Наукові записки. Серія: Педагогічні науки

ФОРМУВАННЯ ПРОЕКТНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ АСПІРАНТІВ У СИСТЕМІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАВДАНЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВИЩОЇ ШКОЛИ

2026-02-13T16:01:27+00:00

Змістова лінія статті пересікає концентр актуальної проблематики, пов’язаної з необхідністю розкриття значущості формування проектної компетентності аспірантів, крізь призму реалізації завдань професійної освіти в реально існуючих умовах вищої школи. Обґрунтовано значущість впливу сучасних професійних вимог на своєчасність феноменологічного формування на етапі підготовки кадрів вищої кваліфікації.

Мета дослідження – здійснити теоретичний аналіз формування проектної компетентності аспірантів у системі реалізації завдань професійної освіти в умовах вищої школи.

Унаочнено феноменологічне проектування професійної освіти аспірантів у розрізі основоположних та взаємообумовлених компонентів, націлених на безперервний професійний розвиток та особистісне зростання досліджуваної цільової аудиторії.

Акцентовано увагу на тому, що у структурі професійної компетентності фахівця саме проектна компетентність актуалізує можливість суб’єкта пізнання до розкриття: власного інтелектуального потенціалу, спектру умінь та навичок на рівні реалізації завдань проектної діяльності.

Підсумовуючи значущість феноменологічного формування у системі реалізації завдань професійної освіти зазначеної категорії суб’єктів пізнання, виокремлено критерії, які віддзеркалюють освітні можливості сучасної вищої школи.

Структуровано та унаочнено компонентну структуру проектної компетентності аспірантів, представлену єдністю особистісно-психологічного, особистісно-соціокультурного та науково-педагогічного елементів.

Узагальнено функціональне наповнення проектної компетентності аспіранта крізь призму інтеграційної єдності регулятивної, інформаційно-комунікативної, когнітивної, рефлексивно-оціночної, управлінської та прогностично-діагностичної функцій.

Підкреслено прикладну значущість феноменологічної сутності, репрезентованої на рівні особистісної здатності до подальшої продуктивної професійної адаптації з метою якісного виконання покладених на суб’єкта пізнання функцій.

Констатовано, що на продуктивність феноменологічного формування впливає і змістове наповнення державного стандарту, регулюючого поетапність формування на особистісному рівні потенційного випускника інтегральної компетентності, загальних та спеціальних компетентностей, програмних результатів навчання.

ОСОБЛИВОСТІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ТА ПЕРЕДВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

2026-02-13T16:00:22+00:00

В статті обґрунтовано актуальність модернізації вищої медичної освіти в Україні, яка перебуває в стані переходу до європейських стандартів. Аналіз наявних наукових розвідок і результатів практичних досліджень авторів засвідчив, що цей процес супроводжується низкою суперечностей, які виникли через конфлікт між наявними реформами та реальними викликами, такими як війна, дефіцит ресурсів і інертність системи. Виявлено основні суперечності освітнього процесу в закладах вищої та передвищої медичної освіти: диспропорція теоретичної та практичної складових професійної підготовки, дисбаланс кількісних та якісних параметрів підготовки медичних кадрів, інституційний опір інноваційним реформам, вплив зовнішніх дестабілізуючих чинників на стійкість медичної освіти.

Проаналізовано нормативно-правову базу (Стратегія розвитку медичної освіти, Програму медичних гарантій з 2025 року), пропозиції стосовно ключових реформ (впровадження компетентнісного підходу, симуляційного навчання, інтеграція університетських клінік до програми медичних гарантій, безперервний професійний розвиток) і міжнародного партнерства. На основі результатів опитування здобувачів (n=238) та викладачів (n=89) підтверджено низьку задоволеність практичною складовою підготовки, середній рівень задоволеності освітнім процесом в цілому та високий ризик відтоку кадрів. Обґрунтовано потреби в подальшому розвитку медичної освіти, завдяки прискоренню реформ у напрямку посилення практичної підготовки, спрощенню доступу студентів до клінічних баз, а також наданню психологічної та організаційної підтримки учасникам освітнього процесу в умовах повномасштабної війни та подолання наслідків пандемії COVID-19. Визначено перспективи подальшого розвитку медичної освіти через комплексне розв’язання виявлених суперечностей, підвищення фінансування та системну інтеграцію інноваційних технологій, що дозволить забезпечити підготовку конкурентоспроможних медичних фахівців, здатних ефективно працювати в сучасній системі охорони здоров’я України та відповідати викликам європейської інтеграції.

РОБОТА З ТЕКСТОВИМ МАТЕРІАЛОМ ПИСЬМЕННИКІВ РІДНОГО КРАЮ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2026-02-13T15:59:05+00:00

У статті висвітлено значення текстового матеріалу письменників рідного краю у формуванні мовної компетентності молодших школярів. Проаналізовано підходи до трактування тексту в мовознавчих студіях; розглянуто його значення як мовно-мовленнєво-комунікативне комплексне явище (мовне утворення будь-якого обсягу, що складається з лінійно розташованої сукупності речень, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність; витвір усного або писемного мовлення, якому властиві єдність теми і задуму, завершеність, внутрішня структурно-синтаксична композиція та віднесеність до того чи того стилю; процес і продукт спілкування комунікатора й реципієнта); обґрунтовано значення застосування творів письменників рідного краю, що сприяють формуванню глибшого розуміння рідної мови, розвитку емоційної чуйності, естетичного сприймання, вихованню патріотичних почуттів та любові до рідного слова.

На прикладі педагогічного досвіду Тетяни Бондар, учительки Херсонського ліцею №51, проілюстровано роботу опрацювання творів херсонських авторів у других і четвертих класах; висвітлено, як літературні твори Миколи Братана, Дніпрової Чайки, Анатолія Кичинського, Валентини Нижеголенко, Люко Дашвар та інших письменників Херсонщини інтегруються в освітній процес через інтерактивні форми роботи, квести, творчі завдання та елементи критичного мислення. Зокрема, у другому класі опрацювання поетичних мініатюр Миколи Братана супроводжувалося різноманітними дидактичними вправами: від роботи з деформованими текстами до інтерактивних завдань на розвиток техніки читання, критичного мислення, пам’яті та уваги. У четвертому класі реалізовано інтерактивний урок-квест «Літературна Херсонщина», що передбачав знайомство з творчістю кількох письменників краю. Учні виконували завдання на відновлення прізвищ та псевдонімів письменників, добір влучних слів, розв’язання ребусів, інтерактивну роботу з географічними картами тощо.

Запропоновані методичні підходи засвідчують ефективність використання текстів письменників рідного краю для розвитку мовленнєвих умінь, читацької грамотності та патріотичного виховання учнів.

ТЕХНОЛОГІЧНА ОСВІТА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ: ВИКЛИКИ ТА ШЛЯХИ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ

2026-02-13T15:57:53+00:00

У статті досліджуються теоретичні та практичні аспекти підготовки майбутніх учителів початкових класів до технологічної освіти. Зазначено, що технологічна освіта посідає важливе місце у формуванні ключових компетентностей молодших школярів, зокрема конструктивних, креативних, логічних, дослідницьких та просторових умінь. Наголошується, що сучасна школа потребує педагога, здатного організовувати навчальний процес із використанням різноманітних матеріалів, інструментів та інноваційних методик, інтегруючи технологічну діяльність у зміст освітніх дисциплін. У цьому контексті підготовка майбутніх учителів має передбачати цілеспрямоване формування професійних компетентностей, розвиток технологічної, комунікативної, проєктно-дослідницької та організаційно-педагогічної готовності.

Проаналізовано ключові виклики, які ускладнюють якісне опанування технологічної освітньої галузі студентами педагогічних спеціальностей. До них належать: обмеженість матеріально-технічної бази в університетах, недостатня кількість практико зорієнтованих занять, фрагментарність проєктно-дослідницької підготовки, потреба в інтеграції технологічної освіти з іншими навчальними дисциплінами, а також недостатній рівень засвоєння цифрових інструментів і STEM/STEAM-підходів. Підкреслено, що вирішення цих проблем є необхідною умовою формування педагога, здатного забезпечити творчу діяльність молодших школярів, організувати продуктивне середовище практичної взаємодії та реалізувати особистісно орієнтований підхід.

Проведений аналіз сучасних наукових праць дозволив окреслити основні тенденції розвитку технологічної освіти та напрями вдосконалення професійної підготовки вчителя. Відзначено зростання ролі інтегрованих і проєктних форм навчання, підсилення практичного компонента, застосування цифрових платформ і конструкторських програм, використання дизайн-мислення, а також впровадження міждисциплінарних завдань, що поєднують технології з природничою, математичною та мистецькою освітою. Особливу увагу приділено ролі креативного, логічного, просторового та алгоритмічного мислення у професійній підготовці майбутнього педагога, оскільки саме ці складники визначають здатність учителя проєктувати ефективні технологічні завдання, керувати творчим процесом учнів і сприяти розвитку їхньої практичної компетентності.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ

2026-02-13T15:56:42+00:00

У статті структурно охарактеризована методологія дослідження проблем спеціальної освіти, яка побудована на таких рівнях: 1) загально-філософському, який забезпечує вивчення проблем спеціальної освіти у просторі діалектичних законів та закономірностей; 2) загально-науковому – аналіз досліджуваної проблеми забезпечують системний, хронологічний, антропологічний, аксіологічний підходи; 3) конкретно-науковому, який передбачає вивчення проблем спеціальної освіти з урахуванням порівняльного, історико-генетичного та персоніфікованого підходів, які сприяють відтворенню об’єктивної картини науково-педагогічного знання, дають можливість проникнення в сутність педагогічних феноменів, різноманітних їх аспектів.

Дослідження ґрунтується на загальних філософських знаннях про діалектичність процесу пізнання, про буття, природу, людину, світ повсякденності; взаємозумовленість педагогічних, соціально-економічних, культурних явищ і процесів та необхідність їхнього вивчення у зв’язку з конкретно-історичними умовами суспільного життя; про єдність історичного і логічного, про об’єктивний підхід до аналізу процесів ґенези проблем спеціальної освіти.

Значне місце займають ідеї об’єктивного позитивізму, основна мета якого полягає в осмисленні фактів як сукупності теоретичного і практичного досвіду.

Усі зазначені підходи використовуються комплексно, оскільки жоден з них не є універсальним для успішної реалізації поставленої мети. Вони ґрунтуються на загальнонаукових принципах: єдності історичного і логічного, об’єктивності, усебічності й цілісності вивчення процесів і явищ. Характерним для спеціальної освіти є реалізація в дослідженнях принципу сутнісного аналізу та принципу синергетичності феноменів.

Означені принципи є основою для визначення комплексу взаємодоповнювальних методів дослідження проблеми: загальнонаукові: методи теоретичного аналізу і синтезу – для упорядкування сукупності термінів і понять, для формування висновків та узагальнень; індукція, дедукція, узагальнення, ретроспекція, порівняння – з метою вивчення і аналізу нормативно-правових документів.

ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ЗАСОБАМИ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2026-02-13T15:55:35+00:00

У статті подано теоретико-методичне обґрунтування формування правової компетентності майбутніх учителів засобами інноваційних технологій у процесі професійної підготовки. Автори аналізують сучасні підходи до інтеграції нормативно-правових знань у освітній процес та акцентують увагу на необхідності поєднання традиційних та діяльнісно орієнтованих методів навчання. Особливу роль у формуванні компетентності відіграють проблемні лекції, групові дискусії, кейс-метод, рольові ігри та курсові проєкти, які дозволяють студентам активно залучатися до розв’язання правових колізій, наближені до реальних умов освітньої та соціально-правової практики. Показано, що така активна участь сприяє розвитку когнітивних і практичних навичок, критичного мислення, здатності аргументовано відстоювати власну позицію, а також формує усвідомлення особистої відповідальності у вирішенні правових та педагогічних завдань.

Підкреслюється значення адаптації навчальних завдань і кейсів до сучасних запитів суспільства та держави, що робить процес професійної підготовки більш практично орієнтованим і ефективним. Здійснено аналіз теоретичних підходів, характеристик і методичних особливостей інноваційних технологій, а також їхньої взаємодії в системі професійної підготовки майбутніх учителів. Розглянуто способи поєднання проблемно орієнтованих лекцій із діяльнісно орієнтованими формами роботи, що дозволяють формувати «живе знання» та практичний досвід суб’єкта. Матеріал поданий у статті має методичне та практичне значення, оскільки окреслює напрямки застосування інноваційних технологій для формування правової компетентності педагогів і пропонує ефективні форми інтеграції різних освітніх інструментів у підготовку фахівців.

