Наукові записки. Серія: Педагогічні науки

ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ФАХОВИХ ДИСЦИПЛІН В УНІВЕРСИТЕТСЬКОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

Олена Біда — 2025-09-02

Невід’ємною складовою професійної підготовки майбутнього фахівця є естетична компетентність. Збагачує духовний світ студентів, забезпечує ефективне виконання педагогічних завдань формування естетичної компетентності у студентів засобами фахових. У сучасних умовах це сприяє підготовці творчо активних фахівців, які шанують культурну спадщину, створюють нові естетичні цінності та здатні відповідати на виклики сучасності. Тому, потребує окремої уваги та вивчення формування естетичної компетентності студентів при вивченні фахових дисциплін в університетському освітньому просторі.

Формування естетичної компетентності вимагає вдосконалення змісту дисциплін психолого-педагогічного циклу, зокрема таких, як психологія, педагогіка, основи педагогічної майстерності тощо. Фахові дисципліни мають мати практичну орієнтацію, яка полягає у проведенні тренінгів з педагогічної майстерності, зокрема щодо використання мистецьких методів у навчанні та організації майстер-класів із формування естетичної компетентності через педагогічну майстерність, аналіз творів мистецтва, музики чи кіно.

Інтеграція естетики в професійну підготовку студентів дозволяє розвивати їхні творчі здібності і креативність. Традиційні методи навчання часто акцентують увагу на рутинних завданнях і механічному засвоєнні знань.

Естетичні принципи можуть бути корисними для розвитку міжособистісних навичок студентів.

Формування естетичної компетентності повинно бути системним і спиратися на поєднання когнітивного, ціннісного й діяльнісного підходів. Це забезпечує розвиток особистості педагога, підвищує якість освітнього впливу на майбутніх здобувачів освіти. Формування такої компетентності виступає передумовою естетизації професійного середовища, вивищення етичних норм, розвиток креативного мислення та формування гармонійної особистості сучасного фахівця.

Технологічний аспект реалізується через добір дидактичних технологій, які мають потенціал формування естетичної компетентності. До таких належать інтерактивні, ігрові, проблемно-рефлексивні, проєктні технології, що ґрунтуються на активному залученні студентів до створення або оцінювання естетично-насичених продуктів професійної діяльності.

Особливо продуктивними вважаються такі методи, як: візуалізація навчального матеріалу з використанням інфографіки, графічного моделювання, кольорознавчих та композиційних технік; аналіз естетичних кейсів і практичних ситуацій, у яких необхідно оцінити естетичні якості професійного продукту або середовища; метод емоційної рефлексії, що передбачає осмислення власних переживань, пов’язаних із досвідом естетичного сприйняття під час освітнього процесу; метод занурення у культурно-естетичний контекст професії, що реалізується через екскурсії, мистецькі проєкти, перегляд тематичних відеоматеріалів, вивчення художніх інтерпретацій професійних сюжетів.

Розвиток естетичної компетентності майбутніх фахівців процес тривалий, систематичний, який починається з першого курсу. Завдання викладачів, використати потенціал дисципліни задля забезпечення якості означеного процесу. Дієвим засобом реалізації можливостей дисциплін у розвитку естетичної компетентності фахівців є застосування педагогічних технологій.

НАЦІОНАЛЬНІ ЦІННОСТІ ЯК ЗМІСТОВИЙ КОМПОНЕНТ ЕТНОПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

Ярослав Галета — 2025-09-02

У статті обґрунтовано теоретичні засади та визначено практичні шляхи інтеграції національних цінностей як змістового компоненту етнопедагогічної культури у процес професійної підготовки майбутніх учителів. Актуальність дослідження зумовлена глобалізаційними процесами, євроінтеграційними тенденціями та необхідністю збереження національної ідентичності в умовах сучасних трансформацій і воєнного стану. Показано, що національні цінності, які включають ментальність, етнічну мораль та ідентичність, формують світоглядні орієнтири педагога, визначають пріоритети виховання учнів у дусі патріотизму та поваги до культурної спадщини, забезпечують спадкоємність культурно-історичного досвіду. Проаналізовано нормативно-правові засади інтеграції етнокультурного компоненту в освітній процес (Закони України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», Державний стандарт базової середньої освіти) та окреслено його реалізацію через зміст навчальних предметів, врахування регіональних особливостей, а також поєднання формальної та неформальної мистецької освіти. Розкрито роль творчих колективів національного спрямування у збагаченні етнокультурного досвіду майбутніх учителів, формуванні у них національної самосвідомості та педагогічної готовності до передачі культурних традицій учням. Підкреслено значення інтеграції національних цінностей у структуру педагогічної підготовки як умови виховання відповідальних громадян, здатних забезпечувати єдність нації та розвиток культурної спадщини в умовах глобалізаційних викликів. У дослідженні сформульовано перспективи подальших досліджень, спрямованих на розроблення інноваційних методик інтеграції національних цінностей у підготовку вчителів і вивчення ефективності поєднання формальної й неформальної освіти у формуванні етнокультурної компетентності. Зокрема, результати дослідження можуть бути використані для модернізації освітніх програм закладів вищої педагогічної освіти та впровадження дієвих технологій виховання учнів у дусі патріотизму, поваги до рідної мови та культури.

ОСОБЛИВОСТІ ІНКЛЮЗИВНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В СИСТЕМІ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Микола Дубінка — 2025-09-02

У статті автор зазначає на важливості інклюзивної освіти у вищій школі, що є одним з провідних напрямів розвитку сучасної освітньої системи, спрямованість якого передбачає створення умов для рівного доступу до якісної освіти всіх здобувачів, включаючи тих, хто має особливі освітні потреби. Дослідник акцентує увагу на нагальній потребі у глибокому аналізі організаційно-педагогічних засад та особливостей інклюзивного навчання у ЗВО, розробленні ефективних моделей управління інклюзією, підготовці кваліфікованого кадрового потенціалу, здатного реалізувати інклюзивні підходи на практиці.

Це дослідження присвячене особливостям формування інклюзивного освітнього середовища у закладі вищої освіти, яке доречно трактувати як спеціальне середовище, спрямоване на забезпечення сприятливих умов для навчання і всебічного розвитку студентів з різним рівнем здоров’я та освітніми потребами. Це своєрідна організація універсального фізичного, освітнього та соціального просторів, що сприятимуть формуванню професійних компетентностей усіх здобувачів вищої освіти, в тому числі, з особливими освітніми потребами. Автор підкреслює, що ефективність такого середовища визначається сукупністю умов, методів і засобів, спрямованих на спільне навчання, виховання та розвиток студентів. Ключовим є врахування потреб і здібностей здобувачів освіти, що сприяє їх соціально-професійній адаптації, самоствердженню, самореалізації та інтеграції в суспільні відносини.

У змісті статті закцентовано увагу на певних умовах ефективності здійснення інклюзивного навчання. Ключовими серед них є: 1) персоналізація (врахування індивідуальних освітніх потреб і здібностей студентів); 2) матеріально-технічне забезпечення; 3) методична готовність персоналу до роботи з різними категоріями студентів; 4) позитивний соціально-психологічний клімат у студентському колективі сприяє почуттю приналежності осіб з особливими освітніми потребами до єдиного неподільного соціуму.

Дослідником підкреслюється, що й міжнародний досвід, і національні практики своєю результативністю доводять, що універсальний дизайн навчання та стратегія щодо рівних можливостей – шлях до успішної інтеграції студентів з різними освітніми потребами.

МІСЦЕ ОСВІТНЬОГО КОМПОНЕНТУ «ОСНОВИ ТОКСИКОЛОГІЇ» У ПІДГОТОВЦІ БАКАЛАВРІВ ТЕХНОЛОГІЙ МЕДИЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ

Ольга Заблоцька — 2025-09-02

У статті обґрунтовано значущість вивчення освітнього компоненту «Основи токсикології» для формування загальних і спеціальних компетентностей, програмних результатів навчання, професійно-орієнтованих знань та вмінь здобувачів вищої освіти зі спеціальності І6 Технології медичної діагностики та лікування освітнього ступеня бакалавр, необхідних для їхньої ефективної діяльності на посаді лаборанта токсикологічних відділень судово-медичних лабораторій.

Відібрано перелік загальних та спеціальних компетентностей і програмних результатів навчання здобувачів вищої освіти за даною спеціальністю, які формуватимуться в освітньому компоненті «Основи токсикології». Доведено необхідність внесення у відповідний Стандарт вищої освіти додаткового програмного результату навчання «Виконувати токсикологічні дослідження та верифікувати їх результати».

Розподілено обсяг (4 кредити/120 годин) та зміст освітнього компоненту «Основи токсикології». Визначено два модулі – Модуль І. Токсикологічна хімія (аналітична токсикологія) та Модуль ІІ. Фармацевтична, виробнича, екологічна, харчова та військова токсикологія. Запропоновано до вивчення 14 лекцій (28 годин), 15 лабораторних занять (30 годин), 60 годин самостійної роботи здобувачів освіти та залік (2 години). Протягом навчання студенти ознайомляться з класифікацією токсинів (промислових, сільськогосподарських, екологічних, фармацевтичних, харчових та військових), їх антидотами, правилами техніки безпеки при роботі з токсинами, особливостями пробопідготовки та безпосереднього проведення якісних та кількісних досліджень.

Встановлено, що освітній компонент «Основи токсикології» має тісні міждисциплінарні зв’язки з іншими освітніми компонентами – «Техніка лабораторних робіт», «Медична хімія», «Аналітична хімія», «Анатомія людини», «Фармакологія та медична рецептура», «Гістологія, цитологія та ембріологія», «Клінічна лабораторна діагностика», «Біологічна та клінічна хімія», «Гігієна з гігієнічною експертизою».

Відібрано найефективніші для формування результатів навчання здобувачів освіти з основ токсикології практично-орієнтовані методи навчання та оцінювання (робота з кейсами, розв’язування ситуаційних експериментальних задач, тестів, використання сучасних інформаційних технологій, практично-орієнтоване та симуляційне навчання). Наведено приклади авторських кейсів, ситуаційних експериментальних задач із хімічним експериментом, тестових завдань. Надано, як приклад, покрокову інструкцію проведення лабораторного заняття з визначення карбоксигемоглобіну на базі токсикологічного відділення судово-медичної лабораторії.

ТРАДИЦІЙНІ ТА ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УНІВЕРСИТЕТАХ КНР І УКРАЇНИ

Людмила Зеленська — 2025-09-02

Фізкультурно-оздоровча діяльність у ЗВО України і КНР поєднує традиційні й інноваційні підходи до її організації. На основі аналізу звітів про організацію фізкультурно-оздоровчої діяльності в ХНПУ імені Г.С. Сковороди (Україна) представлено досвід реалізації її традиційних (обов’язкові заняття з навчальної дисципліни «Фізичне виховання», відвідування спортивних секцій, участь у змаганнях різного рівня) та інноваційних форм (розроблення та впровадження ДВВ, спрямованих на розвиток психофізичного здоров’я; використання онлайн-платформ та цифрових застосунків для проведення занять з фізичного виховання, що стало особливо актуальним під час пандемії covid-19 та повномаштабного вторгнення Росії в Україну; укладання індивідуальних програм оздоровлення, що враховують рівень підготовки та інтереси кожного студента).

Завдяки вивченню досвіду організації фізкультурно-оздоровчої діяльності в університетах КНР (Нанькайський університет, Сичуанський університет іноземних мов) виявлено традиційні (обов’язкові заняття з фізичного виховання, що поєднують тайцзіцюань (тай-чи), ушу і західні види спорту; виконання студентами нормативів фізичної підготовки, які підлягають оцінюванню в рамках національних стандартів; відвідування спортивних клубів; участь у спортивних змаганнях) й інноваційні (використання цифрових платформ, мобільних додатків, технології віртуальної реальності для відстеження фізичної активності студентів, надання рекомендацій щодо виконання фізичних вправ і ведення здорового способу життя, зокрема Sports World Campus; розробка індивідуальних програм тренувань із урахуванням фізичних можливостей, інтересів та цілей студентів; включення в освітній процес програм, спрямованих на зниження стресу та поліпшення психофізичного стану студентів; призначення студентам стипендій з урахуванням результатів проходження тестів з фізичної підготовки; занесення відомостей про фізичне здоров’я студента в особову справу; видача сертифікату фізичного здоров’я студента) форми.

Із урахуванням чинник практик напрацьовано рекомендації щодо шляхів удосконалення змісту і пошуку нових форм і методів організації фізкультурно-оздоровчої діяльності в університетах України і КНР.

ПЕДАГОГІЧНА КОМУНІКАЦІЯ У ЦИФРОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Лідія Кайдалова — 2025-09-02

У статті проаналізовано питання педагогічної комунікації за умов традиційного та дистанційного навчання у закладах вищої освіти в наукових працях дослідників. Автором обґрунтовано необхідність дослідження особливостей педагогічної комунікації у цифровому освітньому середовищі. Представлено педагогічну комунікацію в цифровому освітньому середовищі як засіб взаємодії, передавання інформації у часі та просторі, спілкуванням між викладачами та здобувачами, між студентами за допомогою цифрових технологій та інтернет-комунікацій.

У межах дослідження розглянуто особливості, компоненти, види та роль комунікації у цифровому середовищі та схарактеризовано найбільш поширені цифрові ресурси як інструменти педагогічної комунікації дистанційного навчання. Встановлено, що основними видами педагогічної комунікації в цифровому середовищі є: синхронна (онлайн-заняття, вебінари, тренінги, коуч-сесії) та асинхронна (форумні обговорення, електронна пошта, відеолекції) комунікації.

Акцентовано увагу на найбільш поширених цифрових платформах та інструментах комунікації для викладачів і здобувачів освіти у дистанційному навчанні (Moodl, Zoom, Google Chat, ChatGPT, Microsoft Copilot, Claude Google Meet, Microsoft Teams); соціальних мережах та месенджерах (Telegram, Vіber, WhatsApp, Discord) та ін. Висвітлено можливості цифрових інструментів як засобів комунікації у цифровому середовищі для викладачів і студентів. У дослідженні наведено приклад формування педагогічної комунікації у цифровому середовищі для здобувачів спеціальності 015.39 Професійна освіта. Цифрові технології. Результати дослідження свідчать, що педагогічна комунікація у цифровому середовищі має певні відмінності, властиві психологічні ознаки і потребує від учасників освітнього процесу володіння комунікативною та цифровою компетентностями, постійного їх розвитку та вдосконалення.

ФОРМУВАННЯ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В ІНТЕГРОВАНОМУ КУРСІ «Я ДОСЛІДЖУЮ СВІТ»

Наталка Котелянець — 2025-09-02

У статті розкрито проблему особливостей формування ключових компетентностей учнів початкової школи. На основі аналізу досліджень визначено, що компетентність визначається як загальна здатність особи використовувати знання, вміння та навички для досягнення конкретних цілей в певній сфері. З іншого боку, ключова компетентність ‒ це певний набір універсальних навичок, які є важливими для успішного функціонування в сучасному суспільстві. Виокремлено основні елементи ключової компетентності, такі як: комунікація, критичне мислення, творчість, прийняття рішень і самоврядування.

Показано, що компетентнісний підхід у початковій школі полягає в тому, що орієнтир освітнього процесу переноситься з простого викладення навчального матеріалу на формування в учнів умінь і навичок застосовувати здобуті знання в різних життєвих і навчальних ситуаціях

З’ясовано, що відповідно до концепції Нової української школи, компетентнісний підхід передбачає не лише набуття знань, а й розвиток ключових компетентностей, у тому числі комунікативної, соціальної та інформаційної, які забезпечують готовність молодшого школяра до ефективної взаємодії в колективі та світі інформації. У центрі цього підходу ‒ інтеграція знань, умінь, цінностей і ставлень учня, завдяки чому формується здатність самостійно аналізувати проблеми, приймати рішення й адаптуватися до нових умов.

У початковій школі компетентнісний підхід реалізується через організацію інтегрованих уроків, коли теми різних предметів об’єднуються навколо спільної практичної задачі, що стимулює учнів застосувати знання у комплексі та розвинути навички співпраці й критичного мислення.

Компетентнісний підхід у початковій школі України реалізується насамперед через інтегрований курс «Я досліджую світ», який став основним інструментом впровадження нової парадигми освіти, оскільки поєднує знання з різних освітніх галузей ‒ природничої, соціальної, громадянської, здоров’язбережувальної та технологічної ‒ в єдину цілісну картину світу.

«Я досліджую світ» – це не просто поєднання кількох предметів у один, а цілеспрямований процес створення спільного освітнього простору, який відповідає сучасним вимогам компетентнісного підходу й готує учня до активної участі в суспільному житті та саморозвитку.

РОЛЬ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Наталія Лазаренко — 2025-09-02

У статті розглядається роль цифрових технологій щодо розвитку інноваційної компетентності майбутніх учителів початкових класів. Проаналізовано значення інтерактивних платформ, цифрових ресурсів та освітніх технологій у формуванні сучасного педагогічного мислення. Визначено основні аспекти впливу цифрових інструментів на професійну підготовку вчителів, їхню здатність до адаптації та впровадження інноваційних методик у навчальний процес. Особливу увагу приділено необхідності розвитку цифрової грамотності для ефективного використання технологій у початковій освіті.

Цифрова культура та грамотність є важливими складовими сучасної освіти, сприяючи використанню інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі. Законодавство України наголошує на необхідності формування цифрової компетентності педагогів, яка включає базові та інноваційні методи навчання: дистанційне, змішане, мобільне навчання, гейміфікацію тощо. Формування цифрових навичок у майбутніх учителів початкових класів забезпечує ефективну взаємодію з учнями, розвиток критичного мислення та адаптацію освітнього процесу до вимог цифрового суспільства. Вони сприяють розвитку креативного підходу до викладання, підвищують мотивацію учнів і створюють інтерактивне навчальне середовище.

Інноваційна компетентність майбутніх учителів початкових класів ґрунтується на здатності впроваджувати сучасні освітні технології, критично аналізувати педагогічні практики та адаптуватися до змінної освітньої реальності. Використання цифрових платформ та інтерактивних ресурсів не тільки покращує якість навчання, а й формує новий тип педагогічного мислення, заснований на інноваціях, аналізі даних та активній взаємодії з учнями. Цифрова грамотність педагогів та інтеграція цифрових технологій у навчальний процес є важливими чинниками ефективної взаємодії між учасниками освітнього середовища. Впровадження цих інструментів у початковій школі сприяє створенню конкурентоспроможного освітнього простору та підготовці професійних кадрів, здатних використовувати технології для вдосконалення навчального процесу.

ДОСЛІДНИЦЬКИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Тетяна Мієр — 2025-09-02

У статті йдеться про результати дослідження змісту статей Закону України «Про освіту» з метою розкриття правової сутності феномена «освітній процес», визначення законодавчо урегульованих організаційних особливостей освітнього процесу на рівні здобуття початкової освіти, конкретизації чинників подальшого розвитку законодавчого регульовання освітнього процесу в початковій школі. Встановлено, що феномен «освітній процес» набув правової визначеності з 1 вересня 2018 року. У законодавчо урегульованому визначенні терміна «освітній процес» значущості набуває як система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей, так і складові процесу (організація, забезпечення, реалізація), охопленість видів освіти (формальна та/або неформальна освіта), функціональна основа (діяльність субʼєкта освітньої діяльності) та якість освітньої діяльності. Державною освітньою політикою утверджено: невтручання в освітній процес політичних партій та релігійних організацій; надання свободи у виборі видів, форм, темпу здобуття освіти, освітньої програми, закладу освіти, інших суб’єктів освітньої діяльності. До законодавчо урегульованих організаційних особливостей освітнього процесу на рівні здобуття початкової освіти слід віднести: 1) мовну визначеність; 2) варіативність форм здобуття початкової освіти та способів об’єднання учнів у класи (групи); 3) організацію освітнього процесу за циклами; 4) забезпечення в освітньому процесі інклюзивності, академічної свободи та академічної доброчесності; 5) забезпечення в освітньому процесі дотримання прав та обов’язків учасників освітнього процесу; 6) реалізацію освітнього процесу в безпечному й здоровому освітньому середовищі та з використанням паперової та електронної навчальної літератури, яка відповідає урегульованим вимогам; 7) комплексну зовнішню та внутрішню перевірку та оцінювання якості освітнього процесу. Чинники подальшого розвитку законодавчого регульовання освітнього процесу в початковій школі визначено в полі суспільних змін та актуальних подій.

