. виокремлено: залежність від сукупності взаємопов’язаних виховних методів, засобів і форм; результати процесу виховання зумовлювалися рівнем засвоєння дітьми конкретних знань, сформованості у них поглядів і переконань про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків; ефективність виховання досягалася через вплив батьків на світ дітей.

У публіккації виокремлено характерн риси процесу виховання дітей в українській селянській родині ХІХ – першої чверті ХХ ст.: наслідування, копіювання та відтворення досвіду взаємин чоловіка та дружини, батька і матері з дітьми з огляду на їхньою статеву приналежність; єдність мети, методів і засобів виховання дітей; варіативність, послідовність і неперервність виховних дій батьків у процесі виховання дітей від їхнього народження до 14 р.

Окреслено складові виховання дітей в українській селянській родині ХІХ – першої чверті ХХ ст.: мету, принципи, завдання та організацію виховного впливу та конкретні результати. Мета виховання здійснювалася шляхом вирішення завдань: допомога дитині співвіднести себе з однією із статевих груп; усвідомлення дитиною власної соціальної ролі; опанування жіночими чи чоловічими сферами діяльності через передачу трудових знань, умінь, навичок, привчання до ведення та організації домашнього побуту, забезпечення обізнаності в певному ремеслі чи промислі.

Аналіз джерел, уможливив висновок, що передача дітям конкретних знань, практичних умінь і навичок соціального досвіду взаємодії статей досягалася шляхом застосування батьками методів виховання (переконання, навіювання, приклад, привчання, вимога, прохання, розпорядження, заборони, громадська думка), які увиразнювали процес співвіднесення дітей з однією із статевих груп та усвідомлення власних соціальних ролей і призначень у основних сферах життєдіяльності українського селянина; розкривали та актуалізували зразки діяльності, поведінки, які традиційно були характерними для осіб чоловічої та жіночої статі; сприяли закріпленню на практиці знань, умінь і навичок поведінки дітей. У традиційному суспільстві сімейне виховання здійснювалося згідно із принципом розмежування статей, в основі якого ‒ соціально-економічний статус самої родини та характер родинних взаємовідносин.

АНАЛІЗ ДОЦІЛЬНОСТІ ІНТЕГРАЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ У ПРОЦЕС НАВЧАННЯ МАТЕМАТИКИ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Дар’я Заболотна — 2025-05-26

У час стрімкого розвитку інформаційних ресурсів, що активно стають невід’ємною частиною дистанційної та змішаної форми навчання, учителі закладів загальної середньої освіти шукають нові методи і способи впровадження інформаційних технологій у викладання математики. Ця тенденція стає об’єктом наукових досліджень і спонукає до пошуку нових ресурсів, вивчення їх можливостей і конкретних цілей використання. Виникає проблема у пошуку та впровадженні технологій в освітній процес, адаптації до конкретних задач і різного рівня володіння цифровими ресурсами. Це зумовлює потребу в систематизації та аналізі можливостей, потреби та сфери застосування інформаційних ресурсів у навчанні математики. Важливим є врахування мотиваційних чинників, оскільки використання сучасних цифрових технологій може значно підвищити зацікавленість учнів у вивченні предмету. Інтерактивні платформи, візуалізація математичних понять, а також використання онлайн-платформ сприяють більш глибокому розумінню навчального матеріалу і розвитку критичного мислення школярів, надають можливість для самостійного навчання, що є важливим для розвитку мислення школярів.

Актуальність статті полягає у дослідженні застосування різних типів інформаційних ресурсів на уроках математики, їх вплив на освітній процес у сучасних умовах. При цьому важливо враховувати специфіку викладання математики в школі, доцільність інтеграції ресурсів у навчання. Особливої уваги потребує аналіз ефективності використання інформаційних ресурсів учасниками освітнього процесу. Для цього було проведено опитування серед вчителів математики та учнів закладів загальної середньої освіти, проаналізовано мету та інтенсивність використання запропонованих категорій інформаційних ресурсів, достатність їх впровадження в освітній процес, на думку опитаних, їх вплив на засвоєння знань. Крім того, було визначено труднощі, з якими стикаються педагоги та здобувачі освіти під час використання цифрових ресурсів на уроках математики. Отримані результати дозволяють зробити висновок про необхідність подальшого удосконалення цифрових технологій у навчальному середовищі.

РОЗВИТОК ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ В ДІТЕЙ ІЗ МОВЛЕННЄВИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Долорес Завітренко — 2025-05-26

У статті розглянуто питання створення єдиного підходу раннього виявлення й корекції порушень мовлення. Особливу увагу зосереджено на проблемі інтелектуального розвитку та виховання в дитячій педагогіці та психології. З цією метою розглянуто диференціальну діагностику та медико-психолого-педагогічну корекцію порушень мови в дітей з окресленими проблемами.

Розвиток зв’язного мовлення в дітей із мовленнєвими порушеннями є однією з найважливіших проблем сучасної логопедії та спеціальної педагогіки. Сучасна система освіти та реабілітації має враховувати специфіку мовленнєвих порушень у дітей, скільки зв’язне мовлення є визначальним складником соціальної адаптації та розвитку особистості. Для дітей з мовленнєвими порушеннями, зокрема такими, як дизартрія, афазія, алалія чи ринолалія, важливою є корекція мовленнєвих навичок, яка дозволяє не тільки покращити комунікативні здібності, а й стимулює розвиток когнітивних процесів. Дослідження методики розвитку зв’язного мовлення в таких дітей сприяє розробці ефективних корекційних програм, що можуть значно покращити мовленнєві та когнітивні здібності дітей, створюючи основу для успішної соціалізації та інтеграції в суспільстві. Розвиток зв’язного мовлення в дітей із мовленнєвими порушеннями є важливим аспектом навчання та корекційно-розвивальної роботи. Мовленнєві порушення можуть значно ускладнити процес комунікації, що, зі свого боку, вплине на соціальну адаптацію, самооцінку та навчальні досягнення дитини, тому важливо розробити та застосовувати ефективні методичні прийоми й засоби, які сприятимуть формуванню навичок зв’язного мовлення, підвищенню рівня виразності та зрозумілості мовлення дітей з мовленнєвими вадами.

Факт застосування раннього втручання не означає, що дитина зможе досягти необхідних успіхів у розвитку. Важливими орієнтирами для визначення найкращих практик раннього втручання є емпіричні дослідження. Ефективність програми раннього втручання має бути продемонстрована в процесі експериментального застосування у відповідній групі дітей. Ретроспективний аналіз історії становлення ранньої допомоги дозволив простежити вимірювання ціннісних орієнтирів суспільства й держави в розв’язанні окресленого питання. Пріоритетним напрямком є забезпечення якості життя дитини раннього віку й визначення напрямків формування ефективного стилю спілкування.

ПРОФЕСІЙНО ОРІЄНТОВАНА АНГЛОМОВНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ПІЛОТІВ: ВИКЛИКИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Мирослава Калашник-Рибалко — 2025-05-26

У статті проаналізовано основні виклики професійно-орієнтованої англомовної підготовки майбутніх українських військових, до яких віднесено гостру необхідність швидкого опанування й експлуатації нового іноземного озброєння та техніки під час російсько-української війни, мовні бар’єри, необхідність підготовки до швидкого прийняття рішень у нестандартних ситуаціях, брак спеціалізованих навчальних програм для професійно-орієнтованої англомовної підготовки військових пілотів, адаптованих до стандартів НАТО, невідповідність національних стандартів і стандартів НАТО, брак кваліфікованих викладачів, обмежений доступ до сучасних технологій, зокрема сучасних симуляторів та тренажерів. Опрацьовано різні загальнонаукові підходи до професійно-орієнтованої підготовки майбутніх військових пілотів: компетентнісний, системний, особистісно орієнтований, культурологічний підхід. Обґрунтовано відмінності підготовки авіаційних фахівців цивільної авіації та військових пілотів та диспетчерів Повітряних сил Збройних Сил України, враховуючи специфічні цілі, критерії оцінки мовної компетентності, зміст навчання, а також особливості авіаційної англійської мови необхідними для ефективного ведення радіообміну, підвищені вимоги до точності та швидкості взаємодії, особливо в умовах нестандартних ситуацій в бойових умовах. Визначено основні шляхи вдосконалення професійно-орієнтованої англомовної підготовки майбутніх українських військових пілотів, до яких віднесено створення уніфікованих навчальних модулів, що поєднують стандарти ІСАО та НАТО, проведення регулярних тренінгів для викладачів англійської мови, які працюють з майбутніми військовими пілотами для забезпечення відповідності їхніх знань стандартам ICAO та НАТО, надання необхідних знань та вмінь щодо способів організації занять з майбутніми військовими пілотами. Запропоновано використання комплексного компетентнісно-орієнтованого підходу до навчання, інтеграції сучасних технологій (інтеграція симуляцій та віртуальної реальності в авіатренажерах для моделювання різних умов польоту), міждисциплінарного підходу та акценту підготовки на реальних військових сценаріях.

РОЛЬ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ МИСТЕЦЬКИХ ЗАКЛАДІВ У РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ПОЛЬЩІ

Ірина Колченко — 2025-05-26

У статті досліджено значення спеціалізованих мистецьких закладів у формуванні професійної освіти Польщі, зокрема їхню структурну трансформацію, освітні підходи та взаємозв’язок із ринком праці. Основну увагу приділено аналізу впливу реформ у системі освіти на функціонування мистецьких ліцеїв, музичних шкіл та художніх академій, а також їхній адаптації до сучасних тенденцій розвитку креативних індустрій. У фокусі дослідження – процеси модернізації навчальних програм, орієнтовані на інтеграцію цифрових технологій, міждисциплінарних методів викладання та розвиток підприємницьких компетенцій у студентів.

Особливу увагу присвячено проблемі узгодженості рівня підготовки випускників мистецьких закладів із вимогами ринку праці, що набуває зростаючої актуальності в умовах посилення конкуренції та динамічних змін у сфері мистецької освіти. Проаналізовано ключові аспекти професійної орієнтації випускників, їхні можливості працевлаштування в креативних індустріях, дизайні середовища, цифрових медіа та сфері культурного менеджменту. Окремо розглянуто питання фінансування мистецьких закладів, вплив міжнародних грантових програм і партнерських ініціатив на якість освітнього процесу.

Метою дослідження є виявлення основних тенденцій розвитку мистецької освіти Польщі, визначення ключових викликів і перспектив, а також можливостей адаптації польського досвіду в контексті модернізації мистецької освіти в Україні.

Результати аналізу засвідчують, що система мистецької освіти Польщі зазнала суттєвих трансформацій після падіння Берлінської стіни, що сприяло впровадженню сучасних освітніх технологій, оновленню змісту навчальних програм і розширенню міжнародної співпраці. Наразі польські мистецькі школи поєднують класичні освітні традиції з інноваційними підходами, що забезпечує високий рівень професійної підготовки випускників і підвищує їхню конкурентоспроможність на європейському ринку праці.

Перспективи подальших досліджень включають детальний аналіз методологічних підходів до мистецької освіти, оцінку ефективності впровадження цифрових технологій у навчальний процес, а також вивчення міжнародного досвіду функціонування мистецьких закладів. Важливим напрямом досліджень є також розгляд моделей співпраці між мистецькими школами, університетами та роботодавцями з метою розроблення ефективної стратегії професійної підготовки молодих фахівців.

ВИКЛИКИ СУЧАСНОЇ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ: ПЕРСПЕКТИВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

Наталія Кравцова — 2025-05-26

Сучасна мистецька освіта вимагає системного оновлення. Її ефективність залежить від здатності інтегрувати інноваційні методики, цифрові технології та міждисциплінарний підхід у навчальний процес. Впровадження позитивного міжнародного досвіду дозволить підвищити якість підготовки вчителя музичного мистецтва, що є запорукою формування культурно розвиненої особистості у майбутньому.

У статті розглядаються актуальні виклики, що постають перед сучасною системою мистецької освіти в Україні, зокрема в контексті професійної підготовки майбутніх учителів-музикантів. Проаналізовано наукові праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, що дозволило виявити основні тенденції, суперечності та напрями трансформації мистецької освіти. Визначено ключові проблеми, пов’язані з недостатньою інтеграцією теорії та практики, обмеженою цифровізацією освітнього процесу, а також потребою у впровадженні інноваційних методів навчання. Особлива увага приділена впровадженню міждисциплінарного підходу, проектно-орієнтованого навчання, використанню мультимедійних засобів та цифрових інструментів у підготовці вчителів музичного мистецтва. На основі аналізу зарубіжного досвіду окреслено перспективні напрями модернізації освітніх програм у галузі мистецької освіти. Запропоновано практичні рекомендації щодо удосконалення професійної підготовки майбутнього вчителя-музиканта з урахуванням вимог сучасного культурного й інформаційного простору.

Встановлено, що оновлення професійної підготовки вчителя музичного мистецтва в Україні має здійснюватися на основі принципів інноваційності, міждисциплінарної інтеграції, практичності та інтернаціоналізації. Лише за умови комплексного реформування освітнього процесу можна забезпечити якісну підготовку фахівця, який відповідатиме сучасним викликам мистецької і педагогічної практики.

Залучення сучасних технологій і кращих міжнародних практик дозволить вітчизняній мистецькій освіті відповідати вимогам ХХІ століття та формувати конкурентоздатних фахівців.

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ У ВИКЛАДАННІ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Андрій Литвин — 2025-05-26

Стаття присвячена дослідженню ефективності використання інтерактивних методів навчання у викладанні дисципліни «Охорона праці». Наголошується, що викладання охорони праці є ключовим елементом професійної підготовки фахівців, оскільки безпека на робочому місці є фундаментальною умовою для ефективного виконання професійних обов’язків.

Обґрунтовано недоцільність виключного використання традиційних підходів, які не забезпечують формування у здобувачів достатнього рівня практичних навичок, критичного мислення, вміння працювати в команді та приймати обґрунтовані рішення у нестандартних ситуаціях.

У сучасному освітньому процесі відбуваються значні зміни, спрямовані на глибоке засвоєння знань та формування необхідних компетенцій у здобувачів. Інтерактивні методи навчання визначено як провідний підхід, що сприяє підвищенню зацікавленості, мотивації та активному залученню здобувачів до навчальної діяльності, а також розвитку практичних навичок безпеки праці.

Ці методи створюють умови для активної взаємодії між здобувачами та викладачем, сприяють розвитку критичного мислення, креативності, командної роботи та навичок вирішення проблем у ситуаціях, наближених до реальних. Особлива актуальність інтерактивних методів у викладанні охорони праці полягає в тому, що вони дозволяють здобувачам не лише засвоїти теорію, а й відпрацювати її застосування на практиці, зокрема у випадках надзвичайних ситуацій.

У статті детально розглядаються конкретні інтерактивні методи: кейс-стаді, рольові ігри, мозковий штурм, дебати, симуляції, навчання в малих групах, інтерв’ювання експертів. Застосування цих методів сприяє глибокому засвоєнню матеріалу, формуванню практичних навичок, підвищенню мотивації та розвитку ключових компетентностей (критичне мислення, командна робота, прийняття рішень). Інтерактивне навчання наближає освітній процес до реальних виробничих умов, формує відповідальне ставлення до безпеки та готує компетентних фахівців, здатних ефективно діяти в умовах ризику.

ІНТЕГРАЦІЯ ПРИРОДНИЧИХ НАУК У ПРОЄКТНУ ДІЯЛЬНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

Олена Маркова — 2025-05-26

У статті розглянуто теоретичні та методичні засади інтеграції природничо-наукових знань у проєктну діяльність майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту. Акцентовано актуальність поєднання дисциплін анатомії (включно з динамічною анатомією), спортивної морфології, біохімії фізичного виховання і спорту, фізіології фізичного виховання і спорту та біомеханіки для формування цілісної професійної компетентності майбутніх фахівців. Проаналізовано останні наукові дослідження, що висвітлюють проблеми міждисциплінарної інтеграції та проєктної технології в освіті майбутніх вчителів фізичної культури і тренерів. Визначено, що проєктна діяльність студентів виступає ефективним засобом інтеграції знань, оскільки потребує застосування комплексу природничих дисциплін для вирішення практичних завдань у галузі фізичної культури.

Мета статті теоретично обґрунтувати й представити приклади інтеграції знань з анатомії, спортивної морфології, біохімії, фізіології та біомеханіки у виконанні студентських проєктів.

