Наукові записки. Серія: Педагогічні науки

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ХОРЕОГРАФІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ В УКРАЇНІ В ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ДИНАМІЦІ

Тетяна Олександрівна Благова — 2024-11-04

У статті досліджено розвиток хореографічної підготовки майбутніх учителів у структурі закладів педагогічної освіти в Україні в середині XX століття, схарактеризовано тенденції формування змісту хореографічно-педагогічної освіти студентів у різних форматах вищої та передвищої освіти у період 40-60х рр. XX століття. На основі аналізу нормативної та звітної документації освітньої галузі досліджуваного періоду виявлено, що хореографічне мистецтво було представлене як невід’ємний складник набуття основ професійної майстерності студентів. Спостережено, що ознайомлення з мистецтвом танцю у змісті професійного навчання майбутніх педагогів відбувалося в аспекті суспільно-політичних і культурних детермінант, було підпорядковане реалізації різних соціальних замовлень і функціювало в різних організаційних формах. Визначено, що хореографічна підготовка вчителів мала оглядовий характер, була спрямована на формування елементарних рухових, музично-ритмічних та виконавських навичок із різних напрямів хореографічного мистецтва. Увиразненою тенденцією тогочасної хореографічно-педагогічної освіти була її підпорядкованість завданням і змісту формування загальної фізичної культури здобувачів. Популярною формою організації хореографічної активності майбутніх педагогів були також аматорські танцювальні колективи як складник неформальної мистецької освіти. Дієвим напрямом розвитку хореографічного аматорства були масові форми сценічної творчості – конкурси, огляди різних рівнів. Результати їх проведення виявляли реальний рівень виконавської майстерності студентів та стимулювали його покращення. Наведені приклади хореографічної активності у закладах педагогічної освіти характеризують її прикладне значення і зумовленість завданням підготовки майбутніх педагогів до різноаспектної естетико-виховної та культурно-масової позаурочної роботи зі школярами. Узагальнено, що хореографічна підготовка майбутніх учителів у закладах педагогічної освіти є актуальною в умовах сьогодення.

ВІРТУАЛІЗАЦІЯ ЯК ФАКТОР ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ ОСВІТИ

Ярослав Володимирович Галета — 2024-11-04

Одним з факторів, що впливають на особистість, є виникнення нових агентів соціалізації, які виявляються у процесі інформаційної взаємодії. Тому дослідження даних чинників впливу на соціалізацію особистості, причин і наслідків змін, яким підлягає особистісна структура, виявляється досить перспективним. Вихідною і фундаментальною передумовою при розгляді проблеми соціалізації є теза про нерозривну взаємодію людини і суспільства. В сучасних умовах віртуальний простір може значно впливати на соціальні процеси, в тому числі, на соціалізацію у просторі сучасного суспільства. У статті досліджено особливості соціалізації особистості в умовах віртуалізації суспільства.

Віртуальність виступає феноменом, який можна інтерпретувати не лише як результат занурення людини в інформаційне поле, але і як артефакт культури, створений під впливом інформації і такий, що відбиває формування нового типу комунікаційної взаємодії.

Встановлено, що поняття «віртуальна ідентичність» і «мережева ідентичність» увійшли до наукового обігу близько двадцяти років тому, проте чіткі дефініції їх досі не вироблені. Як правило, ці терміни використовуються в декількох сенсах: як характеристика приналежності до співтовариства, основна діяльність особистостей, які входять до неї, пов’язана з комп’ютерними технологіями; як синонім багатофакторної, динамічної, мінливої ідентичності; як результат самопрезентації особистості в соціальних мережах, її віртуальний образ, «двійник» або «проєкт»; як самостійний суб’єкт, альтернативна ідентичність, що діє у віртуальному світі й має відмінні від реальної ідентичності характеристики.

З’ясовано, що віртуалізація соціуму і становлення мережевої культури, з одного боку, ускладнюють, а з іншої – збагачують процес формування персональної ідентичності. Віртуальна реальність створює нові можливості для конструювання ідентичності, розширюючи кількість «інших», з якими взаємодіє людина. Мережева або віртуальна ідентичність не можуть розглядатися як самостійні сутності, як суб’єкти поведінки й діяльності, як альтернативи «реальної» персональної ідентичності. Це лише один з аспектів ідентичності, результат самопрезентації особистості у віртуальному просторі.

СПЕЦИФІКА ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Ольга Валеріївна Гончарук — 2024-11-04

Стаття присвячена проблемі професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування ключових компетентностей дітей молодшого шкільного віку. Розкрито сутність понять «компетентність» та «ключова компетентність»; їх значення у життєдіяльності людини; особливості формування у дітей молодшого шкільного віку. Визначено та проаналізовано основні ключові компетентності учнів початкової школи.

Наголошено, що основою формування ключових компетентностей є особистісні якості, особистий, соціальний, культурний і навчальний досвід учнів; їх потреби та інтереси, які мотивують до навчання; знання, уміння та ставлення, що формуються в освітньому, соціокультурному та інформаційному середовищі, у різних життєвих ситуаціях. Визначено ознаки ключових життєвих компетентностей: поліфункційність, багатовимірність, нтелектуальність, надпредметність і міждисциплінарність.

Авторка акцентує увагу на особистості вчителя початкових класів як носія сформованих ключових компетентностей. З’ясовано, що підготовка майбутніх учителів початкової школи до формування ключових компетентностей молодших школярів є складним процесом, який передбачає не лише ґрунтовне оволодіння здобувачами освіти системними професійними, психолого-педагогічними та методичними знаннями, але й уміннями здійснювати ігрову діяльність дітей у цілому й зокрема проводити дидактичні ігри. Наголошено на ролі педагогічної майстерності та творчості педагога у досліджуваному процесі. Визначено особливості професійної підготовки майбутнього вчителя до формування ключових компетентностей у молодших школярів: цілісність, системність, неперервність, використання інтерактивних технологій, врахування вікових особливостей тощо. Зазначено, що подальшого дослідження потребує розробка інструментарію діагностування стану сформованості ключових компетентностей у молодших школярів.

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ УЧНІВ В ПРОФІЛЬНІЙ СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

Марина Вікторівна Гриньова — 2024-11-04

У статті з’ясовано особливості управління навчальною діяльністю учнів в профільній середній школі. Важливим завданням керівника профільної середньої школи є рівномірний розподіл у педагогічному колективі громадських доручень, створення психологічного клімату, який би сприяв відповідальному ставленню педагогів до своєї роботи. Основні функції інформаційного забезпечення в управлінні школою полягають у наступному: задовольняти потреби учнів, учителів, коли інших структурних підрозділів у інформації, що необхідна для забезпечення взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу; інформувати про стан освітнього процесу в школі, про забезпеченість засобами навчання, про рівень навчальних досягнень учнів, про професійну кваліфікацію вчителів; передавати учням, учителям, адміністрації школи дані і документи, що стосуються їхньої діяльності; систематично виявляти рівні розвитку інтелекту, емоційно-психічного і фізичного здоров’я, освітні потреби учнів; інформувати педагогічних працівників щодо партнерської взаємодії з батьками учнів.

Всю інформацію, що надходить зовні і використовується в закладі освіти, можна поділити на зовнішню і внутрішню.

Останнім часом усе більшої популярності набули так звані «хмарні технології», що застосовують в освітньому процесі та управлінській діяльності. Створення баз даних, єдиного інформаційного простору з питань виховної діяльності в окремому освітньому закладі дає змогу забезпечити доступ до хмарного сервісу всіх учасників виховного процесу (педагогів, батьків, учнів, громадськості), представників контролювальних установ.

Завдяки впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) полегшується взаємодія, забезпечується високоефективна підтримка зворотного зв’язку між класним керівником, батьками та адміністрацією освітнього закладу.

Провідним вектором сучасних досліджень у сфері інформатизації освіти є пошук комплексних рішень, які дозволяють сформувати єдине інформаційне середовище освітнього закладу за допомогою інноваційних технологій з урахуванням тенденцій розвитку освіти.

ФОРМУВАННЯ ПРОЕКТНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ АСПІРАНТІВ У СИСТЕМІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАВДАНЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Тетяна Юріївна Дудка — 2024-11-04

Змістова лінія статті пересікає концентр актуальної проблематики, пов’язаної з необхідністю розкриття значущості формування проектної компетентності аспірантів, крізь призму реалізації завдань професійної освіти в реально існуючих умовах вищої школи. Обґрунтовано значущість впливу сучасних професійних вимог на своєчасність феноменологічного формування на етапі підготовки кадрів вищої кваліфікації.

Мета дослідження – здійснити теоретичний аналіз формування проектної компетентності аспірантів у системі реалізації завдань професійної освіти в умовах вищої школи.

Унаочнено феноменологічне проектування професійної освіти аспірантів у розрізі основоположних та взаємообумовлених компонентів, націлених на безперервний професійний розвиток та особистісне зростання досліджуваної цільової аудиторії.

Акцентовано увагу на тому, що у структурі професійної компетентності фахівця саме проектна компетентність актуалізує можливість суб’єкта пізнання до розкриття: власного інтелектуального потенціалу, спектру умінь та навичок на рівні реалізації завдань проектної діяльності.

Підсумовуючи значущість феноменологічного формування у системі реалізації завдань професійної освіти зазначеної категорії суб’єктів пізнання, виокремлено критерії, які віддзеркалюють освітні можливості сучасної вищої школи.

Структуровано та унаочнено компонентну структуру проектної компетентності аспірантів, представлену єдністю особистісно-психологічного, особистісно-соціокультурного та науково-педагогічного елементів.

Узагальнено функціональне наповнення проектної компетентності аспіранта крізь призму інтеграційної єдності регулятивної, інформаційно-комунікативної, когнітивної, рефлексивно-оціночної, управлінської та прогностично-діагностичної функцій.

Підкреслено прикладну значущість феноменологічної сутності, репрезентованої на рівні особистісної здатності до подальшої продуктивної професійної адаптації з метою якісного виконання покладених на суб’єкта пізнання функцій.

Констатовано, що на продуктивність феноменологічного формування впливає і змістове наповнення державного стандарту, регулюючого поетапність формування на особистісному рівні потенційного випускника інтегральної компетентності, загальних та спеціальних компетентностей, програмних результатів навчання.

ДОСВІД ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ І РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ БАКАЛАВРІВ ТЕХНОЛОГІЙ МЕДИЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ЗАСОБАМИ YOUTUBE-КАНАЛУ «ХІМІЧНІ ЛАЙФХАКИ» В УМОВАХ ВІЙНИ

Ольга Сергіївна Заблоцька — 2024-11-04

У статті обґрунтовано актуальність цифровізації сучасної освіти. Проаналізовано сучасні освітні інтернет-ресурси з хімії для закладів середньої та вищої освіти. Встановлено необхідність у створенні та використанні в умовах війни якісних застосунків, які демонструють алгоритми проведення хімічних професійно-орієнтованих експериментів.

Визначено можливості та переваги авторського YouTube-каналу «Хімічні лайфхаки» для формування компетентностей і результатів навчання бакалаврів технологій медичної діагностики та лікування в умовах дистанційного навчання під час війни в Україні. Відзначено перемогу каналу у Всеукраїнському конкурсі «Педагогічний Оскар – 2023» в номінації «Досвід візуалізації навчального матеріалу».

Відібрано загальні та спеціальні компетентності і програмні результати навчання бакалаврів спеціальності «Технології медичної діагностики та лікування», які можуть формуватися засобами YouTube-каналу «Хімічні лайфхаки». Визначено освітні компоненти, в межах яких використання даного YouTube-каналу є доцільним.

Встановлено, що застосування YouTube-каналу «Хімічні лайфхаки» на лабораторних заняттях з хімічних дисциплін можна віднести до методів: наочних і проблемного викладу (залежно від джерела подачі і сприйняття навчальної інформації); пояснювально-ілюстративних і частково-пошукових (за характером пізнавальної діяльності здобувачів); інтерактивних, оскільки присутній формат групової бесіди в чаті, в основі якої лежить принцип зворотного зв’язку і яка передбачає обговорення відповідей здобувачів освіти на запитання, проставлені в кінці кожного відеоролика, у коментарях; інноваційних, а саме – компетентнісних (спрямованих на здобуття компетентностей і програмних результатів здобувачів) та дистанційних (з використанням інформаційно-комунікаційних технологій).

Надано покрокову інструкцію роботи з відеороликами YouTube-каналу «Хімічні лайфхаки», а також приклади їх використання на лабораторних заняттях із «Медичної хімії», «Аналітичної хімії», «Біологічної та клінічної хімії» в умовах дистанційної форми здобуття освіти в умовах війни.

ВИКОРИСТАННЯ ІНФОКОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЗВО

Олександр Володимирович Кучай — 2024-11-04

У статті висвітлюються різні аспекти використання інфокомунікаційних технологій у підготовці майбутніх фахівців ЗВО. Інформаційні технології як один із компонентів цілісної системи навчання не тільки відкривають можливості варіативності навчальної діяльності, її індивідуалізації та диференціації, а й дозволяють по-новому організувати взаємодію всіх суб’єктів навчання. Одним із головних завдань сучасної загальної освіти є формування інформаційної компетентності: володіння інформаційними технологіями, розуміння їх застосування, слабких та сильних сторін, здатність критично оцінювати інформацію, що розповсюджується різними засобами та рекламою. Таким чином, включення нових технологій до освітнього процесу стало соціально обумовленою необхідністю.

Перехід до інформаційного суспільства вимагає від системи освіти вирішення принципово нової проблеми підготовки людей, пристосованих до реалій навколишньої дійсності, що швидко змінюються, здатних не тільки сприймати, зберігати і відтворювати інформацію, а й продукувати нову, управляти інформаційними потоками та ефективно їх обробляти.

Цілісність діяльності з використання інфокомунікаційних технологій передбачає нерозривну єдність виховання та навчання. Оскільки основу професійної підготовки становлять методичні знання, а також практичні вміння нормативного та творчого характеру, які є надбанням майбутнього фахівця, та визначають його індивідуальність, то структура професійної підготовки до використання інфокомунікаційних технологій може бути представлена трьома складовими: пізнавальним, особистісним та діяльнісним компонентами.

ВИКОРИСТАННЯ ПРАКТИКО-ОРІЄНТОВАНИХ ЗАДАЧ У НАВЧАННІ ВИЩОЇ МАТЕМАТИКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

Тетяна Григорівна Крамаренко — 2024-11-04

У статті розглядається актуальність впровадження практико-орієнтованого навчання математики у процесі підготовки майбутніх учителів, що є необхідним елементом для розвитку їхніх компетентностей у рамках сучасних освітніх стандартів. З огляду на зростаючу значущість STEM-орієнтованого підходу, автори обґрунтовують необхідність вдосконалення викладання математики через інтеграцію прикладних задач та міждисциплінарних тем. Об’єкт дослідження – професійна підготовка студентів закладів вищої педагогічної освіти. Мета дослідження – розкрити особливості та обґрунтувати методичні підходи до впровадження практико-орієнтованого навчання математики у процесі підготовки майбутніх учителів з акцентом на розвиток підприємницької компетентності, фінансової грамотності та навичок математичного моделювання. Проаналізовано основні теоретичні й практичні аспекти впровадження міждисциплінарних та практико-орієнтованих завдань. Визначено принципи підбору таких задач для студентів педагогічних спеціальностей, зокрема задачі на підприємливість і фінансову грамотність, що сприяють розвитку аналітичного мислення, вміння математичного моделювання та підвищенню мотивації до навчання. Досліджено приклади розв’язання прикладних задач у вищій математичній освіті з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та методів математичного моделювання. Запропоновано використання комп’ютерних моделей, створених з використанням GeoGebra.

Матеріали статті демонструють ефективність практико-орієнтованого підходу на прикладах завдань з таких розділів, як лінійна алгебра, математичний аналіз, зокрема, диференціальне та інтегральне числення, теорії ймовірностей та математичної статистики. Розглянуто методи та моделі оптимізації виробничих процесів і логістики, які можуть використовуватись у викладанні математики для підготовки фахівців різних галузей. Автори роблять висновок про те, що практико-орієнтоване навчання не лише підвищує мотивацію студентів, а й готує їх до вирішення реальних проблем, інтегруючи знання математики з практичними навичками.

НЕЙРОФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ КОГНІТИВНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Наталія Олексіївна Матвеєва — 2024-11-04

У статті розкрито основні вимоги до навчання учнів з особливими освітніми потребами з урахуванням їх когнітивних здібностей та можливостей, особливостей інтелектуального розвитку, готовності до навчання, індивідуальних якостей.

Охарактеризовано нейрофізіологічні механізми та встановлено, що нейрофізіологічними засадами когнітивної діяльності виступає нейрональна пластичність, виражена створенням нових синапсів й формуванням нейрональних мереж, що своєю чергою передбачає систематичну інтенсивність діяльності головного мозку упродовж життя. Визначено характерні властивості діяльності головного мозку, що полягають у здатності безперервно генерувати нові нейрони та водночас підвищувати його нейропластичність. Окреслено, що активізація процесів структурної, функціональної нейрональної пластичності та нейрогенезу слугують когнітивній стійкості й ефективній когнітивній діяльності. Акцентовано на потребі урахування цього феномену у навчально-виховному процесі закладу загальної середньої освіти з інклюзивним навчанням з метою підвищення ефективності когнітивної діяльності та гармонійного розвитку здобувачів з особливими освітніми потребами.

Охарактеризовано основні теорії розвитку особистості та концепції когнітивного та мозкового резерву. Продемонстровано взаємозв’язок освіти, систематичної розумової праці та інтелектуального дозвілля з ефективністю когнітивного розвитку дитини, актуалізовано на їх значенні як засобу самореалізації, розширення можливостей задоволення потреб й інтересів, важливої умови успішного навчання. Проаналізовано основні види труднощів когнітивної діяльності, що виникають у процесі навчання учнів з особливими потребами. Виокремлено основні чинники, що впливають на появу труднощів когнітивної діяльності та передумови ефективного когнітивного розвитку особистості. Охарактеризовано вплив генетичних особливостей, різних видів порушень розвитку, індивідуальних та вікових особливостей на якість когнітивної діяльності здобувачів освіти.

Накреслено подальші перспективи та напрямки дослідження проблем когнітивної діяльності дітей з різними видами порушень, підвищення ефективності їх навчання та гармонійного розвитку. Наголошено на потребі поглибленого вивчення проблем підвищення мотивації, рівня психологічної готовності та надання педагогічної підтримки здобувачам освіти з порушеннями розвитку у процесі їх навчання у закладах загальної середньої освіти.