ТАНДЕМ-МЕТОД ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Ольга Нежива — 2025-09-02

У статті проаналізовано тандем-метод як одну з ефективних форм автономного та інтерактивного вивчення іноземної мови, що ґрунтується на принципі взаємного обміну знаннями між партнерами з різною рідною мовою. Такий метод передбачає симетричну співпрацю, де кожен учасник водночас є і викладачем, і студентом. Основна ідея полягає у тому, що мовні партнери допомагають один одному опановувати мову через безпосередню комунікацію, сприяючи розвитку мовленнєвих навичок у реальних або змодельованих ситуаціях повсякденного спілкування. Тандем-метод створює сприятливі умови для розвитку мовленнєвої компетентності, збагачення словникового запасу, засвоєння граматичних структур та стилістичних особливостей мови. Завдяки постійній взаємодії з носієм мови або компетентним співрозмовником формується не лише мовна, а й міжкультурна компетентність, що є важливою складовою сучасної іншомовної освіти. У ході тандемної співпраці студенти мають можливість ознайомлюватися з культурою іншої країни, розвивати навички порівняльного аналізу, критичного мислення, а також формувати толерантне ставлення до представників інших культур. Окрема увага приділена гнучкості тандем-методу: студенти можуть самостійно визначати теми для обговорення, обирати зручний формат (онлайн або офлайн), темп та тривалість занять. Така індивідуалізація сприяє підвищенню мотивації до навчання, особливо серед молоді, яка прагне до самостійності та неформального освітнього середовища. В умовах цифровізації освіти тандем-метод набуває особливої актуальності, адже сучасні цифрові інструменти та платформи дають змогу організовувати дистанційні тандем-заняття незалежно від географічного розташування партнерів. У статті також розглянуто практичні аспекти впровадження методу в освітній процес, типові труднощі та шляхи їх подолання. Зроблено висновок, що тандем-метод є перспективним напрямом у системі вивчення іноземних мов, який поєднує традиційні та інноваційні підходи до формування комунікативної компетентності, сприяє розвиткові міжкультурного діалогу та підвищує якість мовної освіти загалом.

МЕТОДИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ВИВЧЕННЯ ДІТЬМИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ КАЗОК НАРОДІВ СВІТУ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Інна Ніколаєску — 2025-09-02

У статті розглянуто питання фахової підготовки майбутніх вихователів до вивчення дітьми старшого дошкільного віку казок народів світу в умовах інформаційно-комунікаційного простору. Автори обґрунтовують значення вивчення казок різних культур для всебічного розвитку дітей старшого дошкільного віку, формування їхнього світогляду, моральних якостей та міжкультурної компетентності. Досліджено ефективність інтеграції інформаційно-комунікаційних технологій в освітній процес закладу дошкільної освіти, що значно підвищує його візуалізацію, інтерактивність та занурення у світ казки.

Особлива увага приділяється аналізу методичного інструментарію, який може бути використаний для формування у студентів дошкільної освіти необхідних знань, умінь і навичок щодо застосування ІКТ для візуалізації, інтерактивного представлення та творчого опрацювання казкового матеріалу. Висвітлено досвід авторського колективу у контексті підготовки здобувачів вищої освіти до використання потенційних можливостей ІКТ у формуванні міжкультурної компетентності дітей старшого дошкільного віку, зокрема презентовано приклади застосування цифрових ресурсів для вивчення казок народів світу дітьми старшого дошкільного віку (інтерактивні електронні книги, освітні відео, аудіоказки, ігрові освітні платформи), а також інноваційні сервіси, такі як Animated Drawings та Google Earth Voyager. У науковому доробку представлено результати опитування студентів, у якому було виявлено їхній інтерес до інтеграції ІКТ в освітній процес, а також визначено ключові аспекти, які потребують посиленої уваги при підготовці. З’ясовано, що студенти вбачають важливість формування вмінь адаптувати цифрові ресурси до вікових особливостей дошкільнят та використовувати їх для розвитку міжкультурної комунікації.

Обґрунтовано структуру методичного інструментарію підготовки майбутніх вихователів, що охоплює теоретичну, практичну, методичну, проєктну складові. Узагальнено, що інтеграція казок народів світу за допомогою ІКТ є стратегічно важливим напрямом у підготовці майбутніх вихователів нової генерації. Визначено перспективи подальших наукових розвідок щодо дослідження впливу ІКТ на розвиток міжкультурної компетентності майбутніх вихователів та, відповідно, і дошкільнят, а також створення чітких критеріїв та інструментів для оцінки готовності майбутніх вихователів ефективно використовувати ІКТ для організації казкотерапії з дітьми дошкільного віку, а також для діагностики їхнього емоційного стану та розвитку.

НАРОДНА ПЕДАГОГІКА УКРАЇНЦІВ ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ДИТИНИ З ФІЗИЧНИМИ ТА ПСИХІЧНИМИ ВАДАМИ (ХІХ СТОЛІТТЯ)

Тетяна Окольнича — 2025-09-02

У статті на основі історико-педагогічного аналізу розкрито народно-педагогічні погляди українців ХІХ ст. на дітей з фізичними та психологічними вадами. Народна педагогіка – це окрема галузь знань з чітко означеною метою виховання та засобами для її досягнення і водночас – частина життєдіяльності людського суспільства. Народна педагогіка українців мала свої традиції. Найважливішими були: традиції духовно-морального виховання, моральної поведінки дітей і молоді; провідна роль родинних стосунків; повага до батьків і старших узагалі; батьківське благословення; знання свояків і членів роду; повага до традицій предків; суворість і вимогливість у сімейних взаєминах; особиста відповідальність кожного члена сім’ї за доручену йому справу; взаємодопомога та взаємовиручка; сумлінність, доброзичливість, скромність, слухняність; повага до праці.

Народження і виховання дітей розглядалися народною педагогікою обов’язком кожної сім’ї.

Народно-педагогічні норми визначали й контролювали поведінку вагітної жінки з метою застереження від народження дітей з вадами. Система обрядів спрямовувалась на народження психічно та фізично здорових немовлят.

За народною філософією українців діти з фізичними та психічними вадами – це, насамперед, «страдники, які розплачувалися за скоєні гріхи матері, рідні». Вони, за народними уявленнями, вміли передбачати майбутнє.

У публікації наголошується, що у народна педагогіка українців вимагала гуманного ставлення до таких дітей, оскільки можна було накликати біду на власну сім’ю або хтось з близьких родичів може народити таку ж дитину.

Милосердя та благодійність становили важливу частину життя українців. Існували механізми підтримки дітей з фізичними та психічними вадами (індивідуальне та колективне усиновлення), які через різні обставини не могли бути рівноправними учасниками її життєдіяльності.

Автори розглядають й випадки негативного ставлення до дітей з фізичними вадами – над ними насміхалися, дражнили. Бували випадки, що дітей з фізичними та психічними вадами старалися позбутися, бо вважали підкидьками «нечистого» замість викрадених ним людських дітей. У поблажливому ставленні до дітовбивства можна вбачати відгомін досить давніх уявлень про те, що діти належать своїм батькам. Але, здебільшого, ставлення народної педагогіки до дітовбивства було суворим і каралося, як важкий гріх.

Таке ставлення до дітей, яке швидше «випадало» із загалом гуманістичних принципів народної філософії, пояснюється соціальними умовами, які знайшли відображення в народній педагогіці ХІХ ст., зокрема, в поглядах на члена родини як, передусім, на суспільно-корисну особу відповідно до його працездатності.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ВИКЛАДАЧІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Олег Плахотнік — 2025-09-02

Говорячи про якість освіти, ми, в першу чергу, розуміємо характеристику ступеня досягнення мети вищої освіти, яка визначає здатність системи вищої освіти задовольняти встановлені і передбачені освітні та освітньо-професійні потреби певної особи чи суспільства й віддзеркалює здатність системи вищої освіти задовольняти потреби окремої особистості чи всього суспільства. У Берлінському комюніке (2003 р.) зазначається, що необхідно привести у відповідність структуру порівнянних кваліфікацій для національних систем вищої освіти, зважаючи на результати навчання й компетентності. Адже результати навчання, які відображені мовою компетентностей, передбачають шлях до розширення академічного й професійного визнання й мобільності, до збільшення порівнянності й сумісності дипломів і кваліфікацій, а також дають змогу вивчити кращий досвід освітнього простру країн Європи та поділитися своїми напрацюваннями з метою його імплементації у вищій школі України.

Науковий доробок у площині визначеної тематики стосується широкого кола взаємозв’язаних проблем. Тому автори статті зосередили свою увагу на вивченні питань підготовки до викладання у провідних європейських закладах вищої освіти, звернувши увагу на проблеми формування: а) викладацьких компетентностей у здобувачів та удосконалення професійних компетентностей викладачів-практиків; б) змісту освітніх програм підготовки, форм і методів роботи, які мають практичну спрямованість і потребують певного досвіду викладання.

Важливою складовою підготовки фахівця у магістратурі є стажування у своїй країні або за кордоном. Неодмінною умовою для викладання є педагогічна підготовка в процесі навчання у бакалавраті, яка включає різні види практики. Зокрема, для викладачів, які планують працювати у ліцеях, передбачено стажування у закладах вищої освіти. Завдяки практиці майбутні викладачі більше розуміють способи організації освітнього процесу та шляхи реалізації навчальних цілей, які притаманні саме тим закладам освіти, де планується майбутня робота здобувача освіти.

ФОРМУВАННЯ АНАЛІТИКО-ПРОГНОСТИЧНОЇ КОМПЕТЕНСТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА У ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Алла Растригіна — 2025-09-02

У статті здійснено науково-теоретичний аналіз проблеми формування аналітико-прогностичної компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва у процесі фахової підготовки з огляду на сучасні виклики та потреби сучасної мистецько-педагогічної освіти. Підтверджено, що зазначена компетентність є однією з ключових характеристик професійного розвитку, оскільки поєднує здатність до аналітичного мислення, прогнозування педагогічних результатів, інтерпретаційно-рефлексивну активність та орієнтацію на ціннісні засади музично-педагогічної діяльності. Обґрунтовано доцільність і своєчасність звернення до досліджуваної проблеми у зв’язку нагальною потребою в оновлені змісту освітньо-професійних програм, які мають забезпечувати сучасну підготовку педагогів-музикантів в умовах постійних соціокультурних трансформацій, кризових викликів та підвищених вимог до відновлення і підтримки ментального здоров’я молодого покоління. Розкрито сутність аналітико-прогностичної компетентності як інтегративного феномена, що відображає здатність педагога-музиканта аналізувати освітні ситуації, робити висновки на основі фактів і досвіду, передбачати можливі результати застосування мистецьких засобів, корегувати власну діяльність відповідно до прогнозованих змін у розвитку особистості учня.

Сформульовано авторське бачення структури досліджуваної компетентності, яка охоплює когнітивно-аналітичний, операційно-прогностичний, інтерпретаційно-рефлексивний і ціннісно-цільовий компоненти. Визначено їхній взаємозв’язок та функціональне навантаження у фаховій діяльності педагога-музиканта. Акцент зроблено на важливості інтеграції аналітико-прогностичного компонента у зміст фахової підготовки майбутніх учителів музики, зокрема у рамках професійно-освітніх програм бакалаврського та магістерського рівнів, а також у додаткових сертифікатних курсах. Обґрунтовано, що формування аналітико-прогностичної компетентності у процесі фахової підготовки відбувається завдяки коректно підібраним і розробленим освітнім компонентам та педагогічній й атр-комунікаційній практикам. Запропоновано структурно-змістову модель формування аналітико-прогностичної компетентності, яка представлена через цільовий, концептуально-методологічний, змістово-операційний і результативно-оцінювальний блоки. Показано логіку їхнього розгортання й взаємодії, що забезпечує цілісність фахової підготовки мабутнього вчителя музичного мистецтва з урахуванням освітніх компонентів, спрямованих на травмоінформовану допомогу через арт-комунікаційну взаємодію з учнівською аудиторією. Особливий акцент зроблено на результативно-оцінювальному блоці, який дає можливість не лише вимірювати рівень сформованості аналітико-компетентності, але й прогнозувати подальші напрями її розвитку.

КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ВІЙСЬКОВОЇ ПЕДАГОГІКИ

Лілія Рябовол — 2025-09-02

Запропоновано трактування поняття «концепція розвитку військової педагогіки» як системного бачення актуального та майбутнього стану військової педагогіки на основі якісних змін атрибутів цієї науки під впливом умов відповідного етапу розвитку суспільства. Визначено поняття військової педагогіки як науки про мету, завдання, зміст військової освіти, організацію освітнього процесу у закладах сектору безпеки та оборони. Під об’єктом військової педагогіки розуміється освітній процес як система науково-педагогічних та методичних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування компетентностей. Під предметом – освітня діяльність щодо організації й реалізації освітнього процесу; закономірності навчання та виховання військовослужбовців і військових колективів; відповідна система навчання й викладання та система наукової роботи. Виокремлено складники військової педагогіки: теорія навчання (спеціальна / військова дидактика) і теорія виховання (військове виховання) військовослужбовців та військових колективів. Зазначено, що досягнення мети військової педагогіки як науки забезпечується виконанням комплексу завдань з підвищення ефективності підготовки кадрів для сектору безпеки і оборони. Констатовано, що у зв’язку з постійним зростанням вимог до компетентностей випускника закладу військової освіти, перелік завдань військової педагогіки регулярно розширюється. Відповідні завдання систематизовано у три групи щодо розробки: питань забезпечення якості освітньої діяльності та якості військової освіти, академічної свободи та академічної доброчесності; окремих аспектів освітньої діяльності у закладах освіти сектору безпеки та оборони (особливі форми здобуття освіти і методики і технології навчання і викладання; особливості організації наукової роботи тощо); специфічних питань освіти і підготовки кадрів для сектору безпеки та оборони (іншомовна підготовка, формування soft skills, військове лідерство).

ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Наталія Савченко — 2025-09-02

У статті доведено, що на сьогодні стрімко розгортається процес реформування освітньої галузі в Україні, актуалізується проблема необхідності дослідження ключових проблем, які стоять на заваді ефективному розвитку інклюзивної освіти у вітчизняних закладах освіти та визначити основні напрямки подальших наукових досліджень з аналізованого питання з метою забезпечення формування в нашій країні такого освітнього середовища, яке б цілковито відповідало загальновизнаним у світі міжнародним стандартам та нормам. Закцентовано, що дослідження впровадження інклюзивного підходу, змісту і концептуальних засад в різні історичні періоди викликає інтерес як у науковців, так і у фахівців, батьків, усього суспільства. У змісті статті зазначається, що етап передумов становлення інклюзивної освіти в Україні (1991–2002 рр.) пов’язаний з реформуванням освіти та пошуком ідентичності. Цей період характеризується реформуванням національної системи освіти та формуванням її самоідентифікаці; створенням національної школи, орієнтацією на європейський освітній простір у вищій освіті, створенням реабілітаційних центрів та соціальних установ, організацій, зміною ідеологічних орієнтацій, підготовкою до першого науково-педагогічного експерименту щодо навчання осіб з вадами в загальноосвітніх закладах; активізацією роботи різних фондів та громадських організацій; фактичною розбудовою медичної моделі освіти, розвитком спеціальної і, окремо, загальної освіти. Його можна розглядати як період, коли закладалися підвалини для появи інклюзивної освіти в Україні. Охарактеризовано законодавчу базу організації інклюзивного навчання в окреслений період та формування вітчизняної думки щодо навчання осіб з ООП. Визначено, що закономірним розвитком освіти з ООП є модернізація освіти осіб з ООП – інклюзивна освіта. Вона є трансформаційною зміною спеціальної освіти, об’єднанням двох систем. Загалом, розвиток інклюзивної освіти в Україні є частиною ширших світових процесів, що відображені у таких документах, як Саламанська декларація 1994 року, та спрямовані на забезпечення права всіх дітей на освіту незалежно від їхніх потреб.

ЕФЕКТИВНА ПІДГОТОВКА ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ ДО НАВЧАННЯ В ІНКЛЮЗИВНОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Тетяна Скрипник — 2025-09-02

У статті представлено аналіз вітчизняних і зарубіжних джерел, присвячених темі підготовки дітей з розладами аутистичного спектра (РАС) до навчання в інклюзивному освітньому середовищі. Зроблено узагальнення щодо браку узгодженості в усвідомленні українськими науковцями змісту й алгоритму впровадження процесу підготовки цих дітей до навчання у закладі загальної середньої освіти. Водночас висловлено припущення щодо недостатньої глибини розуміння сутності цього процесу. Мета статті – представити підґрунтя ефективної підготовки дітей з РАС до інклюзивного навчання з опорою на системний підхід та принцип закономірності розвитку. Представлено ідеї у контексті застосування системного підходу для упорядкування уявлень про процес переходу дітей з РАС від дошкілля до школи. Подано наші напрацювання, за якими у питанні підготовки цих дітей до навчання у закладі загальної середньої освіти виокремлено два стратегічних складника – внутрішні ресурси і зовнішні ресурси. До внутрішніх ми відносимо ресурси самої дитини: її психофізичний стан, досвід перебування у дитячому колективі, попереднє знайомство зі школою і засвоєння соціальної ролі «учень», а також навчальної поведінки та особливостей навчальної діяльності. Зовнішні ресурси розподілено на два структурні компоненти. Перший компонент – це можливості освітнього простору, а саме: впровадження ідей структурованості та візуальної підтримки як елементів програми ТЕАССН (на етапі створення комфортних умов для навчання і розвитку), а також стратегії «Класний менеджмент» у контексті створення розвивального середовища для всіх учасників освітнього процесу. Другий компонент зовнішніх ресурсів - це можливості команди супроводу: наступність у плані взаємодії з попередньою командою супроводу; обізнаність щодо розроблення дієвої супровідної документації; продуманість міждисциплінарної підтримки дитини як у закладі освіти, так за її межами. Визначено, що у процесі підготовки дітей з РАС до шкільного навчання важливим є дотримання умов, які забезпечують успішний перехід з дошкілля до школи. Серед цих умов: розроблення плану переходу дитини з РАС, що здійснюється у співпраці попередньої і наявної команд супроводу, застосування технології «Моделювання шкільної ситуації», підтримка на початковому етапі входження в освітній простір та ін.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ІТ-ФАХІВЦІВ У ЗАКЛАДАХ ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ

Маріанна Швардак — 2025-09-02

У статті здійснено теоретичне обґрунтування та визначено основні напрями вдосконалення професійної підготовки майбутніх ІТ-фахівців у закладах фахової передвищої освіти в умовах цифровізації суспільства, трансформацій освітнього простору та зростаючих вимог ринку праці. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю якісної модернізації освітніх процесів у контексті стрімкого розвитку ІТ-галузі, яка є визначальною для економічного, соціального та технологічного поступу держави. Проаналізовано сучасний стан підготовки ІТ-фахівців в Україні, акцентовано на недоліках чинної системи та відсутності комплексного підходу до організації навчального процесу на рівні фахової передвищої освіти.