У викладі основного матеріалу наведено способи застосування зазначених дисциплін у типових проєктних завданнях майбутніх фахівціву галузі фізичної культури і спорту. Зокрема, показано, як знання динамічної анатомії та спортивної морфології допомагають аналізувати рухову діяльність спортсменів та контролювати морфологічні зміни; як знання біохімічних та фізіологічних основ дозволяють планувати урок чи тренування з урахуванням енергозабезпечення, втоми та відновлення учня чи юного спортсмена; як врахування біомеханічних принципів сприяє вдосконаленню техніки рухів і профілактиці травматизму.

Висновки. Інтеграція природничих наук у проєктну діяльність майбутніх фахівців фізичної культури і спорту є необхідною умовою підготовки конкурентоспроможного професіонала. Такий підхід забезпечує формування цілісної системи знань і вмінь, розвиває творче та продуктивне мислення здобувачів освіти, підвищує їхню здатність самостійно вирішувати професійні завдання. Перспективи подальших досліджень вбачаються у розробці методики впровадження міждисциплінарних проєктів в освітній процес та оцінці ефективності інтегрованого навчання для професійної підготовки фахівців галузі фізичного виховання і спорту.

СЕМАНТИКА ДИРИГЕНТСЬКОГО ЖЕСТУ В КОНТЕКСТІ ТЕХНІКИ, ХУДОЖНЬОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ

Маргарита Малахова — 2025-05-26

Стаття присвячена комплексному дослідженню змістово-семантичних та смислових характеристик диригентського жесту як ключового ресурсу художньо-виконавської реалізації музичного твору. Зазначено, що синтез технічного і художнього в інтерпретаційній концепції характеризується єдинотворчею дією й, базуючись на професійно-особистісних компетентностях диригента, охоплює усі види роботи над музичним твором: процес роботи над партитурою, репетиційний та сценічно-виконавський. Дефініцію «диригентський жест» визначено як «рух-дію», характерний інформаційно-емоційний знак або символ для вираження емоції чи інформації у процесі виконання музичного твору, що надало підстави розглядати означений феномен як багатофункціональний невербальний комунікативний інструмент, який поєднує у собі технічні, емоційно-образні й комунікативно-впливові елементи. Висвітлено аспекти диригентського жесту – технічно-інформаційний (жести, як комплекс мануальних рухів, інформаційних елементів); художньо-виконавський (жести, як закодовані інтерпретаційні смисли); психолого-комунікативний (жести, як інструмент сугестивного впливу на виконавців) та функції: інформативну, художню, комунікативну. У процесі дослідження визначено взаємообумовленість технічної організації жесту, його художньо-виразного потенціалу і сугестивної дії, виявлено закономірності перетворення технічної інформації на художню. Особлива увага приділена удосконаленню диригентської компетентності студентів у системі професійної підготовки: обґрунтовано методичні аспекти щодо формування диригентських умінь, представлено алгоритми вирішення технічних труднощів та художніх завдань. Акцентовано увагу на важливості розвитку емоційно-чуттєвої сфери студентів як індивідуального ресурсу в створенні інтерпретаційних концепцій. Сформульовано висновок про те, що гнучкі, виразні та багатоваріативні жести обумовлюють ефективну комунікацію диригента і виконавців, забезпечують реалізацію інтерпретаційного задуму, а також здійснюють психологічний і емоційний вплив, необхідний для досягнення цілісності виконавського процесу.

ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Алла Михалюк — 2025-05-26

У статті розглядаються теоретико-методологічні засади формування готовності майбутніх педагогів до інноваційної діяльності як однієї з ключових складових їхньої професійної підготовки. Звертається увага на актуальність проблеми в умовах трансформаційних процесів у сфері освіти, необхідності впровадження інноваційних підходів до навчання, а також посилення вимог до творчості, мобільності та гнучкості майбутнього вчителя. Проаналізовано сутність поняття «готовність до інноваційної діяльності», окреслено його структурні компоненти (мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний та творчо-продуктивний), а також педагогічні умови ефективного формування означеної якості. Визначено, що провідну роль у процесі формування готовності здобувачів вищої освіти до інноваційної педагогічної діяльності відіграють особистісна мотивація до саморозвитку, позитивне ставлення до нововведень, готовність до професійного ризику та експериментування. Окрему увагу приділено характеристиці освітнього середовища, яке має сприяти розвитку інноваційного потенціалу студентів, стимулювати їхню креативність, ініціативність, критичне мислення, здатність генерувати нові ідеї та впроваджувати їх у практику. Автор підкреслює важливість упровадження сучасних педагогічних технологій, методів проблемного та проєктного навчання, інформаційно-комунікаційних засобів, які дозволяють сформувати в здобувачів вищої освіти компетентності, необхідні для здійснення інноваційної педагогічної діяльності. Зроблено висновок, що формування готовності до інноваційної педагогічної діяльності має відбуватись системно, поетапно, з урахуванням особистісних особливостей кожного здобувача освіти та специфіки педагогічної спеціальності. Матеріали наукової статті можуть бути використані у процесі модернізації професійної підготовки педагогів, зокрема в освітніх програмах педагогічних спеціальностей, а також для розробки тренінгових курсів, семінарів, модулів з інноваційної педагогіки.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ПАРТНЕР У РОЛЬОВІЙ ГРІ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

Валерія Молодцова — 2025-05-26

У даному дослідженні розглядається використання рольових ігор на основі штучного інтелекту (ШІ) у викладанні морської англійської мови для курсантів другого курсу інженерного факультету Національного університету «Одеська морська академія». Дослідження мало ціллю знайти засоби подолання обмежень традиційного рольового моделювання. Однією з поширених проблем є недостатній рівень володіння англійською мовою у партнера по рольовій грі, що може призводити до нереалістичних результатів рольових ігор і знижувати їхню освітню цінність.

Протягом п’яти тижнів участь у дослідженні взяли 24 курсанти. Метою було оцінити рівень залучення, емоційну реакцію та розвиток мовленнєвих навичок курсантів через імітацію професійних ситуацій морського спілкування за допомогою ШІ. Зворотний зв’язок збирався за допомогою анкетування, напівструктурованих інтерв’ю та спостереження на заняттях, а дані аналізувалися тематичним аналізом із використанням якісних методів.

Результати показали позитивний вплив ШІ на мовленнєву впевненість, емоційну стійкість та розвиток комунікативної компетентності. 78% студентів повідомили про меншій страх спілкування англійською, а 71% відзначили зниження тривожності під час взаємодії із ШІ порівняно зі спілкуванням з іншим учасником. Студенти високо оцінили негайний і м’який зворотний зв’язок від ШІ, можливість відпрацювання навичок та індивідуалізовані виправлення, особливо у вживанні технічної морської лексики та стандартних фраз морського спілкування (SMCP). Безпечне навчальне середовище під час занять із ШІ дозволяло курсантам відпрацьовувати критично важливі сценарії реального спілкування, такі, як надзвичайні ситуації, інспекції портових органів та обговорення управління екіпажем, без страху осуду з боку однолітків або інструктора.

Однак, 45% студентів надаи перевагу поєднанню ШІ з рольовими іграми за участю людей, наголошуючи на незамінній цінності реального людського спілкування. 30% учасників звернули увагу на технічні недоліки, такі, як неправильне розпізнавання акцентів або надто загальні відповіді від ШІ. За результатами спостережень, взаємодія з ШІ сприяла довшим мовленнєвим висловлюванням, активному використанню лексики, більшій мовленнєвій свободі та готовності ризикувати у висловлюваннях через зниження стресу.

Дослідження наголошує, що рольові ігри з ШІ є малостресовим, мотивуючим, та ефективним інструментом розвитку комунікативної компетентності у спеціалізіованій англійській мові, зокрема в морській англійській. Водночас підкреслюється важливість поєднання використання ШІ з живим людським спілкуванням і доцільність подальших досліджень довгострокового впливу на мовну компетентність студентів, а також удосконалення здатності ШІ враховувати культурні особливості, емоційний інтелект і невербальні комунікаційні сигнали, що є критично важливими для реальних морських операцій.

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІНСТРУМЕНТАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В СУЧАСНІЙ ПАРАДИГМІ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ

Ірина Новосядла — 2025-05-26

У статті розглядаються актуальні проблеми формування інструментально-виконавської компетентності майбутніх учителів музичного мистецтва в контексті сучасної освітньої парадигми. Обґрунтовується необхідність комплексного підходу до підготовки студентів, що поєднує традиційні методики і сучасні освітні інновації. Стаття акцентує увагу на суперечностях між академічною традицією навчання і вимогами новітніх освітніх стандартів, що потребують адаптації методів викладання та індивідуалізації навчальних програм.

Наголошується на ролі викладача як фасилітатора освітнього процесу, здатного створювати умови для самостійного творчого пошуку студентів, розвитку їхньої ініціативи, рефлексії та професійного самовизначення. Проаналізовано важливість розвитку навичок читки з листа як складової інструментально-виконавської компетентності, що забезпечує професійну мобільність. Підкреслюється значення імпровізаційного акомпанементу як уміння, що сприяє креативності та професійній гнучкості майбутнього вчителя музики. Окрему увагу приділено розвитку навичок ансамблевої гри, що формує соціокомунікативні компетентності, відповідальність за спільний результат і вміння працювати в колективі.

У статті окреслено ефективні педагогічні стратегії, серед яких – використання кооперативного навчання, залучення цифрових ресурсів, інтеграція міждисциплінарних зв’язків. У контексті аналізу сучасних досліджень підкреслено, що формування інструментально-виконавської компетентності є багатовимірним процесом, що об’єднує професійні, творчі, педагогічні й особистісні аспекти підготовки.

Зроблено висновок про необхідність системної організації освітнього процесу, зорієнтованої на розвиток гнучких професійних навичок, здатності до креативної взаємодії та педагогічної майстерності. Матеріали статті можуть бути корисними для викладачів музично-педагогічних закладів, науковців, методистів та студентів мистецьких спеціальностей.

ВИКОРИСТАННЯ АКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ У ПІДГОТОВЦІ КОНКУРЕНТНИХ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Лілія Онофрійчук — 2025-05-26

У статті розглядається проблема підвищення ефективності процесу підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти в контексті сучасних вимог ринку праці та європейських освітніх стандартів. Актуальність зумовлена необхідністю формування у випускників закладів фахової передвищої освіти, які обрали спеціальність «Дошкільна освіта», не лише теоретичних знань, але й широкого спектру практичних умінь та навичок, а також особистісних якостей, що забезпечують їхню конкурентність та готовність до успішної професійної діяльності в умовах розвитку системи дошкільної освіти. У роботі простежується важливість професійної підготовки фахівців дошкільної освіти та можливості використання активних методів навчання у цьому процесі. Розкрито сутність поняття «активні методи навчання», їхню класифікацію та особливості застосування у підготовці майбутніх фахівців дошкільної освіти. Підкреслено, що на відміну від традиційних, пасивних форм навчання, активні методи стимулюють пізнавальну активність студентів, сприяють розвитку їхнього самостійного мислення, творчих здібностей, комунікативних компетентностей, уміння працювати в команді та здатності до прийняття обґрунтованих рішень у професійних ситуаціях. Доведено, що ефективне використання активних методів навчання у підготовці фахівців дошкільної освіти потребує від викладачів не лише глибокого розуміння їхньої сутності та методики застосування, але й володіння відповідними педагогічними технологіями, уміння створювати проблемні ситуації, організовувати дискусії, стимулювати пізнавальну активність студентів та забезпечувати сприятливе освітнє середовище, що сприяє їхній самореалізації та професійному зростанню. Обґрунтовано необхідність використання комплексних форм контролю, які б дозволяли оцінити не лише рівень засвоєння теоретичних знань, але й сформованість практичних умінь та навичок, здатність до творчого застосування знань у професійній діяльності, а також рівень розвитку особистісних якостей, важливих для успішної роботи з дітьми дошкільного віку. У висновках узагальнено основні аспекти використання активних методів навчання як ефективного засобу підготовки конкурентних фахівців дошкільної освіти. Підкреслено, що системне та науково обґрунтоване впровадження цих методів у навчальний процес закладів освіти, які здійснюють підготовку педагогічних кадрів для системи дошкільної освіти, є важливим чинником підвищення якості професійної підготовки випускників, забезпечення їхньої готовності до успішної професійної діяльності та сприяння інноваційному розвитку галузі дошкільної освіти в Україні.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З МАРКЕТИНГУ

Олена Пинзеник — 2025-05-26

Формування професійних компетентностей майбутніх фахівців з маркетингу у закладах вищої освіти дедалі більше привертає увагу науковців. У статті проаналізовано науково-педагогічну літературу з цього питання, що дозволило виокремити ключові компетентності майбутнього фахівця з маркетингу у XXI столітті, а також професійного становлення маркетологів у різних сферах економічної діяльності. Окрему увагу приділено теоретичним засадам та законодавчій базі професійної підготовки фахівців з маркетингу. Визначено програмні компетентності освітньо-професійної програми за спеціальністю «Маркетинг», які забезпечують послідовність і наступність професійної підготовки, розвиток ключових компетентностей та відповідність кваліфікації випускників вимогам сучасного ринку праці.

У статті конкретизовано поняття «професійна компетентність маркетолога» як багатокомпонентного, динамічного утворення, що включає не лише фахові знання, а й здатність до саморозвитку, креативності та адаптації до умов невизначеності. Визначено перелік загальних і фахових компетентностей майбутнього маркетолога відповідно до вимог стандарту вищої освіти. До загальних компетентностей віднесено: громадянську, правову, культурну, моральну відповідальність, здатність до критичного мислення, навчання, командної роботи, міжпрофесійної й міжкультурної комунікації, використання інформаційно-комунікаційних технологій, соціальну відповідальність. До фахових (спеціальних) компетентностей – здатність логічно структурувати й відтворювати знання з маркетингу, критично аналізувати сучасні концепції, прогнозувати ринкові процеси, проводити маркетингові дослідження, застосовувати сучасні інструменти маркетингової діяльності, ухвалювати обґрунтовані рішення з використанням маркетингових інформаційних систем, працювати в умовах невизначеності та інновацій, а також реалізовувати інтегрований підхід до стратегій у взаємодії з іншими функціональними підрозділами підприємства.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ

Тетяна Семакова — 2025-05-26

У статті підкреслена проблема активізації навчально-пізнавальної діяльності здобувачів вищої та фахової передвищої освіти. Автори пов’язують її з кількома факторами, серед яких є зміни у психологічній сфері молоді та зміни в ментальній сфері людей.

Проведено аналіз літературних джерел, в яких розглянуті психологічні аспекти активізації пізнавальної діяльності молоді, наведені шляхи розвитку пізнавальної активності, інтересу та пізнавальної потреби учнівської молоді.

Розглянуто психологічні особливості здобувачів освіти, що навчаються на І-ІІ курсах коледжів та університетів.

В роботі наведено складений науковцями середньостатистичний портрет сучасного першокурсника вишу, якого характеризують як не дуже самостійного, некритичного до своїх дій, більш чутливого до покарання, ніж до заохочення, такого, що не має навичок самоорганізації і потребує організуючої і спрямовуючої допомоги дорослого.

Виокремлено таку особливість ментальної сфери сучасної молоді як кліпове мислення. Розглянуті позитивні і негативні прояви кліпового мислення, які необхідно враховувати при організації навчального процесу в закладах освіти. Визначені методи і прийоми активізації навчально-пізнавальної діяльності здобувачів освіти з урахуванням розглянутих психологічних особливостей.

Через обмеженість можливостей кліпового мислення при вивченні певних дисциплін, з метою розвитку цільного мислення доцільно використовувати розвиваючі методи й прийоми. Одним з таких прийомів є застосування ментальних карт. З власного досвіду викладання рекомендуємо роботу з інтернет-джерелами та засобами медіа освіти, використання смартфонів на заняттях. Також добре себе зарекомендував метод проєктів.

Вважаємо, що використання відомих методів навчання спільно з новими розробками, у тому числі е-learning технологіями підвищить ефективність процесу навчання і значно поліпшить рівень професійної підготовки студентів.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АДАПТАЦІЇ СТУДЕНТІВ ДО ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Олена Стрілець-Бабенко — 2025-05-26

У статті розглядаються соціально-психологічні аспекти адаптації студентів до дистанційного навчання у закладах вищої освіти (ЗВО). Актуальність проблеми зумовлена глобальними змінами в освітньому процесі, які стали наслідком епідеміологічної ситуації та воєнного стану в Україні. Перехід на дистанційне навчання створює нові виклики для студентів, особливо першокурсників, які одночасно стикаються із труднощами академічної, соціальної та особистісної адаптації.