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦЯ НЕЕКОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ В УМОВАХ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Юлія Петрівна Ненько — 2024-11-04

У статті здійснено аналіз теоретичні аспекти формування екологічної компетентності фахівців неекологічного профілю у контексті сучасних екологічних викликів, зокрема, в умовах глобалізації. Дослідником обґрунтовано необхідність узагальнення, аналізу та систематизації накопичених знань у галузі педагогіки та аналізу педагогічних проблем взаємодії людини та довкілля у ХХІ столітті. Зазначено, що екологічний стан сучасного світу пов’язаний з освіченими, компетентними, з високими духовними цінностями людьми, які живуть у гармонії з навколишнім середовищем. Досліджено сутність екологічної компетентності, як важливого елемента сучасної освіти, що включає екологічні знання, уміння та навички, необхідні для усвідомленої взаємодії з навколишнім середовищем. Визначено ключові сфери формування цієї компетентності: знаннєва, громадянська, соціальна, рівень життя та культурно-освітня. Використані методи включають теоретичний аналіз, узагальнення та емпіричні дослідження, які дозволяють вивчити зв’язки між екологічною компетентністю та навчальними процесами. Автор відзначає, що система освіти повинна адаптуватися до потреб суспільства та враховувати необхідність підвищення екологічної свідомості молоді шляхом інтеграції екологічних тем у навчальні програми та проєктну діяльність, яка може стати ефективним інструментом для розвитку практичних навичок та критичного мислення. Обґрунтовано необхідність вдосконалення педагогічних умов та методичних підходів для ефективної реалізації екологічної освіти. Акцентовано, що сучасна екологічна освіта повинна не лише формувати знання, але й виховувати цінності, що сприятимуть розвитку відповідальних громадян. Висновки дослідження свідчать, що екологічна компетентність є комплексним явищем, що включає особистісні та професійні аспекти розвитку, і має важливе значення для сталого розвитку суспільства, а отже, вказують на необхідність подальшої роботи у напрямку удосконалення системи екологічної освіти, щоб забезпечити ефективну підготовку фахівців, готових до викликів сучасності.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЕТНОСОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ОТРОКІВ (7–14 РОКІВ) У ТРАДИЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ХІХ – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТ.

Тетяна Володимирівна Окольнича — 2024-11-04

У статті розкривається педагогічний досвід етносоціального виховання українського традиційного суспільства через основні його напрями (моральне, фізичне та трудове виховання).

ХІХ – перша чверть ХХ ст. – це час суспільних, політичних, економічних перетворень. Цей історичний період – час традиційного суспільства, яке розглядається як селянське, з урахуванням усіх «культурних вливань» міста.

У системі статево-вікової стратифікації традиційного суспільства українців окреме місце посідала вікова група підлітків (отроків), яка вирізнялась з-поміж інших вікових категорій. На підставі записів етнографів ХІХ – першої чверті ХХ ст. Автор припускає, що «отроцтво» (підлітковий період) був періодом життя хлопчиків і дівчаток від 7 до 14 років.

Унаслідок життєдіяльності українського традиційного суспільства сформувався певний педагогічний досвід етносоціального виховання. Етносоціальне виховання розглядається як процес становлення дитини як представника певного етносу через інтеріоризацію тих культурних та соціальних цінностей і відносин, які складають основу суспільного буття етносу; це опанування людиною цінностей, настанов, зразків поведінки, що притаманні даному етносу, відтворення нею соціальних зв’язків і соціального досвіду етносу, перетворення цього досвіду на особисте надбання. До основних напрямів етносоціального виховання відносимо: моральне, духовне, фізичне та трудове виховання.

У публікації наголошено, що найближче соціальне оточення дитини (сім’я, громада) було визначальним у її моральному, трудовому та фізичному вихованні.

Автор зупиняється на виокремленні мети морального, трудового та фізичного виховання.

Мета морального виховання отроків в українському традиційному суспільстві – передача системи уявлень про правильну і неправильну поведінку, яка вимагала виконання одних дій і забороняла інші. Основою морального виховання була звичаєво-обрядова культура українського суспільства, тобто того середовища, в якому жила дитина, у якому відбувалось її становлення та розвиток.

Мета фізичного виховання селянської дитини зумовлювалося потребами важкої землеробської праці. Для забезпечення сім’ї, потрібно було тяжко та багато працювати, а це потребувало міцного здоров’я.

Мета трудового виховання отроків – включенням їх в активне соціально-господарське життя сім’ї, родини, сільської громади в цілому.

У публікації зроблено висновок, що моральне, трудове та фізичне виховання, як основні напрями етносоціального виховання дітей отроцького віку здійснювалися через передання їм суспільно-історичного досвіду людства у процесі предметно-практичної діяльності, у якому зосереджувались кращі риси, якості особистості, трудові, фізичні та моральні еталони.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО РОБОТИ В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Дмитро Анатолійович Пріма — 2024-11-04

У статті проаналізовано деякі аспекти підготовки майбутніх учителів початкової школи до роботи в умовах інклюзивного навчання молодших школярів. презентовані у наукових студіях. Крізь призму інклюзивності актуалізовано необхідність змін системи вищої освіти щодо підготовки майбутніх учителів, зокрема початкової школи, до роботи в умовах інклюзивного навчання. Засвідчено зростання науково-дослідницького інтересу до створення інклюзивного середовища в освітніх закладах як такого, що забезпечує всім суб’єктам освітнього процесу можливості для ефективного саморозвитку. Зосереджено увагу на професійній спрямованості підготовки майбутніх учителів початкової школи. Проаналізовано дефініції готовності учителів початкових класів до роботи в умовах інклюзивної освіти як інформаційної обізнаності, знання педагогічних технологій, оволодіння основами психології та корекційної педагогіки, як ціннісної орієнтації особистості, мотивації, педагогічного оптимізму, толерантності, дидактичних знань та методичних умінь, як результат педагогічної підготовки, як важливу умову й чинник забезпечення ефективності освітнього процесу в умовах інклюзії. Професійну підготовку майбутніх учителів початкової школи до роботи в умовах інклюзивного навчання молодших школярів визначено як цілеспрямований процес спеціально організованого навчання здобувачів у закладі вищої освіти, спрямованого на усвідомлення ними важливості та необхідності створення безбар’єрного освітнього середовища у майбутній професії, адаптованого до потреб кожної дитини, формування знань, умінь і навичок індивідуалізації та диференціації у навчанні і вихованні дітей з особливими освітніми потребами, забезпечуючи для всіх суб’єктів освітнього простору можливості ефективного саморозвитку.

СИСТЕМА ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

Лілія Тарасівна Рябовол — 2024-11-04

У статті реалізовано системний підхід до дослідження іншомовної підготовки у Збройних Силах України. Репрезентовано широке розуміння системи цієї підготовки як сукупності таких взаємопов’язаних компонентів: нормативні засади її здійснення, суб’єкти, мета, зміст, організація, результати. Виокремлено дві групи відповідних нормативних актів: загальні та спеціальні. Спеціальні також розділено у підгрупи: такі, що стосуються організації військової освіти, у т. ч. іншомовної підготовки; ті, що мають безпосереднє відношення до іншомовної освіти. Визначено, що особливу роль серед суб’єктів відіграють викладачі іноземної мови та особовий склад як здобувачі мовної освіти. Констатовано, що мета іншомовної підготовки співпадає з пріоритетним напрямом розвитку військової освіти щодо забезпечення досягнення знань іноземної мови особовим складом ЗСУ на рівні, не нижче СМР 2 (функціональний) за мовним стандартом НАТО STANAG 6001. Встановлено, що зміст іншомовної підготовки визначається стандартами, насамперед зазначеним мовним стандартом НАТО. Організаційний компонент системи іншомовної підготовки репрезентовано як сукупність форм, методів, прийомів та засобів навчання, викладання та оцінювання, тобто як конкретну методичну систему, що є вузьким розумінням системи іншомовної підготовки. Встановлено, що основним видом навчальних занять з іншомовної підготовки є практичні заняття в спеціалізованих аудиторіях, лінгафонних кабінетах, обладнаних необхідними технічними засобами навчання. Визначено, що ефективною методикою навчання іноземних мов військовослужбовців є комунікативна методика, в основі якої моделювання ситуацій професійного спілкування. Перспективними є подальші дослідження професійної іншомовної компетентності як результату функціонування системи іншомовної підготовки у ЗСУ.

ХУДОЖНІЙ СВІТОГЛЯД МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ЯК ЗАСІБ ОСОБИСТІСНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Наталія Сергіївна Савченко — 2024-11-04

У статті конкретизовано сутність художнього світогляду особистості, яка розкривається через категорії художнього світоуявлення, світовідчуття, світорозуміння та світовідношення. Співвіднесення цих категорій зі специфікою художньо-педагогічної діяльності дало змогу визначити зміст художнього світогляду майбутнього викладача музичного мистецтва як узагальнену систему його мистецьких знань, художніх цінностей та художньо-педагогічних принципів. Доведено актуальність проблеми формування художнього світогляду майбутнього викладача музичного мистецтва, яка зумовлена необхідністю розв’язання наявної суперечності між потребою цілісного професійно-особистісного становлення студентів закладів вищої педагогічної освіти та недостатньою розробленістю організаційно-методичного забезпечення досліджуваного процесу. Обґрунтовано структуру художнього світогляду майбутнього викладача музичного мистецтва в єдності гносеологічного, аксіологічного та праксеологічного компонентів. Зміст гносеологічного компонента художнього світогляду майбутнього викладача музичного мистецтва представлений художньою картиною світу, аксіологічного – художніми цінностями, праксеологічного – принципами художньо-педагогічної діяльності. Виокремлені структурні компоненти визначають основні напрямки цілеспрямованого керівництва становленням художнього світогляду майбутніх викладачів музичного мистецтва в процесі їх професійної підготовки. Доведено, що функціональне значення художнього світогляду педагога-музиканта полягає, перш за все, в побудові останнім особистісної концепції моделі взаємодії з художньо-педагогічною дійсністю як невід’ємною складовою художньої культури і всього соціокультурного простору. Актуалізована значущість художнього світогляду як важливого підґрунтя цілісності особистісно-професійної культури майбутніх викладачів музичного мистецтва, що зумовлює необхідність виявлення психолого-педагогічних основ його формування в процесі фахової підготовки студентів-майбутніх викладачів музичного мистецтва закладів вищої освіти.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СЕРЕДОВИЩА SCRATCH ПРИ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Галина Ігорівна Алєка — 2024-11-04

У статті представлено досвід, набутий у процесі викладання дисципліни «Основи алгоритмізації та програмування» у Криворізькому державному педагогічному університеті студентам спеціальності 013 Початкова освіта з додатковою спеціалізацією Програмування. Зазначено, що цей курс складається з двох модулів: основи роботи в середовищі Scratch та застосування Scratch для створення презентацій, анімацій та інших об’єктів в різних галузях знань. Обґрунтовано вибір середовища Scratch для навчання програмуванню майбутніх учителів початкової школи та розглянуто типові завдання, які пропонуються студентам на практичних заняттях. Акцентовано увагу на перевагах роботи у on-line версії Scratch, серед них: полегшення контролю та перевірки результатів студентів, постійне автозбереження проєктів, швидкий доступ до проєкту з будь-якого пристрою за умови стабільного Інтернет-зв’язку. Одна з ігор, яка пропонується студентам для розробки – це гра «Лабіринт». Можливі два рівні складності: перший передбачає проходження лабіринту з досягненням фінішу, другий варіант із додатковим завданням – збір об’єктів в межах лабіринту. Інший тип ігор, який пропонується студентам при вивченні дисципліни – це ігри-клікери. Найпростіший варіант – це аналог гри «Cookie Clicker». У статті також розглядаються проєкти, які передбачають використання, окрім вбудованих розділів із відповідними командами, таких розширень: «Олівець», «Музика», «Текст у мову», «Відеоспостереження». Висвітлено можливості кожного з перерахованих розширень та проєкти, що розглядаються при їх опануванні. Важлива увага приділяється розширенню «Текст у мову», що дозволяє перетворювати введений користувачем текст у голосові повідомлення. Зокрема представлено можливості використання зазначеного розширення при роботі з молодшими школярами та дітьми з вадами зору. Запропоновано приклади використання камери комп’ютера для інтерактивної взаємодії зі спрайтами проєкту, тобт створення проєкту, де керування спрайтом має відбуватися без використання клавіатури та миші, а за допомогою рухів тіла гравця.

РОЗВИТОК ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИХОВАНЦІВ У ПОЗАШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ

Тетяна Василівна Бабенко — 2024-11-04

У зв’язку з необхідністю підготовки нового покоління молодих фахівців, здатних швидко та якісно розв’язувати складні завдання, не за шаблоном, а творчо, виявляючи професіоналізм та конкурентоспроможність завдання формування дослідницької компетентності гостро постало як перед педагогічної наукою, так і перед практикою освіти.

В статті визначена сутність дослідницької компетентності вихованців як інтегральна особистісна якість, що виражається в усвідомленій готовності та здатності самостійно освоювати та отримувати системи нових знань у результаті перенесення смислового контексту діяльності від функціонального до перетворювального, базуючись на засвоєній сукупності знань, умінь, навичок та способів діяльності. Зясовано, що дослідницька діяльність учнів - мотивована, самоорганізована діяльність, обумовленалогікою наукового дослідження та особистісним ставленням до розглянутої проблеми, спрямовану отримання нового знання; готовність учнів до дослідницької діяльності як складне, цілісне психічне освіту, що включає мотиваційно-потребнісний, когнітивний та діяльнісно-практичний компоненти.

Встановлено взаємозв’язок дослідницької діяльності та дослідницької компетентності та взаємовплив їх один на одного. З одного боку дослідницька діяльність здійснюється ефективно, якщо людина має дослідницьку компетентність, а з іншого дослідницьку компетентність формується в умовах дослідницької діяльності.

Визначено, що становлення дослідницької компетентності відбувається через дослідницьку діяльність для здійснення якої необхідна організація освітнього процесу, що ставить учня в позицію дослідника, який оволодіває універсальними способами пізнавальної діяльності, значущими за межами конкретного змісту.

Виявлено та охарактеризовано показники (сформована здатність до цілепокладання, цільового виконання та рефлексії в дослідній діяльності) та рівні розвитку дослідницької компетентності (оптимальний, допустимий, недостатній).

ЗМІШАНЕ НАВЧАННЯ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ ТА МОЖЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ В ПРОЦЕС НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Сергій Вікторович Баценко — 2024-11-04

Пандемія 2020 року та повномасштабне вторгнення в Україну кардинально змінили підхід до організації процесу навчання в закладах загальної середньої освіти. Якщо раніше традиційна класно-урочна модель була основною формою навчання, то сьогодні зросла потреба в обґрунтуванні та впровадженні нових підходів, зокрема змішаного навчання. Така модель надає можливість створити умови для персоналізованого й активного навчання, яке зорієнтоване на здобуття знань в індивідуальному темпі.

Метою цієї статті є аналіз динаміки розвитку дефініції «змішане навчання» через зміну її тлумачення в науковій літературі; визначення переваг і недоліків змішаного навчання в закладах загальної середньої освіти; а також окреслення перспективних напрямків побудови моделі змішаного навчання в середній і старшій школах на основі імерсивних технологій.

Відповідно до розглянутих тлумачень поняття змішаного навчання можна стверджувати, що змішане навчання – це комплексний підхід до організації процесу навчання, який поєднує традиційні заняття з онлайн-інструментами, що створюють умови для більш персоналізованого, гнучкого й ефективного навчання. Така модель надає можливість задовольнити індивідуальні потреби учнів, підвищити інтенсивність засвоєння матеріалу та розвивати навички самостійної роботи.

Для створення ефективної моделі змішаного навчання необхідно, щоб до її технологічної складової входили імерсивні технології навчання, перевагами яких є: 1) можливість візуалізації навчального матеріалу, шляхом наочності та підтримки емоційної складової процесу навчання; 2) підвищення мотивації до навчання за рахунок інтерактивності та персоналізації навчання; 3) сприяння розвитку критичного мислення, творчості та умінню працювати у команді; 4) доступність та гнучкість навчання.

А процес побудови такої моделі відповідав наступним принципам: розвитку національної освіти; індивідуалізації; впровадженню активного навчання; використанню технологій, що сприяють інтерактивності навчанню, його гнучкості та співпраці. При проєктуванні моделі змішаного навчання необхідно зосередитися на розробці інтерактивних середовищ навчання, які сприяють ефективному подоланню навчальних втрат та забезпечують активну участь учнів у навчальному процесі.

МУЗИЧНІ ТВОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ У ТВОРЧОСТІ ЯКОВА СТЕПАНОВИЧА СТЕПОВОГО

Валентина Венедиктівна Белікова — 2024-11-04

У статті автор досліджує музичні твори для дітей у творчості відомого українського композитора Я. Степового, які відіграли значну роль у формуванні нового шкільного репертуару.

Український народ дав людству багатьох видатних діячів літератури і мистецтва. Одне з перших місць серед митців належить видатному українському композиторові, творцеві мелодійних романсів, майстерних обробок народних пісень, хорових творів і фортепіанних п’єс Якову Степановичу Степовому. Музичні твори для дітей Я. Степового є важливим вкладом музиканта у розвиток педагогічного репертуару загальної середньої школи. Продовжуючи традиції провідних українських композиторів
М. Лисенка, М. Леонтовича, М. Мясковського та інших, Яків Степанович утворював хорові твори, обробки для дитячих ансамблів і сольного виконання. Відомими є хорові твори для дітей на слова Т. Шевченка «Кобзар», який складається з 20 мініатюр і «П’ять шкільних хорів».

Хорові твори Я. Степового охоплюють велике коло тем за внутрішнім змістом та художньою формою. Аналізуючи шкільні пісні Я. Степового можна відмітити, що головною метою композитора було виховання школярів на кращих народнопісенних зразках українського народного мелосу. На творчій поличці Я.Степового є незакінчена опера «Невольник» (за Т. Шевченком), Три фуги для фортепіано (1909), Соната (1909), Фантазія (1909), Вальс (1910), Мазурка та Прелюдія (1915), Прелюд пам’яті Т. Шевченка (1912), Фортепіанні сюїти та мініатюри, а також танці, поеми та романси.

Творчість Я. Степового – перехідний етап в історії розвитку української музики. Вона підготувала грунт для діяльності радянських композиторів. У той же час у ній яскраво виступають традиції кращих представників зарубіжної і української класики. В історію української музики Я. Степовий увійшов насамперед як автор малих форм: романсів, пісень, фортепіанних п’єс. У цій галузі Я. Степовий досяг найбільшої досконалості, адже його майстерність у володінні простими, художньо правдивими засобами музичної виразності, взятими з скарбниці народнопісенної культури і професіональної музики, заслуговує на увагу і подальший розвиток композиторами.

МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ТЕХНОЛОГІЙ

Тетяна Миколаївна Бербец — 2024-11-04

Модель формування професійної компетентності майбутнього вчителя технологій є важливою темою в сучасній педагогіці, оскільки потребує інтеграції теоретичних і практичних навичок, необхідних для роботи в освітній сфері, що швидко змінюється. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування моделі формування професійної компетентності майбутніх учителів технологій у процесі навчання в закладі вищої педагогічної освіти. В умовах модернізації системи освіти важливо забезпечити підготовку вчителів технологій, здатних ефективно керувати перетворюючою діяльністю учнів, розвивати їхні технологічні поняття, трансформаційне мислення та творчі здібності. Аналіз останніх досліджень і публікацій вказує на важливість формування професійної компетентності педагогів через моделювання педагогічних процесів і систем. Вивчення професійно значимих якостей та підходів до педагогічної компетентності є ключовими аспектами даного дослідження. Визначено сутнісні характеристики професійної компетентності педагога, включаючи здатність діяти в різноманітних ситуаціях, оволодіння професійними компетенціями, саморозвиток і реалізацію особистісних потреб. Запропонована модель включає завдання формування знань, умінь і навичок, розвиток творчого ставлення до діяльності, а також виховання специфічних рис особистості майбутнього вчителя. Особливу увагу приділено педагогічним умовам, таким як організаційно-педагогічні та дидактичні умови, що сприяють формуванню професійної компетентності. Авторами виокремлено освітню компоненту «Технологічний практикум», що на їх думку є однією з головних дисциплін фахової підготовки майбутнього вчителя технологій. Розроблена модель формування професійної компетентності майбутнього вчителя технологій забезпечує ефективність розвитку професійних компетенцій відповідно до вимог сучасної освіти. Результати дослідження вказують на необхідність інтеграції теоретичних знань та практичних навичок в освітньому процесі, а також на важливість рефлексії і саморозвитку педагогів для підвищення їхньої професійної компетентності.

