Наукові записки. Серія: Педагогічні науки

ВІД АБСТРАГУВАННЯ ДО МОДЕЛЮВАННЯ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МАТЕМАТИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН У ПІДГОТОВЦІ TМАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МАТЕМАТИКИ

2026-01-21T02:12:48+00:00

У статті досліджується проблема формування методологічних знань у майбутніх вчителів математики як основи їхньої професійної діяльності. Автори обґрунтовують, що такі знання допомагають педагогу формувати в учнів світогляд, математичну культуру та розуміння шляхів наукового пізнання дійсності засобами математики. Аналіз наукових праць показує, що методологічні знання філософського рівня, що тісно пов’язані із філософсько-методологічними аспектами науки математики, можливо і доцільно формувати у майбутніх учителів математики не лише у процесі навчання філософських дисциплін. Значний потенціал у цьому аспекті мають обов’язкові математичні дисципліни циклу фахової підготовки студентів спеціальності А-4 Середня освіта (математика). У статті схарактеризовано методологічні знання філософського рівня, які опановують майбутні фахівці у процесі вивчення лінійної алгебри, зокрема вказано на основні філософські дихотомічні категорії, що автори відносять до методологічних знань філософського рівня. Вказано на основні філософські концепції, що відносять до філософського рівня методологічних знань. Особливу увагу приділено ключовим гносеологічним прийомам: абстрагування, ідеалізації, формалізації та математичному моделюванню. Розглянуто такі види абстрагування: абстракція ототожнення, абстракція потенційної реалізованості, абстракція актуальної нескінченності, а також як їх реалізовано у побудові фундаментальних понять, якими оперує лінійна алгебра. Автори підкреслюють, що з методологічної точки зору важливо наголошувати, що специфіка математичного знання проявляється в тому, що математичні ідеї мають величезний вплив не тільки на людське мислення в цілому, а й на його практичне застосування у вигляді математичних моделей. Стаття наводить конкретні приклади задач (з економіки, хімії, аналітичної геометрії), які демонструють, як фундаментальні поняття лінійної алгебри можуть виступати математичними моделями для аналізу реальних процесів. Зроблено висновок про те, що професійна підготовка вчителя математики вимагає акцентів на методологічних аспектах, що дозволить молодому фахівцю у своїй майбутній професійній діяльності якісно формувати в учнів уявлення про математику як про універсальний інструмент пізнання реального світу.

СМАРТ-ДІАГНОСТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕЛЕКТРОННИХ СИСТЕМ АВТОМОБІЛЯ В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ТРАНСПОРТНОЇ ГАЛУЗІ

2026-01-21T02:11:26+00:00

Стаття присвячена обґрунтуванню використання смарт-діагностики електронних систем автомобіля як інструменту підвищення ефективності підготовки майбутніх викладачів професійної освіти транспортної галузі та формування їхніх цифрових і фахових компетентностей. Актуальність дослідження зумовлена інтенсивною цифровізацією автомобільної промисловості, де понад 70% несправностей сучасних транспортних засобів пов’язані з електронними системами, що потребує нових підходів до професійної підготовки педагогічних кадрів.

У роботі проаналізовано технічну складову смарт-діагностики, зокрема функціонування електронних блоків управління як центральних елементів цифрової архітектури автомобіля. Детально розглянуто структуру та принцип роботи ЕБУ, що включає мікропроцесори, системи пам’яті, аналого-цифрові перетворювачі та комунікаційні інтерфейси. Показано, що ЕБУ забезпечують збір даних від численних сенсорів, їх аналіз у реальному часі та створення технічної основи для прогнозування несправностей і дистанційного моніторингу транспортних засобів.

Аналіз потреб транспортної галузі виявив, що понад 60% вакансій у сервісних центрах вимагають компетентностей у сфері цифрової діагностики, телематики та роботи з комплексними електронними системами. Обґрунтовано розрив між швидкістю технологічного оновлення автомобільної промисловості та методичною базою освітніх програм підготовки викладачів професійної освіти.

Запропоновано педагогічну модель інтеграції смарт-діагностики, що охоплює чотири взаємопов’язані блоки: теоретико-методологічний, техніко-технологічний, дидактичний та оціночно-рефлексивний. Модель базується на принципах практико-орієнтованого навчання та поєднує інженерно-технологічні знання з педагогічними технологіями. Особливу увагу приділено інноваційним методам навчання, зокрема кейс-технологіям, використанню симуляторів і віртуальних лабораторій, цифровим діагностичним платформам.

Наведено конкретні навчальні сценарії роботи з ЕБУ, що включають виявлення несправностей системи упорскування палива, порівняльний аналіз сигналів датчиків та оптимізацію енергоефективності транспортних засобів. Попередня апробація методики продемонструвала підвищення практичної готовності студентів до роботи з діагностичним обладнанням, формування цифрової грамотності та зростання мотивації до навчання через інтерактивні завдання.

Результати дослідження доводять, що впровадження смарт-діагностики є стратегічною необхідністю для забезпечення відповідності освітніх програм вимогам цифрової трансформації та системного вдосконалення професійної підготовки викладачів транспортної галузі.

КОНЦЕПТУАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ

2026-01-21T02:10:36+00:00

Тематика стаття торкається глибинності теоретико-методологічних обґрунтувань феномена змішаного навчання крізь призму множинності наукових поглядів та концептуальних підходів представників різних наукових шкіл.

Узагальнено суттєвий вплив на актуалізацію феноменологічного розвитку активних перетворень на рівні науково-технологічного прогресу, наслідків глобальної пандемії, умов воєнного часу та потреб у формуванні гнучкого формату навчання для різних категорій суб’єктів пізнання.

Визначено мету дослідницького пошуку, сфокусовану на теоретико-методологічному обґрунтуванні значущості феномена змішаного навчання у контексті реалізації основних завдань сучасної освіти.

Унаочнено схему генезису змішаного навчання в умовах перехресного впливу лімітуючих чинників.

Окреслено переваги функціонування освітнього середовища, побудованого на синтезі традиційних і віртуально-цифрових компонентів навчання.

Виокремлено та унаочнено унікальність умов функціонування онлайн-навчання, як структурного елементу змішаного навчання. Розмежовано дефінітивні відмінності між досліджуваною категорією та феноменом самонавчання.

Підкреслено, що змішане навчання з погляду сучасних наукових позицій обґрунтовується як спеціальна система викладання, поєднана цілісною єдністю таких взаємопов’язаних компонентів, як: очне та дистанційне навчання, а також самонавчання.

Акцентовано увагу на відсутності однозначності поглядів на проблему відсоткового співвідношення частки онлайн-складової у розрізі цілісного конструкту змішаного навчання.

З допомогою залучення інструментарію наочності, репрезентовано різноманітність сучасних наукових підходів щодо обґрунтування сутності феномена змішаного навчання з позицій: системи викладання та форми побудови начального матеріалу; технології навчання (педагогічної технології); форми організації навчання; системи навчання та освітнього підходу.

Підсумовано перспективність подальших наукових досліджень задля пошуку оптимальних шляхів для розробки сучасних концептів для удосконалення методичної системи підготовки майбутнього вчителя, готового до реалізації завдань змішаного навчання.

ДИСЕМІНАЦІЯ ЯК УМОВА ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ ЗЗСО ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2026-01-21T02:09:32+00:00

Статтю присвячено актуальній проблемі підготовки вчителів закладів загальної середньої освіти до інноваційної діяльності. Авторами підкреслюється, що важливою умовою ефективності такої підготовки є дисемінація.

У статті визначено суть поняття «дисемінація», яку визначено як цілеспрямований, систематичний і планований процес поширення, промоції та впровадження інноваційних педагогічних ідей, методів, технологій, програм та прогресивного практичного досвіду серед педагогічної спільноти з метою їх масштабування. У публікації розкрито можливості дисемінації для вдосконалення готовності вчителів закладу загальної середньої освіти до інноваційної діяльності. Авторами статті доведено, що для ЗЗСО дисемінація є дієвим механізмом інноватизації освітнього середовища, забезпечення конкурентоспроможності освітнього закладу, піднесення іміджу вчителів та підвищення якості освіти учнів. Дисемінація є стратегічно важливим компонентом професійної педагогічної діяльності. Успішність дисемінації забезпечується системним і систематичним застосуванням різноманітних форм і методів як традиційних, так і інноваційних.

У статті презентовано форми і методи забезпечення означеного процесу: виступи на педагогічних радах, науково-практичних семінарах, конференціях, «круглих столах»; проведення майстер-класів, відкритих уроків, взаємні відвідування уроків; участь у професійних конкурсах («Учитель року», «Innovation Education»); участь в науково-дослідній роботі методичних об’єднань (кафедр) учителів-предметників; публікації у фахових виданнях, збірниках матеріалів конференцій; публікації на освітніх порталах; участь у вебінарах, онлайн-конференціях; створення персонального професійного веб-сайту або блогу; участь у професійних спільнотах у соціальних мережах (Facebook, Instagram тощо); розміщення матеріалів на YouTube-каналі (відеоуроки, інструкції); створення електронного портфоліо вчителя; воркшопи та EdCamp та ін.

Визначено перспективні напрями подальшого наукового пошуку з розв’язання досліджуваної проблеми.

ІНТЕГРАЦІЯ ПІДГОТОВКИ З МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ПРОФЕСІЙНУ ОСВІТУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ПРАКТИКИ

2026-01-21T02:08:35+00:00

У статті досліджено інтеграцію підготовки з міжкультурної комунікації в систему професійної освіти майбутніх учителів як ключовий напрям сучасної педагогічної модернізації. Обґрунтовано теоретичні, методологічні та інституційні засади формування міжкультурної комунікативної компетентності (МКК) як необхідної професійної якості педагога, здатного ефективно діяти в умовах культурного різноманіття. Проаналізовано сучасні міжнародні дослідження, які доводять вплив міжкультурної компетентності на педагогічну результативність, інклюзивність освітнього процесу та академічну залученість студентів. Визначено методологічні орієнтири, що забезпечують системне впровадження МКК у програми педагогічної освіти: досвідне та завдання-орієнтоване навчання, рефлексивну практику, колаборативні проєкти, використання цифрових і штучно-інтелектуальних платформ для міжкультурної взаємодії. Особливу увагу приділено ролі досвідного навчання та програм культурного занурення, які сприяють набуттю майбутніми педагогами реального досвіду міжкультурної комунікації, розвитку емпатії, толерантності та критичної культурної свідомості. Розкрито значення неперервного професійного розвитку та інституційної підтримки – наставництва, навчальних модулів, інструментів оцінювання – для сталого зростання міжкультурної компетентності упродовж кар’єри педагога. Акцентовано увагу на необхідності створення надійних систем оцінювання МКК, що поєднують якісну рефлексію та кількісні показники для моніторингу професійного поступу. Підкреслено, що інтеграція міжкультурної комунікації в професійну підготовку сприяє інклюзивності, зменшенню культурних упереджень і формуванню глобального громадянства. У контексті глобалізації та європейської інтеграції міжкультурне навчання постає стратегічним чинником підвищення готовності педагогів до діалогу, співпраці та соціальної згуртованості у мультикультурному класі. Зроблено висновок, що педагоги, наділені міжкультурною компетентністю, виступають трансформаційними агентами демократичної, толерантної й людиноцентричної освіти, сприяючи становленню сталого та інклюзивного суспільства XXI століття.

ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ У ВУЗАХ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВІЙНИ

2026-01-21T02:07:37+00:00

У статті розглядаються актуальні проблеми організації навчального процесу для іноземних студентів у закладах вищої освіти України в умовах воєнного стану. Проаналізовано зміни в освітньому середовищі, виклики безпеки, психологічні аспекти адаптації та трансформацію форм навчання. Особлива увага приділяється впливу війни на мотивацію студентів, їх академічну успішність, а також на міжнародну мобільність. Наведено приклади адаптаційних стратегій українських ЗВО, спрямованих на збереження якості освіти та підтримку іноземних здобувачів вищої освіти.

У статті розглядається психологічна адаптація іноземних студентів в Україні в умовах війни як ключовий чинник ефективності освітнього процесу. Автори аналізують виклики, з якими стикаються студенти (тривожність, ізоляція, культурні бар’єри та невизначеність щодо майбутнього) та окреслюють реакцію університетів у вигляді служб підтримки, менторських програм і кураторських груп. Особлива увага приділяється емоційному добробуту, мотивації до навчання та інтеграції в академічне середовище. Окремо висвітлено трансформацію форм навчання: впровадження цифрових технологій, гібридних моделей, індивідуалізацію освітнього процесу та гнучкі академічні умови. У 2025 році навчання іноземних студентів в Україні, попри складні обставини, демонструє стійкість національної освітньої системи, її здатність до адаптації та збереження міжнародної привабливості.

Автори підкреслюють, що освіта в умовах збройного конфлікту виконує не лише навчальну, а й соціальну, психологічну та гуманітарну функції, що вимагає комплексного міжсекторального підходу до її реформування. Наголошено на важливості безпечного освітнього середовища, недопущенні дискримінації та забезпеченні інклюзивності для всіх категорій здобувачів, зокрема внутрішньо переміщених осіб, дітей з інвалідністю та іноземних студентів. Окремий акцент зроблено на необхідності підготовки педагогів до роботи в умовах кризи, що передбачає розвиток нових професійних компетентностей. Відновлення освіти в Україні розглядається як стратегічний соціальний процес, спрямований на забезпечення стійкості, надії та національного відродження.

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

2026-01-21T02:06:47+00:00

У статті здійснено ґрунтовне теоретико-методологічне обґрунтування науково-дослідницької діяльності як потужного засобу формування морально-етичної позиції майбутнього вчителя. Розкрито актуальність досліджуваної проблеми в умовах сучасної системи педагогічної освіти, яка вимагає не лише фахової підготовки, але й високого рівня моральної відповідальності, академічної доброчесності, етичної саморефлексії. Підготовка вчителя в XXI столітті неможлива без системного розвитку його моральної культури, яка визначає успішність виховної діяльності та педагогічного впливу на здобувачів освіти.

У статті представлено аналіз наукових джерел, які засвідчують важливість морально-етичного компонента в підготовці педагогів. Узагальнено вітчизняні та зарубіжні підходи до формування моральної позиції через залучення студентів до наукової роботи, зокрема участь у наукових гуртках, проблемних групах, написання наукових статей, участь у конференціях. Окрему увагу приділено соціальному аспекту формування етичної свідомості – волонтерській практиці, яка допомагає розвивати емпатію, гуманізм, альтруїзм, навички співпраці та громадянської відповідальності. Проаналізовано також значення академічної доброчесності як умови розвитку моральної культури майбутнього вчителя, що формує в нього здатність діяти чесно, дотримуватися етичних принципів у професійній діяльності.

У статті наголошено на ролі рефлексії як внутрішнього механізму морального самовдосконалення педагога, здатного критично оцінювати свої вчинки, ставлення до здобувачів освіти, дотримання етичних норм у професійній взаємодії. Висвітлено потенціал науково-дослідницької роботи у створенні умов для формування стійкої морально-етичної позиції, яка інтегрує цінності справедливості, гідності, академічної чесності та професійної відповідальності.

У підсумку зроблено висновок, що науково-дослідницька діяльність є не лише важливою складовою освітнього процесу у закладах вищої педагогічної освіти, а й ефективним виховним засобом, що сприяє формуванню цілісної етичної особистості педагога, спроможного діяти на засадах гуманізму, добра і справедливості в освітньому середовищі.

РОЗВИТОК МАТЕМАТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ У ДОШКІЛЬНИКІВ В ІНКЛЮЗИВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2026-01-21T02:05:54+00:00

У статті визначено особливості навчання математичних уявлень у дошкільників у інклюзивному освітньому середовищі. Схарактеризовано: а) специфіку труднощів які виникають у процесі навчання математики; б) основні дефініції понять «математичний розвиток», «логіко-математичний розвиток», «інклюзивне навчання», «інклюзивне середовище», «старші дошкільники», «дистанційне навчання», «інноваційні технології», «дистанційне навчання». Обґрунтовано: а) актуальність проблеми навчання дітей дошкільного віку елементів математики в умовах інклюзивного освітнього середовища; б) необхідність удосконалення методів, форм і засобів при навчанні математики як однієї з основних ліній розвитку в умовах інклюзивного навчання. Виокремлено форми інклюзивного навчання. Визначено: а) мету математичного розвитку старших дошкільників у інклюзивному середовищі; б) основні напрямки роботи вихователів та батьків щодо запобігання та подолання труднощів у засвоєнні дошкільниками математичних знань, умінь та навичок. Окреслено основні шляхи пошуку ефективних технологій вивчення математики дошкільниками в умовах інклюзивного навчання.

Система інклюзивної освіти передбачає спільне навчання дітей із різними психофізичними порушеннями та їх здоровими однолітками. Однак, як свідчить практика, вітчизняна інклюзивна освіта має переважно стихійний характер, тому потребує розробки науково-теоретичних основ її складових, зокрема для дошкільного періоду як початкової ланки. Саме так, оскільки власне у дошкільному віці закладаються передумови майбутньої освітньої діяльності дитини, яка оволодіває культурними навичками, розвиває здібності, пізнавальні можливості.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА КАДРІВ З BUSINESS INTELIGENCE ЯК ВИКЛИК ЦИФРОВІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

2026-01-21T02:05:03+00:00

У статті викладено загальні положення щодо професійної підготовки кадрів з Business Intelligence в умовах розвитку процесу цифровізації економіки в світі.

В статті наведені данні з хронології розвитку ринку Business Intelligence на початку ХХІ століття-періоду активного розвитку процесу цифровізації світової економіки. В цей період спостерігається активізація виробництва сервіс-послуг Business Intelligence (BI). Причиною тому є перехід на цифрову економіку усіх найпотужніших економічних систем світу. Для ефективного прийняття управлінських рішень в умовах турбулентності та невизначеності економіки потрібна оперативна та своєчасна обробка великих даних за допомогою штучного інтелекту.

Результати дослідження літературних джерел показали, що станом на сьогодення, визначаються три явних лідера на ринку Business Intelligence: Microsoft, Qlik і Tableau. Особливо експерти визначають прогрес Microsoft, що створила програмний продукт Power BI, який базується на хмарних розрахунках, машинному навчанні и голосовому інтерфейсі Cortana. Виведений на ринок компанією Microsoft програмний продукт Power BI стає широко споживаним користувачами, тому що в практичному використанні він є одночасно міцним і простим.

Усі ці процеси потребують великої кількості задіяних фахівців інноваційного профілю. Київська економічна школа та провідні українськи навчальні заклади вищої освіти України в відповідь на виклик цифровізації світової економіки починають підготовку та перепідготовку кадрів необхідних для впровадження програмного продукту класу Business Intelligence.

В статті наведені приклади роботи навчальних закладів- інноваторів , що серед перших прийняли виклик цивілізації щодо формування кадрового потенціалу , здатного забезпечити інтеграцію економіки України в світове бізнес-середовище завдяки підвищенню якості знань та вміння практичного спілкування з BI-системами. В числі таких навчальних установ : Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Харківський національний економічний університет імені С. Кузнеця, Академія праці трудових відносин і туризму (м. Київ) та Київська економічна школа.

ЦИФРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧИХ ДИСЦИПЛІН

2026-01-21T02:03:56+00:00

Технологічна культура майбутніх учителів природничих дисциплін розглядається як інтегрована система професійних знань, умінь, навичок та особистісних якостей, що забезпечує здатність ефективно застосовувати педагогічні, інформаційно-комунікаційні та інтерактивні технології в освітньому процесі, організовувати дослідницьку діяльність учнів, приймати обґрунтовані технологічні рішення та гармонійно взаємодіяти з природним, соціальним і технологічним середовищем.

Сучасний освітній процес активно інтегрує мобільні технології, що зумовлено активним поширенням мобільних пристроїв, динамічністю їх впровадження та можливістю швидкого доступу до освітньо-наукових ресурсів закладів вищої освіти. Мобільне навчання охоплює як аудиторну, так і позааудиторну діяльність, включає індивідуальні та групові форми роботи і передбачає використання різноманітних інструментів та додатків, зокрема довідників, електронних книг, вікторин, словників, тестувальних програм і сканерів. Для підготовки майбутніх учителів природничих дисциплін ефективними є мобільні додатки та онлайн-сервіси, як-от PlantNet Plant Identification, Птахи України, Плазуни і Земноводні України, AR_Book, 3D Brain, 3D Lung, LearningApps, Canva, а також інтерактивні симуляції, наприклад Physics Virtual Lab, які стимулюють дослідницьку активність і формують стійкий інтерес до природничих наук.

Віртуальна (VR) та доповнена реальність (AR) стають ефективними інструментами формування технологічної культури майбутніх учителів природничих дисциплін. VR дає змогу проводити експерименти в змодельованих середовищах, а AR інтегрує цифровий контент у реальний світ, забезпечуючи візуалізацію процесів та створення інтерактивних матеріалів. Для цього використовуються платформи та додатки Google Expeditions, Nearpod VR, CoSpaces Edu, Merge Cube, AR-Book, Anatomy 4D та інструменти створення контенту Unity3D, Blender, Tinkercad.

Онлайн-вікторини та навчальні ігри, як-от Kahoot!, Quizizz та LearningApps, стимулюють інтерактивне навчання, розвиток критичного мислення та командної роботи.

МООК на платформах Coursera, edX, Udemy, Prometheus, FutureLearn забезпечують доступ до сучасних методик, міжнародного досвіду та професійного розвитку, поглиблюючи цифрові компетентності майбутніх педагогів.

ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ ЯК ОСНОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2026-01-21T02:03:07+00:00

Однією з умов формування високого рівня правової культури суспільства є правове виховання – цілеспрямований і систематичний вплив на свідомість та культуру поведінки членів суспільства, що здійснюється з метою вироблення у них почуття поваги до права та звички дотримання права на основі особистого переконання.

Правове виховання є формування шанобливого ставлення до закону, бачення закону великою соціальною цінністю, що стосується безпосередньо кожного індивіду; розвиток почуття відповідальності, непримиренності до сваволі, корупції. Правове виховання нерозривно пов’язане та реалізується через правову освіту – безпосереднє здобуття знань. Правове навчання – це спосіб зовнішнього вираження та організації передачі теоретичного правового матеріалу об’єкту виховання.

Метою правового навчання є формування теоретичної основи правової свідомості та правової культури, забезпечення необхідного рівня систематизації знань про право, розвиток правових інтересів, почуттів, правового мислення, формування наукового правового світогляду.

У статті виокремлено основні проблеми формування правової культури фахівців, основні напрями підвищення правової культури. Виділено важливі задачі правового виховання фахівців в умовах нинішнього ЗВО. Виокремлено методи ефективності правового виховання майбутніх фахівців правоохоронної діяльності та шляхи правового виховання.

Правове виховання є невід’ємною складовою підготовки майбутніх правоохоронців і головним чинником становлення їхньої професійної культури.

КОНТЕНТ-АНАЛІЗ ГЕНЕЗИСНО-ПРАВОВОГО АСПЕКТУ КОМПЛЕКТУВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО КАБІНЕТУ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ЗАСОБАМИ НАВЧАННЯ

2026-01-21T02:02:22+00:00

Експериментальне впровадження навчальних кабінетів розпочалося в 1970-х роках, реалізовувалося із залученням учнів старших класів та супроводжувалося розробкою методичних рекомендацій, що сприяло масовому поширенню експериментального досвіду. Створення навчальних кабінетів для навчання учнів початкової школи набуло інтенсивного розвитку лише на початку 21 століття. З метою врегулювання цього процесу МОН України у 2002, 2006, 2018 та 2020 роках затвердило переліки засобів навчання для комплектування навчальних кабінетів початкової школи. На основі контент-аналізу змісту цих документів виявлено відмінності: 1) у підходах до впорядкування засобів навчання (за навчальними предметами / освітніми галузями); 2) у визначенні кількісних показників використання засобів навчання (примірник / комплект на клас / для фронтальної роботи / для роботи в групі). Також становлено факти: 1) вилучення певних засобів через моральне старіння в наслідок технічного прогресу, втрату актуальності або ефективності; 2) осучаснення переліку засобів, яке спричинено розробленням нових засобів, розвитком освітніх технологій; 3) доповнення переліку засобів інформацією технічного спрямування (конкретизація характеристик обладнання, формулювання вимог до компʼютерного обладнання та до оснащення навчального кабінету початкової школи); 4) доповнення переліку засобів переліком супровідної документації (гігієнічний сертифікат засобу / висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи; технічний паспорт на виріб; декларація про відповідність вимогам технічних регламентів; інструкція українською мовою про використання й зберігання засобу; методичне забезпечення). Зміни правових норм комплектування навчальних кабінетів створюють певні виклики для вчителів. Це своєчасне реагування на зміни, опрацювання нових документів, узгодження власних дій з новим правовим забезпеченням, дотримання стандартизованих вимог.

ТРАДИЦІЙНІ ТА ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ У ВИКЛАДАННІ ІСТОРІЇ: КОНФЛІКТ ЧИ СИМБІОЗ?

2026-01-21T02:01:31+00:00

У статті комплексно досліджується проблема ефективного поєднання традиційних і інноваційних методів у викладанні історії в закладах освіти України в умовах інтенсифікації соціальних, політичних, культурних і технологічних трансформацій сучасного суспільства. Автори аргументовано показують, що класичні дидактичні підходи – лекція, демонстрація, систематичне конспектування та аналітичне опрацювання матеріалу – залишаються фундаментом логічної послідовності, системності та глибини знань, проте самі по собі вже не забезпечують необхідного рівня мотивації та залученості студентів. Інноваційні технології, серед яких змішане й дистанційне навчання, цифрові освітні платформи (Google Classroom, Zoom, Prometheus, EdEra) і різноманітні інтерактивні інструменти, спрямовані на активізацію пізнавальної діяльності, розвиток критичного мислення, медіаграмотності, дослідницьких компетентностей і творчого потенціалу здобувачів освіти.