У межах дослідження узагальнено теоретичні підходи до сутності професійної підготовки та структури компетентностей ІТ-фахівця, охарактеризовано особливості ІТ-освіти в Україні порівняно з провідними міжнародними моделями. Виокремлено ключові педагогічні інновації: компетентнісний, дуальний і проєктно-орієнтований підходи, а також використання технологій змішаного навчання, STEM/STEAM-освіти, хмарних сервісів, цифрових платформ, гейміфікації та адаптивних методів. Обґрунтовано значення розвитку як фахових (hard skills), так і міжособистісних (soft skills) компетентностей у контексті професійної підготовки. Визначено стратегічні напрями оновлення змісту освітніх програм, включаючи впровадження новітніх дисциплін (штучний інтелект, DevOps, Big Data, UI/UX-дизайн), посилення практичної складової через дуальну освіту, стажування, проєктну діяльність.

Наголошено на необхідності цифровізації освітнього середовища ЗФПО, підвищення кваліфікації викладачів, залучення ІТ-компаній до процесу підготовки, а також створення партнерських освітньо-професійних кластерів. Підкреслено важливість впровадження індивідуальних освітніх траєкторій для врахування освітніх потреб і професійних інтересів студентів.

УНІВЕРСИТЕТ ЯК СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

Наталія Басюк — 2025-09-02

У статті розглянуто актуальну проблему освітнього середовища як ключового фактору розвитку емоційного інтелекту майбутніх учителів початкової школи в умовах університету. Розглянуто підходи Дж. Г. Ньюмена, К. Ясперса, Я. Пелікана, Х. Ортега-і-Гассета та інших науковців до особливостей освітнього середовища, які змінювалися протягом століть під впливом різних факторів. З’ясовано, що в університетах минулого першорядне місце відводилось інтелектуальній складовій. Емоційно-психологічна складова, міжособистісна взаємодія між учасниками освітнього процесу, культурні чинники, хоча й були присутні в освітньому середовищі, проте їм не приділялось належної уваги, що часто призводило до низької ефективності навчання й виховання. На основі теоретичного аналізу джерел встановлено, що від суттєвого наповнення і структурних компонентів освітнього середовища університету залежить якість освіти, загальна культура та професійне становлення випускника закладу вищої педагогічної освіти.

Виявлено, що освітнє середовище університету характеризується з різних позицій: як ресурс якості вищої освіти; як узагальнений, сукупний, інтегрований, цілісний фактор розвитку особистості; як складна система взаємопов’язаних умов, засобів, факторів, ресурсів, які впливають на процес навчання й розвитку здобувачів освіти; як джерело професійного й особистісного досвіду, стимул самореалізації майбутнього фахівця. Запропоновано авторське визначення освітнього середовища університету, спрямованого на розвиток емоційного інтелекту майбутніх учителів початкової школи. Під ним розуміється педагогічно сконструйований комплекс умов (соціальних, емоційно-психологічних, організаційно-педагогічних, духовно-моральних, предметно-чуттєвих) і впливів, які емоційно та інтелектуально наповнюють життєпростір майбутніх учителів початкової школи, стимулюючи їх до міжособистісної взаємодії й активізуючи процеси самоусвідомлення, саморегуляції й співпереживання, надають можливість, а також зумовлюють ефективний розвиток емоційного інтелекту та особистісно-професійне становлення. Розроблено структуру освітнього середовища університету, спрямованого на розвиток емоційного інтелекту майбутніх учителів початкової школи, й охарактеризовано структурні компоненти, серед яких просторово-предметний, соціально-особистісний, ціннісно-смисловий, емоційно-орієнтований і змістово-методичний.

ПОЗИТИВНА МОТИВАЦІЯ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ АВІАЦІЇ В ПРОЦЕСІ ЙОГО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Олександра Бикова — 2025-09-02

У статті досліджено особливості впливу мотивації майбутнього фахівця авіації на формування його самостійності в процесі професійної підготовки.

Встановлено, що результативність формування мотивації можлива лише тоді, коли здобувачу освіти вдається пов’язати мету з особистісними цінностями. Чим більше особистісні цінності пов’язані з результатами майбутньої професійної діяльності, тим більше внутрішні мотиви активно впливають на мотивацію особистості студента.

Висока позитивна мотивація може виступати компенсуючим фактором у випадку, коли недостатньо високих здібностей; однак цей фактор не працює у зворотному напрямку: жодний високий рівень здібностей не може компенсувати відсутність навчального мотиву чи слабку його вираженість, не може призвести до значних успіхів в навчанні. Це свідчить про прямий зв’язок між мотивацією та емоційним інтелектом, оскільки саме його сформованість надає мотивації позитивного спрямування.

Розвиваючись, особистість змінює зовнішній світ відповідно до власних внутрішніх можливостей. Належний рівень розвитку мотиваційних процесів є для студента особливою цінністю, оскільки дозволяє йому підтримувати на дієвому рівні свій психічний потенціал, своє психологічне благополуччя. Потреба в самозмінах значною мірою залежить від виникнення у студента мети досягнути бажаного рівня особистісного зростання.

Основною ознакою мотивації взагалі, є її дієвий характер, її органічне проникнення в різноманітні прояви у різні вияви активності та діяльності, поведінки. Ця активність виникає на основі єдності свідомості та реальної поведінки, детермінує діяльність особистості, конструктивно впливає на

досягнення важливих, особистісно значущих та актуальних у суспільному плані цілей.

Перспективи подальших розвідок полягають у дослідженні особливостей взаємовпливу мотивації та професійних очікувань майбутнього авіафахівця.

РУХОВА АКТИВНІСТЬ ЯК ЧИННИК ЗМІЦНЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Валентина Білан — 2025-09-02

Суперечливі дані щодо впливу рухової активності на фізичну підготовленість вказують на необхідність подальшого вивчення цих процесів протягом онтогенезу для формування цілісного розуміння їх динаміки.

У статті розглянуто значення рухової активності як одного з провідних чинників збереження та зміцнення психічного здоров’я дітей дошкільного віку. Підкреслюється, що дошкільний період є сенситивним етапом розвитку особистості, коли закладаються основи емоційного благополуччя, формуються адаптаційні механізми, соціальні навички та здатність до самостійного прийняття рішень. Обґрунтовано, що систематичні фізичні вправи, рухливі ігри та інші форми активної діяльності позитивно впливають на психоемоційний стан дітей, сприяють зниженню тривожності, розвитку саморегуляції, підвищенню стресостійкості, покращенню уваги, пам’яті та соціальної взаємодії. Визначено взаємозв’язок між руховою активністю та емоційно-вольовою сферою дошкільника, що проявляється у формуванні впевненості в собі, позитивного ставлення до оточення, здатності до колективної діяльності та прояву ініціативи в ігрових та навчальних ситуаціях. Особливу увагу приділено ролі педагогів і батьків у створенні оптимальних умов для достатнього рівня рухової активності та інтеграції ігрових і оздоровчих методик у повсякденний освітній процес і домашнє середовище. Показано, що системне використання рухових технологій сприяє не лише фізичному розвитку та зміцненню організму, а й психоемоційному та соціальному становленню дитини, формує основи здоров’язбережувальної компетентності та гармонійний розвиток особистості. Зроблено висновок, що рухова активність є комплексним інструментом підтримання психічного та фізичного здоров’я, формування навичок самоконтролю та соціальної адаптації, розвитку комунікативних компетентностей і підготовки до подальшої успішної соціалізації та навчання в школі.

АНОТАЦІЯ НА ХОРОВИЙ ТВІР: ТЕОРІЯ, МЕТОДИКА, ПРАКТИКА. НА ПРИКЛАДІ ХОРОВОГО ТВОРУ ВОЛОДИМИРА СТЕЦЕНКА «А В ТОМУ САДУ»

Галина Варганич — 2025-09-02

Значне місце в системі професійного навчання майбутнього вчителя музики посідає диригентсько-хорова підготовка. Вона включає чимало професійних аспектів: диригент хору має бути спеціалістом у всіх галузях музичної науки, володіти знаннями з елементарної теорії музики, гармонії, поліфонії, музичної форми, основ хорознавства, методики роботи з хором Тільки добре орієнтуючись у теорії, можна досягти значних успіхів у практичній діяльності. Ефективній підготовці сучасного фахівця багато в чому сприяє мотивована та правильно організована самостійна робота у період його навчання у ЗВО, яка в умовах сьогодення об’єктивно висувається на одне з пріоритетних місць у системі професійної освіти.

У процесі засвоєння дисциплін диригентсько-хорового циклу одним із видів самостійної роботи є написання анотації на хоровий твір. Зазвичай, під анотацією розуміють короткий виклад змісту книги або статті. Але анотація на хоровий твір – це дуже докладний і ретельний письмовий аналіз, який займає 10-15 сторінок друкованого тексту.

Автори запропонованої статті намагалися надати здобувачам вищої освіти цілісне уявлення про аналіз хорового твору в таких його складових: загальний аналіз, музично-теоретичний аналіз, вокально-хоровий аналіз, виконавський аналіз. Під час підготовчої роботи до її написання здобувачу вищої освіти необхідно досконало вивчити хоровий твір, встановити його жанрові та стильові особливості, зуміти розробити репетиційний план роботи з хором. Такий вид самостійної навчально-творчої роботи передбачає розгорнутий виклад матеріалу про хоровий твір.

Письмовий аналіз хорового твору сприяє вирішенню проблем активізації самостійності студента, розвиваючи й дисциплінуючи мислення, допомагаючи глибше проникнути в суть художнього твору, залучаючи студента до наукової роботи, і в подальшому значно поліпшуючи роботу майбутнього вчителя музики з хоровим колективом.

Одна з магістральних ідей, яка проходить через весь текст наукової статті, полягає в тому, що кожний засіб музичної виразності і аналіз твору в цілому завжди повинен пов’язуватися з особливостями художнього образу.

Автори сподіваються, що надані матеріали допоможуть студентам сформувати професійні навички самостійної роботи з хоровою партитурою, свідомо підходити до вирішення навчальних завдань і стануть у нагоді студентам, майбутнім керівникам хору в їх подальшій практичній роботі.

ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВИКЛАДАННЯ ТА ПЕРЕКЛАДУ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Ольга Василенко — 2025-09-02

У статті розглядається актуальність використання інноваційних методів навчання у процесі викладання та перекладу англійської мови. В умовах динамічного розвитку цифрових технологій та зростаючих потреб сучасних студентів інновації в освітньому процесі набувають вирішального значення для підвищення ефективності навчання та формування комунікативної і перекладацької компетентностей. Особливу увагу приділено методам, які сприяють активізації когнітивної діяльності студентів: проблемному навчанню, проєктній діяльності, гейміфікації, використанню інтерактивних платформ (наприклад, Quizlet, Kahoot, Mentimeter), а також застосуванню штучного інтелекту для автоматизованого аналізу перекладу. Такі підходи дозволяють підвищити мотивацію здобувачів освіти, розвивати критичне мислення та навички міжкультурної комунікації. Проаналізовано особливості впровадження інновацій під час навчання перекладу, зокрема використання корпусної лінгвістики, онлайн-каталогів, платформ автоматизованого перекладу (CAT-tools), що оптимізує роботу майбутніх перекладачів і забезпечує більш глибоке опанування лексичних та граматичних структур. Окреслено проблеми та виклики, що постають перед викладачами при впровадженні новітніх технологій у навчальний процес: нестача технічного забезпечення, необхідність цифрової грамотності, потреба в адаптації змісту навчальних програм до нових форматів взаємодії. У підсумку підкреслюється, що системне і цілеспрямоване використання інноваційних методів у викладанні та перекладі англійської мови значно підвищує якість навчального процесу, сприяє професійній підготовці здобувачів вищої освіти та їх успішній інтеграції у глобальний комунікативний простір. Подальші дослідження доцільно спрямувати на вивчення впливу окремих технологій на конкретні аспекти мовної та перекладацької підготовки, а також на розробку ефективних моделей їх упровадження в навчальний процес.

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Олександр Вороненко — 2025-09-02

Цифрова трансформація є складною міждисциплінарною науковою проблемою, що потребує інтеграції знань з різних галузей для формування цілісного розуміння її сутності, викликів і перспектив. Вона також сприяє створенню сучасної освітньої екосистеми, орієнтованої на підготовку фахівців, здатних ефективно діяти в умовах цифрового середовища.

У статті представлено комплексне дослідження процесу формування та розвитку цифрової трансформації у закладах вищої освіти. Автор виокремлює та схарактеризовує чотири основні етапи цифровізації освітнього процесу. Запропонована періодизація дає змогу простежити еволюцію цифрових змін у вищій освіті – від початкового використання обчислювальної техніки до впровадження сучасних інтелектуальних цифрових технологій та передових освітніх платформ.

У статті проаналізовано сучасні наукові підходи до визначення поняття «цифрова трансформація», її етапів, цілей та особливостей реалізації в системі вищої освіти. Особливу увагу приділено технологічним чинникам цифровізації, що суттєво впливають на перебудову змісту, форм і методів навчання, а також на систему управління закладами освіти. Розкрито вплив цифрових технологій на забезпечення доступності, безперервності та індивідуалізації освітнього процесу – ключових компонентів сучасної концепції навчання упродовж життя.

Окреслено низку викликів, що супроводжують цифрову трансформацію вищої освіти, зокрема цифрову нерівність між регіонами, диспропорції у технічному забезпеченні закладів, неоднозначне сприйняття цифровізації з боку адміністрацій та педагогів, а також нагальну потребу у підвищенні рівня цифрової компетентності всіх учасників освітнього процесу.

У статті визначено перспективи подальших досліджень, зокрема оновлення методичних підходів до підготовки фахівців у цифровому середовищі, розроблення ефективних моделей цифрової компетентності для викладачів і студентів, а також удосконалення державної освітньої політики щодо цифровізації вищої освіти в Україні. Наголошено на важливості подальшого аналізу соціальних, технологічних і педагогічних аспектів цифрової трансформації.

ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ЕТНОПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ У МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ: ТРАДИЦІЇ І НОВАЦІЇ

Олена Габелко — 2025-09-02

Сучасний етап розвитку українського суспільства, позначений глобалізаційними процесами, євроінтеграційними прагненнями та викликами воєнного часу, зумовлює нагальну потребу у збереженні, відновленні та примноженні національної культурної спадщини як важливого чинника консолідації суспільства та утвердження національної ідентичності. У цьому контексті особливої ваги набуває якісна підготовка майбутніх учителів-філологів, спроможних поєднувати високий рівень професійної компетентності з глибоким розумінням етнокультурних традицій та вмінням творчо їх інтегрувати у навчально-виховний процес. Етнопедагогічна культура вчителя розглядається як інтегративна професійно-особистісна якість, що визначає здатність педагога формувати у здобувачів освіти світоглядні орієнтири, розвивати національну самосвідомість, виховувати ціннісне ставлення до рідної мови, історії та культури. У дослідженні, спираючись на педагогічну спадщину класиків та сучасні концепції національного виховання, обґрунтовано доцільність комплексного поєднання традиційних підходів (народна педагогіка, культурно-мистецькі практики, краєзнавча діяльність) з інноваційними методами (цифрові архіви фольклору, VR/AR-технології, інтерактивні онлайн-проєкти, інтегровані курси з міжкультурної комунікації). Систематизація зазначених засобів у межах професійної підготовки філологів забезпечує не лише збереження й трансляцію культурної спадщини, але й її актуалізацію в умовах багатокультурного освітнього простору, стимулюючи міжкультурний діалог та взаєморозуміння. Підкреслено, що ефективність цього процесу залежить від гармонійної інтеграції перевірених часом педагогічних традицій і сучасних технологічних рішень, що сприяє розвитку міжетнічної толерантності, культурної компетентності, критичного та креативного мислення майбутніх педагогів. Перспективи подальших досліджень полягають у розробленні науково обґрунтованих методичних рекомендацій щодо впровадження цифрових інструментів в етнопедагогічну підготовку, створенні міждисциплінарних інтегрованих курсів та проведенні педагогічних експериментів для перевірки ефективності поєднання традицій і новацій у підготовці конкурентоспроможних фахівців нового покоління.

ТЕХНОЛОГІЇ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Тетяна Ганніченко — 2025-09-02

Стаття присвячена дослідженню ефективності технологій змішаного навчання у викладанні англійської мови в сучасних умовах України. Актуальність роботи зумовлена забезпеченням адаптації освітніх процесів до викликів сьогодення, включаючи наслідки пандемії COVID-19 та повномасштабної війни, що потребують пошуку гнучких і стійких освітніх моделей.

У роботі проаналізовано основні моделі змішаного навчання, які ефективно застосовуються в українському освітньому контексті: ротаційну модель, гнучку модель та збагачену віртуальну модель. Особливу увагу приділено адаптації цих моделей до різних типів навчальних закладів – від великих університетів до регіональних і сільських шкіл, які мають обмежені технологічні ресурси.

Дослідження розкриває методи забезпечення безперервності освітнього процесу в складних умовах, включаючи застосування асинхронного навчання, використання офлайн-навчальних пакетів та кризових комунікаційних каналів. Значну увагу приділено інструментам персоналізації навчального досвіду через адаптивні платформи, модульний підхід до вивчення матеріалу та створення індивідуальних навчальних траєкторій.

Окремо проаналізовано трансформацію ролі викладача від передавача знань до фасилитора освітнього процесу, що забезпечує створення умов для самостійного навчання студентів, розвитку їхнього критичного мислення та навичок самоорганізації. Розглянуто стратегії підтримки мотивації студентів через використання елементів гейміфікації, релевантного контенту та систематичного зворотного зв’язку.

Важливою складовою дослідження є аналіз методів оцінювання результатів навчання у змішаному форматі, який поєднує традиційні підходи з новими можливостями цифрових технологій. Розглянуто застосування портфоліо, проектної діяльності та заходів забезпечення академічної доброчесності в умовах дистанційного навчання.

Результати дослідження підтвердили стратегічну виправданість впровадження технологій змішаного навчання як ефективного інструменту підвищення якості іншомовної освіти, здатності адаптуватися до складних умов і забезпечити високі результати навчання. Визначено перспективні напрями подальших досліджень, що включають комплексний аналіз впливу різних моделей на розвиток окремих комунікативних компетентностей та інтеграцію штучного інтелекту у викладанні англійської мови.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО НАВЧАННЯ ПИСЬМОВОГО ПЕРЕКЛАДУ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ

Віктор Глух — 2025-09-02

У статті висвітлено підходи до навчання письмового перекладу в системі професійної підготовки майбутніх філологів, здійснено аналіз їхньої ефективності та виокремлено основні тенденції, виклики та перспективи удосконалення методики навчання перекладу в умовах сучасної освіти. Проаналізовано трансформацію методики навчання письмового перекладу під впливом цифровізації, автоматизації перекладацької діяльності, активізації міжкультурної взаємодії та зростання обсягів перекладу. Підкреслено необхідність інтеграції традиційних текстоцентричних методів з інноваційними освітніми технологіями та практиками, зорієнтованими на розвиток стратегічного, когнітивного, міжкультурного й технологічного компонентів перекладацької компетентності. Узагальнено результати вітчизняних і зарубіжних досліджень щодо формування лексичної, стратегічної, текстотвірної й аналітичної компетентностей; інтеграції Task-Based Learning, моделі Flipped Classroom, CAT-інструментів і технологій машинного перекладу; запровадження колаборативного письма, розвиток критичного мислення, рефлексії та цифрової грамотності. Розглянуто необхідність запровадження комплексних підходів, які поєднують теорію з практикою, роботу з жанрово-стилістичними особливостями текстів та використання професійних платформ. Виокремлено актуальні професійні ролі фахівця у галузі перекладу: локалізатор, редактор, координатор проєктів, а також відповідні навички: прийняття рішень, планування, робота в команді, робота з цифровими технологіями та редагування машинного перекладу. Наголошено на необхідності етичної та безпечної інтеграції штучного інтелекту у процес підготовки майбутніх фахівців. Особлива увага зосереджується на важливості формування здатності до критичного аналізу й аргументації перекладацьких рішень, розвитку рефлексії та цифрової грамотності як ключових умов професійного становлення. Підкреслено роль автентичних завдань і кейсів, що відтворюють реальні умови перекладацької діяльності та готують студентів до викликів сучасного ринку.

СУЧАСНІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ З ОБДАРОВАНИМИ УЧНЯМИ 10-11 КЛАСІВ

Вікторія Герман — 2025-09-02

У статті досліджено основні аспекти використання сучасних технологій навчання обдарованих учнів на уроках української мови в 10-11 класах, визначено зміст понять «технологія», «сучасні освітні технології», «проєктна технологія», «інформаційно-комунікаційна технологія», окреслено різні підходи до потрактування поняття «технологія» як складової сучасного освітнього процесу, з’ясовано зміст деяких із них та доведено доцільність використання в освітньому процесі з вищезазначеною категорією учнів.

Констатовано, що обдаровані учні мають унікальні освітні потреби, які не задовольняються в традиційній системі освіти. Вони потребують нових підходів та гнучких методик навчання. Тому сучасні технології, спрямовані на створення максимально сприятливих умов для прояву та розвитку здібностей і таланту обдарованих здобувачів освіти, розвиток уміння самостійно та нестандартно мислити, прогнозувати результати, виявляти творчий підхід у будь-якій діяльності, адаптуватися до соціальних змін і криз у суспільстві, відчути себе впевненими суб’єктами на ринку праці в майбутньому, бути психологічно стійкими та вмотивованими, є доречними в освітньому процесі.

Доведено, що використання сучасних технологій на уроках української мови найбільш повно забезпечує комфортні, безконфліктні й сприятливі умови розвитку обдарованих учнів, усебічно реалізує їх природний потенціал, виховує особистість, здатну до самоосвіти, саморозвитку, самовдосконалення; обдаровані учні є не об’єктом, а суб’єктом навчання, вони відчувають себе активними учасниками подій і власної освіти та розвитку.

Доведено, що при використанні інтерактивних технологій варто дотримуватися принципів: активності, зворотнього зв’язку, експерименту, довіри, рівності поглядів та ін. Вибір певної технології навчання залежить насамперед від поставлених завдань та мети.

Передбачено, що сучасні технології освітнього процесу здатні стати тим фактором, який оптимізує сутність і структуру педагогічної взаємодії.

ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ В ПЕДАГОГІЧНИХ ВИШАХ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ МІСЦЕВОЇ МИНУВШИНИ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

Анжеліка Голуб — 2025-09-02

У статті окреслено ключову освітню мету, засади державної політики щодо її провадження в нашій країні (Закон України «Про освіту» від 5 вересня 2017 р.). Ґрунтовно осмислено поняття «компетентність», «дистанційне навчання». Розглянуто недоліки та переваги останнього, зокрема в умовах російсько-української війни. Детально проаналізовано значення історичного краєзнавства в контексті викладання історії України студентам педагогічних вишів із висвітленням теоретичних і практичних аспектів такого підходу. Актуальність теми обумовлена необхідністю формування в здобувачів вищих шкіл усвідомленого ставлення до власної історії та ідентичності, що є особливо важливим у умовах глобалізації та стрімких культурних змін.

У статті велику увагу приділено методам викладання історії, зокрема традиційним (лекції, семінари, практичні, підготовка рефератів, робота в групах) і інноваційним (дискусії, конкурси, вікторини, кейсів, проєктів, створення блогів, відеоматеріалів). Здійснено огляд цифрового інструментарію різного призначення: для інтерактивних презентацій (Prezi, Canva, Google Slides, Nearpod); онлайн-платформи для створення віртуальних екскурсій та розробки інтерактивних карт (StoryMapJS, ArcGIS StoryMaps, Google Maps); гейміфікація історичного освітнього процесу (Cossacks: European Wars, Kingdom Come: Deliverance); платформи для онлайн-тестувань (Kahoot або Quizizz); соціальні мережі (Facebook, Instagram, TikTok).

Звернуто увагу на те, що інтеграція локальної історії в освітній процес не лише підвищує зацікавленість студентів у навчанні, але й сприяє розвитку їхнього критичного мислення. Досліджено роль виробничих практик істориків у педагогічних вишах, які навіть у умовах дистанційного навчання важливі для формуванню професійних компетентностей, таких як вміння створювати інтерактивні навчальні матеріали, організовувати онлайн-заняття та ефективно комунікувати зі своїми учнями в віртуальному середовищі. Позитивним моментом є співпраця вищих шкіл і місцевих музеїв, архівних установ.

ЗМІСТОВИЙ АСПЕКТ НАВЧАННЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ІМЕРСИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Володимир Горбаченко — 2025-09-02

У статті здійснено теоретичне обґрунтування змістового аспекту навчання з використанням імерсивних технологій (віртуальної, доповненої та змішаної реальності) в закладах загальної середньої освіти. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю адаптації освітнього змісту до нових форм подання навчального матеріалу, що реалізуються через імерсивне середовище. Визначено, що ефективність імерсивного середовища навчання залежить не лише від технологічного інструментарію, а насамперед від змісту, який повинен бути педагогічно доцільним, інтерактивним, персоналізованим та спрямованим на формування ключових компетентностей випускника Нової української школи, таких як критичне мислення, комунікативні навички та здатність до самонавчання.

Треба зазначити, що змістовий компонент методичної системи навчання є взаємопов’язаним з імерсивною технологією навчання, яка являє собою педагогічну технологію, що передбачає цілеспрямовану інтеграцію імерсивних цифрових технологій у процес навчання з метою створення імерсивного середовища. Вона включає сукупність дидактично обґрунтованих методів, форм організації, підходів та засобів навчання, спрямованих на активізацію пізнавальної діяльності, формування суб’єктивного навчального досвіду та розвиток інтелектуальних і творчих здібностей учнів.

В роботі обґрунтовуються принципи формування змістового компонента імерсивного навчання: компетентнісна орієнтація, навчання на досвіді, візуалізація, адаптивність, інтерактивність та інтегрованість. Запропоновано структуру змісту, яка включає контекстуальний, інформаційно-аналітичний, діяльнісний та рефлексивний блоки, що забезпечують послідовне занурення учнів у навчальну діяльність та сприяють формуванню ключових компетентностей. Виділено етапи організації процесу навчання з використанням імерсивних технологій, що передбачають мотивацію, первинне змістове занурення, поглиблення знань через моделювання та застосування, а також зворотний зв’язок і саморефлексію. Стаття підкреслює, що змістовий компонент навчання на основі імерсивних технологій є цілісною основою для досягнення цілей сучасної освіти в умовах цифрової трансформації.

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАНЬ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ В РОБОТІ СУЧАСНИХ ПЕДАГОГІВ

Арсен Гребенюк — 2025-09-02

У статті досліджено зв’язок візуалізації з наочністю, та ключові аспекти використання візуалізації як засобу підвищення ефективності професійної діяльності педагогів у цифрову епоху. Візуалізація розглядається як процес створення візуального тексту, що репрезентує інший, складніший текст. Визначено, що цей процес не буває цілком завершеним, але посилює ефективність сприйняття освітнього матеріалу, сприяє кращому засвоєнню складних понять, адаптації інформації до потреб і вподобань цільової авдиторії.

Метою статті є виявлення перспективних напрямів використання технологій візуалізації в діяльності сучасних педагогів, що може сприяти їхньому професійному розвитку та підвищенню ефективності організації й проведення освітнього процесу.

Встановлено, що форми візуалізації різноманітні, від діаграм і графіків на площині до тривимірних моделей, але спираються на спільні семіотичні принципи. Як частина сучасної візуальної культури, візуалізація в освіті тісно пов’язана з використанням цифрових технологій, комп’ютерних пристроїв, обладнаних екраном, онлайновими інструментами обробки даних. Вказано приклади таких інструментів, їхній функціонал у контексті формування інтерактивного, гнучкого та естетично привабливого освітнього середовища.

Обґрунтовано, що вміння структурувати інформацію, застосовувати ергономічні рішення в візуальному дизайні, враховувати особливості сприйняття інформації різними групами її споживачів, стають умовами професійного розвитку педагогів і їхньої авторитетності в освітньому середовищі.

Стаття розглядає також роль масової культури та художньої візуалізації як медіаторів між складними науковими поняттями і повсякденним досвідом учнів.

Дослідження наголошує на необхідності формування у педагогів професійної компетентності у сфері візуалізації, та пропонує поглиблення уваги в навчанні майбутніх педагогів і на курсах підвищенні їхньої кваліфікації за низкою визначених напрямків. Перспективними напрямками в цьому контексті є зокрема використання елементів інтерактивності, візуалізації результатів у реальному часі, застосування принципів цифрової доступності. Водночас зазначено, що цифрові засоби наочності та візуалізації не є універсальними і педагогами не слід цілком відмовлятися від традиційних, нецифрових засобів.

EDTECH ТА РОЗВИТОК ЦИФРОВОЇ ГРАМОТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ОСВІТИ: ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ У ЗВО

Олексій Дундар — 2025-09-02

У статті досліджується роль технологій EdTech у формуванні цифрової грамотності майбутніх фахівців освіти в контексті трансформації сучасної вищої школи. Акцентовано увагу на інноваційних педагогічних підходах, що інтегрують цифрові рішення у навчальні процеси ЗВО, забезпечуючи розвиток ключових компетентностей, необхідних для ефективного професійного становлення педагога ХХІ століття. Проаналізовано приклади застосування адаптивного навчання, штучного інтелекту, віртуальної та доповненої реальності, а також методики розвитку критичного мислення, етичного використання цифрових інструментів і навичок самонавчання. Обґрунтовано потенціал EdTech як засобу не лише технічної модернізації освіти, а й побудови інклюзивного, етичного та інноваційного освітнього середовища.

Здійснено аналіз процесу цифрової трансформації вищої освіти, що передбачає переосмислення традиційних педагогічних моделей у контексті вимог інформаційного суспільства. Окреслено вплив цифрових інструментів (EdTech, LMS, адаптивні платформи) на розвиток інтерактивного, студент-центричного навчання, формування критичного мислення, цифрової етики та нових професійних ролей викладача. Акцентовано на значенні цифрової грамотності як ключової компетентності, відповідно до європейських рекомендацій та глобальних освітніх ініціатив (UNESCO, OECD). Розкрито потенціал цифрових рішень щодо інклюзії, персоналізації та адаптації освітніх стратегій на основі аналітики навчальних даних.

Стаття присвячена комплексному аналізу інноваційних освітніх практик, які трансформують сучасне навчальне середовище через інтеграцію цифрових технологій та педагогічних інновацій. Розглядаються ключові напрями модернізації освіти: адаптивне навчання, штучний інтелект, віртуальна та доповнена реальність (VR/AR), методики розвитку критичного мислення, навички самонавчання та етичне використання цифрових інструментів. Авторка аналізує приклади впровадження відповідних підходів і платформ, зокрема CK-12, ALEKS, Labster, ClassVR, Duolingo та інші, що формують індивідуалізовані освітні траєкторії. У центрі уваги – формування компетентностей XXI століття, розвиток етичної та технологічної грамотності, а також забезпечення доступності та інклюзивності в умовах цифрової трансформації освіти.

МЕТОДИ ПАРТИСИПАТИВНОГО НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

Василь Жуков — 2025-09-02

У статті проаналізовано найбільш ефективні методи партисипативного навчання майбутніх учителів у закладах вищої педагогічної освіти. З’ясовано, що партисипативне навчання, насамперед, передбачає активну участь і співпрацю як студентів, так і викладачів у процесі навчання, відрізняється від традиційних підходів, які орієнтовані на викладача, і сприяє переходу до організації навчання орієнтованого на студента. Зазначений підхід передбачає різні заохочувальні методи і сприяє розвитку в майбутніх учителів необхідних навичок.

У статті також схарактеризовано провідні функції (формувально-освітня, когнітивна, мотиваційна, операційна, нормативна), що виконують партисипативні методи навчання. Установлено переваги (сприяння активній участі студентів, привабливість, стимулювання ініціативи, розвиток критичного мислення, сприяння спільному навчанню, покращенню комунікативних навичок та обґрунтованості дій студентів тощо) та основні недоліки (виснажливість їх використання для учасників освітньої взаємодії, серйозність підготовки від викладача та наявність додаткових ресурсів, можливість заперечень з боку окремих студентів та викладачів щодо переходу від традиційних методів до партисипативних підходів тощо) зазначених методів.

З’ясовано найбільш дієві методи партисипативного навчання, як-от: спільне навчання (організація групових проєктів, взаємне навчання та мозковий штурм); досвідне навчання (стажування, симуляція та проєкти службового навчання); проєктне навчання.

Проведене дослідження свідчить, що при навчанні майбутніх учителів використовується комбінація різних партисипативних методів, а саме: групова робота, мозковий штурм, рольові та управлінські ігри, тематичні дослідження, семінари, метод акваріума, лабіринту тощо.

Окрема увага приділена аналізу метода рольової гри, який передбачає моделювання реальних ситуацій та відпрацювання різних робочих завдань і допомагає студентам використовувати власний досвід із реальних життєвих ситуацій.

Наголошується на досвіді Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди щодо ефективності використання рольових ігор на предметах психолого-педагогічного циклу.

ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Долорес Завітренко — 2025-09-02

У статті визначено особливості навчання іноземної мови дітей ООП Охарактеризовано специфіку труднощів, які викликає порушення слуху та зору у процесі навчання іноземної мови. Відзначено, що під час занять з іноземної мови зі студентами з особливими освітніми потребами в на перше місце висувається завдання щодо розвитку мислення, пам’яті, мовлення, активізації пізнавальної діяльності. Використовуючи інформаційно-комунікаційні технології, студенти з особливими освітніми потребами із задоволенням та бажанням опановують іноземну мову. Застосування ігрових програм, перегляд відеофільмів, аудіозаписів допомагає студентам швидше та легше запам’ятовувати запропонований викладачем матеріал. Завдяки цьому в студента виникає відчуття, що його зусилля не марні. Навчити дитину з особливими освітніми потребами іноземної мови – це складний і тривалий процес. Відзначено, що людина з обмеженими можливостями може відчувати певні труднощі в процесі вивчення іноземної мови, наприклад, труднощі із засвоєнням нових лексичних одиниць, граматичних та синтаксичних конструкцій, аудіюванням (труднощі фонематичного характеру унеможливлюють диференціацію схожих звуків). Але навчання іноземної мови студентів з порушеннями здоров’я сьогодні є особливо актуальним через те, що в наш час не стільки важливо дати студенту якомога більший багаж знань, скільки забезпечити його загальнокультурний, особистістний і пізнавальний розвиток, озброїти таким важливим умінням, як уміння вчитися. Підкреслюється, що наявність лише одного студента з особливими освітніми потребами в групі вже потребує вже потребує особливої уваги викладача, внесення різноманітних змін у перебіг навчального процесу та застосування відповідних підходів. Зазначено, що необхідним також є спрямування навчання іноземних мов учнями з особливими потребами на формування вмінь мовленнєвої поведінки в ситуаціях, що відображають комунікативну діяльність, засобами інтерактивних технологій та ІКТ.

МЕДІАДИДАКТИКА ЯК ЗАСІБ ПОДОЛАННЯ ОСВІТНІХ ВТРАТ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯ ТА МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦЯ

Ольга Калініченко — 2025-09-02

У статті розглянуто проблему подолання освітніх втрат у студентів закладів вищої освіти, які виникли внаслідок дії кризових чинників (збройного конфлікту, пандемії, дистанційного навчання), шляхом упровадження інструментів медіадидактики в процес вивчення української мови за професійним спрямуванням. Зазначено, що втрати стосуються насамперед зниження мотивації до навчання, нерівного доступу до освітніх ресурсів та зниження рівня мовленнєвої компетентності студентів. Окреслено сутність поняття «медіадидактика» як сучасної освітньої технології, що базується на інтеграції медіаресурсів у навчальний процес з метою активізації пізнавальної діяльності, індивідуалізації навчання та підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу. Особливу увагу приділено ролі цифрових платформ, інтерактивних мультимедійних засобів, онлайн-курсів і чат-ботів у формуванні лінгвістичних та комунікативних навичок студентів. Проаналізовано дидактичні можливості медіатекстів, зокрема професійно орієнтованих відео, подкастів, інфографік, інтерактивних завдань, які сприяють збагаченню словникового запасу, розвиткові критичного мислення, формуванню навичок професійного мовлення та підвищенню рівня усного й письмового мовлення. Зазначено ефективність використання медіадидактичного підходу для подолання індивідуальних освітніх втрат, адаптації студентів до змін навчального середовища та зниження когнітивного навантаження під час опанування фахової термінології та мовленнєвих стандартів у межах спеціальності. У результаті дослідження зроблено висновок, що медіадидактика є дієвим засобом розвитку мовленнєвої компетентності фахівця, забезпечуючи якісне навчання української мови за професійним спрямуванням в умовах сучасних викликів вищої освіти. Подальші дослідження доцільно спрямувати на створення методичних моделей впровадження медіадидактики в дисципліни гуманітарного й професійного спрямування, розроблення навчально-методичних матеріалів та цифрових платформ, орієнтованих на специфіку майбутньої професійної діяльності студентів.

МЕТОДИКА РОЗВИТКУ ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НАУКОВИХ І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ З ВИКОРИСТАННЯМ СИСТЕМИ ПОШУКУ НАУКОВИХ МАТЕРІАЛІВ SCILIT

Алла Кільченко — 2025-09-02

Стаття присвячена розробці методики розвитку цифрової компетентності наукових і науково-педагогічних працівників з використанням системи пошуку наукових матеріалів Scilit. У статті розглянуто поняття та процес розвитку цифрової компетентності в Україні, а також – роль відкритих освітньо-наукових інформаційних систем у науково-педагогічній діяльності. Представлено авторську методику розвитку цифрової компетентності з використанням багатофункціональної бази даних Scilit, проаналізовано вплив застосування цієї системи на процес розвитку цифрових навичок наукових та науково-педагогічних працівників, досліджено, як Scilit допомагає знаходити, аналізувати та використовувати наукові матеріали з ефективністю та точністю. Також проаналізовано педагогічний потенціал Scilit для вдосконалення навчального процесу та наукових досліджень, що відкриває нові можливості розвитку цифрової компетентності наукових і науково-педагогічних працівників за допомогою цієї системи.

Авторами статті розроблено спецкурс «Розвиток цифрової компетентності наукових і науково-педагогічних працівників з використанням системи пошуку наукових матеріалів Scilit» для підвищення цифрової грамотності науковців та викладачів закладів вищої освіти за допомогою системи Scilit. Спецкурс складається з двох модулів: 1. Теоретичний модуль – основи цифрової компетентності та методи її формування. 2. Практичний модуль – робота з базою даних Scilit (пошук, аналіз та використання наукових матеріалів). Представлено схему методики розвитку цифрової компетентності наукових та науково-педагогічних працівників з використанням Scilit, яка є теоретично обґрунтованою системою методів, способів, форм та прийомів навчання, спрямованою на формування цифрових навичок роботи з науковими публікаціями. Прогнозованим результатом є підвищення рівня розвитку цифрової компетентності наукових і науково-педагогічних працівників шляхом використання наукової пошукової системи Scilit, що сприятиме їхній конкурентоспроможності в глобальному науковому просторі та інтеграції української науки у світовий академічний простір.