МОДЕЛЬ ОСВІТНЬОГО ХАБУ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ В ЗЗСО

Юрій Миколайович Богачков — 2024-11-04

Стаття стосується загальної теми змішаного навчання. Розглядається окремий аспект реалізації змішаного навчання, а саме навчання в освітніх хабах. Зроблено огляд практики застосування освітніх хабів. Виявлена тенденція до поступової спеціалізації освітніх хабів. Зокрема розширення змішаного навчання формує запит на спеціалізовані середовища де його зручно застосовувати. Запропонована ідея освітнього хабу змішаного навчання в загальноосвітньому навчальному закладі (ОХЗН). Розглянуто модель освітнього хабу змішаного навчання на прикладі загальноосвітнього навчального закладу на 1300 учнів. Для побудови моделі ОХЗН та для проектування його поточної роботи запропоновано застосовувати Scaffold cards та фреймворк підготовки фахівців з гайденсу. При побудові моделі зосереджена увага на таких елементах цілі освіти, зміст освіти, засоби й способи здобуття освіти, форми організації освітнього процесу, реальний освітній процес, суб’єкти та об’єкти освітнього процесу, освітнє середовище, результат освіти. Кожний з цих елементів проінтерпретовано за допомогою Scaffold cards. Розглянуто декілька варіантів освітнього середовища ОХЗН (клас, коридор, зал, бомбосховище). Проаналізовані переваги та недоліки цих варіантів. Детально проаналізовано форми організації освітнього процесу у поєднанні занять в класі, хабі та елементів дистанційного навчання. Представлена часова модель відвідування хабу для експериментальної категорії учнів (перші, п’яті, десяті класи). Надано перелік та опис актуальних зон та типів робочих місць (станцій) хабу. Наведено конкретні рекомендації та покроковий план створення ОХЗН в закладі освіти. Наголошено, що суттєвим організаційними елементом хабу є спеціалізована система інформаційної підтримки. В ній накопичується інформація про інструменти, зони активностей, функціональні можливості просторів, виконані проекти, учасників, досягнення.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ТА УМІНЬ КРЕАТИВНОГО ПИСЬМА У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ

Тетяна Вікторівна Боднарчук — 2024-11-04

Стаття розкриває важливість формування навичок та умінь креативного письма у майбутніх учителів німецької мови, оскільки вони є важливими для їх майбутньої професійної діяльності – формування особистості випускника закладу загальної середньої освіти, який володіє німецькою мовою, вміє користуватися нею у повсякденному житті, здатний критично та креативно мислити, нестандартно підходити до вирішення проблем.

Виявлено, що у науковій літературі немає однозначного трактування поняття «креативного письма», проте більшість із науковців розуміють його як таке, що виявляє оригінальність підходу автора до написання тексту. Здобувачам вищої освіти другого (магістерського) рівня спеціальностей 014 Середня освіта (за предметними спеціальностями) за освітньо-професійними програмами Середня освіта (Німецька мова і зарубіжна література) та Середня освіта (Англійська мова і зарубіжна література) в якості вибіркового освітнього компонента було запропоновано навчальну дисципліну «Техніки іншомовного креативного письма», метою якої є ознайомити здобувачів вищої освіти із техніками креативного письма, сформувати у них навички креативного письма, а також виробити стратегію опанування креативним письмом як видом комплексної діяльності, що має певні соціальні, когнітивні та мовні особливості з метою використовувати його елементи на уроках іноземної мови у закладах загальної середньої освіти.

Виокремлено та проаналізовано основні техніки креативного письма: асоціативні методи, письмо на основі заданого слова, тексту, літературного твору, письмо на основі візуальних матеріалів, письмо з використанням музичних творів, ситуативне письмо, кооперативне письмо та письмові ігри.

Проведений аналіз наукової літератури дозволяє зробити висновок, що навчання креативного письма у процесі підготовки майбутніх учителів іноземної мови є досить важливою складовою їхньої професійної підготовки, оскільки включення елементів креативного письма в процес навчання німецької мови у закладах загальної середньої освіти сприяє удосконаленню навичок та умінь учнів у писемному мовленні, розвитку їх креативності, допомагає долати страх перед письмом, значно підвищує рівень їх мотивації, і тому є одним із ефективних методів оволодіння німецькою мовою в цілому.

РОЗВИТОК ІНШОМОВНИХ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Любов Михайлівна Бойко — 2024-11-04

Курс ділової англійської мови для студентів магістерського рівня спеціальності «Публічне управління та адміністрування» покликаний допомогти підготувати їх до ефективної діяльності в конкретних професійних контекстах. Сучасна соціально-економічна ситуація надає майбутнім фахівцям у галузі публічного управління більше можливостей для самореалізації; вона може здійснюватися не тільки через спілкування з іноземними колегами та партнерами, а й через виконання професійних обов’язків в іншомовному середовищі. Іншомовна ділова комунікативна компетентність як важливий компонент комунікативної культури є невіддільним складником підготовки майбутніх фахівців цієї сфери.

Метою статті є визначення системи вправ та заходів, які можуть бути використані для розвитку комунікативних навичок на заняттях з ділової іноземної мови для студентів спеціальності «Публічне управління та адміністрування». Під час навчання студенти оволодівають технікою спілкування, його операційною стороною, мовленнєвим етикетом, стратегією і тактикою діалогічного та групового спілкування, тобто опановують уміння встановлювати контакти з іншими людьми, вчаться вирішувати різноманітні комунікативні завдання.

Завданням викладача ділової іноземної мови є формування та розвиток у студентів комунікативних навичок протягом усього періоду вивчення цієї дисципліни. Важливим фактором у цьому процесі є поєднання викладання лексичних тем ділової іноземної мови, граматичних правил та вивчення культурних особливостей різних країн. Основою навчання є комунікативний аспект вивчення мови. Пропонується система вправ для розвитку комунікативних навичок, які слід проводити на кожному занятті. Актуальним є використання аудіо та відео матеріалів з вправами перед та після прослуховування та перегляду. Запропонована сукупність вправ та практик допоможе сформувати стійкий комплекс комунікативних навичок, що є важливим для майбутніх фахівців у галузі публічного управління та адміністрування.

ІНШОМОВНІ ХУДОЖНІ ТЕКСТИ У ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Дмитро Юрйович Боклах — 2024-11-04

соціальне, професійне та особистісне становлення молодих спеціалістів. Використання художніх текстів у навчанні іноземної мови є ефективним засобом не тільки для розвитку мовленнєвих навичок, а й для формування етичних, моральних і соціальних цінностей.

Ціннісні орієнтації визначаються як стійкі установки особистості, що формуються під впливом культурних, соціальних та освітніх чинників. Художня література, зокрема, допомагає студентам усвідомити різноманіття цінностей, що сприяє їхньому особистісному зростанню. Твори художньої літератури відображають складність людського досвіду, емоції та моральні дилеми, спонукаючи читачів до глибокого осмислення життєвих цінностей і формування власної світоглядної позиції.

Аналіз сучасних літературних творів, що порушують актуальні питання толерантності, соціальної справедливості й відповідальності, стає основою для обговорення моральних та етичних дилем на заняттях іноземної мови. Методичні прийоми, такі як дискусії, рольові ігри, творчі завдання та груповий аналіз, сприяють активному залученню студентів у процес осмислення цінностей, закладених у художніх текстах. Це, зі свого боку, формує критичне мислення та соціокультурну компетенцію.

У статті також наголошується на важливості оцінювання впливу художніх текстів на ціннісні орієнтації студентів через анкетування, фокус-групи та інтеграцію ціннісних аспектів у критерії оцінювання. Це дозволяє не лише фіксувати зміни у ставленні до цінностей, а й підвищує мотивацію студентів до саморозвитку. Таким чином, художні тексти, використовувані на заняттях іноземної мови, сприяють як мовному розвитку, так і вихованню моральних цінностей у здобувачів вищої освіти, що є надзвичайно важливим для формування відповідальних і свідомих громадян.

ОСОБЛИВОСТІ ТРЕНУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У СИЛОВИХ ВИДАХ СПОРТУ

Олександр Вікторович Брояковський — 2024-11-04

У статті досліджено ключові аспекти тренувального процесу в силових видах спорту, зокрема теоретичні основи та практичні методики, які дозволяють спортсменам досягати високих результатів. Окремо розглянуто різноманітні принципи тренування, такі як прогресивність, індивідуалізація та системність, а також проведено класифікацію силових видів спорту, що допомагає визначити специфіку підходів до тренування. У статті також висвітлено актуальні наукові дослідження, присвячені теорії силового тренування, включаючи вагові тренажери, функціональні тренування, кругові методи, суперсети та інші.

Метою статті є детальний аналіз сучасних засобів та методів тренування у силових видах спорту, а також оцінка їхньої ефективності для визначення оптимальних підходів, що дозволяють досягати високих спортивних результатів. Стаття покликана не лише дослідити теоретичні основи тренувальних методик, але й надати практичні рекомендації щодо їх застосування у сучасних реаліях.

Основою для проведеного дослідження стали наукові праці, присвячені різним аспектам силового тренування, включаючи фізіологічні та біомеханічні підходи. Для аналізу було використано порівняльний метод, що дозволив оцінити ефективність різних методик тренування, а також системний аналіз результатів наукових досліджень з метою розробки рекомендацій для тренерів і спортсменів. Крім того, у статті наведено практичні приклади програм тренування, заснованих на поєднанні різних методів та засобів.

У результаті дослідження встановлено, що оптимальними для спортсменів є ті тренувальні програми, які враховують індивідуальні особливості та фізичну підготовку атлетів, поєднуючи різні методи силових тренувань. Найефективнішими є комплексні підходи, що включають традиційні силові вправи з використанням тренажерів та ваг, а також функціональні методи тренування, що забезпечують всебічний розвиток фізичних якостей. Виявлено, що застосування кругових методів тренувань та суперсетів дозволяє покращити витривалість і швидкість відновлення атлетів, а пірамідальні методи тренувань сприяють поступовому збільшенню навантажень.

У висновках зроблено акцент на необхідності індивідуалізованого підходу до тренування в силових видах спорту. Прогресивність навантажень і регулярна оцінка результатів є ключовими факторами для досягнення успіху. Поєднання різних методів тренувань дозволяє підвищити ефективність тренувального процесу, знизити ризики травм і забезпечити тривалий розвиток фізичних можливостей спортсменів. Тренери мають адаптувати методики тренувань з урахуванням специфіки конкретного виду спорту, індивідуальних можливостей атлета та рівня його підготовки.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ-ПОЛОНІСТІВ

Світлана Василівна Войталюк — 2024-11-04

Стаття досліджує педагогічні умови формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів. Вона аналізує вплив сучасних методик навчання, психологічного комфорту, індивідуального підходу та інноваційних технологій на ефективність засвоєння польської мови. Дослідження охоплює практичні аспекти, такі як інтеграція мультимедійних ресурсів, використання проєктної методики, та роль викладача як фасилітатора навчального процесу. Увага приділяється створенню автентичного мовного середовища через занурення у культурний контекст, що сприяє кращому розумінню та засвоєнню мови.

У статті визначено поняття педагогічні умови – це сукупність факторів, обставин і методів, що створюють сприятливі умови для навчання та розвитку студентів. Визначено поняття іншомовна компетентність. Розглянуто педагогічні умови: 1) формування позитивної мотивації до вивчення польської мови, польськомовної культури, іншомовної навчально-пізнавальної діяльності; 2) вдосконалення змісту робочих програм із дисциплін; 3) використання інноваційних форм, методів, прийомів, засобів навчання польської мови, формування іншомовної компетентності майбутніх філологів-полоністів. Особлива увага приділяється мотивації студентів до активного самонавчання та постійного вдосконалення своїх знань і навичок. Висвітлено значення вдосконалення змісту навчальних програм, інтеграції інтерактивних методів навчання та використання сучасних технологій для підвищення ефективності навчального процесу. Стаття підкреслює важливість реалізації педагогічних умов для забезпечення високої якості освіти та підготовки конкурентоспроможних фахівців, здатних ефективно комунікувати в іншомовному середовищі та успішно реалізовувати свої професійні завдання.

Зроблено висновок, що комплексний підхід до навчання, який враховує індивідуальні особливості студентів і створює сприятливі умови для активного використання польської мови, значно підвищує рівень володіння мовою. Це дозволяє майбутнім філологам-полоністам бути готовими до професійної діяльності в умовах полілінгвального суспільства.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПРАВООХОРОНЦІВ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

Володимир Олександрович Галімський — 2024-11-04

У статті розглянуто актуальні проблеми щодо організації фізичної підготовки курсантів закладів вищої освіти органів внутрішніх справ. На заклади вищої освіти, що готують кадри для органів сектору безпеки і оборони України, сьогодні покладається надзвичайно важлива місія: оновити існуючі підходи до підготовки своїх кадрів, урахувати позитивний досвід країн-членів Європейського Союзу та НАТО у цій сфері, акумулювати отримані знання та розробити якісні освітні програми, які б ураховували воєнний стан та ті загрози, що сьогодні стоять перед нашою державою, посягають на її національну безпеку, незалежність і суверенність. Провівши детальний аналіз стану організації фізичної підготовки курсантів встановлено негативну динаміку фізичної підготовленості курсантів. На старших курсах рівень показників фізичної підготовленості знижується. Вивчено сучасні тенденції удосконалення фізичної підготовки правоохоронців та необхідні умови для розвитку професійно важливих фізичних якостей правоохоронців. Здійснено порівняльний аналіз українського та зарубіжного досвіду професійного відбору і критеріїв оцінки фізичної підготовленості до професійної діяльності у правоохоронних органах. Акцентовано, що процес реформування сектора безпеки і оборони передбачає комплексні зміни у системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів відповідно до стандартів провідних країн світу. Вивчення, аналіз, узагальнення зарубіжного досвіду підготовки кадрів сектору безпеки та оборони Сполучених Штатів Америки, Канади, Німеччини, Іспанії, Франції, Італії, Польщі, Словаччини, Угорщини, Боснії та Герцеговини свідчать про необхідність впровадження комплексу заходів, спрямованих на удосконалення кадрів для сил безпеки і оборони України. З’ясовано, що першочерговими питаннями, які потребують вирішення є забезпечення сприятливих умов для адаптації першокурсників до специфічних умов навчання, перегляд критеріїв оцінювання фізичної підготовленості, питання професійного відбору та необхідність розробки диференційованих програм формування психофізичної підготовленості курсантів.

СТРУКТУРНІ СКЛАДНИКИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ АНГЛІЙСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Тетяна Сергіївна Гарлицька — 2024-11-04

Статтю присвячено аналізу структурних компонентів міжкультурної компетентності філологів, яка формується на заняттях з англійської мови. Виокремлення структурних складників є важливим для діагностування стану сформованості міжкультурної компетентності філологів, яка є визначальною в процесі діалогу культур. Тому робота має на меті визначити та проаналізувати критерії, показники та рівні сформованості міжкультурної компетентності здобувачів освіти англійської філології. Серед основних критеріїв визначено когнітивний, лексико-граматичної правильності, афективний, мотиваційно-ціннісний, комунікативний та поведінковий. Показниками когнітивного критерію є: володіння знаннями, необхідними для ефективної міжкультурної комунікації; усвідомлене розуміння моральних норм, цінностей та заборон; обізнаність соціокультурних та лінгвокультурних подібностей і відмінностей задля уникнення конфліктних ситуацій. Основними показниками лексико-граматичної правильності є: граматична й стилістична грамотність мовлення в письмовій та усній формі; знання та доцільне використання лексико-фразеологічних одиниць залежно від комунікативної ситуації. Афективному критерію притаманні такі показники: наявність спостережливості та сприйнятливості до соціокультурно забарвленої лексики; толерантне ставлення до соціолінгвістичних та культурних особливостей носіїв мови. Мотиваційно-ціннісний критерій характеризується такими показниками: упевненість в особистій та суспільній значущості обраної професії, а також значенні педагогічної діяльності в міжкультурному середовищі; прагнення стати професіоналом. Показниками комунікативного критерію є: психологічна здатність до комунікації з носіями інших культур; усвідомлення важливості мови в іншомовному спілкуванні. З-поміж показників поведінкового критерію виокремлюємо: позитивну поведінку під час полікультурної взаємодії; ініціативу у встановленні міжкультурних контактів. Критерії та показники відображаються в рівнях сформованості міжкультурної компетентності.

У статті визначено та проаналізовано чотири рівні сформованості міжкультурної компетентності здобувачів англійської філології: репродуктивний, реконструктивний, усвідомлено-ситуативний і творчий.

ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ІМЕРСИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТІ

Володимир Іванович Горбаченко — 2024-11-04

Імерсивні технології – це сукупність сучасних технологій, що створюють ефект занурення в штучно створене середовище, надаючи користувачу відчуття присутності або інтерактивної взаємодії з цифровим простором. До них належать: віртуальна реальність (virtual Reality – VR), доповнена реальність (Augmented Reality – AR), імерсивне відео (360-градусне відео). Застосування імерсивних технологій швидко розвивається, зокрема в таких сферах, як освіта, медицина, архітектура, розваги. Вони дозволяють глибше зануритись в тему або середовище, що може бути корисним у навчанні та професійній підготовці.

Вивчення історії розвитку технологій, зокрема імерсивних технологій, в освіті важливе з кількох причин: розуміння еволюції технологій та їхнього потенціалу, поглиблене усвідомлення інтересів учнів, виявлення переваг і обмежень, надихаючий приклад для інновацій, прогнозування майбутніх тенденцій. Вивчення історії імерсивних технологій створює базу для ефективного їх використання в навчанні, дає уявлення про можливості, які можуть підвищити якість освіти, та мотивує на подальші дослідження в цій сфері.

У статті проаналізовано та охарактеризувати основні історичні етапи становлення імерсивних технологій в освіті, зокрема: перші концепції та створення VR-технологій (1950–1970 рр.); інновації 1980-х – 1990-х рр.: перші освітні застосування VR та AR; впровадження 3D-симуляцій та 360-градусного відео (2000–2010 рр.); швидкий розвиток AR та доступність VR для масового ринку (2010–2015 рр.); розвиток імерсивних технологій в освіті (2015–2020 рр.); імерсивні технології під час пандемії COVID-19 (2020–2021 рр.); сучасний стан імерсивних технологій в освіті.

Встановлено, що від першого застосування в науково-дослідних проєктах у 1950-х роках і до нинішніх інтерактивних платформ, VR, AR та 360-градусне відео змінюють підхід до навчання, надаючи учням і студентам можливість досліджувати, експериментувати й засвоювати знання у нових динамічних форматах.

ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОНЕЦІЙНО-ВОКАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ АКАДЕМІЧНОМУ ВОКАЛУ

Олена Анатоліївна Гудзь — 2024-11-04

У статті автор розглядає питання вдосконалення фонеційно-вокальної техніки в процесі навчання академічному вокалу.

Автор доводить, що систематичні вправи на розвиток артикуляційного апарату не тільки знімають напруження в голосовому апараті, але й сприяють покращенню тембру, розширенню діапазону та динамічних можливостей голосу, формують у співака звичку до регулярних тренувань, що є основою для розвитку вокальної майстерності. Глибоке розуміння фонетики дозволяє співакові усвідомлено застосовувати теоретичні знання на практиці, вдосконалюючи свою виконавську культуру.

На думку автора, фонопедичні вправи – це цілеспрямований комплекс фізичних і психологічних вправ, що спрямовані на підготовку голосового апарату до співу. Вони включають у себе активацію необхідних м’язів, розвиток координації, формування специфічних відчуттів і уявлень, що є основою для якісного звукоутворення та музичної експресії.

Фонопедичні вправи спрямовані на розвиток ключових компонентів як академічного, так і естрадного співу. Це включає в себе навчання довільного переходу між різними регістрами голосу, розвиток вібрато, формування активного видоху, розвиток відчуття опори, а також створення специфічних резонаторних установок і відповідних вібраційних відчуттів

Фонопедичні вправи сприяють комплексному розвитку вокальних можливостей співака, дозволяють розширити діапазон голосу, збільшити його силу та насиченість, поліпшити якість вібрато і зробити звучання більш легким, вільним та виразним.

Автор пропонує виклористовувати вправи на розвиток немовленнєвих голосових звуків (шип, сипіння тощо); вправи на координацію артикуляційних м’язів; вправи на розвиток контролю над різними регістрами голосу; вправи на формування вібрато та розвиток механізму прикриття гортані тощо.

Фонеційно-вокальна техніка – це науково обґрунтований підхід до розвитку голосу, який фокусується на оптимальному використанні голосового апарату. Вправи, розроблені в рамках цього методу, спрямовані на вирішення конкретних технічних завдань, таких як координація м’язів, забезпечення економічного витрачання енергії та досягнення бажаного звучання.

ВДОСКОНАЛЕННЯ СВІТОГЛЯДНИХ УМІНЬ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Оксана Богданівна Гуляк — 2024-11-04

Стаття актуалізує закономірність світоглядного вдосконалення студентів як майбутніх фахівців у процесі навчання іноземної мови в університеті, вироблення такого світосприйняття, яке формує систему уявлень про світ та всі речі в світі, суспільство та своє місце в цьому суспільстві.

У статті проаналізовано психолого-педагогічні умови вдосконалення світоглядних умінь студентів у процесі іншомовної підготовки, що становить мету даного дослідження, обґрунтовано необхідність розвитку міжкультурної та соціальної компетентностей особистості, які оптимізують її життєдіяльність та професійну комунікацію, визначено дидактично доцільні технології, підходи до навчання іноземної мови, що сприяють становленню методологічної культури як інструменту пізнання об’єктивної дійсності.

Зроблено низку узагальнень щодо організації комунікативно-когнітивної діяльності студентів під час навчання іноземної мови з метою прискорення їхнього особистісно-професійного становлення, зокрема за рахунок поглиблення когнітивних навичок, а також усвідомлення пріоритетів загальнолюдської культури та значення міжкультурного діалогу як чинника стабільності та духовної безпеки в сучасному світі.

Інтегральним елементом світоглядного вдосконалення студентів у процесі оволодіння іноземною мовою є розвиток позитивного мислення молодої людини, яке акцентує на таких соціально значущих особистісних якостях, як соціокультурна стійкість, ініціативність та креативність, уміннях ефективно використовувати здобуті знання іноземної мови для успішної соціальної взаємодії на національному та міжнародному рівнях.

Подальші дослідження даної тематики могли б зосереджуватись на визначенні організаційних форм, методів самостійної роботи студентів як аспекту особистісної реалізації у процесі навчання іноземної мови.

УПРОВАДЖЕННЯ ОСНОВНИХ ДИДАКТИЧНИХ ПРИНЦИПІВ НАВЧАННЯ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС ЗВО: ТВОРЧЕ ОСМИСЛЕННЯ ДОСВІДУ К. ВАСИЛЕНКА

Олександр Анатолійович Жиров — 2024-11-04

У статті узагальнено й систематизовано основні дидактичні принципи навчання хореографії у закладах вищої освіти, запроваджені професором К. Василенком під час його науково-педагогічної діяльності в Київському державному інституті культури. Доведено, що К. Василенко був переконаний, що важливим завданням викладачів кафедри хореографії є вдосконалення методів та форм навчання, підпорядковуючи їх вивченню історичних закономірностей розвитку танцювального мистецтва загалом і народного танцю зокрема, через призму сучасних естетичних та мистецтвознавчих концепцій. З’ясовано, що процес навчання хореографії у ЗВО повинен будуватися на таких принципах: зв’язку теорії з практикою, науки з практичним досвідом; науковості; свідомості й міцності засвоєння знань, умінь і навичок; систематичності й послідовності навчання; доступності; активності й самостійності учнів у навчанні; індивідуального підходу; виховуючого навчання; навчання на високому рівні труднощів. З’ясовано, що ці принципи є основоположними для організації освітнього процесу у виші. Установлено, що вони охоплюють найважливіші та взаємозалежні аспекти організації навчального процесу. Їх дотримання та реалізація в хореографічній освіті формує специфіку роботи викладачів зі студентами. Також ці принципи виступають орієнтиром у пошуку найоптимальніших дидактичних умов для організації навчання у закладі вищої освіти, що сприяє підвищенню якості навчальних досягнень. Підтверджено, що ключовою умовою успішної професійної діяльності викладачів є поєднання науково-педагогічної роботи у ЗВО з творчо-балетмейстерською діяльністю в танцювальних колективах. Доведено практичну цінність досвіду К. Василенка в сучасних умовах, оскільки він відповідає вимогам сьогодення та необхідності ефективної організації освітнього процесу в закладах вищої освіти.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КЕЙС-МЕТОДУ НА ЗАНЯТТЯХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Ольга Ігорівна Жупаник — 2024-11-04

У статті представлено результати дослідження, метою якого є вивчення кейс-методу як однієї із форм інтерактивного вивчення англійської мови, а також аналіз ефективності його застосування на заняттях в педагогічних закладах вищої освіти України. Об’єктом дослідження визначено професійну підготовку майбутніх вчителів англійської мови. Предметом дослідження є засоби та технології використання кейс-методу на заняттях з іншомовної підготовки.

У роботі визначено умови для результативного використання цього методу з метою розвитку критичного мислення, здатності чітко формулювати та захищати свою точку зору, подолання мовних бар’єрів у спілкуванні з іноземцями, та перевірки знань здобувачів освіти у реальних сценаріях. Встановлено, що обраний метод дійсно заохочує творче вирішення проблем, покращує навички командної роботи та, зрештою, покращує загальну якість освіти.

Також було опрацьовано велику кількість методичної і педагогічної літератури, здійснено порівняння, узагальнення та систематизацію наукових праць з теми дослідження. Проаналізовано термін «метод кейсів», та встановлено основні особливості та труднощі у його використанні на заняттях з англійської мови.

Дослідження містить теоретичне обґрунтування важливості використання методу кейсів на уроках іноземної мови у поєднанні зі застосуванням автентичних англомовних матеріалів, підкреслюючи необхідність оптимізації обраних інструментів відповідно до потреб здобувачів освіти.

У статті також зазначено, що впровадження кейс-методу в освіту потребує значних зусиль як від викладачів, так і від здобувачів освіти. Ситуація, що обговорюється, має бути актуальною і зрозумілою. Незважаючи на те, що цей інтерактивний метод є дуже корисним і популярним, необхідний уважний розгляд при виборі та застосуванні «кейсів», оскільки його використання може спричинити численні проблеми та складності.

Саме тому, на основі отриманих у процесі дослідження даних було розроблено рекомендації щодо ефективного застосування кейс-методу у підготовці майбутніх вчителів англійської мови, зокрема важливість поєднання цього методу з іншими, правильного підбору автентичних матеріалів та ретельного планування оцінювання результатів навчання.

ПІДХОДИ СТВОРЕННЯ ЄДИНОЇ СИСТЕМИ РАННЬОГО ВИЯВЛЕННЯ І КОРЕКЦІЇ ПОРУШЕНЬ В РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ООП

Долорес Жораївна Завітренко — 2024-11-04

У статті розглянуто підходи до створення єдиної системи раннього виявлення і корекції порушень в розвитку дітей. Особливу увагу зосереджено на проблемі інтелектуальногоо розвитку та виховання в дитячій психології та педагогіці. З цією метою розглянуто обстеження, диференціальну діагностику та медико-психолого-педагогічну корекцію порушень розвитку дітей.

Визначено етапи розвитку системи ранньої допомоги в Україні на основі узагальнення законодавчого підгрунтя за роки незалежності України щодо розвитку системи освіти дітей із особливими потребами й міжнародної та вітчизняної практики ранньої допомоги дітям з народження. Проаналізовано основні положення, задекларовані в міжнародних і національних законодавчих нормативно-правових документах організації системи ранньої допомоги дітям із особливими освітніми потребами в різні часові періоди, описано існуючу практику організації ранньої допомоги на кожному етапі її становлення в Україні. Зміни в суспільстві, освітній політиці, гуманізація навчання і виховання, спрямовані на гармонійний розвиток особистості, її соціалізацію та індивідуалізацію, визначають зміни в спеціальній освіті, для якої одним з найважливіших завдань є створення умов для раннього виявлення, корекції і компенсації вторинних відхилень у розвитку дітей раннього віку. Адекватно організована рання діагностика і комплексна корекція з перших місяців і років життя дозволяють не тільки коригувати вже наявні відхилення в розвитку, але і попередити появу вторинних порушень, знизити ступінь соціальної непристосованості дітей, досягти максимально можливого для кожної дитини

рівня загального розвитку, освіти, ступеня інтеграції в суспільство. Надання ранньої дієвої допомоги дітям з порушенням інтелекту є важливим питанням сьогодення. Раннє втручання покликано створити умови для розвитку і корекції дитини раннього віку з метою підготовки входження її в освітній простір і є фундаментом інклюзивної освіти дітей з особливими освітніми потребами.

Факт застосування раннього втручання далеко не означає, що дитина зможе досягти необхідних успіхів в розвитку. Ключовим орієнтиром для визначення найкращих практик раннього втручання є емпіричні дослідження. Ефективність програми раннього втручання повинна бути продемонстрована у процесі експериментального застосування на відповідній групі дітей. Ретроспективний аналіз історії становлення ранньої допомоги дозволив простежити вимірювання ціннісних орієнтирів суспільства і держави у вирішенні даного питання. Пріоритетним напрямком стає забезпечення якості життя дитини раннього віку і визначення шляхів формування ефективного стилю спілкування.

ВПЛИВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА НА ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ КИТАЮ

Вікторія Корніївна Звєкова — 2024-11-04

В умовах глобалізації, яка все більше впливає на культурні та ціннісні орієнтири молодого покоління, патріотичне виховання набуває особливої актуальності. Виховання у дітей національної самосвідомості та поваги до культурних традицій є важливим завданням сучасної освіти, зокрема в Китаї, де патріотизм є частиною державної ідеології та національної політики. Серед засобів формування патріотичних цінностей важливе місце займає музичне мистецтво, яке здатне не лише пробуджувати емоційний відгук у дітей, але й сприяти закріпленню в них національних ідеалів та культурних цінностей. Музика відіграє важливу роль у процесі виховання патріотизму, оскільки вона впливає на емоційний світ дитини, формує її естетичний смак і розширює знання про культурну спадщину своєї країни. Патріотичне виховання через музику є ефективним, оскільки дозволяє школярам глибше пізнати історію та культуру, підвищує почуття гордості за національні досягнення, сприяє формуванню громадянських якостей. Китайська музична культура з її багатим фольклором, унікальними музичними інструментами та народними піснями забезпечує глибокий зв’язок із національною спадщиною, пробуджуючи в дітей позитивне ставлення до своєї країни. На уроках музики у початковій школі Китаю часто використовуються патріотичні композиції, народні пісні та твори сучасних композиторів, що підсилюють почуття належності до нації. Особливий акцент робиться на патріотичній тематиці, що охоплює значущі події в історії Китаю, героїчні подвиги та культурні досягнення. У школах також активно пропагуються музичні традиції, які передають дух китайського народу, створюючи емоційний зв’язок між молодшим поколінням та культурною спадщиною. Актуальність дослідження полягає в необхідності аналізу методів, які застосовуються для патріотичного виховання в Китаї через музичне мистецтво, а також у визначенні особливостей впливу цього процесу на формування патріотичних цінностей у молодших школярів. Метою статті є вивчення впливу китайського музичного мистецтва на патріотичне виховання дітей молодшого шкільного віку та аналіз ролі музики у формуванні почуття гордості за свою країну й глибокої національної ідентичності.

ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ: ОГЛЯД СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ ТА ДОСЛІДЖЕНЬ

Коміла Баходирівна Кармазіна — 2024-11-04

У цій статті детально проаналізовано ефективні методи вивчення іноземних мов, що включають як традиційні, так і сучасні підходи. Представлені основні результати наукових досліджень, а також найкращі практики, що можуть бути застосовані в різних освітніх контекстах. Основна увага приділена трьом ключовим методам: методу занурення, граматично-перекладному методу та навчанню на основі завдань (TBLT). Метод занурення є одним із найбільш ефективних для розвитку мовної плавності, оскільки він передбачає постійне спілкування з носіями мови та використання її в реальних життєвих ситуаціях. Такий підхід сприяє поліпшенню навичок усного мовлення і слухання, а також розумінню культурних контекстів. Проте цей метод часто не приділяє достатньо уваги формальному вивченню граматики, через що учні можуть мати прогалини у знанні мовних правил. Граматично-перекладний метод, навпаки, забезпечує міцну теоретичну базу через вивчення граматичних правил і виконання вправ з перекладу, що допомагає учням засвоїти складні синтаксичні конструкції та розширити словниковий запас. Однак, цей метод не сприяє розвитку комунікативної компетентності в реальних умовах, що є важливим для тих, хто прагне досягти розмовної плавності. Навчання на основі завдань (TBLT) є більш динамічним підходом, що акцентує увагу на спілкуванні через виконання практичних завдань, таких як вирішення проблем, планування або проведення презентацій. Цей метод підвищує залученість учнів і розвиває навички практичного використання мови, але може бути складним для початківців із низьким рівнем володіння мовою. Крім того, у статті розглядається вплив технологій на процес навчання мовам. Завдяки мобільним додаткам, інструментам на базі штучного інтелекту та платформам для відеоконференцій учні мають можливість більш гнучко та персоналізовано організовувати свій навчальний процес. Ці інструменти дозволяють адаптувати навчання до індивідуальних потреб, що підвищує ефективність засвоєння матеріалу. Загальний висновок статті полягає в тому, що найкращі результати досягаються за допомогою комбінованого підходу, який поєднує різні методи та враховує індивідуальні особливості учнів.

ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ НАВЧАЛЬНОГО ПОСІБНИКА «ENGLISH IN FOOD TECHNOLOGIES» ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 181 «ХАРЧОВІ ТЕХНОЛОГІЇ»

Вікторія Юріївна Колісник — 2024-11-04

Стаття присвячена структурним особливостям навчального посібника, призначеного для студентів закладів вищої освіти спеціальності 181 Харчові технології. Загальною спрямованістю посібника є комунікативний підхід, який було враховано при укладанні навчального видання.

Проблемою статті є відсутність цілісних підручників для студентів закладів вищої освіти спеціальності «Хачові технології», то ж аналіз запропонованого навчального посібника і пропонує вирішити вказану проблему.

Метою статті є структурний аналіз навчального посібника «English in Food Technologies», дослідження його окремих тематичних розділів та визначення доцільності його використання для студентів закладів вищої освіти.

В основі посібника вісім тематичних розділів, котрі охоплюють окремі теми стсовно позначення страв і харчових продуктів, кухонного обладнання та електроприладів. Кожен розділ містить базовий текст професійного спрямування, словник термінів до зазначеної теми, лексико-граматичні вправи, додатковий текст для читання і вправи на розвиток навичок усного мовлення.

Для зручності опрацювання матеріалу розділи поділені на блоки. Блок І вміщує базову лексику, основний текст, вправи на перевірку його розуміння. Блок ІІ охоплює лексичні та граматичні вправи фахового спрямування, які розроблені з метою розширення словникового запасу та вироблення навичок говоріння. До складу блоку ІІІ входять: додатковий текст, тести, діалоги і теми для есе чи обговорення.

Задля охоплення студентів різного рівня вкінці кожного розділу подано таблицю зі скороченим варіантом базового тексту із перекладом усіх складових. Таким чином студенти можуть краще зрозуміти окремі речення та перевірити себе, готуючи переказ.

Навчальний посібник «English in Food Technologies» містить тематичні тексти, достатню кількість лексико-граматичних вправ, вправ на розвиток навичок говоріння. Це дозволяє визначити його ефективним навчальним засобом для опанування інозменої мови за професійним спрямуванням. Також можливе застосування зазначеного посібника для широкого кола охочих, котрі вивчають англійську мову та прагнуть покращити свої знання та збагатити словниковий запас.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ МОВЛЕННЄВИХ ЖАНРІВ

Олена Вікторівна Компаній — 2024-11-04

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли соціально-економічна ситуація в Україні знаходиться в стані перманентних змін і трансформацій, як ніколи продовжує зростати потреба в творчих особистостях, здатних критично мислити й ефективно спілкуватися в середовищі. У цьому вимірі нова парадигма освіти України ХХІ ст. вимагає від здобувачів освіти оволодіння певними одиницями спілкування, зокрема мовленнєвими жанрами.

У статті всебічно проаналізовано проблему мовленнєвих жанрів; розглянуто концепцію Бахтіна та з’ясовано, що ідеї вченого залишаються сьогодні ефективними в контексті розвитку сучасної теорії мовленнєвих жанрів; уточнено поняття «мовленнєвий жанр» як зразок чи модель організації тексту у ситуації спілкування, який складається з одного або більше речень (мовленнєвих актів). Інтерпретовано особливості та взаємозв’язок стилів і жанрів. Авторами доведено, що стиль відповідає за норми, вибір мовних засобів, що вирізняють один жанр від іншого. Детально охарактеризовано співвіднесення жанру і мовленнєвого акту. Мовленнєві жанри складаються з певної кількості мовленнєвих актів учасників комунікації, у яких виявляються комунікативні наміри адресанта й адресата. Глибоко вивчена класифікація мовленнєвих жанрів. Встановлено, що єдиної типології жанрів поки не існує. Водночас, починаючи ще з часів Аристотеля, вчені все ж таки намагаються класифікувати мовленнєві жанри за різними підходами: структурним, прагматичним, комунікативним, семантичним. Структурний підхід дає можливість виокремити жанри за різним рівнем складності (прості/первинні та складні/вторинні). Прихильники прагматичного підходу виокремлюють локутивні, іллокутивні і перлокутивні (впливають на слухача) мовленнєві жанри. В основі комунікативного підходу лежить комунікативний задум і мета. Відповідно жанри поділяються на інформативні й фатичні. Семантичний або лексичний підхід передбачає аналіз семантичних елементів.