Окремо розглянуто практичні форми інтеграції: кейс-метод, рольові ігри, історичний дискурс-аналіз, проблемні лекції, семінари-дискусії, проєктні та ігрові формати уроків, що сприяють формуванню емоційно насиченого освітнього середовища. Показано, як гармонійне поєднання традиційних і новаторських підходів перетворює викладача на модератора, фасилітатора й наставника, а студентів – на активних учасників процесу навчання. Нормативно-правовий контекст (законодавство про освіту, положення щодо дистанційної форми навчання) обґрунтовує легітимність і доцільність впровадження змішаних форматів та цифрових інструментів.

Автори доходять висновку, що традиційні та інноваційні методи не перебувають у стані протистояння, а утворюють продуктивний симбіоз, який забезпечує якісну підготовку майбутніх учителів історії, сприяє реалізації компетентнісного підходу, розвитку гнучких навичок (soft skills) і подальшій інтеграції української освіти у європейський та світовий простір.

ПРИРОДА У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ЗА ПОГЛЯДАМИ ПЕДАГОГІВ

2026-01-21T02:00:40+00:00

Природа, природне середовище посідає важливе місце у різнобічному вихованні людини – фізичному, розумовому, моральному, естетичному, трудовому тощо. Про використання природи у цих різних аспектах у розвитку й вихованні зростаючої людини наголошували педагоги різних часів. У статті висвітлено погляди деяких зарубіжних і вітчизняних педагогів минулого про різні аспекти використання природи у вихованні дітей. Про використання природи для фізичного розвитку дитини активно почали говорити гуманісти епохи Відродження Вітторіно да Фельтре, Ф. Рабле, М. Монтень. Ф. Рабле і М. Монтень акцентують увагу й на значенні природи у розумовому вихованні. Більше про використання природи у загартуванні дитини зазначають просвітителі Д. Локк та Ж. Ж. Руссо, акцентуючи увагу дорослих на загартуванні дитини з ранніх років. Згідно поглядів Руссо, першою «книгою» для дитини повинна бути природа, природні явища. Спостереження за ними приносить й естетичну насолоду.

Ф. Фребель пропонує використовувати сади для дітей у соціальному, розумовому, моральному, трудовому вихованні, у розвитку дитячої творчості. У ХІХ столітті освічені інтелігентні жінки, зокрема А. Симонович, Є. Водовозова, публікують педагогічні праці, в яких на основі власної практичної діяльності висловлюють певні погляди про використання природи у розумовому, фізичному, трудовому, естетичному вихованні.

Прибічники вільного виховання наприкінці ХІХ – у першій третині ХХ століття пропонуючи нові умови навчання у сільській місцевості. Вони вважали, що природні, сільські умови є найкращим засобом, насамперед, для фізичного, морального і трудового виховання. Марія Монтессорі поглядах на використання природи акцентує увагу на її значенні у фізичному і моральному вихованні дітей. Вона пропонує землеробські роботи, розведення рослин і тварин, свідоме спостереження за природою.

Широко розглядала виховні можливості природи у вихованні дітей Софія Русова. Природу, пори року вона кладе в основу програми роботи дитячого садка, показуючи як можна організовувати різнобічне виховання дітей.

ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

2026-01-21T01:59:46+00:00

У статті проаналізовано педагогічні ідеї науковців щодо проблеми формування творчих здібностей особистості. У наукових дослідженнях вітчизняних учених означену проблему висвітлено в різних аспектах: загальні питання формування творчої особистості; сутність творчої діяльності, її етапи, методи навчання; специфіка творчих здібностей, зокрема, молодших школярів, та збагачення їхнього творчого потенціалу. Неодноразово підкреслювалася думка, що формування здібностей є керованим психолого-педагогічним процесом, який впливає на мотивацію творчої діяльності, пізнавальні інтереси, загальнонавчальні уміння. Доведено, що творчість є метою й умовою самореалізації людини. Крім того, творчість дітей, хоча і не може прирівнюватися до творчості дорослих, становить важливу передумову їхнього розвитку.

У змісті статті зазначається, що у науковому обігу не існує єдиної системи компонентів дефініції «творчі здібності». Приділяючи велику увагу вивченню творчих здібностей, вчені, з метою з’ясування якостей особистості, що сприяють творчим проявам, намагаються поставити їх у залежність від рівня інтелекту. Обгрунтовано, що залежність між інтелектом і творчими здібностями є, але міру її необхідно з’ясовувати відповідно до діяльності, у яку вони включені. Узагальнено праці учених різних наукових галузей щодо проблеми творчих здібностей і зроблено висновок відносно того, що пусковим механізмом творчої діяльності є мотиваційний аспект. Доведено, що лише через вивчення особистості у життєдіяльності можна зрозуміти залежність будь-якого виду діяльності від наявних здібностей і навпаки. Здібність піднімає діяльність на вищий рівень, і така якісно нова діяльність відповідає новим потребам, інтересам і впливає на подальший розвиток особистості та її здібності. Серед компонентів творчих здібностей: спонтанність, фантазійність, гнучкість та оригінальність думки, інтуїтивність народження ідей, використання підсвідомого у розв’язанні проблем, іноді ‒ наявність суперечностей як результату необґрунтованих припущень, пізнавальна допитливість, здібність до мисленнєвих операцій та перенесення досвіду, цінність сприйняття, готовність пам’яті, гнучкість мислення, здатність оцінювати дії, легкість генерування ідей, здібність передбачати, уміння переносити знання у нову ситуацію, розвинена уява, вміння створювати нові образи та знаходити багатоваріантність розв’язків.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ В ОСВІТІ

2026-01-21T01:58:51+00:00

У статті детально представлено сучасні тенденції впровадження нових технологій в освіту, таких як гейміфікація, мобільне навчання, адаптивні системи та інструменти штучного інтелекту. Показано, що цифровізація освітнього процесу передбачає переоцінку педагогічної стратегії з акцентом на формування навичок 21 століття, формування критичного, креативного та алгоритмічного мислення. Зазначено, що гейміфікація мобілізує підвищення внутрішньої мотивації здобувачів освіти завдяки використанню ігрових механік – балів, рівнів, рейтингів і системи винагород, що сприяє зростанню навчальної активності та залучення студентів. Мобільне навчання (m‑learning) розглядається як інноваційна форма організації освітнього процесу, яка забезпечує доступ до знань у будь‑якому місці й у зручний час, стимулює самостійність, гнучкість та формування навичок безперервного навчання. Адаптивні освітні системи, засновані на алгоритмах аналізу результатів і поведінки користувача, створюють індивідуалізовані траєкторії навчання, що дає змогу оптимізувати засвоєння матеріалу відповідно до рівня підготовки студента. Розглянуто застосування систем штучного інтелекту (ChatGPT, Copilot, Midjourney, Figma AI) у процесі підготовки навчальних матеріалів, розроблення інтерактивних завдань і візуальних проєктів, автоматизованого оцінювання знань. Підкреслено, що інтеграція ШІ в освіту сприяє зростанню ефективності педагогічної діяльності, однак вимагає дотримання принципів академічної доброчесності, етичного використання технологій та формування цифрової культури серед учасників освітнього процесу. Зроблено висновок, що застосування новітніх технологій створює умови для переходу до гнучкої, персоналізованої, відкритої моделі освіти, орієнтованої на розвиток особистісного потенціалу й професійної компетентності здобувачів. Представлено огляд практичних рекомендацій для викладачів університету щодо впровадження ШІ у навчальний процес.

ХОРЕОГРАФІЧНЕ МИСТЕЦТВО У ФІЛОСОФСЬКО-ЕСТЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ: НАУКОВІ РЕФЛЕКСІЇ ЕПОХИ ПОЗИТИВІЗМУ

2026-01-21T01:57:51+00:00

У статті досліджено феномен хореографічного мистецтва у філософсько-естетичному дискурсі, проаналізовано особливості формування теоретичних концептів хореографічної освіти у вимірі історичних, соціокультурних і мистецьких чинників періоду XIX – початку XX століття. З’ясовано, що теоретичне обґрунтування танцю утверджувалося в контексті домінуючих філософсько-світоглядних інтенцій, наукових парадигм, які формували в соціумі розуміння цього феномену як одного з видів просторово-часових мистецтв з опертям на різноманітні дослідження. Визначено й деталізовано дві контраверсійні тенденції в осягненні хореографічного мистецтва у проблемно-теоретичній площині, що домінували в тогочасному соціумі в епоху Позитивізму. Перша – втілювала світоглядні позиції раціоналістичного пізнання світу, акцентовані ще в епоху Просвітництва, друга – тяжіла до глибокого філософсько-естетичного осягнення хореографічного сценічного жанру і була втілена як у теоретичних філософських працях, так і в середовищі відомих тогочасних балетмейстерів і танцівників. Філософія тілесності, естетика руху, інтерпретація танцювального мистецтва в аспекті цілісних освітньо-естетичних концепцій, які згодом вплинули на формування методології хореографічного навчання, були висвітлені у німецькій «філософії танцю». У працях філософів (І. Канта, Г. Гегеля, Ф. Ніцше, Ф. Шлегеля) увиразнювались духовні, естетичні ресурси цього феномену. З’ясовано, що творчість представників інноваційних танцювальних течій початку XX століття, зокрема, протагоністів танцю-модерн, перебувала під відчутним впливом філософських рефлексій, передовсім творів Ф. Ніцше. Актуалізовано ідеї «філософа-танцівника» щодо духовних сенсів хореографічного мистецтва, його метафоричності та символізму. Узагальнено, що у працях Ф. Ніцше розуміння тіла й руху визначалося не менш важливим, аніж розуміння духу. Феномен танцю потрактовано ним як символ життєдайної сили, яскравий прояв внутрішньої природи людини, важливий чинник виховання почуттів та формування загальнолюдських цінностей. Екстрапольовано ці наративи на творчість відомої танцівниці, представниці танцю-модерн А. Дункан, виявлено вплив її світоглядної системи на формування теоретичних концептів освіти в галузі хореографії.

ІНТЕГРОВАНЕ НАВЧАННЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТОЦЕНТРОВАНОГО ПІДХОДУ

2026-01-21T01:57:07+00:00

У статті розкрито теоретико-методологічні засади інтегрованого навчання як педагогічної технології реалізації студентоцентрованого підходу у системі вищої освіти. Обґрунтовано, що інтегроване навчання виступає не лише принципом поєднання змісту різних дисциплін, а цілісною педагогічною системою, спрямованою на формування здатності здобувачів вищої освіти до самостійного пізнання, критичного мислення та рефлексії. Зазначено, що поєднання інтегрованого та студентоцентрованого підходів створює нову якість освітнього процесу, у якому акцент переноситься з репродуктивного засвоєння знань на їх самостійне конструювання. Визначено сутність студентоцентрованості як парадигми автономного й партнерського навчання, де викладач виконує роль фасилітатора пізнавальної діяльності, а здобувач виступає активним суб’єктом освітнього процесу. Підкреслено, що інтегрована педагогічна технологія передбачає системність у поєднанні дисциплін, логічну узгодженість етапів навчання, використання методів, які стимулюють когнітивну активність, міждисциплінарне мислення, співпрацю й самоосвіту. Окреслено методичні умови реалізації інтегрованої моделі: постановку спільних цілей, організацію командної взаємодії, формування ситуацій вибору, застосування формувального оцінювання. Доведено, що інтегроване навчання сприяє розвитку когнітивної, комунікативної, соціальної та творчої компетентностей, необхідних для підготовки фахівців нового покоління. Аргументовано, що саме інтеграція змісту, форм і технологій навчання забезпечує цілісність освітнього досвіду та формує в здобувачів гнучкість, автономію й здатність до безперервного саморозвитку.

STEAM-ПІДХІД ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ НА УРОКАХ ТЕХНОЛОГІЙ У КОНТЕКСТІ ОСВІТИ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

2026-01-21T01:56:18+00:00

Сучасна українська школа функціонує в умовах стрімких глобальних змін, технологічного прогресу та повномасштабної війни, що спричиняє значні й руйнівні негативні впливи на довкілля України (забруднення ґрунтів і води, деградація екосистем, зростання відходів). У цьому контексті формування високого рівня екологічної культури здобувачів освіти як майбутнього країни є одним із провідних, стратегічних завдань освіти. Необхідно не просто надавати знання, а й виховувати свідоме, відповідальне ставлення до природи та наслідків технологічної діяльності людини.

Навчальний предмет «Технології» має унікальний потенціал для поєднання наукових, творчих та екологічних компонентів, що ідеально реалізується через інноваційний STEAM-підхід (Science, Technology, Engineering, Art, Mathematics), який виступає містком між аналітичним і креативним мисленням, сприяючи формуванню цілісної, інноваційної та екологічно свідомої особистості, здатної ефективно діяти в умовах швидких змін. Інтеграція мистецтва (Art) поглиблює пізнавальний процес, надаючи йому емоційно-естетичного змісту та стимулюючи креативний потенціал. Запровадження ідей STEAM-освіти для розвитку екологічної культури найбільш доцільно здійснювати через проєктно-технологічну діяльність.

У статті системно розглядається проблема формування екологічної культури здобувачів освіти в контексті викладання предмета «Технології» в закладах загальної середньої освіти. Проведено аналіз сутності та складових понять «екологічна культура» (когнітивна, ціннісно-мотиваційна, діяльнісна) та «екологічно орієнтоване STEAM-навчання». Обґрунтовано, що STEAM-підхід слугує інноваційним засобом інтеграції знань природничого, технічного, мистецького та математичного циклів для виховання екологічно свідомої особистості. З практичної точки зору, представлено ефективні форми роботи, спрямовані на розвиток екологічного мислення учнів, зокрема, реалізацію екопроєктів, екодизайну та дослідницької діяльності. Зазначено педагогічні умови ефективного формування екологічної культури засобами технологічної освіти.

СОЦІАЛЬНО-ГРОМАДЯНСЬКА АКТИВНІСТЬ СТУДЕНТІВ ІСТОРИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ЯК ПОКАЗНИК РІВНЯ ЇХНЬОЇ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

2026-01-21T01:55:25+00:00

Стаття комплексно обґрунтовує соціально-громадянську активність студентів історичних факультетів як валідний індикатор рівня їхньої моральної культури. Актуальність дослідження зумовлена виявленим у сучасних студіях розривом між задекларованою громадянською ідентичністю молоді та реальною участю у громадянських практиках домінування символічних форм, недостатня внутрішня мотивація. Мета роботи – з’ясувати характер і механізми двостороннього, взаємопідсилювального зв’язку між моральною культурою (етичні знання, цінності, переконання і здатність діяти відповідально) та соціально-громадянською активністю студентів-істориків і показати умови, за яких активність виступає індикатором моральної зрілості.

Методологія поєднує теоретико-порівняльний аналіз українських і зарубіжних праць, синтез емпіричних свідчень про студентське волонтерство та індикативне моделювання вимірювальних параметрів. У фокусі – роль освітнього середовища: доведено, що цілеспрямований дизайн навчання і активні методи (дискусії, рольові ігри, проєктна робота, тьюторство) статистично пов’язані зі зростанням залученості студентів. Інституційні моделі service-learning підвищують ціннісну чутливість, толерантність і готовність до публічної дії. Показано, що в кризових контекстах (повномасштабна війна) масове студентське волонтерство переводить моральні принципи у сталі поведінкові практики та зміцнює солідарність, емпірично підтверджуючи індикаторний характер.

Наукова новизна полягає в уточненні індикаторної моделі оцінювання моральної культури через п’ять взаємопов’язаних вимірів – когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінковий, рефлексивний і соціальний – та у конкретизації професійно-етичних наслідків для історико-педагогічної освіти (публічна історія, робота з пам’яттю, правозахисні кейси). Практична значущість полягає в рекомендаціях для ЗВО: інтеграція service-learning у навчальні плани, підтримка студентського самоврядування, розвиток етичної рефлексії, розбудова партнерств із громадами, музеями, оцінювання внеску студента через портфоліо участі – що зменшує розрив між ціннісними деклараціями та реальною громадянською участю.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ЯК ЧИННИК ПРОФІЛАКТИКИ ТА ПОДОЛАННЯ НАСИЛЬСТВА В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2026-01-21T01:54:29+00:00

У статті розглядається проблема шкільного насильства та булінгу як одного з найактуальніших викликів сучасної освітньої практики, що істотно впливає на психічне здоров’я, соціальний розвиток, навчальну мотивацію та емоційний стан учнів. Наголошується, що насильство в освітньому середовищі проявляється у різних формах – фізичній, психологічній, економічній, кібербулінгу, – і потребує комплексного підходу до профілактики та подолання. Акцент зроблено на необхідності системного психолого-педагогічного супроводу, який охоплює діагностичний, профілактичний, корекційний та просвітницький напрями роботи з усіма учасниками освітнього процесу.

Визначено психологічні чинники, що зумовлюють схильність дітей до агресивної поведінки чи до ролі жертви, серед яких – низький рівень емоційної регуляції, дефіцит позитивної соціальної взаємодії, сімейна дисфункція, занижена самооцінка. Педагогічні умови ефективної протидії булінгу включають створення підтримувального мікроклімату, налагодження партнерських взаємин між педагогами та учнями, формування довіри й взаємоповаги в шкільному колективі. Підкреслено, що ефективний супровід ґрунтується на міждисциплінарній взаємодії педагогів, практичних психологів, соціальних педагогів, батьків і самих школярів, що забезпечує системність і результативність профілактичних заходів.

Особливу увагу приділено формуванню безпечного, інклюзивного та толерантного освітнього середовища, розвитку емоційного інтелекту, навичок конструктивної комунікації й мирного розв’язання конфліктів. Розглянуто сучасні методи діагностики, моніторингу й розпізнавання проявів насильства, які дозволяють своєчасно виявляти групи ризику та надавати адресну психологічну допомогу. У статті також окреслено правові та етичні аспекти діяльності педагогів у процесі протидії булінгу, що передбачає дотримання принципів рівності, недискримінації та партнерства.

Зроблено висновок, що психолого-педагогічний супровід є ключовим інструментом у забезпеченні психологічної безпеки та гармонізації міжособистісних відносин у школі. Комплексне поєднання психологічних, виховних і правових підходів сприяє створенню здорового соціально-психологічного клімату та ефективному подоланню проявів шкільного насильства.

ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ТА ІМЕРСИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ РОЗВИТКУ МАТЕМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НА УРОКАХ ХІМІЇ

2026-01-21T01:53:34+00:00

Одним з актуальних трендів сучасної освіти є використання імерсивних технологій. Вони створюють гнучкі інформаційні середовища, де відбувається активна взаємодія людини з простором та інформацією. Ці технології стирають межі між реальним і віртуальним світом, даючи змогу учням зануритися в інформацію та здобувати практичні знання у штучному віртуальному просторі.

Автори стверджують, що інтеграція цифрових та імерсивних технологій з хімією є актуальною, оскільки вона сприяє розвитку математичної компетентності в контексті хімії, підвищує мотивацію та пізнавальну активність учнів.

У статті досліджено теоретичні основи інтеграції ІКТ і VR/AR у процес навчання органічної хімії. Показано, що цифрові моделі та симуляції допомагають учням усвідомити закономірності перебігу реакцій, а віртуальні лабораторії дозволяють проводити досліди, які небезпечно або неможливо реалізувати у шкільних умовах. Використання імерсивних технологій сприяє розвитку математичної компетентності: учні опановують просторове мислення, геометричне моделювання молекул, 3D-візуалізацію кристалічних ґраток тощо. Проведено аналіз різних програмних продуктів на основі імерсивних технологій, який дозволив виділити основні напрями їх застосування для розвитку математичної компетентності при вивченні хімії.

Стаття розкриває практику застосування різних програмних ресурсів під час викладання органічної хімії в Комунальному закладі «Ліцей «Науковий» Кропивницької міської ради». Застосування цифрових та імерсивних технологій у викладанні органічної хімії в даному закладі значно підвищило рівень засвоєння математичних методів у розв’язуванні хімічних задач, підвищило цифрову компетентність учнів, покращило дослідницькі уміння, підвищило мотивацію до вивчення та інтерес до органічної хімії.

Встановлено, що імерсивні технології виступають важливим елементом цифрового освітнього середовища та дозволяють організувати інтерактивний процес навчання, формують міжпредметні зв’язки, підвищують залученість учнів та мотивацію до вивчення хімії, сприяють розвитку математичних компетентностей у контексті хімії, просторового мислення, аналітичних навичок та цифрової грамотності.

ФУНКЦІЇ БАТЬКІВ У ЗБЕРЕЖЕННІ ЕСТЕТИЧНИХ ТРАДИЦІЙ У СІМ’Ї ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

2026-01-21T01:52:47+00:00

У статті розкривається визначний вплив батьків на розвиток естетичних смаків, переконань дитини.

Головне завдання батьків – навчити дитину відчувати і розуміти красу у різних її проявах, забезпечуючи єдність між естетичним її розвитком та моральним, фізичним вихованням, трудовою підготовкою. Батьки несли головну відповідальність за виховання своїх дітей, за організацію життя родини. Виховні функції батьків культивувалися повчальними приказками.

Основний метод естетичного виховання – батьківський приклад, що був стимулом до естетичного сприйняття оточуючого світу, який діти із задоволенням наслідували. Народ виховував опосередковано, засобом прикладу, повчання, мудрої сентенції тощо. Діти чули неписані правила естетики співжиття і використовували їх на практиці.

Основне кредо української педагогіки в галузі естетичного виховання: навчити жити за законами краси і благородства.

Аналіз родинно-сімейного життя українців довів перевагу жіночої складової в українській національній психології, пріоритетність жіночого начала в національному характері. Перші культурні цінності народу транслювалися дитині через матір. Естетичні відчуття у дитини розвивалися з часу її народження через спілкування з матір’ю. Мати була тим первинним джерелом естетики, з якого дитина черпала найкращі естетичні норми, з допомогою яких формувалися її естетичні цінності. Від естетики жінки залежала естетика дому та всієї сім’ї.

Чільне місце у естетичному вихованні дітей займали ідеали членів сім’ї: господар, господиня, господарський син, господарська донька. Утворений на підґрунті хліборобського устрою життя, ідеал господаря завжди відображав інтереси усього українського народу.

Батько в українській виховній традиції мав дещо інший порівняно з матір’ю статус та образ, він пов’язувався з чимось строгим, недосяжним, віддаленим. Причиною цього була його часта відсутність удома, заклопотаність громадськими чи особистими справами, а також строга диференціація материнських та батьківських обов’язків, коли батько не мав прямого стосунку до виховання дітей.

Автор приходить до висновку, що відповідальність батьків за виховання дітей в цілому та естетичного зокрема, була найважливішим обов’язком і функцією батьків. Суспільство і громада слідкували за виконанням батьками цих функцій і давали їм гідну оцінку. Суспільна думка, контроль за цими процесами з боку громади, Церкви, педагогічної науки стимулювали батьків до гідного виконання своїх обов’язків.

ВОКАЛЬНО-ХОРОВИЙ АНАЛІЗ ТВОРУ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

2026-01-21T01:51:53+00:00

Сучасний вчитель – це митець, який повинен виконувати завдання педагога, вихователя, наставника. Освіта потенційного педагога-музиканта повинна бути спрямована на реалізацію мистецьких та соціальних функцій, щоб у майбутньому гідно виконувати свою професійну місію.

Значне місце в системі професійного навчання майбутнього вчителя музики посідає диригентсько-хорова підготовка. Вона включає чимало професійних аспектів, а саме знання, вміння та навички організації хорового колективу.

Багаторічний педагогічний досвід авторів засвідчує, що студенти зазвичай стикаються з труднощами при написанні письмової анотації. Не всі абітурієнти, які вступають до ВНЗ, мають музичну освіту, і тому методичні вказівки, які б допомогли їм проаналізувати хоровий твір, – нагальна потреба. Матеріал вказівок статті спеціально адаптовано для таких здобувачів вищої освіти та здобувачів вищої освіти з початковою музичною підготовкою.

У процесі написання анотації студент набуває важливих професійних знань, умінь і навичок. Він розвиває свою мисленнєву сферу, творчі здібності, поглиблює обізнаність у методиках вокально-хорової роботи. Майбутній вчитель набуває навичок пошуку й аналізу літератури для висвітлення теоретичних положень анотації, узагальнення позицій і фактів, виділення головного, послідовного викладу власних думок тощо. Отже, написання анотації є важливим кроком на шляху до самостійної дослідницької діяльності студента-хормейстера. Вчитель має постійно бути готовим до моделювання навчально-виховного процесу під час музично-практичної діяльності.

У процесі засвоєння дисциплін диригентсько-хорового циклу одним із видів практичної роботи є написання анотації на хоровий твір. Під час підготовчої роботи до її написання студенту необхідно досконало вивчити хоровий твір, встановити його жанрові та стильові особливості, зуміти розробити репетиційний план роботи з хором. Такий вид самостійної навчально-творчої роботи передбачає розгорнутий виклад матеріалу про хоровий твір. Уже з першого курсу студенти починають виконувати письмовий аналіз хорового твору, а після вивчення курсу «Основи хорознавства» анотація стає більш розгорнутою.

Автори сподіваються, що надані матеріали допоможуть студентам сформувати професійні навички самостійної роботи з хоровою партитурою, свідомо підходити до вирішення навчальних завдань і стануть у нагоді здобувачам вищої освіти, майбутнім керівникам хору в їх подальшій практичній роботі.

ФОРМУВАННЯ ІКТ-КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ЗАСОБАМИ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2026-01-21T01:50:52+00:00

У даній статті розглядається актуальна проблема формування ІКТ-компетентності майбутніх педагогів, а саме у процесі професійної підготовки. Це зумовлено потребами цифровізації освіти, а також зростанням ролі сучасних інформаційно-технічних технологій у навчальному процесі закладів вищої освіти (ЗВО). В роботі проаналізовано теоретичні підходи до визначення поняття «ІКТ-компетентність», висвітлено її структуру, рівні сформованості, складові, а також роль та важливість у професійній діяльності майбутнього педагога. В статті підкреслюється, що сучасний педагог повинен володіти не лише базовими знаннями й навичками роботи з інформаційними системами, а й здатністю інтегрувати їх у навчальний процес та свою майбутню професійну діяльність, використовуючи наявні цифрові ресурси для організації інтерактивного середовища, забезпечення зворотного зв’язку та реалізації індивідуальної освітньої траєкторії учнів. В статті, вперше, проаналізовано та подано визначення поняття «інформаційно-технічні технології». У роботі аналізується роль інформаційно-технічних технологій, а саме: штучного інтелекту та машинного навчання, Big Data та аналітики освітніх даних, хмарних технологій та сервісів, AR/VR/MR (доповненої, віртуальної та змішаної реальності), гейміфікації та ед’ютейнменту, мобільних технологій, технологій дистанційного та змішаного навчання, IoT (Інтернет речей) в освіті, робототехніки та STEM-технологій у процесі формування ІКТ-компетентності майбутніх педагогів та описуються методи та способи їх використання в освітньому процесі ЗВО. Зроблено висновок, що впровадження сучасних інформаційно-технічних технологій у професійну підготовку майбутніх педагогів створить передумови ефективної педагогічної діяльності в умовах цифрового суспільства, а також сприятиме формуванню та розвитку їх ІКТ-компетентності, що в свою чергу підвищить якість освітнього процесу.