У ході дослідження з’ясовано, що адаптація студентів до дистанційного формату навчання визначається сукупністю психологічних, соціальних та організаційних чинників. До ключових проблем, які ускладнюють цей процес, належать: підвищений рівень стресу, когнітивне та емоційне навантаження, недостатня сформованість навичок самоорганізації та самостійного навчання, обмежена соціальна взаємодія та зниження рівня мотивації. Зміна формату навчального середовища також супроводжується труднощами у встановленні комунікації з викладачами та одногрупниками, що впливає на якість освітнього процесу та психологічний комфорт студентів.

Проаналізовано вплив індивідуальних особливостей особистості на успішність адаптації, зокрема рівень емоційної стійкості, мотивації до навчання, розвиненість когнітивних навичок та здатність до саморегуляції. Визначено, що ключовими факторами підтримки адаптаційного процесу є ефективна комунікація з викладачами, залучення студентів до інтерактивних освітніх форматів, а також наявність соціальної підтримки як з боку однолітків, так і з боку академічного середовища.

Автори дослідження також розглядають можливі стратегії оптимізації процесу адаптації студентів до дистанційного навчання. Серед ефективних підходів виокремлюються: використання комунікативних методик у навчальному процесі, створення інтерактивного навчального середовища з елементами ігрових та проєктних технологій, застосування цифрових освітніх ресурсів для підвищення залученості студентів, формування навичок самоорганізації та критичного мислення. Окрему увагу приділено ролі викладачів у сприянні адаптації студентів, що передбачає не лише методичну підтримку, а й забезпечення сприятливого психологічного клімату у навчальній групі.

Перспективи подальших досліджень передбачають аналіз ефективності конкретних педагогічних стратегій, спрямованих на підтримку адаптації студентів, розробку інтегрованих методик змішаного навчання, а також вивчення впливу довготривалого дистанційного навчання на особистісний та професійний розвиток студентів.

АНАЛІЗ СТАНУ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА ЗАРУБІЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Наталія Цуканова — 2025-05-26

В умовах стрімких змін у системі освіти, формування готовності майбутніх учителів початкових класів до інноваційної педагогічної діяльності набуває особливої актуальності. Сучасний педагог повинен не тільки володіти традиційними методами викладання, а й уміти адаптуватися до нових викликів, використовуючи інноваційні підходи та технології. Це вимагає переосмислення змісту та структури професійної підготовки педагогів.

У статті аналізується сутність поняття «готовність до інноваційної педагогічної діяльності», виявляються її основні компоненти: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний та рефлексивно-оцінний. Кожен із них розкривається як найважливіший елемент формування професійної компетентності майбутнього вчителя, що забезпечує його здатність до перетворення освітнього процесу.

Окрему увагу приділено аналізу чинників, що впливають на процес формування цієї готовності, включно з як особистісними особливостями студентів, так і особливостями освітнього середовища. Підкреслюється важливість комплексного підходу, що включає не тільки навчання, а й практико-орієнтовану діяльність, а також елементи самоаналізу та рефлексії.

Розглядаються зарубіжні та українські підходи до підготовки педагогів, здатних до інновацій. Аналізуються успішні практики, що включають використання адаптивних технологій, інтеграцію доповненої реальності в навчальний процес, а також розвиток ІК-компетентності через неформальні форми освіти. Ці підходи порівнюються з метою виявлення загальних тенденцій та специфічних особливостей.

Запропоновано структурно-функціональну модель формування готовності, що включає послідовні етапи - від мотиваційно-орієнтувального до рефлексивно-узагальнюючого. Модель акцентує увагу на необхідності активного залучення студентів до освітнього процесу, реалізації проєктів і впровадження інноваційних педагогічних рішень.

Таким чином, стаття розкриває комплексне розуміння процесу формування готовності до інноваційної педагогічної діяльності, а також пропонує практичні інструменти та підходи, застосовні в системі професійної підготовки вчителів. Матеріали дослідження можуть бути корисними як педагогічним вишам, так і освітнім установам, зацікавленим у підвищенні якості підготовки майбутніх фахівців.

ФОРМУВАННЯ ВОКАЛЬНО-ЕСТРАДНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ

Фан Чжан — 2025-05-26

У представленої статті обґрунтовано важливість модернізації системи мистецько-педагогічної освіти, а саме – покращення фахової підготовки майбутніх викладачів музичного мистецтва, зокрема до формуванні вокально-естрадної культури особистості в умовах інформаційного суспільства.

Зауважено, що в сучасному соціокультурному просторі, завдяки вільному доступу до інтернету та соціальних мереж, будь-яка людина отримала змогу знайомитися з музикою різноманітних жанрів і стилів. Проте цей музичний контент не завжди відповідає загальноприйнятим стандартам якості та високого смаку. Науковці зазначають, що в наш час, у різних країнах, зокрема у КНР та Україні, спостерігається масове захоплення людьми, особливо молоддю, низькопробною, комерційно орієнтованою музичною продукцією. Це посилюється нестачею у більшості викладачів музичного мистецтва усіх рівнів ефективних засобів протидії цьому явищу. Як наслідок, упродовж останніх років суттєво знизився загальний рівень естетичної культури громадян, їх критичного мислення, що негативно впливає на розвиток музичної культури суспільства.

У межах дослідження проведено аналіз наукових джерел, присвячених розгляду окресленої проблематики. Проаналізовано зміст основних термінів дослідження – «музична культура» та «вокально-естрадна культура». Виокремлено складові музичної культури, а також сутність та елементи вокально-естрадної культури. Наголошено, що у сучасних соціокультурних умовах вокально-естрадної культура стала невід’ємною складовою не лише особистого розвитку людини, а й життя суспільства у цілому.

Аргументовано вибір саме вокально-естрадної музики з-поміж широкого спектру існуючих музичних жанрів та стилів. Зауважено, що кращі зразки цієї музики є надбанням світової культури та національних культур, зокрема КНР й України. Вони поєднують вагомий культурно-виховний потенціал, доцільний для формування вокально-естрадної культури, як складової музичної культури.

У статті також порушені питання модернізації системи мистецько-педагогічної освіти, а саме, якісної підготовки майбутніх викладачів до формування вокально-естрадної культури особистості з урахуванням викликів і потреб інформаційного суспільства.

Представлено висновки здійсненого дослідження, окреслені перспективи подальших наукових розвідок означеної тематики, надані рекомендації для відповідних факультетів та кафедр, що мають забезпечити достатню фахову підготовленість майбутніх викладачів музичного мистецтва.

ДІАЛЕКТИЧНА ЄДНІСТЬ ПОЗИТИВНОГО ТА НЕГАТИВНОГО ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ

Ольга Чубукіна — 2025-05-26

Надано теоретичне обґрунтування важливості діалектичної єдності позитивного та негативного зворотного зв’язку в поступальному розвитку педагогічної системи. Конкретизовано визначення останньої як цілісності, позначеної закономірним функціональним зв’язком елементів, відкритої, самореферентної, здатної до відповіді на виклики зовнішнього середовища, підвищення рівня організації та змін.

Розглянуто дефініції позитивного та негативного зворотного зв’язку, які з позицій системно-синергетичного підходу тотожні інтеграційним і диференційним процесам та у діалектичній єдності забезпечують здатність педагогічної системи до поступального розвитку й позитивних змін. Проаналізовані негативні наслідки домінування в педагогічній системі позитивного чи негативного зворотного зв’язку та окреслено шляхи досягнення їхнього оптимального співвідношення.

Вказано на переважну корелятивність позитивного зворотного зв’язку із мотиваційною функцією, а негативного – із виховною і коригувальною.

Проаналізовано значення діалектичної єдності позитивного та негативного зворотного зв’язку в досягненні комунікативного балансу та комунікативного консенсусу як передумов ефективного функціонування та розвитку педагогічної системи.

Продемонстровано, що на мікрорівні педагогічного процесу необхідність поєднання позитивного та негативного зв’язку в педагогічній системі корелює із взаємодоповнюваністю схвалення та об’єктивного неупередженого контролю як методів ефективної педагогічної взаємодії.

Зауважено, що негативний зворотний зв’язок «редукує» девіації в педагогічному процесі, що розбалансовують функціонування педагогічної системи, унормовує діяльність студентів щодо утверджених навчальних еталонів і нормативних вимог, а позитивний слугує налагодженню позитивно забарвленого емоційного контакту між студентами та викладачами й стимулює навчальний процес.

Підкреслено, що для досягнення максимальної ефективності зворотного зв’язку в навчальному процесі важливо використовувати стратегії, що поєднують схвалення і критику у збалансованій формі.

Аргументовано, що необхідними характеристиками як позитивного, так і негативного зворотного зв’язку є конструктивність, корелятивність педагогічній меті, узгодженість із поточними завданнями та педагогічними ситуаціями, методична обґрунтованість, інструментальна забезпеченість.

ІНТЕГРАЦІЯ РІЗНИХ ВИДІВ МИСТЕЦТВА У ФОРМУВАННІ ХУДОЖНЬОГО СПРИЙНЯТТЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Олена Шевцова — 2025-05-26

У статті проаналізовано широкий спектр наукового пошуку з питань підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва до застосування інтеграції різних видів мистецтва у формуванні художнього сприйняття учнів молодшого шкільного віку.

Підкреслено роль мистецької освіти, яка є могутнім засобом розвитку і формування цілісної особистості, її духовності, творчої індивідуальності й неповторності, інтелектуального й емоційного багатства, потреби духовно-творчого розвитку, саморозитку і самовдосконалення. Відтак, професійна підготовка майбутніх учителів мистецтва має бути спрямована на забезпечення готовності майбутніх фахівців до формування творчого потенціалу, розвитку художньо-творчих якостей, зокрема, уяви, фантазії, художньо-образного мислення учнів у процесі художнього сприйняття мистецьких творів.

Охарактеризовано структуру й основні етапи художнього сприйняття, що передбачає органічну єдність інтелектуально-розумової, емоційно-почуттєвої, аналітико-синтетичної діяльності свідомості й відбувається у тісному взаємозв’язку художнього мислення, переживання, оцінки, самооцінки, самоусвідомлення. Підкреслено, що художнє сприйняття розглядається українськими педагогами-музикантами як необхідна умова забезпечення ефективності художнього виховання засобами мистецтва, формування в учнів здатності глибокого розуміння і пізнання духовних цінностей.

Досягнення таких педагогічних результатів має забезпечити використання інтеграції різних видів мистецтва у процесі художнього сприйняття музичного твору. Це дасть змогу ефективно вплинути на ціннісно-орієнтаційну сферу учнів, викликати інтерес і потребу в художньо-діалоговому спілкуванні й пізнанні художнього образу різних видів мистецтва, сформувати знання, вміння адекватно сприймати та інтерпретувати зміст твору, а головне – виявити індивідуально-неповторні якості, можливості, таланти, художньо-творчі здібності, сприяти їх формуванню, розвитку здатності до самовираження і самореалізації через мистецтво.

ВПЛИВ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК НА АДАПТИВНИЙ ПЕРІОД ПЕРШОКУРСНИКІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Анжела Ширикалова — 2025-05-26

У статті досліджено вплив комунікативних навичок на процес адаптації першокурсників медичного та стоматологічного факультетів Одеського національного медичного університету в умовах воєнного стану та дистанційної форми навчання. Розглянуто особливості соціальної взаємодії студентів у нових освітніх реаліях, зумовлених обмеженим фізичним контактом, перебуванням у зоні підвищеного стресу та необхідністю самостійного опанування великого обсягу навчального матеріалу.

Проаналізовано рівень сформованості ключових комунікативних і організаторських здібностей, адаптивність до змін освітнього середовища, а також основні виклики, пов’язані з дистанційною освітою: труднощі у спілкуванні, зниження мотивації, порушення емоційного фону. Особливу увагу приділено зміненим умовам комунікації між студентами й викладачами, ролі старости як медіатора між адміністрацією та академічною групою, значенню технічної оснащеності та стабільного інтернет-з’єднання. Основою дослідження стало анкетування, у якому взяли участь 302 студенти віком від 17 до 22 років. Це дозволило виявити як загальні тенденції, так і індивідуальні особливості адаптації.

Встановлено, що, попри численні виклики, більшість студентів демонструють високий рівень внутрішньої мотивації, відповідальність, прагнення до знань, здатність до самоорганізації та позитивну динаміку соціалізації. Водночас було зафіксовано наявність бар’єрів: нестача базових знань через розрив між шкільною та університетською програмами, складнощі з тайм-менеджментом, емоційне виснаження, підвищений рівень тривожності й відчуття соціальної ізоляції. Особливої уваги набула тема ставлення студентів до змішаної форми навчання, яка поєднує онлайн-лекції з офлайн-практиками. У підсумку обґрунтовано доцільність впровадження програм розвитку комунікативної компетентності, тренінгів з критичного мислення, курсів психологічної підтримки, спрямованих на формування адаптаційного потенціалу студентів у період їхнього професійного становлення. Запропоновано шляхи удосконалення освітнього процесу з урахуванням актуальних соціально-психологічних потреб сучасної молоді.

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ У СЕРЕДОВИЩІ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Олена Біда — 2025-05-26

Національна ідентичність – це політична категорія, що визначає «уявну спільноту» людей, основною характеристикою якої є відповідне співвідношення себе з державою. Єдність держави і нації досягається за допомогою спільних цінностей, символів та образів, що зумовлюють неподільність історичних доль у рамках цієї взаємодії. Національна ідентичність – одна зі складових ідентичності людини, пов’язана з національною або етнічною приналежністю. У статті охарактеризовано національну ідентичність за трьома аспектами: як соціально-психологічний наслідок когнітивно-емоційних і ціннісних процесів ідентифікації особистості з національною спільнотою; як мотиваційно-когнітивний стрижень національної самосвідомості особистості; як надважливий елемент у загальній структурі соціальної ідентичності особистості, невід’ємну частину Я-образу особистості. Структура національної ідентичності містить різні компоненти, які можна розділити на кілька основних груп: когнітивна компонента містить знання про свою країну, її історію, культуру, мову, символи та цінності; емоційна компонента містить почуття належності до своєї країни, гордості за свою країну, а також емоційну реакцію на події, які відбуваються в країні; поведінкова компонента містить дії, які людина вчиняє з огляду на свою національну ідентичність.

Названо компоненти національної ідентичності: усвідомлення своєї належності до певної нації; знання про свою країну; прихильність до своєї країни; відчуття спільності з іншими представниками своєї нації.

Доведено, що позашкільна робота має величезний потенціал у формуванні національної ідентичності дітей, оскільки вона будується на добровільних началах, зацікавленості дітей, що дозволяє виходити за рамки стандартної навчальної програми школи та надає можливості для активного і творчого розвитку дітей різного віку. Позашкільна робота, будучи необов’язковою, природно добудовує незаповнені проміжки соціального становлення особистості. Позашкільна робота покликана розвивати у дітей самостійність та ініціативність. У процесі позашкільної роботи діти отримують не лише знання, а й новий досвід взаємодії, що сприяє формуванню моральних цінностей, громадянських якостей, які будуть важливими у дорослому житті.

МІСЦЕ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДОГО ПОКОЛІННЯ В ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ А. МАКАРЕНКА

Михайло Кошляк — 2025-05-26

Важливим аспектом педагогічної науки, спрямованої на формування теоретичних і практичних засад національного виховання підростаючого покоління, є вивчення й узагальнення вітчизняного педагогічного досвіду фізичного виховання дітей і молоді, оскільки наукове вирішення сучасних освітніх проблем неможливе без знання педагогічної спадщини минулого.

У статті розглянуто проблему фізичного виховання молоді в педагогічній спадщині А. Макаренка.

Встановлено, що погляди А. Макаренко на фізичне виховання займали значне місце в його педагогічній спадщині і були важливим явищем у педагогіці. Вони спиралися на міжпредметні знання, поєднання теоретичних і практичних матеріалів, відзначалися широтою і глибиною висвітлення питань, сприяли утвердженню наукового підходу до фізичного виховання у педагогіці, були відповіддю в науці на запити практики.