КОМП’ЮТЕРНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИВЧЕННЯ АНАЛІТИЧНОЇ ХІМІЇ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-02-13T15:54:26+00:00

У статті здійснено комплексне науково-педагогічне дослідження комп’ютерного моделювання як засобу підвищення ефективності вивчення аналітичної хімії у закладах вищої освіти. Сучасні цифрові інструменти дозволяють покращити якість навчання, розвинути у студентів уміння оперувати даними, здійснювати розрахунки та формувати наукові висновки. Водночас, в українській педагогічній практиці наразі бракує комплексних методичних розробок, які демонструють застосування комп’ютерного моделювання саме у курсі аналітичної хімії. Це породжує певні суперечності між потребою сучасної освіти у цифровізації природничих дисциплін та обмеженими можливостями її впровадження, потенціалом аналітичної хімії для використання комп’ютерних моделей і недостатньою методичною базою, а також запитом на інтерактивні освітні ресурси та нестачею адаптованих матеріалів для українських університетів.

Із метою розв’язання поставленої проблеми було застосовано комплекс методів, що забезпечив всебічну оцінку ефективності використання комп’ютерного моделювання у навчанні аналітичної хімії. Було проведено аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, що дозволило систематизувати та узагальнити сучасні підходи до навчання хімії та інтеграції цифрових технологій у вищу освіту, визначити переваги використання віртуальних лабораторій і симуляторів у процесі вивчення аналітичної хімії. Педагогічний експеримент із застосуванням комп’ютерного моделювання під час вивчення аналітичної хімії, проводився на базі Херсонського державного аграрно-економічного університету та Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.

Результати проведеного педагогічного експерименту підтвердили ефективність використання комп’ютерного моделювання у навчанні аналітичної хімії як інноваційного засобу інтеграції теоретичних знань із практичними навичками студентів. Застосування віртуальних лабораторій і цифрових симуляцій забезпечило візуалізацію складних аналітичних процесів, сприяло розвитку аналітичного мислення, формуванню стійких професійних компетентностей і підвищенню мотивації до навчання, здатність до самостійного пізнання, критичного мислення та творчого вирішення практичних завдань.

АМЕРИКАНСЬКИЙ ДОСВІД ПСИХОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ: ЕМОЦІЙНА СТІЙКІСТЬ В УМОВАХ СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИН

2026-02-13T15:53:10+00:00

Американський досвід психоемоційної освіти в умовах сучасних викликів демонструє системний підхід до формування емоційної стійкості педагогів і здобувачів освіти, особливо в умовах стресу, травматичних подій та соціальної нестабільності. У контексті зростаючих соціальних викликів, травматичних подій та психологічної нестабільності, особливо в освітньому середовищі, формування емоційної стійкості педагогів набуває особливої актуальності. У США психоемоційна освіта розвивається як міждисциплінарна галузь, що поєднує елементи педагогіки, психології, нейронауки та арт-терапії. Американські моделі активно впроваджують соціально-емоційне навчання, тренінги емоційного інтелекту, коучингові програми та практики саморегуляції, які спрямовані на розвиток здатності до адаптації, самоспостереження, емоційного балансу та професійної витривалості. Особливу увагу в США приділяють створенню безпечного освітнього простору, профілактиці емоційного вигорання та розвитку навичок стресостійкості серед педагогів. У межах проєктів, реалізованих за участі Американської федерації вчителів (AFT), розробляються навчальні модулі для освітян, які працюють у кризових умовах, зокрема з дітьми, що пережили травму. Такий досвід є надзвичайно цінним для української освітньої системи, яка функціонує в умовах війни та потребує ефективних моделей психоемоційної підтримки.

У статті представлено узагальнені показники емоційної стійкості фахівців психономічної сфери США, розподілені за когнітивною, емоційною, вольовою та соціально-комунікативною складовими. На основі аналізу цих показників визначено високий рівень психоемоційної витривалості педагогів, психологів та арт-терапевтів, які працюють в умовах складних життєвих обставин. Встановлено, що найвищі показники спостерігаються у соціально-комунікативній (88.1) та емоційній (85.3) складових, що свідчить про ефективність коучингових, арт-терапевтичних і травма-інформованих практик у системі професійної підготовки. Індекс загальної емоційної стійкості (83.7) підтверджує системний характер американської психономічної освіти, яка поєднує когнітивно-поведінкові, нейропсихологічні, гуманістичні та технологічні моделі. Особливу увагу приділено розвитку soft skills: емоційного інтелекту, лідерства, комунікації та стресостійкості. Обґрунтовано доцільність адаптації американського досвіду до українського освітнього простору, зокрема через впровадження інтегративно-технологічного напряму, що сприятиме формуванню емоційної стійкості, професійної автономії та готовності діяти в умовах невизначеності.

УРАХУВАННЯ ВІКОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ УЧНІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ОРФОГРАФІЇ В 5 КЛАСІ

2026-02-13T15:52:10+00:00

У статті розглянуто актуальну проблему урахування вікових та психолого-когнітивних особливостей учнів п’ятого класу в процесі вивчення орфографії в умовах Нової української школи. Обґрунтовано, що перехід від початкової до базової середньої освіти супроводжується змінами в мисленні, увазі, пам’яті та навчальній мотивації школярів, а це, у свою чергу, впливає на формування ставлення до вивчення української мови і тому потребує перегляду методичних підходів до навчання правопису. У процесі дослідження доведено ефективність поєднання традиційних та інноваційних форм роботи з орфографії, зокрема використання візуалізації, мнемофраз, ігрових і символічних образів, цифрових освітніх платформ та диктантів різних видів. Показано, що застосування інтерактивних вправ на Wordwall і LearningApps сприяє активізації пізнавальної діяльності, формуванню самоконтролю та позитивного ставлення до навчання. Особливу увагу звернено на поєднання навчання орфографії та розвитку зв’язного мовлення, що забезпечує усвідомлене застосування правописних норм у реальних письмових комунікативних ситуаціях. Проаналізовано можливості інтеграції орфографічних завдань у цикли уроків та тематичні освітні модулі, орієнтовані на діяльнісний і рефлексивний підходи. Акцентовано на значенні формувального оцінювання, взаємооцінювання та редагування текстів як засобів розвитку орфографічної пильності учнів. Окреслено практичні рекомендації для вчителів щодо добору методів і засобів навчання орфографії з урахуванням принципів наступності та диференціації. Наголошено на доцільності створення комфортного освітнього середовища, що знижує навчальну тривожність і сприяє сталому інтересу п’ятикласників до мовної освіти. Зроблено висновок, що системне урахування вікових особливостей учнів 5 класу оптимізує процес формування орфографічної компетентності, підвищує культуру писемного мовлення та сприяє успішній адаптації школярів до навчання в базовій школі.

СУТНІСТЬ І ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНИХ МЕРЕЖЕВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

2026-02-13T15:51:06+00:00

У статті досліджено сутність і особливості застосування сучасних мережевих технологій у процесі професійної підготовки майбутніх педагогів. Показано, що стрімка цифровізація суспільства, глобальні соціально-економічні трансформації та виклики, спричинені пандемією COVID-19 і воєнними подіями в Україні, зумовлюють перегляд традиційних підходів до організації освітнього процесу. Підготовка педагогічних кадрів у таких умовах вимагає від закладів освіти інтеграції інноваційних інструментів, серед яких мережеві технології посідають провідне місце. Вони трактується як комплекс технологічних рішень, що забезпечують обмін інформацією, доступ до ресурсів, організацію дистанційного, змішаного та мобільного навчання, а також формування цифрової культури та професійних компетентностей здобувачів освіти.

У статті систематизовано основні напрями впровадження мережевих технологій у професійну підготовку майбутніх педагогів, зокрема: використання хмарних сервісів для зберігання й обміну навчальними матеріалами; інтеграцію віртуальних платформ для проходження онлайн-курсів і формування індивідуальних освітніх траєкторій; застосування симуляторів і віртуальних лабораторій для моделювання реальних професійних ситуацій і відпрацювання практичних умінь; залучення соціальних мереж і професійних онлайн-спільнот для обміну досвідом, налагодження комунікації та побудови професійних зв’язків; використання мобільних додатків, які сприяють безперервному та самокерованому навчанню. Окремо акцентовано на перевагах хмарних технологій, які забезпечують гнучкість та мобільність навчального процесу, підтримують колективну взаємодію та дозволяють здійснювати постійний моніторинг успішності студентів.

Підкреслено, що впровадження мережевих технологій сприяє підвищенню мотивації до навчання, розвитку критичного мислення, цифрової грамотності та професійної мобільності студентів, що особливо важливо для представників «покоління Z». Використання інноваційних цифрових інструментів змінює педагогічні підходи, відкриває нові можливості для індивідуалізації навчання та підсилює професійну орієнтацію здобувачів освіти. У роботі доведено, що інтеграція мережевих технологій у професійну підготовку майбутніх педагогів є необхідною умовою формування конкурентоспроможних фахівців, здатних до ефективної діяльності в умовах глобальної цифрової трансформації.

Практична значущість дослідження полягає у визначенні найефективніших цифрових інструментів, які можуть бути впроваджені у навчальний процес закладів освіти з метою модернізації освітнього середовища, оптимізації педагогічної взаємодії та підвищення якості професійної підготовки педагогічних кадрів. Результати статті можуть бути використані як теоретиками, так і практиками освіти для удосконалення навчальних програм, розроблення методичного забезпечення та підготовки педагогів нового покоління, орієнтованих на вимоги сучасного ринку праці.

ФОРМУВАННЯ ЗДАТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

2026-02-13T15:49:56+00:00

У статті всебічно розглянуто проблему формування здатності майбутнього педагога професійного навчання до інноваційної діяльності у сфері сільськогосподарського виробництва в умовах опанування навчальної дисципліни «Виробниче навчання». Показано, що сучасні трансформаційні процеси в аграрному секторі, зумовлені впровадженням високотехнологічного обладнання, цифрових систем контролю, сучасних методів технічного обслуговування та ремонту техніки, потребують оновлених підходів до професійної підготовки педагогічних кадрів. У цьому контексті виробниче навчання виступає ключовим елементом професійної освіти, який забезпечує інтеграцію фундаментальних знань, практичних умінь та інноваційного досвіду.

Розкрито зміст і завдання дисципліни, що охоплюють опанування слюсарної справи, виконання демонтажно-монтажних, регулювальних і діагностичних робіт агрегатів тракторів і автомобілів, використання контрольно-вимірювального обладнання, виявлення причин технічних несправностей і проведення ремонтних операцій різної складності. Наголошено, що формування здатності до інноваційної діяльності відбувається через освоєння технологій сучасного машинобудування, застосування інструментів цифрової діагностики, моделювання технічних процесів, роботу з новітнім обладнанням і виконання завдань професійної спрямованості.

З’ясовано, що дисципліна «Виробниче навчання» сприяє розвитку загальних і фахових компетентностей, визначених освітньою програмою: уміння приймати обґрунтовані технічні рішення, організовувати безпечні умови праці, використовувати сучасні методи технічного контролю, управляти ресурсами та виробничими процесами. Стверджується, що практикоорієнтований характер дисципліни забезпечує формування таких здатностей, як технологічна мобільність, професійна гнучкість, уміння прогнозувати виробничі ризики, застосовувати інновації у сфері ремонту й технічного обслуговування машин.

У статті доведено, що ефективність формування здатності до інноваційної діяльності залежить від актуалізації змісту виробничого навчання, урахування сучасних тенденцій розвитку аграрної техніки, удосконалення методичного супроводу, упровадження активних методів навчання, використання цифрових, віртуальних та симуляційних технологій. Окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язаних з оптимізацією виробничого навчання, модернізацією освітнього середовища й розвитком методичної системи підготовки педагогів аграрного профілю.

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ АНАЛІТИКО-СИНТЕТИЧНОЇ ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ БІБЛІОТЕЧНОЇ, ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТА АРХІВНОЇ СПРАВИ

2026-02-13T15:48:54+00:00

Стаття присвячена комплексному аналізу цифрової трансформації аналітико-синтетичної обробки інформації та її впливу на професійну підготовку фахівців бібліотечної, інформаційної та архівної справи. У дослідженні підкреслюється, що цифровізація, яка охоплює всі сфери суспільної діяльності, формує нову парадигму роботи з інформацією та зумовлює необхідність глибокої модернізації освітніх програм. Автор наголошує, що традиційні процеси відбору, аналізу, систематизації й узагальнення даних зазнали суттєвих змін під впливом таких технологій, як штучний інтелект, хмарні обчислення, автоматизовані інформаційні системи та аналіз великих даних. Сучасний інструментарій дає змогу автоматизувати рутинні операції, підвищити точність аналітичних процедур та розширити можливості роботи з великими обсягами інформаційних ресурсів.