ТРАНСФОРМАЦІЇ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ У ГАЛУЗІ ПРАВА В КРАЇНАХ ЄС: ВІД НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ ДО НАДНАЦІОНАЛЬНОГО ВИМІРУ

2026-01-21T01:49:51+00:00

У контексті глобалізаційних процесів з одного боку й поглиблення європейської інтеграції з іншого, особливої ваги набуває проблема узгодження систем професійної підготовки фахівців у галузі права. Історико-порівняльний аналіз розвитку юридичної освіти у ХХ столітті дає змогу простежити складний шлях європеїзації правничої підготовки – від роздрібнених національних моделей до поступового формування спільних освітніх і професійних стандартів. Європейські ініціативи у сфері вищої освіти, зокрема Болонський процес, а також уніфікація правових систем країн-членів ЄС зумовили необхідність переосмислення змісту, структури та цілей юридичної освіти. У цьому контексті звернення до історичного досвіду є не лише науково значущим, а й практично необхідним для вироблення стратегій модернізації вітчизняної системи підготовки юристів відповідно до європейських і світових тенденцій.

Мета статті полягає в окресленні історичних засад і тенденцій розвитку професійної підготовки фахівців у галузі права в країнах Європейського Союзу у ХХ – на початку ХХІ ст. у контексті переходу від національних освітніх традицій до наднаціональної моделі правничої освіти.

Виявлено, що трансформаційні процеси у професійній підготовці фахівців у галузі права відбувалися під впливом глибоких суспільно-політичних, економічних і культурних змін ХХ століття. Від традиційної моделі національно орієнтованого навчання право поступово еволюціонувало до інтеграційної парадигми, у межах якої акцент змістився на формування спільних європейських цінностей, компетентностей та правових підходів. Європеїзація юридичної освіти сприяла гармонізації навчальних програм, розвитку міжуніверситетського співробітництва, академічної мобільності та формуванню спільного ринку праці для юристів у межах ЄС. Разом з тим, процес зближення національних систем юридичної освіти не є завершеним і супроводжується низкою викликів – зокрема, необхідністю балансування між збереженням національної правової ідентичності та впровадженням наднаціональних стандартів. Актуальним залишається питання узгодження змісту освітніх програм із вимогами сучасного європейського правового простору, забезпечення міждисциплінарності та практичної спрямованості підготовки майбутніх фахівців.

ІНТЕГРАЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УЧНЯ: ВІД ГІПОТЕЗИ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ОСВІТНЬОЇ МОДЕЛІ

2026-01-21T01:49:09+00:00

У статті представлено гіпотезу щодо доцільності запровадження в педагогічну науку та практику авторського поняття інтегрального навчального потенціалу учня (ІНПУ) і методики його визначення – концептуальної моделі, покликаної поєднати гуманістичну педагогіку та сучасну освітню аналітику. Методика ґрунтується на принципі «Пізнай дитину – навчай дитину» й розглядає оцінювання не як контроль, а як процес підтримки розвитку. Автор висуває припущення, що аналіз і оцінювання когнітивних, мотиваційних, емоційно-вольових, фізіологічних, соціально-комунікативних, творчих, середовищних та інших ресурсів і чинників, а також академічних результатів у межах єдиної аналітичної моделі дадуть змогу точніше прогнозувати й підтримувати навчальний поступ дитини, здійснювати моніторинг змін упродовж навчального року, зменшувати суб’єктивність у взаєминах між адміністрацією школи, учителем, учнем і батьками, сприяти формуванню педагогіки довіри та персоналізованому навчанню.

Такий підхід узгоджується з концепцією Нової української школи та міжнародними орієнтирами OECD Learning Compass 2030 і UNESCO Futures of Education.

Інноваційність моделі ґрунтується на кількох ключових засадах: міждисциплінарності – ІНПУ інтегрує напрацювання педагогіки, психології, фізіології та соціології, формуючи цілісне бачення розвитку дитини; динамічності – увага зосереджується не на фіксації сталих показників, а на відстеженні індивідуальної траєкторії зростання; інструментальній новизні – використання штучного інтелекту дає змогу обробляти великі масиви даних, отримувати якісну аналітику, суттєво полегшуючи роботу учителя й розширюючи можливості оцінювання; практичній орієнтованості –результати трансформуються в чіткі рекомендації: для учня – маршрут розвитку, для батьків – поради щодо підтримки, для учителя – орієнтири педагогічної стратегії.

У статті окреслено постановку проблеми, логіку концепту, теоретичні передумови, поняття ІНПУ та структуру освітньої моделі на його основі, план практичного проєкту для подальшої емпіричної перевірки.

МУЗИЧНА ОСВІТА ЯК ТВОРЧО-КОМУНІКАТИВНЕ СВІТОВІДНОШЕННЯ

2026-01-21T01:48:23+00:00

Розглядаючи музичну освіту як унікальну можливість двовекторного шляху становлення особистості – розвитку особистісного «Я» і водночас незамкнутості цього «Я», відкритості світу, автор ставить за мету обґрунтування сутності музичної освіти як творчо-комунікативного світовідношення, що визначає сучасну стратегію формування особистості.

На основі порівняння основних компетентнісних складових музичної освіти в залежності від професійної або загальної спрямованості, їхньої відповідності запитам сучасного світу підкреслюється незаперечна спільність екзистенційно-ціннісних компетентностей, які визначають невідривність розвитку творчих і комунікативних здібностей особистості.

Як простір творчості музична освіта є багатовимірним феноменом, у якому інтегруються основні складові творчості як екзистенційної характеристики особистості: емоційно-емотивний компонент, що становить передумову та внутрішнє джерело творчості; діяльнісно-виконавський компонент як інтерпретаційно-рефлексивна основа формування та презентації власної художньої позиції; інтелектуально-аналітичний компонент як фундамент розвитку системного музичного мислення. Як простір соціальної взаємодії музична освіта завжди виявляє діалогічність як свою іманентну характеристику, що сприяє не лише соціальній інтеграції особистості, а й становленню її як активного суб’єкта культури, забезпечуючи готовність до міжкультурної комунікації та співіснування у глобалізованому світі.

Як інтегрований простір творчості й соціальної взаємодії музична освіта є творчо-комунікативним світовідношенням, що відповідає глибинним засадам людського співбуття як двовекторного процесу самовираження і спільного творення смислів. Поєднання трьох взаємопов’язаних аспектів – творчого, комунікативного та екзистенційно-ціннісного створює підґрунтя для формування особистості нового типу – креативно активної, мультикультурно орієнтованої та соціально відповідальної.

ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ УСВІДОМЛЕНОСТІ ТА ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ

2026-01-21T01:47:37+00:00

У статті досліджено сучасні педагогічні підходи до розвитку усвідомленості та емоційної стійкості вчителя як ключових чинників гармонійної освіти. Показано, що емоційна грамотність, внутрішній баланс і здатність педагога до саморефлексії визначають якість освітнього середовища, рівень довіри й натхнення серед учасників навчального процесу. Обґрунтовано необхідність упровадження емоційно-орієнтованих технологій, які сприяють формуванню нової культури педагогічної взаємодії, заснованої на довірі, емпатії та людяності.

У роботі проаналізовано основні наукові підходи до проблеми емоційного інтелекту позитивної психології і гуманістичної педагогіки, що утворюють методологічне підґрунтя дослідження. Представлено результати практичного застосування авторської методики «Управління щастям на рівні почуттів», розробленої Тетяною Дунаєвською. Методика спрямована на розвиток емоційної саморегуляції, рефлексії, усвідомлення власних станів і формування внутрішньої гармонії в педагогічній діяльності.

Дослідження показало, що розвиток усвідомленості допомагає педагогам знижувати рівень емоційного вигорання, підвищувати професійну мотивацію, формувати атмосферу довіри й натхнення у навчальному середовищі. Практичне впровадження методики підтвердило її ефективність у зміцненні психологічної стійкості, підвищенні рівня емоційного інтелекту та формуванні цілісного підходу до професійного розвитку. Отримані результати доводять, що педагогічна діяльність майбутнього потребує поєднання знань і почуттів, а педагог стає носієм культури гармонійного мислення й прикладом внутрішнього спокою та людяності.
Наукова новизна дослідження полягає в інтеграції елементів позитивної психології та коучингового підходу в педагогічну практику, що відкриває перспективи створення емоційно безпечного освітнього середовища. Практичне значення полягає у можливості використання методики в системі підвищення кваліфікації педагогів і розробці навчальних програм, спрямованих на розвиток емоційної компетентності та гармонізації професійного життя.

МОРАЛЬНИЙ ВИБІР У СТРУКТУРІ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

2026-01-21T01:46:47+00:00

Статтю присвячено актуальній проблемі підготовки майбутнього вчителя до морального вибору. Автором з’ясовано суть морального вибору як філософської так і етико-педагогічної категорії. Зазначено, що як філософська категорія моральний вибір визначає не просто акт віддання переваги одному з декількох варіантів, а складний духовно-практичний процес, у якому людина як моральний суб’єкт усвідомлено самовизначається щодо добра і зла, обов’язку та бажання, ідеалу та реальності. Досліджуваний феномен у педагогічному аспекті визначено як процес самостійного прийняття учасниками освітнього процесу (учнями, вчителями, представниками адміністрації та ін.) рішень відповідно до загальноприйнятих моральних норм. Моральний вибір учителя розкрито як акт духовно-практичної діяльності педагога, в якому він самостійно обирає, прогнозує та конструює власну поведінку чи ставлення на підставі ієрархії моральних і деонтологічних цінностей і принципів. Установлено, що такий вибір включає автономне прийняття рішень, пріоритетність цінностей, самовизначення в професійних взаєминах та відповідальну екстеріоризацію моральних принципів у вчинках та поведінці вчителя.

У статті розкрито специфічні характеристики морального вибору в педагогічній діяльності (сталість і «розподіленість» у часі; надзвичайно висока соціальна відповідальність; конфлікт цінностей).

Визначено місце морального вибору в структурі морально-етичної культури майбутніх учителів, зокрема мистецької освітньої галузі, установлено зв’язки такого вибору з компонентами означеної культури (із моральними знаннями, переконаннями і моральною позицією, етичними почуттями та вольовими якостями). Представлено структуру морального вибору як сукупність знаннєвого, аксіологічного та практичного складників. Розглянуто роль і значення морального вибору в педагогічній партисипації.

Запропоновано комплекс форм і методів підготовки майбутніх учителів предметів мистецького циклу до морального вибору.

КОМПЕТЕНТІСНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ЧИСЛІВНИКА В БАЗОВІЙ ШКОЛІ

2026-01-21T01:45:59+00:00

У статті обґрунтовано доцільність та особливості застосування компетентісного підходу до вивчення числівника в школі, розкрито його значення для формування мовної особистості учасників освітнього процесу, а також для розвитку мислення та забезпечення практичного використання числівників у навчальних та життєвих ситуаціях. Висвітлено лінгвістичні та міжпредметні аспекти теми, зокрема складність граматичних категорій числівника, частотність помилок у мовленні та результатах НМТ, необхідність формування практичних умінь уживання числівників у навчальних і життєвих ситуаціях. Охарактеризовано чотири змістові блоки вивчення числівника в 6 класі, подано приклади завдань діагностичного, тренувального й творчого типів, описано методичні прийоми асоціативного запам’ятовування, лінгвістичного дослідження, диференціації та ігрового моделювання навчальних ситуацій. У статті запропоновано методику поетапного вивчення матеріалу, яка поєднує теоретичні знання з інтерактивними, асоціативними, диференційованими й ігровими технологіями навчання. Доведено, що системне вивчення числівника на засадах компетентнісного підходу формує в учнів навички логічного мислення, мовної грамотності, точності та уважності, розвиває здатність до аналітичного сприйняття лінгвістичних явищ. Розкрито можливості використання міжпредметних зв’язків (зокрема з математикою, історією, мистецтвом, фінансовою грамотністю), що сприяють осмисленню практичної цінності числівників. Особливу увагу приділено складним для засвоєння темам – відмінюванню, узгодженню та вживанню дробових числівників. Наголошено на важливості застосування компетентнісного підходу для розвитку логічного, аналітичного й критичного мислення учнів, формування культури мовлення та підвищення мотивації до навчання.

ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНА ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ АВІАЦІЙНИХ ФАХІВЦІВ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

2026-01-21T01:45:08+00:00

У статті висвітлено значення професійно-прикладної фізичної підготовки майбутніх авіаційних фахівців для формування здоров’язбережувальної компетентності. Зазначено, що сучасна цивільна авіація характеризується високими вимогами до фізичної, психофізіологічної та психоемоційної готовності персоналу, що безпосередньо впливає на безпеку польотів та ефективність авіаційного обслуговування.

Розглянуто актуальність інтеграції здоров’язбережувального підходу в освітній процес студентів, який поєднує фізичну, психофізіологічну та професійно-орієнтовану підготовку. У наукових джерелах відзначається зростаюча увага до формування здоров’язбережувальної компетентності, психофізіологічної стійкості та професійно-прикладного змісту фізичного виховання у закладах вищої освіти.

Обґрунтовано структуру та зміст професійно-прикладної фізичної підготовки (ППФП) для студентів спеціальності «Авіаційний транспорт», зокрема у межах освітньо-професійної програми «Аварійне обслуговування та безпека на авіаційному транспорті». У межах цієї структури підкреслено формування ключових компонентів здоров’язбережувальної компетентності: когнітивного, операційно-діяльнісного та ціннісно-мотиваційного, і показано, як через спеціальні фізичні вправи, психофізіологічні тренінги та адаптовані тренувальні комплекси реалізується їх формування.

Окрему увагу приділено практичним аспектам ППФП, включно з розвитком витривалості, сили, координації, сенсомоторних навичок, адаптацією до стресу, моделюванням надзвичайних ситуацій та відновлювальними методиками. Наголошено, що цей напрям фізичного виховання сприяє формуванню стійкої професійної готовності, безпечної поведінки та довготривалого збереження функціональної надійності у професійній діяльності авіаційного персоналу.

Окреслено перспективи подальших досліджень щодо інтеграції міждисциплінарних підходів, педагогічних та медико-біологічних методик у програми професійно-прикладної фізичної підготовки, що дозволить підвищити ефективність формування компетентності майбутніх авіаційних фахівців.

МЕТОД ПРОЄКТІВ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ ДО РОЗРОБКИ ВІРТУАЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ДОДАТКІВ

2026-01-21T01:44:23+00:00

Тематичний фокус статті торкається проблематики підготовки майбутніх вчителів інформатики до розробки віртуальних навчальних додатків, за посередництвом методу проєктів.

Зауважено, що метод проєктів кристалізувався на основі теоретичних концептів прагматичної педагогіки, завдання якої було максимально наблизити роботу освітнього закладу до потреб практики.

Проблематизовано зростання зацікавленості сучасної науково-педагогічної спільноти до досліджуваного питання у зв’язку з усвідомленням необхідності поглиблення рівня професійної підготовки майбутніх педагогічних кадрів.

Мета дослідження – проаналізувати вплив методу проєктів, як дієвого інструменту підготовки майбутніх вчителів інформатики, на ефективність розробки віртуальних навчальних додатків.

Підкреслено, що сучасний вчитель інформатики повинен на високопрофесійному рівні оперувати різноманітними методами навчання для актуалізації творчого мислення, пізнавальної активності, безперервного особистісного розвитку та самовдосконалення кожного вихованця.

Визначено, що формування на внутрішньо особистісному рівні майбутнього вчителя визначеного профілю інформаційної компетентності, актуалізує розвиток його готовності до: реалізації творчих проєктів прикладної спрямованості, прояву професіоналізму у ході оперування методиками навчання та формування інтелектуальної зрілості для утвердження ідейності «навчання упродовж життя».

Узагальнено розуміння досліджуваного у формі високодієвого інструментарію, спрямованого на активізацію навчально-пізнавальної діяльності (зокрема, як на індивідуальному, так і на груповому й колективному рівнях), яка націлена зокрема на реалізацію проєкту розробки віртуальних навчальних додатків, з метою задоволення потреб, запитів та інтересів суб’єктів пізнання у фокусі осягнення практичної значущості процесу навчання.

Перелічено дидактичні цикли та практичні переваги ефективної імплементації на рівні вищої школи завдань розробки майбутніми вчителями інформатики віртуальних навчальних додатків, за посередництвом використання інструментарію методу проєктів.

Виокремлено перелік завдань проєктного навчання та розкрито поетапність самостійної розробки майбутнім учителем інформатики віртуальних навчальних додатків.

Охарактеризовано педагогічну значущість виконання феноменологічно-прикладних функцій (зокрема пізнавальної, дидактичної та розвивальної) в контексті реалізації досліджуваної мети.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ФОРМУВАННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗДАТНОСТІ ДО ЕМОЦІЙНО-ЦІННІСНОГО СПРИЙНЯТТЯ ТВОРІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

2026-01-21T01:43:39+00:00

Сучасний етап у розвитку системи освіти характеризується зміною педагогічних парадигм, у яких система освіти розглядається як єдиний комплекс – від дошкільної ланки до вищої освіти.

Сьогодні завдання перед суспільством – формування творчої, ініціативної особистості, яка здатна жити й працювати в сучасних умовах і готова діяти на випередження творчої діяльності, здатної до емоційно-ціннісного сприйняття творів образотворчого мистецтва. В умовах оновлення українського суспільства, відродження національної системи освіти особливої актуальності набуває підготовка майбутніх вихователів до формування у дітей дошкільного віку здатності до емоційно-ціннісного сприйняття творів образотворчого мистецтва.

У статті розглянуто функції і принципи мистецтва. Ключовою фігурою в реалізації завдань формування творчих здібностей дошкільника, емоційно-ціннісного сприйняття творів образотворчого мистецтва є вихователь. І саме необхідність озброєння вихователя технологією ефективного розвитку творчих здібностей дошкільників спонукає його до самовдосконалення як особистості та фахівця. Одним із головних завдань підготовки такого фахівця у вищій школі є формування особистості професіонала, спроможного будувати власну професійну діяльність, ціннісно-смисловою основою якої є унікальна індивідуальність дитини дошкільного віку. Творчий педагог − це, перш за все, зрілий майстер своєї справи, навчений і компетентний, освічений і розвинений.

З-поміж складників фахової підготовки виокремлюємо мистецьку компоненту навчальних дисципліни естетичного спрямування, яку розглядаємо як чинник, що безпосередньо впливає на професійне та особистісне становлення майбутніх вихователів. Фахові методики естетичного вектору спрямовані на формування компетентностей, що розкриті у статті.

Прописано умови для розвитку творчого потенціалу вихователя закладу дошкільної освіти.

Процес формування у дітей дошкільного віку здатності до емоційно-ціннісного сприйняття творів образотворчого мистецтва, формування творчих здібностей дітей дошкільного віку залежить від вихователя та його творчої особистості. Якщо вихователь ставить за мету виховувати і розвивати творчі здібності та формувати у дітей дошкільного віку здатності до емоційно-ціннісного сприйняття творів образотворчого мистецтва, креативність у дітей старшого дошкільного віку, то він повинен оволодіти тими формами, методами і засобами педагогічної діяльності, які забезпечують розвиток креативних рис особистості, а також тих додаткових мотивів, особистісних якостей, здібностей, які сприяють успішній творчій діяльності дошкільників, формуванню у дітей дошкільного віку здатності до емоційно-ціннісного сприйняття творів образотворчого мистецтва.

ПРОВІДНІ МОДЕЛІ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕС-ОСВІТИ В УКРАЇНІ (1991-2025 РР.)

2026-01-21T01:42:50+00:00

У статті представлено провідні моделі організації бізнес-освіти в Україні, які складалися й розвивалися упродовж 1991-2025 рр. На підставі аналізу численних наукових публікацій та контенту веб-сайтів провідних університетів і бізнес-шкіл України (бізнес-школи Національного університету «Києво-Могилянська академія», Національного університету «Острозька академія», Державного торгівельно-економічного університету) сформульовано висновок про два рівні аналізу проблеми моделювання бізнес-освіти: концептуальний та організаційний. Мережу вітчизняних бізнес-шкіл представлено в сукупності кількох компонентів (бізнес-освіта за акредитованими в Україні програмами; бізнес-освіта за програмами MBA (у форматах MBA, IMBA, Executive MBA тощо); бізнес-освіта на основі міжнародних акредитацій; бізнес-освіта за неакредитованими програмами). Організаційні моделі бізнес-освіти подано в сукупності університетської, корпоративної моделей, моделі МВА, он-лайн бізнес-освіти та сертифікованих курсів.

На прикладі внутрішніх моделей \ рівнів бізнес-освіти у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» з’ясовано зміст бізнес-освіти на рівнях «Персональні стратегії», «Економіка, фінанси та бізнес-аналітика», «Стратегії нового покоління», «Управління стратегією реалізації», «Виїзні модулі програми ЕМВА», «Магістерський проєкт», «Гуманітарна складова».

Проаналізовано специфіку карусельної моделі бізнес освіти та моделі «1+1». Відзначено, що карусельна модель бізнес-освіти передбачає таку побудову її змісту, за якої програма навчання реалізується у вигляді блоків, які не мусять знаходитися в причинно-наслідковому зв’язку і відповідати принципу наступності, а ядро програми має плинний вигляд і може гнучко змінюватися залежно від індивідуальної траєкторії навчання, затребуваної учасником програми. На підставі аналізу різноманітних типів моделей організації бізнес-освіти сформульовано висновок про домінацію організаційних моделей бізнес-освіти на концептуальними та про залежність вітчизняної моделі бізнес-освіти від зарубіжних аналогів та рівня співпраці українських бізнес-шкіл та відповідних зарубіжних \ міжнародних партнерських структур.

ВИКОРИСТАННЯ ПЛАТФОРМИ CODEMONKEY ДЛЯ НАВЧАННЯ ПРОГРАМУВАННЯ УЧНІВ

2026-01-21T01:41:54+00:00

Стаття присвячена аналізу дидактичного потенціалу інтерактивної платформи CodeMonkey як інструменту навчання програмування учнів різного віку. Обґрунтовано актуальність використання гейміфікованих освітніх середовищ, які поєднують елементи гри, візуалізації, алгоритмічного мислення та поступового ускладнення навчальних завдань. Метою дослідження є з’ясування можливостей і ефективності застосування платформи CodeMonkey у процесі формування в учнів базових знань з програмування, логічного мислення, креативності та навичок розв’язання проблем. Для досягнення мети використано комплекс методів: аналіз науково-методичної літератури з питань навчання програмування, порівняння підходів до цифрової освіти, вивчення функціональних можливостей CodeMonkey, а також елементи педагогічного спостереження й апробації окремих курсів у навчальному процесі.

Результати дослідження свідчать, що платформа CodeMonkey створює безпечне та мотивувальне освітнє середовище, у якому учні поступово опановують принципи алгоритмізації, умовних операторів, циклів, функцій і змінних, переходячи від блокового до текстового кодування. Використання елементів гри сприяє зростанню внутрішньої мотивації, подоланню страху перед помилками та формуванню позитивного ставлення до програмування. CodeMonkey підтримує індивідуалізацію та диференціацію навчання, дозволяє організовувати роботу в малих групах і забезпечує вчителя інструментами моніторингу успішності.

До основних переваг віднесено: інтерактивність, доступність онлайн, зрозумілий інтерфейс, наявність навчальних курсів різного рівня складності, швидкий зворотний зв’язок та методичну підтримку педагогів. Разом із тим виявлено певні обмеження: залежність від інтернет-з’єднання, обмежений набір мов програмування у безкоштовній версії, а також потреба у підготовці педагогів до використання платформи в навчальному процесі.

Зроблено висновок, що CodeMonkey доцільно застосовувати як додатковий інструмент формування базових навичок програмування та розвитку алгоритмічного мислення, а також як засіб підвищення зацікавленості учнів до вивчення інформатики й STEM-дисциплін загалом.

ІНТЕГРАЦІЯ ГУМАНІТАРНИХ І ПЕДАГОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОІ КУЛЬТУРИ УЧИТЕЛЯ ІСТОРІЇ

2026-01-21T01:41:14+00:00

У статті розглядається проблема формування морально-етичної культури майбутніх учителів історії як ключового компонента їхньої професійної підготовки. Автор доводить, що інтеграція гуманітарних і педагогічних дисциплін є ефективним інструментом виховання морально зрілої, педагогічно майстерної особистості, спроможної виступати моральним авторитетом для учнів і суспільства. Обґрунтовано, що саме цілісне поєднання знань з філософії, етики, культурології, історії та педагогіки сприяє формуванню у студентів стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, професійної етики, емпатії та гуманістичного світогляду. Теоретико-методологічною основою дослідження слугують аксіологічний, культурологічний, системний та компетентнісний підходи, які дозволяють комплексно осмислити процес становлення морально-етичної культури педагога як інтегрованого феномену. Проаналізовано сучасний стан вивчення проблеми у вітчизняній та зарубіжній педагогічній думці, що підтверджує актуальність і перспективність інтеграційного підходу. Наведено конкретні приклади інтегрованого змісту дисциплін, а також методів навчання, які сприяють особистісному розвитку студентів: аналіз педагогічних ситуацій, обговорення моральних дилем, рольові ігри, рефлексивне письмо, педагогічна практика з етичним супроводом та наставництво. Визначено комплекс педагогічних умов, що забезпечують ефективність інтеграції: наявність ціннісно насиченого освітнього середовища, моральний приклад викладачів, рефлексивна діяльність студентів, академічна доброчесність, міжпредметна координація змісту навчання. Зроблено висновок, що інтеграція гуманітарних і педагогічних компонентів освіти створює основу для формування вчителя-історика як носія високої моральної культури, здатного здійснювати не лише навчальну, а й виховну місію, спрямовану на утвердження гуманістичних і демократичних цінностей у молодого покоління.