Мета фізичного виховання, на думку А. Макаренка, не зводиться виключно до зміцнення здоров’я, розвитку фізичних здібностей, а розв’язує через нього й освітні завдання, завдання естетичного, морального та трудового виховання. Фізичну культуру педагог розглядав як один із важливих засобів формування цілеспрямованої, відповідальної, сповненої життєвих інтересів особистості, а фізичне виховання – як складову частину всього процесу виховання й освіти людей, підготовки їх до самостійної трудової діяльності. Велику увагу А. Макаренко приділяв організації фізичного виховання і фізичної підготовки, наголошуючи на комплексному підході, умілому поєднанні шкільної роботи з позакласною і позашкільною спортивно-масовою та оздоровчою роботою.

Здійснений аналіз теорії й практики фізичного виховання в спадщині А. Макаренка репрезентує можливості не лише подальшого вивчення означеної проблеми, а й практичного втілення позитивного історико-педагогічного досвіду в реалії вітчизняної системи освіти на сучасному етапі.

Подальшого розгляду потребують організаційні та змістові аспекти фізичного виховання в історії вітчизняної педагогіки.

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Інна Радюк — 2025-05-26

У статті автором розглянуто питання щодо актуальності інтеграції інструментів штучного інтелекту (ШІ) в освітній процес початкової школи в умовах стрімкої цифровізації суспільства. Акцентовано увагу на низці чинників, що обумовлюють потребу у дослідженні цієї проблематики: глобальні тенденції цифровізації, виклики сучасності, можливості ШІ для персоналізації навчання та розвитку, а також підготовка майбутніх фахівців до роботи в умовах широкого застосування ШІ. Проаналізовано напрацювання українських педагогів та науковців у сфері цифровізації освіти, педагогіки та інформаційних технологій, які є підґрунтям для впровадження ШІ. Зауважено, що попри активне використання та інтеграцію ШІ у вищій та середній школі, застосування ШІ саме в початковій освіті містить значну кількість малодосліджених аспектів. Проаналізовано сучасні ефективні методичні підходи до інтеграції ШІ в освітній процес початкової школи для підвищення якості навчання та розвитку ключових компетентностей молодших школярів. Розглянуто різні тлумачення поняття «штучний інтелект» та наголошено на важливості правильного розуміння його ролі в освіті як інструменту, а не заміни людського фактору. Детально проаналізовано окремі функції ШІ, які можуть бути ефективно використані в педагогічній роботі початкової школи. До них належать: персоналізація навчання, автоматизація рутинних завдань вчителя, створення інтерактивних навчальних матеріалів, моніторинг якості навчання, а також допомога дітям з особливими освітніми потребами. Підсумовано, що впровадження ШІ трансформує роль викладача, який стає фасилітатором, дизайнером навчального досвіду та ментором, що поєднує традиційні підходи з інноваційними технологіями. Акцентовано увагу на необхідності подальших досліджень у напрямку підготовки вчителів початкових класів до роботи з ШІ-інструментами.

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Оксана Захарова — 2025-05-26

У статті презентовано основні аспекти формування здоров’язбережувальної компетентності майбутнього фахівця у процесі фізичної підготовки. Представлено аналіз літературних джерел з тематики формування здорового способу життя та наголошено на тому, що основні засади здорового способу життя, навички збереження/відновлення власного здоров’я та основні напрямки їх формування у процесі фізичної підготовки молодого покоління й досі є актуальними в реаліях сьогодення. Метою дослідження виступив аналіз шляхів та методів формування здоров’язбережувальної компетентності майбутнього фахівця у процесі фізичної підготовки.

Узагальнено зміст здоров’язберігаючої компетентності як комплексного психологічного утворення особистості, що передбачає збереження фізичного, психічного та духовного здоров’я людини, шляхом самоорганізації та самоконтролю. Виокремлено основні ключові напрямки розвитку навичок здорового способу життя сучасної молоді: здоров’я у глобальному вимірі як найвищої цінності життя; стабільний емоційний інтелект та позитивне ставлення до життя; раціональне харчування; покращення фізичної форми та зовнішнього вигляду; відмова від шкідливих звичок.

Виділено та проаналізовано теоретичні, теоретико-практичні та практичні методи формування здоров’язбережувальної компетентності майбутнього фахівця у процесі фізичної підготовки. У процесі фізичної підготовки варто використовувати широкий спектр методів щодо покращення здорового способу життя та фізичної сили. Такі методи підвищують здатності учасників освітнього процесу до позитивного ставлення до своїх можливостей, досягти оптимального здоров’я та підтримувати його, розвивають активну поведінку, активізують зусилля молоді в напрямі конструктивного розв’язання проблем здоров’я, сприяють пошуку індивідуальної траєкторії підтримання здоров’я та вибудовування фізіолого-естетичного сприйняття свого організму майбутнім фахівцем.

Узагальнено, що здоров’язбережувальна компетентність майбутнього фахівця базується на ефективних психолого-педагогічних технологіях, вікових особливостях кожного здобувача ВО, періодичному діагностуванні рівня індивідуального здоров’я.

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Оксана Язловецька — 2025-05-26

У статті проаналізовано сучасний стан системи фізичного виховання в закладах вищої освіти (ЗВО) України, висвітлено її значення для формування фізичного й психоемоційного здоров’я, а також розвитку професійних компетентностей здобувачів вищої освіти. Визначено основні проблеми, що перешкоджають ефективному функціонуванню цієї системи, зокрема: невідповідність традиційних підходів актуальним викликам, низький рівень рухової активності студентської молоді, скорочення навчальних годин на дисципліну «Фізичне виховання», обмеженість матеріально-технічного забезпечення та негативні наслідки воєнного стану, який звузив доступ до інфраструктури й посилив психоемоційне навантаження на здобувачів освіти.

Акцентовано на необхідності комплексного оновлення системи фізичного виховання відповідно до вимог Закону України «Про вищу освіту», Концепції розвитку щоденного спорту та Стратегії розвитку фізичної культури і спорту до 2028 року. Ці документи визначають стратегічні орієнтири трансформації сфери – інклюзивність, оздоровчу спрямованість, цифровізацію та забезпечення якості.

Проаналізовано інноваційні підходи, які вже впроваджуються у заклади вищої освіти, зокрема застосування цифрових платформ, фітнес-трекерів для моніторингу фізичної активності, відеотренувань та мобільних застосунків. Визначено потенціал і проблематику розвитку професійно-прикладної фізичної підготовки, яка формує спеціалізовані рухові якості, необхідні у професійній діяльності, але потребує індивідуалізації та методичного вдосконалення.

Запропоновано комплексний підхід до модернізації системи фізичного виховання у ЗВО України, спрямований на підвищення її ефективності, відповідно сучасним викликам. Передбачено оновлення інфраструктури, упровадження мотиваційних механізмів, підвищення кваліфікації викладачів, розвиток інклюзивності та цифрової трансформації фізичного виховання. Особлива увага приділена потребі оновлення нормативної бази з урахуванням інклюзивного підходу, професійно-прикладної фізичної підготовки та цифрових інструментів.

ОСВІТНІ БАЗИ ДАНИХ: АНАЛІЗ ПРАКТИЧНИХ КЕЙСІВ

Владислав Беспалий — 2025-05-26

У дослідженні представлено аналіз сучасних практик використання освітніх баз даних у різних контекстах функціонування цифрового освітнього середовища. У фокусі проєкту — прикладні кейси, що демонструють потенціал баз даних як інструменту для підтримки управлінських рішень, підвищення ефективності викладання, персоналізації навчання та забезпечення інклюзивності. На основі міждисциплінарного підходу та використання елементів кейс-методу здійснено огляд вітчизняного та міжнародного досвіду щодо впровадження інформаційних систем у закладах загальної середньої та вищої освіти. Під час реалізації проєкту було ідентифіковано ключові напрями застосування баз даних в освіті: ведення електронної документації та облік здобувачів освіти, моніторинг індивідуалізованих освітніх траєкторій, збереження та поширення навчальних матеріалів, забезпечення функціонування бібліотечних систем, організація роботи зі здобувачами з особливими освітніми потребами. Окреслено також основні виклики, що супроводжують розбудову освітніх баз даних: забезпечення кібербезпеки, дотримання норм етичного використання даних, потреба в професійній підготовці педагогічного персоналу, адаптація інформаційних систем до динаміки освітнього процесу. У межах дослідження підкреслено, що з розвитком ІТ-сфери відбувається трансформація освітніх баз даних — від інструментів обліку до потужних аналітичних платформ, що використовуються для прийняття рішень, передбачення освітніх ризиків і підвищення якості навчання. Узагальнення результатів дозволяє зробити висновок про доцільність подальшого впровадження інноваційних підходів до інтеграції баз даних в освітню діяльність. Запропонований аналіз практичних кейсів може стати підґрунтям для розробки нових цифрових рішень у сфері освіти, спрямованих на забезпечення гнучкості, індивідуалізації та стійкості освітніх процесів.

ІНТЕГРАЦІЙНІ ВИМІРИ АДАПТАЦІЇ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО АКАДЕМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

Тетяна Дудка — 2025-05-26

Проведено теоретичний аналіз впливу національного академічного середовища на удосконалення адаптаційно-інтеграційних процесів, що відбуваються з іноземними студентами в існуючих реаліях наявного соціокультурного простору приймаючої сторони.

Зауважено, що одним із показників рівня ефективності та якості надання освітніх послуг вищою школою слугує індикатор чисельності іноземних студентів.

Акцентовано увагу на системному оновленні дидактичного інструментарію вищої школи, що свідчить про невпинну модернізацію педагогічних систем відповідно до сучасних вимог та запитів наявного ринку праці.

Підкреслено необхідність ознайомлення іноземних студентів з особливостями національно-культурного багатоманіття з метою підвищення рівня впізнаваності України на світовій арені.

Узагальнено дотичність до титульної феноменології дефініцій акультурації та крос-культурної взаємодії.

Презентовано міждисциплінарну проекцію феномена інтеграції іноземних студентів в освітній простір приймаючої країни крізь призму взаємопов’язаних компонентів: історіософського, соціокультурного, психологічного, дидактичного та педагогічного.

Унаочнено процес інтеграції іноземних студентів в освітній простір приймаючої країни у фокусі трьох етапного структурного утворення. Продемонстровано компонентну структуру феномена інтеграції іноземних студентів в освітній простір приймаючої країни.

Виокремлено на особистісному рівні іноземних студентів двовекторність адаптаційно-інтеграційних перетворень, віддзеркалених крізь призму соціально-побутового та академічного аспектів.

Підсумовано, як опинившись у нових соціокультурних реаліях буття, зіштовхнувшись з мовним бар’єром, зустрівшись з своєрідними академічними та побутовими умовами носій інокультурних традицій зберігає свою національну ідентичність усупереч зовнішнім викликам.

Узагальнено, що досліджувана феноменологія володіє достатнім рівнем теоретичної та праксеологічної цінності, як для сучасного академічного середовища, так і для держави у цілому.

ЕТНІЧНО-РОДИННІ ТРАДИЦІЇ ЯК ФАХОВИЙ РЕСУРС МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ-МУЗИКАНТА У ТРАМВОІНФОРМОВАНІЙ ДОПОМОЗІ ЧЕРЕЗ МИСТЕЦТВО

Алла Растригіна — 2025-05-26

У статті розглянуто особливості використання етнічно-культурних традицій як фахового ресурсу майбутнього вчителя музичного мистецтва у подолання травм війни в унівської молоді. Проведено критичний аналіз сучасного наукового дискурсу з означеної проблематики, котрий дозволив засвідчити, що у наукових працях сучасних вітчизняних науковців хоча й піднімаються питання щодо значущості родинної обрядовості та пісенних родинних традицій у підготовці майбутніх вчителів, однак ці праці мають загальнокультурний характер і не містять конкретних педагогічних механізмів для травомінформованої допомоги через мистецтво як ресурсу для подолання травм війни у школярів. У процесі ретельного ознайомлення з публікаціями зарубіжних й вітчизняних учених, котрі стосуються безпосередньо травмоінформованої педагогіки, підтвердилося, що травмоінформована допомога через мистецтво є найбільш актуальною проблематикою сьогодення. Доведено, що проаналізовані джерела хоча й наближені до досліджуваної нами проблеми, все ж мають дещо інший ракурс її висвітлення й не передбають акцентуації на українських етнічно-родинних традиціях як фахового ресурсу сучасного педагога-музиканта. Представлено авторське бачення ролі етнічно-родинних традицій у підготовці майбутніх учителів-музикантів як фаховий ресурсу, що являє собою низку педагогічних можливостей (наявних засобів, знань, розумінь й способів дій), котрі використовуються для досягнення мети щодо набуття студентами здатності до травмоінформованої допомоги через мистецтво задля подолання травм війни в учнівської молоді. Доведено, що такий ресурс працює за наскрізним принципом й інтегрується в освітній процес на змістовому, методичному та практичному рівнях.

КОМПОНЕНТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

Оксана Філоненко — 2025-05-26

У статті визначено й схарактеризовано компоненти інформаційної культури майбутніх педагогів.

Встановлено, що поліфункціональна особистісна та професійно значуща якість педагога – інформаційна культура – включає такі взаємопов’язані компоненти, як: когнітивний (передбачає активний, творчий характер мисленнєвої діяльності, розуміння сучасної наукової картини світу, повноту і глибину предметних знань, уміння приймати самостійні рішення в різних ситуаціях, інтерес до інформаційної діяльності з використанням засобів ІКТ), технологічний (передбачає комп’ютерну й інформаційну грамотність, що відповідає сучасному рівню розвитку інформатики та комп’ютерних технологій, структурі та якості інформаційних ресурсів, уміння ефективно використовувати інформаційні джерела різного характеру), інформаційно-комунікативний (передбачає активне використання майбутніми педагогами можливостей комп’ютерних комунікацій для міжособистісної та колективної взаємодії, здатність використовувати електронно-обчислювальні та електронно-інтелектуальні системи), прогностичний (включає свідомий вибір майбутніми педагогами джерел інформації, здатність прогнозувати можливі наслідки інформаційної діяльності, професійну і соціальну адаптацію в інформаційному середовищі, що постійно оновлюється) та ергономічний (включає здатність передбачати можливі негативні наслідки роботи з комп’ютером та вміння ефективно організовувати діяльність із використанням засобів ІКТ).

Формування виокремлених компонентів інформаційної культури педагога в процесі професійної підготовки передбачає наявність спеціального організованого освітнього середовища, певної системи педагогічних умов його функціонування, активної взаємодії всіх учасників освітнього процесу та своєчасного оцінювання рівня її сформованості. Компоненти тісно переплітаються, взаємопов’язані та в підсумку являють собою системну якість особистості педагога, що найінтенсивніше формується під час професійної підготовки в освітньому процесі ЗВО.

ВИКОРИСТАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНИХ АВТЕНТИЧНИХ МАТЕРІАЛІВ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНІЙ МОВІ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Ірина Головко — 2025-05-26

Здійснено аналіз доцільності впровадження професійно-орієнтованих автентичних матеріалів у процес навчання іноземної мови студентів технічних спеціальностей з урахуванням міждисциплінарного, змістового та комунікативного чинників. Зазначено ефективність упровадження даних чинників у навчальний процес у напрямку поєднання лінгвістичних і технічних знань, актуалізації реального фахового змісту, практичному використанні мови. Проаналізовано специфіку автентичних текстів як джерела фахово значущої інформації, а також розглянуто шляхи їх адаптації для формування іншомовної комунікативної компетентності у межах CLIL-підходу (Content and Language Integrated Learning), розробленого Д. Койлом, П. Гудом, Д. Маршем тощо.

У роботі окреслено основні критерії добору автентичних матеріалів відповідно до професійної спрямованості підготовки здобувачів освіти, рівня мовної компетентності та когнітивного навантаження. Сформовано типологію джерел з урахуванням їх функціонального призначення (інформаційного, інструктивного, аналітичного) та можливостей для інтеграції в навчальний курс. Ураховано особливості застосування підходів task-based learning і problem-based learning у контексті роботи з автентичними матеріалами інженерного спрямування, відповідно до праць Дж. Вілліс, Д. Нунена, А. Гілмора та ін. науковців (сьогочасної доби).

Описано потенціал використання таких типів ресурсів, як технічна документація, патентні тексти, специфікації, презентації технологічних рішень, а також відеоматеріали фахової тематики з відкритих освітніх платформ. У процесі дослідження виокремлено методичні умови ефективного застосування автентичних матеріалів: відповідність змісту професійним цілям, можливість поступового ускладнення завдань, спрямованість на розвиток критичного мислення та функціональної грамотності.