ВОЛИНСЬКО-ПОЛІСЬКІ ТАНЦЮВАЛЬНІ ТРАДИЦІЇ: ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Леся Петрівна Косаковська — 2024-11-04

Стаття присвячена аналізу традиційної танцювальної культури Волині і Волинського Полісся як чинника творчої діяльності і особистісного розвитку. Охарактеризовано особливості локальних танцювальних традицій, що впливають на ефективність самореалізації, формування національної самосвідомості та здійснення ефективного педагогічного впливу в процесі всебічного гармонійного розвитку сучасної особистості. Автор акцентує увагу на описі автентичних танцювальних зразків з досвіду роботи у складі експедиції Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, кожен з яких здатний посісти відповідне місце в системі вітчизняного хореографічного навчально-виховного процесу. Матеріал записано від респондентів Щербачук К. Д. і Мосюк О. П. у селі Комарове Маневицького району Волинської області (2017 р.). В контексті методології дослідження зазначеної проблеми проведено аналіз регіональної танцювальної культури як засобу художнього втіленням національного характеру етносу, ілюстрації його світоглядного, морального та естетичного досвіду. З’ясовано домінувальні різновиди народних танцювальних форм, до яких належать хороводи, ігрові танки (танці-ігри) і власне танці, визначено їх головні класифікаційні ознаки та зв’язок з витоками традиційної культури українського народу. Досліджено особливості використання народних танцювальних форм у навчально-виховній роботі з метою забезпечення всебічного розвитку та вдосконалення особистості, зокрема формування інтелектуальних здібностей та пізнавальних потреб. Доведено наукову цінність здобутих під час польових досліджень фольклорно-етнографічних матеріалів, відзначається безпосередній інтерес краєзнавців, шанувальників традиційної народної культури Волині і Волинського Полісся, а також балетмейстерів-постановників як аматорських так і професійних хореографічних колективів, що діють на означених теренах. Тому необхідно впроваджувати сучасні форми професійної підготовки майбутніх педагогів, фахівців-хореографів для здійснення ними власних польових досліджень з метою збереження і поширення локальних танцювальних традицій як одного з найдієвіших чинників системи національного виховання молодого покоління.

ФОРМУВАННЯ ТРАНСВЕРСАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ГЕОГРАФІЇ ЗАСОБАМИ МЕТОДИЧНОЇ СИСТЕМИ РОЗВИВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ

Марія Ігорівна Костолович — 2024-11-04

У статті розкрито проблему формування трансверсальних компетентностей майбутніх учителів географії засобами методичної системи розвивального навчання. Розкрито значення трансверсальних компетентностей у підготовці майбутніх учителів географії до професійної діяльності. Виявлено у розвивальному навчанні чотири основні взаємопов’язані блоки: розвиток − здібності − діяльність − особистість. Встановлено, що розвивальне навчання має системну організацію. Застосовано системно-діяльнісний підхід, що базується на міждисциплінарних принципах пізнання, необхідних для вивчення всього спектра природничих дисциплін, зокрема географії. Розроблено методичну систему розвивального навчання, придатну для вивчення природничих дисциплін в закладах загальної середньої освіти. Встановлено, що початковим елементом цієї системи є розумова діяльність особистості, що передбачає наявність здібностей, творчого мислення, самостійної творчої роботи та колективної діяльності у вирішенні навчальних завдань. Застосовано діалектичні принципи (правила пізнання), що дозволяють формувати основи теоретичного мислення особистості. Використано теорію розвивального навчання у шкільних курсах географії. Встановлено, що самостійна робота включає 5 компонентів – навчально-пізнавальні мотиви, як усвідомлення «для чого я маю вивчати», визначення навчальних завдань - «що я маю зробити?», вибір засобів і методів, планування рішення («як і в якій послідовності я маю вирішити завдання»). Розкрито різні аспекти системно-діяльнісного підходу до створення методичної системи розвивального навчання: теоретичний, методологічний, процесуальний.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВІТЧИЗНЯНИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У СОЦІОКУЛЬТУРНІЙ ГАЛУЗІ В ПЕРІОД 2010-2023 РОКІВ

Світлана Вікторівна Кулікова — 2024-11-04

У статті автор розглядає основні напрями вітчизняних та зарубіжних наукових досліджень у соціокультурній галузі.

Сучасні соціокультурні процеси є предметом активних досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Дослідження охоплюють широкий спектр тем, від теоретичних засад соціокультурних трансформацій до аналізу конкретних практик та проєктів.

Соціокультурна діяльність – це багатогранний процес, спрямований на творчий розвиток особистості, задоволення її культурних потреб та збагачення культурного середовища, яка здійснюється як професійними, так і непрофесійними суб’єктами і включає в себе створення, збереження, поширення та використання культурних цінностей. Соціокультурна діяльність відіграє важливу роль у формуванні культурного середовища та соціальній інтеграції, передбачає не лише збереження культурних цінностей, але й їхнє оновлення та популяризацію. Соціокультурна діяльність здійснюється через різноманітні форми і методи, включаючи освітні, дозвіллєві, творчі та інші проєкти й спрямована на задоволення культурних потреб різних соціальних груп.

Дослідження соціокультурної сфери є ключовим для розуміння процесів творення, збереження та розвитку культурних цінностей, що дозволяє аналізувати вплив глобальних і національних трендів на культурне життя, оцінювати ефективність культурних політик та розробляти стратегії розвитку культурного сектору.

На основі аналізу науково-педагогічної літератури автор робить висновок, що соціокультурну діяльність можна розглядати як самостійну галузь знань, яка синтезує досягнення культурології, соціології та педагогіки та як діяльність, пов’язану з виробництвом, репродукцією та трансформацією соціальних відносин, невід’ємною складовою якої є формування культурних норм та цінностей особистості, а також є найбільш ефективним засобом залучення молоді до системи суспільних відносин.

ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПІДЛІТКІВ У СЕРЕДОВИЩІ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Інна Петрівна Краснощок — 2024-11-04

У статті розкрито зміст та компонентну структуру соціальної компетентності підлітків, авторами акцентовано увагу на особливостях формування соціальної компетентності у середовищі закладів загальної середньої та позашкільної освіти. На основі аналізу сутності соціальної компетентності особистості як умови її гармонійної й продуктивної взаємодії із соціальним середовищем здійснено в наукових працях українських та зарубіжних вчених, було зроблено авторське визначення. Встановлено, що соціальна компетентність соціальна компетентність – це динамічна комбінація комплексу знань про соціальну дійсність і про себе, системи умінь і навичок ефективної взаємодії із оточуючим соціальним середовищем, соціально-індивідуальних цінностей і мотивів життєдіяльності, що забезпечує успішну інтеграцію людини в суспільство, завдяки здатності до: продуктивної співпраці з різними партнерами в групі та команді, прояву ініціативності, активності, відповідальності в командній роботі; запобігання та конструктивного розв’язання конфліктів; реалізації різних соціальних ролей, обрання ефективних шляхів й засобів досягнення особисто й соціально значущих цілей з урахуванням інтересів, потреб інших та дотримання норм і правил спільноти. На основі аналізу та узагальнення різних підходів, визначено, що формування соціальної компетентності підлітків як багаторівневий процес, спрямований на розв’язання взаємопов’язаних завдань: розвиток усвідомлення учнями системи знань про соціальну дійсність і про себе, що визначають когнітивний компонент; стимулювання формування соціально ціннісних та особистісно значущих мотивів участі в соціально орієнтованій діяльності, продуктивної соціальної взаємодії з однолітками та дорослими (ціннісно-мотиваційний компонет) та формування соціальних умінь та навичок завдяки збагаченню досвіду підлітка ефективного розв’язання завдань соціального плану. Уточнено, що на формування соціальної компетентності підлітків впливає середовище як закладу загальної середньої освіти, так і позашкільної освіти, що взаємодоповнюють систему впливів на підлітків.

ПРОФЕСІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ-УПРАВЛІНЦЯ ОСВІТНЬОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ УЧНІВ

Олександр Анатолійович Лончак — 2024-11-04

У статті розкрито професійні характеристики сучасного вчителя-управлінця освітньою діяльністю учнів. Здійснено теоретичний аналіз та результати інформаційного дослідження способів організації управлінської підготовки менеджерів для різних систем управління, переліку знань та умінь, особистісних якостей та соціальних ролей, кваліфікаційних вимог до їх підготовки. Визначено управлінську підготовку фахівців, яка передбачає навчання фахівця цілеспрямованому впливу на колектив для вирішення поставлених завдань та приведення у відповідність фактичного перебігу робіт із запланованим. Складено узагальнену модель управлінської підготовки майбутніх учителів, яка дозволить їм у подальшому обіймати керівну посаду. Обгрунтовано, що моделі містить інваріантну складову змісту управлінської підготовки у вигляді переліку необхідних знань та умінь, творчих здібностей та лідерських якостей. Доведено, що модель є загальною для всієї номенклатури спеціальностей, проте однаково стосується і майбутніх учителів. Проведено дослідження особливостей розподілу в системі управління людей з різними психосоціотипами. Відзначено, що переважання поєднання «Сенсорні-Мислительні» у структурі особистості характеризується більш високою успішністю здійснення управлінських функцій. Доведено, що професійну підготовку у закладах вищої освіти проходять студенти всіх психосоціотипів − цей факт необхідно врахувати при проєктуванні педагогічної технології управлінської підготовки фахівців; загальне низьке значення індексу домінуючого типу мислення вчителів-керівників свідчить про необхідність розвитку творчих здібностей фахівців у процесі управлінської підготовки; індекс домінування здобувачів знаходиться в межах середнього значення, що свідчить про слабке підтвердження здібностей до управління лідерськими якостями; комунікативні вміння здобувачів перебувають у межах середнього значення, що потребує спрямування їх підготовки на формування цих умінь. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у розкритті структури лідерськиї якостей майбутніх учителів-керівників освітньою діяльністю учнів.

ФОРМУВАННЯ АНГЛОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ГОВОРІННІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

Віталій Володимирович Марцін — 2024-11-04

Стаття присвячена актуальній проблемі формування англомовної компетентності в говорінні у майбутніх фахівців через залучення письмової практики. У дослідженні розглядається взаємозв’язок між письмом та говорінням, аналізуються переваги письмової діяльності для розвитку усних мовленнєвих навичок, а також визначаються оптимальні види письмових завдань для майбутніх фахівців різних галузей. Автор дослідження підкреслює необхідність переосмислення традиційних підходів до навчання говорінню, які часто зосереджуються на механічному запам’ятовуванні мовних зразків та імітації. Натомість, пропонується розглядати письмо як інструмент формування комунікативної компетентності в говорінні.

У статті детально аналізуються переваги письмової практики для розвитку говоріння. Зокрема, автор зазначає, що письмо сприяє збагаченню лексичного репертуару студентів, спонукаючи їх до активного використання словників, вивчення нової лексики та фразеології, а також до свідомого оперування синонімами та антонімами. Це розширює мовні можливості студентів та дозволяє їм формулювати думки більш точно та виразно. Окрім того, письмо позитивно впливає на засвоєння граматичних структур. Під час письмової діяльності студенти концентруються на коректному застосуванні граматичних правил, аналізують та редагують власні речення, що сприяє автоматизації граматичних навичок та підвищує граматичну правильність усних висловлювань.

Автор також підкреслює роль письма у розвитку дискурсивної компетенції, тобто здатності логічно та послідовно викладати думки. Письмова діяльність спонукає студентів до структурування інформації, виділення головного та другорядного, а також до встановлення логічних зв’язків між різними частинами тексту. Це допомагає їм формулювати зв’язні та логічні усні висловлювання, що характеризуються ясністю, точністю та легкістю сприйняття. Не менш важливим є вплив письма на формування комунікативної впевненості студентів. Письмова практика дозволяє їм ретельно обдумати та спланувати своє висловлювання, підібрати потрібні слова та граматичні структури, а також проекспериментувати з різними стилістичними регістрами. Це допомагає студентам подолати мовний бар’єр та страх перед публічними виступами, що сприяє вільному вираженню думок в усній формі.

У статті проаналізовано різні види письмових завдань з точки зору їх ефективності для розвитку говоріння. Серед них: написання есе, створення творчих письмових робіт (оповідань, віршів, п’єс), підготовка письмових презентацій, ведення щоденника англійською мовою, листування.

Автор дослідження наголошує на важливості інтеграції письмової практики в навчальний процес з урахуванням специфіки професійної діяльності майбутніх фахівців. Це дозволить сформувати в них ті мовленнєві навички, які будуть необхідні для успішної комунікації в професійному середовищі.

Стаття адресована викладачам іноземних мов, методистам, студентам філологічних факультетів та всім, хто цікавиться проблемами формування комунікативної компетентності в говорінні засобами письма.

ГУМАНІСТИЧНІ ПІДХОДИ В ОСВІТІ: МИНУЛЕ І СЬОГОДЕННЯ

Анжела Володимирівна Миколайчук — 2024-11-04

У статті розглянуто тенденції розвитку гуманістичних освітніх підходів у минулому та в сучасній українській школі. Зазначено, що здобутки світової, європейської філософії та педагогічної думки визнані та отримали особливу інтерпретацію у працях як вітчизняних, так і зарубіжних учених, напрацювання яких доводять, що гуманістичні підходи в освіті сягають епохи Відродження, починаючи зі створеної школи «Будинок радості» Вітторіно да-Фельтре, де автор прагнув закласти в дітях фундамент культури, спеціальних знань через повагу до особистості, заборону тілесних покарань, розвивальний характер навчання, естетичний та фізичний розвиток, використання ігрових методів навчання, розвиток дитячого самоврядування. Проаналізовано ідеї гуманістичної педагогіки зарубіжних і вітчизняних учених. Закцентовано на тому, що «Філософію серця» В. Сухомлинського впевнено можна вважати одним із актуальних напрямів гуманістичної педагогіки сьогодення, актуальним запитом для учителя, який, по суті, реалізує концептуальні засади Нової української школи. Особливу увагу приділено еволюційним змінам в поглядах педагогів-гуманістів упродовж століть та частково проаналізовано їх зв’язок з сучасними особливостями гуманістичних підходів в Новій українській школі. Зроблено висновок про те, що задекларовані гуманістичні підходи в реформаційній освіті мають еволюційне підгрунтя, та реалізуються вчителем, який особистісно готовий до трансформацій, інновацій, здатний справлятися з невизначеністю та складністю, учитися вчитися, підтримувати фізичне та емоційне благополуччя (власне та інших учасників освітнього процесу), співпереживати і конструктивно вирішувати конфлікти, ефективно взаємодіяти з усіма учасниками освітнього процесу, створювати безпечне безбар’єрне освітнє середовище. Це сприятиме розвитку якості освіти, що, відповідно до сучасних викликів, надасть їй відкритості, гуманності, інноваційності.

АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНИХ ФАХІВЦІВ

Інга Станіславівна Мірошниченко — 2024-11-04

У статті студіюються основні трансформаційні процеси у галузі професійної освіти, які суттєво впливають на загальний стан освітньої системи та підготовку майбутніх фахівців. Ці процеси є важливими для забезпечення відповідності освіти сучасним вимогам ринку праці та розвитку необхідних професійних компетенцій здобувачів вищої освіти. Основну увагу в пропонованій науковій розвідці акцентовано на питанні значущості академічної доброчесності у фаховій підготовці здобувачів вищої освіти в контексті сучасних умов здійснення професійної діяльності, що є ключовим елементом у забезпеченні якості освіти, формуванні етичних стандартів при підготовці майбутніх конкурентоспроможних фахівців. Метою дослідження є з’ясування ролі та значущості академічної доброчесності у підготовці здобувачів вищої освіти до професійної діяльності в умовах сучасного ринку праці. Актуалізовано ключові принципи, які забезпечують ефективність академічної доброчесності. Резюмовано, що окреслені принципи є основою для створення чесного та прозорого освітнього середовища, яке сприяє формуванню висококваліфікованих та етично відповідальних фахівців. Наголошено, що дотримання чесності, прозорості, відповідальності, справедливості, поваги до інтелектуальної власності, а також глибоке залучення всіх учасників освітнього процесу є основними складовими успішної реалізації принципів академічної доброчесності. Акцентовано, що академічна доброчесність є невід’ємною частиною професійної підготовки здобувачів вищої освіти, сприяючи формуванню етичних та професійних компетенцій, необхідних для успішної кар’єри в умовах сучасного ринку праці. Підкреслено роль інституційної підтримки та впровадження нових технологій у забезпеченні високого рівня доброчесності при підготовці конкурентоспроможних спеціалістів. Окреслено основні перспективи подальших досліджень у цій сфері, головно, проблемні аспекти оцінки ефективності академічної доброчесності, її впливу на працевлаштування випускників та їх успішну професійну діяльність.

КЛАСИФІКАЦІЯ ІМЕРСИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І СЕРВІСІВ ДЛЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Юлія Григорівна Носенко — 2024-11-04

Актуальність дослідження проблеми класифікації імерсивних технологій та сервісів для освіти зумовлена зростанням їхньої ролі у сучасному навчальному процесі. Класифікація є ключем до розуміння можливостей і обмежень кожної технології, що допоможе оптимізувати інтеграцію імерсивних інструментів, уникати перевантаження учнів/студентів та підвищувати якість їхньої підготовки. У статті охарактеризовано основні види імерсивних технологій, до яких відносяться: віртуальна реальність (VR), доповнена реальність (AR), змішана реальність (MR), розширена реальність (XR), 360-градусні-відео, голограми, телеприсутність, тактильні технології (Haptics).

Аналіз характеристик і особливостей цих технологій дозволив класифікувати їх за різними ознаками: за галуззю використання та цільовим призначенням, за тривалістю впливу, за середовищем використання, за ступенем занурення, за типом обладнання, за способом взаємодії, за рівнем доступності та складності використання, за моделлю монетизації.

Оскільки найбільш поширеними в сенсі використання з навчальною метою є технології AR, VR та 360-градусні-відео, було класифіковано також кожну з цих технологій, враховуючі їхні особливості: AR (маркерні AR, безмаркерні AR, AR на основі розташування, AR з накладанням об’єктів), VR (VR для віртуальних симуляцій, інтерактивні навчальні середовища, гейміфіковане навчання, віртуальні тури та подорожі), 360-градусні-відео (за тематикою, за дидактичною метою, за рівнем складності, за інтерактивністю, за тривалістю, за типом контенту, за технологією).

Класифікація імерсивних технологій в освітньому контексті дозволила створити критерії для добору відповідних інструментів і сервісів, що у перспективі сприятиме ефективному впровадженню таких технологій в освітні процеси: мета використання; користувацький досвід; технічні вимоги; масштабованість; витрати; локалізація; безпека; підтримка. Користуючись цими критеріями можна обрати доцільну імерсивну технологію для впровадження в освітній процес.