ТЕХНОЛОГІЇ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ У ПРОЦЕСІ ФОРМАЛЬНОЇ ТА НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ

2026-01-21T01:40:26+00:00

Стаття присвячена обґрунтуванню педагогічних технологій формування ціннісного ставлення майбутніх учителів іноземних мов у процесі формальної, неформальної та цифрової освіти. Актуальність дослідження зумовлена потребою модернізації професійної підготовки педагогів у контексті гуманізації освіти, розширення міжкультурної взаємодії та забезпечення академічної доброчесності. У центрі уваги – проблема узгодження когнітивного, емоційно-мотиваційного та діяльнісного компонентів аксіологічного розвитку особистості, що забезпечує професійну зрілість, етичну культуру й соціальну відповідальність майбутнього вчителя.

Мета дослідження полягає у визначенні ефективних засобів і педагогічних умов, що забезпечують цілісність процесу формування ціннісного ставлення до професійної діяльності в умовах взаємодії різних освітніх форматів. Використано теоретичні методи аналізу, узагальнення, порівняння та систематизації психолого-педагогічних праць, що дало змогу уточнити зміст поняття «ціннісне ставлення до професійної діяльності» у межах аксіологічного, компетентнісного, діяльнісного та культурологічного підходів і визначити педагогічні умови його розвитку.

Доведено, що інтеграція формальної, неформальної та цифрової освіти створює сприятливе середовище для поєднання теоретичної підготовки з практичним досвідом і саморозвитком. Виокремлено найбільш ефективні технології – проєктну, рефлексивно-ціннісну, наставницьку та інтерактивні технології неформальної освіти. Їх реалізація у підготовці вчителів іноземних мов відбувається через міжкультурні проєкти, співпрацю з носіями мови, створення навчальних матеріалів для різних культурних контекстів і впровадження цифрових засобів, що сприяють розвитку академічної доброчесності, етики онлайн-спілкування, культури цитування та відповідального використання інформації.

Результати дослідження можуть бути використані викладачами та розробниками освітніх програм для вдосконалення змісту освітніх компонентів, виховної роботи й системи педагогічного супроводу здобувачів вищої освіти.

МІСЦЕ ОСВІТНЬОГО КОМПОНЕНТА «ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКТІВ ТВАРИННИЦТВА» У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ (АГРАРНЕ ВИРОБНИЦТВО)

2026-01-21T01:39:34+00:00

У статті розглянуто значення освітнього компонента «Технологія виробництва продуктів тваринництва» у структурі підготовки майбутніх педагогів професійного навчання аграрного профілю. Обґрунтовано, що дана дисципліна є невід’ємною складовою формування професійної компетентності педагогів, оскільки забезпечує засвоєння студентами системи знань про сучасні технологічні процеси у тваринництві, закономірності біологічного розвитку тварин, основи селекції, відтворення, годівлі та утримання сільськогосподарських тварин. Зазначено, що вивчення освітнього компонента сприяє розвитку вмінь організовувати та контролювати виробничі процеси, здійснювати педагогічний супровід навчально-виробничої діяльності здобувачів освіти, упроваджувати інноваційні технології у виробництво продукції тваринництва.

Розкрито зміст, структуру та модульну побудову дисципліни, окреслено міждисциплінарні зв’язки з предметами природничо-наукового й технічного спрямування. Особливу увагу приділено питанням використання сучасних педагогічних технологій, цифрових навчальних платформ, мультимедійних ресурсів, симуляторів технологічних процесів і віртуальних навчальних ферм. Акцент зроблено на доцільності застосування дуальної освіти, яка забезпечує ефективне поєднання теоретичної підготовки з практичною діяльністю на базах аграрних підприємств.

Доведено, що практикоорієнтований підхід до викладання дисципліни сприяє формуванню здатності студентів адаптуватися до умов сучасного аграрного виробництва, приймати технологічні рішення та розвивати педагогічні навички. Підкреслено необхідність постійного оновлення змісту навчальної програми відповідно до сучасних вимог ринку праці, інновацій у сфері аграрної освіти та принципів сталого розвитку. У підсумку зазначено, що дисципліна «Технологія виробництва продуктів тваринництва» відіграє провідну роль у формуванні професійної ідентичності майбутнього педагога професійного навчання й підвищенні якості освітнього процесу в аграрній галузі України.

ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПОЗАШКІЛЬНУ ОСВІТУ ТУРИСТСЬКО-КРАЄЗНАВЧОГО НАПРЯМУ (ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД)

2026-01-21T01:38:41+00:00

У статті здійснено системний аналіз європейського досвіду цифровізації позашкільної освіти туристсько-краєзнавчого напряму. Мета статті полягає у всебічному аналізі та систематизації європейського досвіду впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у позашкільну освіту туристсько-краєзнавчого напряму, визначенні провідних цифрових практик і можливостей їх застосування для модернізації профільної освіти в Україні. У роботі обґрунтовано актуальність дослідження, оскільки цифровізація, дистанційна освіта та зміни в освітньому ландшафті вимагають оновлення методичного інструментарію та використання інноваційних форматів навчання. В основному матеріалі висвітлено такі ключові тенденції європейського досвіду, як інтеграція віртуальних турів й екскурсій, мобільних додатків із геолокацією, елементів доповненої (AR) і віртуальної реальності (VR), гейміфікованих платформ та цифрових архівів у освітній процес. Проаналізовано механізми та переваги використання web 2.0-технологій для колективної роботи учнів у мережі, створення онлайн-проєктів, маршрутів, блогів, авторських мультимедійних путівників, а також застосування доступних цифрових сервісів для інклюзивності освітнього простору. Наведено приклади запровадження QR-кодів, мобільних додатків, панорамних 360° турів та міжнародних хакатонів як інструментів формування мотивації, професійних компетентностей, підприємницької креативності й міжкультурної комунікації учнівської молоді. У дискусійній частині наведено висновки щодо доцільності адаптації найпросунутіших практик європейських країн до умов позашкільної освіти України для забезпечення персоналізації навчального досвіду, розвитку критично-аналітичних навичок і цифрової грамотності педагогів та вихованців.

Перспективи подальших досліджень вбачаються у здійсненні порівняльного аналізу ефективності цифрових платформ у неформальній освіті України й Європи, вивченні впливу VR/AR і гейміфікації на розвиток soft skills, а також у розробленні адаптивних методик для підвищення результативності цифрових інновацій у позашкільному туристсько-краєзнавчому навчанні.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ЯК СКЛАДОВА ГОТОВНОСТІ ДО РОЗВИТКУ РЕФЛЕКСІЇ ДІТЕЙ

2026-01-21T01:37:48+00:00

У статті проаналізовано психолого-педагогічну характеристику сучасного вчителя початкових класів як складову готовності до розвитку рефлексії молодших школярів. Розвиток рефлексії дітей як психічного новоутворення залежить від психолого-педагогічних характеристик особистості вчителя початкових класів. Педагог повинен чітко відслідковувати сам процес становлення самосвідомості дитини та глибоко розуміти зміст рефлексії. Однією з суттєвих ознак психічного розвитку дитини молодшого шкільного віку є подальше становлення самосвідомості, що виявляється у диференціації її внутрішньої структури, ускладнені змістовного наповнення. З огляду на нову ситуацію в освітньому просторі України, розвиток психолого-педагогічних характеристик майбутнього вчителя початкових класів визначає як його психолого-педагогічну готовність якомога повніше реалізовувати культуротворчу, гуманістичну функції, так і його психолого-педагогічну готовність оволодівати професійними цінностями та сучасним інструментарієм розвитку індивідуальних якостей молодшого школяра. Психолого-педагогічна характеристика сучасного вчителя початкових класів вимагає наявності розвитку педагогічних та психологічних компетентностей, педагогічних вмінь та здібностей, особистісних якостей, соціально-психологічних рис. Серед ключових педагогічних характеристик майбутнього вчителя початкових класів визначаємо педагогічну компетентність, професійну готовність до педагогічної діяльності, педагогічні знання, вміння та навички, педагогічні здібності, науково-педагогічні та професійно-ділові якості. До ключових психологічних характеристик включаємо психологічну компетентність, загальногромадянські риси, морально-психологічні якості. Мобільність майбутніх вчителів початкових класів сприяє розвитку компетенцій, свідомому відношенню до праці, навчання, надає їм можливість стати активними та відповідальними громадянами України.

РОЗВИТОК КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

2026-01-21T01:37:10+00:00

У статті обґрунтовано значення образотворчого мистецтва як дієвого інструменту розвитку креативного мислення та всебічного розвитку особистості здобувача початкової освіти. Встановлено, що креативність є однією з провідних якостей, що визначають конкурентоспроможність людини та її здатність адаптуватися до нових викликів в умовах швидких технологічних змін та зростання ролі інновацій. Креативність тлумачиться як здатність генерувати нові ідеї, знаходити нестандартні рішення, активно поєднувати знання та досвід у пізнавальній та практичній діяльності. Акцентовано увагу на тому, що молодший шкільний вік є сензитивним періодом для розвитку творчого потенціалу, оскільки саме в цей час активно формуються пізнавальні процеси, уява, фантазія та емоційна сфера дитини. Здійснено аналіз наукових досліджень, який засвідчив значний потенціал образотворчого мистецтва як засобу розвитку креативного мислення молодших школярів. Окреслено педагогічні умови, які забезпечують ефективний розвиток творчого потенціалу дітей, зокрема: використання продуктивних методів навчання (евристичних, проблемних); надання свободи вибору у творчій діяльності; застосування інтерактивних та ігрових технологій; створення сприятливого освітнього середовища. Встановлено, що поєднання традиційних та інноваційних методів навчання сприяє формуванню художнього смаку, здатності нестандартно мислити, генерувати ідеї та ефективно самовиражатися за допомогою образотворчого мистецтва. Наголошено на ключовій ролі вчителя початкових класів, який створює психологічну атмосферу підтримки, заохочує учнів до самостійності, творчих експериментів та взаємодії. Зроблено висновок, що професійна компетентність та діяльність вчителя значною мірою визначають, наскільки сприятливим буде освітнє середовище для розвитку креативного потенціалу кожної дитини.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ПЕДАГОГІВ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2026-01-21T01:36:26+00:00

У статті розглядається процес підвищення кваліфікації, спрямований на формування готовності педагогів до застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності. Обґрунтовано актуальність проблеми в контексті цифровізації освіти та необхідності цілеспрямованої підготовки педагогічних працівників до ефективного, творчого і водночас критичного використання інформаційно-комунікаційних технологій. На основі аналізу сучасних наукових підходів, міжнародних рамок цифрової компетентності педагогів (DigCompEdu, ICT-CFT, ISTE Standards for Educators), вітчизняних досліджень і практичного досвіду підвищення кваліфікації педагогів позашкільної освіти визначено педагогічні умови, що забезпечують розвиток цифрової компетентності й готовності педагогів до використання інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі. До таких умов віднесено: методичні (інтеграція інформаційної, методичної та психологічної складових, практикоорієнтований зміст, модульно-блочна побудова програм), організаційні (індивідуальні освітні траєкторії, змішане навчання, оптимізація професійного навантаження), психологічні (формування внутрішньої мотивації, подолання цифрової тривожності, застосування рефлексивних практик), технологічні (забезпечення сучасної інформаційно-технологічної інфраструктури, використання мультимедійного контенту, функціонування системи технічної підтримки) та інституційні (адміністративна й нормативно-правова підтримка, офіційне визнання результатів навчання). Показано, що ефективність підвищення кваліфікації та забезпечення формування готовності педагогів до використання інформаційно-комунікаційних технологій зумовлена взаємодією та взаємозалежністю визначених умов, їх узгодженістю з принципами андрагогіки та концепцією освіти впродовж життя. Результати дослідження мають теоретичне й практичне значення для удосконалення програм підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, розвитку цифрової культури освітнього середовища та забезпечення сталості цифрової трансформації освіти.

РОЗВИТОК МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІСТОРІЇ У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ОСВІТНІХ СТАНДАРТІВ

2026-01-21T01:35:45+00:00

У статті розкрито теоретичні, методологічні та емпіричні основи розвитку морально-етичних компетентностей майбутнього вчителя історії в контексті європейських освітніх стандартів. Обґрунтовано, що сучасна парадигма педагогічної освіти в Європейському Союзі базується на гуманістичних цінностях, академічній доброчесності та моральній відповідальності педагога як носія соціальної довіри. Встановлено, що морально-етичні компетентності є інтегративною складовою професійної компетентності вчителя історії, яка забезпечує його здатність до етичного мислення, рефлексії, прийняття рішень у морально складних ситуаціях та виховання у здобувачів освіти ціннісного ставлення до історичної правди.

Метою дослідження є виявлення педагогічних умов і європейських практик, які сприяють формуванню морально-етичних компетентностей майбутніх учителів історії, а також визначення напрямів адаптації української системи педагогічної освіти до вимог Європейської рамки кваліфікацій (EQF), стандартів забезпечення якості освіти ESG та системи ECTS.

У ході порівняльного аналізу визначено особливості формування етичних компетентностей у системах педагогічної освіти Фінляндії, Великої Британії, Німеччини та Польщі. Зокрема, у фінській моделі підготовки вчителів підкреслюється етична автономія педагога як морального професіонала; у британській – регламентована поведінка відповідно до Стандартів учительської професії; у німецькій – структуроване навчання етичних компетентностей через обов’язкові курси; у польській – поєднання етичної рефлексії з вимогами національної кваліфікаційної рамки.

Проаналізовано українське нормативно-правове поле (Закони України «Про освіту», «Про фахову передвищу освіту», Національна рамка кваліфікацій) та встановлено суперечність між задекларованими вимогами до етичної поведінки педагогів і недостатньою конкретизацією цих положень у навчальних програмах.

Наукова новизна дослідження полягає у розробленні авторської моделі розвитку морально-етичних компетентностей майбутнього вчителя історії, яка включає три взаємопов’язані блоки: освітньо-дослідницький (участь у наукових гуртках, експедиціях, музейних практиках), соціально-громадянський (волонтерство, студентське самоврядування, проєкти пам’яті) та культурно-ціннісний (дискусії, культурно-мистецькі заходи, рефлексія моральних дилем).

ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ НА ЗАНЯТТЯХ З ВОЛЕЙБОЛУ

2026-01-21T01:34:56+00:00

У статті розглянуто актуальні аспекти фізичного виховання студентської молоді в сучасній системі вищої освіти України. Наголошено, що сучасна освітня парадигма спрямована не лише на підготовку висококваліфікованих фахівців, а й на формування фізично здорової, гармонійно розвиненої та соціально активної особистості. Виявлено, що низький рівень рухової активності, інформаційні перевантаження та недостатня мотивація студентів до занять фізичними вправами потребують пошуку ефективних форм і методів фізичного виховання.

Метою дослідження є аналіз засобів і методів фізичної підготовки студентів на заняттях з волейболу та визначення їх значення у формуванні рухових умінь, розвитку фізичних якостей і зміцненні здоров’я студентської молоді.

У роботі охарактеризовано роль волейболу як ефективного засобу комплексного розвитку основних фізичних якостей, формування рухових умінь і навичок, підвищення психоемоційної стійкості студентів. Визначено основні засоби загальної та спеціальної фізичної підготовки, що використовуються у волейболі (бігові, стрибкові, загальнорозвивальні, пліометричні вправи, елементи фітнесу, функціонального тренінгу, вправи з м’ячем). Зокрема, підкреслено їх вплив на розвиток сили, швидкості, витривалості, координації та гнучкості.

Ознайомлено з основними методами фізичної підготовки: повторних зусиль, інтервальним, ігровим, пліометричним, функціональним, методом моделювання змагальної діяльності та комбінованими методами.

Наголошено, що ефективність занять досягається за умови їх комплексного поєднання, урахування індивідуальних особливостей студентів, систематичності й поступовості підготовки.

На основі аналізу наукових джерел і практичного досвіду зроблено висновок, що волейбол є одним із найрезультативніших засобів фізичного виховання студентів, який сприяє не лише розвитку фізичних якостей і техніко-тактичних навичок, а й формуванню соціальної активності, колективізму та здорового способу життя. Подальші дослідження окреслено у напрямі вивчення мотиваційних чинників залучення студентської молоді до систематичних занять фізичною культурою і спортом.

РОЛЬ ЗВИЧАЄВО-ОБРЯДОВОЇ ПРАКТИКИ В ПРОЦЕСІ ІНТЕГРАЦІЇ ДІТЕЙ В СІМ’Ю ТА ГРОМАДУ УКРАЇНЦІВ ХІХ – ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ

2026-01-21T01:34:17+00:00

У публікації, при висвітленні питання інтеграції дітей в родину та сільський соціум з використанням звичаєво-обрядової практики автор виходять із наступних засад: світоглядні засади традиційної культури українців ХІХ – першої чверті ХХ ст. базувалися на комплексі вірувань та уявлень християнської релігії і принципах магічної свідомості язичництва; функціональним чинником залишалися елементи архаїчної свідомості як іманентні компоненти світоглядної системи часів індоєвропейської спільноти. У традиційній культурі, яка базувалася на уявленні про циклічність часу, регуляторною парадигмою виступав ритуал.

Комплекс народної звичаєво-обрядової культури чітко фіксував та символізував межі дитячого життя, відзначаючи проходження дитиною певного етапу на шляху її дорослішання.

Важливим моментом в житті дитини було досягнення нею річного віку. Значення цієї вікової межі в народній педагогіці українців виявлялося в знятті цілого ряду старих і появи нових заборон та приписів.

Від 1 до 3-4 років дитина переживала новий етап свого життя, під час якого відбувалося її входження у «світ культури», і з яким також пов’язувалися деякі зміни в побутовому та ритуальному ставленні до неї.

Наступним важливим перехідним етапом в житті дітей був 7-річний вік, що пов’язувався в народній педагогіці українців із новою зміною їх статусних позицій. Це відбувалося шляхом їх включення в активну трудову діяльність сім’ї.

У статті приділяється увага суб’єктам соціалізації, котрі безпосередньо впливали на інкорпорацію дитини в родину та сільську громаду. Основну роль у цьому процесі відігравали батьки. Крім них, активну учать у процесі соціалізації та енкультурації дитини відігравали бабусі та дідусі. Найстарше покоління виступало передусім в якості агентів непрямої трансмісії етнокультурних цінностей.

Починаючи з шести-семи років, дитина все більше починала спілкуватися в колі старших дітей. Ця категорія соціалізаторів забезпечувала освоєння дитиною соціального досвіду та традицій культури у спілкуванні зі своїми однолітками.

Однією з форм соціалізації підростаючого покоління через посередництво громади, односельчан був інститут приймацтва. У ролі посередників, медіаторів громади в процесі соціалізації дитини виступали хрещені батьки. Саме на інститут кумівства була покладена громадою відповідальність за подальшу соціалізацію дитини.

АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «РИТМІКА» В СИСТЕМІ ХОРЕОГРАФІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ КОЛЕДЖІВ

2026-01-21T01:33:31+00:00

У статті розглядається актуальна проблема модернізації хореографічної підготовки студентів педагогічних коледжів шляхом розкриття та інтеграції арт-терапевтичного потенціалу навчальної дисципліни «Ритміка». Обґрунтовано, що в умовах гуманізації сучасної освіти та зростання психоемоційних навантажень на учасників освітнього процесу існує гостра потреба у формуванні в майбутніх педагогів компетентностей у сфері психологічної підтримки та гармонізації особистості дитини. Виявлено суперечність між цією потребою та традиційним, переважно техніко-виконавським підходом до викладання ритміки.

Метою статті є теоретичне обґрунтування арт-терапевтичного потенціалу ритміки та розробка методичних рекомендацій щодо його практичної реалізації в системі професійної підготовки майбутніх учителів.

На основі синтезу теорії арт-терапії, тілесно-орієнтованої психології та системи ритмічного виховання Еміля Жака-Далькроза доведено, що ритміка має потужний полімодальний вплив на особистість, охоплюючи тілесний, емоційний, когнітивний та соціальний рівні. Розкрито терапевтичні механізми її ключових компонентів: музики як каталізатора емоцій, ритму як гармонізуючого та організуючого принципу, та руху як засобу невербального самовираження та катарсису.

Запропоновано конкретні приклади вправ та технік, таких як «Емоційна палітра» для розвитку навичок рухової імпровізації, «Ритмічне заземлення» та «Ритмічне дихання» для психофізіологічної саморегуляції, а також «Дзеркало» та «Руховий діалог» для розвитку кінестетичної емпатії та навичок невербальної взаємодії.

Доведено, що системна інтеграція запропонованих арт-терапевтичних підходів трансформує дисципліну «Ритміка» на потужний інструмент формування психолого-педагогічної компетентності майбутніх учителів, надаючи їм дієвий інструментарій для створення здоров’язбережувального освітнього середовища.

ПРОФЕСІЙНА АКТИВНІСТЬ ТА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ ЗРІЛОСТІ КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ОСВІТИ

2026-01-21T01:32:39+00:00

Активність існує тільки в живих системах. Тому немає процесів, які б були повністю активними або повністю пасивними. Кожен процес виникає через зовнішні та внутрішні причини. Спосіб вирішення конфліктів між ними – це відображення. Якщо конфлікт вирішується в більш прогресивному напрямку, то вплив внутрішніх причин на об’єкт зростає. А це не означає, що об’єкт сам по собі розвивається або дозріває як замкнута система. Натомість, це означає, що зовнішні фактори потрапляють у внутрішню структуру, де вони відображаються та фіксуються у більш складних формах. Відображення – це механізм, через який організм перетворює зовнішні визначальні фактори в моменти його самовизначення.

У філософській та психологічній літературі зазначається, що повністю спонтанної активності не існує. По-перше, тому що суб’єкт активності, завжди усвідомлює характер об’єкта, до якого він звертається, і здатний усвідомити, що цей об’єкт існує, навіть якщо він знаходиться далеко в просторі або часі, це потрібно для того, щоб почати дію. По-друге, будь-який внутрішній стан суб’єкта, який викликає дію, виникає через попередні взаємодії суб’єкта з оточенням.

Наступне зростання активності пов’язане з тим, що зовнішні фактори стають внутрішніми. Отже, активність є одним із головних ознак людської діяльності, яка вказує на здатність людини розвиватися самостійно і рухатися, починаючи з цілеспрямованих продуктивних дій. У цьому процесі цілі та засоби діяльності не беруться безпосередньо з поточної ситуації, і вони не є повністю спонтанними. Зазвичай вони мають джерело в подіях, які відбувалися раніше, тобто вони визначаються широким життєвим контекстом, основним змістом якого є взаємодія з іншими людьми, а також соціально-культурне ставлення до природи.

Категорія активності є однією з головних в психолого-педагогічній науці. У наукових статтях, які розглядають цю тему, особливу увагу отримують такі поняття, які описують сутність активності – це процес, дія, вчинок, поведінка, діяльність, життєдіяльність тощо. Часто активність порівнюють з діяльністю, яка є близькою до неї. У деяких учених активність розглядається як ознака людської діяльності, яка відрізняється від пасивної діяльності. У цьому випадку поняття активності пов’язують з самодіяльністю, яка є необхідною людині зсередини, а не нав’язується зовні.

ІНТЕГРАЦІЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ У ЗМІСТ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ

2026-01-21T01:31:50+00:00

У статті здійснено комплексне науково-педагогічне дослідження проблеми інтеграції морально-етичних цінностей у зміст історичної освіти на університетському рівні. Підкреслено, що історична освіта виконує не лише пізнавальну, а й виховну функцію, формуючи у студентів систему моральних орієнтирів, громадянську свідомість, здатність до критичного мислення й відповідального ставлення до суспільних процесів. Обґрунтовано необхідність посилення аксіологічного компонента в історичних дисциплінах через включення у зміст навчання понять «справедливість», «гідність», «толерантність», «відповідальність», «мир» і «гуманізм».

На основі аналізу нормативно-освітніх документів Міністерства освіти і науки України (навчальні програми з історії України 2025 р., всесвітньої історії 2023 р. та інтегрованого курсу 5–9 класів 2017 р.) доведено, що сучасна українська історична освіта спрямована на формування ціннісних орієнтацій і компетентностей, необхідних для життя у демократичному суспільстві. У цих програмах виокремлено наскрізні лінії «Цінності й моральність» та «Громадянська відповідальність», що сприяють поєднанню фактологічного знання з вихованням моральних якостей і громадянської активності.

У статті здійснено порівняльний аналіз українського та зарубіжного досвіду. Зокрема, у британських, канадських і європейських стандартах освіти (зокрема документах Ради Європи та Міністерства освіти провінції Онтаріо) простежується системна інтеграція морально-етичних компонентів в історичне навчання. Показано, що зарубіжні моделі акцентують розвиток таких компетентностей, як емпатія, толерантність, розуміння історичного різноманіття, повага до прав людини та здатність оцінювати події крізь призму етичних критеріїв. Окрему увагу приділено ініціативі ЮНЕСКО «Global Citizenship and Peace Education», яка орієнтує освітні системи на виховання глобального громадянства, миротворчості й міжкультурного діалогу.

Результати дослідження засвідчують, що інтеграція морально-етичних цінностей у зміст історичної освіти забезпечує виховання гармонійно розвиненої особистості, здатної осмислено діяти в соціумі, зберігати історичну пам’ять, протидіяти маніпуляціям і нести відповідальність за власні рішення. Зроблено висновок, що подальший розвиток історичної освіти в Україні має передбачати вдосконалення методик викладання, створення навчальних курсів із чітко вираженим ціннісним змістом і системне підвищення етичної компетентності майбутніх педагогів.

КРЕАТИВНЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ УНІВЕРСИТЕТУ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2026-01-21T01:31:01+00:00

Стаття присвячена обґрунтуванню ролі креативного освітнього середовища закладу вищої освіти як детермінанти формування готовності майбутніх учителів початкових класів до інноваційної творчості. Акцентовано увагу на інтеграції мистецької та технологічної освітніх галузей у підготовці педагогів відповідно до вимог Нової української школи та глобального запиту на STEAM-компетентності, що вимагає від викладача здатності до розробки інтегрованих проєктів та застосування дизайн-мислення. Обґрунтовано актуальність потреби теоретико-прикладного обґрунтування методичного та практичного забезпечення процесу цілеспрямованого формування такого креативного простору. Теоретично обґрунтовано сутність і структуру креативного освітнього середовища ЗВО в контексті викладання методик технологічної та мистецької освітніх галузей та запропоновано його структурні складові, спрямовані на формування готовності майбутніх вчителів початкової школи до інноваційної творчості. Уточнено сутність поняття «креативне середовище закладу вищої освіти» як простору для інтеграції творчості та практики, лабораторії творчої самореалізації та педагогічного дизайну, спільноти творчого натхнення та співпраці. Запропоновано два варіанти структури креативного освітнього середовища: «Простір та інтеграція» (з акцентом на ергономічно-технологічному, змістово-методичному та особистісно-рефлексивному компонентах) та «Діяльність та інновація» (з акцентом на креативно-діяльнісному, інформаційно-цифровому та соціально-партнерському компонентах). Окреслено ключові чинники ефективності креативного освітнього середовища, включаючи управлінську підтримку та професійно-креативну компетентність педагогів. Результати дослідження можуть бути використані закладами вищої освіти для коригування змісту освітніх програм, методичного забезпечення та організаційних форм професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи, перетворюючи університетське середовище на активну платформу для розвитку інноваційного потенціалу.

ІНФОРМАЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ БАКАЛАВРІВ ІНЖЕНЕРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

2026-01-21T01:30:18+00:00

Тема статті торкається питання розкриття значущості інформаційної компетентності на шляху до формування професійної компетентності бакалаврів інженерних спеціальностей.

У процесі дослідницького пошуку підкреслено, що феномен компетентності проектується крізь призму системи ціннісних орієнтирів та віддзеркалюється на рівні діяльнісних починів, за умов особистісної зацікавленості у неперервному професійному розвитку та зростанні.

Окреслено групу ідентифікаторів, які засвідчують про продуктивність імплементації у реалії навчального процесу компетентнісного підходу.

Метою дослідження послугував теоретичний аналіз траєкторії формування та розвитку інформаційної компетентності, як складової професійної компетентності, у системі освітньої підготовки бакалаврів інженерних спеціальностей.

Проблематизовано, що ідейний зміст феномена професійної компетентності бакалаврів інженерних спеціальностей охоплює теоретичну та практичну підготовку, спрямовану на подальше кваліфіковане виконання фахівцем професійних завдань технічної наповненості.

Унаочнено вплив всебічного розвитку особистості у процесі освітньої підготовки на формування внутрішньоособистісних утворень (зокрема предметно-функціональна грамотність, освітньо-кваліфікаційна складова, професійна компетентність, культурні особливості та світоглядна складова).

Узагальнено та зображено складові ключових компетенцій (проектна, комунікативна, оціночна та інформативна), які формують професійну компетентність.

Підкреслено, що інформаційна компетенція відповідає за рівень сформованості на особистісному рівні готовності до успішної імплементації сучасних інформаційних технологій у всі напрямки практичної діяльності. Зауважено, що шляхом примноження творчого потенціалу суб’єкта пізнання та за рахунок зростання показників ефективності навчального процесу вдається сформувати на особистісному рівні ряд компетенцій та осягнути очікуваних програмних результатів навчання.

Зазначено, що інформаційна компетентність бакалаврів інженерних спеціальностей є високоінтегрованою особистісною якістю, на рівні якої симбіотично переплелися знання, уміння та навички використання інформаційно-комунікативних технологій, з метою забезпечення реалізації процесу якісної професійної діяльності, орієнтованої на прийняття найоптимальніших рішень в умовах невизначеності.

Виокремлено якісні характеристики та унаочнено об’єктивну та суб’єктивну сторони актуалізації інформаційної компетентності.

Обґрунтовано, що процес формування інформаційної компетентності бакалаврів інженерних спеціальностей репрезентований відповідною структурою основних компонентів (зокрема, особистісно зорієнтований, когнітивний, ціннісно-світоглядний та діяльнісно-поведінковий).

Узагальнено, що з практичної точки зору інформаційна компетентність забезпечує бакалаврів інженерних спеціальностей можливостями системного виконання цілісного спектру прикладних функцій – розвивальної, гносеологічної, оціночної та комунікативної.

ФОРМУВАННЯ ЕТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА У СИСТЕМІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ: ПЕДАГОГІЧНИЙ ВИМІР

2026-01-21T01:29:30+00:00

У статті розглядається етичне лідерство як ключова складова професіоналізму публічних службовців та обґрунтовується його педагогічна природа. В умовах багатокризовості, трансформації системи державного управління, воєнних загроз і зростання суспільних очікувань щодо прозорості й відповідальності влади, постає потреба у формуванні нового типу управлінця – не лише компетентного, але й етично зрілого лідера, здатного приймати виважені рішення в інтересах суспільства. Етичне лідерство розглядається як багатовимірна конструкція, що включає моральну автономію, емоційну зрілість, стратегічне мислення, здатність до саморефлексії та відповідальності. Обґрунтовано, що це не вроджена якість, а результат цілеспрямованої педагогічної дії, яка реалізується через систему формальної, неформальної та інформальної освіти.

У дослідженні акцентовано увагу на педагогічних умовах, необхідних для формування етичного лідерства, зокрема: створення ціннісно орієнтованого освітнього середовища; впровадження інтерактивних методів (кейс-методу, рольових ігор, симуляцій); розвиток менторських та коучингових практик; використання фасилітації, етичного діалогу й рефлексивного аналізу. Окремо підкреслюється значення розвитку емоційного інтелекту, етичної чутливості, внутрішньої мотивації й критичного мислення як складових моральної суб’єктності управлінця. У статті розглянуто приклади впровадження етичного компонента в освітні програми для публічних службовців в Україні та за кордоном, зокрема в межах програм професійного розвитку та підвищення кваліфікації.

Автор робить висновок, що лише педагогічно спроєктоване освітнє середовище здатне забезпечити глибоку трансформацію службовця у відповідального лідера, здатного протистояти адміністративному тиску, маніпуляціям, популізму, зберігаючи довіру громадян. Перспективними напрямами подальших досліджень визначено розробку моделей розвитку етичного лідерства в публічній службі, удосконалення інструментів педагогічного впливу та вивчення ролі цифрових технологій у формуванні моральної суб’єктності сучасного управлінця.

ФОРМУВАННЯ НАУКОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ХІМІЇ. ПРАГМАТИЧНИЙ ПІДХІД

2026-01-21T01:28:39+00:00

Підготовка наукових кадрів є надзвичайно важливою і актуальною задачею, для вирішення якої в Центральноукраїнському національному технічному університеті залучаються всі структури наукового простору, які створюють умови для формування у здобувачів вищої освіти наукової компетентності.

В статті приведено визначення наукової компетентності як здатності здобувачів вищої освіти застосовувати знання, навички та набутий в попередніх навчальних закладах досвід для вирішення наукових проблем, проведення досліджень, а також уміння аналізувати та систематизувати інформацію, формулювати гіпотези, планувати і проводити експерименти, пояснювати результати.

У вигляді схеми показана результативність науково-технічної діяльності університету з доповненням успішних прикладів. Розкрита роль навчальної дисципліни «Хімія» у формуванні наукової компетентності. Більшість здобувачів вищої освіти вивчають хімію з перших днів навчання в університеті, але при цьому вони вже мають основи хімічних знань, тому ця дисципліна є важливою в становленні їх як дослідників, а в подальшому науковців. Метою викладання дисципліни є поглиблення знань та багатоцільова зацікавленість здобувачів у проведенні досліджень для чого створені умови у вигляді відповідної, з урахуванням сучасності тематики та лабораторної бази для проведення досліджень. Показаний тісний зв’язок між мотивованістю до виконання досліджень і результатом. Розглянуті особливості формування наукової компетентності з точки зору прагматичного підходу – практичного, реалістичного та орієнтованого на результат способу мислення та дій заради конкретних цілей і прийняття рішень, що приносять найбільшу користь. Приведені у вигляді схеми види досліджень, які проводяться при вивченні дисципліни «Хімія», а також критерії оцінювання результатів дослідження.

АНАЛІЗ ТИПОВИХ ПОМИЛОК У РОБОТІ З БАЗАМИ ДАНИХ НА УЧНІВСЬКИХ ОЛІМПІАДАХ З ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2026-01-21T01:27:51+00:00

Розділ «Бази даних» у шкільному курсі інформатики формує основу для подальшого опанування інформаційних технологій та для подальшої професійної діяльності в ІТ-сфері. Поглибленому засвоєнню змісту цього розділу сприяє участь учнів в олімпіаді з інформаційних технологій та підготовка до неї. Водночас досвід авторів статті у роботі журі ІІІ-го (обласного) етапу Всеукраїнських учнівських олімпіад з інформаційних технологій показує, що рівень підготовки учнів до роботи з базами даних не у повній мірі відповідає сучасним вимогам.

Метою даної статті є аналіз результатів виконання учасниками ІІІ етапу учнівської олімпіади з інформаційних технологій в Кіровоградській області завдань з розділу «Бази даних» та окреслення питань, на які вчителям інформатики варто звернути увагу при підготовці учнів.

У статті наведено статистику успішності виконання олімпіадних завдань на опрацювання баз даних за три навчальні роки: 2022-2023, 2023-2024 та 2024-2025. Її аналіз показав, що найскладнішими для учнів є завдання з імпортування даних в заготовлені таблиці бази даних з Excel-файлу; створення складеного ключа для таблиці при перетворенні зв’язку «багато-до-багатьох» між двома іншими таблицями; завдання, в яких необхідно створювати допоміжні запити з подальшим об’єднанням результатів виконання, та запити, які потребують використання побудовника виразів або формування шаблона для перевірки на відповідність певній умові. Також аналіз результатів показав, що під час підготовки учасників олімпіад вчителям варто приділити увагу використанню макрокоманд під час налаштування роботи з формами тощо.

Наведені у статті дані можуть слугувати орієнтиром для вчителів інформатики у процесі підготовки учнів до участі в таких олімпіадах. На думку авторів, низькі результати учнів можуть також свідчити і про те, що не всі вчителі інформатики мають відповідний рівень підготовки до роботи з базами даних та методичної підготовки до навчання учнів відповідного матеріалу. Одже, одним із шляхів вирішення цієї проблеми можуть бути курси підвищення кваліфікації для вчителів інформатики.

СИНЕРГІЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ТА ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ: МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПІДХІД

2026-01-21T01:26:54+00:00

підготовки майбутніх педагогів у контексті сучасних трансформацій освіти, спричинених глобальними викликами цифровізації, інформатизації та посилення ролі здоров’я в освітньому середовищі. Обґрунтовано доцільність використання синергетичного підходу, який забезпечує взаємопідсилення двох ключових складових сучасної педагогічної компетентності: здатності до збереження і зміцнення здоров’я та ефективного застосування цифрових технологій у професійній діяльності. Наголошено, що саме така інтеграція сприяє формуванню нового типу педагога – фахівця, який поєднує технологічну грамотність із гуманістичними цінностями, відповідальністю за психофізичний стан власний і своїх вихованців.

Підкреслено міждисциплінарний характер досліджуваної проблеми, що поєднує педагогічні, психологічні, інформаційно-технологічні та валеологічні аспекти. Здоров’язбережувальна компетентність визначена як інтегративна характеристика особистості майбутнього педагога, яка включає систему знань, умінь, ціннісних орієнтацій і поведінкових стратегій, спрямованих на підтримання фізичного, психічного й соціального благополуччя, профілактику професійного виснаження та формування культури здорового способу життя в освітньому процесі. Цифрова компетентність розглядається як здатність ефективно, критично та безпечно застосовувати цифрові інструменти й ресурси в навчальній, комунікаційній і науковій діяльності, що створює передумови для індивідуалізації та оптимізації освітнього процесу.

Доведено, що синергія зазначених компетентностей сприяє формуванню цілісної професійної готовності майбутніх педагогів до інноваційної діяльності, розвитку цифрової культури, підвищенню якості освітнього процесу та зміцненню здоров’язбережувального потенціалу освітнього середовища.

РОЛЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ У ФОРМУВАННІ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ЯКОСТЕЙ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІСТОРІЇ

2026-01-21T01:26:07+00:00

У статті проаналізовано педагогічну практику як важливий етап професійного становлення майбутнього вчителя історії, у межах якого відбувається формування морально-етичних якостей особистості. В умовах сучасних трансформацій української освіти посилюється потреба у вчителеві, який не лише володіє фаховими знаннями, але й демонструє високий рівень моральної відповідальності, здатний бути взірцем для учнів, виховуючи у них толерантність, справедливість, повагу до інших і громадянську свідомість. Об’єктом дослідження є процес професійної підготовки вчителя історії у закладах вищої освіти. Предметом – педагогічна практика як чинник формування морально-етичних якостей здобувача освіти. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та емпіричне узагальнення ролі педагогічної практики у вихованні етичної культури майбутніх педагогів.

У дослідженні застосовано методи аналізу наукових джерел, нормативно-правових документів, методичних матеріалів закладів вищої педагогічної освіти України, а також узагальнення результатів педагогічної практики. Проаналізовано вимоги сучасних освітніх стандартів до морального обличчя вчителя, роль наставника й педагогічного середовища, вплив взаємодії з учнями, участі у виховних заходах, формального й неформального зворотного зв’язку.

Результати дослідження підтверджують, що саме у процесі педагогічної практики закладається моральна зрілість майбутнього вчителя: формується професійна відповідальність, здатність до етичного вибору, педагогічна рефлексія, уміння будувати толерантні й поважні стосунки. Практика слугує простором для втілення принципів гуманізму, академічної доброчесності, справедливості та педагогічного партнерства.

КВЕСТИ ЗА ЗМІСТОМ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ, ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДОШКІЛЬНИКА В ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

2026-01-21T01:25:27+00:00

У статті з’ясовано, що використання художньої літератури у закладі дошкільної освіти дає змогу сформувати гармонійно та всебічно розвинену особистість дитини дошкільного віку. Автором наголошено, що серед технологій, які вдало відповідають вимогам сучасності, є цікавими та інтерактивними на етапі дошкільного дитинства є квести. Описано, що квест за змістом художнього твору – це діяльність, орієнтована на вирішення проблеми, під час якої головний герой має дійти до мети, виконуючи різні завдання або долаючи різні перешкоди.

Проаналізовано види квестів у закладах дошкільної освіти: лінійний, штурмовий, коловий. Наголошено, що кожен із них має свої специфічні функції та застосовується у роботі з дошкільниками, враховуючи вік дітей, зміст обраного художнього твору та мету діяльності, яку обрав вихователь закладу дошкільної освіти. Описані етапи підготовки до квесту за О. Стаєнною, які дають змогу констатувати, що квести допомагають раціонально, логічно, гнучко інтегрувати різні форми організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей в умовах закладу дошкільної освіти.

Розглянуто літературні квести як проблемне завдання, спрямоване на пізнавальну та дослідницьку діяльність, розвиток критичного, логічного, аналітичного і творчого мислення дітей під час роботи з художнім твором. Наголошено, що квести можуть охоплювати інтелектуальні завдання (кросворд на ключові термін художнього твору, ребуси, криптограми, шифри, роботу з QR-кодами), рухові (біг, стрибки на швидкість, проходження лабіринту чи шляху з перешкодами), творчі (малювання карти, складання вірша/казки/ розповіді за прочитаним твором, співи, музикування тощо).

Наведена автором орієнтовна тематика літературних квестів для дітей старшого дошкільного віку стане орієнтиром для роботи вихователів у закладі дошкільної освіти.

Перспективи подальших наукових розвідок вбачаємо у вивченні зарубіжного досвіду використання квестових технологій у роботі з дітьми на етапі дошкільного дитинства.

ЕВОЛЮЦІЯ АНГЛОМОВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ТА ТУРИСТИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ У СУЧАСНОМУ ПРОФЕСІЙНОМУ ДИСКУРСІ

2026-01-21T01:24:38+00:00

У статті досліджується еволюція англомовної термінології в галузях екології та туризму та її трансформації у сучасному професійному дискурсі. Проаналізовано ключові семантичні зміни, що відбулися в термінах, пов’язаних з охороною довкілля, розвитком сталого туризму та управлінням природними ресурсами. Особлива увага приділяється інтеграції екологічних і туристичних концептів.

Висвітлюються сучасні тенденції розвитку термінології, включно з появою нових лексичних одиниць (overtourism, regenerative tourism), уточненням та спеціалізацією існуючих понять (pollution → carbon footprint, conservation → sustainability) і впровадженням цифрових та міжкультурних концептів (virtual tourism, eco-destinations). Досліджується їхнє практичне значення для формування лексичної компетентності майбутніх фахівців, що дозволяє підвищувати ефективність академічного та професійного спілкування англійською мовою, забезпечувати точність наукових текстів і сприяти реалізації принципів сталого розвитку.

Зроблено порівняльну характеристику лексичних одиниць, що функціонують у сфері екології та туризму, з метою виявлення спільних тенденцій у їх семантичній еволюції та особливостей адаптації до сучасного професійного дискурсу. Порівняльний аналіз засвідчив взаємопроникнення термінологічних систем обох галузей, що зумовлено глобалізаційними процесами, розвитком сталого туризму та зростанням ролі екологічної свідомості у туристичній діяльності.

Здійснено порівняльну характеристику сучасних підручників, присвячених вивченню англійської мови для професійного спілкування у галузях туризму та екології. Аналіз показав, що навчальні матеріали обох напрямів мають спільну тенденцію до інтеграції лексики сталого розвитку, міжкультурної комунікації та професійної етики. Разом з тим, підручники з англійської мови для туризму переважно зосереджені на формуванні навичок сервісної комунікації, тоді як навчальні ресурси з екологічного спрямування – на розвитку наукової термінології та екологічного мислення.

У статті представлено методичні розробки, спрямовані на практичне застосування нової лексики в межах аудиторної роботи студентів, що передбачають використання інтерактивних вправ, рольових ситуацій та комунікативних завдань, орієнтованих на реальні професійні контексти екології та туризму. Залучення таких форм роботи сприяє активному засвоєнню термінології, розвитку навичок усного та писемного професійного мовлення, а також формуванню стійкої мотивації до вивчення англійської мови у майбутніх фахівців.

РЕАЛІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ЗАСІБ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

2026-01-21T01:23:55+00:00

У статті акцентується на гостроті нагальної потребі оновлення системи вищої педагогічної освіти. Стверджується, що лінгводидактика є цариною інтенсивного пошуку найбільш релевантних інноваційних методик. Проведено оцінку дієвості їх впровадження у ході лінгвістичного навчання, а також прогресу в подоланні розриву між актуальними вимогами суспільства й застарілими підходами. Мета статті полягає у розкритті сутності інноваційних технологій, зокрема технології проблемного навчання з усіма її складниками, що використовуються в підготовці філологів, а також у виокремленні оптимальних з них для застосування на початковому етапі фахової підготовки.

Особливий наголос робиться на технології проблемного навчання, оскільки її складники такі, як проблемне запитання та проблемна вправа, є доцільними у теоретичному і прикладному аспекті опанування навчальних дисциплін – освітніх компонент. Дослідник наголошує на тому, що технологія проблемного навчання стимулює здобувачів освіти формувати і формулювати власні погляди, обґрунтовуючи їх відповідними фактами. В інноваційній освітній парадигмі здійснення мовної підготовки у вищій школі прогресивною вбачається технологія проблемного навчання з усіма його складниками.

У статті закцентовано, що проблема застосування педагогічних інноваційних технологій стали об’єктом наукового інтересу низки лінгводидактів та педагогів. Звертається увага на супровідних новітнім технологіям викликах, пов’язаних зі збереженням принципів гуманізму та глибокій особистісній взаємодії. Автор підкреслює, що підготовка майбутнього філолога має специфіку, оскільки зорієнтована на виховання майбутньої еліти нації, а тому повинна базуватися на аксіологічних засадах і бути ціннісно орієнтованою.

Ключовим аспектом статті є аналіз можливостей впровадження технологій проблемного навчання для формування базових компетенцій та компетентностей для майбутніх філологів у ході вивчення фундаментальних лінгвістичних дисциплін.

ВІРТУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ВИЩОЇ ШКОЛИ: ТЕОРЕТИКО-ПРЕДМЕТНИЙ ДИСКУРС

2026-01-21T01:23:06+00:00

Проблематика статті, з теоретичної точки зору, окреслює значущість віртуального навчального середовища для розвитку сучасної вищої школи.

Репрезентовано феноменологічне тлумачення з позиції важливого компоненту персоніфікованого особистісно- та професійно-орієнтованого навчання, яке актуалізує інтеграцію суб’єкта пізнання у інтерсуб’єктний простір комунікацій, на рівні якого можна задати необхідний змістовий та водночас оціночний базис для набуття знань та формування умінь й навичок для подальшої перевірки рівня засвоєного та набутого.

Мета дослідження – провести теоретичний аналіз значущості розвитку та функціонування віртуального навчального середовища на рівні вищої школи.

Підкреслено, що ефективним джерелом на шляху до реалізації поставленого завдання сьогодні є віртуальне навчальне середовище, яке уможливлює створення найоптимальніших умов для практичного занурення суб’єкта пізнання у глибини «цифрової» педагогіки з перспективою розвитку ІТ-компетентностей.

Зазначено, що на рівні сучасної ступеневої системи освіти, проблематизується необхідність формування предметних та міжпредметних компетенцій, здатних підсилити вектори дослідницької та аналітичної діяльності суб’єкта пізнання упродовж усього життя.

Зауважено, що функціонування віртуального навчального середовища на рівні вищої школи актуалізує детермінацію: процесу навчання, організаційної структури навчання, парадигми викладання та методів оцінювання.

На загальнотеоретичному рівні спроектовано процес використання цифрових технологій на рівні віртуального навчального середовища крізь призму двох підходів – соціопедагогічного та програмно-технологічного.

Розмежовано дефінітивні відмінності між досліджуваною категорією та феноменом цифрового освітнього середовища («digital learning environment»).

Унаочнено компонентну структуру віртуального навчального середовища, представлену симбіозом основних структурних компонентів (зокрема, організаційного, змістово-методичного, інфраструктурного та комунікативного).

Підкреслено фундаментальну значущість досліджуваного на рівні підготовки сучасного вчителя інформатики, який повинен бути готовим до роботи в умовах системної предметної мінливості змістового контенту на рівні сучасного науково-технологічного прогресу.

ВИКОРИСТАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

2026-01-21T01:22:26+00:00

У статті здійснено теоретичний аналіз потенціалу та перспектив використання штучного інтелекту в професійній підготовці майбутніх учителів музичного мистецтва.

Висвітлено такі переваги використання штучного інтелекту в процесі професійної підготовки педагогів: персоналізоване навчання, універсальний доступ для всіх здобувачів освіти, адаптивне навчання, інтелектуальні системи репетиторства, автоматизація адміністративних завдань, покращена аналітика навчання, розширений доступ до освіти, вивчення мов, покращена доступність, віртуальна та доповнена реальність, економія коштів.

З’ясовано, що професійна підготовка майбутніх учителів музичного мистецтва – це складний, динамічний, багатоаспектний, специфічний процес, результатом якого є професійна компетентність. Ключовими складовими окресленого процесу є музично-теоретична, музично-виконавська та методико-практична підготовка.

Проаналізовано можливості використання штучного інтелекту в музично-теоретичній підготовці майбутніх учителів музичного мистецтва з метою підвищення ефективності засвоєння здобувачами освіти загальних та спеціальних музичних знань, генерації текстів та ідей, створення інтерактивних матеріалів, здійснення дизайну текстових матеріалів, пошуку інформаційних матеріалів тощо.

Зазначається, що технології штучного інтелекту сприяють підвищенню музично-виконавської підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва, оскільки допомагають здобувачам освіти здійснювати аналіз музичних стилів і жанрів, створювати власні аранжування музичних творів, розвивати музично-виконавські здібності.

Окреслено шляхи використання штучного інтелекту в методико-практичній підготовці майбутніх педагогів-музикантів, зокрема для створення інтерактивних навчальних симуляцій, аналізу рівня професійної компетентності здобувачів освіти та конструювання їх індивідуальних траєкторій подальшого професійного розвитку.

Наголошується, що важливою складовою професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва із використанням штучного інтелекту є формування у них здатності до використання таких технологій у процесі реалізації музичної освіти учнів Нової української школи.

ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ НА ЗАНЯТТЯХ З ВОЛЕЙБОЛУ

2026-01-21T01:21:33+00:00

ІНФОГРАФІКА ЯК ЗАСІБ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ В ТЕХНОЛОГІЧНІЙ ТА ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ

2026-01-21T01:20:47+00:00

У статті розглядається актуальне питання впровадження інфографіки як сучасного засобу в освітньому процесі професійної та технологічної підготовки. На основі вивчення наукових праць, методичної літератури та електронних ресурсів встановлено, що інтеграція цифрових технологій у навчання сприяє його інтенсифікації, розвитку цифрової компетентності студентів та оптимізації організаційних і навчальних процесів.

Особливої актуальності набуває використання інфографічних матеріалів в умовах зростання інформаційного навантаження. Інфографіка забезпечує якісну візуалізацію навчального змісту та розглядається дослідниками як ефективний засіб передавання великих обсягів даних, метод навчання, складова інформаційного дизайну та форма творчої діяльності, що поєднує графічні елементи з текстовими повідомленнями.

Інфографіка посідає важливе місце в освітньому середовищі, виконуючи низку ключових функцій. Зокрема, інформаційну: структурує та візуалізує дані, полегшує сприйняття та запам’ятовування інформації; навчальну: допомагає зрозуміти складні поняття та зв’язки, сприяє формуванню системного мислення. мотиваційну: робить навчальний матеріал цікавим та привабливим, підвищує мотивацію та зацікавленість учнів; розвиваючу: розвиває візуальну грамотність та критичне мислення; інклюзивну: робить навчальний матеріал доступним для різних стилів навчання; комунікативну: полегшує спілкування та обмін інформацією; естетичну: привертає увагу здобувачів освіти, підвищує їхню зацікавленість.