ІНОЗЕМНА МОВА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТІ З АКАДЕМІЧНОГО ПИСЬМА В УМОВАХ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ

Олена Кравченко — 2025-09-02

У статті комплексно розглянуто взаємозв’язок між вивченням англійської мови та формуванням навичок академічного письма у студентів закладів вищої освіти. Розкрито теоретичні засади, які демонструють, що розвиток мовної компетенції у процесі опанування англійської мови суттєво сприяє підвищенню рівня академічної грамотності та письмової комунікації. Звернено увагу на виклики інтернаціоналізації науки, які зумовлюють необхідність володіння академічним письмом англійською мовою як інструментом участі у світовому науковому дискурсі. Метою дослідження є обґрунтування ефективних методів і засобів формування академічних навичок письма в межах навчального процесу з англійської мови, що включають роботу з аутентичними академічними текстами, розробку жанрово орієнтованих завдань, інтеграцію цифрових платформ для практики письма, а також застосування інтерактивних методів, зокрема, групових дискусій, рецензування та проєктної діяльності. У статті детально проаналізовано сучасні педагогічні підходи, які сприяють розвитку мовної точності, логічної структури, аргументованості та жанрової компетентності, що є основою академічного письма. Особливий акцент зроблено на необхідності комплексного інтегрованого підходу, що поєднує мовну підготовку з формуванням дослідницьких навичок, дозволяючи студентам адаптуватися до вимог сучасної академічної спільноти. Поєднання традиційних і новітніх дидактичних засобів забезпечує послідовне і системне удосконалення академічних навичок, що впливає на конкурентоспроможність майбутніх фахівців у міжнародному освітньому просторі. Рекомендації, наведені в роботі, можуть бути застосовані при розробці і модернізації навчальних програм та методичних матеріалів для викладання академічного письма англійською мовою, що відповідає потребам сучасної науки і практики.

ШТРИХИ ДО РЕАЛІЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЇ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ: МОВНО-ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ

Людмила Кричун — 2025-09-02

У статті розглянуто проблему розвитку критичного мислення як однієї з ключових компетентностей сучасного учня в умовах глобалізаційних викликів, соціально-економічних трансформацій та нестабільного освітнього процесу в Україні. Визначено, що критичне мислення, започатковане в педагогічній традиції Дж. Дьюї та розвинене в працях М. Ліпмана, у другій половині ХХ століття стало провідним освітнім концептом, спрямованим на трансформацію освітнього процесу з пасивного засвоєння знань на формування автономної, самостійно мислячої та соціально відповідальної особистості.

У публікації здійснено аналіз вітчизняних наукових досліджень, простежено адаптацію світових здобутків до специфіки української школи. Узагальнено теоретичне підґрунтя поняття «критичне мислення» у трактуванні зарубіжних та українських дослідників, підкреслено його значення в системі компетенцій ХХІ століття.

Визначено, що розвиток критичного мислення на уроках української мови та літератури є одним із стратегічних напрямів модернізації національної школи, оскільки забезпечує інтеграцію освітнього процесу з реальними життєвими потребами учнів, формує їхню готовність до прийняття рішень в умовах невизначеності та сприяє становленню особистостей, здатних ефективно функціонувати в інформаційному суспільстві.

У науковій розвідці зазначено, що впровадження прийомів технології критичного мислення на уроках української літератури сприятиме глибшому осмисленню художніх текстів, формуванню особистісної читацької мотивації та розвитку умінь аналізувати й інтерпретувати твори крізь призму світоглядного контексту. А на уроках української мови критичне мислення забезпечуватиме не тільки засвоєння знань, а й розвиток комунікативної компетентності, гнучкості мислення та інтелектуальної самостійності, що відповідає вимогам сучасної освіти та суспільним запитам.

КОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ ГРАМАТИКИ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Тетяна Лелека — 2025-09-02

На початку XXI століття підходи до викладання іноземних мов зазнали змін. Головною метою є формування комунікативних компетентностей у здобувачів вищої освіти з урахуванням комунікативних умінь. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю розкриття механізмів навчання граматичного матеріалу з позиції його комунікативної спрямованості. Усе базується на мовних знаннях, необхідних для опанування мовної структури. Студенти повинні навчитися спілкуватися іноземною мовою в реальних життєвих ситуаціях і швидко реагувати на репліки іноземною мовою.

Метою дослідження є аналіз існуючих підходів до викладання граматичного матеріалу, а також опис основних аспектів комунікативної граматики.

Розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності неможливий без засвоєння граматичного матеріалу, оскільки мовлення має бути правильним. У контексті сучасних підходів актуальним є питання пошуку нових методів вивчення граматики. Ефективним вважається вивчення граматичного матеріалу з комунікативною спрямованістю, коли студенти розуміють структуру мови й починають використовувати іншомовні конструкції у власних висловлюваннях.

Дедуктивний та індуктивний підходи до вивчення граматики є поширеними, коли студенти або вивчають правило, а потім застосовують його в реченні; або аналізують приклади з подальшим усвідомленням правила. Таким чином, вибір методу залежить від багатьох факторів, таких як вік студентів, кількість часу, відведеного на вивчення матеріалу, та мети навчання. Ефективним способом вивчення граматичної структури є комунікативна ситуація, створена викладачем, щоб студенти відчули необхідність використовувати конкретну граматичну конструкцію і зрозуміли її значення.

Комунікативний метод починається зі сприймання інформації, тренування та самостійного використання вивченого в різноманітних комунікативних ситуаціях. На різних етапах граматичні вправи з комунікативною спрямованістю супроводжуються мовленнєвими завданнями в реальних ситуаціях. Крім того, мовлення студентів має імітувати справжню комунікацію. Уведення граматичних структур повинно бути природним, щоб студенти усвідомлювали їх важливість у формуванні моделей спілкування.

Оцінювання рівня сформованості граматичних навичок здійснюється відповідно до критеріїв оцінювання комунікативної компетентності.

СУЧАСНІ МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЄКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИ НАВЧАННІ РОБОТОТЕХНІКИ НА УРОКАХ ТЕХНОЛОГІЙ

Євгеній Литус — 2025-09-02

У статті досліджується роль проєктно-орієнтованого підходу у викладанні модуля «Основи автоматики та робототехніки» у закладах загальної середньої освіти. Актуальність теми обумовлена потребою формування в учнів технічного мислення, креативності та практичних компетентностей, необхідних у сучасному технологічному середовищі. Проєктне навчання розглядається як ефективний інструмент інтеграції теоретичних знань із практичною діяльністю, що сприяє розвитку аналітичних, дослідницьких та інженерних навичок.

Авторами зазначається, що проблемно-орієнтоване навчання стимулює критичне мислення через постановку реальних технічних завдань, таких як розробка автономного робота з функцією уникнення перешкод. Учні проходять усі етапи проєкту – від аналізу завдання до тестування та вдосконалення продукту, що формує системний підхід до вирішення інженерних проблем.

Метод досліджень та експериментів розглядається як засіб розвитку технічної грамотності. На прикладі роботи з робототехнічними наборами (Arduino, LEGO Mindstorms) показано, як учні досліджують принципи роботи сенсорів, аналізують їхню ефективність та вдосконалюють конструкції на основі експериментальних даних.

Метод кейс-стаді дозволяє учням аналізувати реальні промислові рішення (наприклад, роботизовані системи Tesla або медичні роботи Da Vinci) та переносити цей досвід у власні проєкти. Це сприяє розумінню сучасних технологій, розвитку аналітичного мислення та вмінню працювати в команді.

Результати дослідження підтверджують, що проєктна діяльність: підвищує мотивацію учнів до вивчення технічних дисциплін, формує дослідницькі та інженерні компетентності, розвиває критичне та системне мислення, готує учнів до майбутньої професійної діяльності в умовах цифрової економіки.

У висновках зазначається, що проєктно-орієнтований підхід є перспективним напрямом у технологічній освіті, але потребує подальшого вдосконалення, зокрема: розробки критеріїв оцінювання ефективності проєктів, інтеграції STEM/STEAM-підходів, використання штучного інтелекту та машинного навчання в освітніх проєктах.

Стаття може бути корисною для вчителів технологій, методистів, розробників освітніх програм, а також для всіх, хто цікавиться інноваційними методами навчання в технологічній освіті.

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Наталя Мильніченко — 2025-09-02

У статті досліджується методика викладання української мови за професійним спрямуванням у закладах вищої освіти, аналізуються традиційні та сучасні підходи до організації навчального процесу, визначаються проблеми та виклики, пов’язані з підготовкою студентів різних спеціальностей. Проблема полягає у забезпеченні ефективності формування професійної мовної компетентності студентів, що відповідає вимогам ринку праці та стандартам професійної освіти. Встановлено, що традиційні методи такі, як: лекційно-семінарська, практична та індивідуальна робота, зберігають актуальність, однак потребують адаптації до умов інтеграції інформаційно-комунікаційних технологій та дистанційного навчання, а також впровадження інтерактивних, симуляційних і гейміфікованих підходів, що підвищують мотивацію студентів, розвивають комунікативні навички та формують професійне мовлення. Узагальнено результати сучасних досліджень українських науковців, які свідчать про ефективність інноваційних технологій у мовній підготовці та необхідність системного підходу до організації навчального процесу з поєднанням традиційних і новітніх методів, використанням дистанційних платформ, інтерактивних вправ і тестових систем оцінювання. Мета статті – комплексно висвітлити існуючі методичні підходи, визначити напрям удосконалення та окреслити перспективи подальших наукових розвідок у сфері методики викладання української мови за професійним спрямуванням. Результати дослідження свідчать, що ефективна методика передбачає інтеграцію інформаційних технологій у навчальний процес, підвищення практичної спрямованості занять та активне застосування інтерактивних форм роботи, що сприяє формуванню мовної компетентності, професійних навичок комунікації та адаптації до сучасної професійної діяльності. Перспективи подальших розвідок пов’язані з розробленням дидактичних матеріалів, цифрових платформ і методичних рекомендацій для оптимізації навчального процесу та дослідження ефективності комбінованого використання традиційних і інноваційних методів у різних галузях підготовки студентів.

ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДСНС ЗАСОБАМИ ІНФОМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Віталій Миронюк — 2025-09-02

Необхідним елементом сучасної вищої освіти стало впровадження в освітній процес інноваційних педагогічних та інфомаційно-комунікаційних технологій, адекватних новій освітній парадигмі, яка орієнтована на розвиток активної особистості, що вільно орієнтується у світовому інформаційному просторі і використовує цей ресурс для саморозвитку.

У статті розкрито особливості використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у формуванні управлінської компетентності майбутніх фахівців ДСНС.

Встановлено, що формування управлінської компетентності майбутніх фахівців ДСНС є багатогранним і складним процесом, що вимагає поєднання теоретичної підготовки, практичних навичок і психологічної готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Лише системний підхід, орієнтований на сучасні виклики та технології, здатен забезпечити підготовку висококваліфікованих керівників, здатних ефективно діяти в умовах будь-яких криз.

Інформаційно-комунікаційні технології створюють широкі можливості для формування пізнавального інтересу курсантів. Комплексне впровадження та використання різноманітних ІКТ (навчальні та тренувальні програми, мережне навчання, системи підтримки прийняття рішень, хмарні сервіси тощо) сприяють підготовці до управлінської діяльності курсантів і студентів.

Сучасні ІКТ відкривають нові можливості для підготовки управлінців у сфері ДСНС. Використання симуляторів, віртуальної та доповненої реальності, систем моніторингу надзвичайних ситуацій дозволяє відпрацьовувати дії в максимально наближених до реальності умовах без ризику для життя. Ці технології дають змогу здійснювати індивідуалізацію навчання, підвищують мотивацію курсантів і студентів до самостійного отримання повної навчальної інформації та необхідних знань і вмінь, пов’язаних із подальшими службовими функціями, забезпечує наочність і системність викладення матеріалу, інтегрування знань і вмінь із різних дисциплін.

Перспективи подальшої наукової розробки означеної проблеми вбачаються в обґрунтуванні критеріїв, показників їх вияву та рівнів сформованості управлінської компетентності майбутніх фахівців ДСНС.

ПЕДАГОГІЧНІ СТРАТЕГІЇ ФОРМУВАННЯ ЛІНГВІСТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ БІБЛІОТЕЧНА, ІНФОРМАЦІЙНА ТА АРХІВНА СПРАВА У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ЛІНГВІСТИЧНИХ ОСНОВ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА

Алла Моргун — 2025-09-02

Лінгвістична компетентність, як здатність ефективно аналізувати, створювати та обробляти тексти документів, є однією з основних складових професійної компетентності фахівців цих напрямів. Вона охоплює знання мовних норм, термінології, стандартів ділового мовлення, а також уміння адаптувати тексти до потреб різних аудиторій, що є особливо важливим у контексті цифрової трансформації інформаційного середовища. У процесі вивчення лінгвістичних основ документознавства педагогічні стратегії відіграють вирішальну роль у формуванні цієї компетентності, забезпечуючи інтеграцію теоретичних знань із практичними навичками.

У статті розглянуто педагогічні стратегії формування лінгвістичної компетентності студентів спеціальності «Бібліотечна, інформаційна та архівна справа» у процесі вивчення лінгвістичних основ документознавства. Наголошено, що лінгвістична компетентність є ключовим елементом професійної підготовки, оскільки документи мають мовну природу та вимагають розуміння структури, термінології, стилістики. Визначено ефективні стратегії: текстоцентричний підхід, що передбачає аналіз реальних текстів документів; інтерактивні методи (кейс-методи, симуляції), які дають змогу моделювати професійні ситуації; проєктна діяльність, спрямована на створення інформаційних продуктів із використанням професійної термінології. Обґрунтовано значення інтеграції цифрових технологій (системи типу DSpace, Koha) у навчальний процес, що сприяє розвитку навичок роботи з метаданими й структурованою інформацією. Акцент зроблено на необхідності міждисциплінарного підходу, який об’єднує лінгвістику, інформаційні технології та елементи правового регулювання. Зазначено роль розвитку soft skills: критичного мислення, комунікаційної компетентності, здатності до самонавчання. Зроблено висновок про важливість комплексних педагогічних стратегій, орієнтованих на формування лінгвістичної компетентності як умови успішної професійної діяльності в цифровому інформаційному середовищі.

ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ОСВІТІ: ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ТА ЕТАПИ ВПРОВАДЖЕННЯ

Марина Наровлянська — 2025-09-02

У статті висвітлено історичні передумови та основні етапи впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освітній процес. Обґрунтовано актуальність теми в умовах цифровізації суспільства та трансформації підходів до навчання. Метою дослідження є аналіз становлення технічних засобів навчання (ТЗН) як основи для розвитку сучасних ІКТ в освіті та визначення закономірностей їх поширення в історико-педагогічному контексті.

Застосовано ретроспективний історико-педагогічний метод, що дозволив дослідити еволюцію освітніх технологій від механічних навчальних пристроїв і «чарівних ліхтарів» до появи перших персональних комп’ютерів, мультимедійних засобів і цифрових платформ. Проаналізовано нормативні документи, методичні рекомендації та зразки освітньої практики ХХ–ХХІ століть, зокрема використання навчального кіно, діапроекцій, лінгафонних кабінетів, програмованого навчання, автоматизованих систем контролю знань та освітніх електронних ресурсів.

Узагальнено, що ІКТ в освіті формувалися як результат поетапного технічного прогресу, що супроводжувався змінами змісту освіти, ролі педагога, методики викладання та форм організації навчання. Приділено увагу як вітчизняному, так і іноземному досвіду впровадження ІКТ, зокрема розвитку освітнього телебачення, дистанційного навчання, інтеграції VR та AR-технологій і штучного інтелекту.

Зроблено висновок, що історичне осмислення впровадження ТЗН сприяє глибшому розумінню тенденцій цифровізації сучасної освіти та дозволяє розробити обґрунтовані підходи до формування цифрової компетентності педагогів, зокрема готовності педагогів до використання ІКТ в професійній діяльності. Результати дослідження можуть бути використані при створенні освітніх програм підвищення кваліфікації педагогів з урахуванням етапності й закономірностей розвитку ІКТ у педагогічній практиці.

МАСОВИЙ УНІВЕРСИТЕТСЬКИЙ СПОРТ У МІЖНАРОДНОМУ НАУКОВОМУ ОСМИСЛЕННІ

Василь Овчарук — 2025-09-02

У статті здійснено міждисциплінарний аналіз феномена масового університетського спорту в міжнародному науковому дискурсі. Автор розглядає студентську спортивну активність як складову соціокультурної інтеграції, інструмент формування ідентичності та засіб впливу на психофізіологічне й академічне благополуччя молоді. Зроблено акцент на багатоплановості масового спорту як явища, що виходить за межі освітньої парадигми й охоплює аспекти політики, маркетингу, гендеру, цифровізації, пандемічної кризи та цивілізаційних трансформацій.

Дослідження опирається на аналітичні узагальнення поглядів провідних зарубіжних вчених, які трактують спорт як інструмент виховання соціальної включеності, мотивації до лідерства, когнітивного розвитку та самопізнання. Окрему увагу приділено феномену трансформації фізичної активності у віртуальному середовищі та впливу цифрових технологій на залучення студентства до спортивної культури.

Масовий університетський спорт у міжнародному науковому осмисленні розглядається переважно через призму соціокультурних, психологічних та організаційно-маркетингових підходів, де освітній вплив відіграє другорядну роль. З опрацьованих праць ми бачимо, що спортивно-масова активність сприяє формуванню соціальних зв’язків, лідерських якостей і ментального благополуччя студентства.

Означено контраст між освітніми моделями «західної демократії» й університетською практикою «молодих демократій», зокрема України, де СМР має статус обов’язкової освітньої компоненти. У висновку наголошено на зниженні фізичної активності серед молоді в глобальному масштабі, що зумовлює потребу у переосмисленні функцій університетського спорту як чинника формування сталого освітньо-виховного середовища.

Встановлено, що український досвід з організації спортивно-масової роботи демонструє більшу інтеграцію в освітній процес порівняно з моделями багатьох західних університетів.

ПОДОЛАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ БАР’ЄРІВ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Лілія Онофрійчук — 2025-09-02

Стаття розглядає актуальну проблему психологічної готовності майбутніх педагогів дошкільної освіти до інтеграції інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у їхню професійну діяльність. В умовах активної цифровізації освітнього простору, ефективне застосування ІКТ є ключовим елементом якісного освітнього процесу в закладах дошкільної освіти (ЗДО). Однак, майбутні вихователі часто стикаються з психологічними бар’єрами, що ускладнюють їхню готовність та мотивацію до використання технологій у роботі з дітьми. У статті проведено аналіз основних психологічних перешкод, що виникають у студентів педагогічних спеціальностей щодо використання ІКТ у ЗДО. Серед них виділено страх перед новими технологіями, низьку самооцінку ІКТ-компетентностей, побоювання технічних труднощів, упередження щодо впливу ІКТ на розвиток дітей та недостатнє розуміння педагогічної цінності ІКТ. Розглянуто причини формування цих бар’єрів, включаючи брак практичного досвіду, негативні стереотипи та недостатню методичну підтримку. На основі аналізу запропоновано стратегії подолання психологічних бар’єрів, які охоплюють: забезпечення якісної інформаційної підтримки (надання чіткої, доступної та науково обґрунтованої інформації про ІКТ); організацію ефективного практичного навчання (тренінги, майстер-класи, практичні заняття); формування позитивного емоційного досвіду використання ІКТ (демонстрація успішних прикладів, заохочення експериментів, зворотний зв’язок); сприяння усвідомленню педагогічної цінності ІКТ (розкриття потенціалу технологій для збагачення навчання та розвитку дітей); створення сприятливого психологічного клімату (підтримка викладачів та студентів, обмін досвідом, атмосфера довіри). У статті наголошено на важливості системної роботи з подолання психологічних бар’єрів, оскільки психологічна готовність майбутніх вихователів є ключем до успішної інтеграції ІКТ у дошкільну освіту. Результати дослідження можуть бути корисними для викладачів ЗВО, методистів та фахівців, зацікавлених у якісній підготовці педагогічних кадрів до роботи в умовах цифрової трансформації освіти.

МАТЕМАТИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК КОМПОНЕНТ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Олександра Пальчикова — 2025-09-02

У статті обґрунтовано доцільність виокремлення математичної компетентності як складника мовної особистості, що зумовлено необхідністю застосування не лише лінгвістичних, а й математичних знань під час навчання англійської задля коректного інтерпретування іншомовної інформації, чіткого формулювання ідей та створення висловлень англійською мовою.

Констатовано, що в європейських нормативно-правових документах урахування математичної компетентності особистості пов’язано з необхідністю передбачення змін у виробництві, розподілі ресурсів, соціальній структурі; мінливими тенденціями на ринку праці, обчисленням імовірності економічних ризиків, оцінюванням вигідних торговельних пропозицій і потенційних політичних та соціально-економічних криз. Своєю чергою, володіння математичною компетентністю в українській законодавчій базі передбачає практичне застосування математичних даних у царині точних, гуманітарних, природничих, соціальних наук, політичній, економічній, культурній, побутовій сферах життєдіяльності задля усвідомлення особливостей організації та закономірностей функціонування явищ світу, створення креативного контенту та досягнення професійного розвитку.

Виявлено, що в наукових розвідках під математичною компетентністю розуміють особистісне утворення, що уможливлює оцінювання, інтерпретування та прогнозування результатів діяльності; комбінування здатностей і персональних властивостей особистості для реалізування професійного потенціалу; уміння застосовувати математичні знання (здатність до оперування числами, логічного мислення, абстрагування, аналізу тощо) для знаходження способу розв’язання проблем в реальних життєвих ситуаціях.

З’ясовано, що математична компетентність як компонент мовної особистості під час навчання англійської мови передбачає здатність категоризувати лінгвістичні явища і факти; критично осмислювати мовний контекст задля коректного інтерпретування інформації; структурувати власний мовленнєвий твір через добір лінгвістичних і мовленнєвих засобів доречних до змісту ситуації спілкування; складати алгоритм дій для виконання поточних завдань, необхідних для конструювання логічно завершених висловлень.

ІНТЕГРАЦІЯ ЦИФРОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ У РОЗВИТОК ЛІДЕРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА

Вадим Поліщук — 2025-09-02

У статті розглядається процес інтеграції цифрових інструментів у формування лідерської компетентності майбутніх педагогів в умовах цифрової трансформації освіти. Здійснено аналіз сучасних EdTech-рішень як засобів розвитку стратегічного мислення, етичного лідерства та здатності до інноваційної взаємодії. Акцентовано увагу на важливості цифрової культури, критичного мислення й міжкультурної комунікації в педагогічному лідерстві. Визначено методологічні засади та практичні моделі цифрової підготовки освітніх лідерів, узгоджені з глобальними тенденціями розвитку освіти та компетентнісного підходу.

У статті здійснено міждисциплінарний аналіз технологічно посиленого глобального навчання (TEGL) як інноваційного підходу до формування лідерської компетентності майбутніх педагогів у цифровому освітньому середовищі. Розкрито потенціал цифрових інструментів (Zoom, Padlet, Miro, Google Workspace, LMS-платформи, аналітичні панелі, AI-асистенти) у сприянні стратегічному мисленню, етичному управлінню, міжкультурній взаємодії та розвитку професійного лідерства. Показано, що TEGL не є сукупністю технологій, а педагогічною парадигмою, що об’єднує глобальну компетентність, цифрову інклюзію та трансформаційне мислення. Обґрунтовано потребу впровадження цифрових інструментів у підготовку педагогів нового покоління, здатних діяти як агенти змін у складному, глобалізованому середовищі. Запропоновано концептуальне бачення лідерської компетентності як інтегративного процесу, що включає когнітивні, комунікативні, етичні, інноваційні та соціокультурні компоненти.

Ефективна комунікація, емоційний інтелект та лідерство через співпрацю формують основу позитивної освітньої взаємодії. Інноваційна активність, використання EdTech та здатність до адаптації забезпечують реалізацію змін. Етичне управління включає відповідальність, прозорість і цифрову етику. Соціокультурна чутливість гарантує міжкультурну комунікацію в глобалізованому середовищі, де педагог виступає агентом сталого розвитку.

ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА СЕРВІСИ У ФОРМУВАННІ МАТЕМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

Катерина Польгун — 2025-09-02

У статті характеризується проблема недостатньої мотивації учнів до вивчення математики при застосуванні традиційних методів навчання, що зумовлює потребу у впровадженні інноваційних підходів, зокрема електронних освітніх ресурсів (ЕОР) та гейміфікації. Обґрунтовано актуальність дослідження з огляду на глобальні виклики, такі як пандемія COVID-19 та воєнний стан в Україні, що спонукали до інтенсивного переходу до дистанційного та змішаного навчання.

Метою статті є дослідження дидактичних можливостей інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для підвищення якості математичної освіти, систематизація типів ЕОР і визначення ефективних методичних підходів до їх використання у закладах загальної середньої освіти. Узагальнено результати аналізу наукових джерел, в яких розкрито теоретичні основи гейміфікації, впровадження дидактичних ігор та створення електронного навчального середовища. Розглянуто переваги застосування ІКТ, поміж яких: інтерактивність, персоналізація, адаптивність, доступність та можливість візуалізації складних математичних понять.

У статті проведено порівняльний аналіз сучасних освітніх платформ, таких як GeoGebra, Desmos, Wolfram Alpha, Mangahigh, Mathigon Polypad, LearningApps, Quizizz, PhET з погляду їх дидактичного потенціалу. Здійснено функціональну класифікацію ЕОР за типами діяльності (гіпертекстові, довідкові, моделюючі, демонстраційні, тренажери, системи контролю знань), що дає змогу педагогам цілеспрямовано добирати ресурси відповідно до навчальних цілей. Окрему увагу приділено ролі вчителя у процесі впровадження ІКТ, зокрема його здатності адаптувати електронні ресурси до рівня підготовки учнів, забезпечити педагогічну підтримку та зворотний зв’язок.

Зроблено висновок про необхідність комплексного підходу до впровадження ІКТ в освітній процес, що передбачає врахування дидактичних принципів, індивідуальних освітніх траєкторій учнів та умов змішаного навчання. Окреслено перспективи подальших досліджень у напрямі оптимізації використання ЕОР під час навчання математики, зокрема через розроблення інтегрованих цифрових курсів та вдосконалення педагогічних стратегій у контексті цифрової трансформації освіти.

ІНТЕГРАЦІЯ ПРОЄКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ

Тетяна Саркісян — 2025-09-02

У статті здійснено комплексний аналіз теоретичних і методологічних засад інтеграції проєктної діяльності в процес професійної підготовки майбутніх викладачів філології у закладах вищої освіти. Обґрунтовано актуальність проєктного навчання (ПН) як інноваційного педагогічного підходу, що сприяє цілеспрямованому формуванню професійних компетентностей, розвитку критичного мислення, креативності, здатності до вирішення комплексних завдань та навичок ефективної співпраці, необхідних для успішної педагогічної діяльності в умовах глобалізації та цифрової трансформації освіти. Показано, що інтеграція проєктного навчання забезпечує створення навчального середовища, орієнтованого на активну участь здобувачів освіти, їхню академічну мобільність і здатність до самоосвіти.

Визначено роль проєктного навчання у підвищенні навчальної мотивації здобувачів, забезпеченні практичного застосування лінгвістичних, літературознавчих та культурологічних знань, а також у поглибленні міждисциплінарних зв’язків між філологією, педагогікою, освітніми інноваціями та сучасними інформаційними технологіями. Методологічну основу дослідження становить поєднання теоретичного аналізу, узагальнення передового вітчизняного й зарубіжного досвіду, порівняльних підходів. Особливу увагу приділено розробленню, організації та оцінюванню студентських проєктів різних типів – міждисциплінарних, дослідницьких, творчих і соціально орієнтованих, які відповідають потребам сучасної філологічної освіти та сприяють розвитку як академічних, так і практичних навичок. Результати дослідження підтверджують, що впровадження проєктного навчання позитивно впливає на комунікативну компетентність здобувачів, удосконалює їхні дослідницькі уміння та підвищує готовність до впровадження інноваційних стратегій навчання в умовах шкільної та позашкільної практики.

Водночас проаналізовано ключові проблеми реалізації проєктної діяльності: потребу в належному методичному забезпеченні, у системній підготовці викладачів до роботи з інноваційними технологіями та в адаптації освітніх програм до вимог сучасного ринку праці. З’ясовано, що систематична інтеграція проєктного навчання у процес підготовки майбутніх філологів сприяє формуванню висококваліфікованих, рефлексивних, креативних і адаптивних фахівців, здатних ефективно реагувати на виклики сучасної освіти та забезпечувати її якісний розвиток.

У статті підкреслено, що використання цифрових інструментів і онлайн-платформ для організації та координації проєктної діяльності значно підвищує її ефективність, розширює можливості для міжнародної академічної співпраці та інтеграції до глобального освітнього простору. Такий підхід відкриває нові перспективи для збагачення змісту навчання, удосконалення методів і технологій викладання, а також для розвитку у майбутніх викладачів філології здатності працювати у мультикультурному та технологічному середовищі.

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ АНГЛОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В МОНОЛОГІЧНОМУ МОВЛЕННІ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ З ВИКОРИСТАННЯМ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Ілля Смоловський — 2025-09-02

Стаття присвячена систематизації сучасних підходів до формування англомовної компетентності в монологічному мовленні майбутніх філологів з урахуванням потенціалу використання штучного інтелекту (ШІ). Актуальність дослідження визначається трансформацією методики викладання іноземних мов у контексті цифровізації освіти, поширенням інтерактивних технологій, глобалізаційними викликами та необхідністю підготовки конкурентоспроможних фахівців, здатних ефективно функціонувати в цифровому середовищі. Наголошено, що сучасні освітні реалії вимагають пошуку інноваційних шляхів інтеграції інтелектуальних інструментів у процес професійної підготовки здобувачів.

У статті проаналізовано українські й зарубіжні наукові праці, що висвітлюють різні аспекти розвитку монологічного мовлення: від професійно орієнтованого навчання та використання цифрових платформ до досліджень мовленнєвої плавності, впливу тематики завдань і можливостей автоматизованого оцінювання мовлення. Показано, що вітчизняні дослідження зосереджуються переважно на традиційних, методично перевірених і професійно спрямованих підходах, тоді як зарубіжні активно інтегрують ШІ, соціальні мережі та алгоритми персоналізованого навчання, що свідчить про різні траєкторії розвитку наукових шкіл.

Узагальнення отриманих результатів дозволяє окреслити наукову прогалину, яка полягає у відсутності комплексних методик формування англомовної монологічної компетентності студентів-філологів із використанням ШІ. Новизна роботи полягає у поєднанні результатів українських і зарубіжних напрацювань у міждисциплінарному ключі, що дає змогу визначити перспективні напрями подальших досліджень. Серед них – розробка моделей навчання, які поєднують традиційні дидактичні принципи з можливостями інтелектуальних технологій, зокрема у сфері автоматизованого аналізу мовлення, підтримки студентської автономії, формування креативності та створення персоналізованих освітніх траєкторій. Реалізація таких моделей сприятиме підвищенню ефективності професійної підготовки майбутніх філологів.

ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ДОПОВНЕНОЇ РЕАЛЬНОСТІ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Наталія Солодюк — 2025-09-02

Одним із інноваційних підходів до навчання є впровадження технологій доповненої реальності (AR), які відкривають нові можливості у навчанні, зокрема у сфері літературної освіти. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю модернізації традиційних підходів до викладання, формування у школярів креативності, критичного мислення, цифрової компетентності та емоційної чутливості, що вимагає впровадження AR-технологій як ефективного інструменту сучасної літературної освітньої діяльності. Мета статті полягає в обґрунтуванні методів та педагогічних засад впровадження технології доповненої реальності як інноваційного інструменту літературної освітньої діяльності. З’ясовано, що процес впровадження технології доповненої реальності базується на застосуванні певних методів, які роблять процес навчання більш цікавим та інтерактивним. До таких методів віднесено: бесіду з елементами візуалізації; аналіз та інтерпретацію образів; метод дослідницького читання; рольову гру з віртуальною реальністю; метод літературної дискусії з використанням AR; проблемний метод; метод візуального переказу; метод коментованого читання з візуальними підказками; метод порівняльного аналізу; метод візуальної реконструкції історико-культурного середовища. Виокремлено педагогічні засади впровадження технології доповненої реальності, що є зовнішніми елементами педагогічної системи, які формують простір для її ефективного функціонування. Обґрунтовано, що сприятливе освітнє середовище, підбір відповідного навчального матеріалу та підвищення комп’ютерної грамотності вчителів є основними умовами успішної інтеграції AR. Доведено, що мотивація учнів допомагає підтримувати інтерес до AR-технології та підвищити рівень їхнього навчання, а індивідуалізація навчання за допомогою AR сприяє врахуванню особистих потреб учнів, дозволяє працювати в комфортному для кожного темпі. Перспективи подальших розвідок у даному напрямку вбачаємо в дослідженні впливу AR на рівень читацької компетентності учнів, розвиток емоційного інтелекту, уяви та критичного мислення.

ФОРМУВАННЯ ПІАНІСТИЧНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ЕСТРАДНИХ ВОКАЛІСТІВ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ НАВЧАННЯ ГРІ НА ФОРТЕПІАНО

Римма Сулим — 2025-09-02

У статті підкреслено підвищення вимог до професійної підготовки фахівців в умовах реформування вищої освіти. Вказано на необхідність використання комплексного підходу до формування музично-виконавських компетентностей студентів спеціальності «Естрадний вокал». Визначено важливу роль навчальної дисципліни «Фортепіано» у фаховій підготовці естрадних вокалістів. Підкреслено необхідність враховувати на заняттях з фортепіано специфіку цієї спеціальності та спрямовувати роботу педагога і студента на формування основних професійно-орієнтованих виконавських компетентностей. Акцетовано увагу на тому, що в наш час переважна більшість абітурієнтів, які вступають на спеціальність «Естрадний вокал», не мають базової музичної освіти, що також треба брати до уваги. У зв’язку з цим розкрито основні завдання педагога у роботі зі студентами-вокалістами на початковому етапі навчання грі на фортепіано, а саме: визначити музичні здібності студентів; ознайомити їх з інструментом, розповісти про особливості механізму фортепіано та його широкі можливості; ознайомити з «топографією» клавіатури (назвою клавіш та октав) і характером звучання різних регістрів; сприяти вивченню нотної грамоти тощо. На цій основі визначена структура первинних піаністичних компетентностей, які повинні бути сформовані у майбутніх естрадних вокалістів у класі фортепіано упродовж початкового періоду, а саме: музично-теоретичні, музично-слухові, рухливо-моторні, музично-образні, виконавські. Надано конкретні методичні рекомендації щодо формування у студентів-вокалістів на початковому етапі навчання грі на фортепіано базових піаністичних рухливо-моторних компетентностей, зокрема: формування піаністичного апарату (правильної посадки за інструментом і постановки рук) та первинних навичок звукоутворення на фортепіано. У висновках зазначено, що вибір методики опанування певних засобів і прийомів – це творчий процес, який залежить від рівня методичних знань і практичного досвіду педагога, а також від індивідуальних особливостей студента. Тому в процесі роботи з майбутніми вокалістами у фортепіанному класі педагог повинен творчо підходити до вирішення різних навчальних завдань, враховувати початковий рівень студентів, їхні музичні і виконавські здібності та здійснювати індивідуальний підхід.

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ СТВОРЕННЯ АНГЛОМОВНОЇ ТЕХНІЧНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ МАЙБУТНІМИ ІНЖЕНЕРАМИ

Святослав Терещенко — 2025-09-02

У статті розглядається актуальна проблема навчання майбутніх інженерів створення англомовної технічної документації в умовах глобалізації, цифровізації та стрімкого розвитку технологій. Увага акцентується на зростаючій потребі в ефективній міжкультурній комунікації, особливо в контексті міжнародних проєктів, де технічна документація відіграє ключову роль у забезпеченні точності, узгодженості та стандартизації процесів. Якісна технічна документація є не лише засобом передачі знань, але й інструментом, що сприяє інтеграції інженерних рішень у глобальний виробничий простір. У межах дослідження здійснено аналіз лінгвістичних, когнітивних, культурних і технологічних аспектів навчання технічного письма. Розглядаються труднощі, з якими стикаються студенти під час створення англомовних текстів, зокрема пов’язані з термінологічною точністю, структурною логікою викладу, адаптацією до культурних норм цільової аудиторії та використанням цифрових інструментів. Стаття ґрунтується на аналізі сучасних наукових джерел, що дає змогу систематизувати наявні підходи до навчання технічного письма та виявити прогалини в дослідженнях. Особливу увагу приділено малодослідженим аспектам, як-от оцінювання якості технічної документації, роль зворотного зв’язку у формуванні навичок письма, а також мотиваційні чинники, що впливають на ефективність навчального процесу. У висновках підкреслюється важливість інтеграції інноваційних технологій, зокрема штучного інтелекту, у процес навчання технічного письма. Пропонуються рекомендації щодо створення методики, яка б відповідала практичним потребам майбутніх інженерів, забезпечувала розвиток професійних комунікативних компетентностей і сприяла їхній готовності до роботи в міжнародному середовищі.

РЕАЛІЗАЦІЯ ТРАДИЦІЙНИХ ТА ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДИК НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Любов Терлецька — 2025-09-02

У статті проаналізовано традиційні та інноваційні методики іншомовного навчання майбутніх вчителів іноземної мови. Метою статті є аналіз методик іншомовної підготовки майбутнього педагога в сучасних закладах вищої освіти. Головне завдання трансформації та модернізації сучасної вищої освіти відповідно до європейських стандартів полягає у комплексному підвищенні її якості з орієнтацією на відповідність державним стандартам та потребам суспільства. Одним з важливих чинників підвищення якості освіти є іншомовна підготовка майбутніх педагогів. Визначено, що традиційні методики навчання іноземної мови не завжди відповідають потребам та інтересам здобувачів. Реалізація інноваційних сучасних методик створює умови та можливості для ефективного формування іншомовної компетентності майбутнього педагога, є потужним інструментом сучасної професійної освіти. Запровадження професійного стандарту вчителя початкової школи(2024) зумовило пошук нових методик для формування мовно-комунікативної компетентності вчителя початкової школи (здатності забезпечення іншомовного навчання та спілкування, володіння іноземною мовою та її особливостями, уміння висловлювати іноземною мовою власні думки, сприяння опануванню здобувачами освіти іноземної мови, комунікування іноземною мовою з метою підвищення професійного рівня й підвищення мотивації здобувачів освіти, підтримка належного рівня володіння іноземною мовою, необхідного для виконання професійної діяльності. Інноваційність у цьому контексті передбачає врахування та подолання можливих труднощів опанування іноземною мовою через використання нових, сучасних інструментів. Взаємодія між учасниками освітнього процесу – це важливий чинник ефективності іншомовної підготовки, що впливає на формування комунікативної компетентності, впевненості і реалізації мети навчання та формування професійних якостей майбутнього вчителя початкової школи. Вивчення навчальних дисциплін іншомовного блоку забезпечує формування у майбутніх вчителів початкової школи здатності орієнтуватися в інформаційному просторі, використовувати інформаційно-комунікаційні та цифрові технології а також здатності до інтеграції та реалізації предметних знань як основ змісту мовно-літературної (іншомовної) освітньої галузі Державного стандарту початкової освіти.