Особлива увага приділяється новим вимогам до компетентностей фахівців, серед яких ключовими стають цифрова грамотність, уміння працювати з метаданими, навички програмування, застосування ШІ-інструментів та розуміння етичних і правових аспектів цифрового середовища. Автор підкреслює необхідність доповнення традиційних дисциплін курсами із сучасних ІТ, інформаційної безпеки, роботи з цифровими платформами та сервісами хмарної інфраструктури. Наголошено на важливості розвитку soft skills – критичного мислення, комунікації, здатності до безперервного професійного розвитку, адже цифрова трансформація створює динамічне середовище, яке потребує постійної адаптації.

Висвітлюється значення міжнародної інтеграції в підготовці майбутніх фахівців, зокрема через участь у проєктах і програмах, спрямованих на цифровізацію інформаційної інфраструктури. Автор доходить висновку, що ефективна професійна підготовка у сфері бібліотечної, інформаційної та архівної справи можлива лише за умови впровадження міждисциплінарного підходу, інтеграції сучасних цифрових технологій та посилення практичної складової освіти. Цифрова трансформація не лише розширює можливості фахівців, але й вимагає нового мислення, здатності працювати в умовах швидких технологічних змін і відповідати викликам сучасного інформаційного суспільства.

АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД СТРАТЕГІЧНИХ ДОКУМЕНТІВ ЄС У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ МЕДІАОСВІТИ

2026-02-13T15:47:42+00:00

У статті представлено аналітичне дослідження стратегічних документів Європейського Союзу, що визначають основні напрями розвитку медіаосвіти. Їх концептуальна основа охоплює три взаємопов’язані напрями: формування критичного мислення і громадянських компетентностей, розвиток безпечного та етичного інформаційного простору та підтримку освітніх інституцій і професійного зростання педагогів.

Нормативно-правову основу становить «Договір про функціонування Європейського Союзу», який визначає правові засади реалізації освітньої політики ЄС. Рекомендації Ради ЄС спрямовують держави-члени на реалізацію політики розвитку основних компетентностей. Комунікації Європейської Комісії виступають стратегічними документами програмного типу, які формують політичні пріоритети ЄС у галузі освіти та медіа. Стратегічні плани та рамкові документи визначають методологічні орієнтири для формування цифрової та медіаграмотності в освітніх системах.

Серед експертних ініціатив важливе значення має позиційний документ Європейської ради з питань освіти Штайнера-Вальдорфа аналітично-рекомендаційного характеру, спрямований на оновлення європейської стратегії цифрової освіти. Особливу увагу заслуговують «Керівні принципи EDMO щодо ефективних ініціатив у сфері медіаграмотності», що поєднують нормативні орієнтири та практичні інструменти реалізації освітніх програм, акцентують увагу на розвитку критичного мислення, етичної взаємодії з медіа та активної громадянської участі.

Сильними сторонами європейських документів є їхня стратегічна узгодженість, міжсекторальний характер, довготривала перспектива та підтримка інституційної стійкості освітнього простору. Водночас визначаються й певні обмеження – недостатня деталізація механізмів імплементації у національних освітніх системах і відсутність єдиних критеріїв оцінювання рівня медіаграмотності. Для України ці документи мають концептуальне та практичне значення: вони можуть бути методологічною основою для формування державної політики медіаосвіти, удосконалення підготовки педагогічних кадрів і гармонізації національних освітніх стратегій із європейським простором освіти.

МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРАКТИКА – ВАЖЛИВА ФОРМА ЗДОБУТТЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА-МУЗИКАНТА

2026-02-13T15:46:37+00:00

У статті проаналізовано роль музично-педагогічної практики, розкривається поетапна організація педагогічної практики.

Розвиток Української держави залежить від рівня освіченості, обдарованості молодого покоління. Підготовка фахівців, які здатні адаптуватися до життя в суспільстві з соціально-економічними умовами, що змінюються в XXI столітті, стала найбільш важливою проблемою навчання здобувачів вищої освіти в сучасному ЗВО. Зміни, які відбуваються в сучасному суспільстві, висувають нові вимоги до організації і якості освіти. Сучасник випускник ЗВО має не лише володіти спеціальними знаннями, уміннями та навичками, але й відчувати потребу в досягненнях і успіху.

Важливе значення у формуванні якостей молоді, її естетичне становлення до оточуючої дійсності має музичне виховання. Реалізація сучасних завдань музичного виховання підростаючого покоління залежить від рівня загально-культурного й художнього розвитку вчителів музичного мистецтва в загальних закладах середньої освіти, музичних керівників закладів дошкільної освіти. Формування вмінь здійснювати музично-педагогічну діяльність у всіх можливих формах навчально-практичної роботи є одним із важливих завдань поліпшення професійної підготовки майбутніх учителів, які опановують спеціалізацію «Музичне мистецтво».

Музично-педагогічна практика має кілька видів діяльності: спочатку це ознайомча практика, потім проведення пробних музичних занять в ЗДО та ЗЗСО, кінцева – це виробнича практика, а також організація проведення позакласної роботи. Але в якій би формі не проходила педагогічна практика, вона є базою активного застосування набутих знань, вироблення необхідних навичок і вмінь у царині музично-естетичного виховання.

Здобувачі вищої освіти мають бути добре обізнаними з методикою музично-виховної роботи з дітьми, стежити за її розвитком, змінами в ній, оскільки вона збагачується новими методами і прийомами відповідно до вимог часу. Окрім здатності ефективно організовувати освітній процес, вони мають бути методично компетентними, тобто володіти знаннями щодо загальнодидактичних методів, принципів і прийомів та специфічних видів дитячої діяльності, зокрема, ігрової, музичної, театралізованої, образотворчої, самостійно-художньої тощо.

Враховуючи вимоги оновленої освітньої системи, актуальною є підготовка майбутніх фахівців, здатних до інтегрованого навчання дітей у закладах дошкільної освіти та закладах середньої освіти.

Належна організація практики відкриває великі можливості для формування особистості вчителя. Головне завдання роботи полягає у формуванні педагогічного мислення та мовлення, яке відбувається за умов набуття знань та вмінь у галузі педагогіки, досвіду музично-творчої діяльності та оціночних суджень.

ВІД ТЕОРЕТИЧНИХ МОДЕЛЕЙ ПЕРСОНАЛІЗОВАНОГО НАВЧАННЯ ДО ВИМОГ ДО ОСВІТНЬОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НА ОСНОВІ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ІНКЛЮЗИВНІЙ ОСВІТІ

2026-02-13T15:45:31+00:00

Персоналізоване навчання дедалі частіше розглядається не лише як педагогічна мета, а і як конкретне завдання для проєктування освітнього програмного забезпечення, особливо в інклюзивних класах. Ґрунтуючись на аналітичному синтезі дев’яти нещодавніх публікацій, ця стаття систематизує чотири теоретичні основи – адаптивне навчання, технологію повного засвоєння знань, компетентнісний підхід та універсальний дизайн навчання – і трансформує їх у систему вимог до освітнього програмного забезпечення на базі ШІ. У роботі роз’яснюється, як педагогічні наміри співвідносяться з функціоналом, що підлягає реалізації, зокрема: діагностикою та моделюванням профілю учня, генерацією динамічних освітніх траєкторій, адаптивним поданням контенту, а також підтримкою зворотного зв’язку та оцінювання, що допомагає виявляти прогалини у знаннях, зберігаючи критерії прогресу чіткими. Крім того, структура вимог визначає інструменти моніторингу для вчителя, журнали аудиту рекомендацій, а також механізми коригування або скасування рішень системи. Нефункціональні вимоги розглядаються як пріоритетні обмеження: конфіденційність на етапі проектування, безпечна обробка чутливої інформації про учнів, прозорість та інтерпретованість, стійкість і надійність, а також захист від упереджених або дискримінаційних результатів. Архітектурні аспекти розглядаються через призму модульних сервісів, що забезпечують масштабованість, зручність та інтеграцію з інституційною інфраструктурою. Особлива увага приділяється компонентам генеративного ШІ, які можуть розширити можливості створення контенту та зворотного зв’язку, але вимагають суворішого регулювання та нагляду з боку педагогів. Результати дослідження свідчать на користь моделі, де вчитель залишається ключовою ланкою, а ШІ підсилює його фахову експертизу й допомагає долати бар’єри в освітньому процесі. Стаття завершується окресленням того, як оцінювати інклюзивний вплив у реальних умовах та як узгодити алгоритмічну оптимізацію з ключовими освітніми цілями, такими як розвиток суб’єктності та компетентностей учнів.

ОГЛЯД ТРЕНДІВ ЗА 2025 РІК ПО ТЕМІ «ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ» ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

2026-02-13T15:44:26+00:00

У статті здійснено комплексний аналіз сучасних зарубіжних підходів до формування здоров’язбережувальної компетентності у майбутніх учителів у контексті розвитку концепції health-promoting education та глобальних освітніх трансформацій. Актуальність дослідження зумовлена зростанням психоемоційного навантаження на педагогів, цифровізацією освітнього процесу та посиленням ролі закладів вищої освіти у забезпеченні благополуччя учасників освітнього середовища. У сучасному міжнародному освітньому дискурсі здоров’я та благополуччя дедалі частіше розглядаються не як допоміжний компонент, а як системоутворювальний чинник якості педагогічної освіти та професійної стійкості вчителя, що потребує переосмислення змісту й структури його професійної підготовки.

Метою статті є виявлення концептуальних засад і провідних тенденцій формування здоров’язбережувальної компетентності у майбутніх учителів у зарубіжних системах педагогічної освіти, а також обґрунтування можливостей їх системної інтерпретації в контексті сучасних освітніх викликів.. Методологічну основу дослідження становлять аналіз і синтез зарубіжних наукових джерел, порівняльний аналіз, узагальнення результатів оглядових та емпіричних досліджень у сфері health-promoting education.

У результаті дослідження виокремлено провідні глобальні тренди 2025 року, серед яких посилення уваги до ментального здоров’я та психоемоційного благополуччя, розвиток навичок саморегуляції та професійного самозбереження педагога, інтеграція фізичної активності й здорового способу життя в освітній процес, а також активне впровадження цифрових та інноваційних підходів до здоров’язбережувальної освіти. Обґрунтовано переосмислення професійної ролі педагога як активного суб’єкта здоров’язбережувальної діяльності та фасилітатора благополуччя.

На основі узагальнення зарубіжного досвіду запропоновано авторську модель формування здоров’язбережувальної компетентності майбутніх учителів, що поєднує когнітивний, ціннісно-мотиваційний і діяльнісний компоненти та орієнтована на інтеграцію здоров’язбережувальних підходів у зміст і організацію педагогічної освіти.

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

2026-02-13T15:43:18+00:00

У статті обґрунтовано актуальність застосування сучасних інтерактивних форм та методів при навчанні майбутніх інженерів фахових дисциплін та іноземної мови. У сучасному суспільстві існує потреба в освіті протягом усього життя. Для вирішення цих завдань використовуються нові педагогічні та інформаційні технології. Цифровізація всіх сфер людської діяльності породжує потребу в компетентних спеціалістах, які повністю володіють інформаційним підходом. Це потребує розробки та впровадження в освітню діяльність інноваційних форм і методів навчання.

Проведений аналіз міжнародного досвіду та наукових джерел, у контексті застосування інтерактивних методів в освіті, засвідчив цікавість світової освітньої спільноти до використання цих методів. На думку авторів статті, можливим дієвим засобом вирішення гострих та складних педагогічних проблем у навчанні іноземної мови, які насамперед стосуються розвитку комунікативної компетенції студентів у вищих технічних закладах освіти є активне використання інтерактивних форм та методів навчання.

Метою статті є проаналізувати переваги використання сучасних інтерактивних форм і методів навчання іноземних мов у вищих технічних університетах; визначити основні завдання інтерактивних форм навчання; надати психолого-педагогічні рекомендації, які необхідно враховувати при впровадженні інтерактивних методів навчання в процесі вивчення іноземних мов.

У статті представлено досвід використання інтерактивних методів на практичних заняттях з дисципліни «Практичний курс іноземної мови для ділової комунікації» на факультеті електроніки Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Було проведено опитування студентів стосовно того, який із запропонованих інтерактивних методів під час проведення практичних занять був самим ефектним для засвоєння навчального матеріалу.