Також у публікації аналізуються сервіси за допомогою яких можна розробляти інфографіку різного змісту, наводяться конкретні приклади виконання студентами практичних завдань з розроблення дидактичних матеріалів, які приставлені у вигляді інфографіки.

Авторами статті зроблено висновки про важливість підготовки студентів з використанням сучасних цифрових технологій, зокрема, інфографіки для формування цифрової компетентності здобувачів освіти.

МЕДІАКУЛЬТУРНІ РИЗИКИ ЯК ОБ’ЄКТ ВИВЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

2026-01-21T01:19:52+00:00

У статті розкрита сутність медіанебезпек для доповнення змісту навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності та основи охорони праці» при підготовці здобувачів вищої педагогічної освіти України.

Нині знання про новітні небезпеки в медіасфері розглядаються переважно в контекстах цифрової грамотності або журналістської компетентності. Проте ні при формуванні цифрової грамотності, ні при формуванні журналістській компетентності процес виникнення небезпеки не був предметом вивчення. У цифровій грамотності увага зверталася на принципи безпечного використання можливостей інформаційно-комунікаційних технологій. Для журналістської компетентності вважалось достатнім знання факту, що почуття страху людини використовується з комерційною, пропагандистською і розважальною метою.

У навчальних посібниках із дисципліни «Безпека життєдіяльності та основи охорони праці» новітнім небезпекам не приділяється належної уваги або ними нехтують. Як наслідок поза увагою здобувачів вищої освіти залишаються актуальні для молоді небезпеки.

Встановлено, що джерелами новітніх небезпек є медіанасильство, медіафальсифікації і медіамістифікації. Для створення небезпечної ситуації достатньо факту взаємодії дітей і підлітків із джерелами новітніх небезпек. Основними вражаючими чинниками будуть почуття страху, навіювання, маніпуляція свідомістю. Однак на відміну від вражаючих техногенних чинників, ймовірність прояву шкоди від яких приблизно однакова для різних категорій населення, вражаючі чинники від новітніх небезпек не завжди призводять до шкоди та мають різну ймовірність прояву для різних категорій населення. Відомо, що в медіапросторі характер шкоди програмується самими розробниками медіанасильства, медіафальсифікації і медіамістифікації та цей факт буде вирішальним щодо перетворення вражаючих чинників у конкретний вид шкоди. Визначено, що універсальним видом шкоди буде психологічна залежність молоді від джерел новітніх небезпек, наприклад, від трилерів, фільмів жаху, фільмів-катастроф (категорія медіанасильства). Психологічна залежність, в свою чергу, може призвести до намагання відтворення молоддю сцен насильства в реальному житті або в аматорській відеопродукції (види шкоди другого порядку). Якщо розглядати в цьому контексті зв’язки між молоддю та Інтернетом, то типовими видами шкоди будуть стреси, депресія та думки про суїцид від кібербулінгу, троллінгу, кіберхарассменту.

Зменшення ризиків від онлайн-небезпек можливе лише шляхом формування медіаграмотності в здобувачів вищої педагогічної освіти, базовим компонентом якої буде критичне мислення.

ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

2026-01-21T01:19:08+00:00

У статті автор розглядає актуальну та багатоаспектну проблему формування соціокультурних здібностей у дітей дошкільного віку, акцентуючи на визначальній ролі музичного мистецтва як провідного засобу у цьому процесі. Висвітлено, що в контексті сучасних глобалізаційних трансформацій, що характеризуються прискореними суспільними змінами, полікультурністю та зростанням міжкультурних взаємодій, розвиток зазначених здібностей стає не просто важливим, а стратегічно пріоритетним завданням сучасної дошкільної освіти. Розкрито сутність соціокультурних здібностей, які інтегрують у собі такі ключові компоненти, як емпатія (здатність до співпереживання та розуміння емоцій інших), ефективні навички взаємодії в групі, глибоке розуміння та дотримання соціальних норм, а також усвідомлення та засвоєння культурних цінностей, як універсальних, так і національних.

Унікальний, багатофункціональний потенціал музичного мистецтва розглядається не лише як засіб естетичного виховання, а й як потужний універсальний інструмент. Музика, долаючи будь-які культурні та лінгвістичні бар’єри, виступає ефективним каталізатором розвитку емоційної сфери дитини, сприяє формуванню її комунікативних навичок, виховує толерантність до інших культур та підтримує становлення національної ідентичності.

Такі види музичної діяльності, як колективне музикування, спільний спів, музично-ритмічні рухи та цілеспрямоване ознайомлення з музичною спадщиною різних народів, виступають не просто допоміжними елементами, а є фундаментальними каталізаторами, що відіграють абсолютно ключову, багатоаспектну роль у всебічному становленні соціокультурної компетентності дошкільників. Кожен із цих видів діяльності синергетично взаємодіє, створюючи унікальний простір для розвитку цілого комплексу критично важливих якостей.

Ці інтегровані види музичної діяльності є невід’ємними компонентами цілісної системи, що забезпечує не просто музичний, а повноцінний соціокультурний розвиток дошкільника, готуючи його до успішної та гармонійної взаємодії у сучасному полікультурному світі.

ВИКОРИСТАННЯ СИМУЛЯТОРІВ У ПІДГОТОВЦІ СУДНОВИХ МЕХАНІКІВ

2026-01-21T01:18:32+00:00

У статті розглядається питання підвищення ефективності професійної підготовки суднових механіків шляхом використання сучасних тренажерних технологій і симуляційних систем. Акцентовано увагу на ролі симуляторів як інноваційного інструменту навчального процесу, який забезпечує формування практичних навичок експлуатації, технічного обслуговування та діагностики суднових енергетичних установок у безпечному навчальному середовищі. Показано значення інженерних тренажерів (Engine Room Simulators) для розвитку практичних навичок, технічного мислення та здатності діяти в аварійних ситуаціях. Проаналізовано основні типи судномеханічних тренажерів, зокрема повномасштабні машинні відділення, комп’ютерні віртуальні симулятори та інтегровані навчальні комплекси. Розкрито переваги їх використання у підготовці майбутніх фахівців морського транспорту, серед яких – можливість моделювання аварійних ситуацій, відпрацювання алгоритмів реагування на позаштатні режими роботи обладнання, формування командної взаємодії та професійної відповідальності.

У статті також розглядаються методичні аспекти впровадження симуляторів у навчальні програми морських закладів освіти України відповідно до вимог Міжнародної конвенції ПДНВ (STCW) та міжнародних стандартів безпеки. Наведено приклади успішного використання симуляційних технологій у провідних морських академіях світу та вітчизняних закладах. Особливу увагу приділено проблемам адаптації симуляційних систем до національної освітньої бази, підготовці викладацького складу й необхідності оновлення технічної інфраструктури навчальних закладів.

Зроблено висновок, що використання симуляторів у підготовці суднових механіків є ключовим чинником підвищення якості освіти, професійної компетентності випускників і безпеки судноплавства загалом. Подальший розвиток симуляційних технологій та їх інтеграція в освітній процес мають стратегічне значення для формування сучасного флоту України та забезпечення конкурентоспроможності на міжнародному ринку праці.

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАННЯ ІНШОМОВНОГО МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ У ЗВО ШЛЯХОМ ПРОЄКТУВАННЯ

2026-01-21T01:17:37+00:00

Традиційні методи навчання, які часто базуються на репродукції готових текстів або коротких діалогічних зразків, не здатні повною мірою сформувати комплексні уміння монологічного мовлення. Проблема полягає у потребі пошуку та впровадження діяльнісних, інтегративних методів, які б забезпечили перехід від мовних знань до повноцінної іншомовної компетентності у монологічному мовленні (ІКММ), необхідної для успішної академічної та професійної комунікації. Використання проєктної діяльності для цілеспрямованого формування ІКММ у студентів ЗВО є своєчасним та стратегічно важливим завданням сучасної методики викладання іноземних мов.

У статті уточнено сутність понять «монологічне мовлення» та «іншомовна компетентність у монологічному мовленні». З’ясовано, що іншомовна компетентність у монологічному мовленні, це не лише знання мови, а й стратегічна здатність ефективно та культурно доречно реалізувати комунікативний намір в умовах розгорнутого усного висловлювання. Проаналізовано структуру іншомовної компетентності у монологічному мовленні та визначено її компоненти (знання, уміння, навички та комунікативні здібності). Розкрито структурні особливості іншомовного монологу, схарактеризовано основні типи, функції та психологічні особливості монологічних висловлювань. Розглянуто проєктну діяльність як ефективний засіб формування ІКММ студентів ЗВО та визначено чотири послідовних етапи проєктування (підготовчий, виконавчий, синтетичний, презентаційний), які забезпечують логічний перехід від планування та збору інформації до її структурування та публічного захисту. Розглянуто види вправ для успішного використання проєктної діяльності у формуванні ІКММ студентів ЗВО. Розроблено вправи для формування ІКММ студентів ЗВО за основними етапами проєктування (на прикладі проєкту “Environmental protection”).

ДІЛОВА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАГАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ

2026-01-21T01:16:47+00:00

У статті здійснено всебічний аналіз ділової комунікації як важливого інструмента стратегічного управління підприємством та ключового чинника формування його корпоративної репутації. Автор наголошує, що в умовах глобалізованої економіки, цифрової трансформації та посилення конкуренції роль ефективної комунікації між суб’єктами бізнесу, державою та суспільством набуває особливої ваги. Обґрунтовано, що корпоративна репутація є стратегічним нематеріальним активом, який безпосередньо впливає на фінансову стабільність, інвестиційну привабливість і довгострокову конкурентоспроможність підприємства.

Розкрито сутність понять «ділова репутація», «імідж», «корпоративна культура» та визначено їхню системну взаємозалежність у контексті стратегічного розвитку організації.

Особливу увагу приділено аналізу сучасних підходів до формування комунікаційних стратегій підприємства, які охоплюють PR-аудит, визначення стратегічних цілей, розробку ефективних комунікаційних інструментів, реалізацію програм корпоративної соціальної відповідальності та оцінку їх результативності. Доведено, що ефективне управління репутацією передбачає використання інтегрованого підходу, який поєднує маркетингові, соціально-психологічні, інформаційні та етичні аспекти діяльності організації.

Підкреслено, що ділова комунікація виступає не лише засобом поширення інформації, а й механізмом формування емоційно-ціннісного образу компанії, який визначає ступінь суспільної довіри та рівень репутаційного капіталу. Автор обґрунтовує, що знання потреб, інтересів і очікувань зацікавлених сторін є основою для побудови ефективної системи комунікацій, яка сприяє реалізації загальної стратегії розвитку підприємства.

Автор робить висновок, що управління корпоративною репутацією має розглядатися як безперервний процес стратегічного характеру, орієнтований на довготривалі результати та стабільний розвиток. Перспективи подальших наукових пошуків полягають у створенні моделей вимірювання ефективності ділової комунікації, удосконаленні системи репутаційного моніторингу, а також у дослідженні впливу цифрових медіа та соціальних платформ на формування корпоративного іміджу в українському бізнес-просторі.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УНІВЕРСИТЕТІВ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР

2026-01-21T01:15:54+00:00

У статті здійснено аналіз зарубіжного досвіду міжнародної діяльності провідних європейських університетів, що формується в умовах інтенсивної глобалізації, академічної мобільності та зростання значення міжнародних освітніх і дослідницьких мереж. Розкрито основні тенденції розвитку інтернаціоналізації вищої освіти Європейського Союзу, зокрема участь університетів у стратегічних академічних альянсах, реалізацію спільних освітніх програм, активну інтеграцію в міжнародний науково-дослідницький простір та розширення співробітництва в межах проєктів Erasmus+, Horizon Europe та інших програм ЄС. На основі багатовимірного підходу здійснено узагальнення моделей міжнародної діяльності провідних університетів Європи: Кембриджського університету, Університету Сорбонни, Лувенського університету, Університету Копенгагена та Гейдельберзького університету. Охарактеризовано ключові механізми міжнародної співпраці, які включають розвиток партнерських мереж, участь у глобальних університетських асоціаціях (4EU+, LERU, Coimbra Group), розбудову міжінституційних зв’язків, а також створення умов для академічної мобільності, міжкультурної комунікації та підтримки іноземних здобувачів освіти. Особливу увагу приділено організаційним механізмам, що забезпечують ефективність міжнародної діяльності: комплексному супроводу міжнародних студентів, розвитку мовної компетентності, адміністративній підтримці мобільності, удосконаленню цифрових сервісів та формуванню культурно відкритого освітнього середовища. Узагальнено можливості адаптації успішних європейських практик до українського контексту з урахуванням викликів воєнного часу, необхідності модернізації системи управління освітою та посилення інтеграції національних університетів у європейський простір вищої освіти і науки. Наголошено на важливості розроблення стратегій інтернаціоналізації, орієнтованих на розширення участі українських ЗВО у міжнародних консорціумах, підвищення їх дослідницької спроможності та зміцнення глобальної академічної присутності.

ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИВЧЕННЯ РОБОТОТЕХНІКИ МАЙБУТНІМИ ВЧИТЕЛЯМИ ТЕХНОЛОГІЙ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-01-21T01:15:00+00:00

Сучасний етап видозмінення українського суспільства ставить пред педагогами великі виклики, які передбачають не лише ефективну передачу теоретичних знань і практичних навичок учасникам освітнього процесу закладів загальної середньої освіти, але й формуванні у них критичних компетентностей, необхідних для адаптації до динамічних соціокультурних умов, конструктивної взаємодії та творчої самореалізації. У цьому контексті педагогічна діяльність має бути спрямована на розвиток здатності здобувачів освіти до співпраці, критичного осмислення інформації, аналітичного мислення, прогнозування та формулювання аргументованих висновків.

Традиційна модель освіти, яка досі відіграє значну роль в освітньому процесі, зазнає трансформацій під впливом викликів Нової української школи. Здобувачі загальної середньої освіти, залучені до програм STEM-освіти, демонструють здатність практично розв’язувати проблеми шляхом експерименту, що контрастує з орієнтацією на суто теоретичних підходах. Незважаючи на те, що впровадження STEM-технологій потребує значних часових і ресурсних витрат, а також креативності з боку педагогів, воно відкриває нові перспективи для вдосконалення освітнього процесу. Зокрема, це сприяє підвищенню якості викладання, формуванню критичного мислення та розвитку навичок командної роботи.

Досягнення мети формування технічних та інженерних компетентностей у здобувачів загальної середньої освіти стає можливим завдяки інтеграції елементів робототехніки в освітній процес, зокрема під час проведення уроків технологій. Використання робототехнічних засобів у навчанні розглядається як ефективний інструмент не лише для розвитку технічних умінь, а й для формування аналітичного, критичного та креативного мислення учнів, що відповідає концепції STEM-освіти. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває розробка педагогічних підходів до підготовки майбутніх учителів технологій, орієнтованих на впровадження робототехніки як засобу реалізації STEM-орієнтованого навчання в закладах загальної середньої освіти.

МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ У ВІРТУАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ MICROSOFT TEAMS

2026-01-21T01:14:19+00:00

У статті розглядається актуальна проблема організації інтерактивного навчання німецької мови як іноземної у віртуальному середовищі Microsoft Teams, що набула особливого значення в умовах інтенсивної переорієнтації на онлайн-формати навчання. Охарактеризовано основні теми і проблеми дослідження: інтеграція інтерактивних методів для формування комунікативної компетентності, адаптація традиційних педагогічних підходів до особливостей віртуального простору, подолання бар’єрів дистанційного навчання (технічні труднощі, зниження мотивації студентів, обмеження у розвитку мовленнєвих навичок). Мета статті полягає у розробці теоретичних і практичних засад методики організації інтерактивного навчання німецької мови з використанням функціональних можливостей Microsoft Teams на основі аналізу сучасних досліджень та емпіричних даних. У статті узагальнено результати дослідження: запропонована комплексна модель організації занять, що включає синхронні та асинхронні елементи, інтеграцію інструментів взаємодії (канали, відеоконференції, опитування, окремі кімнати «breakout rooms», інтеграції із зовнішніми сервісами), а також детальні рекомендації щодо формування мовленнєвих навичок (говоріння, аудіювання, читання, письмо) з урахуванням лінгвосоціокультурної компетентності. Висвітлено переваги платформи Microsoft Teams для посилення мотивації студентів, розвитку їх автономії та підвищення ефективності навчання, що підтверджено емпіричними дослідженнями. Особлива увага приділяється адаптації методики до потреб студентів-філологів, майбутніх учителів та фахівців з міжнародних відносин, а також інтеграції автентичних матеріалів для ефективного культурного занурення. Обґрунтовано перспективи впровадження гібридних форм навчання, що поєднують віртуальне середовище з традиційними методами, і запропоновано напрями подальших розвідок, зокрема оцінку впливу на професійну підготовку фахівців і розробку інноваційних педагогічних стратегій. Дослідження базується на аналізі емпіричних даних і теоретичних напрацювань, що підтверджують ефективність Microsoft Teams для інтерактивного вивчення іноземних мов з акцентом на адаптацію до німецькомовного контексту і врахування сучасних викликів освіти.

ПЕДАГОГІЧНІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ

2026-01-21T01:13:37+00:00

У статті досліджено педагогічні стратегії розвитку критичного мислення студентів технічних університетів як ключової складової їхньої професійної підготовки. Актуальність теми зумовлена зростаючими вимогами до здатності майбутніх фахівців аналізувати інформацію, формулювати обґрунтовані судження, приймати відповідальні рішення в умовах невизначеності та швидких технологічних змін. У центрі уваги – пошук ефективних педагогічних підходів, які сприяють формуванню критичного мислення в умовах цифровізації та міждисциплінарності сучасної технічної освіти.

У роботі здійснено теоретичний аналіз поняття «критичне мислення», його структурних компонентів, функцій та значення для професійної діяльності інженера. Розглянуто особливості формування критичного мислення у студентів технічних спеціальностей, зокрема в контексті специфіки навчальних дисциплін, орієнтованих на точність, алгоритмічність і технологічну логіку. Визначено, що розвиток критичного мислення потребує поєднання когнітивних, метакогнітивних, комунікативних і рефлексивних стратегій, адаптованих до особливостей технічної галузі.

У статті систематизовано сучасні педагогічні стратегії, що довели свою ефективність у розвитку критичного мислення: проблемно-орієнтоване навчання (PBL), трансформативне навчання, змішане навчання (blended learning), метакогнітивні стратегії, інтеграція design thinking, дебати, кейс-метод, рефлексивні практики. Проведено порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду, зокрема практик Німеччини, США, Китаю, Пакистану, що дозволяє адаптувати ефективні моделі до українських реалій. Особливу увагу приділено ролі викладача як фасилітатора мислення, здатного створити умови для розвитку аналітичних, інтерпретаційних і аргументативних навичок студентів.

Узагальнено результати наукових досліджень, які підтверджують, що найбільш ефективними є стратегії, що забезпечують активне залучення студентів до навчального процесу, стимулюють самостійне мислення, сприяють формуванню навичок аналізу, оцінки, порівняння, синтезу та рефлексії. Показано, що цифрове освітнє середовище створює нові можливості для реалізації таких стратегій, зокрема через використання інтерактивних платформ, онлайн-дискусій, віртуальних кейсів і проєктної діяльності.

У результаті дослідження сформульовано методичні рекомендації щодо впровадження педагогічних стратегій розвитку критичного мислення у навчальні курси технічних спеціальностей. Запропоновано підходи до інтеграції гуманітарного компонента в технічну освіту, розробки рефлексивних блоків у навчальних модулях, а також критерії оцінювання рівня сформованості критичного мислення. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення освітніх програм, підготовки викладачів, створення адаптивного освітнього середовища, що сприяє формуванню критично мислячого фахівця нового покоління.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ВИКОРИСТАННЯ МЕДІАОСВІТНІХ ІГОР В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

2026-01-21T01:12:23+00:00

В умовах сучасності її значення лише зростає, і навчання медіаграмотності має стати пріоритетним напрямком для ЗВО і суспільства загалом. Одним із найбільш ефективних інструментів у роботі з дітьми є медіаосвітні ігри – інтерактивні форми діяльності, що поєднують освітній зміст, ігрові механіки та елементи медіакультури. Саме тому підготовка майбутніх учителів початкової школи до використання таких ігор стає актуальною й необхідною складовою їхньої професійної підготовки.

У статті розкрито особливості підготовки майбутніх учителів до використання медіаосвітніх ігор в освітньому процесі початкової школи.

Встановлено, що підготовка майбутніх учителів до використання медіаосвітніх ігор в освітньому процесі початкової школи є багатокомпонентним і комплексним процесом. Вона вимагає поєднання теоретичних знань, методичних умінь, практичних умінь та навичок, педагогічної рефлексії, цифрової компетентності та мотиваційної готовності. Ефективна підготовка забезпечує здатність учителя творчо й професійно застосовувати ігрові медіатехнології, що сприяє розвитку компетентностей молодших школярів, формуванню медіаграмотності та активної позиції в сучасному інформаційному суспільстві. Саме такий учитель здатен створювати освітнє середовище, у якому медіаосвітні ігри стають потужним інструментом розвитку, навчання та виховання.

Особливу увагу необхідно приділити розвитку практичних навичок роботи з цифровими інструментами. Сучасні медіаосвітні ігри часто базуються на мультимедіа, анімації, інтерактивних платформах, доповненій реальності чи елементах гейміфікації. Тому майбутні вчителі мають опанувати інструменти створення та редагування інтерактивного контенту, роботи з графічними й аудіоредакторами, педагогічними платформами (наприклад, LearningApps, Genially, Scratch), а також навички організації роботи з цифровими пристроями в класі. Практична підготовка може включати розроблення власних ігрових завдань, моделювання уроків з використанням медіаосвітніх технологій, проведення фрагментів занять на педагогічній практиці.

Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо в обґрунтуванні педагогічних умов, які сприяють ефективній підготовці майбутніх учителів початкової школи до використання медіаосвітніх ігор в освітньому процесі початкової школи.

ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ СУЧАСНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

2026-01-21T01:11:31+00:00

У статті здійснено комплексний аналіз сучасного стану правової освіти та профілактики правопорушень у закладі загальної середньої освіти. Розкрито теоретичні засади формування правосвідомості та правової культури молодших школярів як важливої умови розвитку демократичної, соціальної та правової держави. Визначено, що ефективність правового виховання значною мірою залежить від системності, узгодженості та міждисциплінарності діяльності педагогів, фахівців психологічної служби, батьківської громадськості та представників правоохоронних органів.

У роботі проаналізовано структурні компоненти правовиховної роботи школи: організацію просвітницьких заходів, функціонування учнівського самоврядування, діяльність ради профілактики правопорушень, партнерство школи з сім’єю та соціальними службами. Особливу увагу приділено використанню сучасних педагогічних технологій - інтерактивних методів навчання, моделювання соціальних ситуацій, тренінгових форм роботи, що сприяють формуванню правової компетентності, розвитку критичного та правового мислення, здатності школярів приймати відповідальні рішення.

Наголошено на важливості профілактичної роботи зі школярами «групи ризику», систематичному веденні соціально-педагогічного супроводу, організації індивідуальних консультацій та батьківських лекторіїв. Практичні результати діяльності закладу свідчать про зниження правопорушень, відсутність постановки учнів на облік у кримінальній міліції та поступове зростання рівня правової культури молоді.

Доведено, що правове виховання є важливим чинником формування громадянської позиції школярів та їхньої готовності до відповідальної участі у суспільному житті, а розроблена система роботи може слугувати ефективною моделлю для інших освітніх закладів.

КОМПОНЕНТИ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТРЕНЕРА – ВИКЛАДАЧА

2026-01-21T01:10:42+00:00

Роль тренера–викладача у сучасній системі освіти суттєво зростає в умовах переходу до компетентнісного підходу, активного впровадження інноваційних педагогічних технологій та посилення значення практико–орієнтованого навчання. Саме цей фахівець забезпечує інтеграцію навчальної, виховної, мотиваційної та комунікативної складових, що визначають якість професійної підготовки здобувачів освіти. В умовах воєнних викликів, цифровізації освітнього середовища та зростання потреби в адаптивних педагогічних стратегіях актуальним стає наукове обґрунтування структури й компонентів освітньої діяльності тренера–викладача, що дозволяє підвищити ефективність освітнього процесу та забезпечити стійкий розвиток здобувачів.

Метою дослідження є визначення, теоретичне обґрунтування та характеристика основних компонентів освітньої діяльності тренера–викладача, а також з’ясування їхньої ролі та взаємозв’язків у забезпеченні якості навчально–пізнавальної діяльності здобувачів.

У ході дослідження встановлено, що освітня діяльність тренера–викладача складається з шести основних компонентів: планувально–організаційного, методичного, комунікативного, мотиваційного, контрольно–діагностичного та рефлексивного. Розкрито зміст кожного компонента та виявлено їхню взаємозалежність, що формує цілісну модель професійної діяльності тренера–викладача. Показано, що ефективність педагогічної взаємодії значною мірою залежить від здатності тренера інтегрувати всі зазначені складові, адаптувати навчальний процес до умов цифровізації та потреб різних категорій здобувачів. Визначено, що комплексність цих компонентів забезпечує результативність освітнього процесу, формування мотивації до навчання, розвиток автономності та професійної компетентності здобувачів.

Важливим напрямом подальших досліджень є розроблення програм розвитку професійної компетентності тренерів–викладачів, які передбачають інтеграцію методичної, рефлексивної та цифрової складових професійного зростання.

ПРОЄКТУВАННЯ ДУАЛЬНОГО НАВЧАННЯ В УНІВЕРСИТЕТІ

2026-01-21T01:09:34+00:00

У статті представлено результати комплексного дослідження можливостей проєктування сучасних моделей дуального навчання в університетах України в умовах цифрової трансформації та зростаючих вимог ринку праці. На основі дистанційного курсу для викладачів було розроблено й проаналізовано чотири галузеві проєкти дуальної освіти («Транспортні технології», «Геодезія та землеустрій», «Двигуни внутрішнього згорання», «Професійна освіта (Легка промисловість)»), що дало можливість виявити спільні структурні елементи, розбіжності у підходах та різні рівні інтеграції практичного компоненту. Здійснено порівняльний аналіз організаційних, методичних і технологічних рішень, зокрема використання LMS Moodle, цифрових інструментів комунікації, систем моніторингу результатів навчання, формувального оцінювання, адаптивних траєкторій та механізмів наставництва. Аналіз форумних обговорень і рефлексій учасників курсу засвідчив поступове зростання їхньої професійної активності, усвідомлення бар’єрів впровадження дуальної освіти, а також високий запит на практичні кейси, приклади успішних моделей та інструменти оцінювання компетентностей.