ФОРМУВАННЯ ОРТОПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЗАСОБАМИ ІГРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Ірина Усатова — 2025-09-02

У статті розглянуто проблему формування ортопедагогічної компетентності майбутніх учителів фізичної культури в умовах трансформації сучасної системи освіти України. Підкреслено, що одним із ключових завдань підготовки фахівців є здатність організовувати фізкультурно-оздоровчу діяльність з урахуванням особливостей учнів, попереджати ризик травматизму та забезпечувати їх гармонійний розвиток. Визначено, що важливою складовою професійної підготовки виступає формування інтегративної ортопедагогічної компетентності, яка поєднує систему спеціальних знань, практичних умінь, ціннісних орієнтацій і особистісних якостей. Обґрунтовано значення ігрових технологій як ефективного засобу підвищення мотивації студентів, активізації їхньої пізнавальної діяльності та наближення навчального процесу до майбутньої професійної практики. Окреслено провідні функції рухливих і спортивних ігор у профілактиці та корекції порушень опорно-рухового апарату, зокрема розвиток м’язового апарату, формування правильної постави, стимулювання сенсомоторної інтеграції та соціалізація учнів з особливими освітніми потребами. Показано можливості адаптації ігор до індивідуальних фізичних можливостей школярів завдяки використанню варіативних правил, полегшеного інвентарю та спеціально організованих методів. Зазначено, що включення ігрових технологій у професійну підготовку майбутніх учителів фізичної культури забезпечує розвиток їхніх умінь діагностувати фізичний стан учнів, добирати адекватні вправи, організовувати безпечне освітнє середовище й застосовувати реабілітаційно-корекційні підходи. Наголошено, що ефективність формування компетентності залежить від інтеграції теоретичної та практичної підготовки, індивідуалізації завдань і створення здоров’язбережувального середовища. Зроблено висновок, що ігрові технології виступають гнучким інструментом професійної підготовки, сприяють розвитку креативності, комунікативних навичок та готовності до роботи в інклюзивному середовищі, що відповідає сучасним запитам Нової української школи.

ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЯК УМОВА РОЗВИТКУ ГОТОВНОСТІ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Наталія Цуканова — 2025-09-02

Роботу присвячено дослідженню особливостей процесу формування педагогічної рефлексії у майбутніх учителів початкових класів в період їхньої підготовки. Для цього аналізуються проблеми підвищення вимог до особистісних і професійних якостей педагога, підвищення його соціальної цінності та самоцінності, зумовлені докорінною модернізацією та кардинальними перетвореннями системи педагогічної освіти. Показано, що в освітньому процесі важливим є перехід студентів від позицій споживача інформації до позиції творця своїх знань і самого себе, до розвитку особистісних особливостей, здійснення рефлексії результатів своєї педагогічної діяльності. Обґрунтовується правильність такого підходу до забезпечення системності оновлень вищої педагогічної освіти, з позиції якого професійна діяльність кожного педагога має бути адаптована до цих змін, а педагог має володіти сформованою здатністю розуміння самого себе та оточуючого його середовища, бути готовим до постійної самоосвіти для підвищення ефективності своєї повсякденної практичної діяльності та розвитку готовності до інноваційної діяльності. У зв’язку з цим припускається, що необхідним і найважливішим компонентом у структурі педагогічної діяльності є рефлексія як пізнання й аналіз педагогом явищ власної свідомості та діяльності, як погляд на власну думку та дії збоку. Це припущення ґрунтується на переконаності в тому, що педагогічна діяльність за своєю сутністю має рефлексивний характер, тому що, організовуючи діяльність учнів, педагог зобов’язаний оцінювати себе і правильність своїх дій з позиції своїх учнів, обов’язково брати до уваги їхні погляди, бачити їхній внутрішній світ та емоційний стан. На підставі наведених доводів робиться висновок про те, що особливо значущою професійною якістю педагога є його готовність і здатність до рефлексії.

Перспективи подальших розвідок в обраному напрямі вбачаємо в обґрунтуванні особливостей формування готовності до інноваційної педагогічної діяльності майбутніх учителів початкової школи.

МАКСИМІЗАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ КОЛОКАЦІЙ НА ЗАНЯТТЯХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Ігор Шутенко — 2025-09-02

Колокації складають дуже велику частку усного й письмового дискурсу, що свідчить про їхню важливість для досягнення комунікативної компетенції. У цій статті 1) висвітлюється значимість колокацій у викладанні та вивченні англійської мови; 2) розглядаються труднощі, які колокації створюють для тих, хто вивчає англійську мову як іноземну; 3) аналізуються типи колокацій, на які слід звертати особливу увагу, наводяться аргументи чому саме, надаються пропозиції щодо підходів до викладання колокацій на заняттях з англійської мови як іноземної.

У відповідності до ідей Г. І. Пальмера, Д. Р. Ферта, Д. А. Круза, Д. Кристала та М. Льюїса автори розуміють термін «колокація» як послідовність двох або більше слів, які потрібно засвоювати як цілісний лексичний блок, оскільки вони зустрічаються разом зі статистично значущою частотністю та мають взаємні очікування. Вони наполягають, що експліцитне навчання колокаціям є необхідним, оскільки воно 1) допомагає тим, хто навчаються, формувати контекстуальні зв’язки між словами, що полегшує засвоєння лексики; 2) дає змогу відходити від буквального, перекладу «слово в слово», який може призводити до неприродних висловлювань; 3) дуже великою мірою сприяє більш ефективному розумінню та продукуванню мовленнєвого матеріалу.

У статті пропонується, що викладачам бажано визначати підхід до навчання колокацій на заняттях, виходячи з двох ключових критеріїв: 1) наскільки часто ті чи інші колокації зустрічаються в тих чи інших контекстах і 2) ступінь їх семантичної прозорості. Високочастотні колокації є одразу корисними тим, хто навчаються, у повсякденному спілкуванні і значно підвищують ефективність їхнього спілкування як на заняттях, так і поза ними. Прозорі колокації потребують експліцитного навчання через те, що вони є певною мірою лексично фіксованими, але не відрізняються помітністю, що призводить до помилок. Труднощі з частково прозорими (або частково непрозорими) колокаціями виникають через те, що їхнє значення не можна вивести повністю, виходячи лише зі значень їхніх компонентів. Тому автори вважають, що у навчанні частково прозорим колокаціям обов’язково потрібно використовувати контрастивний аналіз і переклад. Якщо викладачі розумітимуть труднощі, які колокації створюють для тих, хто вивчає англійську як іноземну, вони зможуть приймати оптимальні рішення щодо того, як досягти максимально високих результатів навчання.

ФОРМУВАННЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ: ЗАВДАННЯ І СТРАТЕГІЇ НА РІЗНИХ РІВНЯХ ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТИ

Людмила Юлдашева — 2025-09-02

У статті розглянуто проблему формування інтерпретаційної компетентності як важливої складової читацького розвитку в умовах компетентнісної парадигми гуманітарної освіти. проаналізовано сутність поняття «інтерпретаційна компетентність», окреслено її ключові компоненти та акцентує на динамічному характері її формування. Зазначено, що інтерпретаційна компетентність передбачає не лише розуміння змісту художнього твору, а й здатність до його глибокого тлумачення, оцінювання, концептуального осмислення та співвіднесення з культурним і особистісним контекстами.

Проблема методичної спадкоємності у формуванні інтерпретаційної компетентності на різних рівнях освіти (у закладах загальної середньої освіти (ЗЗСО) і закладах вищої освіти (ЗВО) нині залишається недостатньо дослідженою. Попри наявність праць, присвячених цій проблематиці у межах шкільної чи університетської освіти, бракує компаративного аналізу стратегій, методів і типів завдань, що використовуються на кожному з етапів. Водночас саме такий аналіз дозволив би сформувати уніфіковану, наскрізну модель читацького розвитку, що відповідала б сучасним вимогам літературної освіти, зорієнтованої на компетентності.

Метою статті є дослідження принципів формування інтерпретаційної компетентності в учнів і студентів та визначення спільних та відмінних методичних стратегій, характерних для шкільного і вузівського рівнів. У студії представлено порівняння типів інтерпретаційних завдань, що демонструє поступове ускладнення читацьких дій – від емоційного реагування до теоретичного моделювання. Особливу увагу приділено ролі емоційного досвіду, формам роботи з текстом, очікуваним результатам та методологічній базі аналізу. Запропоновано практичну модель інтерпретаційної наступності, яка ілюструє, як шкільне осмислення твору через рефлексивні, асоціативні та особистісні завдання поступово трансформується в академічне аналітичне тлумачення на рівні ЗВО з використанням літературознавчих підходів. Доведено, що забезпечення методичної спадкоємності можливе за умов поетапного ускладнення завдань, збереження цілісності читацького досвіду, опори на тексти з багаторівневою інтерпретаційною структурою та методичної взаємодії педагогів школи й університету.

У підсумку наголошено, що формування інтерпретаційної компетентності має спиратися на стратегії, які не розривають логіку читацького розвитку, а забезпечують її цілісність. Перспективним вбачається подальше створення методичних моделей міжрівневої координації, розробка універсальних інтерпретаційних маршрутів та інтегрованих курсів, здатних охопити всі етапи становлення читацької свідомості – від першої емоційної реакції до складної академічної інтерпретації.

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Тетяна Васютіна — 2025-09-02

У статті висвітлено досвід організації навчально-наукової та науково-дослідницької діяльності студентів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності А3 «Початкова освіта» у процесі фахової підготовки з метою формування у них академічної доброчесності.

Узагальнено сучасні підходи до інтеграції політики академічної якості у внутрішньоорганізаційний простір закладу вищої освіти, яка передбачає цілеспрямоване формування академічної культури університетського середовища, детальне ознайомлення всіх суб’єктів освітнього процесу з класифікацією порушень принципів доброчесності, нормативними заходами академічної відповідальності, потребою нормативно-правового врегулювання використання ШІ у наукових дослідженнях.

Звернено дослідницьку увагу на формування академічної доброчесності майбутніх учителів початкової школи через залучення їх до різних форм наукових досліджень (проєктних, курсових, кваліфікаційних робіт, написання публікацій), які розглядаємо через призму організації обов’язкової навчально-наукової та добровільної науково-дослідницької діяльності.

На прикладі освітніх компонентів «Основи природознавства» та «Методика викладання громадянської та історичної освітньої галузі» розкрито особливості організації навчально-наукової діяльності студентів. Наголошено на дієвості парних і групових проєктних робіт, виконанні курсових досліджень, які інтегрують навчальний та науковий складники професійного становлення, реалізують тісний зв’язок із вимогами сучасної шкільної початкової освіти.

Акцентовано увагу на важливості науково-дослідницької діяльності студентів задля забезпечення їхньої індивідуальної освітньої траєкторії, яка відбувається поза межами вивчення дисциплін освітньо-професійної програми. Описано специфіку організації роботи наукової проблемної групи, роль керівника в створенні дослідницького середовища, стимулюванні творчої активності і відповідальності здобувачів освіти за результат роботи.

ДИСЕРТАЦІЙНИЙ ПРОЕКТ ЗДОБУВАЧА ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ДЕЯКІ ПЕДАГОГІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ УСПІШНОГО ОПАНУВАННЯ МЕТОДОЛОГІЄЮ ТА ОРГАНІЗАЦІЄЮ

Надія Кічук — 2025-09-02

Мета роботи лежить у площині актуалізації і систематизації сучасних наукових уявлень про імператив сучасних всебічної обізнаності здобувачів освітньо-наукового ступеня у методологічних орієнтирах започаткованого дисертаційного проєкта – основи успішності «навчання через дослідження» у ЗВО. За допомогою використаного системно-логічного підходу здійснено аналіз тих аналітичних матеріалів, які безпосередньо або опосередковано сприяють повноцінному осмисленню деяких педагогічних інструментів, котрі забезпечують розвиток компетентності аспірантів в аспекті опанування методологією та організацію наукового дослідження в умовах ЗВО.

Акцентовано на важливості розвитку у аспірантів критичного мислення як передумови і успішного вибору ними дотичних до обраної теми дослідження методологічних орієнтирів, і запобігання ситуацій зниження пізнавальної самостійності та інтелектуальної ініціативи за сучасних реалій стрімкого підвищення інтересу до платформ штучного інтелекту (що відповідає домінуючій нині тенденції), котра пов’язана із недостатнім рівнем культури академічної доброчесності.

В результаті проведеного наукового дискурсу підтверджено доцільність розробки та впровадження більш дієвих педагогічних інструментів, які б, з одного боку, сприяли позитивній динаміці процесу розвитку компетентності здобувачів PhD в аспекті опанування методологічних засад саме науково-педагогічного дослідження, з іншого – підвищенню їх дослідницької уваги до проблематики вітчизняної науки, врахувавши своєрідність національних стратегічних пріоритетів та імперативів впевненої і дієвої участі в єдиному Європейському освітньому просторі.

Доведено перспективність таких наукових підходів, які спроможні забезпечити стійкі позитивні результати у забезпеченні вибору та реалізації аспірантами індивідуальної освітньо-наукової траєкторії в умовах ЗВО.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ПРАВОЗНАВЦІВ В УМОВАХ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ

Оксана Філоненко — 2025-09-02

Проблема підготовки фахівців, зокрема, майбутніх правознавців, в умовах сучасної змішаного формату освітнього процесу об’єктивно набуває все більшої актуальності завдяки виникненню «нової парадигми змішаного навчання», в основу якої покладено забезпечення безперервного формування й розвитку визначених освітньо-професійними програмами компетентностей учасників освітнього процесу засобами цифрових технологій у поєднанні з педагогічними інноваціями.

У статті визначено особливості професійної підготовки майбутніх правознавців в умовах змішаного навчання.

Встановлено, що у процесі професійної підготовки майбутні правознавці повинні навчитися: проєктувати власну навчальну діяльність; проєктувати самоосвітню діяльність, розвиваючи самостійність; уміти використовувати різні технології у навчанні та самоосвіті; розвивати здатність до самооцінювання та рефлексії.

Важливою умовою ефективного розвитку системи професійної підготовки майбутніх правознавців під час змішаного навчання, є можливість освітнього процесу швидко змінюватися, реорганізовуватися в умовах стрімких перетворень і непередбачуваності зовнішніх чинників, застосовувати новітні технології. При змішаній системі навчання є реальна можливість використовувати ті методи, форми, принципи та технології, які вже довели свою доцільність та ефективність.

Технології змішаного навчання дозволяють здобувачам ознайомитися з цифровими технологіями, які широко використовуються в професійній діяльності. Це підвищить їх конкурентоспроможність на ринку праці. Технології змішаного навчання дають можливість майбутнім правознацям вибирати темп, послідовність та спосіб вивчення матеріалу, що відповідає їхнім потребам. Ці технології сприяють ефективній підготовці майбутніх правознавців до професійної самоосвітньої діяльності з урахуванням сучасних потреб суспільства та ринку праці правників.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у визначені педагогічних умов професійної підготовки майбутніх правознавців в умовах змішаного навчання.

ФОРМУВАННЯ КРЕАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ: РОЛЬОВІ ІГРИ ЯК ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ

Володимир Макаренко — 2025-09-02

У статті проаналізовано сучасні підходи до формування креативності та розвитку творчого потенціалу здобувачів вищої медичної освіти. Автор акцентує на фрагментарності та несистематизованості існюючих досліджень щодо використання ігрових технологій, зокрема рольових ігор, у медичній освіті. Теоретично обгрунтовано педагогічний потенціал та доцільність застосування рольвих ігор, а також коротких сфокусованих вправ з їх елементами для розвитку креативної компетентності майбутніх лікарів.

Автором наведено приклад практичної реалізації цього підходу на заняттях з медичної та біологічної фізики. Проаналізовано ефективність розвитку компонентів креативної компетентності на таких заняттях з використанням рольових і гор та вправ з їх елементами. Розроблено та обгрунтовано методику їх використання на заняттях з фахових дисциплін на прикладі терапевтичної стоматології та невідкладної хірургії. Сценарії включають первинний прийом пацієнта, повідомлення неприємних новин, взаємодію з конфліктним пацієнтом. Дослідження підтверджує, що регулярне застосування рольових ігор розвиває гнучкість, оригінальність, асоціативне та нестандартне мислення. Ці вправи стимулюють здатність генерувавати ідеї, знаходити нові рішення в нетипових обставинах, а також сприяють активній взаємодії, спонтанності та імпровізації, що є ключовим для формування креативної компетентності майбутніх лікарів та успішної медичної практики.

Результати досліджень свідчать, що рольові ігри є потужним інструментом для розвитку креативності, яка є важливою складовою професійної компетентності сучасного лікаря. Намічено перспективи подальших досліджень, зокрема, розробку комплексних програм інтеграції ігрових технологій у навчальні плани медичних закладів та емпіричну оцінку їх довгострокового впливу на клінічну практику та кар'єрний ріст випускників.

ЦИФРОВІ ІНСТРУМЕНТИ В ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ПРАВОЗНАВЦІВ: МОЖЛИВОСТІ, ВИКЛИКИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Олена Семеніхіна — 2025-09-02

Стаття присвячена аналізу можливостей, викликів і перспектив застосування цифрових інструментів у підготовці майбутніх правознавців. У роботі підкреслюється, що цифровізація правничої сфери стала визначальним чинником трансформації юридичної освіти та професійної діяльності, адже сучасний юрист дедалі частіше покладається на штучний інтелект, хмарні платформи, системи аналітики великих даних і LegalTech-рішення. Метою дослідження є з’ясування ролі таких технологій у формуванні нової моделі компетентностей юриста, визначення їхніх переваг та ризиків, а також формування орієнтирів для інтеграції у освітні програми підготовки майбутніх правознавців. Результати дослідження засвідчили, що цифрові інструменти суттєво підвищують ефективність освітнього процесу, створюють умови для моделювання складних правових сценаріїв, сприяють розвитку когнітивної гнучкості й критичного мислення студентів. Використання генеративного штучного інтелекту забезпечує підготовку правових документів і аналіз судової практики, хмарні платформи оптимізують документообіг, а аналітика великих даних розширює доступ до правових норм і рішень у глобальному масштабі. У дослідженні виокремлено спектр цифрових компетентностей майбутнього юриста: від роботи з LegalTech-платформами й умінь формулювати запити до ШІ до основ програмування, інформаційної безпеки та цифрової етики. Водночас виявлено низку проблем, що супроводжують інтеграцію цифрових технологій у правничу сферу. Серед них – ризики зниження академічної доброчесності, загрози приватності та кібербезпеки, можливість упередженості алгоритмів і посилення цифрової нерівності. Упровадження цифрових інструментів у підготовку правознавців відкриває нові освітні та професійні можливості, але потребує балансування між технологічними інноваціями та фундаментальними цінностями права. Подальші дослідження мають бути спрямовані на створення моделей інтеграції цифрових технологій у відповідні освітні програми та розроблення механізмів регулювання, які забезпечать етичність і ефективність використання ШІ у правовій сфері.

ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО РОБОТИ В УМОВАХ РІЗНОМАНІТТЯ: ЛЮДИНОЦЕНТРОВАНА, ІНКЛЮЗИВНА ТА ЦИФРОВА МОДЕЛЬ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Сергій Терепищий — 2025-09-02

У цій статті пропонується орієнтована на людину, інклюзивна та цифрова модель компетентності для майбутніх вчителів початкової школи, розроблена для задоволення потреб культурно різноманітних класів. Дослідження синтезує останні міжнародні та українські дослідження, порівняльні дані щодо культурно чутливої педагогічної освіти та практично-орієнтовані висновки педагогів, які працюють з переміщеними та багатомовними учнями. Методологічно стаття поєднує аналітичний огляд, концептуальне моделювання та розробку механізмів впровадження/оцінювання. Авторська модель структурована за трьома взаємопов'язаними вимірами – цінностями (людиноорієнтований етос), педагогікою (інклюзія та універсальний дизайн) та технологіями (цілеспрямоване, безпечне використання цифрових інструментів) – та операціоналізується через вісім кластерів компетентностей: емпатія та етична чутливість; диференціація та універсальний дизайн навчання; міжкультурна комунікація та партнерство школа-сім'я-громада; цифрова педагогіка та безпека; розробка навчального контенту; творче дослідження; готовність до інновацій; та рефлексивне оцінювання. Окреслено поетапну дорожню карту впровадження: базові курси, мікромодулі, симуляції, мікронавчання, тривале шкільне стажування, наставництво та спостереження за колегами. Забезпечення якості спирається на електронні портфоліо, рубрики, протоколи спостережень та показники взаємин між вчителем та учнем, культурної чутливості та приналежності. Модель перетворює гуманістичні принципи на конкретні процедури – спільне планування з сім'ями, мультимодальний контент для молодших учнів, формувальне оцінювання зі зворотним зв'язком та мікроексперименти в класі, що керуються аналітикою навчання. Практичні наслідки включають оновлення навчальних програм для вчителів, створення «центрів підтримки шкіл» для наставництва та обміну ресурсами, а також зміцнення співпраці з приймаючими громадами.

ЗАСТОСУВАННЯ КЕЙС-МЕТОДУ У ВИКЛАДАННІ ЦИТОЛОГІЇ, ГІСТОЛОГІЇ ТА ЕМБРІОЛОГІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Світлана Генкал — 2025-09-02

Статтю присвячено обґрунтуванню ефективності кейс-методу у викладанні цитології, гістології та ембріології. Акцентовано увагу на необхідності впровадження інноваційних методів навчання, які сприяють розвитку аналітичного мислення, критичного осмислення інформації, комунікативних умінь і здатності до прийняття рішень у змодельованих професійних ситуаціях у здобувачів вищої освіти. Метою статті є обґрунтування доцільності і ефективності застосування кейс-методу під час викладання цитології, гістології та ембріології як інструменту формування професійної компетентності здобувачів освіти, а також аналізу видів, структури, етапів роботи з кейсами та їх особливостей, які забезпечують розвиток критичного мислення, самостійності та здатності до прийняття професійних рішень.

З’ясовано, що кейс-метод забезпечує поєднання теоретичних знань із практичними уміннями через аналіз кейсів, що відображають реальні виклики педагогічної та науково-дослідницької практики. У межах дослідження проаналізовано види кейсів, зокрема навчальні, діагностичні, проблемно-аналітичні, дискусійні та інтегровані, які доцільно використовувати під час вивчення морфологічних дисциплін. Описано методичну структуру кейсу, етапи його реалізації та особливості роботи студентів у процесі аналізу ситуацій, пов’язаних з клітинною будовою, тканинною організацією й ембріогенезом. З’ясовано характерні ознаки кейс-методу: комплексність і міждисциплінарність, стимулювання когнітивної активності, контекстність навчання, формування практичних умінь, моделювання професійної ситуації, розвиток комунікативної компетентності та умінь аргументації, діагностика рівня сформованості знань і компетентностей. Зазначено, що систематичне використання навчальних кейсів сприяє формуванню ключових професійних компетентностей: фахової, аналітичної, комунікативної, дослідницької та методичної.

У статті підкреслюється, що використання кейс-методу забезпечує підготовку компетентного й відповідального фахівця, спроможного ухвалювати виважені рішення в умовах професійної динаміки та непередбачуваності.

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ПРИ ВИВЧЕННІ ПРИРОДНИЧОЇ ТА МАТЕМАТИЧНОЇ ГАЛУЗЕЙ

Ірина Остапйовська — 2025-09-02

У статті культуру інформаційної діяльності (КІД) молодших школярів актуалізовано як систематизований набір здатностей особистості використовувати програмно-технічні засоби інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) з метою виконання різноманітних дій з інформацією: пошуку, збору, опрацювання, перетворення форми подання, збереження, розповсюдження, використання для вирішення існуючих проблем і/або прийняття адекватних рішень, створення власних інформаційних ресурсів, а також – організацію якісного доступу до них і, знищення (за потреби). Виділено основні етапи інформаційної діяльності: 1) інформаційно-аналітичний та 2) інформаційно-технологічний. Доведено, що культура інформаційної діяльності молодших школярів є однією із базових особистісних рис, які є необхідним підґрунтям не тільки для успішної соціалізації, особистісного розвитку, здатності особистості створювати своє власне максимально комфортне інформаційне середовище та протистояти негативним і ворожим зовнішнім інформ-впливам, важливою компонентою освітньої та самоосвітньої діяльності як практичної реалізації принципу «навчання протягом усього життя», але й – важливим засобом освітньої виховної діяльності та самовиховання, дієвим інструментом національно-патріотичного виховання, котрий передбачає формування і розвиток патріотичних почуттів через удосконалення КІД вихованців молодшого шкільного віку особистості. При цьому ефективним дидактико-виховним потенціалом у початкових класах володіють математична та природнича освітні галузі, а найбільш вагомих результатів можна досягнути подаючи їх матеріал інтегровано із застосуванням діяльнісного підходу, наприклад, засобами проєктної діяльності. Таким чином, педагоги розвивають: 1) когнітивну сферу вихованців, формуючи знаннєву базу з природознавства, математики, інформатики та ІКТ, знання щодо інструментарію та методик дослідницької діяльності й можливостей їх практичної реалізації та значущості; 2) діяльнісну сферу завдяки формуванню та розвитку умінь та навичок використовувати інструментарій та технологічний потенціал природничої, математичної та інформатично-технологічної освітніх галузей, проводити логіко-аналітичні операції з інформацією, організовувати дослідницьку діяльність тощо; 3) мотиваційно-ціннісну сферу на основі наукового світогляду, активної соціальної і громадянських позицій та патріотичних поглядів. Саме за такого підходу вивчаючи та досліджуючи оточуюче довкілля, знайомлячись із дивовижною природою України, привласнюючи бережливе, турботливе ставлення до Батьківщини, її культури та ресурсів, повагу до національного надбання, гордість за приналежність до народу України, культивуючи свідоме бажання працювати задля розвитку держави у поєднанні з розвитком здатностей до ефективної інформаційної діяльності формування і розвиток культури інформаційної діяльності здобувачів початкової освіти засобами національно-патріотичного виховання дозволяє досягати стабільно високих результатів. Наведено приклад формування КІД молодших школярів засобами національно-патріотичного виховання при вивченні природничої та математичної галузей на інформаційно-аналітичному та на інформаційно-технологічному етапах інформаційної діяльності; сформульовано окремі методичні рекомендації педагогам. Виділено вивчення формування та розвитку інформаційної гігієни молодших школярів засобами національно-патріотичного виховання при навчанні молодших школярів як один із можливих перспективних напрямів подальших досліджень.

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВІЙНИ У НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ

Надія Сеньовська — 2025-09-02

У статті окреслено науково-методичні засади національно-патріотичного виховання здобувачів освіти різних рівнів (від дошкільного до вищого) засобами сучасної української літератури війни. Проаналізовано наукову та методичну літературу з теми, констатовано значний виховний потенціал сучасних текстів про російсько-українську війну. Описано методику ознайомлення здобувачів освіти зі зразками словесного мистецтва війни, виділено такі способи роботи з текстами: аналіз мотивів внутрішньої сили героїв, їх етичних рішень у межових обставинах; виокремлення образів-маркерів ідентичності; інтерпретацію наскрізних символів; розкодування метафоричних ланцюгів; співвіднесення здобувачами освіти прочитаного з власним життєвим досвідом, переживаннями, родинною та національною пам’яттю; трансформацію висновків після прочитаного та осмисленого, формування власних цінностей та перспективних планів. Виокремлено умови використання різножанрових творів сучасної української літератури війни у процесі національно-патріотичного виховання дітей та молоді: орієнтація на вікові особливості вихованців; врахування педагогом різноманітних контекстів; використання інтерактивних методів та форм роботи; створення умов для театралізації; формування цифрового, друкованого та відеопродукту; залучення дітей та молоді до дослідницької роботи та проєктної діяльності; інтеграція літератури в міждисциплінарний контекст; сприяння творчим та волонтерським виявам здобувачів освіти; формування людини нового типу – Людини-людства. Розроблено та обґрунтовано критерії добору педагогом художніх текстів про сучасну російсько-українську війну (з-поміж цілого комплексу, створеного від 2014 року): ландшафтний (книги, написані земляками і про земляків); змістової відповідності сучасним суспільним викликам; орієнтації на вікові особливості аудиторії.

РОЛЬ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Оксана Язловецька — 2025-09-02

У статті обґрунтовано роль наукових досліджень як ключового чинника розвитку сучасної фізичної культури і спорту. Показано їх значення для вдосконалення методик фізичного виховання, спортивної підготовки, збереження здоров’я нації та впровадження інноваційних технологій у практику. Наголошено, що сучасні дослідження мають міждисциплінарний характер, інтегруючи педагогічні, медико-біологічні, психологічні та інформаційно-технологічні аспекти, що сприяє оновленню підходів до тренувального процесу та освітньої діяльності.

Особливу увагу приділено значенню науково-дослідної діяльності для професійного становлення здобувачів вищої освіти. Вона сприяє розвитку критичного мислення, інноваційної свідомості, умінь аналізувати та узагальнювати наукові дані, що забезпечує конкурентоспроможність майбутніх фахівців фізичної культури і спорту на ринку праці.

Проаналізовано сучасні напрями наукових розвідок, зокрема: теорію і методику фізичного виховання, психолого-педагогічні аспекти підготовки спортсменів, біомеханіку рухової діяльності, спортивну медицину, інклюзивну фізичну культуру та цифровізацію навчально-тренувального процесу.

Особливу увагу приділено методологічним підходам, таким як компетентнісний (орієнтація на формування ключових компетентностей у сфері фізичної культури), системний (розгляд фізичної культури як цілісної системи,що взаємодіє з освітою та охороною здоров'я), синергетичний (акцент на самоорганізації, нелінійності та відкритості системи фізичної культури), культурологічний (фізична культура як частина загальної культури суспільства, з урахуванням цінностей і традицій) та особистісно орієнтований (фокус на індивідуальних особливостях учасників освітнього чи спортивного процесу).

Зроблено висновок, що наукові дослідження є фундаментом модернізації системи фізичного виховання і спорту, сприяють розробці інноваційних методик, зміцненню здоров’я населення та підвищенню ефективності професійної діяльності. Подальший розвиток цієї сфери потребує інтеграції в міжнародний науковий простір, посилення міждисциплінарних досліджень та активного залучення здобувачів вищої освіти до наукової роботи.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В СЛОВАЦЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

Тетяна Ключкович — 2025-09-02

Словаччина взяла курс на послідовне впровадження принципів інклюзії як складової модернізації національної освітньої системи, що обумовлює актуальність дослідження даної проблеми. Попри задекларовану політику інклюзії, її практична реалізація у Словаччині супроводжується значними труднощами та викликами. Метою дослідження є з’ясування проблемних аспектів впровадження інклюзивної освіти в Словацькій Республіці. Дослідницький фокус зосереджено на проблемах, що проявляються на інституційно-організаційному, соціокультурному рівнях та в площині практичного забезпечення інклюзії в навчальних закладах. Показано, що труднощі та суперечності впровадження інклюзії в словацькій освіті мають багаторівневий характер і простежуються як на макрорівні державної політики, так і на мікрорівні функціонування навчальних закладів. Встановлено, що інституційно-організаційні проблеми полягають у недосконалості управлінських механізмів і фінансових інструментів реалізації політики у сфері інклюзивної освіти. З’ясовано, що у словацькому суспільстві бракує широкого консенсусу щодо шляхів і можливостей практичного забезпечення інклюзивної освіти. Акцентовано на проблемах інклюзивної діагностики учнів з особливими освітніми потребами (ООП). Охарактеризовано соціокультурні бар’єри, серед яких провідними є стійкі стереотипи та соціальна дистанція щодо вразливих груп. Визначено соціальні перешкоди, що проявляються у збереженні сегрегаційних практик і нерівному доступі до якісної освіти. Окреслено кадрові виклики, пов’язані з браком фахівців і належної професійної підготовки у сфері інклюзії. Зроблено висновок, що розвиток інклюзивної освіти у Словаччині потребує комплексного підходу, який охоплює вдосконалення управлінських механізмів, стабільне фінансування, модернізацію інфраструктури та посилення кадрового потенціалу. Перспективи інклюзивної освіти в Словаччині значною мірою визначаються рівнем суспільної підтримки та здатністю поєднати європейські стандарти з національними реаліями.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ФОРМУВАННЯ РІШУЧОСТІ ТА ВПЕВНЕНОСТІ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ НАВЧАЛЬНО-ТРЕНУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Тетяна Зорочкіна — 2025-09-02

У статті розкривається підготовка майбутніх учителів початкової школи до формування рішучості та впевненості у молодших школярів засобами навчально-тренувальної діяльності.

Розглядається сутність та значення навчально-тренувальної діяльності у шкільній практиці. Визначаються її цілі, функції та особливості, і навіть виділяються основні форми організації. Показано роль навчально-тренувальної діяльності у формуванні у учнів базових навчальних умінь, вольових якостей, самостійності, рішучості та впевненості. Наголошується на значущості даного виду діяльності для розвитку особистості молодших школярів та успішної соціалізації в освітньому процесі.

Навчально-тренувальна діяльність є ефективним засобом формування рішучості та впевненості. У статті розглянуто напрями підготовки майбутніх педагогів до формування рішучості та впевненості у молодших школярів: теоретична підготовка, методична підготовка, практична підготовка, особистісний розвиток майбутніх педагогів.

Висвітлено ефективні засоби навчально-тренувальної діяльності. Визначено, як у початковій школі навчально-тренувальна діяльність допомагає дітям.

Навчально-тренувальні заняття - основна форма визначених занять для всіх учнів. Навчально-тренувальні заняття базуються на широкому використанні теоретичних знань і методичних умінь, застосуванні різноманітних засобів фізичної культури, спортивної та професійно-прикладної фізичної підготовки учнів. Їх спрямованість пов'язана із забезпеченням необхідної рухової активності,

Навчально-тренувальна діяльність є ефективним інструментом її реалізації, оскільки вона сприяє поступовому розвитку вольових та особистісних якостей дитини. Майбутній педагог повинен володіти як теоретичними знаннями, так і практичними прийомами організації навчально-тренувальної роботи, а також бути носієм впевненості та рішучості.

ВИКОРИСТАННЯ ХМАРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Iryna Zhukevych — 2025-09-02

Стаття присвячена проблемі застосування хмарних технологій у контексті навчання англійської мови. Метою статті є обґрунтування методологічних підходів до використання хмарних технологій у вищих навчальних закладах. Завдання дослідження включають виявлення основних видів та форм хмарних технологій, їхніх характеристик та аналіз застосування в освітніх процесах. Розглянуто сутність концепції використання хмарних технологій у навчанні англійської мови. Досліджено та проаналізовано основні форми та їхні характеристики для ефективного використання як під час аудиторної так і позааудиторної роботи студентів. Зазначено не тільки їхні позитивні характеристики, а й їх мотивуючий фактор. Оскільки хмарні технології є прогресивним засобом роботи з інформацією, вони надають можливості вивчення англійської мови за допомогою різних технічних засобів, технологій, форм, дозволяючи користуватися зручними та звичними гаджетами у зручний час. Деякі хмарні технології дозволяють використовувати шкали оцінювання результатів навчання студентів відповідно до встановлених оцінок. Реалізація цього критерію дозволяє викладачеві проаналізувати проведені заняття та виконані завдання, а студентам аналізувати та виправляти свої помилки.

Розглянуто різні види та форми хмарних технологій, а також з’ясовано функціональні характеристики, основними з яких є: розповсюджувати матеріали, завантажувати та ділитися матеріалом, аудіо- та відеофайлами, посиланнями на зовнішні ресурси; керувати завданнями та оцінюванням: створювати, призначати, збирати та оцінювати завдання в цифровому форматі, часто з автоматичним зворотним зв’язком для певних типів; відстежувати прогрес студентів: контролювати індивідуальну та групову успішність, надаючи інформацію про сфери, де студентам може знадобитися більше підтримки; сприяти комунікації: пропонувати форуми, функції чату та дошки оголошень для належної взаємодії між викладачами та студентами, а також між самими студентами; інтегрувати різні інструменти: багато платформ дозволяють інтеграцію інших хмарних програм та інструментів тощо. Хмарні навчальні середовища стають дедалі важливішими у сучасній освіті, надаючи такі переваги, як економія коштів, підвищена гнучкість та покращена масштабованість. Дослідження сприяє знанням про використання хмарних технологій у мовній освіті та підтверджує попередні дослідження переваг навчання з використанням хмарних технологій.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗАРУБІЖНОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО ДОСВІДУ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ІМЕРСИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЗЗСО

Аліса Сухіх — 2025-09-02

Стаття присвячена порівняльному аналізу зарубіжного та українського досвіду впровадження змішаного навчання із використанням імерсивних технологій у закладах загальної середньої освіти. Обґрунтовано актуальність дослідження в умовах цифрової трансформації освіти та формування компетентностей XXI століття. Проведено огляд сучасних наукових праць, у яких висвітлено потенціал VR/AR для підвищення якості навчання, розвитку критичного мислення, забезпечення інклюзивності, персоналізації освітнього процесу та зростання мотивації учнів. Показано, що у зарубіжних країнах (США, ЄС, Сінгапур, Південна Корея, Велика Британія та ін.) VR/AR інтегруються у національні стратегії цифровізації, а моделі їх використання (ротаційна, гнучка, збагаченого віртуального середовища, immersive storytelling) реалізуються системно й за підтримки державної політики, фінансування та широкомасштабних програм підготовки педагогів. В Україні імерсивні технології впроваджуються переважно у форматі пілотних проєктів, STEM-лабораторій та інклюзивної освіти, що зумовлено обмеженими ресурсами, нерівномірним доступом до цифрової інфраструктури та викликами воєнного часу. Водночас український досвід демонструє інноваційність і гнучкість у кризових умовах, засвідчуючи потенціал VR/AR для підтримки стійкості освітньої системи, забезпечення безперервності навчання та розширення можливостей для різних категорій учнів. У статті сформульовано висновки щодо спільних тенденцій і відмінностей у впровадженні VR/AR у змішане навчання та окреслено перспективи їх інтеграції у вітчизняну освітню політику. Наголошено на необхідності системної підготовки вчителів, створення національних EdTech-платформ, стабільного фінансування та нормативно-правової підтримки для масштабування VR/AR у ЗЗСО та наближення до міжнародних практик у післявоєнний період.

ФОРМУВАННЯ ОРТОПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЗАСОБАМИ ІГРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Ірина Усатова — 2025-09-02