Проаналізовано такі інтерактивні методи, як дискусія, творчий диспут, дебати, оскільки ці методи, згідно опитування студентів, були найефективнішими та найцікавішими. Охарактеризовано суть, переваги та можливості використання інтерактивних методів навчання. Надано психолого-педагогічні рекомендації щодо підвищення педагогічного ефекту від використання інтерактивних методів. Дослідження показало, що комплексне застосування інтерактивних методів навчання дозволяє вирішувати завдання різної спрямованості: засвоєння методичних і теоретичних знань, формування практичних навичок, удосконалення мовленнєвих навичок, розкриття творчого потенціалу – і, зрештою, сприяє формуванню компетентного фахівця з галузі технічної інженерії.

ІНТЕГРАЦІЯ НАВЧАННЯ НА ОСНОВІ ВИКЛИКІВ У КУРС «ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ»

2026-02-13T15:42:00+00:00

У статті розглянуто проблему формування цифрової компетентності здобувачів освіти педагогічних спеціальностей у контексті цифрової трансформації освітньої сфери. Проаналізовано сучасні підходи до цифровізації освітньої діяльності та формування цифрової компетентності педагогічних працівників. Визначено, що розвиток інформаційно-цифрових технологій потребує випереджувальної підготовки майбутніх учителів, яка включає постійне оновлення освітнього контенту та апробацію інноваційних педагогічних технологій.

Авторами запропоновано використання навчання на основі викликів (Challenge Based Learning) як перспективної моделі формування цифрової компетентності майбутніх учителів. Окреслено історію становлення навчання на основі викликів, висвітлено його ключові складові, серед яких, робота з відкритими й реалістичними проблемами, міждисциплінарність, застосування дизайн-мислення, інтеграція навчальних і позанавчальних активностей. У статті описано практичний досвід упровадження навчання на основі викликів у курс «Цифрові технології в освітньому процесі» для студентів магістратури Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Зміст курсу побудовано на основі моделі TPACK, що забезпечує гармонійне поєднання технологічних, педагогічних та предметних знань. Наведено приклади студентських проєктів, зокрема «ШІ в освіті та дослідженнях: виклик відповідальності», який реалізується через етапи «Залучення», «Дослідження» та «Дія». Показано, що навчання на основі викликів сприяє глибокому зануренню студентів у реальні проблеми цифровізації освіти, розвитку їхньої мотивації, дослідницьких навичок та здатності працювати в команді.

Узагальнено, що інтеграція навчання на основі викликів у цифрову підготовку майбутніх педагогів дозволяє перейти від модульної моделі до інтеграційної, забезпечує персоналізацію навчання, формує навички самоспрямованого навчання та адаптує студентів до викликів професійної діяльності в умовах цифрової епохи.

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ У РОЗВИТКУ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

2026-02-13T15:41:02+00:00

У статті здійснено комплексний аналіз сучасних інноваційних методів формування морально-етичної культури майбутніх учителів у процесі їх професійної підготовки в закладах вищої освіти. Актуальність порушеної проблеми зумовлена трансформаціями соціокультурного середовища, динамічним розвитком цифрових технологій, зміною ціннісних орієнтацій молоді та зростанням суспільних вимог до особистості педагога як носія моральних і етичних норм. Обґрунтовано необхідність цілеспрямованого розвитку морально-етичної культури майбутнього вчителя як інтегративної характеристики його професійної компетентності, що поєднує систему цінностей, моральну свідомість, етичну поведінку та здатність до відповідального педагогічного вибору.

Проаналізовано наукові підходи українських і зарубіжних учених до проблеми морального виховання педагогів, професійної етики вчителя та формування моральних цінностей у процесі педагогічної освіти. Акцентовано увагу на обмеженості традиційних методів навчання у забезпеченні належного рівня сформованості морально-етичної культури майбутніх учителів, що зумовлює потребу впровадження інноваційних педагогічних технологій.

У статті охарактеризовано потенціал тренінгових технологій, ігрових та інтерактивних методів, арттерапевтичних практик, цифрових інструментів етичного виховання та рефлексивних методик. Розкрито їх зміст, педагогічні можливості й приклади використання в освітньому процесі закладів вищої освіти. Обґрунтовано їх роль у формуванні у майбутніх педагогів моральних цінностей, професійної етики, відповідальності, емпатії та здатності до моральної рефлексії.

Зроблено висновок про доцільність комплексного впровадження інноваційних методик у систему професійної підготовки педагогів як ефективної умови формування високого рівня морально-етичної культури майбутніх учителів. Окреслено перспективи подальших наукових досліджень, пов’язаних з удосконаленням методичного забезпечення та розробленням діагностичних інструментів оцінювання рівня сформованості морально-етичної культури здобувачів педагогічної освіти.

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГА

2026-02-13T15:39:55+00:00

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз проблеми розвитку морально-етичної культури педагога як однієї з ключових складових його професіоналізму та важливої умови забезпечення якості сучасної освіти. Актуальність дослідження зумовлена трансформаційними процесами в українському суспільстві, реформуванням системи освіти, утвердженням гуманістичної парадигми навчання та виховання, а також зростанням соціального запиту на педагога, здатного бути носієм високих моральних цінностей, духовних ідеалів та етичних норм професійної діяльності.

У статті обґрунтовано, що морально-етична культура педагога є інтегративним особистісно-професійним утворенням, яке поєднує систему моральних знань, ціннісних орієнтацій, переконань, етичних норм поведінки, професійної відповідальності та здатності до рефлексії і самовдосконалення. Вона визначає характер педагогічної взаємодії, стиль спілкування з учнями, батьками й колегами, впливає на морально-психологічний клімат освітнього середовища та формування особистості здобувачів освіти.

У процесі дослідження проаналізовано наукові підходи вітчизняних учених до розуміння сутності морально-етичної культури педагога, її структури та функцій у професійній діяльності. З’ясовано, що сучасні наукові концепції розглядають морально-етичну культуру не лише як індивідуальну характеристику педагога, а і як результат впливу освітнього середовища, змісту професійної підготовки, педагогічної практики, корпоративної етики закладу освіти та суспільних моральних орієнтирів.

У результаті дослідження виокремлено та обґрунтовано пріоритетні напрями розвитку морально-етичної культури педагога, серед яких: гуманістично-ціннісна орієнтація педагогічної діяльності; інтеграція морально-етичного змісту в систему професійної підготовки майбутніх педагогів; формування етичної компетентності, здатності до морального вибору та рефлексії; практико-орієнтований розвиток моральних якостей у процесі педагогічної практики та наставництва; утвердження принципів академічної доброчесності та професійної етики в освітньому середовищі; стимулювання безперервного саморозвитку педагога; розвиток партнерської взаємодії з батьками та громадою у вихованні моральних цінностей.

ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ В УМОВАХ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ

2026-02-13T15:38:44+00:00

Стаття присвячена проблемі формування морально-етичної культури сучасного вчителя в умовах змішаного навчання як однієї з провідних складових його професіоналізму та чинника забезпечення якості освіти. Актуальність теми зумовлена трансформацією освітнього простору, зростанням ролі цифрових технологій і необхідністю підтримувати стабільні етичні стандарти педагогічної взаємодії в ситуації поєднання очного й дистанційного форматів. У дослідженні уточнено сутність морально-етичної культури педагога як інтегральної особистісно-професійної якості, що охоплює систему моральних цінностей, професійних норм, переконань, відповідальності, здатності до етичного вибору та рефлексивного самоаналізу.

Охарактеризовано структурні компоненти морально-етичної культури вчителя (когнітивний, діяльнісно-операційний, мотиваційно-ціннісний) і визначено їх функціональне значення у педагогічній діяльності: забезпечення гуманістичної спрямованості навчання, коректності оцінювання, педагогічного такту, справедливості, толерантності та поваги до гідності учня. Особливу увагу приділено специфічним етичним викликам змішаного навчання: дотримання принципів педагогічної етики під час онлайн-комунікації, етична регуляція цифрової взаємодії, забезпечення академічної доброчесності, конфіденційності та психологічної безпеки учасників освітнього процесу, недопущення дискримінації й цифрового булінгу.

Запропоновано напрями та педагогічні умови формування морально-етичної культури вчителя у змішаному форматі: інтеграція етичного змісту у професійну підготовку та підвищення кваліфікації, систематична робота з кейсами морального вибору, моделювання професійно-етичних ситуацій, розроблення й упровадження локальних кодексів етики, наставництво, розвиток педагогічної рефлексії та культури професійної комунікації в цифровому середовищі. Зроблено висновок, що морально-етична культура вчителя є ключовою умовою продуктивної педагогічної взаємодії та підтримання позитивного морально-психологічного клімату в змішаному освітньому середовищі, а подальші дослідження доцільно спрямувати на розроблення діагностичних інструментів і практико-орієнтованих програм етичної підготовки педагогів до роботи онлайн/офлайн.

ЧИТАННЯ ПАРТИТУР ТА ПРИНЦИПИ ІНСТРУМЕНТУВАННЯ ЕСТРАДНО-ДЖАЗОВИХ ТВОРІВ У АНСАМБЛЕВІЙ АКОРДЕОННО-БАЯННІЙ ВИКОНАВСЬКІЙ ПРАКТИЦІ

2026-02-13T15:37:30+00:00

У статті здійснено комплексний аналіз проблеми читання партитур та принципів інструментування естрадно-джазових творів у контексті ансамблевої акордеонно-баянної виконавської практики. Висвітлено особливості роботи з партитурами різних типів: класичними – оркестровими, ансамблевими; естардно-джазовими, які включають літеро-цифрові позначення гармонії, партії ритм-секції, перкусії. З’ясовано, що читання партитур, зокрема естрадно-джазових творів, передбачає не лише точне відтворення нотного тексту, а й глибоке аналітичне осмислення гармонічної структури та тональних модулів, аналіз метро-ритмічних структур, фактурних співвідношень та взаємодії інструментальних голосів, визначення інтерпретативних аспектів щодо джазової артикуляції та стилістики, варіантів імпровізаційних фрагментів. Представлено методичний алгоритм щодо формування навички читання партитур. Проаналізовано специфіку ансамблевого музикування за участі акордеона /баяна, та визначено їх поліфункціональність як інструментів, здатних виконувати мелодичні, гармонічні, басові та метро-ритмічні функції. Зазначено, що у контексті інструментування особливої ваги набувають принципи тембрової доцільності, звукового балансу, функціонального розподілу голосів та стилістичної відповідності виконання. Окреслено основні методичні аспекти щодо інструментування естрадно-джазових творів для ансамблю з акордеоном /баяном (на прикладі твору в стилі самба для дуету акордеона та альт-саксофона), а також визначено роль імпровізаційного компонента як чинника творчої взаємодії між учасниками ансамблю. Зроблено висновок, що системне формування навичок читання партитур та інструментування творів естрадно-джазової стилістики сприяє підвищенню рівня виконавської та імпровізаційної культури, розвитку креативного художнього музичного мислення, збагаченню та популяризації концертного репертуару для ансамблів за участі акордеона /баяна, удосконаленню фахової підготовки майбутніх виконавців. Визначено перспективні напрями подальших наукових досліджень щодо розв’язання означеної проблеми.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ЗАСОБАМИ ЦИФРОВИХ ОСВІТНІХ РЕСУРСІВ

2026-02-13T15:36:26+00:00

У новітній освітній сфері професійна підготовка майбутніх фахівців соціономічних спеціальностей вимагає інтеграції цифрових освітніх ресурсів (ЦОР) у процес іншомовної підготовки фахівців. Це викликано зростаючими вимогами до мовної та комунікативної компетентності у професійному середовищі, а також необхідністю формування здатності ефективно працювати у глобалізованому цифровому середовищі. Цифрові освітні ресурси надають можливість організувати освітній процес більш гнучко, індивідуалізовано та інтерактивно, що сприяє підвищенню якості іншомовної підготовки.

Хочемо зазначити, що впровадження ЦОР в освітній процес дозволяє: підвищити ефективність формування лексико-граматичних та комунікативних навичок; створювати персоналізовані освітні траєкторії для студентів; підвищити мотивацію та залученість до навчання; розвивати навички самостійної роботи та критичного мислення; здійснювати моніторинг та об’єктивне оцінювання результатів навчання.

Педагогічні технології іншомовної підготовки майбутніх фахівців соціономічних спеціальностей із застосуванням цифрових освітніх ресурсів поєднують традиційні методи навчання з сучасними інноваційними підходами. Застосування яких, забезпечує формування високого рівня мовної та професійної компетентності, збільшує самостійне навчання та допомагає підготовці студентів до ефективної професійної діяльності в умовах цифрового суспільства.