Сформовано висновки щодо ролі автентичних матеріалів як інструменту підвищення мотивації студентів, забезпечення змістової релевантності навчального контенту та розвитку навичок професійного спілкування іноземною мовою.

ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНОЇ ГРИ У ФОРМУВАННІ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Оксана Панченко — 2025-05-26

У статті здійснено ґрунтовний теоретичний аналіз сучасних наукових підходів до проблеми формування дослідницької компетентності дітей старшого дошкільного віку, що є однією з актуальних тенденцій розвитку сучасної дошкільної освіти. Підкреслено, що формування дослідницької компетентності є важливим чинником у розвитку особистості дитини, оскільки сприяє становленню її пізнавальної активності, допитливості, навичок самостійного здобуття знань, формуванню критичного мислення, вмінню робити обґрунтовані висновки, аналізувати причинно-наслідкові зв’язки. Дослідницька компетентність розглядається як інтегрований результат когнітивного, емоційного та діяльнісного компонентів розвитку, що формується у процесі цілеспрямованої педагогічної взаємодії.

Проведено аналіз світових і вітчизняних наукових досліджень, що підтверджують ефективність ІКТ у дошкільній освіті, зокрема у розвитку дослідницьких навичок та екологічної свідомості дітей. Окрему увагу приділено аналізу потенційних можливостей використання інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі закладів дошкільної освіти. Обґрунтовано, що ІКТ можуть виступати ефективним інструментом стимулювання дослідницької активності дітей, забезпечувати візуалізацію пізнавального змісту, моделювання явищ та процесів, створення умов для інтерактивного навчання. Підкреслено, що цифрові засоби не замінюють традиційні методи, а розширюють можливості педагога у побудові індивідуалізованого та діяльнісно орієнтованого освітнього процесу.

Акцентовано увагу на необхідності формування цифрової грамотності педагогів, які мають володіти сучасними інструментами для організації дослідницької діяльності, виступати фасилітаторами дитячого пізнання.

Окреслено перспективні напрями подальших наукових пошуків: розробка та апробація навчально-методичного забезпечення з інших тем освітньої лінії «Дитина у природному довкіллі» для дітей старшого дошкільного віку, визначення педагогічних умов застосування ІКТ у формуванні дослідницьких умінь дітей дошкільного віку.

ФОРМУВАННЯ У МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ГОТОВНОСТІ ДО КЕРІВНИЦТВА ОРКЕСТРОВИМ КОЛЕКТИВОМ ЯК АКТУАЛЬНА ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Ярослав Новосадов — 2025-05-26

У статті обґрунтовано актуальність формування у майбутніх бакалаврів музичного мистецтва готовності до керівництва оркестровим колективом. Зазначено, що керівництво оркестровим колективом вимагає від майбутніх бакалаврів музичного мистецтва високого рівня музично-теоретичних знань, диригентських навичок, володіння оркестровим репертуаром, а також сформованих лідерських якостей, комунікативних навичок та вміння організувати творчу діяльність оркестрового колективу. Здійснено аналіз підходів науковців до визначення поняття «готовність», «оркестрове виконавство», ознак музично-інструментального колективу. Визначено, що формування у майбутніх бакалаврів музичного мистецтва готовності до керівництва оркестровим колективом має здійснюватися з урахуванням особливостей міждисциплінарного підходу, який дозволить взаємодіяти між такими галузями як педагогіка, музикознавство. Цілісний підхід до проблеми готовності дає можливість гармонічно поєднати різні аспекти підготовки бакалаврів музичного мистецтва до керівництва оркестровим колективом – від особистісних до професійно орієнтованих. Враховуючи виклики сучасної мистецької освіти, готовність до керівництва оркестровим колективом визначено як особистісне утворення, що формується на основі знань, умінь, навичок, досвіду, цінностей та сприяє ефективній взаємодії в оркестровому колективі. Розкрито зміст цього поняття. Наголошено, що в процесі професійної підготовки майбутніх бакалаврів музичного мистецтва важливе значення займає створення сприятливих умов для усвідомлення ними ролі керівника як організатора музичного процесу. Акцентовано на тому, що вагомим є розуміння поступового та послідовного розвитку окремих елементів, яких можна досягти через інтеграцію теоретичних знань із практичними вміннями. У висновку зазначено, що важливим є взаємодія теоретичних знань (з інструментознавства, творчості композиторів різних епох, оркестрового репертуару, особливостей жанру та стилю) та практичної діяльності (навичок читання оркестрових партитур, диригування). Результати дослідження можуть бути використані для подальших наукових досліджень у галузі мистецької освіти та вдосконалення професійної підготовки майбутніх бакалаврів музичного мистецтва.

УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ ТА ОСВІТНИМИ СИСТЕМАМИ: СТАН, ТЕНДЕНЦІЇ, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Ігор Якимович — 2025-05-26

Сучасний етап розвитку освіти в Україні, що характеризується триваючими реформами та інтенсивними інноваційними процесами, вимагає сутнісних змін в управлінні цією соціальною сферою. Необхідний не тільки перегляд парадигми управління, а й цілий комплекс заходів щодо підвищення його ефективності та зниження зайвої централізації.

У статті вивчено стан і перспективи управління освітою в Україні. Виявлено негативні тенденції та суперечності в сучасному управлінні освітою та освітніми системами, включно з проблемами розмежування прав, компетенцій і повноважень органів різних рівнів управління. Стан управлінської сфери освіти розглянуто в контексті загальних проблем її модернізації та ключових інноваційних векторів розвитку суспільства. Здійснено детальний розбір парадигмальних засад управління; його системність і збалансованість представлено з позицій повноважень суб’єктів управління та видового розмаїття реалізованих ними функцій. Проаналізовано системогенетичні засади управління, його циклічність, відповідність принципам системного спадкоємства; результативність, еквіфінальність, ефективність управління в його соціальному, економічному, педагогічному та організаційному вимірах. Розкрито причин розриву між належним і наявним управлінням системою освіти. Окреслено перспективні напрями вдосконалення цієї галузі (розробка та реалізація програми підготовки нової формації управлінців, нова модель вибудовування управлінської кар’єри у сфері освіти; актуалізація питання про якість управління, реалізацію наукового підходу до оцінки його якості, включно з використанням потенціалу і досягнень кваліметрії управління, експертної, таксономічної, індексної, ймовірнісно-статистичної та інших її спеціальних розділів; розробка та ухвалення низки нормативних правових, підзаконних актів, що визначають побудову та застосування Національної системи забезпечення якості освіти; застосування механізму імітаційного моделювання в стратегічному управлінні, на етапі опрацювання та ініціації великих (значущих) змін в освіті, освітніх системах; застосування потенціалу функціонального моделювання, методології функціонального моделювання IDEF, особливо якщо йдеться про реконструкцію (реінжиніринг) або заміну наявних чи проєктування нових систем і організаційних механізмів; використання мораторію на зміни, скасування ухвалених управлінських рішень у зв’язку до тривалості певних циклів (передусім циклу підготовки учнів на тому чи іншому рівні освіти); розробка та ухвалення в статусі нормативного правового документа стандарту якості управління освітньою організацією загальної, професійної та додаткової освіти).

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Раїса Пріма — 2025-05-26

У статті проаналізовано теоретичні аспекти проблеми самостійної роботи студентів в умовах дистанційного навчання. Актуалізовано перехід на дистанційну форму навчання, розширення сфери самостійної діяльності студентів через залучення до процесу пізнання інформаційних та телекомунікаційних комп’ютерних технологій як першооснови формування навичок самоорганізації, самоосвіти, самонавчання, самовдосконалення і саморозвитку. Аргументовано, що в умовах сьогодення дистанційна освіта набула ознак особливого освітнього простору, що відображає зміну людського мислення, презентує множинність і неоднорідність життєвих реалій, формує просторовий образ компетентностей, позначених актуальністю для будь-якої діяльності сучасної людини. Внесено уточнення щодо дефініціювання ключових понять «самостійна робота» і «дистанційне навчання». Виявлено різноманітність напрямів аналізу поняття «самостійна робота» у студіях сучасних науковців. Наголошено, що методично правильна організація самостійної роботи студента передбачає поступову зміну відносин між студентом і викладачем. Засвідчено різноаспектність дифініціювання феномену «дистанційне навчання». Акцентовано на дослідженнях, де розглядаються особливості дистанційної освіти у площині комунікацій між викладачем і студентом та визначено її характерні риси, схарактеризовано дистанційне навчання як позааудиторну самостійну роботу студентів. Узагальнено, що самостійна робота студентів в умовах дистанційного навчання є такою траєкторією освітнього процесу, яку кожен здобувач вибудовує індивідуально, самостійно, максимально адаптуючи її до себе. Дистанційне навчання відкриває здобувачам вищої освіти доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищує ефективність самостійної роботи, розширюючи можливості для творчого самовираження, знаходження та закріплення різних професійних навичок, компетентностей.

МУЗИЧНА ТЕРАПІЯ ЯК ПРОФЕСІЯ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ ОГЛЯД ОСВІТНІХ ПРОГРАМ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ПРОСТОРІ

Руфіна Добровольська — 2025-05-26

У статті здійснено комплексний аналіз системи професійної підготовки майбутніх фахівців з музикотерапії в європейському освітньому просторі. Висвітлено критерії вступу до навчання, сучасні тенденції формування змісту освітніх програм, зокрема модулі, що становлять основу музикотерапевтичної освіти: музична та художня формація, клінічна практика, медико-психологічна підготовка, досвідне навчання, а також елементи загального гуманітарного розвитку. Окрему увагу приділено значенню музичного компоненту в навчальних програмах, що, попри різні відсоткові співвідношення, залишається фундаментом для формування терапевтичної ідентичності.

Проведено порівняльний аналіз кількісних показників (тривалість практики, обсяг супервізії, години самодосвіду) та якісних характеристик (методи навчання, фокус програм) підготовки в різних країнах ЄС. Виявлено істотні відмінності, зумовлені історичними, національними, культурними та економічними факторами. Окреслено роль досвідного навчання та самодосвіду у формуванні глибокого розуміння терапевтичного процесу, розвитку емпатії та саморефлексії. У цьому контексті самодосвід трактується не лише як інструмент самопізнання, а й як педагогічна категорія, що сприяє інтеграції особистісного та професійного розвитку. У статті також порушено питання щодо узгодження програм з іншими медичними і психотерапевтичними спеціальностями з метою підвищення якості освітніх послуг та визнання музикотерапії як повноцінної академічної професії. Представлено короткий огляд існуючих докторських програм у сфері музикотерапії та їхній вплив на розвиток наукової бази, підвищення статусу професії у міжнародному контексті.

Результати дослідження можуть бути корисними для розробників навчальних програм, педагогів, супервізорів і науковців, які працюють у галузі музикотерапії, а також для фахівців, зацікавлених у міждисциплінарному підході до терапевтичної освіти. Стаття спрямована на стимулювання подальшої дискусії щодо гармонізації змісту професійної підготовки, розбудови міжнародного партнерства та формування єдиної професійної ідентичності фахівців з музикотерапії.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИВЧЕННЯ ДИТЯЧИХ ТВОРІВ ЛЕСІ УКРАЇНКИ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

Наталія Іовхімчук — 2025-05-26

У статті проаналізовано сучасні інноваційні технології, які доцільно застосовувати на уроках літературного читання в початкових класах, визначено їхні переваги та особливості використання під час опрацювання дитячих творів Лесі Українки, а також обґрунтовано їх позитивний вплив на формування читацької компетентності молодших школярів. Закцентовано увагу на актуальності теми дослідження, яка зумовлена потребою створення ефективних методичних підходів, які відповідають вимогам часу, підтримують інтерес учнів до літератури та забезпечують високий рівень засвоєння художнього матеріалу, формують у дітей цілісну, творчо активну особистість. Висвітлено використання інноваційних технологій під час вивчення дитячих творів Лесі Українки в початкових класах, визначення їхнього впливу на формування читацької компетентності, творчого мислення, морально-етичних цінностей молодших школярів. Розглянуто інтерактивні технології, які можуть бути використані при вивченні дитячих творів Лесі Українки: кросворди, пазли, інтерактивні вікторини, цифрові комікси, інфографіки, відео, аудіоінтерв’ю та інші творчі вправи та завдання, що активізують пам’ять і формують глибше розуміння тексту. З’ясовано, що інтерактивні технології допомагають створити емоційно насичене, мотивуюче середовище, що сприяє глибокому осмисленню художнього тексту, формуванню любові до поезії, розвитку цифрової грамотності та критичного мислення у молодших школярів. Узагальнено, що застосування інноваційних технологій у вивченні дитячих творів на уроках читання в початкових класах забезпечує творчість, індивідуальний підхід і високу мотивацію учнів, що є ключовими факторами ефективного навчання сучасних дітей. Цей підхід формує не лише навички читання та розуміння тексту, а й сприяє формуванню всебічно розвиненої особистості. Подальші дослідження у цій сфері мають на меті вдосконалення методик та розробку нових інноваційних підходів, що відповідають сучасним освітнім трендам і потребам Нової української школи.

АНАЛІЗ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ, ЯК МУЗИЧНОГО СПІВАВТОРА ТА ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ

Сніжана Клюєва — 2025-05-26

У роботі розглядається роль штучного інтелекту в зміні підходів до музичного мистецтва. Досліджується використання штучного інтелекту для створення нових музичних творів, що викликає питання щодо унікальності, авторства та етичних аспектів. Встановлено, що алгоритми глибокого навчання та генеративні змагальні мережі можуть автоматизувати процеси композиції, гармонізації та аранжування, але при цьому виникають труднощі щодо визначення авторства та автентичності музичних творів. Проаналізовано етичні проблеми, пов’язані з використаннямштучного інтелекта, зокрема щодо впливу на збереження індивідуального стилю та оригінальності. Виявлено, що штучний інтелект здатен трансформувати художню творчість, дозволяючи митцям зосереджуватися на генерації нових ідей, у той час як рутинні завдання виконуються сучасними технологіями. Також підкреслено, що технології штучного інтелекту можуть розширити межі культурологічних ідей, зміщуючи акцент з людської унікальності на співпрацю з технологіями, що може призвести до розмиття стилів і переосмислення поняття оригінальності. Розкрито нові можливості для музичної творчості та інтерпретації музичних творів. Доведено, що штучний інтелект може сприяти як збереженню культурної спадщини, так і створенню нових інтерпретацій музичних жанрів та форм. Оцінено потенційні загрози, зокрема ризики втрати людської творчості, сомобутності та стандартизації мистецтва. Запропоновано комплексний підхід до аналізу впливу штучного інтелекту на сучасну музичну культуру та трансформацію культурологічних ідей, зокрема в аспекті авторських прав і автентичності творів, створених за допомогою штучного інтелекту. Визначено напрямки для подальших досліджень, які стосуються впливу штучного інтелекта на сучасну музичну культуру, а також розробки нових моделей штучного інтелекта, що забезпечать вищий рівень оригінальності музичних творів і інших мистецьких продуктів. Особливу увагу спрямовано на розробку міжнародних стандартів, які регулюють взаємодію людини та штучного інтелекта при створенні мистецьких продуктів, а також на визначення відповідальності за порушення авторських прав.

ДОСВІД ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАКЛАДІВ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХІ СТОЛІТТЯ

Світлана Кулікова — 2025-05-26

У статті представлено аналіз еволюції та специфіки функціонування закладів соціально-культурної сфери України, охоплюючи період від другої половини ХХ століття до першої половини ХХІ століття. Автор обґрунтовує актуальність дослідження необхідністю глибокого осмислення історичного досвіду для формування сучасної культурної політики, виявлення конструктивних та деструктивних моделей управління культурними процесами в умовах кардинальних суспільних змін – від радянської ідеологічної системи, через перебудову, до незалежності, ринкових реформ та глобалізації.

Розглядаючи радянський період, автор підкреслює дуалістичну природу діяльності культурних установ, що поєднувала культурно-просвітницьку місію з жорстким ідеологічним контролем КПРС та державних органів. Детально характеризується розгалужена, централізовано керована мережа закладів (будинки культури, клуби, бібліотеки, музеї, театри, кінотеатри, парки, позашкільні заклади), їх типологія та спрямованість на пропаганду комуністичних ідеалів. Відзначаються основні напрями роботи, такі як культурно-просвітницька діяльність, організація дозвілля, розвиток народної творчості, а також короткотривале послаблення тиску в період «відлиги» та подальша формалізація в епоху «застою», при недостатньому кадровому та матеріально-технічному забезпеченні, особливо у сільській місцевості.