Визначено ключові проблеми: обмежена фінансова підтримка, нерозвинені партнерські зв’язки з роботодавцями, недостатня цифрова інфраструктура окремих освітніх програм, труднощі в системному оцінюванні компетентностей та відсутність єдиних стандартів взаємодії між університетами й підприємствами. Порівняльний аналіз проєктів показав, що найбільш проробленими є моделі машинобудівної та транспортної галузей, тоді як інші потребують розширення партнерств, чіткішої нормативної бази та впровадження інструментів цифрової аналітики. Стаття демонструє значний потенціал масштабування дуального навчання в Україні за умови посилення нормативного забезпечення, підготовки викладачів і наставників, створення системи моніторингу якості в реальному часі та інтеграції AI-орієнтованих рішень для проєктування й оцінювання освітніх програм. Отримані результати можуть бути корисними для університетів, роботодавців, освітніх політик та команд розробників, що прагнуть підвищити ефективність підготовки фахівців у межах дуальної моделі.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ДО ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

2026-01-21T01:08:48+00:00

Використання інноваційних технологій на уроках української мови робить освітній процес більш інтерактивним, мотивувальним і результативним. Тому підготовка майбутніх учителів початкової школи до впровадження сучасних інноваційних технологій є важливою умовою якісної мовної освіти.

У статті розкрито особливості підготовка майбутніх учителів початкової школи до використання інноваційних технологій на уроках української мови.

Встановлено, що підготовка майбутніх учителів початкової школи до використання інноваційних технологій на уроках української мови є багатовимірним процесом, що охоплює теоретичну, методичну, практичну, рефлексивну та мотиваційну складові. Лише комплексна підготовка дозволяє сформувати педагога, здатного творчо й професійно застосовувати сучасні інструменти навчання, робити уроки української мови цікавими, ефективними. Такий учитель сприятиме розвитку в учнів мовленнєвої культури, критичного мислення, любові до української мови та впевненості у власних мовних можливостях.

З’ясовано, що важливою умовою ефективного формування у майбутніх учителів початкових класів готовності до впровадження інноваційних технологій на уроках української мови є збагачення змісту дисциплін циклу професійної і практичної підготовки системою понять і теоретичних знань, що розкривають суть, структуру та види інноваційної педагогічної діяльності, тобто з основ педагогічної інноватики, озброєння студентів психолого-педагогічними знаннями про освоєння і впровадження інноваційних процесів у систему освіти, спеціальними психолого-педагогічними методами, прийомами та засобами, використання яких дає можливість активно включатися в інноваційну педагогічну діяльність, формування вміння аналізу діяльності учнів, уміння цілеспрямовано генерувати нові оригінальні ідеї у практичну діяльність.

Перспективи подальших наукових пошуків убачаємо в обґрунтуванні педагогічних умов, які сприяють успішній підготовці майбутніх учителів початкової школи до застосування інформаційно-комунікативних технології на уроках української мови.

ОСОБЛИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО РОБОТИ В ПАРІ ПРИ ВИВЧЕННІ ТАНЦІВ ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКОЇ ПРОГРАМИ В КЛУБАХ З ТАНЦЮВАЛЬНОГО СПОРТУ

2026-01-21T01:08:07+00:00

У статті автори здійснють аналіз методичних засад та специфіки імплементації індивідуального підходу в систему підготовки танцювальних пар, які спеціалізуються на латиноамериканській програмі в умовах спортивних клубів. Авторами акцентовано увагу на сучасних тенденціях розвитку танцювального спорту, що характеризуються підвищенням вимог до виконавської майстерності, яка передбачає не лише бездоганну технічну та фізичну підготовку, але й досягнення високого рівня психоемоційної когерентності, інтуїтивного взаєморозуміння та гармонійної синхронності партнерів.

Автори доводять, що ефективність тренувального процесу детермінується системним урахуванням унікальних характеристик спортсменів на чотирьох взаємопов’язаних рівнях. Антропометричний рівень передбачає адаптацію біомеханіки хореографічних елементів до конституційних особливостей танцюристів задля нівелювання фізичних диспропорцій та досягнення естетичної гармонії. Психологічний рівень спрямований на забезпечення сумісності темпераментів, розвиток емпатії та налагодження конструктивної комунікації, що є фундаментом стабільності дуету. Техніко-стильовий рівень орієнтований на органічний синтез індивідуальних виконавських манер у цілісний художній образ, де особливості кожного партнера взаємно доповнюють одна одну. Рольовий рівень фокусується на вдосконаленні невербальної взаємодії в системі ведення-слідування, трансформуючи її в динамічний діалог тіл.

Підсумовуючи, автори доводять, що персоніфікація навчально-тренувального процесу виступає необхідною передумовою для оптимізації взаємодії в парі. Такий підхід дозволяє максимально реалізувати творчий потенціал спортсменів, забезпечити їхній прогресивний розвиток та суттєво підвищити конкурентоспроможність дуету на національній і міжнародній спортивних аренах.

ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЗАСОБАМИ СПОРТИВНИХ СВЯТ І ВИДОВИЩ

2026-01-21T01:07:14+00:00

Стаття присвячена проблемі формування педагогічної творчості у здобувачів освіти закладів вищої освіти. Проведений аналіз джерел довів, що одним з основних завдань закладу вищої освіти є формування особистості шляхом патріотичного, правового, екологічного виховання, утвердження в учасників освітнього процесу моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, здорового способу життя, вміння вільно мислити та самоорганізовуватися в сучасних умовах. З’ясовано, що зміст педагогічної творчості майбутнього вчителя фізичної культури полягає у створенні сприятливих психолого-педагогічних умов для розвитку потенційних можливостей кожного учня в освітньому процесі. Доведено, що саме під час вивчення освітнього компоненту «Теорія і методика організації спортивних свят і видовищ» може бути реалізовано завдання дослідження. Метою курсу є професійна підготовка вчителів фізичної культури яка полягає в забезпеченні глибокої теоретичної та практичної підготовки студентів-магістрантів до майбутньої професійної діяльності вчителя фізичної культури, викладача фізичного виховання, тренера з обраного виду спорту.

Обґрунтовано, що спортивно-мистецькі заходи мають значне емоційне наповнення, сприяють передачі традицій від покоління до покоління та об’єднують людей на основі спільних духовних, естетичних і творчих інтересів. Дослідження впливу організації спортивно-масових подій на формування педагогічної творчості у студентів дало змогу окреслити основні етапи підготовки таких заходів: підготовчий, корегувальний, основний. Кожний етап мав свою мету і завдання.

Визначено, що освітній процес у закладах вищої освіти характеризується гнучкістю, адаптивністю, модульністю, економічною ефективністю, орієнтацією на майбутні професійні обов’язки та опорою на сучасні маційні технології. З метою формування педагогічної творчості студенти долучались до організації і проведення спортивно-мистецьких заходів. Отже, доведено, що розвиток педагогічної творчості майбутніх учителів фізичної культури забезпечується безперервним оволодінням ними педагогічними вміннями і навичками, їх постійною участю в громадській діяльності та фізичному вихованню протягом усього періоду навчання.

СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ШКІЛЬНОГО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА СПОРТУ В ОКРЕМИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

2026-01-21T01:06:29+00:00

У статті здійснено комплексний аналіз сучасного стану та ключових тенденцій розвитку шкільного фізичного виховання і спорту в окремих європейських країнах, що дає можливість оцінити ефективність різних моделей фізкультурної освіти в умовах соціальних трансформацій, цифровізації й зростання потреби у зміцненні здоров’я учнівської молоді. Акцентовано на різноманітті підходів до організації фізичного виховання, яке зумовлене освітньою політикою, культурними традиціями, рівнем децентралізації управління та сучасними викликами. Додатково підкреслено важливість формування стійких освітніх стратегій, що забезпечують поступовий розвиток фізкультурної галузі, а також необхідність переосмислення ролі шкільного спорту в умовах нових європейських стандартів якості освіти.

Проаналізовано специфіку реформ у Польщі, де впроваджуються компетентнісні програми та гнучкі моделі поєднання уроків і позакласної активності. Окреслено особливості розвитку фізичної культури в Італії, що характеризується централізованою системою управління, професіоналізацією викладання та широкою співпрацею з Національним олімпійським комітетом. Описано французький досвід модернізації, орієнтований на компетентнісне оцінювання, цифровізацію та інклюзивність. Розглянуто також німецьку модель, у якій поєднуються федеративна автономія земель, партнерство зі спортивними клубами та підтримка шкільного спорту через масштабні національні програми. Відзначено, що зазначені країни демонструють різні, але однаково ефективні механізми забезпечення рухової активності молоді та створення сприятливих умов для розвитку масового спорту.

Узагальнено спільні тенденції розвитку галузі: посилення здоров’язбережувального вектору, інтеграція цифрових технологій, підтримка інклюзивної освіти, розширення міжвідомчої взаємодії та модернізація спортивної інфраструктури. Зроблено висновок про значний потенціал адаптації європейського досвіду для вдосконалення системи фізичного виховання в Україні в контексті реформ Нової української школи.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ДО ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2026-01-21T01:05:50+00:00

Стрімкий розвиток технологій, інноваційних сфер діяльності, необхідність нестандартного мислення й уміння генерувати оригінальні ідеї дедалі більше актуалізують проблему творчості як важливої характеристики індивіда. У цьому контексті особливого значення набуває підготовка майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти, адже саме вони створюють умови для формування творчих здібностей дітей на етапі, коли закладаються основи особистісного становлення. Від рівня підготовки майбутніх вихователів, здатних розвивати у дітей дошкільного віку творчі здібності, залежить виконання завдань і вимог професійної освіти, що зорієнтована на перспективу.

У статті проаналізовано особливості підготовки майбутніх вихователів до формування творчих здібностей дітей старшого дошкільного віку.

З’ясовано, що ефективний розвиток творчих здібностей дошкільників безпосередньо залежить від професійної компетентності вихователя. Вихователь повинен володіти системою знань, умінь, навичок й особистісних якостей, які дозволяють організовувати творчу діяльність дітей, стимулювати їхню активність та зацікавленість, створювати умови для вільної творчої самореалізації.

Для підготовки майбутніх вихователів до формування творчих здібностей дітей дошкільного віку в закладах вищої освіти необхідно створити педагогічні умови, які би сприяли розвитку креативності студентів, їх вмінню творчо підійти до розв’язання педагогічних ситуацій у роботі із вихованцями. Для цього необхідно створити креативне освітнє середовище: наповнити зміст навчальних дисциплін творчим характером, використовувати інтерактивні форми, методи та прийми навчання, залучати студентів до виховних заходів, театральних постановок, виконання завдань творчого характеру, що в подальшому вони використовуватимуть у своїх професійній діяльності із дошкільниками.

Перспективи подальших розвідок напряму вбачаємо у дослідженні технологій ефективного розвитку творчих здібностей дошкільників.

РОЗВИТОК ВИЩИХ ПРОФЕСІЙНИХ КОЛЕДЖІВ КНР З МЕТОЮ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВИКЛИКІВ СЬОГОДЕННЯ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЄ ДУАЛЬНА ОСВІТА

2026-01-21T01:05:02+00:00

Освітня політика Китаю намагається відповісти на глобалізаційні виклики, постійно оновлюючи стратегії і інноваційні підходи, з метою підготовки особистостей, здатних ефективно діяти в умовах соціально-економічних викликів сьогодення, що забезпечує дуальна освіта. Професійна компетентність студентів в умовах соціально-економічних викликів сьогодення, що формується шляхом використання дуальної освіти охоплює інноваційні аспекти, які розкрито у статті. Доведено, що професійна компетентність студентів КНР в умовах соціально-економічних викликів сьогодення, що формується шляхом використання дуальної освіти включає інноваційні тенденції. На сучасному етапі розвитку та удосконалення системи професійно-технічної підготовки фахівців найбільш прогресивною є інноваційна для будь-якої країни − дуальна технологія. У статті розкрито її переваги над традиційними педагогічними технологіями.

Встановлено, що на сучасному етапі розвитку та удосконалення системи професійно-технічної підготовки фахівців найбільш прогресивною є інноваційна для будь-якої країни − дуальна технологія. До її переваг над традиційними педагогічними технологіями можна віднести: мотиваційне забезпечення освітнього процесу з професійної підготовки майбутніх виробничників; гнучкості навчальних програм та їхнє постійне осучаснення згідно з вимогами виробництва; спільна участь у навчальному процесі роботодавців та закладів освіти; підвищення рівня конкурентоздатності випускників закладів професійної освіти на ринку праці; відсутність адаптаційного періоду на першому місці роботи; підвищення рівня якості продукції промислових підприємств та їхньої конкурентоздатності на ринку товарів і послуг; зайнятість молоді, забезпечення виробництва високоякісними фахівцями та боротьба з безробіттям; забезпечення необхідним обладнанням для якісного навчального процесу з боку роботодавця; матеріальне стимулювання здобувачів освіти з боку роботодавця; гарантоване працевлаштування.

У дуальному навчанні здобувач освіти має бути активним, уміти планувати свій час, формувати фахові компетентності у відповідності до вимог стандарту та замовлення підприємства. Підґрунтям для організації дуального навчання є рівень розвитку освітніх та інформаційних технологій.

ВИКОРИСТАННЯ ФІЗИЧНИХ СИМУЛЯЦІЙНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ДЛЯ МОДЕЛЮВАННЯ КЛІНІЧНИХ ВИПАДКІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ОРТОДОНТІЇ

2026-01-21T01:04:25+00:00

Стаття присвячена концептуальним засадам впровадження симуляційного навчання у процес підготовки майбутніх спеціалістів стоматологічної галузі з ортодонтії. Проведено комплексний аналіз наукових джерел щодо сучасних тенденцій у симуляційному навчанні у вищих медичних навчальних закладах України та закордоном. Визначено стан стоматологічної освіти та можливості інтеграції елементів симуляційного навчання у освітній процес. Обґрунтовано значення фізичних симуляційних інструментів у процесі формування майбунтіх лікарів-ортодонтів. Спроектовано типологічну схему інтеграції фізичних симуляційних інструментів відповідно до очікуваних результатів та розділено на 4 етапи: норма/патологія; діагностика; планування лікування; стоматологічні маніпуляції. Ортодонтія являється практично-орієнтованою галуззю стоматології, а для її ефективного навчання є потреба в засобах для візуалізації реальних клінічних ситуацій та сценаріїв, моделей зі змінюваними параметрами та можливості багаторазового відтворення маніпуляцій, а навчальне середовище має бути безпечним як для пацієнтів, так і для студентів. Запропоновано класифікацію стоматологічних фізичних симуляційних інструментів за рівнем реалістичності, яка є універсальною для всіх напрямів стоматологічної освіти. Визначено можливості використання фізичних симуляційних інструментів для навчання ортодонтії з урахуванням очікуваних навчальних цілей, констатовано їх переваги та недоліки. Розглянуто готовність вищих медичних навчальних закладів та відповідність навчальних програм до впровадження симуляційного навчання у повсякденну навчальну практику, здатність ефективного моніторингу умінь та навичок. Проаналізовано роль цифрових симуляційних інструментів у навчанні ортодонтії, як альтернативу фізичним. Доведено, що фізичні симуляційні інструменти є невід’ємною складовою підготовки кваліфікованих та конкурентоспроможних спеціалістів стоматологічної галузі з ортодонтії. Їх використання здатне підвищити рівень когнітивної, процесуально-діяльнісної та мотиваційно-рефлексивної компонентів компетентності здобувачів освіти.

САМОРЕАЛІЗАЦІЯ В ПРОФЕСІЇ ТА ЇЇ СТРУКТУРА

2026-01-21T01:03:43+00:00

У статті визначено поняття «професійна самореалізація» особистості в соціумі. Для досягнення мети та в процесі реалізації завдань дослідження використано наступні методи дослідження: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, класифікація) – для аналізу філософської, психолого-педагогічної літератури з метою вивчити сутність понять самореалізація, професійна самореалізація.

Предметом розгляду у статті - є поняття самореалізації та професійної самореалізації особистості. Проаналізовано наукові підходи до визначення цих понять. Обґрунтовано, що професійне самовизначення бере початок з того моменту, коли людина починає замислюватися над своєю майбутньою професією, беручи за основу свої інтереси, здібності, уподобання та престижність спеціальності.

Зроблено висновки, що професійна самореалізація відіграє одну із головних ролей під час професійного становлення особистості, адже саме за допомогою професійної самореалізації людина може відчувати, чи реалізувалася вона в житті як професіонал; професійна діяльність буде тоді ефективною, коли людиною буде застосовано свою творчість та креативність; професійна самореалізація відбудеться у тому випадку, коли у людини будуть повністю сформовані ціннісні орієнтації; професійна самореалізація допомагає задати соціально-психологічний простір існування особистості в професії.

Доведено, що самореалізація за фахом є невід’ємною частиною особистості, розкриття та здійснення її потенціалів, реалізації себе у професійній діяльності, яка постає як етап у нескінченому процесі самовдосконалення, що створює нові прагнення і потреби особистості на вищому рівні.

Професійна самореалізація є складним, організованим та багатоетапним процесом поступового перетворення професійного потенційного на реальне, що відбувається протягом усього життя. Дане інтегроване професійно-особистісне утворення, яке складається з різних видів досвіду, спеціальних теоретичних знань, практичних умінь, особистісних якостей, що забезпечує готовність професіонала до ефективного виконання професійної діяльності.

В даній статті проаналізовано фактори, які впливають на самореалізацію та професійну самореалізацію, зокрема, а також досліджено структуру (компоненти) професійної самореалізації майбутнього фахівця.

РОЛЬ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЯК ДОПОМІЖНОГО ІНСТРУМЕНТУ У ПІДГОТОВЦІ ОНЛАЙН-ЗАНЯТЬ ДЛЯ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-01-21T01:03:04+00:00

У статті досліджується роль штучного інтелекту (ШІ) як допоміжного інструменту при підготовці занять викладачами закладів вищої освіти при дистанційному навчанні. Останнім часом спостерігається значне збільшення використання ШІ в освіті. Проведене авторами опитування студентів щодо використання ними інструментів ШІ показало, що ця тема є актуальною на теперішній момент, адже майже кожен з опитуваних використовує штучний інтелект у той або інший спосіб. Серед великого числа праць, присвячених ШІ, використання його як помічника саме у підготовці до онлайн-занять викладачами ЗВО залишається недостатньо вивченим.

Авторами зазначається, що основними перевагами його застосування є скорочення часу, який витрачають викладачі при підготовці онлайн-занять, дотримання неперервності освіти при нестабільних умовах викладання у воєнний час, підтримка якості та ефективності навчання онлайн, персоналізація завдань для кожного студента та їх диференціація для студентських груп, урізноманітнення завдань для збільшення зацікавленості та мотивації студентів, а також зменшення когнітивного навантаження для викладачів через заміну їх у рутинних процесах та надання вивільненого часу на педагогічні пошуки та впровадження інновацій.

Результати дослідження підтверджують те, що ШІ, пропонуючи готові шаблони, автоматизуючи рутинні завдання, надаючи великий спектр нових цікавих завдань для певної теми та адаптуючи завдання до роботи з різнорівневими групами студентів, покращує та пришвидшує підготовку викладачів до онлайн-занять, сприяє персоналізації та диференціації, що у підсумку підвищує ефективність дистанційних занять, сприяє збереженню стабільності і якості освіти у несприятливих умовах.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у емпіричному дослідженні оцінки впливу ШІ на психологічний стан викладачів, які викладають онлайн, та яким чином матеріали, створені за допомогою ШІ, сприяють академічній успішності та мотивації студентів при онлайн-навчанні.

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ДРАМАТИЗАЦІЇ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ В УЧНІВ

2026-01-21T01:02:27+00:00

У статті обґрунтовано актуальність використання методу драматизації у підготовці майбутніх учителів до формування комунікативної культури в учнів. На основі аналізу наукових джерел висвітлено сутність методу драматизації, його особливості, які дозволяють віднести драматизацію до категорій педагогічного методу, як наявність певних педагогічних функцій: ілюстративної, інструментальної, психологічної, аналітичної, пізнавальної. Виявлено можливості використання методу драматизації до формування комунікативної культури в учнів. Окреслено особливості використання драматизації за дистанційною формою навчання. Представлено методику використання методу драматизації у підготовці майбутніх учителів до зазначеного напряму діяльності. У розробленій методиці спрогнозовано певні етапи: підготовчий, який забезпечує психолого-педагогічне налаштування майбутніх фахівців на використання методу в освітньому процесі; етап драматичної симуляції комунікативних ситуацій, що передбачає їх розробку і практикування в процесі яких розвивається готовність майбутніх учителів до формування комунікативної культури в учнів. Завершальний етап, як інтеграція та трансфер в освітню діяльність на якому відбувається перенесення навичок драматизації та комунікативної культури в організацію та здійснення реального освітнього процесу. Зроблено узагальнення про те, що використання методу драматизації у підготовці майбутніх учителів до формування комунікативної культури забезпечує розвиток здатностей: передавати інформацію, налагоджувати контакт зі співрозмовником, володіти «мовою тіла» та співвідносити з іншою інформацією, налагоджувати стосунки (система «говорити-слухати»), адекватно виявляти емоції, почуття, керувати ними, орієнтуватись у комунікативній ситуації, імпровізувати за екстрених обставин, виражати оригінальність, нестандартність, концентрувати увагу, енергетичну спрямованість та харизматичний запал. Є необхідність продовжити дослідження впливу методу драматизації на формування особистісно-професійних якостей майбутнього педагога.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЄКТІВ НА УРОКАХ ТЕХНОЛОГІЙ У КОНТЕКСТІ STEM-ОСВІТИ ТА РЕАГУВАННЯ НА СУЧАСНІ ВИКЛИКИ

2026-01-21T01:01:35+00:00

У статті розглянуто особливості організації проєктної діяльності в технологічній освітній галузі відповідно до вимог Нової української школи, цифрового суспільства та сучасних викликів освіти. Обґрунтовується необхідність реалізації навчальних практикоорієнтованих проєктів, що спираються на вирішення соціально значущих та реальних проблем і завдань, які формуються на запит громади, підприємств чи конкретного замовника. Проаналізовано приклади інженерно-технологічних рішень, представлених у STEM-проєктах, що можуть бути реалізовані на уроках «Технології». Показано, що проєкти, спрямовані на вирішення актуальних проблем, формують у здобувачів освіти технічне мислення, мотивацію до навчання, відповідальність, підприємливість і здатність до командної взаємодії. Додатково окреслено методичні та дидактичні засади організації проєктної діяльності, які забезпечують поступове ускладнення завдань і перехід від відтворення технологічних операцій до розв’язання реальних техніко-технологічних проблем. Підкреслено важливість дослідницького компонента як невіддільної складової STEM-проєктів, що забезпечує наукову обґрунтованість і практичну цінність учнівських рішень. Приділена увага впливу сучасних суспільних умов, зокрема воєнного стану, на трансформацію проєктної діяльності та потребу адаптації змісту навчання до реальних викликів, а також, окреслено роль системної, багатосторонньої підтримки – через партнерство школи, держави й бізнесу – як умови успішної реалізації таких проєктів. Окремо підкреслено необхідність осмислення дослідження як невіддільної складової проєктної діяльності. Поєднання STEM-підходів, технологій обробки конструкційних матеріалів та соціально орієнтованих завдань забезпечує формування в учнів технологічної грамотності, інженерного мислення та здатності створювати суспільно корисні технологічні рішення.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ КУРСАНТІВ ЗАКЛАДІВ МВС ДО ДІЙ У РИЗИКОНЕБЕЗПЕЧНИХ СИТУАЦІЯХ ЗАСОБАМИ ЄДИНОБОРСТВ ТА ДОМЕДИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

2026-01-21T01:00:42+00:00

У статті обґрунтовано педагогічні умови формування професійної готовності курсантів закладів вищої освіти Міністерства внутрішніх справ України до дій у ризиконебезпечних ситуаціях засобами інтеграції єдиноборств та домедичної підготовки. Спираючись на сучасні вітчизняні й зарубіжні дослідження, авторами проаналізовано зміст, структуру та дидактичні можливості таких компонентів професійної підготовки, як тренування з бойових мистецтв, фізична витривалість, тактичні навички та домедична допомога. Розкрито роль педагогічних умов – моделювання професійно небезпечних ситуацій, симуляційних технологій, міждисциплінарних занять та індивідуалізації навантаження. Показано, що поєднання спеціалізованих тренувань єдиноборств із курсами домедичної підготовки сприяє формуванню фізичної, психологічної, морально-вольової та когнітивної готовності майбутніх поліцейських. Сформульовано практичні рекомендації щодо оптимізації освітнього процесу в Донецькому державному університеті внутрішніх справ.

Перспективи подальших наукових розвідок полягають у поглибленому вивченні ефективності окремих видів єдиноборств у структурі спеціальної підготовки майбутніх поліцейських, визначенні найбільш оптимальних моделей інтеграції домедичних та силових тренувань, розробці стандартизованих критеріїв оцінювання готовності курсантів до дій у ризиконебезпечних ситуаціях. Доцільним є проведення експериментальних досліджень щодо впливу інтенсивності та специфіки тренувальних програм на якість виконання СЛР, точність тактичних дій та рівень психологічної стійкості курсантів. Окремим напрямом може стати вивчення можливостей цифрових симуляторів, VR-технологій та манекенів із біофідбеком у комплексі з тренуваннями з єдиноборств. Не менш актуальним є науковий аналіз правових та етичних аспектів використання технік єдиноборств у діяльності поліції, що потребує розроблення методичних рекомендацій для викладачів і тренерів закладів МВС України.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ФАХІВЦІВ

2026-01-21T00:59:46+00:00

У статті подано результати педагогічного експерименту, спрямованого на перевірку ефективності педагогічних умов формування міжкультурної компетентності майбутніх військових фахівців у процесі іншомовної підготовки. Детально описано організацію констатувального, формувального та контрольного етапів експерименту в контрольній та експериментальній групах слухачів. Структуру міжкультурної компетентності визначено через п’ять критеріїв (ціннісно-мотиваційний, когнітивний, комунікативно-поведінковий, професійно-діяльнісний і суб’єктно-рефлексивний), кожен із яких забезпечено добором відповідних діагностичних інструментів (анкети, когнітивні тести, стандартизовані рольові завдання, мікрокейси та короткі рефлексивні звіти). Вхідні та підсумкові вимірювання проводилися в стандартизованих умовах із використанням ідентичних інструментів і порогових значень, що забезпечило порівнюваність результатів.