До переваг цифрового освітнього середовища у підготовки майбутніх фахівців слід передусім віднести: спілкування людей, об’єднаних професійними чи навчальними інтересами; економію навчального часу та автоматизацію контролю; самостійність в освітньому процесі; можливість швидкої зміни виду діяльності, зокрема професійної; розширення можливостей для комунікативно-пізнавальної та творчої діяльності студентів та ін.

ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ВОКАЛЬНИХ ТВОРІВ

2026-02-13T15:35:30+00:00

У статті представлено дослідження проблеми формування духовної культури здобувачів вищої освіти в умовах сучасних соціокультурних викликів, таких як глобалізація, інформаційне перенасичення та криза традиційних ціннісних систем. Актуальність цієї проблеми загострюється в умовах боротьби за національну ідентичність, що вимагає від освітньої системи нових підходів до виховання свідомого громадянина.

Автор наголошує на тому, що вокально-виконавська підготовка, яка часто зосереджується на суто технічних аспектах, володіє значним, але недостатньо реалізованим потенціалом для духовного збагачення та ціннісного самовизначення особистості. Відповідно, метою статті є теоретичне обґрунтування та моделювання процесу формування духовної культури студентів засобами герменевтично зорієнтованої інтерпретації вокальних творів.

Методологічну основу дослідження склав синтез системного, культурологічного, аксіологічного та герменевтичного підходів. Так, системний підхід дозволив розглянути духовну культуру як інтегративну якість особистості, культурологічний – проаналізувати вокальні твори як артефакти, що несуть ціннісні коди епохи та нації, а провідний герменевтичний підхід трактує інтерпретацію як глибокий процес «діалогу» з твором та його автором. У статті детально розкрито сутність духовної культури як багатокомпонентної системи, що органічно поєднує в собі когнітивний компонент (система знань про цінності світової та національної спадщини), емоційно-ціннісний (здатність до емпатії, сформованість ціннісних орієнтацій та особистісного ставлення до художнього змісту) та креативно-діяльнісний компонент (потреба і здатність до творчого самовираження та втілення власного світогляду).

Центральним елементом дослідження є модель процесу інтерпретації вокального твору, організованого як цілеспрямована педагогічна діяльність у три взаємопов’язані етапи. Перший, аналітико-когнітивний етап, спрямований на формування глибоких знань про музичний і поетичний текст, історико-культурний контекст, що створює фундамент для подальшого осмислення. Наступний, емоційно-ціннісний етап, забезпечує перехід від знань до особистісних смислів через емоційне занурення та ціннісну рефлексію, внаслідок чого студент «привласнює» художній зміст твору. Завершальний, креативно-діяльнісний етап є синтезом попередніх й реалізується через творче втілення унікального виконавського задуму, що сприяє розвитку артистичної свободи та потреби у духовному самовираженні.

На основі цього зроблено висновок, що інтерпретація вокального твору, організована як цілісний процес співтворчості, перетворюється з навчального завдання на потужний механізм формування духовної культури, сприяючи вихованню не просто вокаліста-техніка, а митця-мислителя з активною ціннісною позицією. Перспективи подальших досліджень вбачаються у розробці конкретних методичних рекомендацій, навчальних кейсів та валідного діагностичного інструментарію для оцінки рівнів сформованості компонентів духовної культури, що дозволить ефективно впровадити запропоновану модель в освітню практику закладів вищої мистецької освіти.

ОГЛЯД ЗАРУБІЖНИХ ПРАКТИК ЩОДО РОБОТИ З ДІТЬМИ З АУТИСТИЧНИМИ РОЗЛАДАМИ

2026-02-13T15:34:28+00:00

У статті здійснено системний огляд зарубіжних методик роботи з дітьми з аутистичним спектром розладів (ASD), зокрема ABA, ESDM, TEACCH, DIR/Floortime, PRT та програм підтримки батьків (WHOCST); здійснено розгорнутий системний огляд і науково-аналітичне узагальнення провідних зарубіжних практик та моделей роботи з дітьми з аутистичними розладами спектра (Autism Spectrum Disorder, ASD), які широко використовуються у спеціальній та інклюзивній освіті країн Європи, Північної Америки та Австралії. Основну увагу зосереджено на поведінкових, розвиткових і комбінованих підходах, зокрема Applied Behavior Analysis (ABA), Early Intensive Behavioral Intervention (EIBI), Early Start Denver Model (ESDM), TEACCH, DIR/Floortime, Pivotal Response Treatment (PRT), а також на програмах підтримки батьків, зокрема Caregiver Skills Training (CST), розроблених Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Проаналізовано переваги та недоліки кожного підходу, рівень доказовості ефективності та практичну значущість для розвитку мовлення, соціальної взаємодії та адаптивних навичок дитини. Особливу увагу приділено комбінованим програмам, що включають розвиток навичок взаємодії з батьками та інклюзію у соціальне середовище. Отримані висновки дозволяють окреслити перспективи оптимізації освітніх та корекційних стратегій для дітей з ASD. Проаналізовано концептуальні засади зазначених методик, їх корекційно-розвиткові можливості, переваги й обмеження, а також рівень доказовості ефективності щодо розвитку мовлення, соціальної взаємодії, пізнавальної діяльності та адаптивних навичок дітей з ASD. Особливу увагу приділено проблемі раннього втручання, сімейно-орієнтованим програмам та інтеграції освітніх, психолого-педагогічних і медико-соціальних впливів. Обґрунтовано доцільність використання інтегрованих моделей допомоги та визначено можливості адаптації зарубіжного досвіду до умов функціонування національної системи спеціальної та інклюзивної освіти України.

КРІЗЬ ТЕРНИ ДО ЗІРОК: ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНСЬКІЙ ВИЩІЙ ШКОЛІ В КРИЗОВИХ СИТУАЦІЯХ

2026-02-13T15:33:27+00:00

Шлях, який пройшов український народ протягом всієї своєї історії у боротьбі за незалежність, і проходить, зокрема, під час широкомасштабного вторгнення Російської Федерації (РФ) в Україну, включно з діяльністю навчальних закладів нашої країни у цей період часу, порівнюється у статті з тернистим шляхом до майбутньої перемоги над ворогом.

Предметом дослідження є вища школа, труднощі організації освітнього процесу під час пандемії COVID-19 та широкомасштабного вторгнення ворога в Україну, а об’єктом – основні види діяльності одного з підрозділів закладу вищої освіти (ЗВО) у згаданих вище умовах.

Мета цього дослідження – описати організацію навчально-методичної та наукової діяльності викладачів на прикладі кафедри іноземних мов (ІМ) Північного кампусу Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій (ЛНУВМБ) імені Степана Ґжицького протягом пандемії та війни і перспективи діяльності кафедри ІМ на майбутнє.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з цієї тематики показав, що урядові установи, адміністрації науково-дослідних інститутів, закладів вищої освіти робили все можливе для того, щоб вистояти у цих кризових ситуаціях і бачити перспективи майбутньої їхньої діяльності після завершення війни.

На фоні стану впровадження дистанційного і комбінованого навчання в Україні протягом 2020-2025 років, у статті описано шлях, який пройшов наш університет і, зокрема кафедра ІМ, щоб забезпечити результативну організацію навчального процесу під час пандемії COVID-19 (2020), а потім широкомасштабного вторгнення РФ в Україну (2022).

Віддаленість нашого ЗВО від лінії фронту дала можливість відносно швидко перейти викладачам і студентам університету, а отже й кафедри іноземних мов, від повнісню дистанційних технологій навчання до комбінованого, а пізніше і до тепер ввести традиційне, з елементами обернутого (flipped) під час повітряних тривог, навчання.

Відповідно до нових умов навчання, викладачі змушені постійно удосконалювати: методику викладання предмету шляхом підвищення кваліфікації у формі дистанційної участі в українських і міжнародних конференціях, семінарах; використовувати українські та іноземні платформи онлайн-курсів, ЮТюб канали, розробляти свої навчальні матеріали (друковані та електронні посібники, словники, методичні рекомендації для викладачів і студентів), урізноманітнювати свою наукову роботу (досліджувати і впроваджувати нові технології навчання, методики перекладу фахової, у тому числі військової, літератури та ін.).

Перспективними для впровадження у нашому та інших українських ЗВО є дуальне навчання і використання інструментів штучного інтелекту. в тому числі під час викладання і вивчення іноземних мов.

ІНТЕГРАЦІЯ CAT-TOOLS У ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ПІДГОТОВКИ

2026-02-13T15:32:24+00:00

Стаття присвячена аналізу педагогічних та методичних аспектів інтеграції систем комп’ютерної підтримки перекладу (CAT-tools) у освітній процес підготовки майбутніх перекладачів. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією перекладацької професії в умовах цифровізації та зростаючими вимогами до фахівців, які повинні володіти сучасними перекладацькими технологіями та навичками організації перекладацького процесу. Метою статті є обґрунтування педагогічної доцільності використання CAT-tools у навчанні перекладу та визначення критеріїв ефективності їх інтеграції з позицій якості перекладу, продуктивності навчальної діяльності та економічної доцільності. У роботі проаналізовано теоретичні засади застосування CAT-tools у підготовці перекладачів, охарактеризовано якісні, продуктивні й економічні критерії оцінювання результатів перекладацької діяльності в освітньому контексті, а також визначено їх методичний потенціал. У статті CAT-tools розглядаються як дидактичний інструмент, що дозволяє моделювати реальні умови професійної діяльності перекладача в межах навчального середовища. Обґрунтовано, що використання перекладацьких пам’ятей, термінологічних баз, QA-модулів та елементів машинного перекладу з постредагуванням сприяє формуванню лінгвістичної точності, термінологічної узгодженості, функціональної адекватності перекладу, а також розвитку критичного мислення та навичок самоконтролю якості. Особливу увагу приділено поетапній організації перекладацького процесу (підготовка, переклад, контроль якості, фіналізація) як методичній основі навчання, що забезпечує керованість, усвідомленість і рефлексивність перекладацької діяльності студентів. Доведено, що інтеграція CAT-tools у навчальний процес сприяє комплексному формуванню професійних компетентностей майбутніх перекладачів, поєднуючи лінгвістичну, технологічну, аналітичну та проєктну складові. Зроблено висновок, що CAT-tools у педагогічному вимірі слід розглядати не як заміну перекладацької діяльності, а як ефективний методичний засіб підвищення якості перекладацької підготовки та наближення освітнього процесу до реальних умов професійної практики.

АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ХМАРНИХ СЕРВІСІВ ВЧИТЕЛЯМИ ЯК ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗІ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В STEM-ОСВІТІ

2026-02-13T15:31:33+00:00

Статтю присвячено аналізу поточного стану використання хмарних сервісів учителями закладів загальної середньої освіти в контексті підготовки до впровадження технологій штучного інтелекту (ШІ) в STEM-освіту. Проблема дослідження полягає в необхідності розвитку компетентності вчителів у сфері штучного інтелекту, що є неможливим без розуміння їхнього поточного рівня цифрової грамотності та практики використання цифрових інструментів (зокрема хмарних сервісів та хмаро орієнтованих систем). Метою статті є виявлення особливостей використання хмарних сервісів учителями на основі аналізу одержаних даних опитування, зокрема в розрізі предметних категорій, для обґрунтування передумов та визначення потенціалу для розвитку їхньої компетентності з використання штучного інтелекту. У статті представлено результати опитування 400 вчителів щодо використання сервісів для організації спільної роботи учнів та аналіз відповідей 119 педагогів щодо інструментів, які вони застосовують для підготовки до уроків. На основі частотного аналізу визначено найпопулярніші сервіси, серед яких лідируючу позицію займають Google сервіси (84,5%). Розраховано коефіцієнт популярності сервісів відносно лідера та ентропію розподілу за формулою Шеннона (1,47 біт), що вказує на відносно низьку різноманітність у виборі інструментів. Детальний аналіз показав, що вчителі STEM-предметів є найбільш активними користувачами онлайн- (92,59%) та хмарних сервісів (87,04%). Для перевірки наявності статистично значущого зв'язку між категорією предметів, які викладає вчитель, та використанням певного типу сервісів було застосовано критерій χ2 (хі-квадрат) Пірсона. Результати тестів (p > 0,05) показали відсутність такого зв'язку, що свідчить про загальну тенденцію високого рівня використання цифрових технологій серед усіх категорій вчителів. Узагальнені результати дослідження підтверджують високу цифрову активність педагогів, особливо у STEM-сфері, що є важливою передумовою для розробки та впровадження методики розвитку їхньої компетентності з використання штучного інтелекту.

КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ БЕЗПЕКОВОГО АРТСЕРЕДОВИЩА ЗАКЛАДУ ОСВІТИ

2026-02-13T15:30:37+00:00

У статті науково обґрунтовано та представлено концептуальну модель безпекового артсередовища закладу освіти як цілісного механізму мінімізації наслідків воєнної травми та сприяння посттравматичному зростанню особистості. Дослідження присвячено трансформації освітнього простору на терапевтичний континуум для психофізіологічної стабілізації та посттравматичного зростання особистості, актуальність якого зумовлена необхідністю використання арттехнологій як стратегічного інструменту гуманітарної безпеки та реабілітації в умовах війни. Розроблена модель базується на синергетичній взаємодії трьох векторів: концептуально-нормативного, архітектурно-просторового та праксеологічно-технологічного. Концептуально-нормативний вектор інтегрує державні директиви та травмоінформований підхід, який переорієнтовує педагогічну взаємодію з академічного контролю на емпатійну підтримку та відновлення агентності дитини. Архітектурно-просторовий вектор, заснований на принципах нейроархітектури, сенсорної екології та біофілії, розглядає інтер’єр не як пасивне тло, а як активний чинник зниження рівня кортизолу та тривожності шляхом використання криволінійних форм, природного світла та мобільного зонування. Праксеологічно-технологічний вектор охоплює широкий спектр інструментарію: від традиційних ремесел (керамопластика, ткацтво тощо) для сенсорної стабілізації до імерсивних VR-технологій та генеративного штучного інтелекту, що дозволяють безпечно екстерналізувати травматичний досвід у контрольованому цифровому середовищі. Доведено, що точка перетину цих векторів формує безпековий континуум, де створення естетичного об’єкта стає актом катарсичного очищення та доказом спроможності особистості діяти в умовах зовнішнього хаосу. Практична значущість моделі підтверджується аналізом сучасних кейсів, таких як підземні школи та смарт-укриття, що трансформують депресивні технічні зони на хаби ментального відновлення. Висновки акцентують на важливості резильєнтності педагогів як ключових фасилітаторів цього середовища.

ЗАСОБИ ОСВІТНЬОЇ РОБОТОТЕХНІКИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВПРОВАДЖЕННЯ STEAM-ОСВІТИ В УМОВАХ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ

2026-02-13T15:29:38+00:00

У статті проведено комплексне дослідження засобів освітньої робототехніки як провідного інструменту реалізації концепції STEAM-освіти в умовах трансформації освітнього простору та переходу до змішаного навчання. Науковий пошук ґрунтується на детальному аналізі актуальної нормативно-правової та методичної бази STEM/STEAM-освіти в Україні, що охоплює державні стратегії розвитку, профільні накази Міністерства освіти і науки України та оновлені модельні навчальні програми для закладів загальної середньої освіти. Автором акцентовано увагу на тому, що освітня робототехніка виступає не лише технічним засобом, а й ключовою методологічною платформою для реалізації міждисциплінарного підходу, що дозволяє інтегрувати знання з природничих наук, технологій, інженерії, мистецтва та математики в єдиний пізнавальний контекст.

Особливе місце в роботі посідає обґрунтування ролі робототехнічних систем у формуванні STEAM-компетентностей, серед яких виокремлено критичне та алгоритмічне мислення, навички командної взаємодії, креативність та здатність до розв’язання складних технологічних завдань. На основі системного аналізу психолого-педагогічних особливостей здобувачів освіти – від дошкільного віку до підліткового періоду – у статті диференційовано критерії добору робототехнічного інструментарію. Доведено необхідність врахування вікових можливостей, характеру провідної діяльності (від ігрової до навчально-дослідницької) та динаміки розвитку когнітивних процесів (пам’яті, уваги, просторової уяви).

У межах дослідження структуровано рекомендації щодо використання конкретних робототехнічних рішень: від базових наборів для раннього розвитку (Lego WeDo 2.0 Education, Lego Education SPIKE Essential, Smart Robot Premium, VEX GO) до складних програмованих систем для старшої школи (Arduino, Micro:bit). Окрему увагу приділено методиці організації освітнього процесу в дистанційному та змішаному форматах. Охарактеризовано потенціал онлайн-середовищ програмування та віртуальних симуляторів (Makeblock mBot, Arduino Kit тощо), що дозволяють підтримувати безперервність навчання та забезпечувати високий рівень інтерактивності навіть за відсутності фізичного доступу до конструкторів.

Результати дослідження підтверджують, що освітня робототехніка є універсальним, гнучким і високоефективним засобом STEAM-освіти. Вона не лише забезпечує органічну інтеграцію навчального змісту, а й виступає потужним чинником підвищення внутрішньої мотивації учнів до самоосвіти. Автори приходять до висновку, що впровадження адаптованих методик робототехніки дозволяє нівелювати виклики сучасного освітнього середовища, готуючи конкурентоспроможних фахівців для інноваційної економіки.

МЕТОД ПРОЄКТІВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ

2026-02-13T15:28:31+00:00

У статті представлено сучасні тенденції впровадження проєктної технологій в освіту. Наведено історичний аналіз виникнення методу проєктів у навчанні. Він сягає корінням у педагогічну спадщину Й. Г. Песталоцці XVIII сторіччя, базуючись на формулі «навчання головою, серцем і руками»: тобто, навчання має ґрунтуватися на зв'язку між розумом, почуттям та дією, щоб виховувати особистість всебічно та готувати її до життя. Ідею поєднання навчання з проєктною діяльністю висунув ще понад сто років тому американський педагог і філософ Джон Дьюї. В українській школі метод проєктів став розвиватися в 1920–1930-х роках. Сучасна школа повинна допомогти учням відчувати себе впевненими на ринку праці, вміти адаптуватися до соціальних змін і криз у суспільстві, бути психологічно стійкими, розвивати здатність до самоорганізації. Це вимагає пошуку нових форм організації навчально-виховного процесу. Встановлено, що використання проєктних технології навчання є ефективним при інтегрованому підході до виконання проєкту. Таким чином, проєктно-орієнтоване навчання є одним з найефективніших способів інтеграції STEAM-освіти. Показано роль й ефективність проєктної технології в підвищенні майстерності здобувачів професійної освіти на основі комплексного підходу на прикладі виконання інтегрованого проєкту «Вогні Майстерності». У проєкті брали участь здобувачі освіти Березівського вищого професійного училища НУ «Одеська політехніка» – зварники, кравці й кухари. Разом вони створювали кінцевий продукт, проходячи всі етапи – від задуму до реалізації. Зварники виготовили мангал з оригінальним дизайном, кравці пошили спеціальний одяг для кухарів, а кухари приготували на цьому мангалі страви. Показано, як знання з різних сфер можуть поєднуватися у спільній справі для формування у здобувачів освіти практичних професійних компетентностей через реальні виробничі завдання.

ТЕХНОЛОГІЇ ВИКОРИСТАННЯ ПІСЕННОГО ШКІЛЬНОГО РЕПЕРТУАРУ В МУЗИЧНІЙ АНІМАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

2026-02-13T15:27:31+00:00

У статті здійснено ґрунтовний аналіз технологій використання пісенного шкільного репертуару в процесі музичної анімаційної діяльності учнів закладів загальної середньої освіти. Розкрито сутність музичної анімації як сучасного міждисциплінарного напряму мистецької педагогіки, що поєднує елементи музичного виконавства, рухової активності, театралізації, ігрових та інтерактивних форм навчання. Поглиблено теоретичні засади впровадження анімаційних технологій у музично-освітній процес, обґрунтовано їхній позитивний вплив на розвиток творчого потенціалу, емоційної чутливості, музичних компетентностей, креативного мислення, а також навичок міжособистісної комунікації та соціальної взаємодії здобувачів освіти. Визначено основні методичні принципи організації музичної анімаційної діяльності, серед яких доступність і зрозумілість навчального матеріалу, інтегративність змісту, активна залученість учнів до творчого процесу, емоційна насиченість занять та орієнтація на особистісно орієнтоване навчання. Окреслено ефективні дидактичні підходи, методи, прийоми та форми роботи, що забезпечують органічне включення вокальних творів, передбачених чинними освітніми програмами, до анімаційних мистецьких проєктів, позакласних заходів і творчих програм. Особливу увагу приділено українському пісенному репертуару як важливому чиннику національно-патріотичного виховання, формування культурної ідентичності та розвитку художнього смаку учнів. Проаналізовано педагогічний потенціал хорових творів Миколи Леонтовича, зокрема «Дударика» та «Щедрика», у музично-анімаційних програмах, що сприяють глибшому осмисленню музичного образу, активізації емоційно-ціннісного сприймання та творчої інтерпретації музичного матеріалу. Представлено апробований сценарій музичної анімаційної програми для учнів 6 класу, який ілюструє поетапність реалізації анімаційного підходу та поєднання вокально-інтонаційних, ритмічно-рухових, театралізаційних і інтерактивних технік у навчальному процесі. Доведено ефективність використання музичної анімації для формування емоційного інтелекту, розвитку музичного смаку, сценічної культури, комунікативних умінь, підвищення навчальної мотивації та загального рівня художньо-естетичного розвитку здобувачів освіти.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИВЧЕННЯ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ НАТАЛІ ЗАБІЛИ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

2026-02-13T15:26:37+00:00

У статті проаналізовано сучасні інноваційні технології, які доцільно застосовувати на уроках літературного читання в початкових класах, визначено їхні переваги та особливості використання під час опрацювання творів Наталі Забіли, а також обґрунтовано їхній позитивний вплив на формування читацької компетентності молодших школярів. Акцент зроблено на актуальності теми дослідження, що зумовлено необхідністю створення ефективних інноваційних підходів, які відповідають вимогам сучасної освіти, підтримують інтерес дітей до літератури та забезпечують глибоке засвоєння художнього матеріалу, формують творчу та активну особистість молодших школярів. Висвітлено використання інноваційних технологій під час вивчення творів Наталі Забіли в початкових класах та визначено їхній вплив на розвиток читацької компетентності, критичного та творчого мислення, морально-етичних цінностей школярів. Розглянуто інтерактивні методи та форми роботи: творчі вправи та завдання, що сприяють активізації пам’яті та глибшому розумінню текстів творів Наталі Забіли. Для ефективного вивчення творчості Наталі Забіли в початкових класах доцільно застосовувати комплекс вправ, які дозволяють розвивати читацькі навички, творчу уяву та емоційне сприйняття тексту. З’ясовано, що упровадження інноваційних технологій у процес вивчення творів Наталі Забіли в початкових класах створює сприятливі умови для формування читацької компетентності, розвитку творчих здібностей та виховання стійкого інтересу до читання. Поєднання традиційних і сучасних методів роботи з художнім текстом забезпечує підвищення ефективності уроків літературного читання та сприяє всебічному розвитку особистості молодшого школяра. Констатовано, що впровадження інноваційних технологій у вивчення творів Наталі Забіли на уроках літературного читання забезпечує індивідуальний підхід, високу мотивацію учнів, активну творчу діяльність та формування всебічно розвиненої особистості, поєднуючи розвиток техніки читання, осмислення художнього матеріалу та творчої активності молодших школярів.

МИСТЕЦЬКА ПЕДАГОГІКА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

2026-02-13T15:25:30+00:00

Стаття присвячена одній з актуальних проблем сучасної педагогічної науки, а саме визначенню значущості мистецької педагогіки у формуванні естетичної культури особистості в умовах Нової української школи. Зокрема, розкривається специфіка застосування мистецької педагогіки в освітньому процесі, акцентується увага на її ролі у формуванні естетичної свідомості, ціннісних орієнтацій та творчої активності учнів.

Основна увага зосереджується на визначенні сутності мистецької педагогіки, трактуванні її як засобу гуманізації освіти, розвитку емоційного інтелекту та формування культурної ідентичності молодого покоління.

На основі аналізу наукових джерел доведено, що естетична культура особистості є інтегративним утворенням, яке поєднує естетичні знання, художній смак, здатність до емоційно-образного сприймання, оцінювання та творення естетичних цінностей. Формування цієї якості відбувається насамперед у процесі залучення учнів до різних видів мистецтва, що забезпечує гармонійний розвиток емоційної, інтелектуальної та духовної сфер особистості. Зазначається також, що саме мистецтво чинить безпосередній вплив на емоційний стан учня, сприяє розвитку його творчих здібностей, художньо-естетичного досвіду, забезпечує гармонійне поєднання інтелектуального, емоційного та духовного розвитку.

В статті наголошується, що особливу роль у реалізації потенціалу мистецької педагогіки відіграє вчитель, який виступає посередником у творчому процесі, створює емоційно безпечне освітнє середовище та заохочує учнів до самовираження. Акцентується також, що сучасний педагог, викладаючи мистецтво в закладах загальної середньої освіти, окрім базового комплексу набутих знань повинен на високому професійному рівні демонструвати глибоке розуміння української музичної культури та водночас уміло та творчо впроваджуючи набуті компетентності у практичну діяльність.