СИНТЕЗ МОВНИХ І ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У КОНТЕКСТІ ВИКОРИСТАННЯ CLIL-ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Ольга Петрівна Осадчук — 2024-11-04

Ця стаття досліджує ефективність використання методики Content and Language Integrated Learning (CLIL) для розвитку мовних та предметних компетентностей здобувачів освіти на уроках іноземної (німецької) мови. CLIL як підхід, що поєднує навчання мовних і предметних знань, все частіше застосовується у європейській освітній практиці для підвищення якості та ефективності вивчення іноземних мов. У дослідженні аналізуються теоретичні основи CLIL, його переваги та особливості застосування. CLIL-підхід ґрунтується на «моделі чотирьох «С» (професор Ду Койл): content (зміст), communication (спілкування), cognition (пізнання) і culture (культура). Автор акцентує увагу на тому, що для успішного освоєння матеріалу в рамках предметно-мовного навчання необхідні соціальні, культурні, мовні і когнітивні процеси. Їх активне залучення у навчальній діяльності сприятиме результативності використання CLIL-технологій.

Автори статті розглядають різноманітні стратегії та прийоми, які можуть бути використані для імплементації CLIL в освітній процес. Зокрема, описано методики інтеграції CLIL у традиційні уроки, способи забезпечення балансу між мовним і предметним контентом, а також специфіку застосування різних видів діяльності для підтримки мотивації здобувачів освіти в умовах реформування освітньої практики. У статті також висвітлено переваги CLIL-технологій з точки зору розвитку когнітивних навичок здобувачів освіти, розширення кругозору та здатності до міждисциплінарного мислення, що робить навчання більш цілісним і змістовним. У дослідженні продемонстровано приклад уроку німецької мови у синтезі з біологією з використанням CLIL-технології у контексті вивчення теми «Gesund essen».

Крім того, дослідження акцентує увагу на важливості належної підготовки викладачів до застосування методики CLIL, оскільки її ефективність значною мірою залежить від професійної компетентності педагогів, їхньої здатності адаптувати матеріали до мовного рівня здобувачів освіти, з урахуванням їх вікових особливостей, а також від вибору адекватних методів оцінювання. Результати цього дослідження можуть бути корисними для педагогів, які мають намір впроваджувати CLIL-технології у своїй педагогічній практиці, та для дослідників, що вивчають інноваційні методики у викладанні іноземних мов.

ІНКЛЮЗИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРАЦІВНИКА ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ: СТРУКТУРНО-КОМПОНЕНТНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Неоніла Олегівна Провальна — 2024-11-04

У статті обґрунтовано актуальність проблеми розвитку інклюзивної компетентності педагогічного працівника початкової школи (вчителя та асистента вчителя) як інтегративної особистісно-професійної характеристики, що забезпечує якісний освітній процес для всіх учнів в умовах інклюзивного навчання, як єдність психологічної, теоретичної та практичної готовності до здійснення інклюзивного навчання.

Проаналізовано структурно-компонентну характеристику інклюзивної компетентності педагогічного працівника початкової школи (вчителя та асистента вчителя) як складного та динамічного конструкту, що включає в себе взаємокорелюючі компоненти: мотиваційний, когнітивний, емоційно-вольовий, діяльнісний та рефлексивний компоненти в дискурсі деталізації їх критеріїв та операційних показників (індикаторів). Мотиваційний компонент інклюзивної компетентності віддзеркалює наявність мотивів та настанов, атитюдів, які спонукають, спрямовують, надають особистісного сенсу й значущості, регулюють позитивне ставлення до впровадження інклюзивної освіти саме в тій школі, де працює педагог, про його персональну зацікавленість у реалізації якісного інклюзивного навчання. Когнітивний компонент потрактовано як знання, усвідомлення й розуміння змісту професійної діяльності в умовах інклюзивного навчання. Діяльнісний компонент інклюзивної компетентності передбачає наявність сформованих умінь і навичок, способів і досвіду вирішення конкретних педагогічних завдань в умовах інклюзивного навчання. Емоційно-вольовий компонент інклюзивної компетентності акумулює певні риси та якості емоційно-вольової сфери особистості педагогічного працівника початкової школи. Грані самооцінки якості виконання професійних обов’язків в інклюзивному класі педагогічними працівниками (вчителем та асистентом учителя) початкової школи відображено у рефлексивному компоненті інклюзивної компетентності.

РОЗВИТОК АУДИТИВНОЇ КОМПЕТЕНТОСТІ З ВИКОРИСТАННЯМ ВІДЕОМАТЕРІАЛІВ НА ЗАНЯТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ЗВО

Оксана Олександрівна Рогульська — 2024-11-04

Аудіювання є ефективним засобом навчання іноземної мови. Воно дає можливість оволодіти звуковою стороною мови, її фонемним складом, інтонацією, ритмом, наголосом, мелодикою, сприяє засвоєнню лексичного та граматичного матеріалу, допомагає краще розуміти та інтерпретувати соціальні сигнали та нюанси вимови, що дозволяє краще орієнтуватись у незнайомих ситуаціях та ефективніше спілкуватись, полегшує оволодіння такими видами мовленнєвої діяльності як говоріння, читання, письмо.

У статті теоретично обґрунтовано доцільність використання відеоматеріалів для розвитку аудитивної компетентності студентів на заняттях з іноземної мови у ЗВО (відеоматеріали максимально заохочують та мотивують студентів до вивчення іноземної мови, занурюють в іншомовне середовище, знайомлять з культурними реаліями, звичаями, традиціями інших країн та народів, ілюструють унікальні для іноземної країни явища та концепти, які можуть не підлягати інтерпретації, допомагають урізноманітнити навчання, роблять його більш ефективним та продуктивним); розглянуто види аудіювання (глобальне, детальне, критичне) та схарактеризовано їхні особливості; уточнено критерії до відбору навчальних відеоматеріалів (критерій посильності і доступності; критерій новизни та актуальності інформації; критерій послідовності; критерій активності пізнавальної діяльності; критерій виховної цінності матеріалу; критерій різноманітності; критерій наявності проблемної ситуації; критерій мотиваційної спрямованості; критерій автентичності); окреслено етапи роботи з відеоматеріалами для розвитку аудитивної компетентності студентів на заняттях з іноземної мови у ЗВО, а саме: переддемонстраційний (Pre-viewing); демонстраційний (While-viewing); післядемонстраційний (Post-viewing); супроводжуючі активності (Follow-up activities); проаналізовано типи та види вправ, які доцільно використовувати для розвитку аудитивної компетентності на різних етапах роботи з відеоматеріалами.

ПРАКТИЧНА ПІДГОТОВКА ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

Світлана Олександрівна Роєнко — 2024-11-04

Підготовка висококваліфікованих фахівців, здатних конкурувати на ринку праці, швидко адаптуватися до мінливих умов сучасності, приймати рішення та діяти в нестандартних ситуаціях, можлива через набуття практичних навичок під час проходження навчальних та виробничих практик.

У статті обґрунтовано актуальність практичної підготовки як важливої складової формування професійних компетентностей майбутніх фахівців. Практична підготовка розглядається як один з ключових критеріїв якості освітніх послуг, оскільки її ефективність впливає на здатність випускників успішно адаптуватися до професійного середовища та вимог ринку праці. Питання практики також відображено в нормативних документах державного та локального рівнів.

З’ясовано, що питання практичної підготовки здобувачів вищої освіти перебуває у центрі уваги вітчизняних дослідників, які одностайно підкреслюють її важливу роль у підготовці конкурентоспроможних фахівців, здатних реалізувати себе на ринку праці.

У статті розглянуто актуальні аспекти організації практичної підготовки здобувачів вищої освіти в умовах сучасних викликів. Проаналізовано формати проведення практик (очний, дистанційний, змішаний). З’ясовано, що практики створюють цілісну, взаємопов’язану систему, що спрямована на формування загальних та фахових компетентностей. Особливу увагу приділено базам практики, які відіграють ключову роль у забезпеченні якісної підготовки.

Встановлено, що в умовах воєнного стану програми практик для усіх рівнів вищої освіти були адаптовані до специфіки дистанційного та змішаного форматів проходження практики.

Акцентовано увагу на ролі комунікації між здобувачами вищої освіти, керівниками практик та базами практик. Висвітлено особливості співпраці з роботодавцями, зокрема їхню участь у розробці наскрізних, робочих програм практик, проведенні тематичних опитувань та заходів, спрямованих на покращення якості підготовки здобувачів вищої освіти. Окрему увагу приділено використанню сучасних цифрових інструментів, платформ, а також мобільних додатків, що сприяють підвищенню ефективності практичної підготовки, забезпечуючи доступ до інформації та покращуючи зворотній зв’язок.

У ході дослідження з’ясовано, що організація практичної підготовки в умовах сучасних викликів вимагає застосування інноваційних підходів та постійної співпраці між здобувачами вищої освіти, керівниками практики від університету та базами практики.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ ЯК СВІТОГЛЯДНА ДИСЦИПЛІНА В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Ольга Валеріївна Русакова — 2024-11-04

Українська мова в Україні є найвищою національною цінністю та ключовою ознакою національної ідентичності. Становлення гідного громадянина нашої держави можливе за умови опанування ним історії та культури українського народу, володіння на високому рівні державною (українською) мовою. Однак не менш важливими є знання з історії української мови. Це дасть можливість достойно захищати статус української мови в Українській державі та за кордоном, протистояти пропагандистським наративам та міфологемам. У закладах вищої освіти важливо готувати висококваліфікованих фахівців (майбутніх учителів української мови), які володіють знаннями із сучасної української мови, знають її історію, вміють оперувати мовно-історичними фактами, обирати правдиві джерела отримання необхідної інформації.

У статті визначено надійну джерельну базу вивчення дисципліни «Історія української літературної мови», запропоновано періодизацію історії української мови (Ю.Шевельов), яка відповідає мовно-історичній дійсності, та розглянуто етапи формування української мови (Г.Півторак), а також найдавніші фонетичні і граматичні риси, які успадковані від праслов’янської мови, сформовані в дописемний період становлення української мови, виокремлюють українську мову з-поміж інших слов’янських мов. Вивчення історії української мови потрібно продовжити з визначення того, які саме літературні мови були в історії українського народу та які мовні стилі функціонували. Здобувачів освіти необхідно ознайомити зі станом розвитку української мови від найдавніших часів (дописемний період, Київська держава, литовсько-польський, московський періоди, численні заборони української мови, становлення нової української літературної мови, особливості мовотворення визначних українських діячів, унормування правописної граматичної, лексичної систем української мови, період українізації та радянська доба) до днів сучасних.

Системні та глибокі знання з історії української літературної мови здатні розширити україноцентричний світогляд майбутніх вчителів української мови та забезпезпечити утвердження української національної та громадянської ідентичності.

РОЗВИТОК УМІНЬ САМОРЕГУЛЯЦІЇ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ЕЛЕМЕНТИ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА»

Ірина Юріївна Серьогіна — 2024-11-04

У статті розглянуто теоретичні аспекти розвитку умінь саморегуляції студентів 3-4 курсів факультету педагогічної освіти Криворізького державного педагогічного університету у процесі вивчення навчальної дисципліни «Елементи декоративно-прикладного мистецтва». Саморегуляцію навчальної діяльності студентів ми розглядаємо як уміння студента свідомо поставити ціль та мету навчальної діяльності, спланувати способи цієї діяльності, їх вибір в залежності від очікуваних результатів. Розглянуто оптимальні умови розвитку саморегуляції навчальної діяльності студентів: забезпечення мотивації студентів до навчальної діяльності; оволодіння вміннями та навичками професійної саморегуляції; залучення студентів до активної творчої діяльності; створення творчої атмосфери, здорового морально-психологічного клімату в колективі; активне використання інтерактивних форм і методів навчання, що стимулюють творчі здібності
особистості та уміння саморегуляції. Також представлено впровадження ефективних методів, прийомів та форм розвитку умінь саморегуляції студентів на прикладі опрацювання конкретних тем навчальної дисципліни «Елементи декоративно-прикладного мистецтва», а саме: використання проєктних та дослідницьких технологій, прийоми самостійної роботи та планування її етапів, організація воркшопів та майстер-класів, конкурсів, дискусій, віртуальних екскурсій, підготовка та захист презентацій, рефлексивні нотатки, обов’язковий само- та взаємоконтроль і колективне оцінювання результатів співпраці студентів, викладача. За допомогою діагностичних методик з’ясовано рівень сформованої саморегуляції навчальної діяльності студентів до та після впровадження системи роботи. Ефективність пропонованої системи роботи з розвитку умінь саморегуляції студентів підтверджено отриманими експериментальними даними. Встановлено, що завдяки сформованому умінню саморегуляції у студентів успішно формується цілеспрямованість, організованість та уміння контролювати свої емоції і дії, що безумовно впливає на якість навчання та високі результати у майбутній професійній діяльності.

ІННОВАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ «ПРОГРЕСИВНА БАЛЕТНА ТЕХНІКА» (PBT) У ХОРЕОГРАФІЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ УЧНІВ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ (ХУДОЖНЯ ГІМНАСТИКА)

Олександр Сергійович Скрипник — 2024-11-04

У статті автори розглядають можливості застосування інноваційної технології «Прогресивна балетна техніка» (РВТ) у хореографічній підготовці учнів на уроках фізичної культури (художня гімнастика).

Автори вважають, що хореографія відіграє ключову роль в заняттях фізичної підготовки учнів (художня гімнастика), адже хореографічне мистецтво забезпечує розвиток фізичних якостей, необхідних для виконання складних елементів, а також сприяє формуванню артистичної виразності та естетичного сприйняття рухів. Класичний екзерсис, як фундамент хореографічної освіти, є невід’ємною частиною підготовки багатьох спортсменів, зокрема, художніх гімнасток, адже класичний танець сприяє не лише фізичному, а й інтелектуальному розвитку, допомагаючи розвинути музикальність, пам’ять, концентрацію та творчі здібності.

Сучасний розвиток хореографії та спорту характеризується активним пошуком інноваційних форм і методів, які поєднують в собі фізичну підготовку, технічну досконалість та творче самовираження. Серед сучасних підходів в галузі хореографічного мистецтва та спорту (художньої гімнастики) особливої уваги заслуговує методика Progressing Ballet Technique (PBT), яка, зосереджуючись на розвитку м’язової пам’яті, допомагає людині досягти високого рівня технічної майстерності та виразності рухів.

Основою цієї техніки є принцип інтероцепції, який об’єднує в собі пропріоцепцію (сприйняття положення тіла в просторі) та вісцероцепцію (сприйняття внутрішніх органів). Завдяки цьому, система дозволяє не тільки розвинути фізичні навички, але й покращити координацію, баланс та загальне відчуття тіла.

В контексті PBT інтероцепція відіграє ключову роль у розвитку танцівника, адже завдяки усвідомленню внутрішніх відчуттів, танцівники можуть досягти більш точного контролю над своїм тілом, що дозволяє їм виконувати складні хореографічні елементи з більшою легкістю та виразністю.

Використання нестабільних поверхонь, таких як фітболи та мініболи, під час тренувань є ефективним способом стимулювати роботу глибоких м’язів. Це, в свою чергу, сприяє покращенню інтероцепції, тобто здатності людини відчувати своє тіло зсередини, що є важливим для розвитку координації, балансу та загальної фізичної підготовки. Використання фітболів та мініболів під час вправ на баланс створює умови для активної роботи м’язів-стабілізаторів.

Використання еспандерів дозволяє зробити тренування більш різноманітними та ефективними. Завдяки створенню додаткового опору, еспандери допомагають розвинути як великі м’язові групи, так і дрібні м’язи-стабілізатори, що сприяє покращенню координації рухів, розвитку гнучкості та зміцненню м’язів.

Автори визначають ключові особливості «Прогресивної балетної техніки» і відносять до них комплексний підхід, індивідуальний підхід, безпеку та ефективність.

ІМЕРСИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ В УМОВАХ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ: ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ В ІНКЛЮЗИВНІЙ ОСВІТІ ЗЗСО

Аліса Сергіївна Сухіх — 2024-11-04

Ця стаття досліджує можливості застосування імерсивних технологій у змішаному навчанні для підтримки інклюзивної освіти в закладах загальної середньої освіти (ЗЗСО). Окреслено переваги використання технологій віртуальної, доповненої та змішаної реальності для учнів з особливими освітніми потребами (ООП). Розглянуто приклади та виклики впровадження цих технологій, а також перспективи їх подальшого розвитку та підтримки на державному рівні. Стаття підкреслює значення імерсивних технологій для підвищення ефективності навчання та інтеграції учнів з ООП у загальноосвітній процес.

У сучасній освіті існує потреба у забезпеченні рівних можливостей для всіх учнів, незалежно від їхніх фізичних, когнітивних або соціальних особливостей. Традиційні підходи до навчання не завжди здатні забезпечити необхідну адаптацію та інклюзію для учнів з особливими освітніми потребами. Імерсивні технології, такі як віртуальна та доповнена реальність, можуть сприяти більш ефективному залученню та мотивації цих учнів. Підкреслено, що впровадження імерсивних технологій у змішаному навчанні має великі перспективи для підтримки інклюзивної освіти. Імерсивні технології можуть сприяти створенню індивідуальних траєкторій навчання, що дозволяє учням з ООП розвиватися відповідно до своїх можливостей і потреб, зберігаючи при цьому контакт із загальноосвітнім середовищем. Імерсивні технології дозволяють створити адаптоване навчальне середовище, де учні можуть вчитися в своєму власному темпі, без тиску та з урахуванням особистих потреб.

В роботі розглянуто також виклики впровадження імерсивних технологій у ЗЗСО. Основні з них стосуються фінансових витрат на обладнання та програмне забезпечення, необхідності підготовки педагогічного персоналу, який здатен ефективно використовувати ці технології, а також потреби в адаптації методик викладання для забезпечення справжньої інклюзивності. Крім того, існують технічні бар’єри, пов’язані з наявністю та якістю інфраструктури. Таким чином, проблема полягає у необхідності розробки та впровадження ефективних моделей застосування імерсивних технологій у змішаному навчанні для забезпечення інклюзивної освіти в ЗЗСО.

РОЛЬ ХОРЕОГРАФІЇ В КУЛЬТУРНІЙ СПАДЩИНІ УКРАЇНИ

Яна Петрівна Федотова — 2024-11-04

У науковій статті розглянуто та теоретично обґрунтовано роль хореографічного мистецтва, а саме народного танцю в культурній спадщині українського народу. Показано суттєву роль ансамблів народного танцю України в збереженні та популяризації найкращих хореографічних творів, які входять в скарбницю танцювального фольклору України, в яких відображено побут, весільні та календарні обряди, звичаї, традиції, зміна пор року, національно-патріотична та військова тематика. Розглянуто репертуар аматорських та професійних ансамблів народного танцю України, в яких збережено найкращі зразки культурної спадщини українського народу: Ансамблю пісні і танцю «Галичина» (балетмейстер Я. Чуперчук), Заслуженого ансамблю танцю України «Юність» (балетмейстер М. Ваньковська), Закарпатського ансамблю пісні і танцю (балетмейстер К. Балок), Національного академічного ансамблю танцю імені П. Вірського (балетмейстер П. Вірський).