Аналіз поєднував побудову індивідуальних профілів компетентності слухачів із застосуванням непараметричних статистичних процедур, придатних для малої вибірки. Порівняння результатів вхідного та підсумкового вимірювань засвідчує більш виражену позитивну динаміку формування міжкультурної компетентності в експериментальній групі, у якій зазначені педагогічні умови системно реалізовувалися, порівняно з контрольною групою, що навчалася за традиційною моделлю іншомовної підготовки. Отримані результати дають підстави розглядати визначені педагогічні умови як ефективний і відтворюваний інструмент удосконалення іншомовної підготовки майбутніх військових фахівців у вищих військових навчальних закладах.

До перспектив подальших досліджень можемо віднести поглиблене статистичне опрацювання результатів (із наведенням конкретних показників і графічних узагальнень) та перевірку запропонованої моделі в інших військових вищих навчальних закладах і для різних іноземних мов.

ПОТЕНЦІАЛ ГРАФІЧНИХ ОРГАНІЗАТОРІВ У ВИВЧЕННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

2026-01-21T00:59:04+00:00

Стаття розглядає візуальні засоби представлення взаємозв’язків між фактами, термінами та ідеями за допомогою схем, діаграм, карт, таблиць тощо у процесі вивчення іноземної мови. Візуалізація дозволяє спостерігати за об’єктами, процесами та явищами, змушуючи органи чуття людини працювати інтенсивніше; вона має специфічний емоційний вплив на студентів. У цьому випадку студенти сприймають і розуміють навчальний матеріал набагато легше і швидше, оскільки вони більш свідомо засвоюють знання і розвивають мовленнєві навички, що робить процес навчання більш доступним. У статті розглядаються різні візуальні засоби, такі як концептуальні карти, ментальні карти, семантичні карти, діаграми Венна та візуальні метафори. Автори аналізують літературні джерела з даної теми, описують та конкретизують особливості найбільш часто використовуваних засобів візуалізації. Автори висвітлюють основні характеристики візуальних засобів як навчальних інструментів. Вони визначають навички студентів у роботі з різними типами візуалізації як здатність сприймати, розуміти та інтерпретувати вербально-візуальну інформацію іноземною мовою та візуалізувати результати своєї мовної діяльності англійською мовою. Автори вважають, що викладачі можуть використовувати візуальні організатори для студентів з різним рівнем знання англійської мови під час пояснення нового матеріалу, повторення або закріплення вивченого матеріалу, а також перевірки або тестування цільового матеріалу; студенти також можуть використовувати графічні організатори для самостійного навчання. Водночас автори наголошують, що візуальні матеріали повинні відповідати змісту навчальних програм і підручників, методам і технікам навчання, а також відповідати конкретним науково-технічним вимогам. Графічна візуалізація не тільки активізує розвиток рецептивних і продуктивних мовних навичок учнів, але й підвищує продуктивність їхньої навчальної та дослідницької діяльності.

ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

2026-01-21T00:58:21+00:00

Професійна підготовка педагогів в умовах закладів вищої освіти має відповідати викликам часу та забезпечувати не лише ґрунтовні фахові знання, а й уміння ефективно використовувати ІКТ у педагогічній діяльності.

У статті здійснено аналіз ролі інформаційно-комунікаційних технологій у професійній підготовці майбутніх учителів.

Встановлено, що використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі професійної підготовки майбутніх учителів сприяє підвищенню якості освіти, розвитку творчого потенціалу студентів, формуванню їхньої готовності до інноваційної педагогічної діяльності та неперервного професійного розвитку. Застосування ІКТ дозволяє індивідуалізувати навчання, забезпечити доступ до якісних освітніх ресурсів, підвищити мотивацію студентів та сприяти активному залученню їх до освітнього процесу.

З-поміж ІКТ освітнього призначення виокремлено такі види: інформаційно-когнітивні (орієнтовані на самостійне засвоєння понять); навчально-контролювальні та тренувальні (для закріплення знань, умінь і навичок); демонстраційно-моделювальні й імітаційні (для віртуального моделювання та імітування різноманітних процесів, явищ, ситуацій); ігрові (у яких гра використовується як форма й метод досягнення освітніх цілей); проблемного навчання (передбачають реалізацію навчально-пізнавальних завдань і непряме управління освітнім процесом); довідково-інформаційні (бази знань, електронні словники, енциклопедії, інформаційно-пошукові засоби тощо).

Основними напрямами використання ІКТ у педагогічній освіті є: електронне навчання (e-learning), дистанційне та змішане навчання, використання хмарних технологій, цифрових платформ управління навчанням (LMS), мультимедійних засобів, інтерактивних дошок, онлайн-тестування, віртуальних лабораторій та електронних бібліотек.

Перспективи подальшої наукової розробки означеної проблеми вбачаються в обґрунтуванні педагогічних умов ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій у професійній підготовці майбутніх учителів.

ЗАРУБІЖНІ МОДЕЛІ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ПРОФЕСІЙНИХ СТАНДАРТІВ УЧИТЕЛЯ

2026-01-21T00:57:36+00:00

У статті представлено системний аналіз сучасних зарубіжних концепцій педагогічної компетентності, зокрема моделей «Pedagogical Content Knowledge» (PCK) Л. Шульмана та «Technological Pedagogical and Content Knowledge» (TPACK) П. Мішри і М. Келера, а також рамкових підходів «Danielson Framework for Teaching» Ш. Деніелсон і «Marzano Teacher Evaluation Model» Р. Марцано. Визначено, що педагогічна компетентність розглядається зарубіжними дослідниками як багатовимірний інтегративний феномен, що поєднує предметні, педагогічні, технологічні, соціально-емоційні та рефлексивні компоненти і реалізується у навчальній практиці через планування, організацію освітнього середовища, використання ефективних дидактичних стратегій, формувальне оцінювання та професійну рефлексію. Проаналізовано роль зарубіжних моделей у формуванні національних стандартів професійної підготовки вчителів, зокрема InTASC (США), APST (Австралія), Teachers’ Standards (Велика Британія), а також європейських рамок компетентностей і міжнародних ініціатив OECD та UNESCO. Узагальнення зарубіжного досвіду дало змогу виокремити спільне концептуальне ядро педагогічної компетентності вчителя, що включає: здатність проєктувати та організовувати навчальний процес, створювати безпечне й інклюзивне освітнє середовище, застосовувати дидактичні та технологічні стратегії, здійснювати формувальне оцінювання та займатися постійним професійним самовдосконаленням. З’ясовано, що зарубіжні моделі педагогічної компетентності виконують подвійну функцію – виступають інструментами оцінювання ефективності діяльності вчителів і концептуальними орієнтирами для модернізації змісту педагогічної освіти, що створює методологічне підґрунтя для розвитку національних професійних стандартів, поєднання міжнародного досвіду з локальними освітніми традиціями та потребами сучасної школи. Результати дослідження можуть бути використані для подальших компаративних аналізів, розробки навчальних програм і формування ефективних механізмів професійного зростання педагогів.

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ

2026-01-21T00:56:41+00:00

Сучасна система освіти України орієнтується не лише на передачу знань, умінь і навичок, а й на всебічний розвиток особистості учня, формування його духовних, моральних і культурних цінностей. У цьому контексті особливого значення набуває культурно-дозвіллєва діяльність учнів основної школи. Важливу роль у цьому процесі відіграє підготовка майбутніх педагогів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності. Підготовка майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів основної школи є складним і багатогранним процесом.

У статті розкрито пріоритетні напрями підготовка майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів основної школи.

Встановлено, що підготовка майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів основної школи має низку специфічних особливостей, що зумовлені віковими, психологічними та соціальними характеристиками учнів, а також сучасними вимогами до професійної підготовки вчителя. Вона спрямована на формування в майбутнього вчителя готовності до комплексної виховної діяльності, орієнтованої на всебічний розвиток особистості школяра. Важливими особливостями такої підготовки є: орієнтація на вікові та індивідуальні особливості учнів основної школи; комплексний характер підготовки, що поєднує теоретичні знання з практичними вміннями; спрямованість на розвиток творчого потенціалу майбутнього вчителя; практична спрямованість навчання; орієнтація на виховну та ціннісну складову культурно-дозвіллєвої діяльності; використання сучасних педагогічних технологій і засобів.

З’ясовано, що підготовка майбутнього вчителя до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів основної школи має комплексний характер і поєднує теоретичну, практичну та творчо-розвивальну складові. Реалізація зазначених особливостей забезпечує формування професійної готовності педагога до ефективної виховної роботи та сприяє створенню змістовного, культурно насиченого освітнього середовища.

Перспективи подальшої наукової розробки означеної проблеми вбачаємо в обґрунтуванні особливостей формування позитивної мотивації майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів основної школи.

ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2026-01-21T00:55:54+00:00

У сучасних умовах особливої актуальності набуває проблема формування позитивної мотивації майбутніх учителів фізичної культури до науково-дослідницької діяльності як важливого чинника підвищення якості їхньої професійної підготовки.

У статті проведено аналіз особливостей формування позитивної мотивації майбутніх учителів фізичної культури до науково-дослідницької діяльності у процесі професійної підготовки.

Встановлено, що формування позитивної мотивації майбутніх учителів фізичної культури до науково-дослідницької діяльності є однією з ключових педагогічних умов їх професійної підготовки. У сучасній системі освіти вчитель фізичної культури розглядається не лише як виконавець навчальних програм, а як активний суб’єкт педагогічних інновацій, здатний до аналізу, узагальнення та вдосконалення освітнього процесу на основі наукових досліджень. Формування позитивної мотивації майбутніх учителів фізичної культури до науково-дослідницької діяльності діяльності є цілеспрямованим і системним процесом, що потребує створення відповідних педагогічних умов, активної позиції викладачів та залучення студентів до реального наукового пошуку. Сформована мотивація забезпечує готовність майбутнього вчителя фізичної культури до інноваційної діяльності, професійного вдосконалення та ефективної реалізації науково обґрунтованого підходу у сфері фізичного виховання.

Однією з ключових умов формування позитивної мотивації є інтеграція науково-дослідницької діяльності у зміст фахових дисциплін. Виконання курсових і кваліфікаційних робіт, участь у наукових гуртках, проблемних групах, студентських конференціях і науково-практичних семінарах сприяють поступовому залученню майбутніх учителів фізичної культури до наукового пошуку. Практична спрямованість досліджень, орієнтація на розв’язання актуальних проблем фізичного виховання школярів підвищують інтерес студентів до дослідницької роботи.

ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КУРСАНТІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ТА МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

2026-01-21T00:55:07+00:00

У статті розглядаються психолого-педагогічні аспекти формування лідерської компетентності майбутніх офіцерів через розвиток стресостійкості та морально-психологічної підготовки. Актуальність дослідження зумовлена потребою сучасних Збройних сил України у професійних кадрах, здатних ефективно діяти в екстремальних умовах, приймати відповідальні рішення й підтримувати психологічну стабільність особового складу. Проаналізовано сучасні наукові підходи до лідерства у військовій освіті, окреслено сутність лідерської компетентності як інтегративної якості особистості, що поєднує організаторські, комунікативні, емоційно-вольові та морально-ціннісні складові.

Особлива увага приділяється ролі стресостійкості як чинника саморегуляції, здатності контролювати емоційні реакції, підтримувати концентрацію уваги й ефективно взаємодіяти з підлеглими в умовах психологічного напруження. Морально-психологічна підготовка розглядається як процес формування етичних орієнтирів, почуття відповідальності, патріотизму, колективізму та готовності до дій у кризових ситуаціях. Наведено приклади практичної реалізації цих компетентностей у командно-штабних імітаційних навчаннях, рольових іграх, тренінгах зі стрес-менеджменту та кейс-методах, що моделюють реальні виклики військової служби. Досліджено вплив технологічних змін, інформаційних загроз і динаміки навчально-тактичного середовища на психологічні вимоги до офіцера нового покоління. Висвітлено перспективи використання результатів дослідження для вдосконалення освітніх програм, методичного забезпечення підготовки курсантів, систем моніторингу лідерських якостей і професійно-психологічного супроводу у військових навчальних закладах.

ЦИФРОВІ ІГРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ: МІЖНАРОДНІ ПІДХОДИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ

2026-01-21T00:54:28+00:00

В контексті цифровізації освіти та трансформаційних змін у системах підготовки майбутніх учителів зростає потреба у впровадженні інноваційних підходів, здатних активізувати освітній процес, підвищити його ефективність і забезпечити формування ключових професійних компетентностей. Одним із таких підходів є використання цифрових ігрових технологій, які поєднують навчальні цілі з ігровими механіками та забезпечують високий рівень залучення здобувачів освіти.

Стаття присвячена аналізу сучасних підходів до впровадження цифрових ігрових технологій у систему педагогічної освіти в міжнародному контексті. У дослідженні розглянуто концептуальні засади використання ігрових методів у професійній підготовці майбутніх вчителів, а також проаналізовано провідні тенденції розвитку освітніх технологій у країнах Європи, Північної Америки, Азії. Особлива увага приділена поняттям гейміфікації, освітніх ігор, ігрових симуляцій, віртуальної та доповненої реальності, які дедалі активніше інтегруються в навчальні курси педагогічних факультетів та університетів.

У публікації акцентується на потенціалі цифрових ігрових інструментів у формуванні ключових компетентностей майбутніх учителів, зокрема критичного мислення, комунікативних і креативних навичок, здатності до співпраці та рефлексії. Описано педагогічні моделі, що базуються на ігровому дизайні, а також визначено основні переваги впровадження таких підходів у освітній процес. Водночас проаналізовано типові виклики (технічні, методичні, етичні), які виникають під час цифровізації освіти з використанням ігрових елементів.

Автор статті наголошує на важливості адаптації успішних міжнародних практик до національного освітнього середовища України, беручи до уваги особливості підготовки педагогічних кадрів. Аналізовано перспективи розвитку цифрових ігрових технологій як інструмента інноваційної трансформації педагогічної освіти та підвищення її ефективності в умовах цифрового суспільства.

ВІДЕОІГРИ ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ ЕЛЕМЕНТ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ СУСПІЛЬСТВОЗНАВЧИХ ПРЕДМЕТІВ

2026-01-21T00:53:41+00:00

У статті досліджено потенціал відеоігор як перспективного елемента професійної підготовки майбутніх учителів суспільствознавчих предметів в умовах цифрової трансформації сучасної освіти. Підкреслено, що використання ігрових технологій у навчальному процесі сприяє підвищенню пізнавальної активності, розвитку критичного й аналітичного мислення, формуванню навичок ухвалення рішень і соціальної взаємодії. Розкрито сутність відеоігор як інтерактивного освітнього інструмента, що поєднує елементи симуляції, рольової взаємодії та візуалізації складних суспільних процесів. Наголошено, що відеоігри дозволяють студентам занурюватися в історичні епохи, моделювати політичні системи, аналізувати соціальні конфлікти та економічні явища у безпечному навчальному середовищі, що стимулює глибше засвоєння теоретичних знань і розвиток практичних умінь.

Проаналізовано дидактичний потенціал різних типів відеоігор – стратегічних, симуляторів, рольових, навчальних і серйозних ігор – у контексті формування професійних компетентностей, зокрема комунікативної, інформаційно-цифрової, дослідницької та рефлексивної. Окрему увагу приділено методичним аспектам інтеграції ігрових технологій у підготовку педагогів: принципам педагогічного проєктування, критеріям відбору ігор відповідно до навчальних результатів, етапам роботи з ними у процесі занять і самостійної підготовки. Визначено потенційні ризики застосування відеоігор – надмірне захоплення ігровим процесом, складність оцінювання результатів, технічні обмеження, – та окреслено шляхи їх подолання. Зроблено висновок, що відеоігри є ефективним інструментом професійної освіти, який забезпечує інноваційність, інтерактивність і практико-орієнтованість підготовки майбутніх учителів суспільствознавчих дисциплін, сприяючи формуванню сучасного, компетентного та креативного педагога нової генерації.

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНОСПІВУ МАЙБУТНІХ МИТЦІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ТРАДИЦІЇ, ІННОВАЦІЇ, ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ

2026-01-21T00:52:56+00:00

У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз проблеми формування культури україноспіву майбутніх митців у закладах вищої мистецької освіти. Актуальність дослідження зумовлена потребою збереження й актуалізації національної вокальної традиції в умовах глобалізаційних процесів, інтенсивної міжкультурної взаємодії та трансформацій сучасного освітнього простору. Визначено сутність поняття «культура україноспіву» як інтегрованої професійно-особистісної якості майбутнього митця, що охоплює сукупність вокально-технічних умінь, художньо-інтерпретаційних навичок, глибокого усвідомлення національно-культурного контексту українського вокального мистецтва, а також сформованих ціннісно-смислових орієнтацій. Наголошено, що культура україноспіву виступає важливим чинником професійної компетентності, творчої самореалізації та національної ідентифікації майбутніх виконавців.

Розкрито роль традицій української вокальної школи як методологічної основи професійної підготовки студентів мистецьких спеціальностей, зокрема в аспектах формування автентичної манери співу, стилістичної точності, образно-емоційної виразності та глибини художньої інтерпретації. Проаналізовано сучасні інноваційні підходи до навчання вокалу, серед яких міждисциплінарна інтеграція, використання цифрових технологій, проєктна та рефлексивна діяльність, індивідуалізація освітньої траєкторії студентів. Окреслено ключові виклики, пов’язані з домінуванням масової культури, стандартизацією вокальної підготовки та зниженням інтересу до національних мистецьких традицій. Обґрунтовано необхідність цілеспрямованої інтеграції національної вокальної спадщини з інноваційними педагогічними технологіями з метою формування професійної компетентності, культурної стійкості та національної ідентичності майбутніх митців у сучасному соціокультурному просторі.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ РЕАКЦІЇ НА СТРЕС У ВОЄННИЙ ЧАС У ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

2026-01-21T00:51:58+00:00

В умовах повномасштабної війни, що триває в Україні, дослідження стресу та його впливу на психічне здоров’я населення набуває надзвичайної актуальності. Воєнні дії створюють безпрецедентний рівень психоемоційного напруження як для військовослужбовців, так і для цивільних громадян, що призводить до поширення тривожності, депресії, психічної травматизації та посттравматичного стресового розладу. Це робить вивчення механізмів емоційного реагування на стресові фактори воєнного часу та розробку дієвих методів його подолання пріоритетним завданням для сучасної психологічної науки та практики.

У статті проаналізовано особливості прояву стресу та його впливу на психічне здоров’я населення в умовах повномасштабної війни в Україні. Наголошено на зростанні поширеності тривожності, депресивних станів, посттравматичного стресового розладу та інших психоемоційних порушень серед військовослужбовців і цивільних громадян. Представлено результати досліджень, які демонструють взаємозв’язок між тривалим впливом воєнних стресорів – загрозою життю, втратою близьких, вимушеним переміщенням, руйнуванням житла – та формуванням негативних психологічних наслідків. Окрему увагу приділено статистичним даним щодо поширення стресу та порушень сну серед українців, а також гендерним відмінностям проявів стресових реакцій.

Висвітлено роль соціальних мереж як чинника, що одночасно підтримує комунікацію та посилює рівень психоемоційного напруження через постійне споживання травматичного контенту. Проаналізовано міжнародний досвід дослідження стресу в умовах військових конфліктів, зокрема серед молоді та державних службовців. Показано, що українські держслужбовці демонструють значно вищі показники стресу порівняно з працівниками державного сектору в інших країнах, що пояснюється впливом війни як екстремальної життєвої події.

Отримані результати підкреслюють необхідність розробки ефективних програм психологічної підтримки, спрямованих на подолання наслідків стресу, підвищення стресостійкості та профілактику психічних розладів у різних соціальних групах населення в умовах воєнного часу.

СПЕЦИФІКА ІНТЕРНЕТ-КОМУНІКАЦІЙ ЯК КАНАЛУ МАНІПУЛЯТИВНОГО ВПЛИВУ В СУЧАСНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

2026-01-21T00:51:17+00:00

У статті досліджено питання, пов’язані з інтернет-комунікаціями як каналами маніпулятивного впливу на свідомість в сучасному інформаційному суспільстві, що сприяють підвищенню медіаосвіти та інформаційної безпеки в інтернет-просторі.

Аналіз наукових праць показує, що у сучасному інформаційному просторі ключовими цифровими комунікаціями стали соціальні мережі, серед яких найбільш поширені такі як Facebook, TikTok, Telegram та ін. Незважаючи на наявність численних наукових досліджень, до сьогоднішнього часу питання конкретних засобів та алгоритмів використання інтернет-комунікацій для маніпуляції, а також ефективних методів протидії залишаються відкритими і потребують детального аналізу та подальшого дослідження.

У статті виокремлені такі типи технології маніпулювання масовою свідомістю: маніпуляція образами; конвенціональна маніпуляція, операційно-наочна; маніпуляція особою адресата, духовністю; маніпуляція через медіа. Розглянуто основні механізмами маніпуляції з допомогою мови слів та образів, відкритого та прихованого впливу, введення нових мовних одиниць (неологізмів).

Досліджено особливості інтернет-комунікацій як основних каналів маніпулятивного впливу – багатоканальність та гібридність контенту, розмивання джерел та послаблення критичності, алгоритмічний контроль подачі контенту, емоційна насиченість повідомлень, анонімність і псевдоанонімність та інтерактивність та глибина персоналізації.

Зроблено висновок про те, що сучасне інформаційне суспільство, де інформація є ключовим ресурсом, а цифрові технології глибоко інтегровані в повсякденне життя, створює безпрецедентні умови для розвитку та посилення маніпулятивних впливів, а Інтернет-комунікації посідають у цьому процесі центральне місце, трансформуючи традиційні механізми впливу та породжуючи нові загрози для індивідуальної та колективної свідомості. Саме тому у подальших дослідженнях необхідно приділити увагу розвитку медіаграмотності та критичного мислення серед населення, що є ключовими чинниками для протистояння маніпуляціям у сучасному інформаційному середовищі.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНІСНОГО ПІДХОДУ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

2026-01-21T00:50:27+00:00

Статтю присвячено теоретичному обґрунтуванню та експериментальній перевірці педагогічних умов реалізації діяльнісного підходу в освітньому процесі початкової школи. Актуальність дослідження зумовлена сучасними трансформаціями системи початкової освіти в Україні, орієнтацією на компетентнісну модель навчання та необхідністю забезпечення активної суб’єктної позиції учнів відповідно до ідей Нової української школи. У статті уточнено сутність поняття діяльнісного підходу до навчання як методологічної основи організації освітнього процесу, спрямованої на формування в молодших школярів умінь діяти, самостійно здобувати знання, застосовувати їх у практичних ситуаціях, здійснювати самоконтроль і рефлексію результатів власної навчальної діяльності. На основі аналізу наукових джерел і нормативно-правових документів визначено та теоретично обґрунтовано педагогічні умови реалізації діяльнісного підходу в освітньому процесі початкової школи: забезпечення агентності й активної позиції учнів з метою підвищення їх навчальної мотивації; цілеспрямоване та систематичне застосування сучасних технологій навчання, що відповідають засадам діяльнісного підходу; розвиток соціальних навичок і рефлексивних умінь молодших школярів у процесі спільної навчальної діяльності. Схарактеризовано організацію експериментального дослідження, яке охоплювало констатувальний і формувальний етапи. Визначено критерії, показники та рівні особистісного розвитку молодших школярів, здійснено діагностику їх сформованості. Результати формувального етапу експериментального дослідження засвідчили позитивну динаміку зростання рівнів особистісного розвитку молодших школярів експериментальної групи та підтвердили ефективність визначених педагогічних умов реалізації діяльнісного підходу в освітньому процесі початкової школи.

СТВОРЕННЯ УМОВ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАННЯ З ПИСЬМОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ ВПРОДОВЖ АДАПТАЦІЙНОГО ЦИКЛУ БАЗОВОЇ ШКОЛИ

2026-01-21T00:49:41+00:00

У статті проаналізовано умови формування результатів навчання з письмової взаємодії на уроках української мови в адаптаційному циклі базової школи. Акцент зроблено на важливості створення педагогічно доцільного середовища, яке сприяє активному залученню учнів до письмової діяльності. Описано принципи наступності, системності, нормативності, академічної доброчесності, соціальної актуальності та орієнтації на практичний результат як основні засади організації навчання письмової взаємодії. Проаналізовано сучасні тенденції методики, серед яких комунікативний, функціонально-стилістичний, компетентнісний та цифровий підходи до формування здатності письмово взаємодіяти, що синхронно вимогам Нової української школи та міжнародних стандартів освіти. Особливу увагу приділено інтеграції традиційних і цифрових форм письмової роботи, організації взаємооцінювання й самооцінювання, розробленню прозорих критеріїв оцінювання, формувальному оцінюванню та підтримці мотивації учнів. Наведено приклади спрямовані на розвиток в учнів критичного мислення, відповідальності, навичок конструктивного зворотного зв’язку та творчої самореалізації. Встановлено, що письмова взаємодія в контексті адаптаційного циклу базової школи є ефективним засобом розвитку комунікативної компетентності та критичного мислення школярів. Також акцентовано на значенні інтеграції міжпредметних завдань для підвищення практичної цінності письмової діяльності та формування компетентностей, необхідних для сучасного освітнього середовища. У висновках підкреслено, що ефективність формування навичок письмової взаємодії забезпечується поєднанням системного підходу, компетентнісної спрямованості та інтеграції цифрових інструментів, а перспективи подальших досліджень пов’язані з удосконаленням діагностичних інструментів і розширенням міжпредметної інтеграції.