Період перебудови та здобуття незалежності характеризується деідеологізацією, пошуком національної ідентичності, перетворенням закладів культури на осередки національного відродження. Однак, ці процеси супроводжувалися глибокою економічною кризою, що призвела до різкого скорочення фінансування, деградації матеріальної бази, відтоку кадрів та змусила установи шукати шляхи адаптації до ринкових умов, зокрема через комерціалізацію та пошук позабюджетних джерел. Формувалася нова нормативно-правова база, хоча її ефективність часто нівелювалася браком фінансового забезпечення.

На початку ХХІ століття, попри обмежені ресурси, спостерігається прагнення до стабілізації та інноваційного розвитку: впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, дигіталізація фондів, створення веб-сайтів, віртуальних музеїв, інтерактивних експозицій, розвиток фестивального руху, майстер-класів та культурного туризму. Відбувається диверсифікація інституційного ландшафту з появою недержавного сектору та поглибленням спеціалізації закладів.

Водночас, автор акцентує на збереженні системних проблем: нерівномірність регіонального розвитку інфраструктури, застаріла матеріально-технічна база, кадрове забезпечення, а також виклики глобалізації, що актуалізують потребу в ефективній державній політиці для збереження та примноження національного культурного надбання.

ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ СТУДЕНТІВ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Людмила Лисенко — 2025-05-26

У статті розглянуто особливості використання сучасних інформаційних технологій для підвищення об’єктивності та ефективності оцінювання знань студентів з англійської мови. Розглянуто методи й засоби оцінювання, такі як онлайн-тести, інтерактивні платформи, які покращують зворотний зв’язок і знижують суб’єктивність оцінювання. Визначено переваги та перспективи впровадження цих технологій в освітній процес. Результати дослідження підтверджують значний потенціал інформаційних технологій у підвищенні якості освіти.

У статті досліджується важливість інформаційних технологій у навчанні та оцінюванні навчальних досягнень з англійської мови студентів вищих навчальних закладів. Питання впровадження інформаційних технологій для формування у студентів потреби у вивченні англійської мови та оволодіння нею як засобом спілкування, пізнання, самореалізації та соціальної адаптації у полікультурному світі є актуальним. Вона ґрунтується на усвідомленні важливості вивчення англійської мови як засобу спілкування та пізнання в сучасному світі, підвищення конкурентоспроможності студентів у процесі економічної та соціальної євроінтеграції. Автор наголошує, що оцінювання відіграє ключову роль у процесі вивчення англійської мови, забезпеченні зворотного зв’язку та оновленні змісту дисциплін.

Відповідно до поставленої мети було проаналізовано теоретичні та методичні аспекти впровадження сучасних інформаційних технологій для підвищення об’єктивності та ефективності оцінювання знань студентів з англійської мови. Виокремлено найцінніші вітчизняні та зарубіжні методи та практики для об’єктивного оцінювання знань студентів з англійської мови у цифровому середовищі закладу вищої освіти.

Методологія дослідження ґрунтувалася на аналізі та синтезі, узагальненні науково-методичної літератури, концепцій; періодичних педагогічних видань, інтернет-ресурсів з метою систематизації сучасного педагогічного досвіду вітчизняних і зарубіжних закладів вищої освіти щодо інноваційних практик у навчанні англійської мови студентів

Сучасні інформаційні технології, які використовуються для оцінювання знань студентів з англійської мови є найбільш продуктивними для створення освітнього середовища, що забезпечує особистісно-орієнтовану взаємодію здобувачів вищої освіти.

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ І НЕВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ В ПІДГОТОВЦІ ДИРИГЕНТА-ХОРМЕЙСТЕРА: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИЧНІ ОРІЄНТИРИ

Тетяна Раструба — 2025-05-26

Стаття присвячена актуальній проблемі модернізації системи фахової підготовки диригентів-хормейстерів в умовах сучасних соціокультурних викликів, зокрема війни, цифрового перевантаження та зростання психологічної напруги в суспільстві. Автор обґрунтовує, що в таких обставинах ключовими компонентами професійної компетентності диригента стають емоційний інтелект (ЕІ) та навички ефективної невербальної комунікації, які в традиційних освітніх програмах часто залишаються поза увагою.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та практичне висвітлення значення ЕІ та невербальної комунікації у професійному становленні диригента-хормейстера, а також розроблення конкретних рекомендацій щодо їх інтеграції в освітній процес.

Особливу увагу приділено нейропсихологічним аспектам диригування. Розглядається, як у процесі роботи з хором активізуються префронтальна кора, лімбічна система та система дзеркальних нейронів, що безпосередньо сприяє розвитку саморегуляції, емпатії та інтегративного мислення. Водночас наголошується на проблемі зниження базового рівня підготовки абітурієнтів та ризиках використання спрощених методів навчання (копіювання), які гальмують розвиток індивідуальної емоційної виразності.

Як практичне рішення, автор пропонує системний підхід до оновлення освітніх програм, що включає розробку та впровадження спеціалізованих навчальних модулів для бакалаврського та магістерського рівнів. Ці модулі охоплюють основи ЕІ, нейропсихологію музичного сприйняття, психофізіологію диригентської взаємодії та розвиток емоційно-лідерської компетентності. Для їх реалізації рекомендовано використовувати комплекс інтерактивних методів: тренінги, майстер-класи, рефлексивні практики (відеоаналіз, кейс-методи), а також сучасні технології (VR-симуляції, біофідбек).

Автор підкреслюює, що цілеспрямований розвиток емоційного інтелекту та невербальних навичок є не допоміжним, а фундаментальним завданням сучасної мистецької освіти, що дозволяє готувати не лише технічно вправних виконавців, а й гнучких, чуйних та психологічно стійких лідерів творчих колективів.

МУЗИЧНО-ІНТОНАЦІЙНЕ МИСЛЕННЯ: СТРУКТУРА, МЕХАНІЗМ ТА ХУДОЖНЯ ПРИРОДА

Олена Спіліоті — 2025-05-26

У статті аналізуються основні підходи до розуміння мислення, його структура, рівні та функції у процесі пізнання. Визначено дві ключові складові мислення: чуттєво-інтуїтивну, що базується на безпосередньому сприйнятті реальності, та логіко-раціональну, яка забезпечує абстрагування, аналіз, узагальнення та формування понять.

Досліджується когнітивний аспект мислення, що включає механізми обробки інформації, аналітичні та синтетичні операції, роль пам’яті, уваги, уяви, а також інших психічних процесів, які впливають на пізнавальну діяльність. Особливий акцент зроблено на рефлексивному компоненті мислення, який проявляється через усвідомлення власної пізнавальної діяльності, здатність до самокритики, переосмислення досвіду та формування нових ідей.

Окремо висвітлюється питання методологічних підходів до розвитку мислення у різних сферах пізнання. Розглядаються традиційні та сучасні методи логічного аналізу, діалектики, індуктивного та дедуктивного міркування, а також інтеграція емпіричних і раціональних способів пізнання. Підкреслюється значення міждисциплінарного підходу, що поєднує філософію, психологію та когнітивну науку у вивченні мислення, а також вплив освіти, культури та суспільного середовища на його формування.

У статті детально розглянуто феномен музично-інтонаційного мислення, яке включає емоційно-інтонаційну та логіко-конструктивну складові, що забезпечують процес осмислення музичного матеріалу. Аналізуються когнітивні механізми музично-інтонаційного мислення, зокрема розумова діяльність під час слухання музики, роль пам’яті та уваги, а також рефлексивний аспект, який проявляється у свідомому сприйнятті та інтерпретації музичних творів.

Визначено основні нерозв’язані аспекти дослідження, зокрема необхідність подальшого аналізу взаємозв’язку між чуттєвим і раціональним компонентами мислення, ролі емоцій у когнітивних процесах, впливу соціального середовища на його розвиток. Окреслено перспективи подальших досліджень, спрямованих на розробку комплексної теорії мислення, що сприятиме вдосконаленню методів пізнання, освітньої практики, а також розумінню природи людського інтелекту та механізмів його розвитку.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ АРТ-МЕНЕДЖЕРА У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Інга Шевченко — 2025-05-26

Сучасна практика управління у сфері мистецтва зазнає впливу глибоких трансформацій в економічній, соціальній та культурній площині, а також у державній культурній політиці. Ці обставини зумовлюють нагальну потребу у формуванні висококваліфікованих фахівців, спроможних забезпечити ефективне управління арт-сферою. Арт-менеджери стають ключовими агентами змін, здатними поєднувати художнє бачення та стратегічне управління культурними процесами, фахівцями нового типу, що володіють як креативними навичками, так і компетентністю в організаційній та економічній сферах. Це обумовлює важливість дослідження професійної діяльності арт-менеджера.

У статті розглянуто специфіку професійної діяльності арт-менеджера в умовах сучасної соціокультурної трансформації. Досліджено понятійно-термінологічний апарат, окреслено основні напрями, функції та стилі керівництва у сфері арт-менеджменту. Проаналізовано становлення і розвиток арт-менеджменту в країнах Європи, виділено ключові історичні етапи становлення арт-ринку. Окрема увага приділена особистості арт-менеджера як носія управлінської, креативної та культуротворчої функцій. Визначено професійні компетенції, аксіологічні орієнтації та управлінські стратегії, необхідні для ефективної діяльності у сфері культури і мистецтва. Надано класифікацію видів арт-менеджменту, охарактеризовано їх особливості у контексті сучасних викликів. Узагальнено роль арт-менеджера як інтегратора соціокультурного досвіду та координатора креативних процесів. Встановлено, що професійна діяльність арт-менеджера є ключовим елементом розвитку сучасного культурного середовища. Формування ефективної системи підготовки таких фахівців вимагає інтеграції міждисциплінарних знань, практико-орієнтованих підходів та активного використання цифрових інструментів. Визначено перспективи подальших розвідок, які передбачають вивчення впливу цифрової трансформації на роль арт-менеджера, а також розробку адаптивних моделей підготовки фахівців у сфері креативних індустрій.

ПОЗИТИВНА МОТИВАЦІЯ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ АВІАЦІЇ В ПРОЦЕСІ ЙОГО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Олександра Бикова — 2025-05-26

У статті досліджено особливості впливу мотивації майбутнього фахівця авіації на формування його самостійності в процесі професійної підготовки.

Встановлено, що результативність формування мотивації можлива лише тоді, коли здобувачу освіти вдається пов’язати мету з особистісними цінностями. Чим більше особистісні цінності пов’язані з результатами майбутньої професійної діяльності, тим більше внутрішні мотиви активно впливають на мотивацію особистості студента.

Висока позитивна мотивація може виступати компенсуючим фактором у випадку, коли недостатньо високих здібностей; однак цей фактор не працює у зворотному напрямку: жодний високий рівень здібностей не може компенсувати відсутність навчального мотиву чи слабку його вираженість, не може призвести до значних успіхів в навчанні. Це свідчить про прямий зв’язок між мотивацією та емоційним інтелектом, оскільки саме його сформованість надає мотивації позитивного спрямування.

Розвиваючись, особистість змінює зовнішній світ відповідно до власних внутрішніх можливостей. Належний рівень розвитку мотиваційних процесів є для студента особливою цінністю, оскільки дозволяє йому підтримувати на дієвому рівні свій психічний потенціал, своє психологічне благополуччя. Потреба в самозмінах значною мірою залежить від виникнення у студента мети досягнути бажаного рівня особистісного зростання.

Основною ознакою мотивації взагалі, є її дієвий характер, її органічне проникнення в різноманітні прояви у різні вияви активності та діяльності, поведінки. Ця активність виникає на основі єдності свідомості та реальної поведінки, детермінує діяльність особистості, конструктивно впливає на досягнення важливих, особистісно значущих та актуальних у суспільному плані цілей.

Перспективи подальших розвідок полягають у дослідженні особливостей взаємовпливу мотивації та професійних очікувань майбутнього авіафахівця.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРТЕПІАННОЇ МУЗИКИ XXI СТОЛІТТЯ

Сіньюй Ма — 2025-05-26

Музика XXI століття є свідченням радикальних змін у розвитку музичного мистецтва. Відмовившись від традиційних норм класичної епохи, композитори нового століття шукають нові шляхи вираження, здійснюючи експерименти з музичною формою, гармонією, ритмікою, тембровими засобами та іншими елементами музичної мови. Сучасна фортепіанна музика відрізняється великою різноманітністю стилів, жанрів і форм, що відображає багатогранність творчих пошуків музикантів у нову епоху. Окрім технічних складнощів, що ставлять високі вимоги до виконавців, вона також відкриває нові можливості для художнього вираження. Аналіз музичних творів XXI століття з точки зору їх образного змісту та стилістичної природи стає важливою складовою музикознавчих досліджень. Сучасні композитори активно використовують новітні технології, а також поєднують класичні та інноваційні методи композиції, що відкриває нові горизонти для музичних інтерпретацій. Водночас фортепіанна музика XXI століття характеризується різноманітністю виконавських підходів, оскільки кожен твір вимагає індивідуального трактування та особливого розуміння композиційних засобів. Завдяки інтеграції нових музичних мов і технологій, а також розвитку композиторських стратегій, що йдуть у розріз із традиціями минулого, сучасні фортепіанні твори набувають особливої складності й універсальності. Важливим аспектом є те, що сьогодні музика більшою мірою виявляється в контексті глобалізації, де взаємодія різних культур і стилів сприяє виникненню нових музичних течій. У цьому контексті, особливо важливими є дослідження стилістичних і жанрових особливостей творів, створених у XXI столітті, що допомагає не тільки зрозуміти зміни в музичному мисленні, але й сформулювати нові підходи до виконавської техніки та педагогічної практики. Творчість композиторів нового століття дає можливість розглядати музику як процес, що постійно еволюціонує, інтегруючи нові технології та інтерпретаційні стратегії. Проте важливим залишається й те, що всі ці новації продовжують служити основою для культурної самобутності та збереження традиційної музичної спадщини.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ТА ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ В ПРОФЕСІЙНІЙ МУЗИЧНІЙ ОСВІТІ: ПЕРЕВАГИ ТА ОБМЕЖЕННЯ

Олена Ярошенко — 2025-05-26

У статті проаналізовано впровадження штучного інтелекту, цифрових технологій у професійну музичну освіту та вплив цих технологій на різні аспекти музичної освіти, включаючи методику викладання, доступність навчальних матеріалів, розвиток творчих навичок та організацію навчального процесу. Визначено оптимальні шляхи інтеграції ШІ та цифрових технологій в освітній процес з метою максимізації їхніх переваг та мінімізації потенційних негативних наслідків. Зазначено недостатність комплексних досліджень у науковій літературі, що враховують специфіку професійної музичної освіти та потреби підготовки висококваліфікованих музикантів. Включено значну кількість посилань на новаторські дослідження Роуз Лаккін, провідного експерта в галузі AIEd, оскільки її глибокі та щирі ідеї суттєво поглибили розуміння проблем та перспектив інтеграції штучного інтелекту в освіту. Здійснено комплексний аналіз переваг і обмежень застосування штучного інтелекту та цифрових технологій у професійній музичній освіті з систематизацією існуючих підходів до використання ШІ та цифрових технологій. Розглянуто конкретні приклади музичних платформ і веб-сайтів, що застосовують ШІ та цифрові технології – навчальна платформа «Musicca», веб-сайт teoria.com та програма AI Duet, надано їхній функціонал, динамічність вдосконалення цифрових інструментів та визначено вплив цих технологій на професійно-творчий розвиток майбутніх музикантів в контексті індивідуально-освітньої траєкторії навчання. Узагальнено, що ШІ та цифрові технології відкривають значні можливості для музичної освіти, включаючи персоналізацію навчання, розширення доступу до навчальних матеріалів, автоматизацію рутинних завдань та стимулювання творчої діяльності. Водночас, існують певні обмеження та ризики, такі як потенційне зниження креативності, залежність від якості даних, етичні проблеми та необхідність належної підготовки викладачів. Наголошено на важливості збалансованого підходу до впровадження ШІ та цифрових технологій, що поєднує їхні переваги з традиційними методами навчання та враховує специфіку музичної освіти.

НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА «МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ «МИСТЕЦТВО» (МУЗИКА, ХОРЕОГРАФІЯ, ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО) У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ КОЛЕДЖІВ

Марина Разводова — 2025-05-26

У статті автор розглядає значення навчальної дисципліни «Методика навчання освітньої галузі «Мистецтво» (музика, хореографія, образотворче мистецтво» у професійній підготовці студентів педагогічних коледжів.

Автор вважає, що у підготовці висококваліфікованих педагогічних кадрів педагогічні коледжі відіграють важливу роль, забезпечуючи студентів необхідними теоретичними знаннями та практичними навичками для успішної професійної діяльності, адже якісна професійна підготовка студентів педагогічних коледжів є запорукою успіху освітньої реформи, оскільки саме від професіоналізму педагогів залежить якість освіти та успішність учнів.

Зміст освітньої галузі «Мистецтво», розроблений відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти, інтегровано в музичній, образотворчій та мистецько-синтетичній змістових лініях. Цей інтегрований підхід спрямований на формування у школярів цілісного уявлення про мистецтво як універсальну форму культурного самовираження. Предмети освітньої галузі «Мистецтво» відіграють ключову роль у всебічному розвитку особистості учнів, сприяючи формуванню їх емоційно-почуттєвої сфери, художньо-образного, асоціативного та критичного мислення та створюють сприятливі умови для генерування креативних ідей, реалізації власних творчих потреб у художній діяльності й процесі пізнання.

Автор доводить, що навчальна дисципліна «Методика навчання освітньої галузі «Мистецтво» (музика, хореографія, образотворче мистецтво)» є важливою складовою професійної підготовки студентів педагогічних коледжів. Її успішне опанування забезпечує формування у майбутніх педагогів необхідних теоретичних знань, практичних умінь та методичних навичок для ефективної роботи з учнями в галузі мистецької освіти.

Навчальна дисципліна «Методика навчання освітньої галузі «Мистецтво» (музика, хореографія, образотворче мистецтво)» спрямована на формування у студентів педагогічних коледжів таких ключових компетентностей, як предметно-методична, педагогічна, комунікативна, креативна та інформаційно-комунікаційна.

Навчання за курсом «Методика навчання освітньої галузі «Мистецтво» (музика, хореографія, образотворче мистецтво)» передбачає різноманітні форми роботи, такі як лекції, практичні заняття, майстер-класи, педагогічна практика в закладах загальної середньої освіти та позашкільних навчальних закладах мистецького спрямування, самостійна робота з навчальною літературою та інтернет-ресурсами. Курс забезпечений сучасними навчально-методичними матеріалами, включаючи підручники, навчальні посібники, методичні рекомендації, зразки уроків та творчих робіт учнів.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕГРАЦІЇ ІМЕРСИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАННЯ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН В АКАДЕМІЧНИХ ЛІЦЕЯХ

Наталя Рашевська — 2025-05-26

У статті розглядається проблема інтеграції інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освітній процес закладів загальної середньої освіти, зокрема акцентується увага на потенціалі імерсивних технологій у навчанні природничо-математичних дисциплін в академічних ліцеях. Обґрунтовано важливість технологічної інтеграції як невіддільного складника сучасного якісного навчання, що сприяє підвищенню мотивації учнів, візуалізації складних концепцій та інтенсифікації навчального процесу.

У роботі здійснено порівняльний аналіз понять «технологічна інтеграція» та «технологічна імплементація», що часто використовуються як синоніми у вітчизняній науковій літературі. На основі аналізу наукових праць запропоновано розмежування цих понять, де інтеграція розглядається як процес використання технологій для покращення навчального процесу та підтримки цілей навчання, а імплементація – як цілеспрямоване впровадження технологій, регламентоване на державному рівні. Визначено чотири рівні технологічної інтеграції: низький, початковий, середній та високий, кожен з яких характеризується різним ступенем проникнення технологій у навчальну діяльність учнів.

Основну увагу в статті приділено дослідженню переваг інтеграції імерсивних технологій у навчання природничо-математичних предметів. Серед ключових переваг виокремлено підвищення продуктивності навчання, збільшення залученості учнів, забезпечення комплексної візуалізації абстрактних моделей, розвиток просторового мислення завдяки інтерактивному досвіду, врахування психологічних особливостей сприйняття навчального матеріалу, створення безпечного та адаптивного навчального середовища, сприяння професійному зростанню вчителів, можливість міжпредметних зв’язків та демократизацію освіти.

На основі проведеного аналізу сформульовано принципи ефективної інтеграції імерсивних технологій у навчання природничо-математичних дисциплін в академічних ліцеях. До цих принципів належать педагогічна доцільність та відповідність цілям навчання, інтеграція з традиційними методами навчання, поступове впровадження, технологічна безпека та етичність, доступність, інтерактивне навчання та створення мультисенсорного навчального середовища.

ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ОСВІТИ ЯК СКЛАДОВА ЙОГО ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Тетяна Бабенко — 2025-05-26

У статті актуалізовано питання збереження здоров'я школярів в освітньому процесі, оскільки кількість хворих дітей у нашій державі зростає через погіршення та нестабільність соціально-економічної, екологічної ситуації, незадовільні умови життя частини населення, що знижує адаптивні можливості дитячого організму та його опірності до дії різних шкідливих факторів.

Визначено, що здоров'язбережувальна компетентність керівника закладу загальної середньої освіти – це складова його професійної компетентності; це здатність та готовність керівника до планування, організації та реалізації заходів, спрямованих на збереження та зміцнення здоров'я учнів, педагогів та інших членів шкільного колективу. До структури здоров’язбережувальної компетентності керівника закладу загальної середньої освіти слід віднести такі основні компоненти: мотиваційно-ціннісний (інтереси, мотиви, цілі, переконання, ставлення, ціннісні орієнтації на здійснення здоров’язберігальної діяльності); гносеологічний (сукупність психолого-педагогічних та управлінських знань, зокрема про: нормативно-правове забезпечення розвитку здоров’я через освіту; засади управління закладом із позиції здоров’язбереження; основи людського здоров’я, особливості формування фізичного, психічного, соціального, ментального здоров’я на різних етапах онтогенезу людини; складові здорового способу життя; особливості застосування здоров’язберігальних засобів, форм, методів, технологій тощо); процесуальний (сукупність професійних умінь, якість засвоєння й узагальнення яких необхідні для здійснення педагогом здоров’язберігальної діяльності) і рефлексивний (самоаналіз, самооцінка та корекція результатів власної діяльності, здатність до самоосвіти і саморозвитку для ефективного здійснення здоров’язберігальної діяльності).

У статті наведено результати дослідження ставлення керівників шкіл до проблеми збереження здоров'я учнів в освітньому процесі, які дозволили виявити ступінь системності роботи школи над проблемою збереження здоров'я учнів; розглянути специфіку взаємодії школи із зовнішнім середовищем, виявити труднощі у роботі з партнерами щодо збереження здоров'я дітей; з’ясувати особливості сприйняття проблем збереження здоров'я школярів керівниками шкіл, їх розуміння реальної та бажаної діяльності педагогічного колективу щодо збереження здоров'я школярів.

Результати дослідження дозволять розпочати обґрунтування умов розвитку здоров’язбережувальної компетентності та розробку програмно-методичного забезпечення підготовки та перепідготовки педагогів та керівників шкіл до здоров'язберігаючої діяльності.

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ФАХОВОЇ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В УМОВАХ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ

Ольга Гавриленко — 2025-05-26

У статті розглянуто питання цифрової трансформації методики викладання фахової іноземної мови у контексті змішаного навчання у закладах вищої освіти технічного та економічного профілю. Актуальність проблеми обумовлена необхідністю адаптації освітнього процесу до нових вимог ринку праці, що передбачають не лише володіння спеціальними знаннями, а й здатність до ефективної міжкультурної комунікації, участі у міжнародних проектах, конференціях, академічних обмінах. У статті акцентовано увагу на перевагах цифрових технологій для створення інтерактивного, адаптивного та персоналізованого навчального середовища, яке дозволяє моделювати професійні ситуації, використовувати автентичні джерела, впроваджувати симуляції, навчальні платформи та засоби штучного інтелекту.

Виділені особливості застосування змішаного навчання як ефективної стратегії реалізації цифрової трансформації, що поєднує очну взаємодію викладача та студента з можливостями цифрових платформ. Особливу увагу приділено перевагам такої організації навчання: гнучкість форматів, можливість індивідуалізації траєкторії навчання, доступ до мультимедійних ресурсів, розвиток цифрової грамотності студентів. Наведено приклади навчальних завдань у змішаному форматі для студентів економічних і технічних спеціальностей: кейс-стаді, презентації, онлайн-дискусії, створення флеш-карток, підсумкове тестування, рольові ігри, відеоінструкції та переклад технічної документації.

У роботі систематизовано сучасні наукові підходи до цифровізації вищої освіти, наведено аналіз праць українських і зарубіжних дослідників, які висвітлюють переваги цифрових технологій у формуванні комунікативної та професійно орієнтованої іншомовної компетентності. Також підкреслюється роль викладача як проектувальника цифрового навчального середовища, що вимагає від нього нових цифрових навичок та педагогічної гнучкості.

Обґрунтовано доцільність впровадження змішаного навчання в технічних та економічних ЗВО як основи для цифрової трансформації методики викладання іноземної мови. Змішане навчання розглядається як ключ до інтеграції іноземної мови у фаховий контекст, що сприяє підвищенню мотивації студентів, розвитку навичок самоосвіти, критичного мислення та комунікативної компетентності. Робота має прикладний характер і може бути корисною для викладачів, розробників навчальних курсів, методистів, а також усіх, хто працює над модернізацією мовної освіти у цифрову епоху.

ІННОВАЦІЙНА МОДЕЛЬ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В ТУРИСТСЬКО-СПОРТИВНИХ ГУРТКАХ: ДОСВІД І ПЕРСПЕКТИВИ

Андрій Геревенко — 2025-05-26

У статті представлено інноваційну модель організації дистанційного навчання в гуртках туристсько-спортивного профілю, що стала відповіддю на виклики цифрової трансформації освітнього простору та потреби забезпечення безперервності навчання в умовах обмеженого доступу до традиційних форм занять. Здійснено ґрунтовний теоретичний аналіз сучасних підходів до дистанційної освіти у сфері позашкільної та спортивно-туристської підготовки. На основі узагальнення педагогічного досвіду й результатів експериментального впровадження розроблено структурну модель дистанційного навчального процесу. Зазначено ключові принципи реалізації моделі: інтерактивність, особистісна орієнтація, гнучкість, технологічна підтримка та навчання через діяльність. Проаналізовано практичні аспекти впровадження інструментів Google-сервісів, віртуальних мап, онлайн-квестів, мультимедійних кейсів, що сприяють підвищенню мотивації й залученості учнів до навчального процесу. Окреслено переваги моделі, зокрема можливість індивідуалізації освітньої траєкторії, формування туристсько-краєзнавчої та командної компетентності. Водночас, наголошено на викликах, серед яких – потреба у цифровій грамотності педагогів, технічне забезпечення та обмеження щодо фізичної активності. Проведене дослідження підтвердило актуальність і практичну доцільність запровадження інноваційної моделі дистанційного навчання в роботу туристсько-спортивних гуртків. В умовах цифрової трансформації освітнього простору дана модель виступає не лише як ефективна альтернатива традиційним формам навчання у періоди обмеженого очного доступу, але й як перспективний інструмент модернізації змістового наповнення, педагогічних методик і технічних засобів позашкільної освіти. Розроблена модель має комплексний характер і включає чотири взаємопов’язані компоненти: змістовий, організаційно-технологічний, практико-діяльнісний і рефлексивно-контрольний. Її впровадження сприяє ефективному засвоєнню навчального матеріалу, формуванню ключових компетентностей у сфері туризму і спорту, зростанню мотивації до навчання та розвитку цифрової грамотності учасників освітнього процесу. Результати експериментальної перевірки свідчать про функціональну ефективність моделі, її адаптивність і здатність до успішного впровадження в різних освітніх умовах.

РОЛЬ ЦИФРОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК У НАВЧАННІ МОРСЬКОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Юлія Тимощук — 2025-05-26

Цифрові інструменти у викладанні морської англійської мови: Формування комунікативних компетентностей у Херсонській державній морській академії. Ця стаття досліджує практичний досвід інтеграції цифрових інструментів у навчальну програму Морської англійської мови в Херсонській державній морській академії. Нашою головною метою є аналіз того, як ці інструменти сприяють розвитку міцних комунікативних компетентностей у курсантів/студентів. Методологія дослідження поєднує теоретичні підходи, що включають детальний аналіз, синтез та узагальнення, з основними емпіричними методами, такими як безпосереднє спостереження та цільове тестування. У результатах дослідження ми надаємо вичерпний опис різних цифрових інструментів та їхнього практичного застосування, спираючись безпосередньо на приклад викладання Морської англійської мови в Херсонській державній морській академії. З огляду на надзвичайну важливість медійної та інформаційної грамотності в сучасному глобальному ландшафті, що формується глибокою цифровою трансформацією, у статті також визначено критичні завдання, що стоять перед сферою вищої освіти. Розглянуто виклики, з якими стикається Україна у трансформації свого освітнього сектору на єдиний, вільний простір, що активно сприяє розвитку людського інтелекту в умовах триваючої цифровізації. Визначено можливості ключових цифрових платформ та сервісів, зокрема Google Classroom, веб-сервіс Zoom, Moodle, Kahoot!, Miro, LearningApps, а також програми Canva та Google Forms, у сприянні формуванню загальних компетентностей у здобувачів вищої освіти. У статті також розглядаються унікальні особливості методологій гейміфікації в освітньому процесі та обговорюється, як сучасні цифрові інструменти можуть бути ефективно використані для контролю якості освіти, особливо з урахуванням специфічних, уніфікованих методологічних підходів, необхідних для викладання морської англійської мови. У висновках підкреслено значні переваги використання цих цифрових інструментів, переваги, які були чітко визначені та обґрунтовані в процесі їхнього безпосереднього та практичного застосування в освітньому процесі.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ДО КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Артем Бабенко — 2025-05-26

Стаття зосереджується на розробці теоретичних основ педагогічних умов, які сприяють підготовці майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів із урахуванням актуальних викликів української освіти. Значущість теми обумовлена змінами в освітній сфері, зокрема реформою Нової української школи, що підкреслює важливість компетентнісного підходу, а також потребою готувати педагогів до ролі наставників, які через позаурочну роботу можуть розкривати творчі здібності учнів.

Основна мета роботи полягає в обґрунтуванні педагогічних умов для професійного становлення вчителів у сфері культурно-дозвіллєвої діяльності учнів та формулюванні практичних порад для їх упровадження в системі вищої педагогічної освіти.

Автор досліджує труднощі, пов’язані з недостатньою підготовкою педагогів до планування дозвіллєвих заходів, впливом цифрового суспільства на молоде покоління, зокрема проблемою залежності від інтернету, а також браком ресурсів у школах через воєнний стан. Аналіз наукової літератури дозволив виокремити п’ять основних умов: активізація ролі учнів через демократичний стиль управління та проєктні методи; поєднання традиційних заходів (гуртки, фестивалі) із сучасними форматами (квести, майстер-класи) для розвитку ключових навичок XXI століття; формування інформаційного освітнього простору з використанням цифрових технологій; налагодження співпраці між школами, культурними осередками та батьками через соціальні ініціативи; підготовка педагогів до новаторської роботи шляхом стимулювання креативного мислення та створення банку творчих ідей. Усі ці умови супроводжуються практичними пропозиціями, такими як навчальні тренінги, семінари та ознайомлення з успішними практиками.

У статті акцентується увага на ролі культурно-дозвіллєвої діяльності, яка має рекреаційний, виховний і соціальний вплив, сприяючи розвитку цілісної особистості. У висновках підкреслюється значення запропонованих умов для вдосконалення підготовки педагогів, а подальші дослідження пропонують зосередити на адаптації до дистанційного формату навчання та використанні зарубіжного досвіду.

ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Дмитро Левченко — 2025-05-26

Стаття присвячена дослідженню дидактичних засад науково-дослідницької діяльності майбутніх вчителів фізичної культури в контексті сучасних освітніх реформ в Україні, які висувають підвищені вимоги до професійної підготовки педагогів.