У статті розкрито джерела народного танцю. Визначено, що народний танець виник з глибин народної творчості багатьох поколінь, розвивався та виконувався в побуті на основі народних традицій. Український народ зберіг свою національну культуру, кращі народні танці. Культурні традиції багатьох поколінь є фундаментом, на якому оновлюється народно-сценічний танець. Виявлено, що кращі хореографічні твори необхідно реставрувати, записувати, обробляти та передавати наступним поколінням фольклористам та балетмейстерам та оформляти в архівні джерела.

Виокремлено особливості народного танцю та його роль у збереженні культурної спадщини України (символізм, обрядовість, збереження та передача культурних традицій, посилення національної ідентичності, національно-патріотичне виховання, синкретизм хореографічного мистецтва).

Результати теоретичного матеріалу наукового дослідження зможуть допомогти балетмейстерам та збирачам танцювального фольклору примножити скарбницю культурної спадщини України та популяризувати найкращі хореографічні твори через творчу діяльність та розширення репертуару ансамблів народного танцю різних регіонів України.

НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬОГО СВІТОГЛЯДУ МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Владислав Андрійович Царенко — 2024-11-04

У статті розглянуто питання застосування наукових підходів, зокрема, культурологічного та інтерпретаційного до формування художнього світогляду майбутнього викладача музичного мистецтва. Здійснено огляд наукових праць з проблеми дослідження, узагальнено підходи науковців до феномену «художній світогляд».

Уточнено поняття «художній світогляд майбутнього викладача музичного мистецтва», який формується у процесі спілкування з мистецькими творами, передбачає розвиненість художнього сприйняття, здатність до інтерпретації художньо-образного змісту твору, його розуміння-пізнання, відтворення у власному виконанні.

У статті розкрито зміст виокремлених наукових підходів. Зазначено, що формування художнього світогляду майбутнього викладача музичного мистецтва важливо здійснювати на засадах культурологічного та інтерпретаційного підходів. Підкреслено, що у професійній підготовці майбутнього викладача музичного мистецтва культурологічний підхід є основоположним, складає її зміст і сутність, характеризує систему цінностей майбутнього викладача музичного мистецтва, визначає його світоглядні позиції, переконання, погляди, судження, ідеали, художній смак, емоційно-ціннісне ставлення до світу, навколишньої дійсності, життєдіяльності, самого себе.

Інтерпретаційний підхід спрямовується на розкриття художньої картини світу, виявлення творчого кредо композитора, передбачає застосування системи знань, художньо-інтерпретаційних умінь, здатності осягати інтонаційний сенс твору, вступати в художній діалог з автором, співтворчість, що призводить до глибокого особистісного осягнення художньо-образного змісту твору.

Подальшого вивчення потребує питання застосування ефективної методики формування ціннісно-мотиваційного, емоційно-когнітивного, творчо-діяльнісного компонентів художнього світогляду майбутнього викладача музичного мистецтва.

ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЛОГОПЕДИЧНІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ

Анна Олександрівна Цибулько — 2024-11-04

У статті систематизовано підходи до використання цифрових технологій у логопедичній роботі з дітьми із порушеннями слуху. Встановлено, що розвиток інформаційних технологій відкриває нові можливості для корекційної педагогіки, зокрема для роботи з дітьми, які мають порушення слуху. Виокремлено такі цифрові інструменти, що надають логопедам нові можливості для стимулювання мовленнєвого розвитку дітей, сприяючи подоланню бар’єрів у спілкуванні та інтеграції дітей у освітнє середовище. Окрему увагу приділено ролі інтерактивних програм, додатків та мультимедійних інструментів у корекції мовленнєвих порушень. Встановлено, що такі технології сприяють всебічному залученню різних сенсорних каналів під час навчання та корекційних занять, що позитивно впливає на розвиток мовлення та комунікативних навичок. Аналіз сучасних досліджень підтвердив ефективність використання цифрових технологій у підвищенні мотивації дітей до навчання, активізації пізнавальних процесів, зниженні когнітивного навантаження. У статті систематизовані програми та додатки, що використовуються для навчання та розвитку мовлення дітей із порушеннями слуху. Висвітлено перспективи впровадження таких технологій у роботу з дітьми із різними типами порушень слуху, а також окреслено можливі напрями подальших досліджень для покращення ефективності широкого використання цифрових технологій у логопедичній практиці.

ПРОФЕСІЙНО-ХОРЕОГРАФІЧНА ПІДГОТОВКА ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ НА ЗАСАДАХ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

Енсі Чжaн — 2024-11-04

У статті проаналізовано аспекти професійно-хореографічної підготовки здобувачів вищої освіти на засадах здоров’язбереження як наукової проблеми. У ракурсі здоров’язберігаючої парадигми особистісно орієнтованої освіти актуалізвано необхідність дослідження професійно-хореографічної складовї підготовки здобувачів вищої освіти, позаяк хореографія як синтетичний вид мистецтва має значні можливості для вирішення багатьох завдань здоров’язбереження здобувачів вищої освіти. Проаналізовано наукові розвідки, конструктивні в контексті дослідження, що репрезентують способи реалізації здоров’язбережувальної стратегії в процесі підготовки майбутніх педагогів, презентують можливості здоров’язбережувальних технологій в удосконаленні системи професійної підготовки майбутніх фахівців, репрезентують здоров’язберігаючий потенціал хореографічної діяльності. Згідно з визначеною метою уточнено розуміння сутності дефініцій понять «підготовка», «професійна підготовка», «хореографічна підготовка», «професійно-хореографічна підготовка». Зосереджено увагу на хореографічній підготовці як процесі навчання техніці рухів, що виховує культуру руху, вдосконалює фізичну підготовленість, розвиває пластику та музичність, сприяє всебічному розвитку розумових та хореографічних здібностей, формуванню світогляду, моралі і поведінки, а також готують їх до майбутньої професійної діяльності та соціокультурного життя на засадах здоров’язбереження. Узагальнено, що хореографія як ніяке інше мистецтво, має вагомі можливості для повноцінного вдосконалення людини, її гармонійного духовного, фізичного, художнього, ритмічного розвитку, музично-ритмічної координації рухів, зміцнення опорно-рухового апарату, виховання рухової культури, зокрема, засобами здоров’язбереження. Специфіка хореографічного мистецтва визначається його багатогранним впливом на людину, що спричинено самою природою танцю як синтетичного виду мистецтва.

ФОРМУВАННЯ ВОКАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКИХ НАВИЧОК МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Тетяна Георгіївна Шафарчук — 2024-11-04

В статті автор розглядає особливості формування вокальних умінь майбутніх фахівців в галузі музичного мистецтва в процесі самостійної роботи.

У вокальній практиці вміння виробляються завдяки вправам, тобто в процесі засвоєння певних способів виконання дій і на думку автора до вокальних умінь відносяться звукоутворення, співоче дихання, артикуляція, дикція, емоційна виразність, вокально-слуховий контроль тощо.

Самостійну роботу вокаліста автор розглядає як специфічну форму навчальної діяльності майбутнього фахівця в галузі музичного мистецтва, яка характеризується низкою психолого-педагогічних особливостей: по-перше, вона є продовженням доцільно організованої викладачем вокально-виконавської діяльності у навчальний час, яка виступає своєрідним алгоритмом або програмою подальшої роботи з підготовки вокально-виконавського репертуару; по-друге, самостійна робота з вокалу передбачає виконання студентами таких дій як усвідомлення цілей своєї діяльності, прийняття або постановка навчальної вокально-виконавської або вокально-методичної задачі, самоорганізація у розподілі навчальних дій у часі, коригування власної роботи на основі самоконтролю та самооцінки; по-третє, характер виконання самостійної роботи з вокалу та її результати обумовлюються особистісними особливостями майбутнього фахівця – саморегуляцією, яка передбачає високий рівень самосвідомості, адекватною самооцінкою, рефлексивним мисленням, самостійністю, організованістю, цілеспрямованістю особистості, сформованістю вольових якостей та предметною саморегуляцією.

На основі аналізу науково-методичної літератури автор робить висновок, що вокальні вміння формуються в процесі виконання вправ та завдань, які поділяються на три основні групи: 1) вправи початкового (репродуктивного) рівня, які спираються на просте відтворення основних вокальних понять навіть без особливого їх усвідомлення і аналізу. 2) вправи репродуктивно-творчого рівня – власне фонетичні вправи – практичний навчальний матеріал, спрямований на формування співацької культури, який потребує від співака певного рівня усвідомлення навчальних завдань, спрямування практичних зусиль і вміння аналізувати власні дії; 3) вправи, спрямовані на фіксацію внутрішніх відчуттів співака.

ФУНКЦІЯ КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ЯК ОСНОВА ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНОГО ВПЛИВУ МИСТЕЦТВА НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Оксана Іллівна Шрамко — 2024-11-04

У статті розглядається проблема формування особистості засобами поліфункціонального впливу мистецтва на становлення, розвиток і збереження ідентичності як основи особистісної «Я‑концепції».

В умовах кризових явищ сучасної постмодерної й метамодерної культури на перший план виходить проблема культурної ідентифікації, у вирішенні якої мистецтво здатне відігравати значну роль. Це пояснюється широкими можливостями поліфункціонального впливу мистецтва на формування особистості, у тому числі – на становлення її ідентичності.

Пошуки структурного інтегратора цього впливу як такого, що визначає сенс не лише мистецької освіти, а й загалом сенс самого мистецтва, визначили мету статті – аналіз сутності функцій мистецтва з позицій інтегративного підходу, який дозволяє виокремити функцію культурної ідентифікації в якості фундаментально-інтегруючої і представити її як основу поліфункціонального впливу мистецтва на формування особистості.

Виокремлення функції культурної ідентифікації в якості структурного інтегратора здатне не лише об’єднати усю функціональну систему мистецтва, а й краще зрозуміти місце мистецтва в системі культури, його суб’єктність як здатність створювати культуровідповідний контекст буття людини, впливати на становлення її ідентичності, формуючи тим самим її як особистість з індивідуальною «Я‑концепцією».

На прикладі окремих функцій – соціалізуючої, соціально-організаторської, ідеологічної, виховної та комунікативної доведено, що кожна з них наглядно демонструє тотальну корекцію своїх функціональних можливостей з точки зору причетності до становлення ідентичності особистості як основи її формування. Підтримуючи, відтворюючи і транслюючи ідентичність як особистісну, національну й культурну цінність, кожна із цих функцій розширює і збагачує світоглядно-універсальну місію мистецтва, а також підкреслює її унікальність як модератора особистісної та культурної ідентифікації.

ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА

Янг Юе — 2024-11-04

У статті проаналізовано феномен культури здоров’я у науковому дискурсі. Актуалізовано проблему здоров’я людини загалом, що розглядається світовою спільнотою як одна із глобальних, життєво важливих, яка визначає нові вимоги до процесу формування культури здоров’я особистості як універсального загальнолюдського концепту. З’ясовано, що проблема формування культури здоров’я широко представлена у наукових дослідженнях як вагома складова міждисциплінарних розвідок. Попри активне використання поняття «культура здоров’я» у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі констатовано відсутність єдиного погляду на розуміння і чітке трактування означеного терміну, що є не простим поєднанням означених понять, а феноменом, який у сукупності, синтезуючи їх ключові ознаки, утворює «нову якість, новий особливий зміст». Уточнено дефініціювання понять «культура» і «здоров’я». Виявлено, що поняття «здоров’я» через тривалу історію свого вивчення і використання вітчизняними й зарубіжними фахівцями різних наукових напрямів має різні трактування. Поняття «здоров’я» визначено як багатовимірну характеристику стану благополуччя особистості, що зумовлений взаємозв’язаним, гармонійним функціонуванням фізичної, психоемоційної, духовної, соціальної сфер і забезпечує щасливе життя людини. Посвідчено, що семантична домінанта поняття «культура здоров’я» співвідноситься з філософським визначенням терміну «культура», крізь призму якого цей феномен характеризується як з урахуванням особливостей конкретно-історичних форм людської життєдіяльності на різних етапах суспільного розвитку, суспільно-економічних формацій, етнічних і національних спільностей, так і специфіки поведінки, свідомості і діяльності людей у конкретних сферах суспільного життя. Термін «культура здоров’я» потрактовано як складову загальної культури особистості, інтегративну якість, що акумулює систему знань про здоров’я як соціально-культурне явище, компоненти здорового способу життя, систему ціннісних орієнтацій, усвідомлення особистісної значущості цінності здоров’я як необхідності особистісного саморозвитку, здатність усвідомленого вироблення індивідуальної стратегії збереження і розвитку здоров’я, що виявляється у здоров’язбережувальній поведінці.

РЕОРГАНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ У 1917–1920 РР.

Ольга Сергіївна Радул — 2024-11-04

Історія освіти в Україні, зокрема вищої, періоду 1917–1920 рр. є малодослідженою в сучасній історико-педагогічній науці. У цей час при владі перебували різні уряди, які представляли різні політичні сили, проте в галузі освіти всі вони дотримувалися соціалістичних ідей, проголошували демократичні принципи та сприяли розбудові національної школи, однак кожен з урядів робив і власні кроки у реорганізації вищої освіти. З’ясовано, що уряди Центральної Ради, Гетьманату й Директорії основний акцент робили на створенні українських університетів. У Києві (1917) та Кам’янець-Подільському (1918) виникають нові українські народні університети, які у 1918 р. отримали статус державних. Для підготовки вчителів українознавства для середніх шкіл створюється Педагогічна Академія (1917). Були спроби відкриття українських університетів у Полтаві та Ніжині у 1918 р., схвалювалися рішення про відкриття учительських інститутів для підготовки учителів (1919 р.). Раднарком спрямовує свою діяльність з реорганізації вищої освіти на демократизацію вищої школи, зокрема забезпечення її доступності всім верствам населення незалежно від статі (безкоштовність навчання, створення підготовчих курсів при закладах вищої освіти для тих, хто не мав середньої освіти), створення колегіальних органів управління закладами на місцях та органів внутрішнього управління у закладах вищої освіти (ради комісарів навчальних закладів, факультетських та вузівських рад і правлінь), скасування прав і привілеїв викладачів, заміщення кафедр за конкурсом тощо. З 1920 р. реорганізація вищої освіти полягала у створенні профільних інститутів на базі колишніх університетів – інститутів народної освіти, інститутів народного господарства, медичних інститутів. З’ясовано, що у зазначений історичний період все ж таки було більше декларацій, ніж практичних дій.

РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ЗАСОБАМИ ПРОЄКТНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Оксана Володимирівна Філоненко — 2024-11-04

У статті розкрито особливості використання проєктних технологій у розвитку професійної компетентність компетентності майбутніх учителів.

З-поміж сучасних освітніх технологій, що сформувалися в сучасній науці, в яких поєднуються елементи інтерактивності, інтегративності, проблемності, пошуковості тощо, вирізняються проєктні технології навчання, у ході застосування яких реалізуються всі стадії творчого процесу людини: виникнення, обґрунтування, осмислення і прийняття: ідеї, технологічна розробка ідеї, практична робота над втіленням ідеї, апробування об'єкту в роботі, доробка ї самооцінка творчого вирішення ідеї .

Встановлено, що в наш час проєктне навчання стало одним із способів розвитку компетентностей. Проєктування виступає як творча, інноваційна діяльність, оскільки завжди спрямована на створення об’єктивно і суб’єктивно нового продукту. Саме реалізація проєктів як в освітній, так і в майбутній професійній діяльності забезпечує розвиток критичного мислення, креативності, самостійності й потребує належного рівня сформованості проєктної культури.

До провідних передумов впровадження проєктної діяльності у сфері освіти відносятьть: по-перше, це комплексний характер освітнього проєкту, що передбачає можливість залучення до такої форми роботи практично всіх учасників освітнього процесу; по-друге, створення та реалізація проєктів у процесі підготовки майбутніх педагогів дозволяє охоплювати поле різноманітних проблем, завдань, дій, спрямованих на формування професійної компетентності майбутніх учителів (керівників, психологів, соціальних працівників); по-третє, саме проєктна діяльність вимагає засвоєння широкого спектру гуманітарного знання; по-четверте, такий вид діяльності в умовах навчання педагогічного ЗВО передбачає створення тимчасових колективів, діяльність яких має ґрунтуватися на принципах поваги, взаємодопомоги, взаєморозуміння тощо.

До основних вимог організації проєктної діяльності майбутніх педагогів належать: виділення конкретної проблеми; теоретична, практична, пізнавальна значущість очікуваних результатів; самостійна діяльність студентів (індивідуальна, парна, групова); структуризація сутнісної частини проєкту із зазначенням поетапних результатів; використання системи наукових методів дослідження, що передбачає певну послідовність дій: визначення об'єкта, предмета, завдань дослідження; окреслення гіпотези дослідження; відбір методів дослідження; збирання, систематизація, аналіз інформації; обговорення результатів роботи; підбиття підсумків, оформлення та презентація результатів; оцінка проєкту; висновки, визначення нових проблем дослідження.

АНДРОГОГІЧНА КУЛЬТУРА ФАХІВЦЯ У ГАЛУЗІ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ

Олена Юріївна Семенова — 2024-11-04

У статті узагальнено теоретичні положення щодо андрогогічної культури фахівця у галузі освіти дорослих.

Під андрагогічною культурою в аспекті її колективного носія ми розуміємо історично зумовлений рівень розвитку професійного співтовариства освітян, які реалізують функції навчання дорослих осіб (на відміну від дітей шкільного віку), виражений у відповідних типах і формах організації їхньої освітньої діяльності та взаємовідносин, що, зокрема, мають місце у закладах вищої та післядипломної освіти, а також у створених ними матеріальних і духовних цінностях.

У контексті індивідуального носія, на наш погляд, андрагогічна культура – це спосіб творчої самореалізації та міра досягнутого рівня розвитку особистості фахівця як суб’єкта андрагогічного пізнання, проектування, спілкування та діяльності, що відображає його зацікавленість ідеями та цінностями андрагогіки, поінформованість щодо її теоретико-методичних засад, здатність до кваліфікованого впровадження методів, форм і технологій навчання дорослих, готовність опанувати провідні функції андрагога як професіонала й самовдосконалюватися цій ролі.

У структурі андрагогічної культури виокремлено чотири відповідних компонента, означених як: аксіологічний компонент, що виконуючи ціннісно-орієнтаційну функцію, опікує систему поглядів особистості щодо її професійної спрямованості та центрації на настанови і принципи андрагогічного підходу в сфері вищої освіти; прийняття та дотримання гуманістичних цінностей, ідеалів, норм, правил та етичних канонів професійної поведінки в умовах реалізації андрагогічних моделей навчання дорослих; когнітивний компонент, який виконуючи предметно-змістову функцію, опікує систему андрагогічних знань та уявлень особистості викладача щодо проектування, організації, контролю та оцінювання якості процесу навчання й виховання здобувачів вищої освіти як дорослих; технологічного, який виконуючи процедурно-операціональну функцію, опікує систему практичних дій особистості викладача щодо адекватного використання засобів сучасних освітніх технологій та інструментарію андрагогічного дослідження; налаштування суб’єкт-суб’єктних відносин та створення комфортного освітньо-наукового середовища, які задовольняють освітні потреби та професійні інтереси дорослих; суб’єктного, що виконуючи рефлексивно-творчу функцію, опікує систему ставлень особистості до себе як виконавця професійних ролей і функцій викладача-андрагога; потреб самопізнання й самовиховання своїх професійно важливих якостей як організатора освіти дорослих; мотивів творчої самореалізації як суб’єкта андрагогічного пізнання, проектування, спілкування та діяльності.

ГЕЙМІФІКАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ: СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД

Ганна Василівна Тимощук — 2024-11-04

У статті узагальнено основні наукові підходи щодо сутності, змісту, основних принципів (автономії, професійної спрямованості, поступовості, свободи зазнати невдачі, наочного відстеження прогресу) гейміфікації освітнього процесу як інноваційної технології зі значним дидактичним потенціалом і врахуванням потреб цифрового суспільства та особливостей сприйняття сучасної молоді. Підкреслено, що використання даного технотренду сприяє підвищенню рівня мотивації та залучення здобувачів вищої освіти до навчального процесу, який стає більш захоплюючим і цікавим; успішній взаємодії; активізації психічних процесів учасників: уваги, інтересу, сприйняття. З метою успішної реалізації гейміфікації в освітньому процесі висвітлено актуальність розробленого Ю-Кай Чоу окталізу – восьмифакторної моделі «драйверів»-мотиваторів лівої (логіка, мислення, відчуття влади) та правої (творчість, самовираження, соціальна динаміка) півкуль головного мозку. Наголошено на поділі даної проєктної структури на «білий та чорний бік гейміфікації». Зокрема, верхні ключові стимули («Епічне значення», «Розвиток і досягнення», «Стимуляція творчості») характеризуються позитивною мотивацією та допомагають учаснику відчути себе сильною особистістю, розкрити свої творчі здібності та досягти поставленої мети; нижні («Дефіцит і нетерплячість», «Допитливість», «Втрата та уникання») викликають у гравця почуття тривоги, залежності, схвильованості, дискомфорту, але і їх можна використовувати для досягнення продуктивних результатів. Наведено окремі сервіси, які забезпечують дієвість упровадження гейміфікації в освітньому процесі. Відзначено те, що, навіть не зважаючи на існування певних упереджень в академічній спільноті щодо суто розважального ефекту, інтерес до гейміфікації у процесі навчання та кількість відповідних запитів у пошукових системах зростає і тому акцентовано увагу на пошуці оптимального балансу між різносторонніми педагогічними позиціями на основі прийняття факту об’єктивності інформатизації освітнього середовища як джерела новотворень.

ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ У ВИКЛАДАННІ ХІМІЇ МАЙБУТНІМ ФАХІВЦЯМ З ЕКОЛОГІЇ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Тетяна Михайлівна Тунік — 2024-11-04

В статті аналізується інноваційна освітня кейс-технологія. Ця технологія з’явилась ще в минулому столітті та має цікаву історію, в подальшому вона змінювалась відповідно до вимог освітнього процесу. Науковці, розробники, практики характеризують кейс технологію, перш за все, як таку, що забезпечує умови розвитку особистості здобувачів, здійснення їх права на індивідуальний творчий внесок, особистісну ініціативу на свободу розвитку. Кейс технологія має також гуманістичну спрямованість у системі освіти, зумовлену співіснуванням як традиційних, так і інноваційних технологій навчання. В педагогічній практиці накопичений великий досвід використання цієї технології при викладанні різних дисциплін. В статті досліджується доцільність застосування її у викладанні хімії здобувачам з екологічного фаху. Розглянуті досягнення і перспективи кейс методу як сучасної ефективної освітньої технології та застосування її у підготовці кваліфікованих фахівців з екології, охорони навколишнього середовища. Приведена узагальнена схема кейсів, які використовуються у навчанні здобувачів. В розроблених кейсах є опис ситуації, постановка проблеми, питання, на які мають орієнтуватись здобувачі, матеріали методичної та навчальної інформації. Майбутніх екологів кейс метод спонукає до знаходження рішення для конкретної ситуації, що є ознакою відповідного рівня компетентності і професійності, а також і рішення проблеми. Отже, кейс метод, а також і інші інноваційні технології доцільно дослідити у викладанні інших хімічних дисциплін.

КЕЙС-СТАДІ ЯК ЕЛЕМЕНТ АДАПТИВНОГО НАВЧАННЯ

Наталія Михайлівна Шкатуляк — 2024-11-04

Дана стаття присвячена новому погляду на технологію методу кейс-стаді як елементу адаптивного навчання. Метод кейс-стаді активно використовується в практико-орієнтованому навчанні, мета якого – адаптувати теорію, яку отримує студент чи учень. У такому сенсі кейс-стаді метод представляє собою елемент адаптивного навчання. Адаптивне навчання, як відомо, передбачає застосування спеціалізованих технологій, які дозволяють індивідуалізувати процес навчання, тобто адаптувати темп навчання, складність навчального матеріалу для кожного учня використовуючи спеціально розроблені комп’ютерні технології на платформах, таких, як, наприклад, Knewton, Smart Sparrow, LearnSmart, DreamBox Learning, ALEKS (Assessment and Learning in Knowledge Spaces), Coursera, Edmentum, CogBooks тощо. Але використання таких технологій часто викликає певні труднощі. В статті показано, що метод кейс-стаді як елемент адаптивного навчання можна застосовувати за традиційним навчанням без використання спеціальних комп’ютерних технологій зі штучним інтелектом. Крім того, практичний досвід дозволяє стверджувати, що окремі елементи та прийоми методу доцільно використовувати у старшій ланці загальноосвітньої школи. Через те, що метод кейс-стаді заснований на навчанні шляхом вирішення конкретних завдань у форматі проблемно-ситуативного аналізу, цей прийом гармонійно, не порушуючи вже сформованої системи проблемного та особистісно-орієнтованого принципів навчання, доповнить спектр сучасних прийомів, що підвищить готовність учнів до сучасного життя у форматі інформаційного суспільства. Метод, що розглядається у статті, дозволяє підвищити ефективність сприйняття матеріалу школярами та є одним із інноваційних методів викладання. Метод дозволяє зробити процес засвоєння матеріалу цікавим та продуктивним. Крім того, цей прийом відкриває можливості підготовки вчителя до використання реальних економічних, соціальних та побутових ситуацій на уроці.

У даній статті запропоновано розроблені кейс-завдання для учнів старшої школи, виконання яких потребує використання міжпредметних зав’язків фізики-математики-інформатики для адаптування знань учнів з цих дисциплін для розв’язання навчальних завдань практично та життєве орієнтованих.

МОРАЛЬНЕ ТА ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА

Олена Ігорівна Батюк — 2024-11-04

Стаття розкриває особливості морального та естетичного виховання учнів у процесі навчання історії та правознавства. Моральне виховання через ці дисципліни формує в учнів розуміння етичних норм, справедливості та правової свідомості, тоді як естетичне сприяє розвитку чутливості до культурних і мистецьких цінностей, розширює світогляд, стимулює емоційний інтелект. В основі дослідження лежить інтеграція культурних та історичних прикладів, що спонукають учнів до обговорення моральних дилем, сприяють естетичному сприйняттю історичних подій, дають уявлення про різноманітність художніх і соціальних поглядів різних епох. Окрема увага приділяється методології викладання цих дисциплін, що враховує використання інтерактивних, критично орієнтованих і творчих методів навчання, які стимулюють учнів до глибшого розуміння моралі, справедливості, та краси.

Дослідження включає теоретичний аналіз існуючих підходів до виховання в умовах навчання історії та правознавства. Використання інтерактивних методів, історичних кейсів і правових ситуацій виявило ефективність у розвитку моральних цінностей, критичного мислення, здатності учнів усвідомлено підходити до історичних фактів і правових понять. Проаналізовано роль систематичної роботи над етичними питаннями та художнім світоглядом як частини шкільної програми, що допомагає учням формувати ціннісні орієнтири.

Загальні висновки вказують на значення педагогічного впливу, який сприяє гармонійному поєднанню знань з історії та права з етичним і естетичним розвитком, необхідним для становлення особистості, що готова до соціальної взаємодії та цінує культурне надбання. Такий підхід не лише сприяє формуванню громадянської позиції учнів, але й розвиває їхні ціннісні орієнтації в контексті сучасного суспільства. Він допомагає молодому поколінню стати морально відповідальними та естетично свідомими членами суспільства.

ФОРМУВАННЯ ЛІНГВОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

Єлена Артурівна Васютинська — 2024-11-04

Проблематика забезпечення безперервності формування комунікативної компетенції в умовах інтенсивного розвитку нового лінгвокультурного простору є найважливішою та актуальною на сучасному етапі соціально-економічних та соціокультурних перетворень суспільства. Попри значну увагу вчених до означеної проблеми, питання формування лінгвокультурної компетентності майбутнього фахівця потребує подальшого вивчення.

У статті розкрити методи формування лінгвокультурної компетентності майбутніх фахівців.

Встановлено, що формування лінгвокультурної компетентності майбутніх фахівців сприяє розвитку навичок міжкультурної комунікації, здатності розуміти і адекватно реагувати на культурні особливості співрозмовника, що підвищує конкурентноспроможність на ринку праці. Встановлено, що процес підготовки майбутніх фахівців, спрямований на створення умов для професійної самореалізації за допомогою лігвокультурної комунікації, спирається на розуміння тієї чи тієї мови не тільки як засобу отримання інформації, але й як провідного елемента культури.

Лінгвокультурна компетентність розглядає як наявність знань і вмінь, пов’язаних з добором, засвоєнням, переробкою, трансформацією і використанням у практичній діяльності інформації про лінгвокультуру, досвід міжкультурної комунікації і особистісні якості, необхідні для її успішного здійснення в умовах іншої лінгвокультури.

Розкрито компоненти лінгвокультурної компетентності: знання моральної, гуманістичної та мовної складових культури людини у суспільстві, які є основами для соціалізації індивіда; об'єднання мовних та культурологічних знань, засвоєння яких допоможе зрозуміти основні цінності суспільства, у тому числі й пізнання мовної картини світу; збереження та поліпшення наявних і вироблення нових лінгвокультурних орієнтирів.

Обґрунтовано методи формування лінгвокультурної компетентності майбутніх фахівців: лінгвосоціокультурний метод, культурологічна драматизація, тандем-метод та ін.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у визначенні педагогічних умов ефективного формуванню лінгвокультурної компетентності майбутніх фахівців.

ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА МОБІЛЬНІСТЬ ВИКЛАДАЧА В КОНТЕКСТІ КРЕАТИВНОСТІ

Тетяна Вячеславівна Ларіна — 2024-11-04

У статті проаналізовано і обґрунтовано ефективність професійно-педагогічної мобільності викладача в контексті креативності щодо перспективи процесу навчання студентів. Виявлено взаємозв'язок рівня рефлексії й професійно-педагогічної мобільності викладача в контексті креативності, що передбачає адекватне самовдосконалення педагога відповідно до сучасних освітніх трансформацій і галузевих вимог щодо підготовки майбутніх фахівців. З'ясовано, що якісна підготовка майбутніх фахівців вимагає від викладачів закладів вищої освіти прояву педагогічної майстерності, основу якої складають потенційні можливості та рівень розвитку професійної компетентності. Здатність викладача до постійного перспективного фахового самовдосконалення спроможна мотивувати до розвитку та впровадження у процес навчання креативних здібностей. Професійно-педагогічна мобільність пов'язана з такими особистісними якостями викладача як здатність до сприйняття нового і прояву креативності, готовність до активної освітньої діяльності та соціальної активності, упевненість у собі та висока адаптивність. Виявлено, що психолого-педагогічні структурні компоненти професійної компетентності (особистісний, фаховий, когнітивний, мотиваційний) викладача закладу вищої освіти є базовими компетенціями і підґрунтям щодо розвитку та прояву креативних здібностей у педагогічній діяльності. Обґрунтовано прояв креативності викладача у процесі навчання студентів, що адаптує його професійно-педагогічну мобільність до соціально-економічних викликів і потреб у певній галузі. З'ясовано, що у сучасних умовах професійно-педагогічна мобільність є основою професійного розвитку викладача, що потребує уміння швидко орієнтуватися у професійному середовищі та володіння оптимальними засобами адаптації й розвитку, тактикою й стратегією щодо вирішення завдань фахової діяльності. Потенційні можливості викладача в контексті професійно-педагогічної мобільності є запорукою ефективного формування професіоналізму, креативної лабільності й розвитку педагогічної майстерності.

ІНФОРМАЦІЙНО-ПОШУКОВІ СИСТЕМИ ТА БІБЛІОМЕТРИЧНИЙ АНАЛІЗ ЯК ЕЛЕМЕНТИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ЗАСОБИ ПІДТРИМКИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Оксана Віталіївна Абрамова — 2024-11-04

У статті розглянуто можливості використання інформаційно-пошукових систем та бібліометричних платформ, таких як Google Scholar, Scopus, Web of Science, для вдосконалення наукового пошуку, оцінки публікаційної активності та взаємодії між дослідниками. Впровадження сучасних інформаційно-пошукових систем та бібліометричних платформ дає можливість дослідникам швидко знаходити релевантну інформацію, аналізувати тенденції в наукових публікаціях, а також сприяє ефективному управлінню науковими даними. Зокрема, у публікації закцентовано увагу на ролі цих інструментів як елементів інформаційних технологій у оцінці наукової діяльності, аналізі співпраці та мережевих зв’язків між науковими установами. Оцінка результатів наукової діяльності за допомогою таких інструментів дозволяє не тільки визначити продуктивність науковців, але й оцінити вплив їхніх робіт на розвиток наукової сфери. Окрім того, інформаційно-пошукові системи та бібліометричні платформи допомагають ідентифікувати ключових науковців і організації, які активно співпрацюють.

У публікації звернуто увагу на важливість бібліометричних сервісів у підвищенні якості наукових досліджень в умовах інформатизації суспільства. Роль бібліометричних інструментів стає особливо важливою в умовах глобалізації наукових досліджень, коли науковці повинні бути не лише обізнаними в сучасних технологіях, але й здатними орієнтуватися у великій кількості інформації та інформаційних технологіях для проведення якісних і актуальних досліджень. В умовах цифровізації та постійного зростання обсягів наукової інформації інформаційно-пошукові системи та бібліометричні сервіси стають важливими інструментами для дослідників, надаючи доступ до актуальних даних і сприяючи об'єктивній оцінці наукової діяльності. Це дозволяє не лише покращити наукову продуктивність, а й підвищити загальну якість наукових робіт. У статті також розглядається значення інтеграції сучасних інформаційно-пошукових інструментів у навчальні програми здобувачів, що дозволяє магістрантам та аспірантам краще орієнтуватися в інформаційних технологіях, сучасних наукових методах тощо. Визначено, що активне використання таких інструментів сприяє розвитку наукової культури, цифрової грамотності та покращує рівень підготовки дослідників для участі в глобальних наукових комунікаціях в умовах інформатизації суспільства.

ІНТЕГРАЦІЯ КЕЙС-ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧИХ НАУК: МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ БАЗОВИХ ХІМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

Юлія Володимирівна Бохан — 2024-11-04

Стаття присвячена впровадженню в освітній процес кейс-технологій під час підготовки майбутніх вчителів природничих дисциплін на прикладі вивчення базових хімічних дисциплін. Метод кейс-технологій – це метод активного проблемно-ситуаційного аналізу, що базується на навчанні через розв’язання конкретних задач-ситуацій (кейсів). Застосування кейс-методів у навчанні сприятиме розвитку у студентів різних навичок, які є важливими для їхньої професійної діяльності, аналізу, практичних навичок, творчого мислення, комунікативних навичок тощо.

Через розв’язання кейс-завдань студенти розуміють, як вони можуть використовувати знання, здобуті під час вивчення базових природничих дисциплін, не лише в повсякденному житті, але й у майбутній професійній діяльності. Кейс-завдання можна ефективно використовувати на будь-якому етапі заняття для створення проблемної ситуації при поясненні нового матеріалу, що допомагає мотивувати студентів і актуалізувати їх знання. Також їх можна застосовувати на етапі рефлексії для узагальнення вивченого матеріалу.

У статті розглянуті особливості створення кейсів для занять з хімічних дисциплін та критерії оцінювання роботи студентів над кейсами.

Автори пропонують для оцінювання роботи студентів використовувати різні підходи. Зокрема, це може бути самооцінка в середині групи, оцінювання спостерігачем, який входить до групи, або голосування за найкращого «аналітика», «організатора» чи «за неординарне рішення» тощо. Такі методи допомагають студентам удосконалювати соціальні навички роботи в команді, контроль і самоконтроль.

Автори стверджують, що використання кейс-завдань під час вивчення базових хімічних дисциплін дає можливість підвищити якість підготовки майбутніх вчителів природничих дисциплін, допомагаючи їм краще справлятися з реальними завданнями та викликами в професійній діяльності. Однак цей метод повинен використовуватися в поєднанні з іншими методами навчання, переважно традиційними. Вказано, що застосування методу case-study дає можливість активізувати процес навчання, сформувати позитивну мотивацію та оновити творчий потенціал вчителів.

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІВ

Олена Сергіївна Дудаш — 2024-11-04

У статті досліджується трансформаційна роль інтерактивних технологій у професійній підготовці сучасних педагогів та розглядаються ключові проблеми та можливості, які відкривають технологічні інновації у викладанні. У дослідженні систематично розглядається багатогранна інтеграція передових цифрових інструментів, платформ віртуального моделювання, адаптивних технологій навчання та онлайн-середовищ для спільної роботи з метою підготовки досвідчених викладачів, здатних орієнтуватися у все більш складному та динамічному освітньому середовищі. Проводячи поглиблений аналіз останніх наукових публікацій, емпіричних досліджень і теоретичних основ, автори досліджують величезний потенціал інтерактивних технологій для революційної зміни традиційних підходів до підготовки сучасних педагогів.

Дослідження зосереджується на стратегічному впровадженні інтерактивних технологій у різні аспекти професійного розвитку майбутніх педагогів та підкреслює здатність створювати персоналізований, захоплюючий та глобально пов’язаний досвід навчання. Завдяки всебічному аналізу сучасних технологічних підходів дослідження демонструє, що цифрові інновації радикально змінюють підготовку педагогів, пропонуючи нові можливості для набуття практичних навичок, аналізу результатів роботи в режимі реального часу і постійного професійного зростання. У статті аналізується ефективність віртуального моделювання, платформ навчання на основі штучного інтелекту та аналізу даних у підвищенні технічної грамотності, адаптивної методології навчання та професійної компетентності кандидатів у педагоги.

Основні результати підкреслюють трансформаційний потенціал інтерактивних технологій у створенні більш гнучких, адаптивних та індивідуалізованих систем навчання. Дослідження визначає ключові сфери майбутньої інтеграції технологій та розглядає як основні переваги, так і потенційні проблеми цифрових інновацій у освіті педагогів. Ця стаття узагальнює ідеї з різних наукових точок зору, щоб дати більш повне уявлення про те, як інтерактивні технології можуть служити ключовим каталізатором перегляду професійного розвитку у все більш оцифрованій, взаємопов’язаній освітній системі.

Висновок дослідження підкреслює необхідність постійних інновацій, критичного мислення та стратегічного впровадження технічних засобів у процес підготовки педагогів. Він містить цінну інформацію для освітніх установ та дослідників, які прагнуть зрозуміти та ефективно інтегрувати інтерактивні технології в програми підготовки педагогів.