Доведено, що мистецька освіта сприяє розвитку естетичної свідомості, художнього мислення, творчих здібностей та здатності до самовираження, що є важливими складниками гармонійного становлення особистості учня.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ДИДАКТИЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ЕТНОПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

2026-02-13T15:24:33+00:00

Стаття присвячена дослідженню структурних і методичних засад формування етнопедагогічної культури майбутніх учителів у процесі їхньої професійної підготовки. Визначено, що ефективне формування етнопедагогічної культури можливе за умови комплексного врахування організаційно-дидактичних чинників, до яких віднесено: цільову спрямованість освітнього процесу на інтеграцію національних і загальнолюдських цінностей; змістове наповнення навчальних дисциплін етнокультурним компонентом; упровадження активних і інтерактивних методів навчання, спрямованих на засвоєння здобувачами традицій, звичаїв, обрядів, фольклорної спадщини; організацію практичної підготовки у співпраці з культурно-освітніми та громадськими установами. Розкрито роль міждисциплінарної інтеграції у забезпеченні цілісного підходу до опанування етнопедагогічних знань, зокрема через поєднання курсів педагогіки, психології, історії педагогіки, етнології, культурології та методики викладання. У дослідженні, підкреслено значення створення мотиваційного середовища, що стимулює інтерес здобувачів до етнокультурної тематики та розвиває потребу у збереженні й популяризації національної спадщини у власній професійній діяльності. Висвітлено методичні підходи до реалізації етнопедагогічного компонента, зокрема через проєктну діяльність, етнографічні дослідження, підготовку навчально-методичних матеріалів, організацію тематичних заходів (фольклорних свят, майстер-класів, конкурсів). Окрему увагу приділено питанням оцінювання рівня сформованості етнопедагогічної культури, де запропоновано поєднання критеріїв знаннєвого, діяльнісного та ціннісного характеру. Зокрема, зроблено висновок, що цілеспрямоване й системне впровадження організаційно-дидактичних умов у підготовку майбутніх учителів сприяє формуванню їхньої готовності до творчого використання етнопедагогічної спадщини у сучасному освітньому процесі та забезпечує підготовку педагогів нового покоління, здатних поєднувати інноваційні методи з національними традиціями у вихованні молоді.

СТИЛІСТИЧНА ФУНКЦІЯ СТАЛИХ СПОЛУЧЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ТА УГОРСЬКОЇ МОВ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ

2026-02-13T15:23:27+00:00

У статті здійснено комплексний аналіз сталих сполучень як важливого складника мовної системи, що акумулює історичний досвід, соціальне буття та національно-культурні цінності народу. Розглянуто фразеологізми як усталені, відтворювані в готовому вигляді сполучення слів, які є семантично цілісними й синтаксично неподільними, функціонують у мові як єдиний номінативно-оцінний знак та слугують засобом образного, емоційно-експресивного й культурно зумовленого осмислення дійсності, відображаючи національну специфіку мовної картини світу. Вони здатні передавати тонкі емоційні стани людини, відображати асоціативні зв’язки між явищами природи, повсякденними реаліями та людською поведінкою.

Особливу увагу приділено стилістичній функції як ролі мовного знака, що сприяє досконалості, доречності, адекватності мовлення і сприймання; зображально-виражальна роль, цілеспрямоване призначення слів і виразів, обумовлені ідейно-змістовою інформацією та своєрідністю стилю автора. Стилістична функція сталих сполучень полягає у з’ясуванні мети, комунікативних завдань і прагматичного ефекту використання виражальних засобів мови. Аналіз стилістичної функції фразеологічних одиниць здійснюється через призму їхньої класифікації, що уможливлює виявлення функціонально-стилістичного потенціалу цих мовних одиниць та особливостей їхнього цілеспрямованого використання в різних типах текстів і комунікативних ситуаціях.

У статті здійснено порівняльний аналіз класифікацій сталих сполучень в українському та угорському мовознавстві. Встановлено, що українська фразеологічна традиція ґрунтується на семантичних, структурно-граматичних та етнокультурних критеріях, тоді як угорські дослідники акцентують на функційно-прагматичному й жанровому підходах. Доведено, що дослідження цих наукових концепцій засвідчує спільність теоретичних засад, а також відмінності, зумовлені національною специфікою лінгвістичних традицій, що розширює можливості міжмовних, зіставних, стилістичних і перекладознавчих досліджень сучасної фразеології та визначає перспективи подальшого наукового осмислення сталих сполучень різних мов Європи комплексно та системно.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ І ПРАКТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В STEM-ОСВІТІ: МІЖНАРОДНИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД

2026-02-13T15:22:04+00:00

У статті обґрунтовано теоретичні засади розвитку компетентності вчителів щодо використання штучного інтелекту (ШІ) в STEM-освіті, здійснено аналіз міжнародного та українського досвіду підготовки педагогічних кадрів, виокремлено ключові компоненти відповідної компетентності та визначено шляхи удосконалення професійної підготовки вчителів. Автори обґрунтовують актуальність проблеми, пов’язану зі стрімким поширенням інструментів ШІ та необхідністю переосмислення професійної ролі педагога у форматі взаємодії «вчитель→ШІ→учень». Підкреслено, що ефективна інтеграція ШІ у STEM-освіту неможлива без сформованих знань, умінь і етичних установок учителів, які здатні забезпечити безпечне, результативне та педагогічно обґрунтоване використання інтелектуальних сервісів у навчальному процесі. У роботі узагальнено сучасні міжнародні та національні підходи до структурування компетентності вчителя щодо ШІ, зокрема представлено аналіз глобальної «Рамки компетентностей у сфері ШІ для вчителів» ЮНЕСКО (2024), моделей AI Literacy, AI-TPACK, Intelligent-TPACK, концепцій готовності учителів до ШІ та професійної компетентності у сфері інтелектуальних технологій. Описано різні підходи, що сходяться у виділенні п’яти ключових компонентів компетентності вчителів щодо використання ШІ, таких як: когнітивного (розуміння принципів роботи ШІ), діяльнісного (здатність застосовувати інструменти ШІ у навчанні), етичного (усвідомлення ризиків, упередженості й вимог до безпеки даних), оцінювального (критичний аналіз результатів ШІ) та розвиткового (готовність до підвищення кваліфікації). Проаналізовано результати вітчизняних та закордонних емпіричних досліджень, які свідчать про зацікавленість учителів STEM-предметів у використанні ШІ та водночас про наявність значних бар’єрів, таких як: нестача методичних матеріалів, браку практичного досвіду, потребу у цілеспрямованому професійному розвитку. Розглянуто приклади ефективних освітніх програм, курсів і тренінгів для педагогів, що демонструють позитивний вплив спеціально організованого навчання на рівень їхньої впевненості та готовності інтегрувати генеративні й аналітичні моделі ШІ в освітній процес.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЗАСОБАМИ ЕТНОПЕДАГОГІКИ

2026-02-13T15:21:05+00:00

У статті висвітлено проблему формування професійно-педагогічної культури майбутніх педагогів засобами етнопедагогіки як важливого складника сучасної педагогічної освіти. Актуальність дослідження зумовлена суспільною потребою у вчителі нового покоління, який володіє не лише високим рівнем професійних знань і методичної майстерності, а й сформованою духовно-моральною культурою, національною свідомістю, здатністю до гуманістичної взаємодії з учасниками освітнього процесу. Професійно-педагогічна культура розглядається як багатовимірне інтегративне утворення, що охоплює професійні компетентності, педагогічне мислення, культуру спілкування, систему цінностей, етичні норми поведінки, здатність до рефлексії та безперервного саморозвитку.

У дослідженні обґрунтовано значний виховний і дидактичний потенціал етнопедагогіки у процесі професійної підготовки майбутніх учителів. Показано, що звернення до народної педагогічної спадщини – традицій, звичаїв, обрядів, фольклору, народної моралі, сімейного виховання – сприяє формуванню національної ідентичності, педагогічної етики, толерантності, поваги до культурних надбань народу та усвідомлення соціальної значущості педагогічної професії. Визначено основні напрями реалізації етнопедагогічного підходу в освітньому процесі закладів вищої освіти, зокрема інтеграцію етнокультурного змісту в навчальні дисципліни, організацію виховної та позааудиторної роботи, проходження педагогічної практики, залучення студентів до науково-дослідної діяльності.

Зроблено висновок, що системне й цілеспрямоване використання засобів етнопедагогіки забезпечує підвищення рівня професійно-педагогічної культури майбутніх педагогів, сприяє їх особистісному й професійному становленню та формує готовність до ефективної освітньо-виховної діяльності на засадах національних і загальнолюдських цінностей.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ У ПРОЦЕСІ ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ

2026-02-13T15:19:58+00:00

У статті розглядаються поняття «конфлікт» з педагогічної та психологічної точок зору. Проаналізувавши різні підходи щодо трактування поняття «конфлікт» дало змогу визначити його як протистояння несумісних інтересів, поглядів або переконань двох чи більше осіб, що ґрунтується на суперництві та виникає внаслідок певних суперечностей та розбіжностей з окремих питань, посиленого значними емоційними переживаннями.

У ході дослідження було з’ясовано передумови виникнення конфліктів та окреслено їх ключові характеристики. Обґрунтовано види конфліктів в освітній діяльності, зокрема на заняттях фізичною культурою (конфлікт діяльності, конфлікти поведінки, конфлікти взаємин, мотиваційні конфлікти), визначено основні причини та етапи їх розвитку й виникнення. До найпоширеніших причин виникнення конфліктних ситуацій під час зайнять з фізичною культурою належать: неспроможність передбачити наслідки необ'єктивного оцінювання дій і вчинків учнів; застосування покарань без належного обґрунтування; приниження честі та гідності дитини, що зумовлює формування захисних реакцій; нетипові емоційні прояви й поведінка окремих учнів у процесі емоційно-особистісної взаємодії з учителем; негативні особистісні риси педагога, зокрема відсутність самоконтролю, дратівливість, грубість, знервованість, нетактовність, схильність до мстивості та самозадоволення; недостатній рівень педагогічних здібностей; необ’єктивне оцінювання контрольних нормативів, а також низька мотивація до педагогічної праці.

Встановлено, що для запобігання або попередження конфліктних ситуацій у процесі занять фізичною культурою слід дотримуватися наступних ключових правил, які сприятимуть їх подоланню, а саме: створення сприятливої атмосфери; встановлення чітких правил на занятті; формування соціально-психологічних навичок поведінки; діагностика та профілактика; моделювання належної поведінки.

Визначено, що основний акцент вчителя має бути спрямованим на контроль діяльності учнів на занятті, сприяти створенню позитивного клімату взаємної довіри і співробітництва, виховувати в них самоконтроль та емоційну саморегуляцію, справедливість, активне слухання, уникнення провокацій з боку товаришів та вмінню спілкуватися між собою.

ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ ТА МІЖКУЛЬТУРНОГО ДІАЛОГУ ЧЕРЕЗ МУЛЬТИМЕДІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ВЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ

2026-02-13T15:19:06+00:00

У статті обґрунтовано актуальність і педагогічний потенціал мультимедійних технологій у формуванні толерантності та міжкультурного діалогу в процесі професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов. Вихідним положенням є розуміння інтеркультурної компетентності як складової демократичної культури й освітнього результату, що передбачає повагу до культурного різноманіття, здатність до партнерської взаємодії та етичного спілкування. Показано, що цифрове навчальне середовище (онлайн-платформи, мультимедійні матеріали, віртуальні обміни, інтерактивні завдання) створює умови для керованого міжкультурного контакту, однак потребує методичного проєктування та педагогічного супроводу, щоб запобігати стереотипізації, непорозумінням і комунікативним бар’єрам. Розкрито дидактичні можливості мультимедіа як мультимодального дискурсу: актуалізація культурних смислів через аудіовізуальні контексти, розвиток критичного читання медіатекстів, тренування емпатійного слухання, уточнення смислів і формування стратегій діалогу в ситуаціях культурних відмінностей.

Окреслено практикоорієнтовані підходи до підготовки вчителя (телеспівпраця, проєктна взаємодія, CLIL-логіка інтеграції мови й змісту), які забезпечують поєднання мовленнєвого розвитку з вихованням толерантності. Запропоновано критерії оцінювання результативності: комунікативна чутливість, толерантність, готовність до співпраці, здатність вести міжкультурний діалог; визначено можливі індикатори в аудиторній та дистанційній роботі (якість взаємодії на платформі, коректність аргументації, рефлексивні висновки, здатність модерації обговорень). Зроблено висновок, що системне використання мультимедійних технологій у підготовці вчителів іноземних мов підсилює практичну спрямованість навчання та сприяє формуванню ціннісно орієнтованих компетентностей, необхідних для професійної діяльності в багатокультурному середовищі.