Метою статті є визначення та обґрунтування дидактичних засад такої діяльності, а також розробка практичних рекомендацій для їх впровадження в освітній процес.

У роботі проаналізовано науково-дослідницьку діяльність як складний педагогічний феномен, що інтегрує знання з педагогіки, психології, фізіології, біомеханіки та теорії фізичного виховання. Вона має міждисциплінарний, практико-орієнтований характер, передбачає використання специфічних методів (спостереження, тестування, експеримент) і потребує мотивації студентів до наукового пошуку. Дидактичні засади розглядаються як система принципів (науковість, систематичність, зв’язок теорії з практикою, доступність, індивідуалізація, активність), підходів (системний, компетентнісний, особистісно-діяльнісний, інтеграційний), форм (навчально-дослідницька, індивідуальна, колективна робота), методів (проблемне навчання, case-study, проєктне навчання) і засобів, що забезпечують формування дослідницької компетентності.

Системний підхід структурує діяльність як цілісний процес, компетентнісний фокусується на розвитку знань і умінь, особистісно-діяльнісний підкреслює активність студента, а інтеграційний поєднує теорію з практикою. Ефективність залежить від створення науково-дослідницького середовища, інтеграції діяльності в освітній процес, використання інноваційних технологій, індивідуалізації, моніторингу та наступності підготовки. Оцінювання компетентності базується на критеріях: мотиваційно-ціннісному, когнітивному, діяльнісному, рефлексивному, з виділенням низького, середнього та високого рівнів.

Практичні рекомендації включають оновлення навчальних планів, впровадження інноваційних методів, організацію різних видів дослідницької роботи, адаптацію завдань до інтересів студентів, спрямування досліджень на практичні проблеми, створення наукового середовища, моніторинг компетентності, співпрацю з організаціями та підвищення кваліфікації викладачів. Висновки підкреслюють значення науково-дослідницької діяльності для формування творчого мислення та інноваційних умінь.

РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ АВІАЦІЇ У ВИХОВНІЙ РОБОТІ З КУРСАНТАМИ

Ігор Михайліченко — 2025-05-26

У статті порушено актуальну проблему розвитку громадянської культури майбутніх фахівців авіаційної галузі, що в сучасних умовах національної трансформації, зовнішніх загроз та посилення обороноздатності України набуває особливої ваги. Громадянська культура розглядається як системна особистісно-професійна якість курсанта, яка охоплює патріотизм, правосвідомість, етичність, толерантність, готовність до участі в суспільному житті, здатність діяти відповідально у сфері авіаційної безпеки та публічного інтересу. Мета дослідження полягає у визначенні педагогічних засад, напрямів та методів виховної роботи, спрямованої на формування громадянської культури в авіаційних закладах вищої освіти.

Автором обґрунтовано доцільність модернізації виховної діяльності у відповідності до сучасних викликів і завдань професійної підготовки. Висвітлено роль виховання як складника освітнього процесу, що забезпечує гармонійний розвиток курсанта – не лише як майбутнього авіаційного інженера чи пілота, а насамперед як свідомого громадянина. Виокремлено ключові напрями виховної роботи: громадянсько-патріотичне, морально-правове, професійне, фізичне, естетичне та екологічне виховання. Розкрито зміст методів виховного впливу, серед яких особливе значення мають активні та інтерактивні форми: дебати, соціальне проєктування, волонтерство, самоврядування, ситуаційне моделювання, тренінги, рефлексивні практики. Підкреслено важливість створення єдиного виховного простору академії, в якому синергізуються впливи навчання, середовища, ціннісного змісту освіти, індивідуальної роботи з курсантами.

Зроблено висновок, що ефективна виховна система у закладі авіаційної освіти сприяє розвиткові громадянської зрілості, формуванню активної життєвої позиції, підвищенню рівня професійної відповідальності та готовності до дій в інтересах суспільства й держави в межах авіаційної сфери.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВЛЕНІСТЬ ВИХОВАТЕЛЯ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Маріанна Островська — 2025-05-26

Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується інтенсивним переосмисленням цінностей, пошуками нового в теорії та практиці навчання і виховання. Основу інноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки - проблема вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику. Результатом інноваційних процесів слугує використання теоретичних і практичних нововведень, а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Вихователь може виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних технологій, теорій, концепцій. Поняттям "інновація" позначають нововведення, новизну, зміну, введення чогось нового. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вихователя та дошкільника. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих педагогів і цілих колективів. Управління інноваційним процесом передбачає аналіз і оцінку введених педагогічних інновацій, створення умов для їх успішної розробки і застосування. На першому етапі інновація сприймається як чужорідний елемент у педагогіці, часто викликає різку протидію, здається прожектерством. З часом інновація перевіряється практикою, набуває масового визнання. На останньому етапі новий підхід до навчання чи виховання стає відомим і входить до системи навчально-виховної роботи. В умовах демократизації управління закладом дошкільної освіти зростає самостійність кожного вихователя у виборі тих чи інших ділянок педагогічної діяльності, в яких він веде творчий пошук. Водночас підвищується роль колективного пошуку. In any case, each teacher needs a certain coordination of these activities, a certain moral and psychological environment - an innovative environment that ensures the introduction of innovations in the educational process of the IPE.

СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК КАТАЛІЗАТОР РОЗВИТКУ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІСТОРІЇ

Катерина Неборак — 2025-05-26

У статті розглянуто роль сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) як каталізатора розвитку морально-етичної культури майбутнього вчителя історії. Здійснено аналіз потенціалу ІКТ у формуванні ключових компонентів цієї культури. Визначено, що доступ до розмаїття історичних джерел через ІКТ сприяє розвитку критичного мислення, об'єктивності та інтелектуальної чесності. Впровадження інтерактивних та діяльнісних методів навчання за допомогою цифрових інструментів сприяє формуванню емпатії, толерантності та навичок конструктивного діалогу. Особливу увагу приділено впливу ІКТ на посилення громадянської відповідальності та патріотизму майбутніх педагогів через їхню активну цифрову діяльність, зокрема у протидії дезінформації. Також підкреслено роль технологій у розвитку рефлексивних здібностей та етичного самоаналізу. Обґрунтовано, що ІКТ є не лише інструментом передачі знань, а й потужним чинником виховання морально зрілої та відповідальної особистості вчителя історії, здатної ефективно формувати цінності у майбутніх поколінь.

Сучасні інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) проникають у всі сфери освіти, виступаючи потужним каталізатором змін у підготовці вчителів. В умовах цифровізації суспільства, пандемії та воєнних викликів українська вища школа була змушена швидко адаптувати освітній процес до онлайн-форматів. Водночас зростає увага до виховання в майбутніх педагогів цінностей та етичних норм, необхідних для морально-етичної культури. На Всесвітньому економічному форумі (Давос, 2023) серед топ-10 навичок майбутнього були названі не лише аналітичне й творче мислення, технічна грамотність, гнучкість, а й емпатія та активне слухання – тобто риси, що безпосередньо стосуються морально-етичних якостей особистості. Це підкреслює актуальність проблеми формування морально-етичної культури педагогів у цифрову епоху. У даній статті представлено глибокий аналіз ролі сучасних ІКТ у розвитку морально-етичної культури майбутніх учителів історії. Розглянуто теоретичні основи поняття морально-етичної культури педагога, проаналізовано новітні цифрові інструменти у підготовці істориків, наведено практичний досвід українських закладів освіти, оцінено вплив ІКТ на формування ключових морально-етичних компетентностей (критичне мислення, емпатія, толерантність, доброчесність, громадянська відповідальність) та запропоновано рекомендації для впровадження ІКТ у освітні програми з метою розвитку морально-етичної культури.

НАВЧАННЯ БЕЗПЕЦІ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ - ГУМАНІТАРІЇВ

Анатолій Іванчук — 2025-05-26

У статті розкрито авторський підхід до удосконалення змісту навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності та основи охорони праці» для студентів педагогічних закладів вищої освіти України.

Компетентність майбутніх учителів з безпеки життєдіяльності є складовою їхньої професійної компетентності. При цьому її зміст істотно ширший у порівнянні зі змістом для майбутніх фахівців непедагогічних спеціальностей. За наявними навчальними посібниками з дисципліни «Безпека життєдіяльності та основи охорони праці» цілеспрямовано сформувати професійну компетентність з безпеки життєдіяльності в майбутніх вчителів на практиці складно. Передусім зміст навчального матеріалу має бути релевантний тематично і процесуально майбутній професійній діяльності вчителя.

Встановлено, що безпека життєдіяльності молода галузь науки, яка знаходиться на етапі вдосконалення структури і змісту. Типовими для даного етапу є задачі уточнення поняттєвого апарату та інтеграції за принципом міжпредметного зв’язку природничо-наукових знань з її змістом. Основним недоліком таких досліджень була відірваність отриманих результатів від можливості їх використання майбутніми вчителями на практиці, тобто нерелевантність. Декларування більшістю дослідників потреби розв’язання задачі формування ризик-орієнтованого мислення в студентів не підкріплювалося структурою і змістом навчальних посібників для цієї навчальної дисципліни. Дослідники залишали поза увагою той факт, що при наявності науково обґрунтованого поняттєвого апарату навчальної дисципліни він не задіяний в усіх її темах. Необхідно починати розв’язувати вказані проблеми з розробки змісту навчальних матеріалів на основі структурно-логічних схем виникнення і розвитку небезпек (джерело небезпеки → небезпечна ситуація → дія вражаючого чинника → заподіяння шкоди людині). Цей підхід сприятиме розкриттю причинно-наслідкового зв’язку для процесу виникнення і розвитку небезпек, відбору змістових лінії навчального матеріалу, а також буде корисним при розробці методики формування безпечної поведінки школярів.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ БАЛЬНИХ ТАНЦІВ

Марія Спінул — 2025-05-26

Пріоритетним напрямком розвитку сучасного хореографічного мистецтва на відміну від народного та естрадного, сьогодні є сучасний бальний танець. Бальні танці, як форма мистецтва та спортивної діяльності, постійно еволюціонують, адаптуючись до сучасних культурних, соціальних та технологічних тенденцій.

У статті досліджено умови формування бального танцю, його основних особливостей та визначити перспективи подальшого розвитку цього виду хореографічного мистецтва.

Танець надає можливость фізичного, естетичного, духовного розвитку та освіти як дітей і молоді, так і дорослих. Навчання найкращим руховим умінням та навичкам в процесі тренувань, пов'язане з мобілізацією та активним розвитком багатьох фізіологічних функцій людського організму: кровообігу, дихання, нервово-м’язової активності тошо. Завдяки швидкому ритму, складній та різноманітній техніці, бальний танець допомагає людині відчути впевненість в собі, запобігає появі комплексів, тренує витривалість, вестибулярний апарат, дихальну систему та серце.

В останні роки в Україні активно розвивається новий вид дозвіллєвої діяльності у сфері бальних танців – танці у форматі Pro-Am (Професіонал – аматор). Pro-Am – це напрямок у бальних танцях, де в парі один учасник – педагог-професіонал, а інший – аматор-учень. Крім численних тренувань у танцювальному залі та показових виступів така пара має можливість брати участь у танцювальних турнірах та фестивалях. Змагання Pro-Am проводяться як у рамках турнірів зі спортивних бальних танців, так і у вигляді самостійних заходів.

Система Pro-Am є унікальною системою навчання танців. Індивідуальний підхід до кожного студента дає можливість не лише навчити його технічно правильно танцювати, а й розкрити індивідуальні можливості. Кожен, хто навчається, має можливість вибрати той напрямок, який йому більше подобається і займатися в тому режимі, який йому найбільше підходить, таким чином, ефективність занять підвищується.

Перспективи подальших розвідок напряму вбачаємо в обґрунтуванні стратегій розвитку сучасних бальних танців, що охоплюють освіту, інновації, маркетинг та міжнародну співпрацю.

ФОРМУВАННЯ ТЕХНІЧНОГО МИСЛЕННЯ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ ЗАСОБАМИ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТОТЕХНІКИ У STEM СЕРЕДОВИЩІ

Олена Табінська — 2025-05-26

У статті висвітлено аспекти формування технічного мислення здобувачів освіти в умовах STEM-середовища з використанням навчальної робототехніки. Доведено, що технічне мислення є однією з ключових складових професійної підготовки сучасного здобувача освіти, яка забезпечує його здатність до розв'язання інженерно-технічних задач, конструювання, моделювання та проєктної діяльності. Визначено, що навчальна робототехніка виступає ефективним засобом активізації технічної творчості, розвитку інженерного стилю мислення, формування компетентностей ХХІ століття, а також забезпечує практичне застосування знань з фізики, математики, інформатики, технологій.

Мета статті – обґрунтувати потенціал навчальної робототехніки як засобу формування технічного мислення здобувачів освіти в умовах STEM-середовища та окреслити напрямки ефективного її впровадження у сучасну освітню практику. Завдання: розкрити сутність поняття «технічне мислення» та його значення у професійній підготовці здобувачів освіти; схарактеризувати психолого-педагогічні особливості формування технічних здібностей у здобувачів освіти; визначити потенціал навчальної робототехніки як засобу формування технічного мислення в контексті STEM-освіти; проаналізувати сучасні підходи до використання робототехніки в освітньому процесі та приклади проєктів; окреслити перспективи подальших досліджень у напрямі формування технічного мислення засобами STEM-технологій.

Методологія дослідження базувалася на аналізі психолого-педагогічної та науково-методичної літератури, узагальненні результатів педагогічного досвіду, спостереженні за освітніми практиками, аналізі проєктних моделей, що реалізуються в межах навчання робототехніки.

У результаті дослідження встановлено, що поєднання засобів навчальної робототехніки з міждисциплінарним підходом STEM-освіти сприяє розвитку просторового уявлення, логіко-операційних навичок, критичного мислення, інженерного підходу до вирішення задач. Запропоновано приклади проєктної діяльності, спрямованої на розвиток технічного мислення здобувачів освіти.

У висновках акцентовано на доцільності системного впровадження освітньої робототехніки в освітній процес, потребі розробки відповідних навчальних програм, підготовки педагогічних кадрів, оновлення змісту освіти.

ВИКОРИСТАННЯ МАРКЕТИНГОВОГО ПІДХОДУ З МЕТОЮ ФОРМУВАННЯ МАРКЕТИНГОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ФАХІВЦІВ

Олександр Кучай — 2025-05-26

У статті з’ясовано, що важливим чинником підвищення конкурентоспроможності фахівців є використання маркетингового підходу до вивчення кон’юнктури на ринку праці і ринку освітніх послуг. Тільки спираючись на результати вивчення ситуації на ринку праці, попиту і пропозицій, що там існують, можна створити «освітній продукт», котрий відповідав би вимогам споживача.

Обґрунтовано основні завдання маркетингової служби та цілі маркетингової діяльності: надання таких освітніх послуг, що ґрунтуються на знаннях про потреби споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей закладу освіти; найбільш повне задоволення потреб споживачів, забезпечення їх комплексом компетентностей, необхідних на ринку праці; ефективне просування освітніх послуг й освітньої продукції на певних ринках у запланованих обсягах та у визначений термін; забезпечення довгострокової результативності діяльності закладів освіти, що передбачає управління його розвитком з урахуванням освітнього маркетингу; єдність маркетингової стратегії і тактики у діяльності закладів освіти з метою активної адаптації до вимог споживачів.

У цілому маркетингова діяльність включає його рекламування; створення іміджу; інформування, утримання потенційних споживачів; залучення абітурієнтів, дослідження ринку освітніх послуг.

Функціями маркетингової діяльності як комплексу взаємопов’язаних дій визначено аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища, в якому функціонує заклад освіти; аналіз ринків; аналіз споживачів; вивчення конкурентів і конкуренції; вивчення якості та доступності освітніх послуг й освітньої продукції; формування концепції нової освітньої послуги; планування нових освітніх послуг й освітньої продукції на основі маркетингових досліджень; формування збуту й стимулювання збуту; формування та реалізація цінової політики; розробка і реалізація освітніх маркетингових програм; інформаційне забезпечення освітнього маркетингу; управління освітнім маркетингом (планування, реалізація і контроль заходів маркетингу з оцінкою ризику, прибутків, ефективності).

За типом використання маркетингового комплексу в сегментах ринку споживачів освітніх продуктів маркетингова стратегія може бути виражена як диференційований, недиференційований і концентрований маркетин, що показано у статті.