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ STREAM-АКТИВНОСТЕЙ У РОЗВИТКУ УСНОГО Й ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

2026-02-13T15:18:10+00:00

У статті розкрито особливості розвитку усного й писемного мовлення учнів початкової школи в умовах упровадження інтегративних освітніх підходів у контексті реалізації положень Концепції Нової української школи. Обґрунтовано дидактичні можливості STREAM-активностей (Science, Technology, Reading, Engineering, Arts, Mathematics) як ефективного засобу інтеграції мовно-літературної, природничо-наукової, технологічної, математичної та мистецької освітніх галузей, спрямованого на формування комунікативної компетентності молодших школярів. Зазначено, що використання STREAM-підходу забезпечує системне залучення учнів до різних видів навчально-пізнавальної, дослідницької та проєктної діяльності, у межах яких мовлення виконує функції інструменту пізнання, міжособистісної взаємодії, осмислення навчального досвіду та представлення результатів освітньої діяльності в усній і писемній формах.

Виявлено суперечність між сучасними вимогами до формування комунікативної та мовленнєвої компетентностей учнів початкової школи й недостатньою розробленістю методичного забезпечення розвитку мовлення в умовах STREAM-орієнтованого навчання. Установлено, що в педагогічній практиці STREAM-активності переважно спрямовуються на формування природничо-математичних і технологічних компетентностей, тоді як мовленнєвий компонент реалізується фрагментарно та не має системного методичного підґрунтя.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та визначення методичних засад використання STREAM-активностей для системного розвитку усного й писемного мовлення учнів початкової школи в умовах компетентнісного та інтегративного навчання. Методологічну основу дослідження становлять методи аналізу, синтезу, узагальнення наукових джерел, зіставлення вітчизняного й зарубіжного педагогічного досвіду, а також моделювання методичної системи мовленнєво зорієнтованих STREAM-активностей.

Узагальнено наукові підходи до організації мовленнєво спрямованої STREAM-діяльності, визначено та схарактеризовано принципи її реалізації (інтегративність, діяльнісна спрямованість, комунікативна доцільність, вікова відповідність, рефлексивність), окреслено типи навчальних завдань, спрямованих на розвиток монологічного й діалогічного мовлення, умінь створювати усні та письмові тексти різних жанрів, аргументовано висловлювати власну позицію та презентувати результати навчальної діяльності. Практична значущість дослідження полягає в можливості використання запропонованих методичних положень у професійній діяльності вчителів початкової школи з метою підвищення ефективності мовленнєвого розвитку учнів засобами інтегрованого навчання.

РОЛЬ СОЦІОМЕТРИЧНОГО АНАЛІЗУ ЗГУРТОВАНОСТІ ТА ЛІДЕРСТВА В ОПТИМІЗАЦІЇ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНСЬКОГО СПОРТУ

2026-02-13T15:16:55+00:00

У статті розглядається значення соціометричного аналізу як інструменту дослідження міжособистісних стосунків у спортивних колективах, що впливає на ефективність управління кадрами в галузі фізичної культури і спорту. Особлива увага приділяється вивченню рівня згуртованості команд, виявленню неформального лідерства, соціометричних позицій учасників спортивних груп, а також виявленню соціально-психологічних факторів, що визначають динаміку розвитку спортивного колективу.

Актуальність дослідження зумовлена потребою у формуванні ефективної кадрової політики в спорті України, особливо в умовах сучасних викликів – таких як воєнний стан, міграційні процеси, адаптація молоді до нових соціальних умов. Соціометрія дозволяє вчасно виявляти слабкі місця в командній взаємодії, сприяє підвищенню якості комунікації, розвитку командного духу та ефективному розподілу ролей усередині колективу.

Розглянуто теоретичні засади дослідження ролі соціометричного аналізу в оптимізації кадрового потенціалу у спорті. Теоретичне підґрунтя ґрунтується на міждисциплінарному поєднанні знань із соціальної психології, менеджменту, спортивної педагогіки та організаційної поведінки. Виокремлено ключові наукові підходи, що визначають зміст і методи аналізу міжособистісної взаємодії у спортивних колективах: соціометричний (J. Moreno), теорія згуртованості групи (В. Lott, А. Carron), психологія лідерства (К. Lewin, В. Bass, О. Кузнєцова), системно-організаційний, кадрово-менеджерський та педагогічно-психологічний. Показано, що соціометрія у спортивному контексті є діагностичним інструментом для виявлення соціальної структури команди, рівня згуртованості, лідерських якостей та психологічної сумісності учасників. Зазначено, що використання соціометричного аналізу сприяє ухваленню ефективних кадрових рішень, формуванню стратегій розвитку людського капіталу та забезпеченню довгострокової стабільності спортивних організацій.

У результаті дослідження обґрунтовано доцільність регулярного використання соціометричного моніторингу в процесі управління спортивними командами та кадрами, що сприяє підвищенню мотивації, продуктивності й стабільності роботи як окремих спортсменів, так і тренерського складу. Зазначено перспективи подальших досліджень у напрямі інтеграції соціометричних методів у систему кадрового менеджменту спорту на державному рівні.

АЛГОРИТМІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ В ГАЛУЗІ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ

2026-02-13T15:16:19+00:00

У статті узагальнено сучасні наукові підходи до методології досліджень у галузі спеціальної освіти як міждисциплінарного напряму, що поєднує педагогічні, психологічні, медико-біологічні та соціальні знання. Обґрунтовано, що якість наукового результату в спеціальній освіті визначається узгодженістю онтологічних і гносеологічних засад дослідження, вибором стратегії (корекційно-розвиткової, інклюзивної, соціальної), операціоналізацією ключових понять та дотриманням етичних норм при роботі з особами із особливими освітніми потребами. Розкрито методологічний потенціал системного, діяльнісного, особистісно орієнтованого й компетентнісного підходів для аналізу освітніх потреб, бар’єрів участі та результативності корекційно-розвиткових і інклюзивних практик.

Обґрунтовано доцільність використання алгоритмів кількісних, якісних і змішаних досліджень, зокрема квазіекспериментів, лонгітюдних спостережень, кейс-стаді, інтерв’ю та аналізу документів (ІОП/ІПР, висновків ІРЦ), а також методів педагогічної діагностики з контролем валідності й надійності.

Акцентовано на вимогах доказовості та практико-орієнтованої валідності, що забезпечують перенесення результатів у практику. Висвітлено роль цифрових інструментів у зборі й обробці даних (онлайн-опитування, відеоспостереження, програмні засоби аналізу), а також партисипативних стратегій, які підсилюють соціальну прийнятність і точність інтерпретацій.

Запропоновано структуровану модель методологічного алгоритму дослідження у спеціальній освіті: від постановки проблеми й теоретичного моделювання до вибору інструментарію, тріангуляції даних, інтерпретації та впровадження результатів у практику.

ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

2026-02-13T15:15:41+00:00

Сучасні освітні інституції потребують фахівців, здатних керувати змінами, розробляти освітні програми, впроваджувати інноваційні підходи в навчанні. Педагогічне лідерство виходить за межі класу, охоплюючи управлінські, комунікативні та стратегічні навички. В умовах дистанційного навчання проблема формування лідерської компетентності майбутніх педагогів потребує нових підходів і педагогічних рішень.

У статті розкрито особливості формування лідерської компетентності майбутніх педагогів в умовах дистанційного навчання.

Встановлено, що формування лідерської компетентності майбутніх педагогів в умовах дистанційного навчання є складним процесом, що потребує системного підходу, оновлення змісту та форм професійної підготовки, а також активного використання цифрових освітніх технологій.

Дистанційне навчання створює як нові можливості, так і певні виклики для розвитку лідерської компетентності майбутніх педагогів. З одного боку, воно сприяє розвитку самостійності, відповідальності, навичок тайм-менеджменту, цифрової грамотності та вміння працювати в команді в онлайн-середовищі, а з іншого боку, обмеженість безпосереднього міжособистісного спілкування, зниження рівня емоційного контакту та складність оперативного зворотного зв’язку можуть ускладнювати формування лідерської компетентності майбутніх педагогів.

Встановлено, що ефективне формування лідерської компетентності майбутніх педагогів в умовах дистанційного навчання можливе за умови цілеспрямованого впровадження в освітній процес інтерактивних технологій навчання. Доцільним є використання проєктного навчання, кейс-методу, рольових ігор, онлайн-дискусій, вебінарів, тренінгів та спільної роботи в цифрових платформах. Такі інтерактивні методи й форми роботи сприяють розвитку ініціативності, критичного мислення, комунікативних умінь і здатності до прийняття управлінських рішень.

Перспективи подальших розвідок напряму вбачаємо у дослідженні технологій ефективного формування лідерської компетентності майбутніх педагогів в умовах дистанційного навчання.

МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ У НАВЧАННІ

2026-02-13T15:15:01+00:00

У статті розглядається методика використання основних понять системного підходу у навчанні студентів. Визначені етапи становлення основних понять системного підходу та системного аналізу, приведено основну джерельну базу, створено структурно-логічні схеми: задачі теорії систем та їхні складові; задачі системного аналізу; задачі системного підходу; компоненти системного мислення у його структурі; компоненти методичної діяльності. Зроблено наголос, що в епоху цифровізації поняття системи набуває більше загальної та методологічної функції, що сприймається через призму спостерігача й цілей дослідження. У цьому зв’язку постає актуальною проблема аналізу даного поняття через цілеспрямованість у визначеності, цілісність і властивості, структуру й зв’язки.

Введено поняття системного мислення як підхід до розуміння складних системних процесів, явищ, що допомагає бачити широку картину, розуміти глибинні причини проблем, уникати поверхневих рішень і прогнозувати наслідки. Його структура включає елементи, зв’язки, потоки, межі, зворотні петлі та цілі системи. Таке мислення здатне охопити означену проблему в множині неперервного ланцюжка всіх взаємозв’язків через практичну діяльність, що від ланки до ланки означеного ланцюжка приводить до більш високого рівня узагальнень, які окреслюють поняття системної діяльності.

Розкрито поняття методичної діяльності як взаємозв’язані логічні кроки діяльності: цілісність ® взаємозв’язки та взаємодії ® причинно-наслідкові петлі ® динамічність ® контекст ® середовище.

Подальші дослідження передбачають більш глибоке вивчення з окреслення проблеми, ідентифікацію системи, аналіз структури, дослідження зовнішнього середовища, ефективне моделювання системи, генерування та оцінку альтернатив, визначення оптимального рішення, планування впровадження, контроль та оцінку результатів.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ БІОЛОГІЇ: ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСПЕРИМЕНТУ

2026-02-13T15:14:24+00:00

У статті подано результати дослідження ефективності методики формування професійної компетентності майбутніх учителів біології в процесі фахової підготовки. Актуальність дослідження зумовлена трансформаціями сучасного освітнього простору, упровадженням компетентнісного підходу, оновленням Професійного стандарту вчителя та зростанням суспільних вимог до якості підготовки педагогічних кадрів природничого профілю.

Охарактеризовано логіку експериментального дослідження, описано вибірку дослідження, діагностичний інструментарій формування професійної компетентності майбутніх учителів біології. Розкрито зміст авторської методики, що передбачає інтеграцію теоретичної, методичної та практичної складових фахової підготовки.

Реалізація педагогічних умов у ході експерименту передбачала оновлення змісту фахової підготовки відповідно до структурно-функціональної моделі формування професійної компетентності, упровадження інноваційних педагогічних технологій та здійснення систематичного моніторингу динаміки рівнів сформованості її структурних компонентів.

Результати контрольного етапу експерименту засвідчили наявність статистично значущих позитивних змін в експериментальній групі, зокрема істотне зменшення частки студентів із репродуктивним (початковим) репродуктивно-коригувальним (середнім) рівнями та відповідне зростання кількості здобувачів із продуктивним (достатнім) і компетентнісним (високим) рівнями сформованості професійної компетентності за всіма її компонентами. У контрольній групі зафіксовано переважно незначні та нестійкі зміни.

Отримані результати підтверджують ефективність розробленої методики та обґрунтовують доцільність її використання в системі фахової підготовки майбутніх учителів біології. У висновках окреслено перспективи подальших наукових досліджень, пов’язаних з удосконаленням змісту й технологій компетентнісно орієнтованої підготовки педагогів природничих дисциплін